Виконала студентка групи 1мап

У кожній людині є сонце, тільки дайте йому світити
Сократ
Для впровадження інклюзії у шкільну практику вчителі мають змінюватися. Вони мають прийняти й усвідомити нову освітню парадигму, нові способи організації навчально-виховного процесу, розробки навчально- методичного забезпечення, опанувати сучасні методики диференційованого й особистісно-орієнтованого викладання (залежно від індивідуальних потреб учня). Вчителі мають спілкуватися один з одним, працювати в команді з
іншими педагогами та фахівцями, батьками, учнями, представниками громади, щоб визначити, які зміни необхідні для впровадження інклюзивної практики безпосередньо в їхньому навчальному закладі.
Інклюзивна практика реалізує доступ до одержання освіти в загальноосвітньому закладі за місцем проживання та створення необхідних умов для успішного навчання для всіх без виключення дітей, незалежно від
їх індивідуальних особливостей, психічних та фізичних можливостей.
Збільшення кількості народження дітей із порушеннями розвитку не лише проблема українського, але глобального масштабу.
Метою роботи з дітьми, які мають порушення психофізичного розвитку, є інтеграція у сучасну систему соціальних стосунків. Діти народжуються з великими потенціальними можливостями пізнавати світ у всій його красі, жити, розвиватись і творити в ньому. Спілкування є однією з основних людських потреб.
Дитина з особливими потребами – не пасивний член суспільства, а особистість, яка має право на задоволення власних соціальних потреб, на працю, відпочинок, створення сім’ї, пенсійне забезпечення, доступ до культурних цінностей.
Розвиток сучасного суспільства детермінує повагу до людського розмаїття, встановлення принципів солідарності та безпеки, що забезпечує захист та повне інтегрування у соціум усіх верств населення, перш за все – осіб з обмеженими можливостями здоров’я. Це зумовлено визначенням головної мети соціального розвитку – створення «суспільства для всіх». В основу такого інтегрування покладено концепцію цілісного підходу, яка відкриває шлях до реалізації прав і можливостей для кожної людини, насамперед, передбачає рівний доступ до здобуття якісної освіти.

Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю
Якщо ви приходите в гості зі своєю дитиною і вона відразу починає поводитися так само, як і вдома, то це може бути приводом вважати її незакомплексованою і товариською. Але це може бути й тривожним сигналом, оскільки відсутність природного для малюка періоду адаптації до незнайомого середовища найчастіше є першим дзвінком гіперактивності.
Жива, рухлива, активна дитина – що в цьому поганого? Більше того, вона й розумна не за роками, принаймні комп’ютер опанувала значно швидко, і краще, ніж бабуся може впоратися зі складною
іграшкою, з пультом телевізора. Лікарі затримки розвитку не спостерігають. Проте вас постійно виводить із себе невгамовність дитини, її непосидючість, нетерплячість, незрозумілі відповіді.
Не треба будь-яку збуджену дитину зараховувати до категорії гіперактивних. Якщо ваша дитина сповнена енергії, якщо вона вирує, від чого часом стає впертою і неслухняною, – це ще не свідчить про те, що вона гіперактивна. Якщо ви заговорилися зі своєю подругою, а дитина починає злитися, не може встояти на місці, всидіти за столом, – це нормально.
Стомлюють дітей і тривалі переїзди.
У будь-якої дитини час від часу трапляються спалахи гніву. А скільки дітей починають «розгулюватися» в ліжку, коли настає час спати, або граються в магазині! Те, що дитина стає «як заведена», даючи вихід нудьзі, зовсім не вважається ознакою гіперактивності. Це може бути тимчасовим явищем. Або ж просто так склалася ситуація.
Отут і криється головна відмінність жвавої, активної дитини від гіперактивної.
Гіперактивна дитина, незалежно від ситуації, у будь-яких умовах – вдома, у гостях, у кабінеті лікаря, на вулиці – буде поводитися однаково: бігати, безцільно рухатися, не затримуючись надовго на будь-якому, найцікавішому предметі. І на неї не подіють ані нескінченні прохання, ані погрози, ані «підкуп». Вона просто не може зупинитися. У неї не працює механізм самоконтролю, на відміну від її однолітків, навіть самих розпещених і жвавих. Звичайних дітей можна вмовити, покарати, зрештою.
Гіперактивних – марно.
Що таке синдром дефіциту уваги з гіперактивністю?
Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ) – це один з найчастіше діагностованих психічних розладів серед дітей. Діти зі СДУГ можуть бути гіперактивними, непосидами та не вміти контролювати свої
імпульси. З другого боку, у них можуть виникати проблеми з концентрацією

уваги. У будь-якому разі такі прояви заважають навчанню, побутовому життю та спілкуванню з однолітками.
Вченим точно не зрозуміло, що викликає синдром дефіциту уваги з гіперактивністю. Дослідники схиляються до того, що в появи СДУГ є генетичні причини, проте які саме та як їх уникнути, досі нікому не відомо.
Точно відомо таке: СДУГ не викликається користуванням гаджетами, поганим вихованням або їжею, в якій багато цукру.
Відомі факти про СДУГ:
1. Це найпоширеніший розлад дитинства: 3 % дітей шкільного віку мають
СДУГ.
2. СДУГ проявляється надмірною активністю, порушенням уваги
імпульсивністю, що виражені невідповідно до віку і до порушень функціонування дитини в основних сферах.
3. Більшість поведінкових реакцій гіперактивних дітей обумовлені не їхньою злою волею чи поганим вихованням з боку батьків, а біологічно обумовленими особливостями функціонування центральної нервової системи.
4. За умов невчасної та неадекватної допомоги цей розлад може призводити до вторинних ускладнень: шкільної дезадаптації, порушень психологічного розвитку дитини, значних поведінкових та соціальних проблем – як у дитинстві, так і в дорослому віці.
5. СДУГ є одним із найбільш досліджених поведінкових розладів, щодо якого розроблено ефективні стратегії та методи допомоги. За належної допомоги та підтримки діти з СДУГ можуть мати щасливе, повноцінне майбутнє.
Слід виокремити одну характерну рису гіперактивних дітей. Досить часто в них на першому році життя інтенсивно відбувається фізичний і розумовий розвиток. Такі діти раніше своїх однолітків починають ходити, говорити.
Часом складається враження, що це дуже здібна, навіть обдарована дитина, від якої можна багато очікувати в майбутньому. Однак уже в дошкільному віці, й особливо в перші роки навчання у школі, батьки виявляють, що за розумовим розвитком
їхня дитина не виділяється із середовища однолітків і навіть може відставати.
Нерідко ці діти зазнають труднощів у навчанні, а з деяких предметів (у молодших школярів найчастіше з письма й читання) успішність буває досить посередньою або навіть незадовільною.
Водночас у таких дітей може бути виражена здатність до певного виду діяльності – музики, математики, техніки, гри в шахи. Це варто

використовувати, надавши дитині можливість займатися улюбленою справою.
Не треба намагатися придушувати підвищену рухову активність.
Тактика має бути іншою – дати їй доцільний вихід, спрямувати в потрібне русло. У режимі дня варто передбачити ранкову зарядку, рухливі ігри на повітрі, тривалі (до невеликої утоми) прогулянки. Тим, хто погано спить, ба- жано прогулятися перед сном. Якщо дитина шкільного віку хоче відвідувати спортивну секцію, не треба їй цього забороняти. Тим більше немає ніяких підстав звільняти її від уроків фізкультури.
Що робити з гіперактивною дитиною?
Оскільки розпізнавання гіперактивної поведінки не викликає труднощів, першими діагностами порушення мають стати батьки дитини.
Тест на гіперактивність, що його можуть провести батьки. Схоже на дитячу гру «Знайди п’ять відмінностей».
Активна дитина:

Більшу частину дня не сидить на місці, віддає перевагу рухливим іграм над пасивними (пазлами, конструкторами), якщо зацікавити, може й книжку з мамою почитати, і пазл зібрати.

Швидко й багато говорить, ставить безліч запитань.

Для неї порушення сну й травлення (кишкові розлади)–скоріше винятки.

Активна не всюди. Наприклад, неспокійна й непосидюча вдома, але спокійна у дитсадку, в гостях, у малознайомих людей.

Неагресивна. Тобто випадково або в запалі конфлікту може й дати здачі, але сама рідко провокує скандал.
Гіперактивна дитина:

Перебуває в постійному русі й просто не може себе контролювати, тобто, навіть стомившись, продовжує рухатися, а знесилившись остаточно, плаче і кричить.

Швидко й багато говорить, ковтає слова, перебиває, не дослуховує.
Ставить мільйон запитань, але рідко вислуховує відповіді на них.

Її неможливо вкласти спати, а якщо вона спить, то неспокійно. У неї часто бувають кишкові розлади, не рідкість усілякі алергії.

Дитина некерована, абсолютно не реагує на заборони й обмеження. І в будь-яких умовах (дім, магазин, дитсадок, дитячий майданчик) поводиться однаково активно.


Часто провокує конфлікти. Не контролює свою агресію – б’ється, кусається, штовхається, причому пускає в хід підручні засоби: палиці, каміння.
Гіперактивний школяр
Гіперактивні діти зазвичай погано пристосовуються до нової обстановки, нового колективу. Невротичні реакції можуть розвинутися й при вступі до школи, особливо в тих випадках, коли одразу немає контакту з педагогом. Недостатня концентрація уваги, непосидючість, часто створюють таким дітям репутацію порушників дисципліни. Постійні докори й зауваження педагога не досягають мети, викликаючи своєрідну захисну реакцію: дитина ніби вживається в амплуа «негативного персонажа». Це виражається в навмисній пустотливості, брутальності, агресивності.
Надмірно рухливого учня радимо посадити на одну з перших парт, частіше викликати для відповіді й взагалі давати йому можливість
«розрядитися».
Наприклад, можна попросити його щось принести або подати вчителеві, допомогти зібрати щоденники, зошити, витерти дошку тощо.
Це буде непомітно для однокласників
і допоможе школяреві висидіти урок, не порушуючи дисципліни. Уважний педагог знайде безліч таких прийомів.
Оскільки найбільших труднощів гіперактивні діти зазнають у школі, то слід використовувати крім домашньої шкільні програми психологічної корекції. Вони допомагають дитині влитися в колектив, більш успішно вчитися, а також дають можливість учителям нормалізувати стосунки з
«важким» учнем.
Насамперед, учитель повинен мати всю інформацію про природу й причини гіперактивності у дитини, розуміти, як поводяться діти при такому порушенні, знати, що вони часто відволікаються, погано піддаються загальній організації тощо, а відтак – потребують особливого,
індивідуального підходу. Така дитина має постійно перебувати під контро- лем учителя, тобто сидіти в центрі класу, напроти дошки. І у випадках будь- яких труднощів мати змогу одразу звернутися по допомогу до вчителя.
Заняття для неї мають будуватися за чітко спланованим розпорядком.
При цьому гіперактивному учневі рекомендується користуватися щоденником або календарем. Завдання, запропоновані на уроках, учителеві варто писати на дошці. На певний відрізок часу дається лише одне завдання,

а якщо має бути виконане велике завдання, то воно розбивається на частини,
і вчитель періодично контролює хід роботи над кожною із частин, вносить корективи.
Гіперактивна дитина фізично не може тривалий час уважно слухати вчителя, спокійно сидіти й стримувати свої імпульси. Спочатку бажано забезпечити тренування тільки однієї функції. Наприклад, якщо ви хочете, щоб дитина була уважною, виконуючи завдання, спробуйте не робити зауважень через те, що вона крутиться і підхоплюється з місця. Отримавши дорікання, дитина якийсь час буде поводитися «добре», але вже не зможе зосередитися на завданні. Іншим разом у такій ситуації можна тренувати навичку посидючості й заохочувати школяра тільки за спокійну поведінку, не вимагаючи від нього на той момент особливої уважності.
Якщо у дитини висока потреба в руховій активності, немає сенсу пригнічувати її. Краще дати можливість вихлюпнути енергію, дозволити побігати, погратися у дворі чи спортивному залі. Або інше: у процесі навчання, особливо спочатку, гіперактивній дитині дуже важко одночасно виконувати завдання й стежити за акуратністю. Тому на початку роботи педагог може знизити вимогливість до акуратності. Це дасть змогу сформувати у дитини відчуття успіху (а як наслідок – підвищити навчальну мотивацію). Дітям необхідно отримувати задоволення від виконання завдання, у них має підвищуватися самооцінка.
Шкільні програми, за якими навчаються наші діти, ускладнюються з кожним роком. Зростає навантаження на дітей, збільшується інтенсивність занять. Іноді за 45 хвилин уроку учням доводиться змінити вид діяльності 8-
10 разів. Для дітей без відхилень це має позитивний вплив, оскільки монотонна, одноманітна робота набридає.
Але гіперактивним дітям складніше переключатися з одного виду діяльності на інший, навіть якщо цього вимагає вчитель. Тому дорослому необхідно домовлятися з дитиною заздалегідь, підготовляючи її до зміни видів занять.
Учитель у школі за кілька хвилин до закінчення часу на виконання завдання може попередити: «Залишилося три хвилини».
Взагалі індивідуальний підхід, так необхідний цим дітям, – справа складна й вимагає від педагогів значних зусиль, гнучкості, терпіння.
Трапляється, що вчителі перепробують сто варіантів, а дитина, як і раніше, залишається «важкою». Виходить, треба шукати сто перший.
Один із прикладів
Гіперактивний хлопчик замучив учителів. Зібралися вони на педраді й
стали думати, що робити. І тут на допомогу прийшла вчителька музики.
Вона відзначила, що в хлопчика абсолютний слух і дуже рідкісний для такого

віку голос. Вона запросила його в шкільний хор, а батькам порадила віддати
його до музичної школи. Дитина із задоволенням стала займатися музикою й
нарешті відчула, що в неї щось виходить добре. Батьки, які звикли, що сина,
де б він не з’явився, тільки лають, теж підбадьорилися. Виявляється, є чим
пишатися і є за що хвалити сина. Гіперактивні діти набагато чутливіші до
похвали, ніж інші. Хлопчик «розкрився», знайшов своє «я», і нехай не одразу,
але й дорослі, й однолітки стали помічати зміни, що відбувалися з ним.
А педагоги разом із психологом продовжували спостерігати за дитиною й
розробляти нову стратегію взаємодії з нею. Кількість зауважень знизилася,
відповідно покращилася й поведінка.
Цікаво знати - гіперактивні таланти.
Гіперактивні діти бувають дуже талановитими, часто в них спостерігаються високі розумові здібності. Вони неординарні в усьому. Якщо
їм вдається зосередитися на чомусь, то вони досягають значних успіхів. Білл
Гейтс, Альберт Ейнштейн – найяскравіші приклади гіперактивних особистостей.
Дедалі більше гіперактивних дітей навчається в школах і гімназіях.
Звичайно, непросто підібрати до них «ключик», зробити навчання приємним
і захопливим. Набагато легше причепити клеймо «некерований» і по можливості перевести на
індивідуальне навчання, в інший клас або в іншу школу. Досить часто такі діти, незважаючи на здібності й винахідливість, уже до кінця 1 класу опиняються в числі невстигаючих.
Багато вчителів намагаються допомогти
їм, використовуючи нетрадиційні способи подачі матеріалу, проведення перевірочних робіт тощо. Як свідчить практика, допомога гіперактивним дітям може виявитися ефективною, і деякі з них згодом стають «гордістю» школи. А сприяти цьому може систематична організація взаємодії з ними відповідно до виділених напрямів:
1. Підвищення навчальної мотивації.
2. Застосування системи заохочень: використання нетрадиційних форм роботи (наприклад, можливість вибору домашнього завдання), навчання учнями молодших школярів, підвищення самооцінки учнів (завдання «Я – зірка»).
3. Організація навчального процесу з урахуванням психофізіологічних особливостей учнів:

зміна видів діяльності залежно від ступеня стомлюваності дитини;

реалізація рухової потреби дитини (виконання доручень учителя, що передбачають рухову активність: роздати зошити, витерти дошку);

зниження вимог до акуратності на перших етапах навчання;


виконання вправ на релаксацію й зняття м’язового напруження
(«Бійка», «Черепаха», масаж рук, пальчикові ігри);

чіткість та небагатослівність інструкцій учителя;

застосування мультисенсорних технік навчання;

перевірка знань – на початку уроку;

уникнення категоричних заборон.
4. Розвиток дефіцитарних функцій:

підвищення рівня уваги (використання вправ «Знайди помилку»,
«Перевір себе й сусіда»);

зниження імпульсивності (наприклад, виклик до дошки того, хто підняв руку останнім, завдання «Тиха відповідь»);

зниження деструктивної рухової активності (навчання навичок самоконтролю: вправа «Завмри», «Хвилі» та ін.).
5. Навчання конструктивних форм взаємодії з педагогом і однолітками на уроці:

відпрацювання навичок вираження гніву у прийнятній формі;

навчання конструктивним способам вирішення конфліктів на уроці;

навчання прийомів структурування навчального часу;

відпрацювання навичок самоконтролю;

навчання технік самовдосконалення.
Поради для проведення уроків
1. Індивідуальний підхід.
Будувати роботу з гіперактивною дитиною необхідно на засадах особистісного підходу: звичайний режим їй не підійде. І головне – учень завжди має бути в полі вашого зору. Посадіть його ближче до себе, найкраще
– за першу парту перед столом чи у середньому ряді. Якщо учень буде сидіти за останньою партою, то у вас фактично не буде шансів втримати його увагу.
Пам’ятайте, що гіперактивному школяреві дуже важко постійно сидіти, тому дозволяйте йому періодично вставати та ходити класом. А щоб він не нудився, спрямуйте його енергію у корисне русло, наприклад, попросіть вимити дошку чи роздати зошити. Це також допоможе дитині відчувати себе корисною.
А ще ви можете ввести регулярні фізкультурні п’ятихвилинки, що буде корисно для всіх без винятку учнів! Перерви на фізичні вправи дуже важливі.
Гіперактивні діти зможуть позбутися надлишку енергії та приступити до роботи. Діти можуть стрибати, нахилятися, присідати. Головне, менше статичності! Що вже й казати: уроки фізкультури для гіперактивних учнів завжди улюблені.
2. Побудова навчального процесу.
Діти з розладами дефіциту уваги та гіперактивністю такі ж розумні, як і
інші, просто їм складніше дається навчальний матеріал. Тож допоможіть учню: використовуйте під час уроку елементи змагання чи гри, та не забувайте хвалити за успіхи.

Не треба давати дитині з синдромом СДУГ об’ємні завдання, краще розділіть їх на декілька невеликих частин. При цьому чітко дуже стисло окресліть умови виконання. Контролюйте роботу над кожною частиною завдання, але не будьте занадто суворі. Треба вивчити складну тему? В такому разі перед початком проведіть фізкультурну п’ятихвилинку.
Навіть привернути увагу такого учня не так вже й просто. Деякі педагоги використовують для цього сигнали, наприклад, невеличкі дзвіночки. І обов’язково встановіть зоровий контакт.
За можливості створюйте ситуації, у яких гіперактивна дитина зможе проявити свої сильні сторони та навіть стати експертом. Це буде чудовим стимулом та позитивно вплине на самооцінку школяра.
3. Робота з негативними емоціями.
Діти з розладами дефіциту уваги та гіперактивністю дуже імпульсивні, тому часто діють необдумано. Вони можуть бешкетувати, не маючи при цьому на меті нічого поганого. Проте кричати, погрожувати, карати – марно, цим ви нічого не досягнете. Краще не помічати негативних моментів, зосереджуючись лише на позитивних. Звісно ж, мова йде про незначні порушення. Але навіть якщо дитина поводить себе агресивно, вчитель має зберігати витримку та спокійно пояснити, чому так чинити не можна.
При цьому не використовуйте під час пояснень виразів на кшталт
«поводь себе відповідним чином» – дитина і так вважає, що все нормально, тому не зрозуміє, що ви від неї хочете. Тому кажіть, що, наприклад, штовхати дівчаток не можна, бо це образливо, неприємно та, зрештою, боляче.
Як ще допомогти?
Психіатри твердять, що дуже часто з роками прояви симптомів розладів з дефіцитом уваги та гіперактивністю значно зменшуються. Наприклад, у 15 років учень матиме значно менше проблем, ніж у 7. Але це не означає що потрібно просто чекати та сподіватися, що все якось закінчиться. Завжди можна допомогти! Так, навчатися гіперактивним дітям буває складно, але це не означає, що вони не можуть стати експертами у чомусь іншому! Наприклад, спеціалісти рекомендують такі види діяльності для дітей з СДУГ як:

бойові мистецтва – заняття потребують багато енергії, а до того ж допомагають розвивати самодисципліну;

велосипед та пробіжки – діти люблять бути на вулиці, але при гіперактивності просто гуляти не цікаво, а от кататися на велосипеді чи бігати – це зовсім інше;


заняття музикою – гра на будь-якому музичному інструменті розвиває одночасно обидві півкулі мозку, а якщо дитина входитиме до складу хору чи оркестру, то ще й навчиться працювати в команді;

плавання – цей вид спорту взагалі творить дива, наприклад, олімпійській чемпіон Майкл Фелпс, також з дитинства має діагноз
СДУГ, але плавання допомогло йому опанувати себе;

театральні гуртки – тут буде і самодисципліна (заучування реплік та репетиції), і одночасно можливість вивільнити емоції.
Тож якщо хочете допомогти дитині, порадьте її батькам знайти відповідні гуртки та віддати на них дитину. Результат буде просто блискавичним!
Дітей, що мають розлади дефіциту уваги з гіперактивністю, не варто лякатися. Навчати їх не так вже й складно, головне – підійти до проблеми з розумінням.
Як поводитися в класі з дітьми, які страждають на СДУГ?
Рекомендації вчителям і батькам:
Одна з основних проблем, з якою стикаються вчителі у класах, де є діти із синдромом гіперактивності і труднощами навчання, полягає в тому, що такі учні звичайно створюють центр перешкод.
Вони бувають неуважні, відволікаються й відволікають інших дітей.
У цьому списку ви знайдете кілька рекомендацій учителям, як впоратися з гіперактивними дітьми, щоб створити сприятливу атмосферу в класі.
1. Посадіть дитину на першу парту в центрі класу. Таким чином увагу учня буде більше спрямовано на вчителя, дитина зможе краще бачити й чути його.
2. Використовуйте якнайбільше наочних засобів навчання. Візуальний метод корисний для всіх учнів, він допомагає краще сконцентрувати увагу дітей і з труднощами, і без них. Наочні засоби цікавіше лекції, а вчителю буде легше викладати матеріал учням, які можуть краще зосередитись.
3. Завжди закривайте двері класу. Чим менше стороннього шуму чують гіперактивні діти, тим легше їм зосередити свою увагу на вчителі.
4. Батькам слід запропонувати вчителеві письмову інформацію про синдром гіперактивності або про труднощі навчання, які має дитина. Потрібно зауважити на тому, що цю інформацію необхідно уважно прочитати, а не просто переглянути. Такі відомості допоможуть вчителю краще впоратися з дитиною і запобігти «пожежам», які щодня доведеться гасити в класі.
5. Не ставтеся до дитини як до іншої й незвичайної. Варто давати їй ті самі завдання, що й іншим учням: навчальні, практичні та громадські. Створіть

атмосферу «рівного серед рівних». Поясніть батькам, що треба звернути особливу увагу на виконання домашніх завдань.
6. Робота віч-на-віч із дитиною, наскільки це можливо, звісно, допоможе обом сторонам: учителеві – зрозуміти проблеми дитини, учневі – відчути, що вчителеві важливо, аби він все встиг. Це буде нелегко для обох сторін, але варто спробувати.
7. Діти мають право на шанобливе та ввічливе звертання. Вони не самі захотіли жити із синдромом гіперактивності або труднощами навчання – так само, як і діти, які носять окуляри.
8. Якщо дитина втрачає увагу й починає заважати – час доручити їй читати вголос частину навчального параграфа або завдання.
9. Допомагайте дітям знаходити в навчальному матеріалі ключові слова й виділяти їх яскравими маркерами.
10. Більше заохочуйте школяра. Негативні оцінки створюють атмосферу невдач і тільки підсилюють проблемну поведінку.
11. Створіть список правил, що їх учні повинні виконувати. Сформулюйте список у позитивній формі: що треба робити, а не те, чого робити не слід.
Переконайтеся, що діти знають, якої поведінки від них очікують.
12. Заохочуйте роботу у групах, що змінюють учасників виконання завдання і взаємодію між учнями. Взаємодопомога й відчуття спільності в класі створить більш спокійну та сприятливу атмосферу серед дітей.
13. Завжди записуйте на дошці вказівки з виконання завдань. Залишайте вказівки на дошці до закінчення виконання завдань. Є учні, які не можуть самостійно записати або запам’ятати усні вказівки.
14. Повісьте у класі календар і відзначайте в ньому важливі дати, терміни й цілі. Спонукайте учнів вести свій календар і позначати в ньому те саме, що й у класному календарі.
15. Зв’язуйтеся з батьками для передачі позитивних оцінок. Створіть разом з батьками систему, що підтримає учня й послужить просуванню до загальних цілей.
Фахівцями розроблена система своєрідної «швидкої допомоги» при
роботі з гіперактивною дитиною.
Ось головні її постулати.

Відволікти дитину від вередування.

Запропонувати альтернативу (іншу можливу на цей момент діяльність).

Поставити несподіване запитання.

Відреагувати несподіваним для дитини чином (пожартувати, повторити
її дії).


Уникнути категоричної форми заборони.

Не покарати, а попросити (але не підлещуватися!).

Спочатку вислухати дитину (в іншому випадку вона не почує вас).

Автоматично, тими самими словами повторити багаторазово своє прохання (нейтральним тоном).

Сфотографувати дитину або підвести її до дзеркала в той момент, коли вона вередує.

Залишити в кімнаті одну (якщо це безпечно для її здоров’я).

Не наполягати на тому, щоб дитина будь-що вибачилась.

Не читати нотацій (дитина все одно їх не чує).
Добре, якщо батьки будуть фіксувати в спеціальному щоденнику всі зміни в поведінці дитини: як вона справляється із завданнями, як реагує на заохочення й покарання, що їй більше подобається робити, як навчається та
ін.
Головне у співпраці з гіперактивною дитиною – постійна винагорода позитивної та бажаної поведінки, стимулювання мотивації, заохочення до потрібних дій.
Найголовніший принцип: карати можна лише після системи заохочень та похвали за бажану поведінку. Покарання слід використовувати дуже обережно.
Найважливішим у роботі з гіперактивною дитиною є співпраця з батьками та вчителями. Кожен з членів сім'ї має усвідомлювати проблему та бути готовим її вирішити, навіть якщо це потребуватиме значних зусиль з
їхнього боку.