Ім'я файлу: Практична робота 1.docx
Розширення: docx
Розмір: 36кб.
Дата: 27.10.2021
скачати
Пов'язані файли:
Емоції і почуття.docx
Розширення: docx
Розмір: 36кб.
Дата: 27.10.2021
скачати
Пов'язані файли:
Емоції і почуття.docx
Практична робота №1
Тема: Варіативні підходи до організації навчання у ПШ
Поняття про зміст освіти та його компоненти.
Зміст освіти — система знань, практичних умінь і навичок, досвіду творчої діяльності, світоглядних ідей, якими учні оволодівають у процесі навчання. Це педагогічно адаптований соціальний досвід людства, тотожний за структурою (звісно, не за обсягом) людській культурі в усій її повноті.
На зміст освіти впливають об'єктивні (потреби суспільства у розвитку людини, науки й техніки, що супроводжуються появою нових ідей, теорій і докорінними змінами технологій) та суб'єктивні чинники (політика панівних сил суспільства, методологічні позиції вчених тощо).
До основних компонентів змісту освіти належать: досвід пізнавальної діяльності, досвід здійснення відомих способів діяльності, досвід творчої, пошукової діяльності, досвід ціннісного ставлення до об'єктів і засобів діяльності.
1. Досвід пізнавальної діяльності особистості. Він охоплює систему знань про природу, людину, суспільство, мислення, виробництво та засоби діяльності, засвоєння яких забезпечує формування у свідомості учнів наукової картини світу.
Знання як основний елемент змісту освіти відображають узагальнений досвід пізнання дійсності, накопичений людством у процесі соціально-історичної практики. Зміст загальної середньої освіти охоплює різні види знань: основні поняття і терміни, факти повсякденної дійсності й науки, які дають змогу зрозуміти закони науки, формувати переконання; теорії, які містять систему наукових знань про певну сукупність об'єктів, зв'язки між законами, прогноз у конкретній предметній галузі; знання про способи діяльності, методи пізнання й історію науки; оцінювальні знання про норми ставлень до різних явищ життя. Усі види знань взаємопов'язані і потребують комплексного засвоєння.
2. Досвід здійснення відомих способів діяльності (практичний досвід). Зміст цього досвіду становить система загальних інтелектуальних і практичних умінь та навичок, яка є основою конкретних видів діяльності: пізнавальної, трудової, художньої, громадської, ціннісно-орієнтаційної, комунікативної – участь у яких забезпечує здатність учнів оволодівати культурою народу. Під час добору змісту враховують також інші види й галузі діяльності (соціально-політичну, художньо-естетичну, сімейно-побутову тощо).
3. Досвід творчої, пошукової діяльності. Він покликаний забезпечити готовність до пошуку шляхів розв'язання актуальних проблем, вимагає самостійного застосування раніше засвоєних знань і вмінь у нових ситуаціях, формування нових способів діяльності на основі вже відомих.
Важливими характеристиками творчої діяльності є:
- самостійне перенесення знань і вмінь у нову ситуацію;
- бачення нової проблеми в знайомій ситуації;
- бачення структури об'єкта і його нової функції;
- самостійне комбінування відомих способів діяльності в новий;
- знаходження різних способів розв'язання проблеми та альтернативних доказів;
- побудова принципово нового способу розв'язання проблеми, який є комбінацією відомих.
4. Досвід ціннісних ставлень особистості до світу, діяльності. Це специфічний досвід, адже сфера почуттів людини не збігається зі змістом знань про навколишню дійсність, навичками й уміннями. Система мотиваційно-ціннісних та емоційно-вольових ставлень разом із знаннями та вміннями є умовою формування системи цінностей, ідеалів, світогляду особистості.
Усі компоненти змісту загальної освіти взаємопов'язані та взаємозумовлені. Уміння без знань неможливі; творча діяльність здійснюється на основі сформованих знань і вмінь; знання про діяльність, забарвлену емоціями, передбачають поведінкові навички й уміння.
Теорії формування змісту освіти.
Основні теорії формування змісту освіти склалися ще в кінці XVIII – початку XIX ст. Вони отримали назву теорій матеріального та формального змісту освіти.
1. Прихильники теорії матеріального змісту освіти (теорії дидактичного матеріалізму або енциклопедизму) вважали, що основна мета освіти полягає в передачі учням якомога більшого обсягу знань з різних галузей науки. Це переконання поділяли багато відомих педагоги минулого (Я. А. Коменський, Г. Спенсер та ін.).
Своїх прихильників дана теорія має і в даний час (можливо, це одна з причин перевантаження учнів зайвою інформацією).
2. Прихильники теорії формального змісту освіти (теорії дидактичного формалізму) розглядали навчання як засіб розвитку здібностей і пізнавальних інтересів учнів, їх уваги, пам'яті, уявлень, мислення. Джерелом знань, вважали вони, є розум. Тому необхідно перш за все розвивати розум і здібності людини. При відборі змісту освіти прихильники дидактичного формалізму керувалися розвиваючої цінністю таких навчальних предметів, як математика і класичні мови (особливо стародавні). Такі погляди розділяли Дж. Локк, І. Г. Песталоцці, Й. Гербарта і ін.
Обидві ці теорії в чистому вигляді критикував К. Д. Ушинський. На його думку, школа повинна розвивати інтелектуальні сили людини, збагачувати його знаннями, привчати користуватися ними. К. Д. Ушинський заклав ідею єдності дидактичного матеріалізму і дидактичного формалізму, підтримувану сучасними педагогами.
3. Ж.-Ж. Руссо, навпаки, виходив з ідеї природної досконалості дитини, закликаючи надавати особистості цілковитої волі, пристосовуватися до її інтересів та схильностей. Ці ідеї були пізніше покладені в основу розробки теорії «вільного виховання» та педоцентризму у педагогіці.
4. Структуралізму – теорія змісту освіти, основна мета якої, полягає в ретельному аналізі знань, що становлять зміст навчального предмета, а також зв’язків, які існують між ними. Передбачає відмову від принципів систематичності та послідовності в старших ий ого (запропонував польський ий ого К. Сосніцький).
5. Проблемно-комплексна – теорія змісту освіти, яка передбачає вивчення шкільних предметів комплексно (запропонував польський вчений Б. Суходольський).
Стандарти освіти.
01.09.2018 р. набрав чинності Державний стандарт початкової освіти.
У Державному стандарті початкової освіти визначено:
- вимоги до обов’язкових результатів навчання учнів
- ключові компетентності учнів з
- агальний обсяг навчального навантаження.
Базовий навчальний план початкової освіти:
- визначає загальний обсяг навчального навантаження учнів
- дає цілісне уявлення про зміст і структуру початкової освіти як першого рівня загальної середньої освіти
- встановлює погодинне співвідношення між освітніми галузями за роками навчання
- визначає гранично допустиме тижневе навантаження здобувачів освіти загальну щорічну кількість годин за освітніми галузями.
БНП має 4 варіанти:
- для закладів загальної середньої освіти з українською мовою навчання
- для закладів загальної середньої освіти з навчанням мовою відповідного корінного народу або національної меншини
- для спеціальних закладів (класів) загальної середньої освіти з українською мовою навчання дітей з особливими освітніми потребами
- для спеціальних закладів (класів) загальної середньої освіти з навчанням мовою відповідного корінного народу або національної меншини.
Ключові
- Компетентності учнів початкових класів:
- Компетентності вчителя початкової школи
Базовий і типовий навчальні плани На підставі БНП можна сповна або частково інтегрувати різні освітні галузі. Таку інтеграцію відображають у:
- типових освітніх программах
- освітній програмі закладу загальної середньої освіти.
У процесі інтеграції кількість навчальних годин, передбачених на вивчення кожної освітньої галузі, перерозподіляють так, щоб їх сумарне значення не зменшувати.
Зміст природничої, соціальної і здоров’язбережувальної, громадянської та історичної, технологічної, інформатичної освітніх галузей інтегрують у різній комбінації їх компонентів. Відповідно, перелік і назви інтегрованих предметів та курсів зазначають у: типових освітніх ий огох освітній програмі закладу.
Складники Базового навчального плану:
Інваріантний складник ► обов’язковий для всіх закладів загальної середньої освіти незалежно від підпорядкування та форми власності.
Виключення з інваріантного складника будь-якої з освітніх галузей неприпустиме, оскільки порушує цілісність початкової освіти і наступність з базовою загальною середньою освітою. В інваріантному складнику БНП для спецзакладів (класів) передбачають корекційно-розвиткову роботу. Її напрями та змістове наповнення визначають з огляду на особливості психофізичного розвитку дітей з особливими освітніми потребами. За кожною освітньою галуззю обов’язково визначають корекційно-розвиткову роботу.
Варіативний складник► Заклад загальної середньої освіти самостійно розподіляє варіативний складник БКП, враховуючи:
- особливості організації освітнього ий ого
- індивідуальні освітні потреби здобувачів освіти.
Варіативний складник відображають в освітній програмі закладу. Варіативність змісту початкової освіти забезпечують також запровадженням резервного часу в освітній програмі закладу. Заклади загальної середньої освіти з навчанням мовами корінних народів та національних меншин задля реалізації мовно-літературної освітньої галузі додатково можуть використовувати години варіативного складника БНП.
Алежно від цілей і завдань освіти, основних принципів формування зміст загальної середньої освіти поділяють на державний і шкільний компоненти.
Державний компонент визначає обов'язкові для вивчення навчальні предмети в усіх загальноосвітніх навчальних закладах. Це має забезпечити досягнення кожним випускником середньої школи мінімального обов'язкового освітнього рівня незалежно від типу навчального закладу ий ого регіональної належності. Він містить такі предмети і курси (освітні галузі):
- «суспільствознавство» (історія України; всесвітня історія; українознавство; основи суспільствознавства, права, економіки; людина і світ);
- «мова і література» (українська мова; українська література, мова і література національних меншин; іноземна мова; зарубіжна література);
- «культурознавство» (музика; образотворче мистецтво; основи етики й естетики);
- «природознавство» (природознавство; фізика і астрономія; хімія; біологія і екологія; географія);
- «математика» (математика, алгебра, геометрія);
- «фізична культура і здоров'я» (фізична підготовка; допризовна підготовка юнаків; безпека життя і діяльності людини; валеологія);
- «технологія» (трудове навчання; виробничі технології; основи виробництва; інформатика).
Ці обов'язкові предмети становлять основу загальної середньої освіти, є ЇЇ державним стандартом. На їх вивчення припадає 80% навчального часу, з якого 35% відведено на суспільно-гуманітарні навчальні дисципліни, 25% - природничо-математичні, 15% - оздоровчо-трудові, 5% - естетичні.
Шкільний компонент розширює і поглиблює зміст загальноосвітньої підготовки школярів, забезпечує їхній індивідуальний розвиток, формування пізнавальних інтересів і нахилів. Він передбачає години для вивчення предметів і курсів, які учні можуть обрати за бажанням; реалізується здебільшого через проведення факультативних занять, організування гурткової роботи тощо. Шкільний компонент відображає також етносоціальну своєрідність регіону, його історію та культуру, національні традиції.
До змісту освіти належать і компоненти змісту кожного навчального предмета:
а) емпіричний – відображає зовнішні зв'язки та відношення предметів і явищ;
б) практичний – передбачає підтвердження теоретичних знань практикою;
в) теоретичний – передбачає відображення об'єктів у системі понять і категорій.
Серед основних компонентів змісту навчального матеріалу з кожного предмета виокремлюють:
а) фактичний матеріал, що відображає ознаки і властивості предметів і явищ;
б) узагальнені результати суспільно-історичного пізнання світу – поняття, закони, принципи, провідні наукові теорії, етичні й естетичні ідеали, правові норми;
в) методи дослідження і наукового мислення. Отже, проблема формування змісту освіти перебуває
в площині структуризації навчання на основі предметного викладання для цілісного ознайомлення з навколишнім світом, формування узагальнених уявлень про розвиток природи, суспільства і людини, єдиної наукової картини світу. Важливими залишаються також питання добору змісту освіти із загальної системи наукових знань, співвідношення гуманітарної і природничо-наукової освіти, їх синтезу. Гуманітаризація освіти не тільки підвищує питому вагу гуманітарних дисциплін, а й забезпечує більш послідовну реалізацію особистісно-індивідуальних технологій, формування гуманітарного мислення, персоніфікує цінності. В умовах реформування освіти, долучення її до європейських цінностей актуальною є проблема розроблення державних освітніх стандартів та освітньо-кваліфікаційних характеристик для всіх рівнів підготовки фахівців.
Навчальні плани та типові освітні програми для початкової школи.
У практиці загальної середньої освіти використовується кілька типів навчальних планів: базовий, типовий і навчальний план школи.
Базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів - це основний державний нормативний документ, який є складовою державного стандарту загальної середньої освіти. Він визначає структуру змісту загальної середньої освіти (інваріантна і варіативна складові), освітні галузі, розподіл годин між ними за роками навчання; обумовлює гранично допустиме тижневе навантаження учнів для кожного класу. Інваріантна складова змісту є спільною для всіх загальноосвітніх закладів України і визначає її загальнодержавний компонент, який забезпечує необхідний для кожного учня обсяг і рівень знань, умінь і навичок. Варіативну складову формує навчальний заклад, ураховуючи інтереси, бажання учнів і батьків, можливості школи; вона становить шкільний компонент змісту освіти.
Базовий навчальний план є основою для розроблення Міністерством освіти і науки України типових навчальних планів для різних типів загальноосвітніх навчальних закладів.
Навчальний план загальноосвітньої середньої школи - нормативний документ, який визначає структуру навчального року, кількість годин, відведених на кожний навчальний предмет, і враховує додаткові години на проведення індивідуальних і групових занять, факультативів, гуртків тощо.
Існують такі вимоги до навчального плану:
- спрямованість на всебічний розвиток особистості школяра;
- забезпечення потреб суспільства;
- урахування рівня розвитку науки;
- урахування рівня розвитку учнів, їх потреб та інтересів;
- урахування здобутків національної культури і традицій.
На основі навчального плану створюють навчальні програми, які розкривають зміст навчального матеріалу з кожного предмета і встановлюють послідовність його вивчення.
Навчальна програма - документ, затверджений Міністерством освіти і науки України, який визначає зміст і обсяг навчального матеріалу з кожної дисципліни, розподіл його за роками, розділами і темами, а також перелік знань, умінь і навичок з кожного навчального предмета.
Будь-яка навчальна програма передбачає такі розділи: 1) пояснювальна записка, в якій відображено цілі навчання;
2) зміст навчального матеріалу, поділений на розділи і теми із зазначеною кількістю годин на кожну;
3) обсяг знань, умінь і навичок з предмета для учнів кожного класу;
4) методичні рекомендації педагогу щодо організування і проведення занять, перелік дидактичних матеріалів;
5) критерії оцінювання знань, умінь і навичок з кожного виду роботи.
Обов'язок учителя - детально ознайомитись із пояснювальною запискою до навчальної програми.
Навчальні програми часто зазнають змін: їх удосконалюють, розвантажують від другорядного і надто складного матеріалу, підвищують їх науковий рівень, забезпечують реалізацію міжпредметних зв'язків.
Підручники для початкової школи і навчальні посібники.
Відповідно до типових освітніх програм розробляють підручники та навчальні посібники
Підручник - книга, що містить основи наукових знань з певної навчальної дисципліни відповідно до цілей навчання, встановлених програмою і вимогами дидактики.
У підручнику втілюються важливі компоненти змісту освіти: знання про природу, суспільство, техніку, людину, способи діяльності, закони тощо. Окрім того, він містить завдання, вказівки і методичні рекомендації.
Цілі освіти, навчальна програма з предмета, дидактична теорія ставлять певні вимоги до підручників: висока науковість, доступність, точність, ясність і яскравість викладення змісту, його практична спрямованість, міжпредметні зв'язки. Підручник має бути одночасно стабільним (забезпечувати рівновагу між компонентами змісту, відносну сталість основних наукових теорій) і мобільним (передбачати можливість введення нових елементів знань без порушення основи).
Сучасний підручник виконує освітню, розвивальну, виховну і дослідницьку функції. Освітня функція підручника полягає в забезпечені процесу засвоєння учнями певного обсягу систематизованих знань відповідно до сучасного рівня розвитку конкретної науки, формуванні в учнів пізнавальних умінь і навичок. Розвивальна функція підручника сприяє розвиткові учня, формує його перцептивні, мнемонічні, розумові, мовні та інші здібності. Виховна функція полягає в здатності підручника впливати на світогляд учня, його моральні, естетичні почуття, ставлення до праці, навчання, формувати й удосконалювати певні риси особистості школяра. Управлінська функція передбачає програмування певного типу навчання, його методів, форм і засобів, способів застосування знань у різних ситуаціях. Дослід' ницька полягає у спонуканні учня до самостійного розв'язування проблеми.
Основні функції підручника пов'язані із системою дидактичних принципів науковості, доступності, цілеспрямованості, систематичності та послідовності, всебічності, зв'язку з життям та ін.
Зміст навчального матеріалу підручника формується за логічним, психологічним і генетичним принципами. Логічний принцип вимагає розміщення навчального матеріалу відповідно до сучасної логічної структури певної науки. Психологічний наголошує на необхідності викладати матеріал з урахуванням пізнавальних можливостей учнів, а генетичний принцип передбачає його розміщення у такій послідовності, в якій він формувався історично.
Структура підручника містить тексти і позатекстові компоненти. Тексти підручника за дидактичними функціями поділяють на основний, додатковий і пояснювальний. За характером відображення дійсності та дидактичною метою вони бувають теоретичні (містять теорії, закономірності та методологічні знання) або емпіричні (у них ідеться про факти, явища, події, вправи, правила).
За провідним методом викладу матеріалу тексти підручника поділяють на:
а) репродуктивні - високоінформативні, структуровані, зрозумілі учням тексти, які відповідають завданням пояснювально-ілюстративного навчання;
б) проблемні - тексти підручника у формі монологу, в яких визначено суперечності, розв'язується проблема, аргументується логіка руху думки;
в) програмовані - тексти, зміст яких подається частинами, а засвоєння кожної частини інформації перевіряється контрольними запитаннями;
г) комплексні - тексти підручника, які містять певні дози інформації, необхідної учням для розуміння проблеми, що визначається логікою проблемного навчання;
ґ) додаткові - тексти, введені в підручник з метою розширювати, збагачувати знання учнів щодо важливих компонентів змісту навчального матеріалу.
До позатекстових компонентів підручника належать:
- апарат організації засвоєння: запитання і завдання, інструктивні матеріали (пам'ятки, зразки розв'язків задач, прикладів), таблиці, написи-пояснення до ілюстративного матеріалу;
- ілюстративний матеріал: рисунки, малюнки, схеми;
- апарат орієнтування: вступ, зміст, бібліографія.
Усі запитання і завдання підручників за ступенем пізнавальної самостійності учнів поділяють на репродуктивні (вимагають від учнів відтворення знань без істотних змін) і продуктивні, або творчі (передбачають трансформацію знань, істотні зміни в їх структурі або пошук нового).
Крім підручників, як допоміжний засіб використовують навчальні посібники.
Навчальний посібник - книга, яка розширює межі підручника, містить додаткову, найновішу і довідкову інформацію.
До навчальних посібників належать збірники вправ і задач, хрестоматії, словники, довідники, історичні та географічні карти, книги для позакласного читання, слайди, кінофільми, магнітофонні записи.
Для національної школи характерні інтеграційні процеси, велика варіативність програм і підручників. Особлива увага приділяється комп'ютерній грамотності, оволодінню учнями такими способами діяльності, як алгоритмізація, програмування і розв'язування завдань за допомогою ЕОМ. Водночас автори сучасних підручників і посібників не завжди враховують основні вимоги до організування засвоєння їх змісту, ігнорують положення теорії і методики навчання, висвітлюють у диспропорції теоретичні, емпіричні та практичні компоненти змісту, розкривають його в одній стандартній логіці. Такі навчальні книги не допомагають, а заважають учителю використовувати розроблені дидактикою і методикою різні типи уроків, не забезпечують достатньою мірою розвиток таких психічних процесів, як усвідомлення матеріалу, осмислення зв'язків між його елементами, формування вмінь застосовувати знання в стандартних і змінених умовах. А це покладає на вчителя додаткове завдання - компенсувати всі вади підручника, який мав би допомагати йому без додаткових затрат часу і зусиль планувати й організовувати проведення уроку.