Ім'я файлу: економетрика реферат.docx
Розширення: docx
Розмір: 37кб.
Дата: 26.10.2020

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Факультет економіки та управління

Кафедра обліку і аудиту


РЕФЕРАТ

на тему:

Видатні науковці-економетристи та їх внесок у розвиток економетрики

Підготувала:

Студентка групи ОА-31

Соколюк Ю.О.

Перевірила:

Доцент кафедри обліку і аудиту

Бегун С.І.

Луцьк 2020

Зміст

Вступ

2.1. Хаавельмо та його вплив на економетрику

2.2. Павло Чомпа як засновник економетрії

2.3. Джеймс Тобін

2.4. Роберт Лукас:внесок в науку

2.5. Внесок українських вчених у розвиток економетрики

Висновок


Вступ

Останнє десятиліття економетрія як навчальна дисципліна стрімко

розвивається. Підтвердженням всесвітнього визнання економетрії є

присудження за найбільш видатні розробки у цій галузі Нобелівських

премій в економіці, авторами яких є:

– Ян Тінберген (1903-1994) – нідерландський економіст та Рангар

Фріш (1885-1973) – норвезький економіст – лаурети Нобелівської премії

1969 року за створення та застосування динамічних моделей для аналізу

економічних процесів.

– Пол А. Самуельсон (1915-2009) – американський економіст –

лауреат Нобелівської премії 1970 року за розроблення статистичної та

динамічної економічної теорії, що сприяло зростанню рівня аналізу

економічної науки.

– Василь Леонтьєв (1912-1986) – американський економіст –

лауреат Нобелівської премії 1973 року за розроблення балансових моделей

для моделювання взаємозв’язків великою кількістю змінних (методу

“витрати–випуск”).

– Леонід Канторович (1912-1986) – російський економіст, Тьяллінг

С. Кумпанс (1910-1985) – американський економіст – лауреати

Нобелівської премії 1975 року за вклад у теорію оптимального розподілу

ресурсів. Т. С. Кумпанс також зробив значний внесок у розвиток

статистичних методів в економетрії та створення лінійних

економетричних моделей.

– Лоуренс Р. Клейн (нар. 1920) – американський економіст –

лауреат Нобелівської премії 1980 року за створення економетричних

моделей та їх застосування під час аналізу економічних коливань й

економічної політики.

– Трюгве Хаавельмо (1911-1999) – норвезький економіст – лауреат

Нобелівської премії 1989 року за перетворення основ теорії ймовірності в

межах економетрії та аналіз залежних економічних структур.

– Джеймс Дж. Хекман (нар. 1944) – американський економіст;

Даніел Д. Макфадден (нар. 1944), американський економіст, – лауреати

Нобелівської премії 2000 року за розроблення мікроеконометрії та методів

статистичного аналізу.

– Леонід Гурвіц (1917-2008) – американський економіст, Ерік

Маскін (нар. 1950) – американський економіст, Роджер Маерсон (нар.

1951) – американський економіст – лауреати Нобелівської премії 2007

року за створення основ теорії оптимальних механізмів (механізмів

поділу).Крім того, процес прийняття науково обґрунтованих рішень в

економіці тісно пов’язаний з визначенням кількісних співвідношень між

економічними показниками. Так, наприклад, для з’ясування доцільності

інвестування придбання нового обладнання (або розроблення нової

технології) потрібно знати, який додатковий дохід можна отримати на

кожну одиницю капітальних вкладень у разі реалізації різних проектів

інвестування.
2.1.Хаавельмо та його вплив на економетрику

Великий вплив на сучасну економетрику мав і Хаавельмо. Хаавельмо показав, як можна використовувати методи математичної статистики для того, щоб отримувати обґрунтовані висновки про складні економічні взаємозв'язки виходячи з випадкової вибірки емпіричних спостережень. Ці методи можна, крім того, використовувати для оцінки співвідношень, отриманих на основі економічних теорій, та для перевірки цих теорій. 1989 р. йому присудили Нобелівську премію з економіки «за прояснення імовірнісних основ економетрики і аналіз одночасних економічних структур».

Хаавельмо розглядав економічні ряди як реалізацію випадкових процесів. Головні проблеми, що виникають при роботі з такими даними, це нестаціонарність і сильна волатильність. Якщо змінні нестаціонарні, то існує ризик встановити зв'язок там, де його немає. Варіантом вирішення цієї проблеми є перехід від рівня ряду до різниць рядів. Недоліком даного методу є складність економічної інтерпретації отриманих результатів. Для вирішення цієї проблеми Клайв Гренджер ввів концепцію коінтеграціі як стаціонарної комбінації між нестаціонарними змінними. Їм була запропонована модель коригування відхилень, для якої він розробив методи оцінювання параметрів, узагальнення і тестування. Коінтеграція застосовується в випадку, якщо короткострокова динаміка відображає значні дестабілізуючі чинники, а довгострокова прагне до економічної рівноваги. Моделі, створені Гренджером, в 1990 р. були узагальнені С. Йохансеном для багатовимірного випадку. 2003 р. Гренджер спільно з Р. Інглом отримали нобелівську премію. Р. Інгл, у свою чергу, відомий як творець моделей зі змінною в часі волатильністю (т. зв. ARCH-моделі). Ці моделі отримали широке поширення на фінансових ринках.
2.2.Павло Чомпа як засновник економетрії

Одним із яскравих економістів - новаторів початку XX ст. був львів´янин Павло Чомпа, з творчістю якого обізнані вчені у світі, але мало хто знає в Україні. Павло Чомпа був службовцем Австро-Угорського банку у Львові. До 1904 р. опублікував низку невеликих за обсягом праць економічно-статистичного змісту, що були порадниками в обрахунку доходів і видатків сімейного бюджету тощо. У 1904 р. П. Чомпа опублікував "Порадник у грошових і податкових справах", щоб розповісти людям про гроші, заощадження, забезпечення, позику, заповіт, цінні папери, вклади, економічні обчислення, контроль, всякі податки та ін. Відповідно до мети побудована структура "Порадника", який за своїм змістом, формою викладу матеріалу, зокрема, доступністю, широтою охоплених питань, з якими щоденно зустрічається кожна людина і досі не втратив пізнавально-освітнього і методичного значення. Було б добре, якби нині, коли у посттоталітарний період формуються нові, невідомі раніше ринкові відносини, люди могли звернутися за знаннями до подібних "Порадників", взірцем для яких можуть послужити праці П. Чомпи.

Не вдаючись до детального викладу змісту "Порадника у грошових і податкових справах", наведемо деякі засадничі міркування П. Чомпи. "Порадник" спирається на твердження, що "багатство народу є дитиною освіти, праці та ощадливості...". Передмову автор присвятив аналізові марнотратства. "Тратимо, - писав він, - наші сили на безплідні суперечки і заняття, марнуємо час, працю, а передусім надто багато без потреби грошей".

Далі П. Чомпа розкриває форми марнотратств. Наприклад, селяни витрачаються на дріб´язкові процеси, які можна би легко залагодити без цента затрат. Вони багато кілометрів мандрують на ринок, щоб продати 10 яєць, 1 кг масла чи 2 л молока, тоді як замість п´яти жінок з одного села це могла би зробити одна. Гра в карти по кав´ярнях, пожежі, невміння щадити і зберігати гроші та ін. шкідливо впливають на добробут.

Згідно з розрахунками економістів, щорічно в Галичині марно витрачалось 20 млн. крон. Саме це спонукало П. Чомпу написати працю про те, як забезпечити розумне витрачання грошей і сплату податків. "Усі, - писав він, - повинні щадити, аби назбирати трохи грошей чи то на гірші часи, чи на час хвороби, безробіття, на інші збільшені видатки, на купівлю хати, на виховання і вивіншування дітей тощо". Заощадження може і повинен робити кожний, хто має будь-які доходи.

Такою була настанова П. Чомпи, яка стосується, здається, найменш забезпечених матеріально людей. Економіст давав методичні поради, як формувати поведінку ощадливості, починаючи з дитячого віку. Дитина робітника, сторожа, швачки, шевця, муляра, кравця, халупника тощо, якщо щоденно буде щадити, то до двадцятирічного віку матиме деякий капітал. Подібна порада може видатися очевидною, а декому навіть наївною, але вона була спрямована на формування належної економічної поведінки і господарського мислення, дефіцит яких у нашому народі відчувався завжди. Нині цей дефіцит в Україні ще більший, ніж у часи П. Чомпи, бо тоді ще не були зруйновані власницькі орієнтації у суспільстві, зокрема, в молоді.

Як великий прихильник економного господарювання матеріальними і грошовими засобами П. Чомпа закликав кожного, незалежно від соціального стану, рахувати доходи і видатки. Він вважав недопустимою ситуацію, коли той чи інший власник не знає, скільки має доходу і видатків. "Розумна господарка можлива тільки тоді, - твердив П. Чомпа, - коли все записуємо і числимо".

У першій половині 1910 р. П. Чомпа завершив дослідження "Нариси економетрії і на національній економії вибудованої природної теорії бухгалтерії". Розшифровує цю назву підзаголовком, в якому відзначено, що на основі економетричних рівнянь доведено фальшивість тогочасної розробки балансів. Це дослідження опубліковане у Львові окремою книгою у видавництві Спілки купців у друкарні А. Гольдмана. П. Чомпа обіймав тоді посаду директора бухгалтерії Крайового банку королівства Галичини і Волині з Великим Герцогством Краківським. Своє дослідження він видав німецькою мовою, засвідчивши тим, що він є австрійсько-угорським чиновником і не ідентифікує себе з польськістю. Цей факт вельми суттєвий, бо не дає підстав зараховувати львів´янина П. Чомпу до польських економістів, як це роблять деякі економетрики.

При цій нагоді не можна не відзначити того, що економетричне дослідження П. Чомпи вперше випробували викладачі Торгової академії у Львові. У цьому зізнався економіст-новатор у передмові до книги, з якої видно, що перед її виданням окремі розділи зачитувалися у формі рефератів у колі викладачів Львівської торгової академії. Через те можна твердити, що економетрія зародилася у львівському інтелектуальному середовищі. Цей факт знаменний і не другорядний, він органічний з розвитком української і світової економічної науки на початку XX ст.

Вельми схвально, що світова громадськість визнає пріоритет Павла Чомпи у винаході економетрії. Ознайомившись з економічним дослідженням українського економіста, лауреат Нобелівської премії з економетрії Регнар Фріш ствердив, що до появи його статті у 1926 p., присвяченої економетрії, з цієї проблеми була опублікована монографія 1910 р. у Львові.

У підручнику з економетрії Ернста Р. Берндта також зазначено той факт, що засновував економетрію, принаймні її поняття, Павло Чомпа 1910 р.. Зрозуміло, що в розвитку економічної науки з 1910 до 1926 р. відбулися деякі зміни. Ще більшими вони виявилися у наступні десятиліття. Однак якими би не були дальші надбання в економетричній науці, вони не можуть заперечити засновницької першості Павла Чомпи. Навіть навпаки, успіхи в економетриці підтверджують талант і наукову інтуїцію українського вченого, який нині так потужно про себе говорить під кодовою назвою "Економетрія".


2.3.Джеймс Тобін

Джеймс Тобін (англ. James Tobin; 5 березня 1918, Шампейн, Іллінойс — 11 березня 2002 Нью-Гейвен, Коннектикут) — американський економіст.

Вчився в Гарвардському університеті. Брав участь у Другій світовій війні. У 1941 р. після нападу японців на Перл-Гарбор він служив у флоті, де пройшов тримісячну підготовку за результатами якої йому було присвоєно офіцерське звання. Потім до 1945 р. служив на есмінці «Kearny».

Потім повернувся до Гарварду, отримав ступінь доктора і викладав там же у 1946—1950 рр. З 1950 р. до самої смерті працював у Єльському університеті (останніми роками — professor Emeritus). З 1955 р., після переїзду Комісії Коулса в Єль, бере участь у роботі цього дослідницького центру, займаючи в 1955—1961 і 1964—1965 роках посаду директора.

Серед широкої публіки Тобін став відомим завдяки своїй пропозиції, висловленій ще на початку 1970-их, щодо оподаткування операцій з іноземними валютами. Якщо б цей податок дорівнював би лише 0,1 %-0,25 %, це могло б різко обмежити транскордонні валютні спекуляції, зробивши велику частину з них невигідною і зменшити їх шкоду, особливо для країн, що розвиваються. На думку Тобіна цей податок приносив би в рік не менше $150 млрд, які він пропонував розділяти між МВФ і національними банками. Зазвичай прибічники цього податку пропонують використовувати його для боротьби проти нерівності і бідності, для розвитку освіти, охорони здоров'я і підйому економіки у відсталих країнах. У цієї пропозиції багато прибічників, особливо в країнах, що розвиваються (зокрема у Венесуелі,Бразилії та серед антиглобалістів).

Більшість неолібералів ставляться до цієї пропозиції вкрай негативно. Вони переконані, що країни, які введуть у себе такий податок, відгородяться від зовнішнього світу, прирікаючи себе на подальше відставання. Слід відзначити, що запровадження такого податку призвело б до значних фінансових втрат для крупних банків, які воліють не втрачати ці гроші.

Суспільна робота і нагороди

Президент Економетричного товариства, 1958

Президент Американської економічної асоціації, 1971

Винагороди і премії

1955 — Медаль Джона Бейтса Кларка.

1981 — Нобелівська премія з економіки «За аналіз стану фінансових ринків і їх впливу на політику ухвалення рішень в області витрат, на положення з безробіттям, виробництвом і цінами».

1990 — Премія Адама Сміта.

Роберт Емерсон Лукас, мол. (англ. Robert Emerson Lucas, Jr., *15 вересня 1937, Якіма, Вашингтон) — американський економіст, лауреат Нобелівської премії з економіки (1995)[2][3], професор Чиказького університету, став засновником політекономічної школи, котра поставила в 70-х pp. під сумнів справедливість багатьох положень як кейнсіанської, так і монетаристської доктрин. Цей напрямок відомий під назвою «нової класичної школи еконо-мікс». Він заперечував будь-які форми державного втручання в економіку і базувався на суб'єктивістському підході до аналізу економічних явищ.

2.4.Роберт Лукас: внесок в науку

Роберт Лукас народився 15 вересня 1937 року в Якімі (штат Вашингтон). Після закінчення середньої школи 1955 р. він вступив на історичний факультет Чиказького університету, який закінчив 1959 р. Отримав бакалавра з історії, але, за його власним зізнанням, більший інтерес у нього викликала економіка. Ось чому Лукас повертається до Чиказького університету, де навчається на економічному факультеті. Тут він 1964 р. закінчує аспірантуру, захистивши дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора філософії з економіки.

Свою фахову діяльність Лукас розпочав 1962 р. лектором економічного факультету Чиказького університету, викладав у Вищій Школі промислового управління (тепер школа бізнесу Теппер), але через рік він переходить працювати асистент-професором економіки в університет Карнегі-Меллона, від 1967 р. — доцентом, з 1970 р. — професором економіки. В цьому університеті Лукас працював впродовж 11 років і згадував цей час як прекрасний творчий період, коли були сформовані основи світогляду майбутнього вченого і започатковані перші дослідження з теорії утворення та динаміки очікувань.

Від 1975 р. Лукас працює професором економіки Чиказького університету. Впродовж 8 років він був заступником декана економічного факультету, а у 1986-88 рр. очолював його.

Внесок в науку

У цей період Лукас активно співпрацює з авторитетними науковими виданнями. Найбільший вклад у розвиток теорії макроекономіки, в першу чергу — теорії раціональних очікувань Р. Лукас вніс через узагальнення, систематизацію і класифікацію різних методик та економічного інструментарію[3]. Ним було висунуто і перевірено практикою тезу про раціональність очікувань, сформульовано принципи та вирішено питання макроекономічної оцінки економічної політики. Учений запропонував механізм прогнозування раціональності основної частини чинників, що впливають на майбутні зміни економічних показників, а відповідно і можливість розрахунку та обліку майбутніх умов на ринку, що розвивається.

Ним було висунуто і перевірено на практиці тезу про раціональність очікувань, сформульовано принципи та вирішено питання макроекономічної оцінки економічної політики. Теорія раціональних очікувань не передбачає державного втручання в економіку.

Критика Лукаса

Розробив «Лукас критику» економічної політики, в якій стверджував, що відносини, які з'являються в економіці, такі як видимий зв'язок між інфляцією і безробіттям, можуть змінюватися у відповідь на зміни в економічній політиці. Це призвело до розвитку неокласичної і нової кейнсіанської економіки і нових ідей щодо мікроекономічних основ для макроекономічної теорії.

Модель економічного зростання

Також наряду з Полом Ромером є основоположником нової теорії економічного росту, відомої як модель «Лукаса-Ромера». Згідно з цією моделлю основним фактором економічного росту є ріст капіталовкладень в науковий розвиток і інвестиції в людський капітал. Один з висновків моделі Ромера і Лукаса полягає в тому, що економіка, володіюча ресурсами людського капіталу і розвиненою наукою, має в довгостроковому періоді більше перспектив розвитку, ніж економіка без цих переваг.

Раціональні очікування

Лукас також відомий за його розслідування наслідків раціональних очікувань. Він розробив теорію пропозиції, яка стверджує що людей можна обманювати безсистемною грошово-кредитною політикою; модель Лукаса-Удзави (з Хірофумі Удзава) нагромадження людського капіталу, а також «Лукас парадокс», в якому розповідає чому все більше капіталу не переміщається з розвинених країн у країни, що розвиваються.

Учений запропонував механізм прогнозування раціональності основної частини чинників, що впливають на майбутні зміни економічних показників, а відповідно і можливість розрахунку та обліку майбутніх умов на ринку, що розвивається. Саме за величезний внесок у розвиток і практичне застосування гіпотези про раціональні очікування Королівська академія наук Швеції нагородила Р.Лукаса Нобелівською премією з економіки 1995 році[2]. Теоретичні дослідження Лукаса опубліковані в багатьох його працях, зокрема, це «Очікування і нейтральність грошей» (1972), «Рівноважна модель в економічному циклі» (1975), «Нариси з теорії економічного циклу» (1981), «Нова класична макроекономіка» (1984) та ін.
2.5.Внесок українських вчених у розвиток економетрики

Повніше своє розуміння економічної теорії Д. І. Піхно

виклав в “Основах політичної економії”. Політична економія, за визначенням вченого, ставить собі за мету вивчення закономірностей економічних

явищ. При цьому використовують різні методи, зокрема й математичні.

Проте Д. І. Піхно вважав, що значимість математичних методів для

з’ясування законів політичної економії не варто перебільшувати.

Світоглядної позиції київської школи політичної економії

дотримувався і Р. М. Орженцький (1863-1923), який у праці “Основні

закони цінності та їх пряме застосування” спробував поєднати

математичні методи дослідження з психологічною теорією цінності.

О. Д. Білімович (1876-1963) у монографії “До питання про розцінку

господарських благ” (1914) написав: “Намагання подати свої теоретичні

надбудови у формі можливих точніших схем зближує нас з економістами

математичної школи”. В. Ф. Арнольд опублікував у 1904 р. в Одесі

“Політично-економічні етюди”, в яких намагався використати засоби

елементарної алгебри для обґрунтування теорії граничної корисності. Він

писав: “Завданням нашим було … показати, що в результаті введення

математичних прийомів оброблення економічних даних – хоч би ці

прийоми були в найелементарнішому вигляді – багато політекономічних

проблем дістають можливості строгого і точного, хоч і абстрактного

розв’язання”. В. Ф. Арнольд усіляко відстоював застосування

математичних методів в економічні науці, зокрема політичній економії.

Він стверджував, що політична економія може мати шанси на успіх лише

тоді, коли буде використовувати методи природничих наук. Спроби

викласти економічні закони математичними формулами В. Ф. Арнольд

вважав своїм основним завданням.

На початку ХІХ століття, коли статистика стала університетською

наукою і необхідним інструментом державного управління, розпочався

якісно новий етап в історії економіко-статистичної думки в Україні.

Видатними вченими, які розвивали економіко-статистичну науку в цей

період, були: Д. П. Журавський (1810-1856), В. М. Навроцький (1847-

1882), О. О. Русов (1847-1915), В. Є. Варзар (1851-1940) та ін. Українську

економіко-статистичну думку кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. не

можна належно оцінити без урахування великої наукової спадщини

Ф. А. Щербини (1849-1936) та М. Б. Птухи (1884-1961), які зробили

значний внесок у розвиток методики оброблення статистичних даних.

Яскравим представником українських економістів-новаторів, які торували нові шляхи у розвитку світової економічної науки, був Є. Є. Слуцький (1880-1948). Першою його працею в економічні науці стало його

студентське дослідження “Теорія граничної корисност”, написане у

1910 р. В цій праці він широко використав математичний апарат, без

якого, за його словами, не міг би “… показати справжню взаємодію теорії

попиту і пропозиції (в її сучасній конструкції), і теорії затрат

виробництва”.

У 1912 році Є. Є. Слуцький підготував і видав посібник “Теорія

кореляції і елементи вчення про криві розподілу”, в якому використав

найновіші здобутки математичної статистики.

Знаменитим дослідженням Є. Є. Слуцького початку XX ст. є праця

“До теорії збалансованості бюджету споживача”, опублікована в Італії в

1915 р. Це дослідження привернуло увагу зарубіжних учених-економістів

лише через двадцять років після опублікування у зв’язку з появою у

світовій науці економетрії. У 1935 американський економіст Г. Шульц

зазначив, що Є. Є. Слуцький значно розширив, поглибив, конкретизував

теорію споживчого попиту.

Англійський економіст-математик Р. Аллен, автор відомої книги

“Математична економія”, у середині 30-х років минулого століття

опублікував статтю “Теорія споживчого вибору професора Слуцького”, в

якій відзначив наукове новаторство українського вченого. Пізніше, у 1958

році в журналі “Econometrica” Р. Аллен знову опублікував статтю про

Є. Є. Слуцького, в якій він наголосив, що роботи українського вченого

мали “великий і міцний вплив” на розвиток економетрії.

Про запозичення з робіт Є. Є. Слуцького зізнався у своїй книзі

“Вартість і капітал” (1939) лауреат Нобелівської премії у галузі економіки

Дж. Р. Гікс. Відзначивши високу математизованість праці українського

вченого, Дж. Р. Гікс визнав, що саме Є. Є. Слуцький є фундатором ефекту

доходу і, відповідно, ефекту заміщення, що сприяло введенню у зарубіжні

підручники з економічної теорії терміна “ефект Слуцького”. У своїй книзі

англійський вчений писав, що Є. Є. Слуцький був першим економістом,

який зробив значний крок уперед порівняно з класиками математичної

школи (очевидно, в економетричному напрямку).

Список використаної літератури

1.Електронний ресурс. Режим доступу: https://books.google.com/books?id=7m7oj7HHsU0C&pg=PA235

2. Електронний ресурс/Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B1%D0%B5%D1%80%D1%82_%D0%95%D0%BC%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%BE%D0%BD_%D0%9B%D1%83%D0%BA%D0%B0%D1%81

3. Яновский Л. П. Введение в эконометрику : учебное пособие /

Л. П. Яновский, А. Г. Буховец. – М. : КНОРУС, 2009. – 256 с.

4. Айвазян С. А. Прикладная статистика. Основы эконометрики. Том 2 /

Айвазян С. А.  М. : Юнити-Дана, 2001.  432 с
скачати

© Усі права захищені
написати до нас