Ім'я файлу: Історія.docx
Розширення: docx
Розмір: 21кб.
Дата: 05.12.2022
скачати
Пов'язані файли:
Фактори і резерви підвищення продуктивності праці персоналу підп
Фактори і резерви підвищення продуктивності праці персоналу підп
Аналітика цін на салат.docx
Придніпровська державна академія фізичної культури і спорту.docx
lkostenko_omfdfexz.rld.docx
Розвиток вищих психічних функцій в онтогенезі.docx
analizrizikivprimanevruvanniuzonibojovihdijumori_acl3gokc.ucx.do
Методи, способи та стилі адміністративного управління в сучасних
Конституційний принцип визнання та гарантування місцевого самовр

ВАРШАВСЬКИЙ ДОГОВІР 1920 р. МІЖ УНР ТА ПОЛЬЩЕЮ У ВІДДЗЕРКАЛЕННІ ПОЛЬСЬКОЇ ПРЕСИ ЛЬВОВА

Історія

Анотація

У статті надано характеристику Варшавського договору у огляді польської преси Львова. Описано проблематику дослідження,обґрунтовано позитивні та негативні сторони Варшавського договору, проблематику тогочасних досліджень преси, вирішено проблемні питання, які виникли в результаті розбіжностей поглядів авторів преси, розглянуто роль Пілсудського – Петлюри в історії та пресі. Охарактеризовані статті польської преси Львова, які стежили за перебігом подій українсько-більшовицької боротьби. Також досліджена дискусія польської преси стосовно свободи Польщі та українців,росіян,білорусів. Охарактеризовано спроби з’ясувати потенційні можливості державотворчих елементів в Україні, дискусії над майбутнім українсько-польським договором.

Також у статті надано характеристику реакції преси подіям на фронті, що розгорталися після підписання Варшавського договору.

Ключові слова: УНР, Польща, Росія, С. Петлюра, Ю. Пілсудський, політико-військовий союз, Варшавський договір.

Проблема – дослідження Варшавського договору крізь призму польської преси Львова

Мета – проаналізувати дослідження проблематики Варшавського договору.

Основні результати дослідження – в результаті дослідження можна дійти до висновку, що польська преса Львова розглядала українсько – польську співпрацю з позитивного боку,але заперечувала право Української держави на терени Східної Галичини, хоча й визнавали її значення для українського національно-визвольного руху.

В дослідженні В. Голубко висвітлена проблематика Варшавського договору 1920 р. між Польщею та Українською Народною Республікою на основі матеріалів польської преси Львова.

Дана проблема загалом тривалий час не могла знайти об’єктивного висвітлення саме через значний вплив особистих ідейно-політичних переконань авторів чи пануючу в пресі ідеологічну доктрину. Питання про Варшавський договір між С. Петлюрою і Ю. Пілсудським посідає значне місце в історіографії. Слід визнати, що Варшавський договір був і залишається предметом найсуперечливіших оцінок в історіографії, а також найбільш вразливим аргументом в оцінках діяльності С. Петлюри.

Польсько-український союз 1920 р. оцінюють в польській періодиці Львова оцінюють невисоко. Його критики вказують на використання Польщею складної ситуації Петлюри для здобуття значних поступок у територіальних і політичних питаннях, протекціоністське трактування української сторони сильнішим партнером і на необґрунтований оптимізм щодо мілітарної сили польської армії. Не заперечуючи цих обставин, можна, однак, подивитися на союз Пілсудського-Петлюри як на спробу порозуміння і співпраці "попри все" й задля вищої мети, якою була свобода обох народів. У цьому контексті, можливо, слід повернутися до цих подій як до символу тяглості прагнень до польсько-української співпраці, а водночас важливої вказівки, що спроби порозумітися без визнання певної рівності обох сторін були, є і будуть приречені на поразку".

Ці міркування відносно адекватно відображають ситуацію з оцінками Варшавського договору як поляками, так і українцями. Польська сторона трактує договір не просто позитивно, а навіть як певний зразок польсько-українського порозуміння. Натомість українська сторона більше схильна трактувати його негативно, вказуючи на цинізм польських оцінок. Звісно, і одна, і друга обстоюють "свою правду", що зумовлена національними інтересами.

Порозуміння наприкінці 1919-го - першій половині 1920 р. між польською і українською сторонами в пресі висвітлюються різко негативно в численних статтях і працях періоду Визвольних змагань 1917–1920 рр.

Слід зазначити, що сучасники С. Петлюри та Ю. Пілсудського в пресі вкрай неоднозначно сприйняли ініційований обома лідерами військово-політичний союз, звинувачуючи останніх у неприпустимих поступках «історичному ворогу», «зраді національних інтересів» тощо. Зокрема, деякі автори вказували на «цинічне» використання Ю. Пілсудським важкого становища УНР для здобуття територіальних і політичних поступок, а саму Варшавську угоду називали «однією з найбрудніших сторінок у всій сучасній історії».

Відчуваючи нестабільність кордонів відновленої держави, польська преса Львова жваво цікавилася подіями на теренах східноєвропейського регіону, намагалася з’ясувати їх вплив на галицькі справи. У цьому контексті закономірно поставало й українське питання, зокрема, можливість створення Української держави на Наддніпрянщині, її роль у перебігу українсько-польського протистояння у Східній Галичині, а також на польсько-російських взаєминах.

Останнє не аби як турбувало польське суспільство, яке вбачало у більшовицькій Росії продовження загарбницьких традицій імперії Романових. Відповідно до своїх політичних уподобань, львівська польська преса по-різному пояснювала перспективи розв’язання українського питання.

Безкомпромісно поборюючи право галицьких українців на державне самовизначення, на шпальтах львівської польської преси лунала й критика антиукраїнських концепцій націонал-демократів, котрі готові були добиватися польсько-російського зближення коштом розчленування українських земель.

Необхідність нормалізації двосторонніх відносин диктувала і проросійська політика офіційних Лондона та Парижа. Юзеф Пілсудський, який 11 листопада 1918 р. зосередив у своїх руках усю повноту влади у відродженій Речі Посполитій, глибоко усвідомлюючи реальну загрозу для національної безпеки з боку Росії, планував відсунути останню від кордонів своєї країни, оскільки відродження «єдіной і нєділімой» ставало «дамокловим мечем» для незалежної Польщі.

У тогочасних умовах Польська Республіка була майже єдиною державою, зацікавленою у продовженні визвольної боротьби українського народу, і не виключала можливості надати йому військову допомогу. Тому, насамперед, український очільник сподівався порозумітися з нею, а потім і з Антантою. ПР, що користувалася підтримкою останньої й у розпорядженні якої перебувала майже 130-тисячна армія, бачилася надійним союзником для України.

Потрібно зазначити, що тогочасні державні і політичні діячі, дипломати по-різному оцінювали Варшавський договір. Так, перший Міністр закордонних справ УНР О.Шульгін охарактеризував його наступним чином - «Це було цілою революцією в тодішній нашій закордонній політиці, і треба було великої громадської мужності, щоб по неї зважитись, Симон Петлюра цю мужність мав, але нелегко і йому було зважитись».

Жваво цікавлячись перебігом українсько-більшовицької боротьби місцева польська преса чітко окреслювала ставлення стосовно двох державних утворень на території Наддніпрянщини – УНР під проводом С. Петлюри та радянської України на чолі з Х. Раковським. Першу вважали “справжньою” Україною, другу – московською креатурою. В інтересах Польщі підтримати першу. Боротьба між ними асоціювалася із часами Руїни, коли Україна “хиталася” між Польщею і Москвою. Хоча це й завдало удару по Польщі, проте та від нього оправилася, а Україна потрапила під московський гніт. Тому, як і в ХVІІ ст., перед Україною знову постало питання з ким бути.

Таким чином, розвиток складних, неоднозначних відносин між УНР і ПР у аналізований період в польській пресі Львова призвів до їх взаємного визнання, підписання на важких для української сторони умовах Варшавського договору, створення нерівноправного політично-мілітарного союзу для збройного опору більшовицькій Росії, що окупувала Україну та загрожувала відродженій Польщі.

В умовах нинішньої агресії Росії проти України, а також враховуючи те, що у новій польській оборонній доктрині РФ визначено як головну загрозу для регіону Східної Європи, варто взяти до уваги історичний досвід минулих років.

План (тезовий)

1. Варшавський договір 1920 р. між Українською Народною Республікою та ІІ Річ Посполитою, відомий ще як договір Пілсудський – Петлюра викликав гострі дискусії у тогочасній українській та польській громадській думці.

2. Події на фронті, що розгорталися після підписання Варшавського договору, поразки російських більшовицьких військ та наступ польсько-українських союзних армій вглиб України львівська польська преса сприймала позитивно.

3. Польсько-українське військово-політичне співробітництво оцінювалося суперечливо

4. Польська преса Львова жваво цікавилася подіями у Наддніпрянській Україні, певною мірою намагалася сформувати позитивне бачення українських державотворчих процесів, які ототожнювала виключно з керівництвом УНР, водночас гостро поборюючи національно-державницькі аспірації галицьких українців

План (питальний)


1. Як висвітлювався Варшавський договір в польській пресі Львова?

2. Як місцева польська преса окреслювала ставлення стосовно двох державних утворень на території Наддніпрянщини – УНР під проводом С. Петлюри та радянської України на чолі з Х. Раковським?


3. Як польська преса характеризувала Росію?


4. Як польська преса характеризувала українське питання?

План (номінативний)

1. Гострі дискусії у тогочасній українській та польській громадській думці

2. Преса як найкращий виразник настроїв активної частини громадськості

2.1 Польська преса Львова за своїми політичними вподобаннями

2.2 Українсько-більшовицька боротьба як об’єкт досліджень польської преси

3. Офіціоз львівського польського політикуму

3.1 Оцінка взаємин між галицькими й наддніпрянськими українцями
скачати

© Усі права захищені
написати до нас