Відразу по приїзду до Рівного Костомаров включається в навчально-виховний процес гімназії. Виступаючи на той час найважливішим міським освітньо-культурним осередком Рівного.. Молодому історику, обтяженому щотижневим 15-годинним навантаженням викладання історії та зосередженому на наукових інтересах, сформувати широке коло спілкування не вдалося. Головні контакти Костомарова з колегами учителями й учнями, за винятком різдвяних та великодніх вакацій, коли він подорожував Волинню, були пов’язані саме з гімназією. Окрім викладання предмету історії тут він спілкувався з колегами на засіданнях педагогічних рад під час обговорення різних навчальних питань, чи то на перервах між заняттями, або ж вирішував ділові питання з адміністрацією гімназії, зокрема, директором П. Аврамовим.
В період офіційної опали історика за участь в діяльності Кирило-Мефодіївського братства адміністрація Рівненської гімназії змушена була реагувати на циркулярні приписи попечителя навчального округу про вилучення зі шкільної бібліотеки творів Костомарова разом із книжками інших членів таємного товариства – П. Куліша та Т. Шевченка. Однак вже у 1870-х рр. шкільна бібліотека (насамперед фундаментальна її частина) активно поповнювалася творами Костомарова, зокрема, туди надійшла його монографія про Богдана Хмельницького, низка випусків «Русской истории в жизнеописании ее главнейших деятелей», праця під назвою «Кто был первый Лжедмитрий?»
Насамкінець варто констатувати, що в культурному просторі Рівного ім’я Костомарова – видатного ученого, письменника і громадського діяча, залишається знаковим для формування регіональної й національної ідентичності його мешканців, що знаходить відображення в організації наукових конференцій на його пошану як в стінах обласного краєзнавчого музею, так і Рівненському державному гуманітарному університеті. и
Життєві дороги Костомарова під час його перебування у Рівному перетиналися із власником міста князем Казимиром Любомирським. Скоріш за все це була єдина зустріч, ініційована самим Костомаровим, з метою отримання рекомендаційного листа для виходу на контакт із власником Вишнівця графом Мнішком, щоб ознайомитись з архівом та бібліотекою останнього. На наше переконання, вона мала б відбутися у вже згадуваному «палацику на Гірці» Любомирських, який постраждав в роки Другої світової війни
Сам же Костомаров у Рівному мешкав на вулиці, яка у ХІХ ст. звалася Бармацькою («Барматская») (сучасна Міцкевича), бо ж була прокладена у напрямку до приміського села Бармаки32.
Контакти Костомарова поза гімназією з міським середовищем окреслювало коло людських взаємин, пов’язаних з відвідинами єдиного у Рівному соборного православного Свято-Воскресенського храму, до якого він, як глибоко віруючий християнин, мав би регулярно вчащати. Його дерев’яна будівля, зведена ще в 1781 р., розміщувалася в торговельному кварталі міста, щільно і хаотично забудованому єврейським людом, й домінувала над округою, втративши на той час зовнішню привабливість. Маємо детальний опис цієї церкви кінця 50-х рр. ХІХ ст., коли завдяки старанням її настоятеля протоієрея В. Омелянського вона була таки відремонтована: «[…] здание деревянное, на каменном основании ошалевано, все три бани с куполами покрыты листовым железом и выкрашены зеленою олейною краской; пределы все покрыты новою гонтою и выкрашены зеленою олейною краскою […] внутри выбелена вся. Иконостас поновлен […]. Престол в ней один во имя Воскресения Христового […]”35. Згадана соборна церква у 1881 р. була знищена пожежею, у полум’ї якої тоді вигоріла вся центральна частина повітового міста. Новий кам’яний Воскресенський храм з’явився на головній вулиці Рівного лише наприкінці ХІХ ст. і не маркував місця розташування своєї попередниці36. І все ж локалізацію давньої Свято-Воскресенської церкви дозволяє прояснити і літо - графія Г. Пейєра середини ХІХ ст. (фото 3), і краєзнавчі нариси про Рівне, опубліковані наприкінці ХІХ ст.37 У обрисах сучасно