Вибачте, але я написала трішки по іншому.
Що означає бути нормальними батьками.
.
Бути батьками – неймовірне щастя. Далеко не кожна людина є обдарована ним. Однак, народити дитину це лише пів справи. Друга половина, не менш складна, – це правильно виховати її . Вміння добре справлятися з цим завданням сьогодні є великою рідкістю.
Я – мама двічі. Я вважаю що мама – це один з найважливіших статусів у світі.
Як це, бути мамою? Перші дні, перші тижні – це звичайно фізично болісно.
Це страшно. Страшно моментально оволодіти такою гігантською відповідальністю за життя своєї дитини, страшно, щоб не вдарилась, страшно, щоб не отруїлася, щоб щеплення пройшло добре і т.д. до бескінечності. Це — здрастуй, перша хвороба і перше падіння дитини з ліжечка. Це безліч втрачених можливостей, коли не можеш піти на зустріч, пропускаєш цікаві подорожі.
Пройшовши період адаптації до нового життя, період «пеленок», слід братися за виховання дитини. Яке на мою думку починається досить рано. І мені здається що бути нормальною мамою – це виховувати освою дитину так щоб в подальшому з неї вийшла самостійна особистість, людина яка може справлятися з проблемами які постають перед нею, а не людина, яка немає своєї думки і не впевнена у собі.
Тому перш за все потрібно пам’ятати, що дитина це не власна річ. Ми виховуємо своїх дітей так, щоб вони мали все те, чого ми самі були свого часу позбавлені. То ж немає нічого дивного, що багатьом батькам ніколи не прийде повне розуміння того, що діти – це не їх власність. Кожна людина – це повноцінна особистість із самого початку життя, від народження, незалежно від того скільки дорослі вклали в неї коштів і власного здоров’я. Діти не є вічними боржниками своїх батьків. Тому потрібно вчасно розірвати пуповину, яка їх з’єднує.
Також на мою думку важливо не робити все замість дитини. Для того щоб навчитися щось робити самому звичайно потрібно спочатку попробувати. Так само і діти, для того щоб вони щось навчились їм потрібно для початку спробувати це зробити самостійно. Дивно, але величезна кількість батьків відмовляють у цьому власним дітям. І, головне, згодом ще й нарікають та принижують їх за те, що ті нічого не вміють, а їхні руки ростуть не з того місця, що потрібно. Діти, яким не давали можливості щось робити та яким не дозволяли помилятися, завжди залишаються безпорадними перед викликами у дорослому житті. Те, що батьки не дозволяють своїй дитині нічого робити, говорить про те, що вони не люблять її, не довіряють, не вірять в неї та не хочуть підготувати її до дорослого життя. Вона – їх іграшка. Це річ, яку потрібно виховати максимально нездатною до самостійного життя, щоб і в сорок років вона залежала від батьків і нікуди не втекла – ні в інше помешкання, ні в інше місто, ні до коханої людини. Вона повинна любити тільки маму. Батьки повинні заохочувати дитину творити. Батьки повинні давати дітям натхнення та бажання брати все нові висоти.
Потрібно періодично запитувати в дитини її думку. Звичайно це не стосується питання «Чи ти будеш пити гіркий сироп від кашлю», тому що їй і так прийдеться його випити, а я говорю про те, щоб дати можливість їй обрати свій одяг, їжу чи іграшки – це обов’язковий в елемент здорового ставлення до особистості. Діти повинні з перших років життя готуватися до дорослого життя.
Дорогі іграшки не компенсують дитині нестачу батьківської любові, так, ними можна тимчасово змусити дитину не думати про погане чи якось відволіктися, але дитячі проблеми батьківські подарунки не вирішують. Вони нічого не вирішують у стосунках батьків і дітей. Вони нічого не вирішують, лише роблячи вигляд того, що є любов. Любов нічим замінити не можна. Не можна створити вигляд, що вона є, якщо її немає. Ну, й приховати її, якщо вона насправді є, також неможливо. Комплекс провини батьків перед дітьми потрібно долати не дорогими «подачками», а здоровими, повноцінними стосунками, що ґрунтуються на взаємній повазі та любові.
Також важливим фактором є те що деякі батьки вважають дитину не особистістю, а неповноцінною, «недорозвиненою» людиною. Батькам дуже важко приймати свою дитину за особистість, рівну собі. Чимало людей говорять, що вони: «вирішили завести дитину», наче мова йде про якусь домашню тваринку. Дитину «не заводять». Її виношують. Її чекають. Її люблять. І поки це не буде засвоєно дорослими, дитина дійсно буде рости неповноцінною та недорозвинутою.
Також я вважаю, що непотрібно красти у своєї дитини дитинство. Тобто відправляти ще з 5-ти років у підготовчі школи, ще за два роки до школи, не заставляти читати ще з 4-5-ти років. Прислухатися до дитини що саме її імпонує, а не відправляти грати на скрипці, бо так хоче мама. Я свою Софію просила чотири роки піти на танці, а вона так і не згодилася - пішла на малювання. Мені шкода, але це її вибір.
І звичайно для дитини важливо любов між батьками. Дитина зростає в атмосфері родини. Вона відчуває настрій кожного дорослого. Вона вчиться взаємодіяти з дорослим світом саме за тими принципами, яких набирається від батьків. І саме тому, надзвичайно важливо пригадати істину, просту до банальності: здорові та повноцінні дорослі виростають лише з дітей, вихованих в здоровій та люблячій родинній атмосфері.
Отже, Мамою бути важко. Але це прекрасно. Коли маленькі рученята вкривають тебе ковдрою, обіймають тебе і прагнуть твоєї любові. Коли в цих очах ти бачиш себе і свого чоловіка. Коли ти відкриваєш своїй дитині цілий, безмежний світ.