Ім'я файлу: Реферат — копия.docx
Розширення: docx
Розмір: 33кб.
Дата: 21.02.2023
скачати

Міністерство освіти та науки України

Кафедра та соціально-поведінкових наук

РЕФЕРАТ

на тему:

«Види занять з психології та методика їх проведення»

Виконав:

студент 4 курсу

спеціальності «Психологія»

групи

Перевірила:

Біла Церква 2022


ПЛАН

ПЛАН.....…………………………………………………………………………..2

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

1. КРИМСЬКА ПОЛІТИКА БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО………………...4

2.СТОСУНКИ З МОСКОВСЬКОЮ ДЕРЖАВОЮ…………………….…….....8

3.ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА З ІНШИМИ ДЕРЖАВАМИ……………………...12

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..14

ЛІТЕРАТУРА…………………………………………………………………1

ПЛАН.....…………………………………………………………………………..2 1

ВСТУП…………………………………………………………………………….3 1

Вступ 2



Вступ
Навчальний рік у вищих навчальних закладах організовується вузом згідно з робочим навчальним планом. Він поділяється на семестри або триместри. Навчальні заняття протягом семестру організовуються на основі тижневого розкладу. Тривалість академічної години аудиторних занять встановлюється вищим навчальним закладом. Навчання включає в себе теоретичні та практичні заняття. Вони можуть бути аудиторними і самостійними. Обидва твань занять складають обов'язкові компоненти навчальної роботи студентів.

Основними видами аудиторних занять є лекції, семінари, практичні заняття, лабораторні роботи, консультації. Вони проводяться зазвичай парами академічних годин, між якими робиться перерва. Однак перерва між двома академічними годинами пари часто не робиться.

Самостійне читання навчальних посібників, підготовка до лекцій, семінарів і практичних занять зазвичай становить не менше 50% часу при вивченні дисципліни. Обсяг знань, які необхідно засвоїти студентам вищих навчальних закладів, значно більше, ніж кількість годин, що відводяться на аудиторну роботу з викладачем. Тому велика роль відводиться самостійного читання навчального матеріалу.

При заочній формі навчання студенти вивчають навчальний матеріал освітньої програми в тому ж самому обсязі, що і при очній формі. Однак частка самостійної роботи значно більше. Сесії проводяться кожен семестр. На них викладачі читають оглядові лекції з предмету, проводять інші форми аудиторної роботи, передбачені навчальним планом, а також приймають заліки та іспити з вивченим дисциплінам.

Розглянемо докладніше види навчальної роботи , в яких беруть участь студенти-психологи в процесі навчання.

РОЗДІЛ 1. ЛЕКЦІЇ
Лекція являє собою навчальний монолог викладача. Це типовий вид навчальних занять в університетах та інших вищих навчальних закладах. Часом лекція буває виключно монологом, однак своєчасна зворотний зв'язок від студентів і елементи інтерактивності можуть зробити цей вид занять більш ефективним.

Теми лекцій визначаються відповідно до робочої програми і тематичного плану занять. Теми окремих лекцій повинні бути пов'язані один з одним і з темою всього курсу. На початку кожної лекції викладачеві корисно показати студентам, як вона пов'язана з попередньою. Завершення лекції повинно містити "місток" до наступної лекції. При цьому важливо, щоб у студентів сформувалося системне уявлення про досліджуваної предметної області.

Підбір і структурування матеріалу лекції - найважливіша частина її підготовки. Читайте більше, ніж потрібно для лекції. Викладач, який знає тільки те, що в підручнику, і тільки те, що викладає на лекції, справляє сумне враження. Якщо лектор втрачається в будь-якому питанні, що виходить за межі програми, він схожий на студента, який на іспиті знає матеріал "від цих до цих" (не більше). Якщо доводиться "нашкребти" останні залишки знань, студенти це неодмінно помітять. Хороші лекції виникають в результаті ерудиції. Необхідний великий запас знань, з якого можна відібрати потрібне. У дерева пізнання багато гілок, і коріння його глибокі. Важливо бути в курсі сучасних психологічних знань і не приходити на лекцію з конспектами, пошарпаними і пожовклими від часу за багато років викладацької роботи.

У плані лекції відбивається зміст відповідного розділу робочої програми і детально розкривається кожен його пункт. Зміст лекції важливо співвіднести з наявними рамками навчального часу. Часто викладач готує більше матеріалу, ніж встигає дати за відведений час лекції. При цьому виникає дилема: залишити матеріал непрочитаних або перенести його розгляд на наступну лекцію, відповідно переглядаючи її план? Як приймати рішення в таких ситуаціях? Непросте питання. Потрібно взяти до уваги відносну значимість кожного фрагмента навчального матеріалу. Такі коригування робочої програми природні, вони можуть навіть удосконалити курс. Однак в цілому слід дотримуватися тематичного плану, оскільки постійне перенесення матеріалу на наступні заняття може привести до прогресуючого відставання у виконанні всієї робочої програми.

Вважається цілком очевидним, що студенти повинні не тільки слухати лекцію, але також конспектувати її зміст. У викладачів часом виникає недовірливе ставлення до тих студентів, які нічого не пишуть на занятті, хоча вони, насправді, можуть уважно слухати лектора. Чи обов'язково писати конспект - питання спірне. Звичайно, конспектування допомагає краще зберегти інформацію для майбутнього використання і може сприяти її активної переробки, особливо в тому випадку, коли лекція викладача не є простого переказу підручника. У будь-якому випадку лектор повинен керувати процесом конспектування своєї лекції. Темп викладу матеріалу повинен бути не надто швидким, достатнім для того, щоб студенти встигли записати. Корисно робити паузи, які студенти могли б використовувати для того, щоб дописати: у студентів різна швидкість письма. На жаль, багато студентів замість конспекту пишуть майже повний текст лекції. Викладачеві важливо навчати правильному конспектування на перших заняттях, особливо першокурсників.

Основні поняття, ідеї, тези корисно писати на дошці або демонструвати з використанням інших проекційних засобів, оскільки це не тільки сприяє поліпшенню сприйняття, але і полегшує конспектування. Цей прийом допоможе уникнути неправильного написання термінів, щоб студенти, наприклад, замість слова "емпіричний» не написали слово "имперический". Ключові визначення необхідно записувати під диктовку, роблячи достатні паузи, щоб всі студенти встигли це зробити.
РОЗДІЛ 2. СЕМІНАР
Ефективною формою організації навчання у вищій школі є семінарські заняття, з якими органічно поєднуються лекції.

Семінар (лат. seminarium - розсадник) - вид практичних занять, який передбачає самостійне опрацювання студентами окремих тем і проблем відповідно змісту навчальної дисципліни та обговорення результатів цього вивчення, представлених у вигляді тез, повідомлень, доповідей, рефератів тощо. Семінари у формі дискусій, учасниками яких були вчені з різних країн світу, були дуже поширені в Києво-Могилянській академії. З 1874-1875 років семінарські та практичні заняття почали широко використовуватися в Київському університеті за ініціативи професора М. Авенаріуса.

Проведення семінарських занять дозволяє вирішувати такі дидактичні цілі:

- оптимально поєднувати лекційні заняття із систематичною самостійною навчально-пізнавальною діяльністю студентів, їх теоретичну підготовку з практичною;

розвивати уміння, навички розумової праці, творчого мислення, уміння використовувати теоретичні знання для вирішення практичних завдань;

- формувати у студентів інтерес до науково-дослідної роботи і залучення їх до наукових досліджень, які здійснює кафедра;

- забезпечувати системне повторення, поглиблення і закріплення знань студентів за певною темою;

- формувати уміння і навички здійснення різних видів майбутньої професійної діяльності;

- здійснювати діагностику і контроль знань студентів з окремих розділів і тем програми, формувати уміння і навички виконання різних видів майбутньої професійної діяльності.

Семінарські заняття виконують такі основні функції:

- навчальну (поглиблення, конкретизацію, систематизацію знань, засвоєних під час лекційних занять та у процесі самостійної підготовки до семінару);

- розвивальну (розвиток логічного мислення студентів, набуття ними умінь працювати з різними літературними джерелами, формування умінь і навичок аналізу фактів, явищ, проблем тощо);

- виховну (виховання відповідальності, працездатності, виховання культури спілкування і мислення, прищеплення інтересу до вивчення конкретної дисципліни та до фаху, формування потреби раціоналізації навчально-пізнавальної діяльності та організації дозвілля);

- діагностично-корекційну та контролюючу (контроль за якістю засвоєння студентами навчального матеріалу, виявлення прогалин у його засвоєнні та їх подолання).

Визначаючи методичну концепцію організації і проведення семінарських занять, слід виходити з того, що:

- до семінарських занять висуваються загальнодидактичні вимоги (науковість, доступність, єдність форми і змісту, забезпечення зворотного зв'язку, проблемність та ін.);

- при виборі методики проведення семінарських занять слід ураховувати особливості, зумовлені логікою викладання конкретної дисципліни та психолого-педагогічних особливостей студентської групи;

- необхідно забезпечувати високий рівень мотивації навчальної діяльності студентів (вивчення теми слід розпочинати із з'ясування її значення для засвоєння даної чи інших дисциплін, у майбутній професійній діяльності тощо);

- необхідно дотримуватися принципу професійної спрямованості навчання у вищій школі та здійснювати різнорівневі міжпредметні зв'язки з іншими дисциплінами, практичним навчанням, що забезпечує формування єдиної системи знань, умінь та навичок студентів;

- важливим завданням є також формування професійної культури і мислення, вмінь самоосвіти;

- у процесі проведення семінарського заняття необхідно забезпечувати органічну єдність теоретичного і дослідно-експериментального пізнання;

- семінарські заняття мають гармонійно поєднуватися з лекційними, практичними і лабораторними заняттями та самостійною роботою студентів.

Залежно від завдань і змісту семінарських занять їх можна класифікувати як;

- просемінари;

- традиційні (тематичні) семінари;

- підсумовуючі семінари (повторення і систематизації знань, міжпредметні семінари та ін.);

- спецсемінари.

На семінарах студентам слід пропонувати запитання, що мають проблемний характер і вимагають творчого, продуктивного мислення, наприклад: "Як Ви вважаєте, чому ...?", "Аргументуйте свою точку зору...", "Порівняйте наукові факти і життєві уявлення про ...", "Чим можна пояснити, що ...?" і т.п. У процесі дискусії, "круглого столу", "конференції", "симпозіуму", які мають елементи інтерактивного навчання, студентів слід стимулювати до обміну думками, дебатів, що привчає самостійно мислити, сприяє розвитку аналітичних навичок, умінь захисту власної точки зору, виваженої аргументації, поваги до думки інших.

На старших курсах студентів залучають до участі в спецсемінарах, спеціально організованому спілкуванню дослідників-початківців з провідними фахівцями в певній науковій галузі чи професійній сфері. Спецсемінар найчастіше набуває характеру залучення студентів до наукової школи, привчає студентів до науково-професійної творчості.

Залежно від типу структура семінару може бути різною, однак викладачеві слід знати, що при його підготовці навчально-пізнавальну діяльність студентів слід організувати наступним чином:

1. Повідомити тему і план семінару.

2. Запропонувати для самостійного вивчення основну і додаткову літературу.

3. Надати усні чи письмові (у вигляді "Методичних рекомендацій") поради щодо підготовки до семінарів.

4. Надати студентам індивідуальні завдання та за необхідності провести консультацію з теми семінару.

Методика управління семінаром залежить від багатьох чинників: дидактичної мети, педагогічної майстерності викладача, рівня готовності і активності студентів та ін.

Викладач повинен звернути увагу студентів на необхідність глибокого ознайомлення з проблематикою семінару, неприпустимість механічного переписування матеріалу з одного - двох джерел, використання чужих конспектів чи плагіату Internet інформації. Слід підкреслити, що критичне осмислення матеріалу, різних поглядів на наукову проблему, побудова доказових, аргументованих виступів сприяє формуванню самостійного творчого мислення, вкрай необхідного сучасному висококваліфікованому фахівцю, орієнтованому на діяльність в умовах високої конкуренції.

Викладач повинен бути взірцем для студентів у підготовці до семінару. Він сам повинен глибоко і досконало опрацювати всю літературу, рекомендовану студентам, зробити необхідні нотатки, ретельно сформулювати основні, додаткові, допоміжні запитання, які необхідно і можна поставити студентам; чітко сформулювати вступне і заключне слово семінару. Ми поділяємо точку зору М.М. Фіцули, щодо необхідності проведення лекцій і семінарів одним викладачем, адже "за таких умов можливі єдиний підхід до вивчення окремих тем чи питань курсу, здійснення систематичного контролю за самостійною роботою студентів".

Знання студентів, виявлені на семінарах та інших практичних заняттях, повинні коментуватися та обов'язково оцінюватися. Оцінки заносяться до журналу і враховуються при виставленні підсумкової (чи модульної) оцінки з навчальної дисципліни.


РОЗДІЛ 3.ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ.
Практичне (грец. prakticos –діяльний) заняття – форма навчального заняття, за якої викладач організує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування через індивідуальне виконання відповідно до сформульованих завдань.

Часто практичними заняттями називають заняття із розв'язування задач з вищої математики, теоретичної механіки, фізики, опору матеріалів, з нарисної геометрії; вправи на побудову схем, графіків, діаграм, а також виконання розрахунково-графічних робіт із спеціальних дисциплін. Вивчення іноземних мов також проводять у формі практичних занять: вправи на читання, переклад, аудіювання, розмовне мовлення. Ці заняття відрізняються від занять з інших дисциплін лише методикою викладання.

Основними функціями практичних занять (за І. Кобиляцьким) є:

– поглиблення та уточнення знань, здобутих на лекціях і в процесі самостійної роботи;

– формування інтелектуальних умінь та навичок планування, аналізу і узагальнень, опанування діючою технікою, вироблення навичок управлінні і користування нею;

– накопичення первинного досвіду організації виробництва та техніки управління ним;

– оволодіння початковими навичками керівництва працівниками на виробництві;

– формування вміння аналізувати і оцінювати економічну ефективність виробництва;

– оволодіння науковим апаратом роботи з джерелами;

– формування вміння робити соціологічні оцінки тощо.

Практичні заняття проводять у навчальному закладі або в закладах, де студенти проходять практику, і мають на меті навчити їх розв'язувати специфічні завдання за спеціальністю, а також в аудиторіях або в навчальних лабораторіях, оснащених необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою. На молодших курсах практичні заняття мають систематичний характер і проводяться регулярно через 2–3 лекції, логічно продовжуючи почату на лекціях роботу. Однак на лекції можливо лише в загальних рисах показати підхід до розв'язання задачі, виконання розрахунків, конструювання об'єктів.

Повне розкриття науково-теоретичних принципів здійснюється на практичних заняттях.

Практичні заняття (вправи) у вузькому значенні найчастіше застосовують на першому і другому курсах, рідше – на старших курсах, оскільки в них багато шкільних елементів, від чого вища школа звільняє навчальний процес, впроваджуючи форми навчальної роботи, які вимагають більшої самостійності (проектування, семінари дослідницького характеру тощо).

Деякі викладачі вищої школи вважають, що практичні заняття не поповнюють знань студентів, а зосереджують увагу насамперед на виробленні певних навичок, на оволодінні методикою роботи. Однак досвід переконує, що правильно сплановані практичні заняття мають важливе виховне та освітнє значення. Якщо викладач володіє широким науковим світоглядом, чітко дотримується певних наукових принципів, здатний зацікавити студентів, розкрити наукове та практичне значення дисципліни, показати завдання і перспективи її розвитку, то саме на практичних заняттях відбувається процес формування фахівців.

Кількість студентів у групі на практичному занятті не має перевищувати половини академічної групи. На мистецько-творчих спеціальностях практичні заняття з фахових навчальних дисциплін проводять із двома-трьома студентами або з одним студентом. Кількісний склад навчальних груп у таких випадках визначається навчальною програмою дисципліни або рішенням керівника вищого навчального закладу.

Практичні роботи, які проводять у вищому навчальному закладі, науковці (Б. Мокін, В. Пап'єв, О. Мокін) поділяють на такі групи :

1. Ознайомчі практичні (лабораторні) роботи. Передбачають вони формування вмінь і навичок користування приладами, пристроями, необхідними для виконання різних видів практичних робіт.

2. Підтверджуючі практичні роботи. Виконуючи їх, студент отримує підтвердження правильності викладених на лекціях теоретичних знань.

3. Частково-пошукові практичні заняття. На таких заняттях студенти мають більше можливостей для творчої роботи. У методичних вказівках до такої роботи зазначено лише мету, наявне лабораторне обладнання, порядок його взаємодії, а також план досліджень та орієнтовний перелік питань. Деталізацію плану дослідження і визначення повного переліку питань, які необхідно дослідити, виконує сам студент.

4. Дослідні практичні роботи. У таких роботах студентам задають лише мету дослідження; усі інші етапи її виконання вони планують самі. Цей вид доручають бригадам під керівництвом студентів з яскраво вираженими творчими здібностями. За такого виду роботи студенти витрачають багато часу на підготовку теоретичних та експериментальних досліджень, що передбачає відповідне оцінювання.

Практичні заняття значною мірою забезпечують відпрацювання умінь і навичок прийняття практичних рішень в реальних умовах виробництва, що ґрунтуються на теоретичній основі, розвивають логічне мислення, вміння аналізувати явища, узагальнювати факти, сприяють регулярній і планомірній самостійній роботі у процесі вивчення певного курсу.

Висновки
Доба гетьмана Хмельницького була яскравим проявом намагання утвердити Україну у Балто-чорноморському геополітичному просторі як супердержаву. Зовнішньополітична активність дивує своєю масштабністю і багатовекторністю. Не маючи у своєму розпорядженні налагодженої системи зовнішньополітичних відносин, підготовлених кадрів, він дуже швидко спромігся створити розгалужену і ефективну дипломатичну мережу, запровадити в життя самодостатню концепцію української міжнародної політики та впродовж тривалого часу успішно її реалізовувати.

Гетьман чітко уловив тенденцію розвитку тогочасної Центрально-Східної Європи і збагнув, що утвердження українського народу в якості політичної нації можливе лише за умови проведення надзвичайно активної зовнішньої політики. Отож уже на початковому етапі повстання вражаючі перемоги над королівськими військами були здобуті значною мірою завдяки тому, що їм передував дипломатичний тріумф.


Література
1. Зовнішня політика Богдана Хмельницького | Народні блоги, веб-сайт URL:

https://narodna.pravda.com.ua/history/4b0c207f1864e/ (Дата звернення 21.05.2020)

2. Реферат: Зовнішня політика Богдана Хмельницького: південний напрямок, веб-сайт URL: https://www.bestreferat.ru/referat-164903.html (Дата звернення 21.05.2020)

3. Історія України 8 клас Г.К. Швидько, П.О. Чорнобай (2016 рік) ст 176-179

4. Зайцев Ю. Історія України : навч. посіб. Львів: Світ, 1996 - 488с. ст 122
скачати

© Усі права захищені
написати до нас