Ім'я файлу: 1.docx
Розширення: docx
Розмір: 44кб.
Дата: 19.01.2022
скачати
Пов'язані файли:
.docx
Важкі діти.doc
tistoobrobnikh-mashin.doc
пс.docx


ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ В КОЛЕКТИВІ ЗА ПЕДАГОГІЧНОЮ СПАДЩИНОЮ А. МАКАРЕНКА

Мета: виявлення мотивів ефективної роботи виховання особистості у колективі за педагогічною спадщиною А.С. Макаренка

Об’єкт дослідження: колектив вихованців

Предмет дослідження: форми та методи виховання в колективі підлітків що опинилися в колонії .

Методи дослідження: теоретичний аналіз наукової літератури, практичні дослідження за допомогою психологічних методик, спостереження.

Термін «колектив» походить від латинського collectives – збірний. Він означає соціальну групу, об’єднану на основі суспільно значимих цілей, загальних ціннісних орієнтацій і спільної діяльності. Успішна діяльність колективу залежить від того, наскільки ефективна мотивація людей, які працюють у ньому. Мотивація діяльності особистості у колективі – це стимулювання до діяльності, процес спонукання до роботи, вплив на поведінку людини для досягнення особистих, колективних і суспільних цілей. Мотивація колективу – це сукупність зовнішніх і внутрішніх рушійних сил, що спонукають колектив здійснювати діяльність, спрямовану на досягнення певних цілей, з витратою певних зусиль, з певним рівнем старання, сумлінності та наполегливості.

А. С. Макаренко протягом усієї своєї діяльності у розв’язанні будь-яких проблем, у самих складних ситуаціях був схильний до нового, до ризику, робив свій вибір на основі проектування процесу виховання, його діяльність була завжди творчою, інноваційною. Його інноваційність полягає, насамперед, у новому підході до виховання особистості, розуміння сутності педагогіки та педагогічної діяльності, ролі колективу в становленні, соціалізації індивіда

Педагог-практик стверджував, що мета виховання випливає з потреб суспільства. На його думку, потрібно мати програму виховання особистості, програму формування людського характеру. Таку 7 програму він описує у своїх статтях і книгах. Ця програма передбачала: сміливість і мужність, чесність і працьовитість, патріотизм і знання, «всю картину людської особи».

Ідеї А. С. Макаренка, його педагогічна спадщина мають значне теоретичне та практичне значення для вирішення проблем виховання сучасної молоді, проблем, із якими стикається на сьогодні молодь. Це, насамперед, знайомство з вадами суспільства (аморальність, хабарництво, жорстокість, лицемірство), які часто викликають у молоді не відразу, а інтерес. І розуміються як норма. До того ж, потребує особливої уваги виховання в молоді поваги до сім’ї, сімейних цінностей, батьків, поваги, відповідальності за сімейні стосунки, дітей. Недостатність серйозних роздумів, величезний і масивний вплив засобів масової інформації (кіно, телебачення тощо), відсутність 9 аналізу власних вчинків не тільки створює проблеми, але й впливає на формування характеру молодої людини, втрати індивідуальності

Педагогічна діяльність А. С. Макаренка ввібрала в себе кращі досягнення класичної та нової педагогіки. Його спадщина — досягнення всього прогресивного людства, яке прагне-до гуманної освіти. Він вирішував складні педагогічні проблеми, які хвилюють нас і зараз. Тому ми впевнено говоримо "А. С. Макаренко — наш сучасник", "З А. С. Макаренком — у XXI сторіччя". Його розробки в педагогіці не втратили свого значення і сьогодні.

Антон Семенович Макаренко був і залишається видатним і неперевершеним творцем нової педагогіки – її оригінальних і 10 життєтворчих ідей, принципів, технологій, що впевнено перетнули час і потужно впливають на побудову сучасної освітньої реальності. Якщо звернутися тільки до основних його новаторських звершень, які пройшли довготермінові іспити на міцність і відстоялись у часі, то навіть найприскіпливіші критики його педагогічної системи будуть змушені погодитися з експертами ООН, які віднесли Макаренка до нечисленної когорти найвидатніших педагогів ХХ століття. Наш геніальний земляк найпершим у вітчизняній педагогіці сформулював і практично реалізував основні для життя й зростання дорослих і дітей принципи гуманістичного виховання – дієвої, конструктивної та предметної, а не абстрактної любові до людини, єдності глибокої поваги, довіри й високої вимогливості до неї, необхідність виховання красою природи й мистецтва, принципи єдності освіти та продуктивної виробничої праці, «перспективних ліній», «паралельної педагогічної дії» та інші. Ці принципи пройшли випробування різними епохами та науковими школами й успішно використовуються в сучасній школі, якщо вона будується на гуманістичних, творчих і демократичних засадах

Одне із найважливіших завдань людства – виховання дітей, підлітків, молоді. У Законі України «Про освіту» метою освіти визначено всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу. Велике значення праць А. С. Макаренка в розробці цілей виховання. Для кожної епохи і для кожного покоління, вважав А. С. Макаренко, мета виховання повинна визначатися діалектично, тобто її потрібно знаходити у вимогах суспільства в даний час. А. С. Макаренко з граничною точністю визначив цілі виховання, виконав завдання формування людини-бор-ця, патріота, трудівника, колективіста з високим почуттям соціальної відповідальності і дисципліни. Основоположним принципом педагогічної системи великого педагога є принцип виховання в колективі. Колектив розглядався ним як універсальний метод комуністичного виховання, що є загальним і єдиним, а водночас дає можливість кожній окремій особистості розвивати свої здібності, зберігати свою індивідуальність, іти вперед лініями своїх нахилів. Макаренко розробив і апробував методику колективістського виховання, технологію її втілення.

Колектив – це життєвий простір дитини: тут вона не просто готується до життя, а живе. Тому саме у школі повинні планувати роботу так, щоб сприяти становленню особистості як творця і проектувальника життя, гармонізації та гуманізації стосунків між учнями і педагогами, школою і родиною.

Визначаючи мету і стратегію виховання в сучасній незалежній Українській державі, доцільно звернутися до історичних джерел, до поглядів на цю проблему творців української педагогіки.Видатний український педагог –Антон Семенович Макаренко класик української та світової педагогіки робив усе своє життя присвятив вихованню важких підлітків бачучи в них – людей морально стійких, працьовитих, творчих, всебічно розвинених. Його погляди на мету й основні завдання виховання особистості співзвучні із вимогами Концепції виховання дітей та молоді в системі освіти України й відповідають вимогам сучасного Закону України «Про освіту». Уся педагогічна діяльність А.С. Макаренка пронизана глибокою вірою у великі можливості вихованців. Головною ідеєю системи виховання особистості в педагогічній діяльності А.С. Макаренка було його вчення про колектив. Антон Семенович писав: «Найголовнішою формою виховної роботи я вважаю колектив» [3, с. 170]. А. С. Макаренко обґрунтував взаємозв'язок виховання і вивчення особистості дитини, колективу і особистості, навчання і виховання; показав співвідношення педагогіки з іншими науками, розкрив шляхи узгодження шкільного, сімейного і позашкільного виховання. Проблемі створення гармонії суспільного і особистого інтересу у вихованні Антон Семенович присвятив багато років педагогічної діяльності і багато сторінок своїх творів. У цій гармонії він бачив щастя людини і суть виховання. Виховання в колективі він розглядав як метод, спільний для всіх і який у той же час дає можливість розвиватися кожному.

Складовими мети виховання є насамперед почуття приналежності до колективу, у якому даний індивід живе, навчається, працює; повага до встановлених у цьому колективі норм життєдіяльності; відчуття рівності між членами колективу; вміти організувати свою роботу та роботу інших членів колективу, а також керувати цією роботою і вміти оцінювати її результати; бути охайним, життєрадісним , постійно дбати про свій фізичний і нервовий стан, дбати про оволодіння достатньою сумою знань і навичок. Колектив – це середовище соціалізації та самореалізації кожної особистості. У колективі людина навчається опанувати досвід милосердного ставлення до людей, до співпереживання і співчуття, стає рисою особистості. Тільки в колективі людина може набути цілісного й повноцінного досвіду «бути особистістю». Модель дитячого колективу, створена А. С. Макаренком, є неперевершеною. Він зазначав, що колектив, виникає на основі спільної діяльності і спільних цілей, чіткої демократії життя дітей. Сьогодні визначено, що розвиток особистості здійснюється з допомогою роботи в групі дітей за участю дорослих і саме колектив є найбільш ефективним «полем» для придбання досвіду« бути особистістю».

Оригінально розв’язував педагог проблеми взаємодії вихованців і вихователів. Він наголошував, щоб спілкування педагогів і учнів базувалося на дружніх взаєминах, повазі вчителя до особистості учня, вірі в його сили і можливості. По суті він всебічно розробив і практично реалізував принцип співробітництва. І учителі і учні мають утворювати одне єдине ціле – педагогічний колектив. «Колектив учителів і колектив дітей, – писав Макаренко, – це не два колективи, а один колектив, і перш за все колектив педагогічний» [3, с. 170]. Треба, щоб зникла ситуація, коли вчитель завжди попереду тебе. А. С. Макаренко, продовжуючи роботу прекрасних педагогів 20–30-х рр., розробив методи виховання дітей, довів необхідність усіх педагогічних засобів, спрямованих на реалізацію цілей виховання. Завдяки А. С. Макаренку в теорію виховання.

А. С. Макаренко підкреслював значення гри як методу навчання і виховання: "Потрібно йти назустріч постійному прагненню дітей до гри".

Внесок А.Макаренка в розробку методики виховання ми бачимо і в тому, що він не лише показав, що повинен робити вихователь, але й розкрив, як це слід робити: "Виховання дітей — це легка справа, коли вона робиться без нервів, на основі здорового, спокійного, нормального, розумового і веселого життя". /т. VІІ, с.157/. До цього повинен прагнути кожен вихователь, особливо молодий.

Внесок А.Макаренка в сучасну педагогічну науку неможливо переоцінити, його система пройшла через вогонь життєвого експерименту. Справи та ідеї Антона Семеновича вивчаються і розповсюджуються у всьому світі. Багато уваги приділяв Макаренко питанням фізичного й естетичного виховання дітей і молоді. На першому місці повинне стояти завдання — випустити здорове покоління. "Дохлі виробники і будівельники нам не потрібні, неврастеніки лише зіпсують нашу справу", — писав Антон Семенович /т. І, с.190/,

В основу виховання колективу і особистості А. С. Макаренко ставив колективну працю, органічно поєднану з навчанням, грою, спортом. Центральне місце в його системі відводиться поєднанню повноцінної середньої освіти з продуктивною працею на технічно добре обладнаній базі. Головне для Макаренка — не "гра в працю", а організація дитячого виробництва на госпрозрахунковій основі, як на справжньому підприємстві. Системі профтехосвіти потрібно сміливо включати учнів у систему виробничих відносин, бо лише сфера виробництва формує почуття відповідальності за якість продукції, за результат праці, за збереження обладнання, своєчасне постачання.

У програму естетичного виховання А. С. Макаренко включав і красу одягу, мови, рухів, побуту, праці, відпочинку. Він високо цінив художню простоту, природність, почуття міри, не міг терпіти грубості, нетактовності, розхлябаності, хизування в роботі, рухах, розмові, вчинках. Він постійно намагався забезпечити єдність внутрішньої і зовнішньої краси людини, єдність етики й естетики. Шліфування емоційно-вольової сфери формувало у вихованців хороші естетичні смаки і високі людські ідеали, до яких вони прагнули не лише в період перебування в комуні чи колонії, але й усе своє життя.

А. С. Макаренко на перше місце у вихованні ставив батьків і педагогів, які спрямовують і керують вихованням. Для правильного виховання дитини "зовсім не потрібен якийсь особливий час і не потрібно багато часу. Виховання потребує значно більше душі, уваги, почуття відповідальності, а не часу. І чим дитина старша, тим менше потребує часу, тим напруженіша відповідальність" /т. ІІІ, с.471—473/.

Серцевиною педагогічної діяльності А.С. Макаренка є його досвід щодо органічного поєднання навчання з продуктивною працею.

Макаренко дійшов висновку, що праця без напруження, без громадської й колективної турботи є мало відчутною у справі виховання нових мотивацій поведінки. Така праця швидко й легко стає автономною механічною дією і відбивається на психіці не конструктивно. Вона, на думку педагога, завершується малим розвитком та презирством до навчання і цілковитою відсутністю планів та перспектив на майбутнє.

Оригінально розв'язував педагог проблеми взаємодії вихованців і вихователів. У ті часи представники педагогічного Олімпу, до якого А.С. Макаренко зараховував працівників Наркомосу, вчених-педагогів, та значна частина вчительства стояли на позиціях традиційної педагогіки, яка фетишизувала педагогічні догми, вважаючи їх непідвладними часу, обставинам тощо. Вона ж (педагогіка) недооцінювала ролі виховання у становленні особистості, вважаючи його проблеми та завдання, які воно ставило та вирішувало другорядними порівняно з питаннями дидактики.

Вчитель, вихователь, як і в цілому колектив вихователів, має виступати не керівником, диктатором шкільного буття, а спільником, до якого учні не готуються, а живуть повноцінним життям.

Колектив учителів повинен бути естетично виразним, носієм естетичної культури. Цю виразність А.С. Макаренко бачив у зовнішньому вигляді вчителя, його вчинках та поведінці. У лекції "Взаємини, стиль, тон у колективі" він стверджує, що жодного разу не вийшов у неочищених чоботях або без паска до вихованців. Не допускав у клас учителя, якщо він був неохайно одягнений.

Макаренко висловлювався і за те, щоб усі педагоги були красивими, а якщо такого досягти не можна, то "хоч один гарний молодий педагог, одна гарна молода жінка в колективі неодмінно повинні бути... Треба, щоб дітей захопила ще естетика, краса в колективі".

Нині одне з важливих завдань виховної діяльності нашої держави полягає в тому, щоб сформувати у кожного пересічного громадянина України розуміння, що “мова – найважливіший, найбагатший і найміцніший зв’язок, що зв’язує віджилі, живущі і майбутні покоління народу в одне велике, історичне живе ціле ... Коли зникає народна мова – народу немає більше! Поки живе мова народна в устах народу, до того часу живий і народ ... Відберіть у народу все, і він усе може повернути; але відберіть мову, і він більше вже не створить її; нову батьківщину навіть може створити народ, але мови – ніколи; вимерла мова в устах народу – вимер і народ”

Визначаючи мету виховання, Антон Семенович Макаренко запитував: звідки випливає мета виховання, виховної роботи? Й відповідав: мета виховання випливає з наших соціальних потреб, з нашого суспільного життя. “Я під метою виховання розумію програму людської особистості, програму людського характеру, при цьому в поняття “характер” я вкладаю весь зміст особистості, тобто і характер зовнішніх проявів і внутрішньої переконливості, і політичне виховання, і знання – абсолютно всю картину людської особистості; я вважаю, що ми, педагоги, повинні мати таку програму людської особистості, до якої повинні прагнути”

Педагогічна спадщина А.С. Макаренка, його погляди на визначення суті й характеру виховання, на визначення мети й засобів виховання є актуальними і для сьогодення. У міжнародному обширі великий педагог розглядається як педагог-новатор ХХ століття, діяльність і педагогічні погляди якого справили значний вплив на становлення і розвиток виховних систем у різних країнах світу. Значущість його досвіду й створення системи виховання підростаючого покоління, що грунтується на принципах справжнього гуманізму, соціальної рівності та свободи особистості, виходять за межі 20-30-х років нашого століття. Антон Семенович Макаренко створив нову філософію виховання, орієнтовану на олюднення як власне процесу виховання, його середовища, так і суб’єктів виховання – вихованців і вихователів.
А.Макаренко надавав великого значення вихованню дітей в сім’ї (“Книга для батьків”). На його думку, необхідними умовами правильного виховання дітей є “повна сім’я” як виховний колектив; гарні взаємини між батьком і матір’ю, приклад батьків для дітей у всьому, правильні стосунки між батьками і дітьми, чіткий і строгий режим життя, правильно організована трудова діяльність членів сім’ї. Великого значення надавав А.С.Макаренко батьківському авторитету, особливо аналізував хибні види батьківського авторитету:

  • авторитет придушення (батьки б’ють і залякують дітей);

  • авторитет віддалі (між батьками і дітьми немає нічого спільного);

  • авторитет чванства (батьки вихваляють себе і недооцінюють інших людей);

  • авторитет педантизму (батьки – бюрократи і формалісти – все забороняють дітям);

  • авторитет резонерства (батьки надокучають дітям частими і зайвими повчаннями);

  • авторитет любові (батьки надмірно задобрюють дітей);

  • авторитет дружби (між батьками і дітьми існує панібратство);

  • авторитет підкупу (слухняність дітей купується подарунками й обіцянками батьків).


Висновок: за А. С. Макаренком первинний колектив не клас, в якому об’єднані однолітки для розв’язання навчально-виховних завдань, інтереси такого об’єднання випливають із «соціального синтезу». Такого колективу практика радянської школи не створила, і експериментальне досягнення видатного педагога не знайшло підтримки в системі так званого комуністичного виховання. Суттєвим структурним компонентом, що сприяє розвитку колективу, його впливу на особистість, є актив і органи самоврядування. А. С. Макаренко, приділяючи велику увагу активу, писав: «Актив є тим здоровим, необхідним у виховному дитячому закладі резервом, який забезпечує наступність поколінь у колективі, зберігає стиль, тон і традиції колективу. Підростаючий актив змінює в громадській роботі вихованців, які закінчили заклад, і таким чином забезпечується єдність колективу». Відповідно до цього Макаренко вперше в педагогіці висунув і розробив важливий принцип, який він назвав «системою перспективних ліній». «Людина не може жити на світі, якщо в неї немає попереду нічого радісного. Щирим стимулом людського життя є завтрашня радість... Найважливіше, що ми звикли цінувати в людині, – це сила й краса. Виховати людину – значить виховати в неї перспективні шляхи, по яких розташовується її завтрашня радість. Можна написати цілу методику цієї важливої роботи. Вона полягає в організації нових перспектив». Мистецтво педагога полягає в тому, щоб сполучати своє керівництво, свої педагогічні вимоги з більшими реальними правами колективу. Така в коротких словах сутність «системи перспективних ліній» А. С. Макаренка, що є однією із частин його навчання про виховання й колектив. Правильно здійснювана в педагогічній практиці, вона будить у вихованців впевненість у їхніх силах, піднімає їхнє почуття власного достоїнства, розвиває волю і наполегливість, підтримує бадьорість і життєрадісність і спонукає колектив прагнути до нових досягнень. Аналіз думок педагога дає можливість сформулювати деякі правила, дотримання яких сприяє формуванню вчительського колективу. Зі сформульованих у працях А. С. Макаренка порад і рекомендацій щодо проблеми педагогічного колективу на перший 43 план виступає правило, яким педагог неухильно керувався у своїх навчально-виховних закладах: правильне виховання можливе за наявності учительських колективів як колективів однодумців.

   Історична заслуга А.С. Макаренка полягає, зокрема, в тому, що він теоретично і практично визначив шляхи побудови такого виховуючого колективу, який створює найбільш сприятливі умови для всебічного розвитку особистості, підготовки її до життя, здійснення комплексного підходу до виховання. Виховуючий колектив, як його розумів Антон Семенович, ніби об’єднує силу різних впливів природи, суспільства, продуктивної праці на особистість, коли виховання досягається не словесними повчаннями, а тільки через життя, роботу, прагнення самого колективу.Науково-теоретична спадщина А.С. Макаренка, як і вся його педагогічна діяльність, пронизані глибокою вірою у великі можливості вихованців. Він завжди виходив з того, що педагогіка повинна орієнтуватися не на негативні, а на позитивні риси особистості. Великий педагог вважав, що людина не може бути вихованою тільки шляхом безпосереднього впливу на неї іншої людини, якими б властивостями ця людина не володіла. Виховання – це соціальний процес у самому широкому розумінні слова. На жаль, проголошуючи, що виховання – суспільне явище, радянська педагогіка насправді підмінювала урахування суспільних закономірностей ідеологічними установками, й природно, що за таких умов її найменше цікавили події, які відбувалися в світі, в суспільстві, в державі. Певна річ, долати ці негативи Антону Семеновичу Макаренку не вдавалося. Тому сьогоднішні провали у вихованні – це багато в чому й розплата за небажання знати те, що відбувається в суспільстві.
Таким чином, як бачимо, великий український педагог А.С. Макаренко у своїй науково-педагогічній і практичній діяльності не просто “ліпив із своїх вихованців що завгодно” (як стверджують деякі сучасні заперечувачі його наукових і практичних здобутків), а саме формував усебічно розвинену особистість, справжнього громадянина-трудівника, борця за свій народ, Батьківщину. Й це підтвердили своєю майбутньою трудовою діяльністю та бойовими звершеннями в роки Великої Вітчизняної війни і в повоєнний період його вихованці.
   Ми розуміємо, що педагогічні експерименти А.С. Макаренка були обмежені рамками історичних можливостей соціалістичного суспільства тих років, він дещо недооцінював можливості сімейного виховання в однодітних сім’ях, дещо перебільшував роль інтернатної (закритої) форми суспільного виховання. Але він усе своє життя перебував у пошуку, й цей пошук нерідко приводив до педагогічних відкриттів.

Проведений аналіз наукових праць дозволив вважати, що в основі діяльності колективу та окремої його особистості лежить потреба, яка психологічно виявляється як мотив, що може реалізуватися у інтересах, прагненнях, переконаннях та установках. На сьогодні виділяють такі види мотивів діяльності у колективі: соціальності, самоствердження, самостійності, саморозвитку, мотиви досягнення мети, справедливості, змагальності, влади, процесуально-змістові мотиви, суспільно значущі мотиви, прагнення до контакту, мотив уникнення неприємностей і покарання. Отже, у результаті проведеного дослідження вважаємо, що правильна мотивація діяльності особистості у колективі дозволить ефективно досягати запланованих результатів.


Як уже зазначалось, основні положення педагогічної теорії А. С. Макаренка відзначалися глибоким гуманізмом та базувалися на поєднанні життєвих цінностей, поваги та вимогливості, вірі в людину та її можливості, на принципі виховання в колективі та через колектив. Повага до вихованця – це вміння довіряти людині, бачити позитивні сторони його характеру та поведінки, вміння спиратися на ці якості у вихованні, вірити у безмежні можливості вдосконалення особистості. Навчити людину володіти собою, розумно керувати своїми почуттями та вчинками – є основою інноваційної педагогічної діяльності А. С. Макаренка та мають важливий вплив на становлення особистості. Важливим для нашого дослідження є життєве кредо А. С. Макаренка: «чим більше вимог до людини і як можна більше поваги до неї» [1], що безумовно визначає норми взаємовідносин між особистостями у колективі. Вимогливість до кожного члену колективу як з боку педагогів, так і з боку колег має бути націлена виключно на подолання недоліків та стимулювання проявів кращих рис характеру особистості. Стверджуючи в теорії та на практиці тезис про єдність вимогливості та поваги до людини, А. С. Макаренко звертав увагу на доцільність покарання, яке вважав таким же природним, простим та логічно доцільним засобом виховання, як й інші. Там де потрібно, педагог не має права не карати, щоб не розвивати почуття безкарності та вседозволеності, які на сьогоднішній час процвітають у молодіжному середовищі. 141 Безперечно, що успішне розв’язання А. С. Макаренком в межах педагогічної практики загально історичної проблеми формування здорової, повноцінної людської особистості, вимагає від педагога глибокого розуміння цілого комплексу складних теоретичних проблем. Переконливими на нашу думку є ідеї Макаренка, який свідомо виходив в сферу всезагальних проблем освіти та виховання, і саме з цих висот намагався розв’язувати деякі – суто педагогічні – проблеми. Отже, аналіз педагогічного досвіду та педагогічних ідей А. С. Макаренка дає підстави говорити щодо актуальності проблем з точки зору освітніх проблем ХХІ століття. Мова йде не про можливість запозичення окремих педагогічних рішень та прийомів, які були знайдені видатним педагогом, а про необхідність засвоєння сучасною педагогічною наукою та практикою універсальної філософськоісторичної складової його педагогічної творчості. Таким чином, мета макаренківської педагогіки співпадає з кінцевим висновком педагогічної думки стосовно необхідності подолання відчужених форм існування багатства та формування всебічно розвиненої особистості. На сьогодні ідеї А. С. Макаренка про відсутність в соціальних умовах нашого суспільства семидесятирічної давнини обставин, які б заважали розвитку особистості, здаються нам дещо перебільшеними. Варто звернути увагу на тому, що ми є свідками загострення проблем сучасного суспільства, визначення суспільних протиріч. Наявність такого несприятливого для людського розвитку соціального середовища змушує людство шукати хоча б часткові засоби розв’язання проблем утвердження універсальних та повноцінних форм розвитку та саморозвитку особистості. Тому універсальна технологія А. С. Макаренка, яка полягає у створенні здорового людського колективу як обов’язкової умови формування повноцінної особистості, безсумнівно викликає інтерес. Окремим питанням є питання про здатність сучасної вітчизняної, а також західної (зокрема, європейської) систем освіти та виховання для адекватного засвоєння ідей та принципів макаренківської педагогіки.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас