Ім'я файлу: Інновації (1).docx
Розширення: docx
Розмір: 47кб.
Дата: 31.10.2022
скачати
Пов'язані файли:
ІНДЗ квіткотерапія.docx
історія хвороби_міома.docx
Абстинентний синдром_лікування.docx
Курсова_робота.docx
Практичне 1 Спец. пед..docx
zrazok_kol._dogovoru__ZDO.doc
ДО ДРУКУ_Звіт_Шмат Анастасія (1).docx
№2-3.docx
Історія пологів.docx
аналіз роботи мо.docx
Гіпертонічна хвороба II стадія.doc
плани сем занять історія укр.docx
Веб-квест_Хмарні сервіси.pdf
19_05_Тези роботи_Петрик .docx
Конспект по статье о головной боли.docx
Інструктаж із правил поведінки у лісі.doc
ВАСИЛЬ СУХОМЛИНСЬКИЙ – ПРО ПРОФЕСІЮ ВЧИТЕЛЯ доповідб на педраду.
Виховний захід_Прагнемо миру.docx
Тези роботи__Web_Quest.docx
Самост. робота.docx
Веб-квест.docx
Модуль 1 Психологія карєри.docx

Вчитель біології

СЗШ №23 м.Львова

Лозинська Софія Романівна

Інноваційні технології навчання в сучасній школі

Об'єктивне прискорення науково-технічного і соціального прогресу, кризові економічні, екологічні, демографічні, політичні та інші явища, що виникли у сучасному світі, неминуче позначаються на системі освіти, загострюють протиріччя і труднощі формування молодого покоління. Традиційні педагогічні засоби виховання, змісту й організації навчально-виховного процесу все частіше не спрацьовують. Через невідповідність темпів і характеру соціальних та педагогічних процесів виникають кризові явища в педагогіці.

Найважливіші з них виявляються у нездатності освітньо-виховних закладів, по-перше, впливати на дитину для формування цілісної, а не "часткової" особистості, по-друге, у невмінні враховувати індивідуальні, вікові та соціо-біопсихологічні особливості вихованця, неповторність особистості кожного. Тому у сучасному вимогливому та швидкозмінному соціально-економічному середовищі рівень освіти, її вплив на особистісній розвиток дитини, значною мірою залежатиме від результативності запровадження технологій навчання, що ґрунтуються на нових методологічних засадах, сучасних дидактичних принципах та психолого-педагогічних теоріях, які розвивають діяльнісний підхід до навчання.

Слово інновація має латинське походження і в перекладі означає оновлення, зміну, введення нового. У педагогічній інтерпретації інновація означає нововведення, що поліпшує хід і результати навчально-виховного процесу. Інновацію можна розглядати як процес (масштабну або часткову зміну системи і відповідну діяльність) і продукт (результат) цієї діяльності. Таким чином, інноваційні педагогічні технології як процес - це «цілеспрямоване, систематичне й послідовне впровадження в практику оригінальних, новаторських способів, прийомів педагогічних дій і засобів, що охоплюють цілісний навчальний процес від визначення його мети до очікуваних результатів» (І. Дичківська). У значенні продукту діяльності визначимо інновацію як оригінальні, новаторські способи та прийоми педагогічних дій і засоби.

Дослідники проблем педагогічної інноватики (О. Арламов, М. Бургін, В. Журавльов, Н. Юсуфбекова, А. Ніколс та ін.) намагаються співвіднести поняття нового у педагогіці з такими характеристиками, як корисне, прогресивне, позитивне, сучасне, передове. Зокрема, В. Загвязинський вважає, що нове у педагогіці - це не лише ідеї, підходи, методи, технології, які у таких поєднаннях ще не висувались або ще не використовувались, а й той комплекс елементів чи окремі елементи педагогічного процесу, які несуть у собі прогресивне начало, що дає змогу в ході зміни умов і ситуацій ефективно розв'язувати завдання виховання та освіти.

Якщо звертатися до джерел поняття "технологія", то ми повинні зафіксувати, що воно походить із двох грецьких слів - мистецтво, майстерність і слово, навчання. Таким чином, технологію можна визначити як усвідомлене практичне мистецтво, усвідомлена майстерність.

Порівнюючи традиційну та інноваційну освіту, які сьогодні паралельно існують в Україні, І. Зязюн зробив висновки, традиційна система навчання є безособистісною, "бездітною... без людською". У ній "людина... постає... об'єктом, яким можна керувати за допомогою зовнішніх впливів, загальних стандартів і нормативів".

Не всі згідні з цією оцінкою. Але всі серед головних недоліків традиційної системи навчання називають: авторитарний стиль керівництва; домінування пояснювально-ілюстративного типу навчання і репродуктивної діяльності учнів; перевагу фронтальної роботи, обмеженість діалогічного спілкування; породжені цими факторами невміння і небажання дітей учитися; відсутність у них поцінування освіти, самоосвіти (саморозвитку).

Найщиріші прагнення щось змінити розбиваються об сутність системи: в її основі психологічні процеси, які покликані формувати людину із заданими властивостями. Чого очікує учень від школи? Задоволення пізнавальних інтересів, можливості самоствердження, самореалізації. Принаймні до того часу, як дитина пішла до школи, вона була суб'єктом власної діяльності: сама обирала гру, учасників, місце, час тощо. Але в школі... На що зорієнтований учитель? На обов'язкове виконання програми. Яка визначає не тільки однаковий зміст, обсяг, а й навіть темп засвоєння інформації та способи її обробки. Таким чином, маємо невідповідність психологічних установок, які неминуче породжують конфлікт. Він існував завжди. Але в останні десятиліття набув ознак системності.

Крім того, ще всередині минулого століття на Заході забили тривогу: учень не готовий до життя в новому суспільстві. Він, винесли присуд менеджери великих компаній, не здатний сам учитися, не вміє працювати з інформацією (шукати її, обробляти, переводити з однієї знакової системи в іншу). "Технології завтрашнього дня, - пише О. Тоффлер, - потребують не мільйонів... людей, готових працювати в унісон на безконечно монотонних роботах, не людей, котрі виконують накази, не зморгнувши оком... а людей, котрі можуть приймати критичні рішення, котрі можуть знаходити свій шлях у новому оточенні, котрі достатньо швидко встановлюють нові стосунки в реальності, що швидко змінюється. Світ заговорив про компетентності як спроможність особистості застосовувати засвоєні знання й набуті уміння у нестандартних ситуаціях, "готовність і уміння діяти", здатність до саморозвитку".

Однак компетентності - зазначає О. Савченко, - складно формувати, а складніше вимірювати, але без цього якісна шкільна освіта у XXI столітті неможлива. Значить, потрібно крок за кроком переборюючи власну інертність і неготовність освітнього середовища до сприйняття інновацій, долати шлях від орієнтації на предметні знання до оволодіння надпредметними уміннями, формуючи, так чином, в учня внутрішню готовність прийняття рішень, застосування набутих знань у будь-яких ситуаціях. І головною дійовою особою у цьому процесі стає учень. "Освіта XXI століття, - це освіта для людини. ЇЇ стрижень - розвиваюча, культуротворча домінанта, виховання відповідальної особистості яка здатна до самоосвіти і саморозвитку вміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання і вміння для творчого розв'язання проблем, прагне змінити на краще своє життя і життя своєї країни".

Забезпечити реалізацію цих вимог повинна особистісно-орієнтована освіта. Спектр методик і технологій, що складають її зміст досить широкий: вальдорфська педагогіка, технологія саморозвивального навчання Г. Селевка, дальтон-технологія, колективний спосіб навчання (О. Рівін, В. Дяченко), ігрові технології, методика Марії Монтессорі, технологія модульного та модульно-розвивального навчання, проектні технології, розвивальне навчання, технологія рівневої диференціації М. Гузика, адаптивна система навчання А. Границької, технології проблемного навчання, сугестивні технології, продуктивна освіта, особистісно-орієнтоване розвивальне навчання І. Якиманської, школа «діалогу культур», інтерактивні технології та деякі інші.

Особистісно-орієнтована освіта базується на таких засадах:

  • дитина в школі - повноцінна особистість;

  • метою освіти є становлення особистості;

  • педагогічні відносини базуються на принципах гуманізації і демократизації;

  • учень є суб'єктом навчальної діяльності;

  • талановитою є кожна дитина;

  • в основі навчання лежить позитивна Я-концепція особистості;

  • навчання на основі успіху, відмова від примушування.

Таким чином, можемо виділити спільні ознаки методик і технологій, які забезпечують реалізацію принципів особистісно-орієнтовіаної освіти:

1) своєю метою вони проголошують розвиток та саморозвиток учня з урахуванням його здібностей, нахилів, інтересів, ціннісних орієнтацій і суб'єктного досвіду;

2) створюються умови для реалізації та самореалізації особистості;

3) забезпечується суб'єктність учня за рахунок можливості впливу на хід діяльності (вибір змісту, засобів, методів, форм навчання);

4) навчання будується на принципах варіативності;

5) кінцевим продуктом є не лише здобуття знань, вироблення умінь і навичок, а й формування компетентностей;

Ключовими ознаками особистісно-орієнтованого навчання є: опора вчителя на суб'єктний досвід учня (на відміну від "суб'єктивний", який передбачає, що десь існує ще й об'єктивний, тобто правильний досвід), не несе в собі негативної оцінки. Поняття вживається на означення обумовленого процесом соціалізації емоційно-ціннісного ставлення особистості до певного факту, явища); суб'єкт-суб'єктні відносини учасників навчального пронесу (учень стає суб'єктом діяльності тільки тоді, коли реально може впливати на неї на всіх етапах: цілевизначення, планування, організації, рефлексії, оцінювання); діяльнісна основа (учні вчаться самостійно здобувати і застосовувати знання).

Крім технологій особистісно-орієнтованого навчання виділяють наступні групи педагогічних технологій: традиційні, педагогічні технології на основі активізації та інтенсифікації діяльності учнів; педагогічні технології на основі підвищення ефективності управління та організації навчального процесу; педагогічні технології на основі дидактичного удосконалення та реконструюванні матеріалу; окремі предметні педагогічні технології; альтернативні, та вроджені педагогічні технології; педагогічні технології розвиваючого навчання та педагогічні технології авторських шкіл.

Нижче дамо характеристику окремим технологіям з вище перерахованих груп.

Групові (колективні) технології застосовувалися ще в середні віки. Ідеї взаємного навчання закладено ще бел-ланкастерській системі. Сучасна технологія розроблена і апробована О. Рівином (КСН), В. Дяченко (ГСН).

Групова (колективна) технологія навчання передбачає організацію навчального процесу, за якої навчання здійснюється у процесі спілкування між учнями (взаємонавчання) у групах. Група може складатися з двох і більше учнів, може бути однорідною або різнорідною за певними ознаками, може бути постійною і мобільною.

Групові форми навчання дають змогу диференціювати та індивідуалізувати процес навчання. Формують внутрішню мотивацію до активного сприйняття, засвоєння та передачі інформації. Сприяють формуванню комунікативних якостей учнів, активізують розумову діяльність. Робота в групах (колективна) дає найбільший ефект у засвоєнні знань.

Відкриті школи. Центри дослідної роботи в початковій і частково середній ланці освіти. Ці школи набули значного поширення на Заході. Їхньою особливістю є те, що значну частину часу діти проводять за межами навчального закладу. Вчитель завжди серед дітей: радить, підбадьорює, контролює. Діти перебувають у постійному контакті з "командою" педагогів, до кожного з яких учень може звернутися за допомогою. Учні в класі поділені за рівнями: "сильні", "середні", "слабкі", "відстаючі". Угрупування за рівнями здійснюється лише щодо навчання з основних предметів. Учні, які досягли успіху з будь-якого предмета, можуть вивчати курс старшого класу.

Технології індивідуалізації процесу навчання. (А. Границька, В. Шадріков) - організація навчально-виховного процесу, при якій вибір педагогічних засобів та темпу навчання враховує індивідуальні особливості учнів, рівень розвитку їх здібностей та сформованого досвіду. Його основне призначення полягає в тому, щоб забезпечити максимальну продуктивну роботу всіх учнів в існуючій системі організації навчання. Індивідуальне навчання - форма, модель організації навчального процесу при якому: 1) вчитель взаємодіє лише з одним учнем; 2) один учень взаємодіє лише із засобами навчання (книги, комп'ютер тощо). Головною перевагою індивідуального навчання є те, що воно дозволяє повністю адаптувати зміст, методи та темпи навчальної діяльності дитини до його особливостей, слідкувати за кожною дією та операцією при вирішенні конкретних завдань, за його рухом від незнання до знання, вносити вчасно необхідні корективи в діяльність як учня, так і вчителя. В сучасній вітчизняній педагогічній практиці та теорії найбільш суттєвими прикладами технологій індивідуалізації навчання є:

  • проектний метод;

  • технологія продуктивного навчання;

  • технологія індивідуального навчання І. Унт;

  • адаптивна система навчання А. Границької;

  • навчання на основі індивідуально-орієнтованого навчального плану В. Шадрікова.

Ігрові технології навчання (Й. Гензерг). Технології ігрового навчання - це така організація навчального процесу, під час якої навчання здійснюється у процесі включення учня в навчальну гру (ігрове моделювання явищ, "проживання" ситуації).

Сьогодні віддають перевагу терміну "імітація" замість "гра" (акцент переноситься на внутрішню сутність дії). Навчальні ігри мають за мету, окрім засвоєння навчального матеріалу, вмінь і навичок, ще й надання учневі можливості самовизначитися, розвивати творчі здібності, сприяють емоційному сприйманню змісту навчання.

Види ігор:

  • навчальні, тренувальні, узагальнюючі;

  • пізнавальні, виховні, розвиваючі;

  • репродуктивні, продуктивні, творчі.

Інтерактивне навчання. В Україні розроблена та пропагується технологія інтерактивного навчання О. Пометун. Інтерактив (від анг.- взаємний та діяти). Інтерактивне навчання-це спеціальна форма організації пізнавальної активності, що має за мету створення комфортних умов навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність та інтелектуальну спроможність.

Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів; учитель і учень є рівноправними суб'єктами навчання. Інтерактивне навчання сприяє формуванню навичок а вмінь як предметних, так і загальнонавчальних; виробленню життєвих цінностей; створенню атмосфери співробітництва, взаємодії; розвитку комунікативних якостей. Технологія передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв'язання проблем.

Інтерактивне навчання - це навчання діалогу, під час якого відбувається взаємодія учасників педагогічного процесу з метою взаєморозуміння, спільного розв'язання навчальних завдань, розвитку особистісних якостей учнів.

Інтегровані технології (П. Ерднієв) - припускає, що вчитель за можливості чітко визначає реакції, поняття, ідеї та навички, які мають бути засвоєні учнем, а потім за допомогою багатостороннього підходу допомагає учневі спрямувати власну діяльність на досягнення цих цілей. При цьому учень може діяти у власному темпі, заповнюючи прогалини у своїх знаннях або пропускаючи те, що вже засвоєно.

Мультимедійні технології пов'язані із створенням мультимедіа-продуктів: електронних книг, енциклопедій, комп'ютерних фільмів, баз даних. У цих продуктах об'єднаються текстова, графічна, аудіо- та відеоінформація, анімація. Мультимедіа-технології перетворили комп'ютер на повноцінного співрозмовника, дозволили учням (будь-якого віку), не виходячи з навчальної аудиторії, будинку, офісу, бути присутніми на лекціях видатних вчених, брати участь у конференціях, діалогах, вести кореспонденцію. Як принципово новий навчальний засіб електронна книга відкрила можливості «читати», аналізувати «живі» озвучені сторінки, Тобто можливості бачити, чути, читати.

Мережеві технології призначені для телекомунікаційного спілкування учнів з викладачами, колегами, працівниками бібліотек, лабораторій, установ освіти тощо. Телекомунікаційний доступ до баз даних здійснюється через всесвітню мережу Інтернет. Формами мережевої комунікації є:

  • електронна пошта - призначається для обміну інформацією між суб'єктами зв'язку, здійснення консультування, організації дистанційного навчання;

  • телеконференція - дозволяє викладачеві та учням, що знаходяться на значній відстані одне від одного, організувати спільне навчання, обговорювати навчальні проблеми, брати участь у ділових іграх, практикумах тощо в умовах так званого віртуального класу.

Інноваційна діяльність є специфічною і досить складною, потребує особливих знань, навичок, здібностей. Впровадження інновацій неможливе без педагога-дослідника, який володіє системним мисленням, розвиненою здатністю до творчості, сформованою й усвідомленою готовністю до інновацій. Педагогів-новаторів такого типу називають педагогами інноваційного спрямування, їм властиві чітка мотивація інноваційної діяльності та викристалізувана інноваційна позиція, здатність не лише включатися в інноваційні процеси, але й бути їх ініціатором.

Завдяки старанням педагогів-новаторів нових орбіт сягало мистецтво навчання і виховання, їм належать різноманітні відкриття. На новаторську педагогічну практику зорієнтовано і немало представників науки, які свої авторські програми реалізують у закладах освіти не як експериментатори, а як учителі й вихователі. У новаторській педагогіці багатогранно втілена творча сутність навчально-виховного процесу. Якщо наукова педагогіка розвиває загальні закономірності і теоретичні проблеми виховання, то новаторська творить ефективні педагогічні технології.

Перед кожним із нас два шляхи: жити минулими заслугами, закриваючи очі на кардинальні зміни у світі, прирікаючи своїх учнів (і власних дітей) на життєвий неуспіх, або пробувати щось змінити у своєму ставленні до новітніх освітніх технологій. Гарно про це сказав І. Підласий: "Можна бездумно тужити за втраченими ідеалами, скаржитись на падіння духовності та вихованості, втрату людяності й моральності, загалом на життя і зовсім незвичну школу, але хід подій вже не повернути. Погрожувати поїздові, що стрімко віддаляється від перону, дозволено лише дітям".

Таким чином, одним з найважливіших стратегічних завдань на сьогоднішньому етапі модернізації вищої освіти України є забезпечення якості підготовки спеціалістів на рівні міжнародних стандартів. Розв'язання цього завдання можливе за умови зміни педагогічних методик та впровадження інноваційних технологій навчання.

 «Теоретичні основи використання 
інноваційних уроків » 
1.1 Інноваційний урок - як сучасна форма організації уроку. 
У педагогіці класно-урочна система передбачає різні форми організації навчально-виховного процесу: домашня навчальна робота (самопідготовка), екскурсії, практичні заняття і виробнича практика, семінарські заняття, позакласна навчальна робота, факультативні заняття, консультації, заліки, іспити. Але основною формою організації навчання в школі є урок. 
У педагогічній літературі переважає точка зору, згідно з якою урок - це варіативна форма організації цілеспрямованого взаємодії (діяльності та спілкування) певного складу педагогів і учнів, систематично застосовується (у певні відрізки часу) для колективного та індивідуального вирішення завдань навчання, розвитку та виховання. Сутність і призначення уроку як цілісної динамічної системи зводиться, таким чином, до взаємодії педагога та учнів, метою якого є засвоєння учнями знань, навичок і вмінь, розвиток їх здібностей, досвіду роботи і спілкування. 
Ефективність і результативність уроку багато в чому визначаються його структурою, під якою розумієтьсядидактично обумовлена ​​внутрішня взаємозв'язок основних компонентів уроку, їх цілеспрямована впорядкованість і взаємодію. Структура традиційного уроку включає чотири основних елементи: опитування, пояснення, закріплення та домашнє завдання. Такий урок формує знання, але не обумовлює загальнийрозвиток учнів, оскільки елементи традиційної структури не відображають процесу їх самостійної навчальної діяльності. 
З іншого боку, такий урок відображає лише зовнішні ознаки навчального процесу (організувати, запитати, пояснити, закріпити і т.д.) і не відображає внутрішню його бік (закономірності навчального пізнання, структуру навчальної діяльності та ін.) Тому традиційний урок не може служити для педагога керівництвом до дії [1]. 
Більша увага сьогодні приділяється людині як особистості - її свідомості, духовності, культури, моральності, а також високо розвиненому інтелекту і інтелектуальному потенціалу. Відповідно, не викликає сумніву надзвичайна важливість, гостра необхідність такої підготовки підростаючого покоління, при якій закінчували б навчальні заклади освічені інтелектуальні особистості, що володіють знанням основ наук, загальноюкультурою, вміннями самостійно та гнучко мислити, ініціативно, творчо вирішувати життєві і професійніпитання. Тому повинен відбуватися постійний пошук, мета якого - знайти нові форми і прийоми, що дозволяють злити в єдиний процес роботу по освіті, розвитку і вихованню учнів на всіх етапах навчання.Колективу викладачів необхідно реалізувати концепцію, яка передбачає необхідність забезпечення учнів міцними знаннями матеріалу програми з одночасним здійсненням різноаспектне розвитку і формування особистості кожного учня - з урахуванням його індивідуальних здібностей і можливостей. 
Шляхи та способи реалізації цих принципів мають бути в значній мірі творчими, нетрадиційними і в той же час ефективними. 
Інноваційні уроки, реалізуються, як правило, після вивчення будь-якої теми чи кількох тем, виконуючи функціїнавчального контролю і оцінки знань учнів. Такі уроки проходять в незвичайній, нетрадиційних умовах. Подібна зміна звичної обстановки доцільна, оскільки вона створює атмосферу свята при підведенні підсумків зробленого, знімає психологічний бар'єр, що виникає в традиційних умовах через боязнь зробити помилку. Такі уроки здійснюються за обов'язкової участі всіх учнів, а також реалізуються з неодмінним використанням коштів слухової і зорової наочності (комп'ютерної та відео техніки, виставки, буклети, стенди). На таких уроках вдається досягти самих різних цілей методичного, педагогічного і психологічного характеру, які можна підсумувати таким чином: 
1) здійснюється контроль знань, умінь і навичок учнів з певної теми; 
2) забезпечується ділова, робоча атмосфера, серйозне ставлення учнів до уроку; 
3) передбачається мінімальне участь на уроці вчителя [6]. 
Природно, що інноваційні уроки більше подобаються учням в силу їх незвичайності за задумом, методикою організації та проведення, відсутність жорсткої структури, наявності умов для самореалізації і т.д. Тому такі уроки повинні бути в арсеналі кожного викладача. Разом з тим слід враховувати, що на подібних уроках, як правило, відсутній серйозний пізнавальний працю учнів, невисока їх результативність. У силу цього вони не повинні переважати в загальній структурі навчання, викладачеві необхідно визначити місце нетрадиційних уроків у своїй роботі [1]. 
1.2 Поняття та види інноваційних уроків. 
В. А. Сластьонін пише «поняття" інновація "означає нововведення, новизну, зміна; інновація як засіб і процес передбачає введення чого-небудь нового. Стосовно до педагогічного процесу інновація означає введення нового в цілі, зміст, методи і форми навчання та виховання, організацію спільної діяльності вчителя і учня »[10]. Характерною особливістю розвитку уроку в кінці 80-х - початку 90-х років було те, що в практиці загальноосвітньої і професійної школи мав місце активний процес виникнення нестандартних форм проведення уроку. Нестандартний, або інноваційний, урок - це заняття, що має нетрадиційну, гнучку, варіативну структуру та орієнтоване, головним чином, на підвищення інтересу учнів до навчання за допомогою нової форми організації їх навчальної діяльності [1]. 
У сучасній педагогіці існує велика кількість різних інноваційних уроків. Можна виділити наступні групи таких уроків: 
1. Уроки у формі змагань та ігор: конкурс, турнір, естафета, дуель, КВК, ділова гра, рольова гра, кросворд, вікторина. 
2. Уроки, засновані на формах, жанрах і методах роботи, відомих у суспільній практиці: дослідження, винахідництво, аналіз першоджерел, коментар, мозкова атака, інтерв'ю, репортаж, рецензія. 
3. Уроки, засновані на нетрадиційній організації навчального матеріалу: урок мудрості, одкровення, урок - "дублер починає діяти". 
4. Уроки, що нагадують публічні форми спілкування: прес-конференція, аукціон, бенефіс, мітинг, регламентована дискусія, панорама, телепередача, телеміст, рапорт, діалог, "жива газета", усний журнал. 
5. Уроки-фантазії: урок казка, урок-сюрприз, урок 21 століття, урок подарунок від Хоттабича. 
6. Уроки, засновані на імітації діяльності установ і організацій: суд, слідство, трибунал, цирк, патентне бюро, вчена рада, редакційна рада [1]. 
Таким чином, можна сказати, що інноваційний урок припускає введення будь-яких нових елементів не використовувалися раніше, найбільш поширеним є елемент ігрової діяльності. Так як в ході гри учні не тільки закріплюють і узагальнюють матеріал, але й самі беруть активну участь в ході уроку, співпрацюють один з одним, з викладачем і т.д. 
1.3 Характеристика основних інноваційних уроків. 
Для більш повного розуміння, що з себе представляє інноваційний урок розглянемо деякі з вище представлених. 
Ділова гра 
Ділова гра-засіб моделювання різноманітних умов професійної діяльності (включаючи екстремальні) методом пошуку нових способів її виконання. 
Ділова гра дозволяє знайти рішення складних проблем шляхом застосування спеціальних правил обговорення, стимулювання творчої активності учасників як з допомогою спеціальних методів роботи(наприклад, методом «Мозкового штурму», так і за допомогою модеративний роботи психологів-ігротехників, що забезпечують продуктивне спілкування. 
Мета: 
· Активізація та закріплення знань учнів, набутих при вивченні даної теми; 
· Аналіз, синтез, інтерпретація матеріалу в ході даного уроку; 
· Практичне застосування отриманих знань, планування ходу дій. 
Основне завдання: 
• вироблення навичок прийняття практичного рішення на ігрових етапах «створіння» і «розвитку діяльності» підприємства [3]. 
Урок - КВК. 
Основними цілями і завданнями такого уроку є: 
· Узагальнення та систематизація знань учнів з даної теми - явища, процеси і закономірності; 
· Розвиток здібностей узагальнювати і систематизувати вивчений матеріал; 
· Пояснення закономірностей і процесів; 
· Встановлення причинно-наслідкових зв'язків; 
· Будувати графіки; 
· Розвиток мислення учнів та їх творчих здібностей; 
· Формування грамотної усного мовлення; 
· Виховувати в учнів почуття товариства, вміння роботи в колективі; відповідальності і самостійності; 
· Розвивати пізнавальний інтерес до предмета. 
Урок полягає в тому, що групу учнів необхідно розділити на команди, в кожній з якої вибирається капітан. Переможцем буде вважатися той, у кого буде більше правильних відповідей на запропоновані завдання. Правильність і повноту відповідей визначає спеціальна рахункова комісія, що складається з викладачів, батьків учнів або старших товаришів. 
Завдання для такого уроку можуть бути різними. Це може бути рішення завдань; фронтальне опитування членів команд по черзі; відгадування ребусів, кросвордів, виявлення закономірностей; пошук зайвих слів і їх виправлення; демонстрація домашнього завдання, попередньо даного викладачем по вибраній темі; розігрування сценок і т.п [5]. 
Урок - конкурс. 
Проведення такого уроку дозволяє: 
· Перевірити міцність засвоєння теоретичних знань, практичних умінь і навичок за весь курс навчання; 
· Систематизувати знання учнів; 
· Формувати в учнів сумлінне ставлення до праці, свідоме ставлення до виконання трудових завдань; 
· Виховувати волю до перемоги; 
· Прищеплює учням інтерес до обраної професії; 
· Розвивати в учнів самостійність мислення, творчу ініціативу і активність. 
Завдання для такого уроку можуть бути приблизно такими ж, як і для уроку - КВК [7]. 
Урок - конференція. 
Навряд чи варто доводити, що найбільш надійним свідченням освоєння досліджуваного матеріалу є здатність учнів вести бесіду по конкретній темі. У даному випадку доцільно проводити урок-конференцію. Урок-конференція - це своєрідний діалог з обміну інформацією. На такому уроці, як правило, учні опановують певною кількістю частотних кліше і користуються ними в автоматичному режимі. Оптимальне поєднання структурної повторюваності забезпечує міцність і свідомість засвоєння. 

У залежності від поставлених завдань тема уроку може включати окремі підтеми. У всіх цих випадках ми маємо справу з обміном значущою інформацією. У такій ситуації логічно вдаватися до елементів рольового діалогу. Така форма уроку вимагає ретельної підготовки. Учні самостійно працюють над завданням за рекомендованою викладачем літератури, готують питання, на які хочуть отримати відповіді. Підготовка і проведення уроку подібного типу стимулює учнів до подальшого поглиблення знань в результаті роботи з різними джерелами, а також розширює кругозір [5]. 
Урок-сюрприз. 
Особливістю даного уроку полягає в тому, що учні не знають які завдання їх очікують, для цього використовуються спеціально приготовані скриньки з питаннями, «чорні» ящики, конверти і т.д. 
Цілі такого уроку такі: 
· Узагальнити знання учнів про поняття, показати їх значення, взаємозв'язок; 
· Розширити кругозір, словниковий запас через історичні відомості про величини, повторити старовинні одиниці маси, довжини, часу; 
· Виявити наявні знання і поняття процесів, явищ на рівні власного життєвого досвіду; 
· Виховувати активність, самостійність [3]. 
Урок - аукціон. 
Цей урок будується як повторительно-узагальнюючий з акцентом на показ практичної значущості вивчених питань - в цьому і мета уроку [1]. 
Структура уроку така: привітання; повторення під час опитування основних питань теми; пояснення правил аукціону; "продаж" предметів; музична пауза, продовження "продажу"; музичний фінал; підсумки. 
Побудувати урок - аукціон можна в такій формі: за демонстраційним столом розташовуються провідні в імпровізованих костюмах. Перед ними - великий дзига, а навколо нього по колу розташовані "продавані" предмети. Ведучий запускає дзига. Зупинилася стрілка вказує, який саме предмет буде продаватися. Покупці, що бажають придбати даний предмет, повинні вказати його зв'язок з предметом, точніше - з пройденої темою. Називають по черзі; другого ведучого після кожної відповіді голосно вважає: раз, два, ... три. Виграє той, хто до рахунку "три" останнім дасть відповідь [4]. 
Ми розглянули тільки найбільш поширені нестандартні уроки. При плануванні і проведенні таких уроків викладач може вносити власні корективи виходячи з обраної теми для проведення уроку і здібностей учнів, також викладач, покладаючись на свою фантазію і досвід, може спланувати власний інноваційний урок, який буде мати місце в системі професійного навчання. 
У даній роботі зупинимося на детальному розгляді і плануванні такого інноваційного уроку як ділова гра. 
1.4 Ділова гра як одна з форм інноваційного уроку. 
Пропонується кілька визначень, що відображають можливі функції ділової гри: 
* Ділова гра - це аналіз ситуації, в яку включені зворотній зв'язок і фактор часу. 
* Ділова гра - пристрій для відтворення процесів узгодження господарських інтересів. 
* Ділова гра - це групова вправа з вироблення послідовності рішень в штучно створених умовах, що імітують реальну виробничу обстановку. 
* Ділова гра - це своєрідна система відтворення управлінських процесів, що мають місце в минулому або можливих у майбутньому, в результаті якої встановлюється зв'язок і закономірності існуючих методів вироблення рішення на результати виробництва в даний час і в перспективі. 
* Ділова гра - це творіння ігрового образу у ході іманентного подолання добровільно прийнятих правил. 
Для осмисленого застосування ділових ігор необхідно з'ясувати їх сутність, зрозуміти відмінність дитячої ігри та ігри діловий. Якщо в першій дотримання правила займає головне місце, то в другій правила є лише вихідним моментом, на основі якого будується вільне ігрове поведінка. Гра присутній там, де необхідно вийти за межі схем. 
Основні атрибути ділових ігор: 
1. Гра імітує той чи інший аспект цілеспрямованої людської діяльності; 
2. Учасники гри отримують ролі, які визначають відмінність їхніх інтересів і спонукальних стимулів у грі; 
3. Ігрові дії регламентуються системою правил
4. У діловій грі перетворюються просторово-часові характеристики модельованої діяльності; 
5. Гра носить умовний характер; 
6. Контур регулювання гри складається з наступних блоків: концептуального, сценарного, постановочного, сценічного, блоку критики і рефлексії, суддівського, блоку забезпечення інформацією [4]. 
Більш повне і конкретне уявлення можна отримати на основі знайомства з типологією ділових ігор та розгляду окремих ігор, що ілюструють цю типологію. Одномірні класифікації проводилися за такими критеріями: 
а) за модельованого об'єкту - загальні управлінські та функціональні (імітація виробничої, фінансової діяльності); 
б) за наявності взаємодії - інтерактивні і не інтерактивні; 
в) за конструктивними особливостями - прості і складні; 
г) за однозначності виграшу - жорсткі і нежорсткі; 
д) за наявністю випадкових подій - детерміновані і стохастичні [3]. 
Класифікація ділових ігор [5]: 

Ознаки 

Клас ділових ігор 

1) Функціональне призначення 

- Навчальні ДІ; 
- Виробничі ДІ; 
- Організаційно - діяльні (ОДГ); 

2) Ступінь реальності ігрової моделі 

- Конкретні (практичні); 
- Абстрактні (теоретичні); 

3) Складність ігрових процедур 

- Прості (обмежене число учасників, одна проблема); 
- Складні (безліч учасників); 

4) Структура учасників гри 

- Однотипні (студентські групи, працівники одного підприємства і 
т.д.); 
- Змішані (різнопрофільних учасників гри); 

5) Вид оцінки діяльності учасників ігрових груп 

- Без оцінювання спеціальним арбітражем 
- З оцінюванням, спеціальним арбітражем і зсамооцінкою учасників гри 

При розробці ділової гри можна виділити наступні етапи: 
1. Проблематізація і тематизация. 
2. Визначення типу за призначенням (для навчання, в дослідницьких цілях, для прийняття рішень, проектування, з кадрових питань). 
3. Виділення метою конструювання. 
4. Аналіз головних закономірностей - зв'язків, відносин, в моделюється діяльності, виходячи з проблеми, що лежить в основі гри. 
5. Виділяються ігрові одиниці і функції. На основі цієї роботи створюється сценарний план, і продумуються ігрові події. 
6. Створюється перелік рішень, які можуть приймати гравці. На даному етапі визначені основні точки, на яких базується проста гра. 
7. Формулювання правил, розподіл ролей серед гравців. 
8. Формулювання системи штрафів і заохочень, визначення критеріїв виграшу. Результати гри можуть бути очевидні, виражені кількісно, ​​і можуть оцінюватися експертами [4]. 
скачати

© Усі права захищені
написати до нас