В різні епохи перед філософією поставали різні задачі. В античну епоху вона охоплювала собою все раціональне пізнання. Через це пізніше вона виявилася «матір'ю всіх наук», які виокремилися з філософії по мірі того, як розвивалися ті чи інші сфери предметної діяльності. Роздавши свій предмет конкретним наукам, філософія залишила собі в першу чергу питання, пов'язані з закономірностями людського мислення.
Для того, щоб пізнати мислення, філософія мусить правильно вибрати масштаб. Першим серйозно поставив питання про суб'єкт мислення Бенедикт Спіноза. Він вважав, що мислить весь світ як ціле, а не просто окрема людина. Цю традицію підтримав Георг Гегель, який запропонував розглядати історію філософії не як документування думок, а як єдиний історичний процес. В ньому кожний філософ може тільки або просунути загальнолюдську думку на кілька кроків вперед, або, навпаки, спробувати загальмувати її чи повернути на попередні ступені.
Потрібно, як мінімум, піднятися на той рівень, якого досягла людська думка, щоб просунути її вперед. І осягнути весь розвиток людської думки мусить не тільки фахівець-філософ, а будь-яка освічена людина в тій мірі, в якій вона претендує на звання мислячої.
Друга частина курсу присвячена вивченню класичної теорії розвитку - діалектики. Мова йтиме про її головні принципи та закони в тому вигляді, як вони склалися в традиції класичної європейської філософії і відобразилися в розвитку природничих та суспільних наук.
З цієї точки зору історія філософії виступає актуальним інструментом людського мислення, а не просто предметом вивчення фахівців. Річ у тім, що саме в історії філософії виробляються категорії — всезагальні поняття — без опанування яких неможливо осягнути загальні закони розвитку природи, суспільства, людини та самого мислення. Саме про ці закони та про їх внутрішній взаємозв'язок ми будемо говорити у другому циклі, де розглянемо питання про природу свідомості, про співвідношення матеріального та ідеального, про сутність людини та закони становлення суспільства.