Тема 1
Важливим елементом людського співжиття і взаємин є психологічні контакти і спілкування. Завдяки спілкуванню людина пізнає світ, власну духовність, підтримує психологічний зв'язок з іншими людьми через засоби масової комунікації й безпосередні стосунки, без чого важко зберегти емоційний життєвий статус
Спілкування - багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, який передбачає обмін інформацією, певну тактику і стратегію взаємодії, сприймання і розуміння суб'єктами спілкування один одного.
Спілкування історично склалося в процесі спільної діяльності людей, ден спочатку відігравало допоміжну роль: організовувало і супроводжувало певні дії.
Експерименти з позбавленням людини можливості спілкуватись, випадки виживання дітей, що виростали серед тварин, переконливо свідчать і спілкування - необхідна умова повноцінного психічного розвитку індивіда, нормального життя.
Морально-психологічні властивості людей, які характеризують їх як суб'єктів спілкування. Відзначаються уже в промовах китайського мислителя Конфуція і давньогрецьких філософів Сократа, Платона, Аристотеля та інших, а також у виступах мислителів наступних історичних епох, в тому числі Нового часу, таких як голландський філософ Спіноза і англійські філософи Гоббс і Локк, а також французькі просвітителі Вольтер, Руссо Гольбах, Гельвецій та інші.
Так, Коноруцій (551-479 до н.е.) звертав увагу на такі характерні якості людини, які роблять її приємною і корисною у спілкуванні, як почуття обов'язку по відношенню до інших людей, повага до них, особливо до старших, виконання встановлених в суспільство норм і правил поведінки, що дозволяє підтримувати порядок і гармонію в суспільстві.
Давньогрецький філософ Сократ (469-339 до н.е.) заснував вчення про норми моралі і моральної свідомості людей, як головного фактору їх спілкування між собою.
Він вимагав логічного осмислення положень етики, а їх розуміння розглядав, як основні умови вдосконалення кожної людини.
Учень Сократа Платон (427-347 до н.е.) вважав, що спілкування між людьми повинно будуватися на основі таких доброчинників, як справедливість, розсудливість, дотримування моральних норм. Він звертав увагу на способи ведення розмови, показав залежність направленості мислення людей від характеру і змісті їх спілкування.
Говорячи про те, що душа розумує і розмовляє сама з собою, Платон за суттю роботи ставив питання про внутрішню розмову людей. Це одне з важливих питань сучасної психології, в важливих питань сучасної психології, в тому числі психології ділового спілкування. Заслуговують уваги погляди Платона на свідомі, і несвідомі мотиви поведінки людей, аналіз яких є актуальним і в нам час.
На багато психологічних властивостей особистості вказував Аристотель 1384-322 до н.е.) Він характеризував здібності, як функції душі, розумував про психологічні риси характеру людини, його мислених асоціацій, про характер його поведінки і діяльності.
Філософ, Нового часу голландець Бенедикт Спіноза (1632-1677) в своїй “Етиці” підкреслює роль людської індивідуальності, характеризуючи перш за все внутрішній світ людини, який проявляється в тих чи інших психологічних станах - афоректах.
Такими як: любов, радість, співчуття. Гнів, ревність, ненависть, потяг до чого-небудь і т.п. Разом з тим Спіноза вказував на індивідуальність людської поведінки об'єктивною необхідністю, що все рівно не знімає відповідальності з людини за те, що вона робить. Все це також є досить актуальним і в наші дні.
Спілкування являється необхідною передумовою існування людини і суспільства в цілому. Людина не може жити, працювати, задовольняти свої матеріальні і духовні потреби, не спілкуючись з іншими людьми. В цьому значенні спілкування є та «соціальна екологія», поза якою людина втрачає все людське і опускається до рівня тваринного існування. Отже, спілкування є необхідна умова існування людини в філогенезі. Спілкування - необхідна умова повноцінного психічного розвитку індивіда, нормального життя. А функції спілкування, як напрямки застосування і впливу спілкування, є необхідною передумовою даного розвитку. Отже, спілкування - це процес, який практично виникає і проходить не між ізольованими індивідами, а між людьми як членами суспільства і тому опосередкований тими чи іншими суспільними засобами. Це двосторонній або багатогранний процес встановлення й розвитку контактів між людьми, зумовлений їхньою потребою у спільній діяльності і який відповідно виконує різноманітні функції для задоволення цієї потреби.
У процесі спільної діяльності та спілкування в соціокультурному середовищі людина набуває особливої якості, яку позначають терміном «особистість». Без спілкування не може відбуватися повноцінний розвиток людини ні як особистості,ні як індивідуальності, ні як професіонала. Можна назвати низку найважливіших чинників, які роблять спілкування необхідною складовою в розвитку особистості.
Особистість у контексті спілкування реалізується на таких рівнях:
Спілкування - взаємовплив. Становлення та розвиток особистості за таких умов є результатом психологічного впливу одного суб’єкта на іншого у процесі взаємодії, діалогу. Спілкуючись, люди передають одне одному знання про навколишню дійсність, вміння та навички, необхідні для здійснення певного виду діяльності. В ході спілкування відбувається активізація внутрішніх особливостей і станів особистості й актуалізація складових її комунікативного потенціалу.
Спілкування – діяльність. Залучення професійного досвіду до практики спілкування, реалізації діяльнісної сутності спілкування, в якому особистість є його учасником,унікальною і неповторною індивідуальністю,суб’єктом діяльності.Спілкування є неодмінною передумовою розвитку в майбутнього провізора комплексу якостей, компетентностей і здібностей, які роблять його фахівцем, здатним взаємодіяти, розуміти і впливати в процесі професійної комунікативної діяльності (розвиток перцептивно-рефлексивних властивостей та емоційно-емпатійних можливостей).
Спілкування - обмін інформацією. Становлення особистості відбувається у процесі реалізації її комунікативних здібностей, якостей, умінь, комунікативної програми поведінки. В ході спілкування відбувається обмін цінностями, нормами, інформацією, необхідними людині для її повноцінного становлення в соціумі. Спілкування розширює загальний світогляд людини та сприяє розвитку психічних утворень, необхідних їй для життєдіяльності.
Спілкування - сприймання людьми одне одного. На цьому рівні виникає взаєморозуміння(непорозуміння) між учасниками спілкування.
Спілкування - міжособистісні відносини. Розвиток статусно-рольових характеристик індивіда, прояв соціально-психологічних стереотипів його поведінки, взаємовідносин у колективі, вміння враховувати позиції співрозмовника.
Досліджуючи особливості комунікативної сфери моєї близької подруги, я визначила, що вона має високу комунікативну компетентність. Тому, що вона може швидко зорієнтуватись в ситуації взаємодії та партнерства, також подруга прагне зрозуміти іншу людину в контексті вимог конкретної ситуації, вона шанобливо та доброзичливо ставиться до співрозмовника враховуючи його стан та можливості. Подруга впевнена в собі, розкута та може адекватно включатись в ту чи іншу ситуацію. Вона може з легкістю організувати дружну сумісну роботу, формувати сприятливий соціально-психологічний клімат у колективі та досягати високого результату в її діяльності через це вона має високий статус та популярність в колективі.Тому вона і є найкращою моєю подругою та має високу комунікативну компетентність.
« індивід-індивід» - має Вищий рівень – це той соціальний рівень, коли незалежно від соціальної ролі, статусу партнери відносяться друг до друга як до рівної особистості.
«індивід-група» - має Примітивний рівень, коли один з партнерів придушує іншого (один постійний коммунікатор, а інший постійний реципієнт).
«група-соціум» - має Маніпулятивний рівень, полягає в тім що один зі співрозмовників через визначену соціальну роль намагається викликати співчуття, жалість партнера.
Спілкування має величезне значення у формуванні людської психіки, її розвитку та становленні розумного, культурного поведінки. Через спілкування з психологічно розвиненими людьми, завдяки широким можливостям до навчання, людина набуває всі свої вищі пізнавальні здібності та якості. Через активне спілкування з розвиненими особистостями він сам перетворюється в особистість. Успішне формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості можливо лише при врахуванні закономірностей її розвитку. Включеність людини в різні системи: біологічні, екологічні, соціальні - визначає надзвичайну складність і різнорідність детермінант і потенціалів індивідуального розвитку. Розвиток людини - єдиний процес, детермінований історичними умовами суспільного життя. Результатом взаємодії біологічного і соціального в індивідуальному розвитку людини є формування індивідуальності. Її суть становить єдність і взаємозв'язок властивостей людини як особистості і суб'єкта діяльності, в структурі яких функціонують природні властивості людини як індивіда; загальним ефектом цього злиття, інтеграції всіх властивостей людини як індивіда, особистості і суб'єкта діяльності є індивідуальність з її цілісною організацією всіх властивостей і їх саморегуляцією. Спілкування з оточуючими його людьми, задовольняє одну з основних соціальних потреб, причому необхідність у задоволенні потреби у спілкуванні збільшується з віком, досягаючи максимуму в ранній юності. Будучи важливим чинником формування особистості , спілкування містить у собі величезні педагогічні можливості. У той же час, будучи багато в чому процесом стихійним, воно таїть у собі і певні небезпеки, бо може сприяти певного перекручування домінуючих у суспільстві норм і цінностей в процесі інеріорізаціі їх особистістю, завдяки екрани і трансформує характером впливу найближчого оточення особистості.
Соціалізація досягається через комунікацію. Наприклад: Робінзон Крузо: опинившися поза соціальним оточенням, він сконструював собі умовного співрозмовника у вигляді щоденника, з яким і обговорював свої плани.Таким чином, комунікація спирається на надзвичайно важливі цілі — взаєморозуміння і взаємодію та могутній мотив — потребу у соціалізації. Без комунікації неможливе існування суспільства і, відповідно, життя індивіда. Якщо немає мотиву і мети, ми надаємо перевагу мовчанню, намагаємось обійтися без комунікації, якщо можемо обійтися без чужої допомоги. Безумовно, мова має і інші функції, наприклад, когнітивну (функцію пізнання: в словах накопичені наші знання про світ) , естетичну (нам може подобатися вірш навіть безвідносно до його змісту) та ін. Але ці функції мови вторинні, вони є похідними від комунікативної або супроводжують її.Отже, головна мета комунікації — обмін інформацією різного роду.
У характеристиці спілкування важливими є його функції. Б. Ломов виділяє три групи таких функцій - інформаційно-комунікативну, регуляційно-комунікативну та афективно-комунікативну.
Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передання та прийому інформації. Реалізація цієї функції має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей у вихідній інформованості людей, що вступають у психологічний контакт. Другий рівень - передання інформації та прийняття рішень. На цьому рівні спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін. Третій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти інших. Спілкування тут спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів (узгодження - неузгодження, порівняння поглядів тощо).
Регуляцїйно–комунікативна функція полягає в регуляції поведінки. Завдяки спілкуванню людина здійснює регуляцію не тільки власної поведінки, а й поведінки інших людей, і реагує па їхні дії. Відбувається процес взаємного налагодження дій. Тут виявляються феномени, властиві спільній діяльності, зокрема сумісність людей, їх спрацьованість, здійснюються взаємна стимуляція і корекція поведінки. Регуляційно-комунікативну функцію виконують такі феномени, як імітація, навіювання та ін.
Афективно-комунікативна функція характеризує емоційну сферу людини. Спілкування впливає па емоційні стани людини. В емоційній сфері виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, в тому числі й соціального. Однією з особливостей спілкування є формування міжособистісних стосунків.
Виходячи з названих вище функцій, Г.Андреева виділяє три сторони спілкування: комунікативну (обмін інформацією), інтерактивну (взаємодія) та перцептивну (розуміння людини людиною).
Комунікативна сторона спілкування тісно пов'язана з обміном інформацією, проте не може бути вичерпно розкрита з точки зору інформаційної теорії. Спілкування — це не тільки прийом та передання інформації, а й стосунки принаймні двох осіб, де кожна є активним суб'єктом взаємодії. Крім обміну інформацією, відбувається орієнтація на іншого, тобто аналізуються мотиви, цілі, установки об'єкта інформації (іншого суб'єкта), В акті міжособистісної комунікації важливу роль відіграють значущість інформації, прагнення сприйняти її загальний зміст.
Ще одна особливість комунікативного процесу полягає в тому, що завдяки знаковій системі партнери по спілкуванню впливають один на одного. При цьому ефективність комунікації залежить від міри цього впливу, тобто йдеться про зміну типу відносин, що склалися між комунікаторами. Такий вплив випускається з увага при інформаційному підході.
Комунікативний вплив відбувається за умови прийняття єдиної системи значень усіма учасниками акту комунікації. Лише за цієї умови можливе досягнення партнерами взаєморозуміння. Якщо немає такого загального розуміння, можуть виникати перепони в процесі спілкування, так звані комунікативні бар'єри. Останні постають унаслідок дії психологічних факторів - різних диспозицій, установок, ціннісних орієнтацій людей, їх індивідуально-психологічних особливостей тощо.
За змістом можна було б вважати поняття "комунікації" і "спілкування" синонімами, з тією тільки різницею, що спілкування - це найбільше психологічне явище, а, говорячи про комунікаціях, ми повинні пояснити, який з аспектів комунікації ми маємо на увазі: психічний , інформаційний, техніко-технологічний або організаційно-економічний.
Взагалі, ми виходимо з того, що поняття "ділові комунікації", "ділове спілкування", "бізнес-комунікації" можуть застосовуватися як синоніми.
Спілкування - це багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами спільної діяльності. В єдиному процесі спілкування можна умовно виділити три сторони: комунікативну (передача інформації), інтерактивну (взаємодія) і перцептивну
Мовне спілкування людей, на відміну від комунікативної поведінки тварин, характеризується винятковим багатством змісту. Тут принципово не існує обмежень в семантиці можливих повідомлень. Позачасове, вічне і сьогохвилинне, загальне і індивідуальне, абстрактне і конкретне, раціональне і емоційне, чисто інформативне і спонукальне всі види змісту доступні мові. "Мова - це здатність сказати все" (А. Мартіні).
На відміну від якісної і кількісної необмеженості змісту мовного спілкування, комунікації тварин доступна тільки експресивна інформація (тобто інформація про внутрішній - фізичний, фізіологічний - стан відправника повідомлення) і інформація, що безпосередньо впливає на одержувача повідомлення (заклик, спонука, загроза і т. п.). У будь-якому випадку це завжди "сьогохвилинна" інформація: те, про що повідомляється, відбувається у момент повідомлення. Подібно до того як в комунікації тварин неможлива інформація "не про себе", також неможлива і "розповідь" тварини про щось постійне, позачасове, а також про того, що пройшов або прийде в майбутньому. Таким чином, зміст спілкування тварин обмежений оперативною і виключно експресивною інформацією - про те, що відбувається тільки з учасниками комунікації і лише під час комунікації. Щодо різноманітної і життєво важливої інформації позачасового або довготривалого характеру (наприклад, інформації, що дозволяє відрізнити небезпечне, знаходити їстівне і т. п.), то у тварин така інформація передається генетично. Так досягається, з одного боку, інформаційне забезпечення нормального стану популяції, а з іншою - інформаційний зв'язок між поколіннями тварин.
Для людського суспільства характерне інше співвідношення біологічної і соціальної інформації. Генетично сприйнята інформація істотна і в поведінці людини, проте визначальна роль - як в діяльності окремої особи, так і в житті суспільства - грає інформація, передавана в процесі мовного спілкування. В онтогенезі людини мова і мовне спілкування виступають як основний засіб оволодіння суспільно-історичним досвідом людства. В історичному масштабі це означає, що мова, зберігаючи і передаючи соціальний досвід людей, об'єднує покоління в часі і тим забезпечує безперервність і єдність історії людства.
На ранніх етапах онтогенезу спілкування має особливо велике значення для розвитку особистості дитини. Поведінка, діяльність і ставлення дитини до світу і самого себе значною мірою визначається її спілкуванням з дорослими. Як підмічав Д.Б. Бльконін, дитина— це завжди дві людини: вона і дорослий. Сучасні дослідження поведінки немовлят (О.В. Запорожець, М.І. Лісіна, Д.Б. Ельконін) показали, що в перші дні після народження діти не виявляють потреби у спілкуванні з дорослими. Це свідчить про те, що потреба у спілкуванні не природжена, а формується в процесі взаємодії з дорослим.
Спілкування з оточуючими людьми складається в онтогенезі поступово. Його передумовою є реакції зосередження, які виникають у малюка в перші дні життя в контакті з дорослими. Однією з перших ознак цих контактів є посмішка дитини у відповідь на ласку дорослого (на 4-ому тижні життя). Вже на другому місяці життя виникає специфічно людська соціальна за своєю природою потреба— потреба в дорослій людині, у спілкуванні з дорослими, що доглядають дитину. Первинною формою вияву цієї потреби є реакція пожвавлення. Це є безпосередньо-емоційне спілкування з партнером, В такому спілкуванні, виражаючи своє ставлення до партнера, діти використовують різні експресивно-мімічні засоби (погляд, посмішка, виразні рухи, вокалізація).Отже, ми можемо вважати що потреба у спілкуванні не є природженою.
Депресія розвивається внаслідок взаємодії соціальних, психологічних і біологічних факторів. Ці фактори змінюються і доповнюються разом із розвитком людини і середовища, в якому вона існує. До того ж, сьогодні на все це накладаються ще й екологічні, технологічні та інформаційні фактори. Отже, негативне спілкування також впливає на розвиток депресії.
"Мислити образно"-вид мислення, що характеризується опорою на уявлення та образи.
"Краще один раз побачити ніж один раз почути"-побачити - дізнатися і побачити на власні очі, а почути від багатьох людей може бути не достовірно.
"Скажи щось, щоб я тебе побачив" -Адже саме в розмові людина виявляє свою вихованість, грамотність, приналежність до певної сфери діяльності.
Дитина, коли їй виповнюється рік, починає вимовляти слова, спочатку просто наслідуючи дорослих — вона прагне насамперед задоволення своїх елементарних потреб. Слів ще не вистачає, і вони є багатозначними. Так, вимовляючи слово «мама», малюк сигналізує про різні речі: можливо, йому хочеться пити, можливо — на руки, а може, слід допомогти йому щось зробити. На допомогу приходить активна жестикуляція, міміка тощо.