2

3 ВСТУП
Актуальність теми дослідження. У системі міжнародних економічних відносин важливу роль відіграють валютно-фінансові організації. Вони створюють умови для накопичення та перерозподілу міжнародного валютного капіталу, що дозволяє використовувати його цілеспрямовано та ефективно. Членство будь-якої країни в цих організаціях сприяє привабливості її народного господарства, як потенційного об’єкта для вкладення зовнішніх ресурсів, дає змогу отримати кваліфіковану інформаційну допомогу для інвестиційного процесу, сприяє налагодженню зв’язків із міжнародними страховими і фінансовими організаціями, забезпечує належні гарантії в обґрунтованих
інвестиційних проектах тощо. Державні запозичення у міжнародних фінансових організацій за умови їх ефективного використання є важливим джерелом ресурсного забезпечення реалізації пріоритетних проектів соціального та економічного розвитку, інструментом інституційних перетворень та міжнародної інтеграції.
Міжнародний валютний фонд грає значну роль, яку розвитку економік країн-учасників, і у розвитку світової економіки загалом. Тому вивчення його сутності, методів роботи та ролі у світовій економіці важливе для створення повної картини функціонування міжнародних економічних відносин. У цьому полягає актуальність розгляду цієї теми. економічних відносин. У цьому полягає актуальність розгляду цієї теми. Мета і завдання дослідження. Головною метою даної курсової роботи є вивчення Міжнародного валютного фонду та його ролі у регулюванні міжнародних валютно-фінансових відносинах. Отже, можна визначити такі завдання даної курсової роботи:
– досдідити історю становлення та цілі створення МВФ;
– розгляд діяльності МВФ у валютно-кредитній сфері;
– визначити роль та місце МВФ у системі міжнародних валютно-фінансових відносин;
– надати аналіз сучасному стану кредитування країн-членів МВФ;

4
– надати аналіз сучасному стану економічного нагляду та розвитку потенціалу країн-членів МВФ.
Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є діяльність
Міжнародного валютного фонду. Предмет дослідження – роль цієї міжнародної організації у регулюванні міжнародних валютно-фінансових відносин.
Інформаційна базою дослідження є підручники та статті зарубіжних і вічизняних науковців з писать дослідження МВФ та його ролі у регулюванні міжнародних валютно-фінансових відносин, а також аналітичні матеріали
Міжнародного валютного фонду.
Ступінь вивченості цієї теми можна назвати порівняно високою. З авторів літератури, у якій розглядається діяльність МВФ та її роль у світовій економіці, слід зазначити Герчикову І.М., Циганкову Т.М., Козака ГО. та Ковалевського
В.В. та багато інших.
Методи дослідження. Дослідження у цій роботі включатиме як аналіз різних показників діяльності Міжнародного валютного фонду, так і загальної
інформації про його діяльність, що включає форми та методи його роботи з відповідними структурами країн-членів та кандидатів. Результати такого аналізу будуть синтезовані у певні висновки щодо діяльності та роль МВФ у міжнародній валютно-фінансовій системі. При проведенні даного дослідження буде використано також історичний підхід до становлення цієї організації, а також до значення її діяльності в сучасних історичних умовах. Структура дослідження. Дана робота складається з чотирьох частин, серед яких: вступ, два розділи (у першому – теоретичні засади дослідження мвф, у другому – діяльность мвф на сучасному етапі), висновки та список використаних джерел. Робота містить 33 сторінок тексту, 7 рисунків, 4 таблиці. Список джерел включає 22 найменувань літератури, 7 електронних публікацій.

5
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ МВФ
1.1. Історія виникнення та цілі створення МВФ
Необхідність створення організації для регулювання світової валютної системи стала виявлятися під час Великої депресії, яка зруйнувала світову економіку у 1930-ті роки. Загальна недовіра до паперових грошей в умовах кризи підвищила попит на золото до рівня вище, ніж запаси, що існували у фінансових органах. Тому ряд країн на чолі з Великобританією були змушені відмовитися від золотого стандарту, який визначав протягом багатьох років вартість грошей як незмінну величину. Невизначеність вартісного виміру грошей, які не мали більше фіксованого співвідношення з відповідною кількістю золота, призвела до того, що обмін грошима між країнами, що зберегли золотий стандарт, та країнами, що відмовилися від нього, значно ускладнився. Країни почали організовувати запаси золота та грошей, на які його можна було закупити.
Скоротилася кількість фінансових операцій, ліквідувалися робочі місця, знижувався рівень життя населення. Порушилося співвідношення між грошима та вартістю товарів, а також між цінами різних валют. За таких умов світова економіка почала руйнуватися: уроках ціни на товари у світі впали на 48%, а обсяг світової торгівлі знизився нас.
Неодноразові спроби вирішення валютних проблем на міжнародних конференціях та зустрічах не мали успіху. Потрібно було налагодити співпрацю між усіма державами для створення нової валютної системи та організації міжнародного інституту для здійснення постійного контролю за нею. На початку х років Харрі Декстер Уайт (США) та Джон Мейнард Кейнс
(Великобританія) практично одночасно внесли свої пропозиції щодо створення нової світової валютної системи та відповідної постійно діючої організації. Після тривалих переговорів, що проходили у важких умовах воєнного часу, міжнародне співтовариство погодилося на ухвалення нової системи та створення такої організації. Вирішальна зустріч із заснування Міжнародного валютного фонду (МВФ) відбулася у липні 1944 року у Бреттон-Вудсі (Нью-Гемпшир, США, де зібралися представники 44 держав. Таким чином, на конференції було

6 прийнято Статті угоди МВФ, які виконують роль його статуту. Цей документ набув чинності 21 грудня 1945 р. Практичну діяльність Фонд розпочав у травні
1946 р, маючи у своєму складі 39 країн-членів; виконання валютних операцій він розпочав з 1 березня 1947 р.
Незважаючи нате, що ця організація була створена для допомоги в управлінні Бреттон-Вудською системою, вона ніколи повністю не виконувала це завдання, і натомість вже на ранніх етапах своєї історії слугувала кредитором останньої інстанції для учасників, які стикаються з проблемами платіжного балансу. Хоча Фонд був створений для сприяння міжнародному обміну між промислово розвиненими країнами, він ніколи по-справжньому не виконував цієї ролі. [11, c. 159].
Деякі дослідники стверджують, що Фонд шукав для себе нову місію, коли вперше почав надавати допомогу країнам, що розвиваються. У і роки Фонд став активніше взаємодіяти з країнами, що розвиваються, а також став грати роль радника з економічної політики і продовжував виступати в якості кредитора останньої інстанції. [3, c. 78]. Дох років всі учасники фактично розділилися на 2 групи: багаті країни, які створюють правила, та країни-позичальники, які мали жити за ними.
Під правилами мається на увазі політика умов, що накладаються на кредити, що надаються Фондом. Наголошуючи на цій ролі поляризації у Фонді, можна побачити, що з кінця х років до Великої рецесії жодна багата економіка не використала кредитні кошти МВФ. Статут МВФ виступав за колективні дії між країнами з метою досягнення таких вигод, як збільшення зайнятості та реальних доходів, сприяння збалансованому зростанню міжнародної торгівлі, підвищення рівня життя та покращення внутрішніх ресурсів держав-членів [1, c. 29]. Теоретично, Фонд був створений як аполітична міжнародна організація, створена для підтримки стабільної міжнародної фінансової системи, надання позичок державам-членам для компенсації короткострокових дисбалансів платежів та захисту обмінних курсів держав-членів [15, c. 32]. Насправді

7 результати внутрішнього управління та політики Фонду мають політичний характер [12, c. 194].
Згідно з основними положеннями основного документа МВФ − Статей Угоди Міжнародного валютного фонду, змін прийнятих на Валютно-фінансовій конференції Об'єднаних націй з поправкою, вступило в силу 28 липня 1969 року в результаті змін, затверджених резолюцією Ради керуючих N 23-5 від 31 травня
1968 р з поправкою, яка набрала чинності 1 квітня 1978 року в результаті змін, затверджених резолюцією Ради керуючих N 31-4 від 30 квітня 1976 роки; з поправкою, яка набрала чинності 11 листопада 1992 року в результаті змін, затверджених резолюцією Ради керуючих N 45-3 від 28 червня 1990 року, офіційними цілями МВФ є
– сприяти розвитку міжнародного співробітництва у валютно-фінансовій сфері в рамках постійного представництва, що забезпечує механізм для консультацій і спільної роботи над міжнародними валютно-фінансовими проблемами
– сприяти процесу розширення і збалансованому зростанню міжнародної торгівлі і за рахунок цього домагатися досягнення і підтримки високого рівня зайнятості і реальних доходів, а також розвитку виробничих ресурсів усіх держав-членів, розглядаючи ці дії як першочергові завдання економічної політики;
– сприяти стабільності валют, підтримувати упорядкований валютний режим серед держав-членів і уникати використання девальвації валют з метою отримання переваги в конкуренції;
– надавати допомогу у створенні багатосторонньої системи розрахунків за поточними операціями між державами-членами, а також в усуненні валютних обмежень, що перешкоджають зростанню світової торгівлі;
– за рахунок тимчасового надання загальних ресурсів Фонду державам- членам при дотриманні адекватних гарантій створювати в них стан упевненості, забезпечуючи тим самим можливість виправлення диспропорцій в їх платіжних

8 балансах без використання заходів, які можуть завдати шкоди добробуту на національному чи міжнародному рівні;
– скорочувати тривалість порушень рівноваги зовнішніх платіжних балансів держав-членів, а також зменшувати масштаби цих порушень [5, c. 326].
Початковими державами-членами Фонду є країни, представлені на
Валютно-фінансовій конференції Об'єднаних націй, уряди яких беруть членство до 31 грудня 1945 року. Наразі членами організації є 190 держав. Капітал МВФ
(із внесків країн-членів) сьогодні становить 492 млрд СПЗ («спеціальних прав запозичення», що становить приблизно 2708 млрд доларів США. Постійне місцеперебування керівних органів – Вашингтон (США. Крім того, є відділення у Парижі (Франція), Женеві (Швейцарія), Токіо (Японія) та при ООН у Нью-
Йорку. [14].
1.2. Організаційна структура та порядок вступу до МВФ
Статути МВФ передбачають трирівневу структуру управління з
Радою керуючих, Виконавчою радою та Керуючим директором. Рада керуючих є найвищим директивним органом МВФ. Усі країни, представлені у Раді керуючих, зазвичай знаходяться лишена рівні міністрів фінансів чи керівників центральних банків. Сполучені Штати представлені міністром фінансів.
Керівники МВФ зазвичай збираються щороку на осінніх засіданнях МВФ.
Комітет керуючих, Міжнародний валютно-фінансовий комітет (МВФК), збирається двічі на рік на розгляд основних питань політики, що торкаються міжнародну валютну систему, і дає рекомендації усій Раді керуючих.
Комітет з розвитку, об'єднаний комітет рад керуючих МВФ та
Світового банку, також збирається одночасно для розгляду питань політики у сфері розвитку та інших питань, що стосуються країн, що розвиваються. Обидва комітети зазвичай випускають комюніке після завершення своїх засідань, узагальнюючи їх висновки та рекомендації. Вони часто служать політичним керівництвом для МВФ та Світового банку, а також засобом для вираження думок та для координації або узгодження політики країн з питань, що становлять

9 міжнародний інтерес. Повсякденне управління оперативною політикою, кредитуванням та іншими питаннями покладено на Раду виконавчих директорів, що складається з 24 членів, яка збирається три або більше разів на тиждень для спостереження та нагляду за діяльністю МВФ [2]. До 2015 р. пять найбільших акціонерів (США, Японія, Німеччина, Франція та Сполучене Королівство) мали право призначати свого власного виконавчого директора, а решта членів обиралася групами країн, як правило, на основі географічної чи історичної спорідненості. У рамках пакету реформи квот і управління, погодженого у 2010 р, що набрав чинності у 2015 р, МВФ перейшов на виконавчу раду, що повністю обирається. Незважаючи нате, що розмір ради директорів залишається незмінним, нині в країнах із розвиненою європейською економікою на два директори менше [7].
Виконавча рада МВФ обирає керуючого директора МВФ, який виконує функції його голови та головного виконавчого директора. Керуючий директор обирається на строк пять років із можливістю продовження. Виконавча рада також затверджує вибір головних помічників керуючого директора, першого заступника керуючого директората чотирьох заступників керуючого директора.
Керуючий директор керує поточною діяльністю Фонду (відповідно до політичного керівництва Виконавчої ради керує роботою близько 2800 працівників; та контролює підготовку програмних документів, пропозицій щодо позик та інших документів, що передаються на затвердження Виконавчій раді. У той час, як будь-яка країна може запропонувати кандидата на пост президента МВФ, європейський кандидат на посаду виконавчого директора
МВФ обирається повноправним членством у МВФ. Сполучені Штати мають аналогічну прерогативу у Світовому банку. Перший заступник виконавчого директора МВФ зазвичай є громадянином США. Вибір керівництва був давньою проблемою. На додаток до офіційного представництва Ради керуючих та
Виконавчої ради у МВФ беруть активну участь кілька інших консультативних груп країн. До них відносяться такі форуми, як зустріч міністрів фінансів Групи семи (G-7); група 20 найбільших економік (G-20), та Міжурядова група х з

10 міжнародних валютних питань та розвитку (G-24), яка координує позицію країн, що розвиваються, з питань грошово-кредитного регулювання та розвитку [10]. На Рис 1.1. проілюстровано структуру міжнародного валютного фонду. Рис 1.1. Структура Міжнародного Валютного фонду
Джерело: [17]

11 Статут МВФ не передбачає особливих умов вступу до організації. Членство в ній відкрите для будь-якої держави, яка здатна і готова виконувати певні обов'язки. Таким чином, вступаючи до МВФ, країна зобов'язується:
–
постійно інформувати інші країни про заходи щодо визначення вартості своїх грошей щодо грошей інших держав
– відмовитись від обмежень на обмін національних грошей на інші валюти;
– дотримуватись такої економічної політики, яка призведе до зростання як власного національного багатства, так і багатства всієї спільноти загалом.
– країна, яка вступає до МВФ, вносить певну суму грошей (внесок за передоплатою), свого роду членський внесок. Така сума грошей називається квотою.
Функції квот
– створюють об'єднаний грошовий запас, яким МВФ користується для надання позик своїм членам
– за їхньою допомогою визначається сума, яку країна, яка внесла квоту, може запозичувати або отримати в МВФ при періодичному розподілі спеціальних активів, відомих як СПЗ. Чим більший внесок, тим більший кредиту разі потреби може отримати країна;
– визначають вагу голосів кожного члена фонду [14].
МВФ організований за прикладом акціонерного товариства, тому можливість кожного члена впливати на діяльність Фонду обмежується розміром його частини в капіталі. Так, кожна країна-член має 250 «базових» голосів
(незалежно від розміру внеску до капіталу Фонду) та додатково по 1 голосу за кожні 100 000 одиниць СДР його частини у цьому капіталі. При голосуванні з деяких питань кредитори можуть отримати по 1 голосу на кожні $400 000 позик, наданих ними до дня голосування, за рахунок зменшення кількості голосів країн- боржників. [19].
Розмір квот визначається при вступі країни до МВФ, а потім переглядається кожні пять років. Розрахунок проводиться з допомогою різних формул, які відрізняються елементами та його значимістю.

12
Розраховані квоти можуть бути основою для обговорення та внесення змін з урахуванням усіх аспектів та функцій квоту МВФ.
Після затвердження Радою країна підписує статті угоди та стає членом
МВФ. Проте жодна країна не має права на використання механізмів Фонду до повної сплати свого внеску. Крім того, квота країни-члена не може бути збільшена, доки країна не домовиться на таке збільшення та виплатить повну суму внеску [22, c. 148].
1.3. Місце МВФ у системі міжнародних валютно-фінансових відносинах та його роль у їх регулюванні
Міжнародний валютний фонд є однією з основних ланок світової валютної системи. МВФ здійснює спостереження та контроль за дотриманням країнами- членами свого Статуту, який фіксує основні структурні засади світової валютної системи.
Якщо на початку своєї діяльності МВФ надавав кредити в основному розвиненим країнам, то приблизно з х років пріоритет почав зміщуватися в бік країн, що розвиваються. У 90-ті роки для МВФ склалася нова ситуація, коли до його складу увійшла група колишніх соціалістичних країн зі своїм характерним комплексом економічних проблем. Надання допомоги цим країнам
МВФ обумовлюється низкою жорстких умов [11, с. 430].

13
………
Рис.
1.2.
_
Місце МВФ стосовно валютно-фінансових інститутів
_
Джерело: [11, c. 431]
……… На рис. 1.2 показано місце МВФ стосовно інших міжнародних валютно- фінансових інститутів, де МБРР – Міжнародний банк реконструкції та розвитку;
МБРР – Міжнародний банк реконструкції та розвитку; МАР – Міжнародна асоціація розвитку;
МФК
–
Міжнародна фінансова корпорація;
БАГІ – Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій; МЦВІС –
Міжнародний центр вирішення інвестиційних спорів [11, c. 432].
Міжнародний валютний фонд бере участь у регулюванні міжнародних валютно-фінансових відносин шляхом виконання трьох його функцій:
– економічний нагляд;
– кредитування;
– розвиток потенціалу [21].

14
Економічний нагляд. Нагляд – це загальний термін, що охоплює процес, за допомогою якого МВФ здійснює спостереження за міжнародною валютно- фінансовою системою та змінами у світовій економіці, а також веде моніторинг економічної та фінансової політики його 190 держав-членів. У рамках щорічної перевірки стану фінансової сфери, відомої як нагляд, МВФ виявляє можливі ризики для стабільності та надає рекомендації щодо необхідних коригування політики [20, c. 109]. Таким чином, він допомагає міжнародній валютно-фінансовій системі служити її основній меті – сприяти обміну товарами, послугами та капіталом між країнами, підтримуючи цим стійке економічне зростання.
Нагляд МВФ має два основні аспекти: наглядна двосторонній основі, або оцінка економічної політики кожної держави-члена та надання рекомендацій з питань політики та наглядна багатосторонній основі, або спостереження за світовою економікою. Завдяки інтеграції нагляду на двосторонній та багатосторонній основі МВФ може забезпечувати більш комплексний та послідовний аналіз «вторинних ефектів», тобто того, як політика однієї країни може впливати на інші країни.
Центральним елементом нагляду на двосторонній основі є так звані консультації відповідно до статті IV, за найменуванням статті у Статтях угоди
МВФ, яка передбачає проведення огляду економічних змін та заходів політики в кожному з 190 країн-членів МВФ. Консультації охоплюють широке коло питань, які вважаються критично важливими з макроекономічного погляду – податково- бюджетні, фінансові, валютні, грошово-кредитні та структурні, – із загостренням уваги на ризиках та факторах уразливості та відповідних заходів політики. У процесі консультацій відповідно до Статті IV беруть участь сотні економістів
МВФ [14].
Консультації є двостороннім діалогом з питань економічної політики з владою країни, а не оцінкою країни Фондом. Місія МВФ, як правило, зустрічається з посадовцями та особами з уряду та центрального банку, а також
іншими зацікавленими сторонами, такими як члени парламенту, представники

15 ділових кіл, громадянського суспільства та профспілок, щоб допомогти оцінити економічну політику та напрямок економічного розвитку країни. Персонал МВФ представляє доповідь Виконавчій раді МВФ, як правило, для обговорення, після чого консультації завершуються, та резюме засідання передається владі країни. У переважній більшості випадків оцінка Ради публікується у формі прес-релізу, поряд із доповідями персоналу МВФ, за згодою відповідної держави-члена. Наглядна багатосторонній основі включає моніторинг глобальних та регіональних економічних тенденцій та аналіз вторинних ефектів політики країн-членів для світової економіки. Основні доповіді про нагляду на багатосторонній основі публікуються двічі на рік: «Перспективи розвитку світової економіки» (ПРСЕ), «Доповідь про глобальну фінансову стабільність»
(ДГФС) та «Бюджетний вісник» (БВ). У ПРСЕ наводиться докладний аналіз стану світової економіки і порушуються питання, що становлять актуальний
інтерес, такі як поточні глобальні фінансові потрясіння та економічний спад. У
ДГФС наводиться оновлена оцінка стану та перспектив світових фінансових ринків та виділяються дисбаланси та фактори вразливості, які можуть створювати ризики стабільності фінансових ринків. У БВ наводяться оновлені середньострокові бюджетні прогнози та оцінюються зміни у державних фінансах. МВФ також публікує доповіді «Перспективи розвитку регіональної економіки» (ПРРЕ) як складова частина своїх оглядів світової економіки та фінансів [20].
Кредитування. Кредити МВФ призначені для надання державам-членам сприяння у вирішенні проблем платіжного балансу, стабілізації економіки та відновлення сталого економічного зростання. Ця роль із врегулювання криз займає центральне місце в кредитування МВФ. Водночас остання світова фінансова криза підкреслив необхідність ефективних глобальних мереж фінансової захисту, які допомагають країнам долати несприятливі шоки.
Унаслідок цього, одне з основних завдань недавніх реформ кредитування

16 полягала в тому, щоб доповнити традиційну роль МВФ з врегулювання криз новими інструментами для запобігання криз [15, c. 143]. У широкому визначенні МВФ здійснює два види кредитування, позичаючи кошти за непільговими процентними ставками та надаючи кредити найбіднішим країнам на пільгових умовах.
В залежності від того, які кошти – власні чи позикові – використовує Фонд видачі кредитів, у його кредитної діяльності використовуються два поняття:
1) Угода – надання валютних коштів країнам з власних ресурсів;
2) Операція – надання посередницьких фінансових та технічних послуг за рахунок позикових коштів.
Управління власними та залученими коштами здійснюється окремо. МВФ здійснює кредитні операції та угоди лише з офіційними органами – казначействами, міністерствами фінансів, стабілізаційними фондами, центральними банками.
Країна, що потребує іноземної валюти, здійснює покупку, або інакше запозичення, іноземної валюти чи СДР за еквівалентну суму у своїй власній валюті, яка зараховується з цього приводу МВФ у центральному банку цієї країни.
Сучасна кредитна діяльність Міжнародного валютного фонду здійснюється шляхом здійснення кількох видів фінансування: звичайного, спеціального та пільгового фінансування. За методологією МВФ ці види фінансування називаються механізмами.
Звичайні механізми – механізми, фінансування яких здійснюється за допомогою власних ресурсів МВФ, що знаходяться на Рахунку загальних ресурсів [19, c. 63]. У таблиці 1.1. представлений список стандартних механізмів фінансування
МВФ.