ОКЕАНІЯ
Величезні простори найбільшого у світі Тихого океану помережені
тисячами островів. Найбільші з них заселені людьми. За етнічним складом
населення та історико-географічними умовами в Океанії виділяють
Полінезію, Мікронезію та Меланезію. Східна частина Океанії належить до
Полінезії (Гаваї, Токелау, Тувалу, Самоа, Тонга, Туамоту, Маркізькі острови,
острови Кука, Табулаї, Лайн, Фенікс, Острови Товариства тощо). До
Меланезії належить західна частина Океанії (Нова Гвінея, Вануату, Нова
Каледонія, архіпелаг Бісмарка, Соломонові Острови, Фіджі тощо).
Мікронезія — це центральна частина Океанії. До її складу входять
Маріанські, Каролінські, Маршаллові Острови, острови Гілберта, Банаба,
Науру тощо. Всього понад 1500 островів. Як приклад країн Океанії
розглянемо Маршаллові Острови.
Маршаллові Острови
Загальні відомості та географічне положення. Офіційна назва —
Республіка Маршаллові Острови. Столиця — Маджуро (понад 33 тис. осіб).
Площа — 181 км2 (186-те місце у світі). Населення — близько 80 тис. осіб
(182-ге місце). Державна мова — англійська. Грошова одиниця — долар
США. ЗнаходитьсяЗнаходиться в Тихому океані на північний схід від Австралії. Це центральна частина Океанії, яка має назву Мікронезія. Географічнеположення країни з розвитком транспорту та глобалізаційних процесів
покращується, хоча в цілому держава ще залишається доволі ізольованою від
світу.
Історія виникнення та розвитку. Історики вважають, що острови
були заселені ще за 2000 років до нашої ери переселенцями з Азії. У 1529 р.
ці острови захопили іспанці. Наприкінці XIX ст. Іспанія продала їх
Німеччині. Після Першої світової війни перейшли під опіку Ліги Націй, а
після Другої світової війни — підопічні території ООН. Фактично
управлялися США, які на атолах Бікіні та Еніветок провели випробування
ядерної зброї. З 1991 р. суверенна держава.
Державний устрій і форма правління. Маршаллові Острови —
унітарна держава, президентська республіка. Глава держави та уряду —
президент. Законодавча влада належить парламенту, який складається з 33
депутатів. Країна поділяється на 25 дистриктів.
Населення. Густота населення велика та перевищує 430 осіб на 1 км2
.
Коефіцієнт народжуваності мабуть найвищий у світі — 45%. На фоні одного
з найнижчих у світі показників смертності — 6%, природний приріст
близький до біологічного максимуму — 40%. Частка міського населення —
70%. Маршалльці, або мікронезійці, становлять 97% населення. Переважають
протестанти — 90%.
Господарство. В економіці домінують сільське господарство та
рибальство. Основними продуктами харчування мешканців островів Океанії
була кокосова пальма та морепродукти. І нині вони збирають плоди
кокосової пальми та хлібного дерева. На експорт виготовляють копру і
пальмову олію. Вживають у їжу також батат, таро, помідори. На одному з
атолів ведеться розробка фосфатів. На атолі Маджуро є єдиний міжнародний
аеропорт — ворота у світ.
Культура та соціальний розвиток. Близько 90% населення країни
вміє читати та писати. Тривалість життя жінок становить 66 років, чоловіків
— 63 років. Своєрідна культура народу, витворена острівним життям, йогозвичаї принаджують сюди нечисленних туристів, переважно із США (5 тис.
на рік).
Республіка Маршаллові Острови визнала незалежність України 22
грудня 1995 р. Дипломатичні відносини встановлені 25 грудня 1995 р.
шляхом обміну нотами.
Антропологічний тип, мовні групи, побут, суспільна організація,
традиційні заняття, вірування народів Австралії та Океанії
У Австралії корінні жителі - австралійські аборигени - належать до
однієї із чотирьох великих рас - австралоїдної раси, що складається з
австралійської, меланезійської, андаманської, ведоїдної та айнської рас.
Корінні австралійці розмовляють різними спорідненими мовами, яких
нараховується більше 200. Найбільш відомі серед австралійських мов, що
утворюють австралійську мовну сім'ю: дампська, арандська, гарад'єрська,
наррін'єрська, вадюгська ті інші. За релігією австралійські аборигени
християни, однак продовжують вірити у тотемізм і магію.
Значна частина корінних австралійців була винищена європейськими
колонізаторами, і у наш час їх нараховується лише 760 тис.чол. (2/3 з них -
австралійсько-європейські метиси). Австралійські аборигени - бродячі
мисливці і збирачі плодів природи, що зберегли родоплемінний побут.
Головними об'єктами полювання були кенгуру, інші сумчасті тварини та
птахи. Полювали австралійці за допомогою списів та бумерангу. Лук і стріли
зустрічаються в Австралії тільки на п-ві Йорк, де вони були запозичені у
папуасів Нової Гвінеї. Рибальство широкого поширення не набуло.
Землеробством аборигени не займалися, а вели кочовий спосіб життя. Житла
будували тимчасові: куріні та вітряні заслони. Аборигени о.Тасманія жили
також в дуплах дерев.
Продукти харчування аборигени часто вживали сирими, але перед тим
їжа проходила різну обробку (розмелювання, вимочування). Вогонь добували
різними способами (пиляли, сверлили, висікали). Образотворче мистецтво аборигенів Австралії, як і фольклор, тісно
пов'язувалося з релігією. Широко практикувалася різьба, випалювання,
фарбовування. Характерними для австралійців були танці, що виконували як
культові, так і розважальні функції. Танці супроводжувала музика,
переважно вокальна, однак існували і примітивні музичні інструменти.
Під впливом європейської культури аборигени поділилися на кілька
груп. Найкраще зберегли свій побут австралійці, що проживали у Західній і
Північній Австралії на спеціально відведених для них землях -резерваціях. В
інших резерваціях європейський вплив більше відчутний, зокрема для
аборигенів побудовані бараки, населення забезпечується одягом та
продуктами харчування.
До початку колонізації Океанії у XVII—XIX ст. корінне населення її
частин складало: Меланезії близько 2,2 млн. чол., Мікронезії- 200 тис,
Полінезії - 1,1 млн. На відміну від Австралії, корінні народи Океанії
(особливо полінезійці) стояли на вищому рівні господарського та суспільного
розвитку, тому чинили відчайдушний опір колонізаторам.
У етнолінгвістичному відношенні мови аборигенів Океанії поділяються
на дві великі групи - папуаські (поширені на о.Нова Гвінея та о-вах
Меланезії), та австралонезійські (поширені по всьому регіону). Кількість
папуаських народів досягає 700. Вони розселені відносно компактно і
складають більшість населення Нової Гвінеї, архіпелагів Луїзіани і Бісмарка,
о-вів Соломонових, Санта-Крус і Ріф. Близько 500 народів австралонезійської
мовної сім'ї поділяють на меланезійців, мікронезійців і полінезійців.
Етнічні процеси в Австралії та Океанії
Етнічні процеси Австралії та Океанії досить різноманітні. Більша
частина аборигенів зберігає родоплемінну самосвідомість, а окремі групи
поступово переходять в лоно цивілізації. В Австралії та Новій Зеландії
переважають асиміляційні процеси, в результаті яких основні етноси цих
країн розчиняють у своєму середовищі багаточисельні іммігрантські групи.
Зростаючі ж групи європейсько-австралійських метисів повністю втратилизв'язок із своїми етнічними родичами, перейшли на англійську мову і наблизилися до англоавстралійців.
Для країн Океанії характерними є найбільш типові процеси
міжетнічної консолідації (об'єднання). У західній частині Океанії ранню
стадію цього процесу можна спостерігати на Новій Каледонії, де із трьох
десятків меланезійських племен і племінних груп поступово складається нова
народність - канаки.
На сході Океанії, на о-вах Кука, міжетнічна консолідація всього
корінного населення архіпелагу знаходиться на ще вищому рівні. Таке ж
положення характерне і для Нової Гвінеї.
Сучасна культура народів Австралії та Океанії в різній мірі зберегла
свою самобутність. У тих випадках, коли контакти аборигенів з європейцями
тривалий час мали обмежений характер (у віддалених районах Австралії і
Нової Гвінеї), культура корінних народів майже повністю збереглася. І
навпаки, етноси Океанії, що давно вступили в тісні зв'язки з європейцями та
американцями (етноси Нової Зеландії, Таіті), зберегли лише залишки своїх
культур.
Австралія і Океанія дуже специфічні за своїм етнічним складом
населення, що обумовлено своєрідністю їх історії, рівнем соціально-
економічного розвитку, особливостями етнічної структури та іншими
факторами.
Висновки
Регіон Австралія та Океанія належить до найстабільніших у світі. Тут
переважають невеликі і карликові острівні держави переважно зі
сприятливими для розвитку рекреації і туризму природними умовами.
Процеси глобалізації та розвитку транспорту швидкими темпами виводять
регіон із "глухого кута" нашої планети.
Острови Океанії мають переважно вулканічне або коралове
походження. За особливостями природи й населення острови Океанії
поділяють на три основні групи: Мікронезію, Меланезію і Полінезію.
НАРОДИ ТА КРАЇНИ АФРИКИ
Загальна характеристика африканського континенту
Африка - другий по величині материк земної кулі і займає п'яту
частину суходолу планети (разом з островами 30,3 млн. кв. км). На розвиток
африканських народів, їх культуру в значній мірі вплинуло географічне
положення материка, оскільки він, майже весь, розташований в
екваторіальній та тропічній зонах. Для Африки характерна не зміна пір року,
а чергування сухих і дощових сезонів. Дві третини материка займають
савани, а Гвінейське узбережжя та басейн р.Конго покриті джунглями. На
півночі Африки величезні простори (7 млн.кв. км) займає найбільша пустеля
планети – Сахара.
Загалом велика кількість кліматичних і ґрунтових зон дозволяють
африканцям вирощувати різноманітні землеробські культури та розводити
екзотичних тварин. Натуральне та дрібнотоварне господарство й у наш час
складає основу економіки багатьох країн континенту.
Однорідність географічного середовища, можливість контактувати
через відкриті простори, обумовили схожість елементів культури африканських народів, яких налічується близько 500, загальною кількістю більше
500 млн. чол., що проживають у 53 країнах. Чисельність населення Африки
можна визначити лише наближено, оскільки в багатьох країнах континенту
недостатньо розвинена статистична служба. Крім того, приріст населення
досить високий, тому після оголошення найновішої статистики, вона
виявиться заниженою. Африці належить світова першість за рівнем
народжуваності (близько 4,6% на рік), при цьому найбільш високі показники
- в найбільш економічно відсталих державах (ЦАР.Чад). Причинами цього
виступають: висока смертність, ранні шлюби, традиції, державне заохочення.
Середня тривалість життя в Африці складає 35-40 років, тому пееважає
молодь у віці до 18 р. (у деяких державах до 56%). Середня густота
населення - приблизно 13-14 чол. на 1 кв. км. Більш компактно заселені
долини великих рік Нілу. Конго, Нігеру Замбезі та промислові райони Заіру,
Замбії, Зімбабве. ПАРу.
Народи Африки поділяють на великі історико-географічні області:
Північна Африка - арабські країни (Магріб) та Єгипет; Північно-Східна
Африка - Ефіопія, Сомалі; Західна Африка - країни Гвінейського узбережжя;
Центральна Тропічна Африка - басейн Конго; Східна Тропічна Африка;
Південна Африка та Мадагаскар.
Перетворення більшості африканських країн на колонії європейських
держав відноситься до останньої чверті XIX ст. Колоніалізм грабував
природні багатства, позбавляв африканців елементарних прав. Історичний
перелом у долях народів Африки відбувся після Другої світової війни. У
період з 1945 по 1980 рр. народи Африки здобували свою незалежність.
У наш час лише окремі народи проживають в межах однієї держави
(амхара - в Ефіопії, йоруба - в Нігерії). Деякі кочові та напівкочові народи
давно широко розселилися за межами своєї етнічної батьківщини і мешкають
сьогодні в різних державах (фульбе - в Західній Африці, галла - у Східній).
Проте більшість народів, що зберегли свою етнічну батьківщину виявилися
розірваними політичними кордонами, штучно утвореними в періодколоніального розподілу. Так, мандінго проживають у Сенегалі, Малі,
Ліберії, Гвінеї; баконго - в Заїрі, Конго та Анголі; сомалійці - в Сомалі,
Ефіопії, Кенії.
Більше 1 млн.чол. нараховує 111 африканських народів кожний, що
складає більше 88% всього населення континенту. Найбільшими в Африці
вважаються народи хауса (25 млн. чол.), йоруба (20 млн.), ібо і фульбе (по
15 млн.), амхара (більше 13 млн.), баконго (3 млн.) та інші. Найпоширенішою
африканською мовою виступає суахілі (нігеро-кордофанської мовної сім'ї,
нігеро-конголезької групи), якою володіють 40 млн. чол.
Більше 75% населення Африки мешкає у сільській місцевості. Поруч з
цим, із здобуттям незалежності африканських держав спостерігається швидке
зростання міського населення, а в окремих країнах питома вага міського
населення досить висока: Джибутті (60%), Алжир (52%), Туніс (50%), Конго
(48%), Єгипет (44%). Масова урбанізація африканських держав відбувається
стихійно і не завжди супроводжується зростанням промислово-економічного
потенціалу міст, що призводить до низького життєвого рівня населення.
Расовий, етнолінгвістичний та релігійний склад населення
Африка відноситься до континентів, що мають найбільш тривалу
історію людства (2 млн. років). Цей материк, особливо його східна частина,
входила в район, де відбувався процес виділення з тваринного світу людини,
як особливого біологічного виду. На африканському континенті проживають
представники трьох великих рас: європеоїдної, негроїдної, монголоїдної та
змішаних і перехідних між ними расових типів.
Європеоїди заселяють всю Північну Африку, що представлена арабами
і берберами, для яких характерні темний колір очей та волосся, смуглява
шкіра, вузьке обличчя, тонкий і прямий ніс. Крім того, європеоїди мешкають
також на півдні континенту - це африканери, нащадки англійців, голландців,
німців, французів та інших.
Переважна більшість населення Африки на південь від Сахари
належить до негроїдної раси, що поділяється на три типи: негрільський, бушменський та ефіопський. Найбільш типові представники нег-рільського
типу - народи басейнів рік Нігера і Конго. їм притаманні такі морфологічні
ознаки: чорний колір шкіри, кучеряве волосся, помітний прогнатизм (виступ
обличчя у горизонтальній площині), товсті губи, широкий ніс з низьким
переніссям. До негрільського типу належать також пігмеї Екваторіальної
Африки, що виділяються дуже низьким зростом (до 150 см.), тонкими
губами, менш темним кольором шкіри.
Бушмени, що населяють Східну та, особливо, Південну Африку,
характеризуються жовтуватим кольором шкіри, плоским обличчям, середнім
або малим зростом. Для ефіопського типу (Ефіопія, Сомалі) притаманне
поєднання рис європеоїдів і негроїдів: червонуватий колір шкіри, вузьке
обличчя, виступаючий ніс, великі, але не надуті губи, пряме або кучеряве
волосся.
Представники монголоїдної раси проживають в країнах Південно-
Східної та Південної Африки, куди були завезені китайці. До перехідного
типу між монголоїдною і австралоїдною расами належить населення
о. Мадагаскар.
Населення Африки класифікують за етно-лінгвістичною ознакою на
мовні сім'ї: нігеро-кардофанську, афразійську, ніло-сахарську, кой-санську,
австронезійську та індоєвропейську.
В країнах Тропічної та Південної Африки поширені багаточисельні
мови нігеро-кардофанської мовної сім'ї (близько 305 млн.чол. та
213 народів), що поділяються на дві групи: нігеро-конглоезьку і кардофан-
ську. В свою чергу нігеро-конглоезька група поділяється на шість підгруп:
західноатлантичну - 20 млн.чол. (фульбе, волоф, серер та інші); манде –
11 млн. (бамбара, малінке); вольта - 12 млн. (мосі, грусі, сенуфо); ква –
52 млн. (акан,еве, йоруба, іве); адамава-східна - 7 млн. (азаде, банда, гбайя);
бенуе-конго - 140 млн. (банту, ібібіо, тів та інші). Кардофаська мовна група
(460 тис. чол.) об'єднує народи що проживають у Судані. Всю Північну,
більшу частину Північно-Східної, а також частину Східної і ЗахіднуТропічну Африку населяють народи, що говорять на мовах афразійської
1 2 3