Ім'я файлу: Англо-саксонська правова система 1.docx
Розширення: docx
Розмір: 57кб.
Дата: 17.03.2020
скачати
Пов'язані файли:
Податкова система Украiни етапи ii становлення.doc
Англо-саксонська правова система 3.docx
Закони та підзаконні НПА.docx
Розширення: docx
Розмір: 57кб.
Дата: 17.03.2020
скачати
Пов'язані файли:
Податкова система Украiни етапи ii становлення.doc
Англо-саксонська правова система 3.docx
Закони та підзаконні НПА.docx
Зміст
Введення
1. Виникнення, становлення і генезис англо - саксонської системи права
1.1. Правова система Великобританії
1.2. Передумови формування та особливості правової системи Сполучених Штатів
2. Структура і джерела норм англо - саксонського права
2.1. Джерела (форми) права: загальна характеристика
2.2. Особливості джерел англо - саксонського права
3. Роль і функції судової влади в англо - саксонської правової системи (на прикладі США)
3.1. Організаційно - правова характеристика судової системи
3.2. Особливості цивільного і кримінального процесу
Висновок
Список використаних джерел
Введення
Актуальність обраної теми обумовлена тим, що Украъна в даний час проходить черговий етап глибоких соціально-економічних перетворень. Однією з основоположних цілей функціонування і генезису політичної, економічної, соціокультурної сфер є побудова правової держави і громадянського суспільства, які є реальними тільки тоді, коли державна влада і право перебувають у стані рівноправного партнерства для якісної правової організації держави. Правова держава – це не тільки одна з найбільш значущих загальнолюдських цінностей, покликаних затвердити гуманістичний початок, справедливість, але й ефективний практичний інститут забезпечення та захисту прав і свобод, форма здійснення та існування реального народовладдя.
У цьому зв’язку досить актуальною як з теоретичної, так і з практичної точки зору є вивчення зарубіжного досвіду становлення, формування та розвитку правової системи. У свою чергу, в даний час майже третина населення світу живе значною мірою за принципами, сформульованим в англійському праві. Зокрема, в число країн англосаксонської правової системи входять, поряд із Британією, Північна Ірландія, Канада, Австралія, Нова Зеландія, колишні колонії Британської імперії (нині тридцять і шість країн є членами Співдружності) [5, c. 21].
Крім того, основним джерелом права в англо-саксонської правової системи якої служить норма, сформульована суддями і виражена в судових прецеденти, тобто в судових рішеннях по конкретній справі, яким потім надається загальнообов'язкова сила. Враховуючи важливу роль, яку відіграють постанови вищих судових інстанцій у правозастосовчій практиці, дане питання представляє не тільки теоретичний, а й практичний інтерес.
Таким чином, об’єктом дослідження даної курсової роботи виступає англо-саксонська правова система. Предметом дослідження, відповідно, є історичні аспекти її розвитку і становлення, основні принципи і система джерел права, а також особливості функціонування судових органів як повноправних суб'єктів правотворчості.
Мета дослідження полягає в тому, щоб вивчити та систематизувати теоретичні та практичні положення, що стосуються особливостей англо-саксонської правової системи.
Виходячи з предмета дослідження та його мети, в рамках курсової роботи ставляться наступні завдання:
розглянути історичні аспекти становлення та розвитку англосаксонської правової системи;
проаналізувати основні джерела права даної системи з погляду загальної теорії права;
вивчити організаційно-правову специфіку судової системи на прикладі Сполучених Штатів Америки.
Основними методами дослідження в курсовій роботі виступають формально-юридичний та порівняльно-правовий методи, а також методи аналізу і синтезу.
Емпіричну базу дослідження склали монографії та підручники з загальної теорії держави і права, наукові праці та публікації, присвячені проблемам теорії і практики правотворчості і правотворчого процесу. Серед авторів слід відзначити таких вчених-правознавців, як А.Ф. Вишневський, О.Н. Ярмиш., О.Ф. Скакун, О.В. Зайчук, А.А. Максимов, М.Н. Марченко, А.Б.Венгеров, А.К. Романов, Н. І. Матузов, А. В.Малько та ін.
1. Виникнення, становлення і генезис англо-саксонської системи права
1.1. Правова система великобританії
Система права Сполученого королівства в рамках Європи розвивалася автономно, і зв'язок з континентом не зробила на неї істотного впливу.
Історичними передумовами такого стану речей стало те, що після норманського завоювання Англії в 1066 році основне навантаження в здійсненні правосуддя була покладена на королівські суди, що перебували в Лондоні. В їх діяльності поступово склалася сума рішень, якими і керувалися в подальшому всі суди (загальне право) [8, c. 214]. Як наслідок, поступово виробилося і зміцнилося так зване правило прецеденту, суть якого зводиться до наступного: одного разу сформульоване судове рішення в подальшому стає обов'язковим для всіх суддів.
Разом з тим, у зв'язку з великими соціальними змінами в феодальної Британії, основними елементами якого є розвиток товарно-грошових відносин, зростання міст, занепад натурального господарства, виникла необхідність вийти за жорсткі рамки закритої системи вже сформованих прецедентів. Дана потреба була реалізована за рахунок організаційного інституту королівського канцлера. Зазначена посадова особа отримала повноваження вирішувати в порядку певної процедури суперечки, у зв'язку з якими їх учасники зверталися до короля. Таким чином, паралельно з загальним правом склалося так зване право справедливості [9, c. 178].
Відзначимо, що право справедливості, як і загальне право, також є складовою частиною прецедентного права, проте в даному випадку прецеденти створені іншим шляхом і охоплюють інші відносини. Незважаючи на багато подібні риси загального права і права справедливості, рішення (прецеденти) судів фіксувалися роздільно, що призвело до дуалізму англійської правової системи. Цей феномен існував аж до судової реформи 1873-1875 рр., Яка з'єднала загальне право і право справедливості в єдину систему прецедентного права. У результаті всі англійські суди отримали право застосовувати і норми загального права, і норми права справедливості [12, c. 320].
З плином часу велике значення поряд із судовою практикою стало надаватися в правовій системі Великобританії та статутному праву, що складається із законів і різного роду підзаконних актів, прийнятих на виконання закону. На сучасному етапі розвитку правової системи Сполученого королівства роль статутного права зросла істотно, що обумовлено, в першу чергу, потребами розвитку міжнародного економічного та іншого співробітництва. Не останню роль в даному процесі зіграло вступ Великобританії в Євросоюз і Європейське економічне співтовариство.
Разом з тим, за класичної англійської доктрині, закон грає в правовій системі другорядну роль, обмежуючись лише внесенням коректив або доповнень в судову практику. На відміну від континентальних правових систем виконавчі органи Англії були споконвічно позбавлені повноважень приймати акти на виконання закону. Щоб видати такий акт, виконавчий орган повинен бути наділений відповідним повноваженням, делегованим йому парламентом. Тому правотворчість виконавчих органів іменується «делегуванням».
Хоча в наш час закон і засновані на ньому підзаконні акти не можуть однозначно трактуватися як другорядні, так як вони фактично грають таку ж роль, як і аналогічні джерела на європейському континенті [6, c. 44].
Щорічно Парламент Великобританії видає до вісімдесяти законів, а за його багатовікову діяльність число діючих актів займає близько п'ятдесяти значних за обсягом томів (більше трьох тисяч актів). При цьому формування закону під впливом судової практики надає прямий вплив на його структуру, казуїстичний характер викладу норм [13, c. 738].
Очевидно, що такою кількістю діючих законів обумовлена ??проблема їх систематизації. В кінці XIX століття в Англії були початі роботи з очищення законодавства від архаїчних, практично не чинних актів, а також по об'єднанню нормативних положень, що стосуються одного питання, і кількох законів в єдиний акт [9, c. 181]. Згодом був прийнятий спеціальний акт про консолідацію законів. Однак ці роботи продовжують проводитися і в даний час.
У рамках даного розділу відзначимо також, що в британському праві відсутній розподіл на публічне та приватне. У ньому значно меншою мірою сприйняті категорії та поняття римського права, а також відсутні кодекси європейського континентального типу.
Галузі англійського права виражені не настільки чітко, як у континентальних правових системах, і проблемам їх класифікації та на практиці, і в наукових доктринах приділяється незрівнянно менше уваги. Справа в тому, що суди в Англії мають загальну юрисдикцію і розглядають різні категорії справ: і цивільні, і торговельні, і кримінальні, і ін. [5, c. 73]
Таким чином, і сьогодні англійське право традиційно продовжує залишатися в основному судовим, розроблюваних суддями в процесі розгляду конкретних справ. Такий підхід робить норми загального права більше гнучкими й менш абстрактними, ніж норми права романо-германських систем, але одночасно надає праву більшу казуистичность і меншу визначеність.
Крім того, проблема співвідношення закону та судового прецеденту в Англії дуже своєрідна. Зовні вона вирішується досить просто, так як закон може скасувати прецедент, а при колізії закону і прецеденту пріоритет віддається першому. Однак при цьому необхідно мати на увазі величезну роль судового тлумачення закону. Тут має місце правило, згідно з яким правозастосовний орган пов'язаний не тільки самим текстом закону, а й тим тлумаченням, яке дано йому в попередніх судових рішеннях, іменованих «прецедентами тлумачення» [17, c. 66-67].
Тому у Великобританії воліють цитувати замість тексту закону судові рішення, в яких він застосований. Таким чином, англійський суд має широкі можливості розсуду щодо законів. Що стосується делегованого законодавства і простих виконавчих актів, то суд офіційно має право їх скасування.
2.2. Передумови формування та особливості правової системи сполучених штатів
На території Північної Америки англійське право було поширене влаштувалися там переселенцями, якими звичаї і традиції місцевих індіанців повністю ігнорувалося, тоді як англійське право зазнало значних змін. Це було пов'язано, насамперед, з тим, що в колоніях існували зовсім нові умови, зокрема, був відсутній феодальний уклад, мали місце вкрай низька вартість земельних угідь, віддаленість багатьох поселень від адміністративних центрів, брак професійних юристів і т.д.
Потреба в регулюванні суспільних відносин, що склалися в Новому Світі, сприяла утвердженню ідеї про необхідність створення кодифікованого права.
Проголошення Сполученими Штатами незалежності висунуло першому плані ідею створення самостійного американського права, що пориває зі своїм «англійським минулим» [1, c. 89]. Прийняття федеральної Конституції 1787 року і конституцій штатів, що ввійшли до складу США, стало першим і важливим кроком на цьому шляху. Як наслідок, в цілому ряді штатів були прийняті кримінальні, кримінально-процесуальні і цивільні процесуальні кодекси. Крім того, були заборонені посилання на англійські судові рішення, винесені до проголошення незалежності.
Разом з тим, повної рецепції континентальної правової системи в США не відбулося, тільки штати, які раніше були французькими та іспанськими колоніями (Луїзіана, Каліфорнія), прийняли кодекси романського типу. Закони ж більшості штатів прямо закріпили правило, згідно з яким чинним було загальне право. У більшості колоній були видані зборів, що діяли в кожній з них законодавчих актів. Перше, видане в Массачусетсі в 1648 році, відрізнявся тим, що окремі правові інститути були розташовані в ньому в алфавітному порядку, що послужило зразком для багатьох наступних публікацій американського законодавства [8, c. 424].
Починаючи з 1820-х років, багато штатів вступили на шлях кодифікації норм загального права, залишаючи, однак, за судами широкі повноваження їх тлумачення, при тому, що багато правових інститутів так і не стали предметом законодавчого регулювання. Основна тенденція в подальшому розвитку американського права полягала в зростанні ролі законодавства при збереженні принципової значущості рішень Верховного Суду США.
Разом з тим, відзначимо, що особливою формою кодифікації в США стало створення так званих однакових, типових для штатів законів та кодексів для встановлення максимальної єдності в тих галузях права, де це необхідно. Підготовку проектів таких законів і кодексів здійснює Загальнонаціональна комісія представників усіх штатів разом з Американським інститутом права та Американською асоціацією адвокатів. Для того щоб проект став законом для штату, він повинен бути офіційно їм затверджений.
Серед подібних кодексів першим і найбільш відомим є Торговий кодекс, який містить 400 статей. Спочатку він був вироблений в 1952 році, а потім неодноразово переглянутий. Були створені також типові кодекси з кримінального права, кримінального процесу та по доказового права. Але при цьому не слід забувати, що в США застосування закону залежить від судових прецедентів його тлумачення і немає гарантій, що типові закони або кодекси будуть повсюдно однаково тлумачитися судовою практикою.
У цілому в США склалася дуалістична система, в якій прецедентне право взімодействовало зі статутним за пріоритету прецеденту. Таким чином, для американського судочинства право - це насамперед судова практика, а норми закону входять в систему права лише після того, як неодноразово будуть застосовані і витлумачені суддями. Тому в американських судах зазвичай посилаються не так на закони, а на судові рішення, де вони застосовані [12, c. 254].
Конституція Сполучених Штатів передбачає наявність трьох незалежних гілок влади (законодавчої, виконавчої та судової). Згідно з Конституцією, функції кожної з гілок влади частково незалежні, тоді як частина з них пов'язана з іншими гілками влади. Наприклад, тільки судова влада вправі судити про конституційність актів, прийнятих Конгресом, але, в той же час, вона знаходиться в залежності від повноважень Конгресу за рішенням фінансових і багатьох інших адміністративних питань. Точно також потреби судової влади в приміщеннях і технічних засобах забезпечується Управлінням загальної забезпечення - федеральним органом, що входить в структуру виконавчої гілки влади. Нарешті, суди щорічно отримують фінансування від Конгресу [10, c. 76]. Таким чином, судова влада, не будучи схильна повному контролю з боку інших гілок влади, не може існувати абсолютно автономно від них.
Відповідно до ст. III Конституції «судова влада в Сполучених Штатах належить виключно Верховному Суду, а також судам нижчої інстанції, засновує за рішенням Конгресу».
До нищестоячих судів, відповідно до Основного закону США, відносяться
окружні суди (суди першої інстанції);
окружні апеляційні суди;
спеціалізовані суди [13, c. 486].
Ключова особливість права США пов'язана з федеральною структурою держави. Компетенція штатів досить значна, і в її межах вони створюють своє законодавство і масив прецедентів. Як відзначають дослідники, по суті, у США існує 51 система права: п'ятдесят - в штатах і одна - федеральна [14, c. 261]. Законодавство окремих штатів дуже різна: наприклад, якщо в одних уСтаю режим спільності майна подружжя, то в інших воно роздільно, різні підстави для розлучень і т. д. Суди кожного штату здійснюють свою юрисдикцію незалежно один від одного, і тому зовсім необов'язково, щоб рішення, прийняті судами одного штату, відповідали рішеннями судів інших штатів. Відзначимо, що в США щорічно публікується понад триста томів судових прецедентів.
Ще одна відмінність права США, яке має важливе значення, це контроль судів за конституційністю законів. Судові органи федерації і штатів також здійснюють контроль за конституційністю актів застосування загального права, тому будь-яке судове рішення може бути анульоване у разі визнання його таким, що суперечить конституційній нормі. Значення даного механізму полягає в тому, що він є дієвим засобом забезпечення єдності правової системи США.
2. Структура і джерела норм англо-саксонського права
2.1. Джерела (форми) права: загальна характерістітка
Як явище соціальної дійсності право має певні форми свого зовнішнього вираження, які, відбиваючи особливості структури змісту, являють собою способи організації права зовні.
Для позначення цього явища в юридичній літературі використовуються такі поняття, як «форма права» і «джерела права». Важливо мати на увазі, що дані поняття тісно взаємопов'язані, але не збігаються. Перша категорія є найбільш широка, відображає всю юридичну реальність, що складається в суспільстві, всі її елементи, що опосередковують економічні, політичні, господарські, культурні та інші фактичні відносини, тобто даний спосіб виробництва та обміну, даний тип економічного базису [22, c. 51].
Джерело права, в свою чергу, визначається в юридичній літературі і як діяльність держави щодо створення правових приписів, і як результат цієї діяльності. Щоб внести ясність у це питання, слід вказати, що розрізняють джерело права в матеріальному, ідеальному і формальному (юридичному) сенсі. Джерело права в матеріальному сенсі - це самі суспільні відносини, тобто матеріальні умови життя суспільства, система економічних відносин, що існують в суспільстві форми власності тощо Джерело права в ідеальному сенсі - це правосвідомість і правова культура [23, c. 79]. При цьому мається на увазі, як правосвідомість законодавців, так і правосвідомість народу, яке впливає на формування права.
Правовий звичай є, мабуть, найбільш древньою різновидом соціальних норм. За своєю природою правовий звичай досить консервативний, так як виник і результаті багаторазового повторення та узагальнення найбільш раціональних варіантів суспільно значущої поведінки людей, що передаються з покоління в покоління. Разом з тим, правовий звичай не втрачає своєї актуальності і сьогодні. Зокрема, найбільш поширеними є так звані звичаї ділового обороту, поширені в міжнародному приватному праві.
Правовий прецедент є таке рішення державного органу, яке приймається за зразок (правило) при подальшому розгляді аналогічних справ. З його допомогою може бути підтверджений або пояснений будь-якої аналогічний факт або обставина.
Відзначимо, що в системі англо-саксонського права як джерело права юридичний прецедент отримав найбільш широке поширення. Однак його елементи мають місце і в континентальній правовій системі, що пов'язано насамперед з діяльністю Конституційного Суду, вищих судових інстанцій, керівні роз'яснення яких кладуться в основу рішень конкретних юридичних суперечок усіма нижчестоящими судовими органами.
Нормативний договір як джерело права отримав розвиток в умовах реформування політичної та економічної систем в пострадянських країнах. Як конкретний приклад можна навести колективний договір між адміністрацією підприємства та колективом працівників. Що стосується англо-саксонської правової системи, то там аналогічну роль відіграють угоди між профспілками (мають набагато більшу самостійність і вплив на конкретну правову ситуацію і відповідні правовідносини) і наймачами.
На відміну від цивільно-правових договорів нормативний договір не носить персоніфікованого, індивідуально-разового характеру, його зміст складають правила поведінки загального характеру, тобто норми [20, c. 47].
Нормативно-правові акти є основною і найбільш досконалою формою сучасного права. Їх велику питому вагу в порівнянні з іншими формами пов'язаний, насамперед, з підвищенням ролі держави в регулюванні суспільно значущих відносин. Крім того, їх широкому використанню «допомагають» такі якості, як здатність централізовано регулювати різні відносини, швидко реагувати на зміни потреб суспільного розвитку, чіткість і доступність викладу виражених в ньому приписів. Документально-письмова форма нормативно-правових актів дозволяє безпосередньо і оперативно знайомити з їх змістом населення.
Нормативно-правові акти характеризуються наступними основними ознаками:
виходять від держави, висловлюють збалансовану державну волю, будучи при цьому результатом правотворчої діяльності не всяких, а лише компетентних, уповноважених на те законом, державних органів;
основний зміст нормативно-правових актів складають типові нормативні приписи, що володіють певною юридичною силою і встановлюють єдиний, державно-владний порядок регулювання соціально значущих відносин, обмежений у часі, у просторі і по колу адресатів;
мають строго певну документально-письмову форму (закон, указ, постанова і т.д.). Це офіційні акти-документи, що мають встановлені символи та реквізити. Їх зміст належним чином структуроване й викладається стилем документів з використанням спеціальної і загальновизнаною термінології;
приймаються і здійснюються в юридично врегульованому процедурно-процесуальному порядку;
реалізація нормативно-правових актів забезпечується комплексом заходів державного впливу [20, c. 49; 23, c. 80-81].
Таким чином, нормативно-правовий акт можна визначити як виданий в особливому порядку офіційний акт-документ компетентного правотворчого органу, що містить норми права.
Слід мати на увазі, що деякі переваги нормативно-правового акта можуть перетворитися на недоліки. Так, стереотипність, абстрактність форми не дозволяє деколи враховувати різноманіття життєвих ситуацій і перед правоприменителем виникає проблема відсутності правового орієнтира для вирішення спірної ситуації. Згодом вона вирішується в процесі правотворчої діяльності, але для цього необхідний час. А до цього, в результаті невірного тлумачення вимог нормативно-правового акта, суб'єкт, чиї дії були спрямовані на дотримання правової норми, виявиться правопорушником.
1 2 3