ДНІПРОВСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА ГОТЕЛЬНО-РЕСТОРАННОГО БІЗНЕСУ
РЕФЕРАТ
з дисципліни “Фізичне виховання”
на тему:
“Виховання основних фізичних якостей людини: визначення поняття, методика виховання якості”
Виконав: студентка групи ГР-18-2 Ферко Наталія
Перевірив: викладач Хауссі О. А.
м. Дніпро
2020 р.
Зміст
Вступ…………………………………………………………………………………..3
1. Фізичні якості людини……………………………………………………………..4
2. Методика виховання фізичних якостей…………………………………………11
Висновок……………………………………………………………………………..16
Список використаних джерел………………………………………………………17
Вступ
В рефераті запропоновані визначення силовим, швидкісним та іншим якостям особистості, які є головними у фізичному розвитку людини.
В рефераті поставлено завдання проаналізувати поняття “ фізичні якості ” і з педагогічних позицій уточнити визначення якостей які сприяють розвитку особистості. Також досліджено сучасне визначення суті понять “ фізичні якості” і “ фізичні здібності ”.
Поняття фізичних якостей виникло у дослідників різних європейських країн у 20-30-ті роки XX ст. у зв’язку з необхідністю класифікувати тренувальні засоби. Визначення фізичних якостей (швидкість, сила, витривалість, спритність, гнучкість) було на основі уявлень російських (М. Озолінь, О. Новіков, М. Зімкін, В. Заціорський, та ін.) та закордонних (H. Clark, A. Ruchen, M. Choutka, та ін.) учених.
Т. Круцевич, Ю. Курамшин, В. Петровський дали таке визначення фізичним якостям: “Фізичні якості – властивості, які характеризують окремі якісні сторони рухових можливостей людини: силу, швидкість, витривалість, гнучкість та інші” [1, с.11]. М. Булатова, М. Линець, В. Платонов визначають: “Фізичні якості – це, розвинуті у процесі виховання й цілеспрямованої підготовки, рухові задатки людини, які визначають можливість й успішність виконання нею повної рухової діяльності” [1, c. 189]. М. Герцик, О. Вацеба (2004) дають таке визначення: “Фізичні якості – якості, що характеризують фізичний розвиток людини, її здатність до рухової діяльності” [1, с. 15].
Зазначене свідчить, що різні автори характеризують фізичні якості як “здатність”, “можливість”, “властивість” до руху, дії та діяльності.
В теорії і методики фізичного виховання і спорту використовують також такі терміни, як “фізичні здібності”, “швидкісні здібності”, “силові здібності”, “координаційні здібності”, “рухові здібності”.
1. Фізичні якості людини
Фізичними якостями людини називають окремі його рухові можливості, такі, як сила, швидкість, витривалість, спритність, гнучкість та ін. Важко назвати такий вид спорту, в якому можна було б досягти високих результатів, не володіючи цими якостями.
Фізичні якості людини змінюються в процесі росту і розвитку організму. Але ці зміни можна посилити і прискорити цілеспрямованими заняттями фізичними вправами. У спорті не можна серйозно мріяти про якісь успіхи без досить високого рівня виховання цілого комплексу фізичних якостей.
У більшості видів спорту проявляються всі фізичні якості. Але для досягнення успіху в кожному окремому виді необхідно виховати переважно одне або кілька фізичних якостей. Наприклад: бігунові на короткі дистанції, необхідні переважно швидкість і сила; штангістові – сила; акробату – спритність; у важкій атлетиці – сила; в бігу на довгі дистанції – витривалість; в стрибках і метаннях - сила і швидкість; в спортивних іграх - швидкість і спритність; в гирьовому спорті - сила і витривалість. В основі вдосконалення фізичних якостей лежить здатність людського організму відповідати на повторні фізичні навантаження перевищенням вихідного рівня своєї працездатності. В результаті постійного подолання тренувальних навантажень в організмі людини відбувається ряд змін, певне зрушення в бік збільшення його фізичних можливостей.
Сила - це здатність людини долати зовнішній опір або протидіяти йому за рахунок м'язових зусиль. Засобами виховання сили є вправи, при виконанні яких долається опір різних обтяжень (штанга, гирі, гантелі тощо), пружних предметів (еспандер, гумовий джгут), маси власного тіла (підтягування, присідання), маси партнера та ін. Виявляється фізична сила в залежності від специфіки спортивного руху неоднаково. Так, в легкоатлетичних стрибках, метаннях, сила окремих груп м'язів проявляється максимально і в дуже короткий час. Така сила називається вибуховою.
Максимальна сумарна напруга всіх основних м'язових груп в будь-якому русі, коли спортсмен показує найвище досягнення в силовій вправі (тяга штанги, присідання зі штангою на плечах і ін.) без урахування власної ваги, називається абсолютною силою.
Сила, яка припадає на 1 кг власної ваги спортсмена, називається відносною. Наприклад, атлет, власна вага якого 70 кг, відірвав від помосту штангу вагою 150 кг, а атлет вагою 80 кг - 160 кг. Абсолютна сила більше у другого, так як він підняв більшу вагу, а відносна сила буде більше у першого - у нього більше піднятої ваги на 1 кг власної.
Підвищити відносну силу можна тільки за рахунок збільшення абсолютної, тобто не збільшуючи власної ваги, збільшувати силу. Це досягається за рахунок підбору спеціальних вправ для розвитку сили основних груп м'язів.
У гирьовому спорті ні вибухова, ні абсолютна, ні відносна сила не проявляється максимально, але тим не менше мають велике значення для досягнення високих спортивних результатів.
Найбільше значення при виконанні змагальних вправ з гирями (особливо поштовху) має абсолютна сила, яка проявляється хоча і не в повній мірі, але досить тривалий час (10 хв).
Тривалість застосування сили - відмінна риса прояви цієї фізичної якості в гирьовому спорті.
Методами виховання сили є:
- метод максимальних зусиль (виконання вправ з малими обтяженнями і багаторазовими повтореннями);
- метод динамічних зусиль (виконання вправ з обтяженнями різної маси, піднімання їх з більшою швидкістю).
Сучасне уявлення про силові здібності. Під силовими здібностями розуміють здібності людини переборювати або чинити опір зовнішнім, або внутрішнім чинникам впливу за рахунок напруження м’язів [1, с. 192]. Ю. Верхошанський вважає, що силові здібності треба розглядати не з механістичних позицій, а з психолого – педагогічних: “Силові здібності, безпосередньо виявляються у величині робочого (рухового) зусилля, забезпечуються цілісною реакцією організму, пов’язаною з мобілізацією психічних якостей, функцій моторної, м’язової, вегетативної, гормональної та інших фізіологічних систем. Тому силові здібності неможливо зводити до утилітарного поняття “сила м’язів”, тільки до механічної характеристики їх скорочувальних якостей” [3, с. 123]. Головні одиниці вимірювання силових здібностей: кг, т.
Швидкість - здатність людини виконувати рухи в максимально короткий термін.
Як і інші фізичні якості, швидкість може бути різною за проявом. Наприклад, в бігу на 100 м можна швидко стартувати, але порівняно повільно бігти. У гирьовому спорті від швидкості (темпу) виконання тієї чи іншої класичної вправи повністю залежить результат в цілому, так як час виконання обмежено (10 хв).
Засобами виховання швидкості будуть рухи, які можна виконати з максимальною швидкістю. Застосовуються прості по координації вправи, але їх виконання не повинно бути тривалим. Методи, які використовуються для виховання швидкості:
- ускладнених умов (обтяження);
- полегшених умов (лідирування, біг під ухил, метання полегшених снарядів);
- виконання вправ при емоційно насичених умовах (рухливі ігри, спортивні ігри, біг на місцевості).
Сучасне уявлення про швидкісні здібності. Узагальнена думка спеціалістів із теорії й методики фізичного виховання (В. Заціорський, Ю. Верхошанський, Л. Матвєєв, В. Платонов, та ін.) свідчить про таке: “Швидкість – це здібність людини до негайного реагування на подразник і висока швидкість рухів, які виконуються при відсутності значного зовнішнього опору” [1, с. 222]. Під швидкісними здібностями також розуміють комплекс функціональних якостей, які сприяють виконанню рухових дій у мінімальний час. Розрізняють елементарні й комплексні форми прояву швидкісних здібностей [1]. Головні одиниці виміру швидкісних здібностей: с; м/c; м/хв.; м/год.
Витривалість - це здатність людини здійснювати роботу заданої інтенсивності протягом тривалого часу. Так як тривалість роботи обмежується в кінцевому рахунку наставшою втомою, по іншому витривалість можна охарактеризувати як здатність організму протистояти втомі.
Розрізняють два види витривалості:
загальну;
спеціальну.
Під загальною витривалістю розуміється здатність людини тривалий час виконувати фізичну роботу помірної інтенсивності (плавання, спортивна ходьба і т.д.).
Під спеціальною витривалістю розуміється здатність людини тривалий час підтримувати працездатність в певному виді фізичних вправ (спеціальна витривалість бігуна, плавця, лижника).
Залежно від характеру фізичної діяльності (виду спорту) витривалість також проявляється по-різному. Витривалість, яка проявляється тривалий час при виконанні різної фізичної діяльності помірної інтенсивності, умовно називається загальною витривалістю.
При підтримуванні тривалого часу інтенсивності виконання певної роботи проявляється спеціальна витривалість. Спеціальна витривалість різна також в залежності від характеру фізичної роботи. Так, при бігу на 100 м проявляється «своя» спеціальна витривалість. При максимальній інтенсивності фізичного дії - швидкісна витривалість.
При підйомі змагальних гирь протягом 10 хв проявляється силова витривалість при субмаксимальної інтенсивності (близькій до максимальної).
У гирьовому спорті реєструються вищі світові досягнення (рекорди) в піднятті гирі без обмеження часу (1-2 і більше годин). Тут, як і в бігу на довгі дистанції, проявляється спеціальна витривалість при великій інтенсивності фізичної роботи.
Найбільш значущою в гирьовому двоборстві є силова витривалість.
Сучасне уявлення про здібності витривалості. Поняття витривалості характеризується стійкістю до тривалого зовнішнього й внутрішнього впливу. М. Булатова, М. Линець, В. Платонов (2003) дають таке тлумачення поняття: “Витривалість – це здібність до ефективного виконання вправи, долаючи розвиваючу втому” [1, с. 248]. В. Заціорський (1966) під витривалістю розуміє здібність до тривалого виконання якої-небудь діяльності без зниження її ефективності [4]. Головні одиниці виміру здібності витривалості: м/с; м/хв.; км/год; Вт; Дж тощо.
Спритність - це здатність людини швидко освоювати нові вправи, а також перебудовувати свою рухову діяльність відповідно до вимог раптово мінливої обстановки. Спритність - специфічна властивість. Можна бути спритним в одному виді і недостатньо вправним в іншому. У заняттях гирьовим спортом спритність сприяє більш швидкому освоєнню техніки класичних вправ, особливо елементів жонглювання.
Ефективними засобами виховання спритності є рухливі і спортивні ігри, боротьба, акробатика та ін. При вихованні спритності використовуються методи:
- виконання вправ в незвичайних поєднаннях;
- ускладнення вправ додатковими рухами;
- зміна способів виконання вправ і ін.
Гнучкість - це здатність виконувати рухи з більшою амплітудою. Цією якістю володіють спортсмени з досить хорошою розтягнутістю м'язів і рухливістю в суглобах.
Стосовно гирьового спорту гнучкість не відноситься до провідних фізичних якостей і проявляється далеко не в повній мірі. Проте вона в великій мірі позитивно позначається на вихованні основних якостей гирьовика - сили, силової витривалості, а також сприяє більш швидкому освоєнню техніки гирьового двоборства, елементів жонглювання. Гирьовики, що володіють достатньою гнучкістю і рухливістю в суглобах, виконують вправи більш м'яко, невимушено, без зайвих напружень, що сприяє більш економічному (раціональному) витрачанню сил і енергії, а також швидкому зростанню спортивних досягнень.
Для виховання гнучкості використовують:
- активні рухи з поступовим збільшенням амплітуди (нахили тулуба назад, махові і пружні рухи - махи ногами, пружні нахили тулуба в сторони);
- завдання з предметними орієнтирами (змахнути ногою до висячого м'яча);
- вправи з активною допомогою партнера і ін.
Виховання фізичних якостей здійснюється в процесі занять фізичними вправами за спеціально розробленою методикою.
Сучасне уявлення про гнучкість. Гнучкість – морфофункціональні властивості опорно-рухового апарату, що визначають рухливість його ланок й вимірюється максимальною амплітудою рухів (С. Войцеховський). За узагальненою думкою спеціалістів (Н. Озолінь, В. Платонов, Л. Матвєєв, Дж. Алтер та ін.), гнучкості можна дати таке визначення: “Гнучкість це здібність людини виконувати рухи у суглобах із найбільшою амплітудою” [1, с. 268]. Під гнучкістю Під гнучкістю також розуміють морфофункціональні якості апарату руху й опори, які визначаються амплітудою різних рухів людини.
Успадковані аспекти фізичних якостей
Спортсмени вибирають вид спорту не тільки за бажанням, але і в результаті успішності виступу у змаганнях. Успіх в обраному виді спорту багато в чому визначається спадковою схильністю.
Прояв сили і темпи її розвитку залежать від кількості м'язових волокон, потужності функціонування ендокринної системи. Прояв максимальної швидкості скорочення м'яза залежить від м'язової композиції. Прояв витривалості пов'язано з активністю ферментів, що відповідають за різні механізми енергозабезпечення.
Розвиваємі аспекти фізичних якостей
Сила залежить від фізіологічного поперечника, який переважно збільшується в результаті гіперплазії міофібрил. Швидкість скорочення м'яза залежить від зростання сили. Темп залежить від маси саркоплазматичних мітохондрій. Витривалість залежить від маси міофібриллярних мітохондрій, а також від кількості глікогену і жиру в м'язових волокнах.
2. Методика виховання фізичних якостей
Фізичні якості не виховуються окремо, удосконалюючи одне з них, ми обов'язково впливаємо і на інші (перенесення якостей). Це перенесення якостей може бути позитивним і негативним. Силові якості, наприклад, поліпшують результати в швидкісних вправах лише до певної межі. Штангісти рідко можуть виконувати швидкі рухи, так само ефективно, як, наприклад боксери. Тому одностороннє виховання фізичної сили зможе привести до зниження показників швидкості і витривалості. Тому вважається, що основою для досягнення високих результатів у спорті є різностороння фізична підготовка.
Основними засобами виховання фізичних якостей є фізичні вправи. Їх число дуже велике. Відомо кілька класифікацій за різними ознаками. Одне з класифікацій - групування вправ по тим фізичним якостям, які вони переважно виховують. Виділяють:
- швидкісно-силові вправи (спринтерський біг, стрибки, метання та ін.);
- вправи на витривалість (біг на середні і довгі дистанції, лижні гонки, плавання);
- вправи на координацію (акробатика, стрибки в воду, фігурне катання) і ін.
Для виховання фізичних якостей використовуються різні методи: рівномірний, змінний, повторний, інтервальний, ігровий, змагальний і круговий.
1. Рівномірний метод - характеризується відносно постійною інтенсивністю тренувальної роботи. На практиці застосовуються два варіанти цього методу в залежності від тривалості роботи.
Перший варіант - робота граничної інтенсивності на дистанції (біг 1500 м), протягом передбаченого правилами часу (10 хв). Цей варіант застосовується для розвитку спеціальної витривалості з метою перевірки рівня розвитку цієї якості.
Другий варіант - тривала (час не обмежений) безперервна робота помірної інтенсивності, яка виконується з легкими і полегшеними гирями (біг на 8000 м). Цей варіант покращує аеробні (в умовах достатнього забезпечення організму киснем) можливості організму. Застосовується для виховання загальної і спеціальної витривалості і працездатності.
2. Змінний метод відрізняється від рівномірного тим, що та ж робота виконується не з рівномірною швидкістю, а зі змінною. Залежно від мети і умов проведення тренувального заняття співвідношення між інтенсивною роботою і помірною може бути найрізноманітнішим («гра швидкостей»). Наприклад, легкоатлет при проходженні змагальної дистанції один відрізок пробігає з максимальною швидкістю, інший - з більш низькою, потім знову з максимальною і т. д.
У гирьовому спорті - це безперервне виконання вправи з гирями (гирею) зі зміною темпу (швидкості) через певні проміжки часу або певну кількість підйомів. Кількість повторень (підйомів), які виконуються як у високому темпі, так і в уповільненому в одному підході може бути різним. Вплив цього методу на організм більш різноманітний, ніж при рівномірному. Удосконалюються одночасно як аеробні, так і анаеробні механізми, отже, підвищується рівень розвитку як загальної, так і спеціальної витривалості.
3. Повторний метод характеризується повторенням одних і тих же вправ з інтервалами для відпочинку, під час яких відбувається досить повне відновлення працездатності. Залежно від завдань тренувального процесу, періоду тренування і готовності спортсмена визначається швидкість, з якою повинні долатися ці відрізки.
Наприклад, повторна робота на коротких відрізках найчастіше спрямована на виховання швидкісно-силових якостей, тому застосовується біг з граничною або близько граничною швидкістю. Наприклад, атлет виконує класичну вправу з гирями і робить кілька підходів з певною кількістю підходів в кожному підході з інтервалом відпочинку між підходами (підхід 24 + 24 кг по 10 разів через 3-4 хв). Кількість повторень в кожному підході, а також час відпочинку між підходами можуть бути самими різними, в залежності від мети і завдання даного тренування.
У гирьовому спорті повторний метод досить ефективно застосовується при вивченні техніки виконання змагальних вправ і вихованні сили.
4. Інтервальний метод відрізняється від повторного тим, що ті ж самі навантаження виконуються з жорстко заданими інтервалами відпочинку, які у міру зростання тренованості скорочуються (наприклад, 3х600 м через 6 хв. відпочинку). Інтервальний метод застосовується в основному для виховання витривалості, як загальної, так і спеціальної.
5. Ігровий метод дозволяє удосконалювати такі якості і здібності, як спритність, швидкість, винахідливість, самостійність, ініціативність та ін. Висока ефективність методу пояснюється тим позитивним емоційним фоном, яким супроводжується участь в іграх.
Ігровий метод найбільш ефективний при заняттях з дітьми. Виховання фізичних якостей відбувається в процесі гри. Заняття проводяться на високому емоційному рівні.
Цей метод застосовується при вихованні загальної витривалості і як засіб активного відпочинку.
6. Змагальний метод - це виконання вправ в умовах, близьких до змагань. Він застосовується для виховання морально-вольових, фізичних якостей, для тактичної підготовки до майбутніх змагань.
Приблизно за місяць до змагань регулярно спортсмени які займаються знаходяться майже у вищій спортивній формі, але ще точно не переконані в своїх можливостях. Зазвичай в цей період проводять так звані контрольні прикидки, тобто, виконують ту чи іншу змагальну вправу до «відмови». За результатами прикидок визначається ступінь готовності спортсмена до майбутнього змагання, коригуються навантаження і наступних тренувальних циклах і окремих занять.
Змагальний метод виховує вольові якості. Однак часте - без потреби - застосування цього методу може призвести до виснаження нервової системи і зниження спортивних результатів.
На певних етапах загальної фізичної та технічної підготовки також застосовується змагальний метод, але з іншими цілями і завданнями. Наприклад, до 4-го місячного циклу I етапу підготовчого періоду більшість тих хто займається встигає досить добре освоїти техніку всіх основних вправ з гирями. У цей час доцільно проводити міні-змагання на кращу техніку виконання змагальних і основних спеціально-допоміжних вправ. Або приблизно в середині II етапу підготовчого періоду, коли спортсмени вже виконали чималу тренувальну роботу із загальнофізичної підготовки, в окремих заняттях можна провести змагання, в яких спортсмени могли б проявити основні фізичні якості - силу і витривалість, але і в інших вправах, і інших видах спорту (віджимання від підлоги або на брусах, підтягування на перекладині, лазіння по канату, біг 1000 м та інші). Такі змагання також є ефективним засобом виховання вольових якостей, привчають до спортивного суперництва і конкуренції. Після змагань програвші зазвичай прагнуть більше тренуватися, щоб наздогнати своїх лідерів на наступних змаганнях.
За результатами таких змагань визначається рівень розвитку окремих фізичних якостей спортсменів на даному етапі підготовки, звертається увага на недоліки в їх фізичному розвитку, коригуються індивідуальні плани тренувань.
7. Круговий метод. Його назва походить від того, що спочатку місця, де виконувалися вправи, розташовувалися по замкнутому колу.
Це послідовне виконання комплексу фізичних вправ. Відповідно цілям і задачам тренувального заняття підбираються вправи, кожна з яких виконується в певному місці «станції», де встановлено необхідне обладнання та інвентар. Виконавши завдання на одній «станції», вони переходять на іншу - як би по колу. Якщо навантаження недостатнє, коло повторюється.
У гирьовому спорті цей метод застосовується для виховання сили, гнучкості, а при збільшенні числа кіл, кількості повторень вправ на кожній «станції», і скорочення інтервалів відпочинку - загальної витривалості і працездатності.
Застосування різних методів розвитку фізичних якостей дозволяє більш широко використовувати різні засоби фізичного виховання, вносить різноманітність до тренувального процесу, сприяє різнобічному фізичному розвитку спортсмена.
Висновок
Отже, в процесі систематичних занять фізичною культурою людина набуває корисні знання, зміцнює здоров'я, удосконалює рухові здібності, покращує статуру. Крім того, підвищується швидкість мислення і рухової реакції, зміцнюється воля. Завдяки фізичного виховання людина набуває естетичні та моральні цінності.
Від інших якостей особистості фізичні якості відрізняються тим, що можуть проявлятися тільки при вирішенні рухових завдань через рухові дії.
Рухові дії, що використовуються для вирішення рухового завдання, кожним індивідом можуть виконуватися по-різному. У одних відзначається більш високий темп виконання, у інших - більш висока точність відтворення параметрів руху і т. д.
Розвиток фізичних здібностей відбувається під дією двох основних факторів: спадкової програми індивідуального розвитку організму і соціально-екологічної його адаптації (пристосування до зовнішніх впливів). В силу цього під процесом розвитку фізичних здібностей розуміють єдність спадкового і педагогічного направлення зміни функціональних можливостей органів і структур організму.
Перспективи подальших досліджень: подальша розробка й педагогічне обґрунтування фізичних можливостей особистості як якостей не організму, а якостей особистості.
Список використаних джерел
1. Теория и методика физического воспитания / Общие основы теории и методики физического воспитания / Под. Ред Т. Ю. Круцевич. – К. : Изд-во “Олимпийская литература”, 2003. – Том 1. – 423 с.
2. Физические качества человека, средства и методы их воспитания [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://infourok.ru/biblioteka.
3. Верхошанский Ю. В. Основы специальной физической подготовки спортсменов / Ю. В. Верхошанский. – М. : “ФиС”, 1988. – 331 с.
4. Зациорский В. М. Физические качества спортсмена / В. М. Зациорский. – М. : Издательство “Физкультура и спорт”, 1966. – 200 с.
5. Физические качества и методика их воспитания [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.uhlib.ru.
6. Холодов Ж.К., Кузнецов В.С. Теория и методика физического воспитания с спорта: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. - М.: Издательский цент "Академия", 2000. - 480 с.
7. Физические качества человека [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://mipt.ru/.
8. Гогунов Е.Н., Мартьянов Б.И. Психология физического воспитания и спорта: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. — М.: Издательский центр «Академия», 2000. - 288 с.
