Ім'я файлу: павапв.odt
Розширення: odt
Розмір: 27кб.
Дата: 20.08.2020
скачати

-1-

В основі формування художніх та виконавських навиків учня скрипаля є виховання самостійного музичного мислення і творчого самоконтролю, формування принципових поглядів на основі проблеми виконавста. В широкому плані – виховання художнього смаку, послідовного, наполегливого і обдуманого осягнення музики. Виконавець повинен передати слухачу всі особливості твору, його душу, характер, ідею. Для цього він має володіти достатніми засобами вираження. В їхньому числі: звук великого динамічного діапазону від pp до ff, різні, добре розвинуті штрихи – зраскове detashe від найвужчого до найширшого, від самого м’якого співучого до самого енергійного в безкінечних градаціях; класичне legato, протяжний штрих – son file, рівномірне crescendo i diminuendo, акордова техніка і ряд інших елементів.

Неможливо уявити собі виконавську діяльність музиканта, в якій художньо-виразова сторона гри була б відірвана від її професійно-технічного оформлення. Звідси випливає й висновок, що гармонійність підготовки – необхідна вимога зрілого музикування –повинна бути домінуючою ознакою процесу навчання музиканта від початку й до його завершення. На жодному етапі формування музиканта-виконавця навчати, задедбуючи художню або технічну сторни його розвитку, неприпустимо.

Правильне спрямування роботи учня полягає в безперервному взаємопроникненні засвоювання художніх завдань і оволодіння технікою. Адже для того, щоб переконливо розкрити зміст художнього твору потрібно досконало оволодіти технікою гри на інструменті. А з другого боку, навіть у грі звичайної гами завжди повинні здійснюватися найпростіші навички художнього виконання. Музика твориться за топомогою техніки, а техніка неминуче включає в себе елементи музики.

Перш ніж приступити до вивчення прийомів гри на інструменті, учень повинен оволодіти мовою музики, полюбити її. Основним заняттям скрипаля на початку навчання має бути не виконавство на інструменті, а музика в широкому розумінні слова.

Велике значення має розвиток внутрішнього слуху у дитини.Для того, щоб вже в ранньому дитинстві формувався здоровий, стилістично спрямований художній смак, без якого неможливий розвиток художньо-реалістичних переконань, потрібно виховувати музичний слух насамперед на інтонаційно близькому для людей матеріалі, на матеріалі народної пісні, на мелодіях вітчизняних класиків і сучасних композиторів та на кращих зразках українських пісень, долучаючи до цього західноєвропейську музичну класику.

На розвиток музичного слуху учня має бути спрямовано всі музично-теоретичні дисципліни, які він вивчає, а також навчання із спеціальності. Фактично вся робота педагога з фахового предмета над вихованням

-2-

виконавських навичок є водночас і розвитком музичного слуху учня, бо процес виконання музики немислимий без участі музичного слуху.

Виховання слуху відбувається, головним чином, шляхом нагромадження яскравих музичних вражень. Твори, які використовуються в процесі навчання гри на скрипці, мають відзначатися максимальною художньою переконливістю і виразністю. Учбовий репертуар повинен подобатись, інакше музичний розвиток учня буде затримуватись.

Під час вивчення художніх творів увагу учнів звертають на музично-виразне звучання в цілому, а не тільки на інтонування. З перших кроків вони повинні сприймати живу, красиву музику, її образний зміст, а не лише якусь абстраговану висоту звука. С. Майкапар цілком слушно вважав, що почуття звукової барви й динаміки не може бути відокремлене від почуття інтонації. Більше того, точне сприймання висоти звука з'являється лише внаслідок сприймання його тембру та динаміки.

Для розвитку слуху дуже важливе вміння усвідомлювати якість звука. Це вміння педагог виховує в учнів ще на першому етапі навчання, роз'яснюючи, що скрипковий звук має не тільки початок, а і продовження та закінчення, бо він своєю природою протяжний.

Важливо виховати критичне ставлення до звука у процесі власної гри, щоб недоброякісні, недосить музикальні Звуки викликали в учнів різко негативну реакцію. Навички самоконтролю потрібно розвинути якнайшвидше.

Дуже добрим засобом виховання музичного слуху є ансамблева гра. Практичні навички такої гри прищеплюють з самого початку навчання з фаху. Вже перші мелодії слід грати з акомпанементом фортепіано або другої скрипки. Правильно культивована гра з супроводом може значно сприяти поліпшенню інтонації, бо при цьому музичний слух активізується для сприймання більш закінченого і збагаченого музичного образу.

Особливо велику користь дає участь у смичкових ансамблях — спочатку в скрипкових дуетах, а потім у квартетах, де учні взаємно пристосовуються один до одного, взаємно вирівнюють інтонацію. М. Римський-Корсаков вважав гру в квартеті незамінним засобом виховання чутливості слуху до чистоти строю. Отже, ансамблева гра в різних формах повинна стати необхідною частиною викладання фахових дисциплін.

У процесі навчання застосовують і пасивні форми виховання музичного слуху: показ педагогом засобів вивчення та жива демонстрація музичного твору. Потрібно також систематично, поза навчальним планом програвати приступні для розуміння учня художні музичні твори з відповідним поясненням щодо їхнього стилю, характеру, форми і т. ін. Це збагачує досвід сприймання музики.

На початковій стадії навчання велике значення має практичне засвоєння всіх елементів музичної мови. Отже, педагог повинен практикувати

-3-

виховання слухових навичок щодо визначення мажору і мінору, розміру п'єси, динамічних відтінків тощо. Вихованню слуху допомагає відвідування концертів майстрів мистецтв усіх спеціальностей. Нагромадження живих звукових вражень завжди створює сприятливий ґрунт для розвитку музичних здібностей.

Велику роль відіграють спів та сольфеджування, які служать важливими, а на початку навчання і головними засобами розвитку музичного слуху. Неправильним було б вважати, що спів може використовуватися лише на уроках сольфеджіо чи теорії музики. Коли учень ще не володіє елементарними виконавськими навичками, розвиток його музичних здібностей здійснюється, головним чином, за допомогою голосового апарата. Педагог ознайомлює учнів з народними піснями, вимагає виконання голосом цих пісень, акомпануючи на фортепіано або на скрипці і добиваючись у співі елементів виразності. Надалі цей пісенний матеріал може бути використаний у скрипковому педагогічному репертуарі учня. На пізніших стадіях навчання велику користь приносить сольфеджування. Подеколи воно допомагає відчути виразність інструментальної музичної фрази, виправити нечисту інтонацію, відновлюючи в якійсь мірі можливий розрив між слуховим уявленням і моторикою.

Усе сказане вище стосується, головним чином, розвитку зовнішнього музичного слуху. Виховання внутрішнього слуху вимагає особливих засобів, методику яких ще не цілком розроблено.

Як уже згадувалося, внутрішній слух тісно пов'язаний із здібністю запам'ятовувати музику, отже розвиток музичної пам'яті сприяє і вихованню внутрішнього слуху. Основою музичної пам'яті є осмислення музичного твору шляхом аналізу його мелодики, ритму, гармонії, форми, ідейно-художнього змісту. «Нерозуміння суті, структури, форми твору веде до утруднення його запам'ятовування», — говорить К. Г. Мострас. Зрозуміти музичний твір — значить якоюсь мірою запам'ятати його.

Слід підкреслити, що специфіка виконавста на смичкових інструментах потребує особливого, гострого розвинутого почуття сомоконтролю. Достатньо звернути увагу на проблему інтонування. Роль самоконтролю в досягненні чистої інтонації загальновідома, однак і цей безперечний елемент самоконтролю далеко не завжди являється достатньо розвинутим. Вмінні самокритично вслуховуватись в своє виконання – навик, що потребуж систематичного, наполегливого цілеспрямованого виховання.

Інтонація є наріжним каменем, основою виконавства на смичкових інструментах. Без правильного інтонування всі інші сторони виконавства втрачають будь-який смисл. На протилежність інструментам із зафіксованим звукорядом (фортепіано, домра, баян), де виконавець користується «готовою» інтонацією, на смичкових інструментах інтонацію потрібно творити майже при кожному видобуванні звука. Тому інтонування

-4-

на цих інструментах є справжнім творчим елементом виконавства, що вимагає значної активності внутрішнього музичного слуху.

Для досягнення точної, чистої інтонації на смичкових інструментах потрібні:

• добрий стан музичного слуху та яскраві музично-художні уявлення виконавця;

• правильне застосування різних музичних строїв;

• раціональна форма постановки лівої та правої рук і розвинена виконавська техніка;

• правильні методи роботи над інтонацією.

Вирішальна роль в інтонуванні на смичкових інструментах належить слуховій підготовці виконавця. Чим точніше й яскравіше уявляє він потрібну висоту і художню якість звуків мелодії, тим чистіша його інтонація. Тому робота над вихованням чистої інтонації пов'язана насамперед з безперервним розвитком і вдосконаленням музичного слуху.

Музичний слух людини розвивається шляхом нагромадження живих музично-художніх вражень та шляхом набування практичних навичок музичного виконання. Виконавський досвід, систематична робота над вивченням музичних творів, осмислений підхід до питань інтонації — все це створює той ґрунт, на якому виробляється тонкий музичний слух.

Важливе значення для виховання чистої інтонації має властивість слуху сприймати висоту музичного звука невіддільно від його тембрового забарвлення. Чистота інтервалу ясно визначається слухом лише тоді, коли виконані звуки мають чистий і повний тембр. Коли ж звуки безбарвні щодо тембру, у визначенні їх висоти можуть бути чималі неточності.

Виробленню чистої інтонації допомагає раціональна постановка як лівої, так і правої руки скрипаля. У педагогічній практиці трапляється, що і при добре розвиненому слухові важко буває досягти чистої інтонації. Причину цього треба шукати здебільшого в дефектах постановки. Адже, крім слухового уявлення висоти звука, має бути і відповідне до нього рухове відчуття інтонації, пов'язане з певною постановочною навичкою. Точніше кажучи, і слухове уявлення, і рухове відчуття є двома сторонами єдиного процесу інтонування, які повинні бути тісно пов'язані між собою. Відрив їх неодмінно спричиняє розладнання процесу інтонування

Виховати в учнів чисту інтонацію можна шляхом застосування правильних методів роботи над нею та систематичного суворого контролю з боку педагога.

Важливою передумовою чистого інтонування є також настройка інструмента. Причина фальшивої інтонації часто полягає в тому, що під час домашнії занять учень грає на розстроєній скрипці. Щоб запобігти цьому, треба організувати систематичний контроль над станом його інструмента. При нормальному розвиткові дитини вже в кінці першого року навчання

-5-

можна почати ознайомлювати її з настройкою скрипки. Однак проблема інтонування, хоч і вкрай вагома, являє собою лише одну із багаточисельних задач самоконтролю.

Однією з сторін у формуванні художньо-виконавських навиків є також ретельна, заглиблена робота з учнем над елементарними прийомами скрипкової техніки, остаточне володіння якими надає виконанню грі художню форму і відрізняє майстра від дилетанта.

У кожній школі, гри на скрипці, даються спеціальні підготовчі вправи для засвоєння елементарних навичок, а саме:

  1. ведення смичка по відкритій струні із застосуванням простих метро-ритмічних формул з паузами й без них;

  2. виконання мажорного тетрахорду на одній струні;

  3. сполучення двох струн, перехід смичка на сусідню струну.

Без початкових вправ не можна оволодіти початковими технічними прийомами скрипкової гри. Поруч з підготовчими вправами, до занять з початківцями слід включати на можливо ранній стадії навчання – метеріал, який містить художньо-виконавські завдання. Уже ведення смичка по відкритій струні має супроводжуватись найпростішими музичними уявленнями. У деякій інструктивно-методичній літературі створено ряд п’єс, в яких у партії скрипки використовуються лише відкриті струни, а в партії супроводу міститься мелодичний матеріал. На таких мелодіях-піснях учні швидше оволодівають чистим і рівним звуком, швидше засвоюють постановку. Кожний дальший технічно-постановочний прийом закріплюється також на відповідному художньому матеріалі. Слід сказати, що акомпанемент у такій формі роботи є важливим елементом у вихованні художнього смаку дитини.

Перший художній репертуар для свого вихованця педагог повинен підбирати обдумано і цілеспрямовано, виходячи з рівня навичок, придбаних учнем на вправах.

Художній звук, яким оперує виконавець на музичному інструменті, — це конкретний вияв музичного мистецтва, його матеріальна основа. Тільки живе звучання може передати виразні властивості музичного твору і реально втілити його ідейно-художній зміст. Якщо музикант володіє гнучким звуком чистого тембру, вміє правильно користуватися ним для художніх цілей, то його виконання завжди буде приступним і зрозумілим широким колам слухачів.

Володіння добрим звуком особливо важливе для виконавців на смичкових інструментах, де характер звуковидобування безпосередньо і сильно впливає на всі сторони виконавської майстерності. Неправильне звуковидобування у скрипалів, віолончелістів і альтистів відбивається не тільки на якості кантилени, але й на точності інтонації, на якості штрихів,

-6-

трелі та ін., гальмує художній розвиток і технічне вдосконалення виконавця. Навпаки, швидке, всебічне творче зростання виконавця надзвичайно стимулюється добрим станом його звукового апарата.

Велике значення має знання фізичних умов звуковидобування. Усвідомлення об'єктивних фізичних закономірностей звуковидобування може принести кожному виконавцеві велику користь у здійсненні його художніх намірів. При всій своїй різноманітності виконавське втілення художнього задуму композитора в кожному окремому випадку повинне підпорядковуватись певним законам видобування звука, які залежать насамперед від особливостей будови смичкових інструментів. Не знаючи цих законів, не вміючи осмислено застосовувати їх, неможливо досягнути справжньої професійної майстерності.

Щоб створити хоча б мінімальне художнє враження, скрипаль повинен завжди грати гарним за тембром звуком, чисто інтонувати й точно відтворювати ритм музики. Особливо наполегливо працюють з початківцями над вихованням смаку до чистого, соковитого, красивого звучання інструмента, бо виразний звук є головним засобом виконавського втілення мелодії. Вже під час ведення смичка по одній відкритій струні учень повинен уміти видумувати рівний, протяжний, м’який і однорідний за тембром звук. Треба від початку навчити пов’язувати ігровий рух із звуком, щоб учень усвідомив, що метою кожного постановочної навички є певна звукова барва, і ставився до ігрових рухів не як до самоцілі, а як до засобу досягнення гарного звука. Робота над звуком є важливим компонентом ціль якої – створення найкращих форм виявлення ідей і художніх втілень творчих задумів. Різнохарактерність ігрових рухів обох рук ставить перед учнем-скрипалем важке завдання досягнення їх ідеальної координації. Однак важливим є і їхня незалежність одна від одної.В процесі подолання труднощів треба вияснити причину, що заважає успіху.

Одне з найголовніших завдань навчання гри на скрипці — виховати в учнів потребу і вміння завжди досягати доброго звучання інструмента.

Щоб скрипковий звук міг задовольнити сучасні художньоестетичні вимоги, він повинен бути співучий, соковитий, яскравий, мати м'який і чистий тембр.

Виховання звука має відбуватися в двох напрямках. З одного боку, учень мусить засвоїти типову характерність скрипкового звучання, добитись однорідності тембру звука на різних струнах у різних регістрах скрипки, оволодіти рівністю динамічного відтінку в усіх частинах смичка. З другого боку, дуже важливо систематично працювати над гнучкістю скрипкового звука, вивчати різноманітні динамічні відтінки й тембри, сполучення їх між собою, переходи від звука одного характеру до звуків іншого характеру.

- 7-

Спочатку учням прищеплюють смак до певного скрипкового тембру лише одного відтінку, а вже потім поступово розширюють і збагачують динамічну і темброву палітру скрипкового звука.

Специфіка протяжності скрипкового звука вимагає точного і постійного слухового контролю над звуковидобуванням. На відміну від фортепіанної гри, де можна керувати лише початком кожного звука, у скрипковому виконавстві силу і тембр звучання можна змінювати на протязі всього звука. Тому з самого початку виховують в учнів уміння стежити за якістю звука на початку, в середині і наприкінці його.

Робота над вихованням звука повинна мати універсальний характер, тобто охоплювати всі сторони й розділи скрипкової техніки. Але найтісніше вона пов'язана з тією частиною виконавської майстерності, яка присвячена оволодінню знаряддям звуковидобування — смичком, тобто опануванню штрихової техніки.

Штрихова техніка є дуже важливою ділянкою виражальних засобів скрипкової гри. Зростання виконавської майстерності скрипаля неможливе без систематичної і поглибленої праці над основними скрипковими штрихами.

Праця над штрихами не може перетворитися в абстрактне вивчення їх формальних якостей. Кожний штрих — це насамперед типовий засіб вираження якоїсь конкретної музично-художньої емоції. Кожний штрих повинен мати художню мету, якій підпорядковують усі елементи техніки виконання його.

Вивчення штриха на гамах або вправах теж не може бути позбавлене певних рис художньої виразності хоча б у найелементарнішому вигляді. Наприклад, вивчення мартеле навіть на відкритій струні неможливе без виявлення якоїсь енергії, вольової зібраності, бадьорості. Коли ж узяти до уваги, що кожний штрих — це не лише один тип музично-художньої емоції, а і нескінченна різноманітність багатьох смислових відтінків її, залежних від художнього змісту кожного конкретного музичного твору, то можна зробити висновки, що: 1) праця над штрихами на гамах принесе користь тільки в тому випадку, коли мати на увазі характер штриха, необхідний для даної п'єси; 2) остаточно оволодіти штрихом на інструктивному матеріалі без шліфування його в художньому репертуарі неможливо. Прагнення до музично-художньої виразності штрихів має бути основою роботи в галузі техніки смичка.

Контроль за виконавським ритмом учня – суворе і неослаблене завдання педагога. Потрібно добиватися осмисленої ритмічної чіткості і ясності кожної музичної фрази , а не задовольнятися механічним відрахування долей такту. Дуже важливо, щоб ставлячи нове завдання, педагог дотримувався послідовності у поступовому наростанні ритмічних труднощів. Для цілковитого усвідомлення і засвоєння учнем ритмічної

-8-

ритмічної основи мелодії корисно застосовувати сповільнений темп і допускати іноді тимчасове звільнення тривалості.звуків вдвое, або навіть вчетверо. Взагалі у навчанні дітей, навіть на завершальній стадії роботи над музичним твором користуються тросповільненими темпами і зовсім вилучаютьз ужитку надмірно швидкі ( звичайно, в межах художньої допустимої зони темпу,можливої для даного музичного твору). У вправах, де художня обумовленість темпу відіграє незначну роль, темп гри повинен бути спокійним, але таким, щоб учень сприймав звуки як послідовність, я

плавну мелодичну лінію, а не як окремі, незв’язані між собою точки.

В початковому навчанні слід вимагати від учнів видобування переважно рівного звука середньої гучності й що збагачення динамічної палітри можливе тільки на пізніших етапах. Це твердження вірно остільки, оскільки у скрипковому виконавстві оволодіння рівним звуком у різних регістрах становить значну трудність і вимагає більших витрат часу, ніж на інших інструментах Динамічно рівна звукова лінія середньої гучності є обов'язковою передумовою того, щоб пізніше можна було використати динамічні відтінки як контрастного типу, так і типу поступового переходу.Однак доцільність даного положення не можна догмати зувати як абсолютну особливість початкового навчання. За умови правильного розуміння учнем конкретного зразка музики й оволодіння навичкою видобування рівного звука динамічна різноманітність повинна бути невід'ємною рисою музичного виконавства і на більш ранньому етапі. Потрібно стежити, щоб динамічні відтінки не накладались зверху ( після того, як п'єсу вивчено) , а були органічно пов'язані з музикою. Розбираючи п'есу, учень мусить пам'ятати про потрібний для даної мелодії тип звучання і про характерний динамічний відтінок як складову частину даного музичного образу. Процес засвоєння музичного твору має не тільки музично-виховне, але естетично-пізнавальне значення. Робота над пізнанням твору є, по суті, нескінченним процесом, в якому досягається тільки певне наближення до ідеалу повного розкриття художніх якостей музики. Звідси випливає важлива для розуміння природи музичного виконавства настанова, яка повинна бути стимулом у повсякденній роботі музиканта: виконання кожного художнього твору. Незважаючи на його уявну завершен ість, виконання завжди необхідно поліпшувати. На більш високому рівні розвитку учня, у виконанні відомих уже йому творів, треба ставити чимраз вищі й складнішізавдання. Один і той самий виконавець іноді повертасться до раніше вивчених творів, намагаючись знайти в музиці щось нове, свіже, непомічене під час попередньої роботи, поглибити розуміння її. Художній образ музичного твору живе і розвивається в процесі його виконавського втілення. Отже, цілком закономірно, є потреба працювати з учнем над давно ,,пройденою” п'єсою.

-9-

У виконавському процесі особливу увагу слід загострити навиявленні ідейно-художнього змісту твору. Розкрити суть художнього образу,передати властиві даній музиці характер і настрій її зміст та ідею– в цьому полягає головна мета виконавської роботи. Розвиваючи в учнів чутливість до музичних образів можна користуватись методом словесно- образного визначення завдань художньої роботи. Таким чином, відчуття й осмислення музично-звукової та поетично-образної сторін змісту художнього твору тісно повязані з діяльністю творчої уяви учня, яку систематично треба розвивати. Підгрунтям для цього має бути насамперед пізнання різних жанрів музичного мистецтва, а також усіх видів художньої творчості- людини: літератури, живопису, театру, кіно.

Завдання педагога–надихнути учня на творчу роботу над музичним твором, навчити його раціональним прийомам роботи за інструментом. Поступово підвести учня до оволодіння складними, тонкими, багатообраз- ними прийомами виконавської роботи можна лиш тоді, коли враховувати вік , рівень розвитку, психологічні особливості кожного з них. Навіть у невмілій роботі учня можна побачити позитивні знахідки, пристосування, намагання по-своєму зрозуміти музику. Такі моменти дорогоцінні, їх необхідно використовувати і розвивати в порадах і вказівках учневі.

Найголовніше – зацікавити учня самостійно ознайомитись з твором, помагати йому в цьому. Перше, що має навчити вчитель – розуміти нотні знаки, розвивати внутрішній музичний слух. Важливо з перших кроків вміти зв'язувати нотні знаки із слуховим уявленням. Не потрібно розбирати на уроці (навіть з маленькими учнями) п’єсу до кінця. Є думка, що в роботі з учнем потрібно використовувати асоціації. Побачивши, що якась інтонація викликала в учня деякі емоції треба попросити його розповісти словами. З’являються емоційні протиставлення: музика весела-сумна, ніжна-сердита і т.д. Свій образ учень деколи краще досягне цілі, ніж чужий для нього образ, під казаний вчителем.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас