В Ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!
Слава Ісусу Христу!
Дорогі браття і сестри "Одного разу приступив до Ісуса один юнак і спитав: Учителю! Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?"... Ісус сказав: "Коли ж хочеш ввійти до життя, то виконуй заповіді".
Скільки разів ми вже чули цю євангельську розповідь. Знаємо питання цього багатого юнака і відома нам відповіді Ісуса Христа - Господні заповіді, ось, що головне і вкрай необхідне для осягнення спасіння. Це ще не все, юнак відчуває якесь незадоволення власним життям. Через це і приходить до Ісуса:"Учителю, що маю ще робити?" Але відповідь перевищує його можливості. Він не в змозі переступити межу дійсності свого існування, відмовитися від усього, що було пов'язане з його життям - роздати добро бідним і йти слідом за Христом.
По різному ми сприймаємо таку поведінку цього юнака. Нерідко дозволяємо собі навіть осудити його, як це - сам Бог покликав його, а він відмовився прийняти це запрошення. Пожалів своє майно, золото. Не зміг розлучитися з тим , що прив'язувало його до цього грішного світу, не бажаючи таким чином скласти собі скарб на небі. Який же він нерозумний, ненаситний. Можливо, це так. Але скільки з нас можуть сказати собі, хоча би десь там, у глибині власного серця: я не такий, я кращий. Напевно, що небагато, якщо й взагалі такі знайдуться. Євангельський юнак мав хоча б одне достоїнство, і то дуже вагоме, він змалку дотримувався Господніх заповідей - і Ісус Христос, Всюдисущий Бог, Той, який знав і знає серця і помисли кожної людини, не заперечив йому.
А статки, багатство... Чи бачили ви трясовину, яка, схопивши свою жертву, тягне її вниз і вже без сторонньої допомоги вирватись із неї не може. Так само і гроші, влада - відчувши їх "смак", людина кидається у той вир і, навіть розуміючи хибність власного життєвого шляху, зійти з нього вже майже не в силі. Саме тому й говорить Господь: "Легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в Боже Царство" (Мт. 19, 24). А в іншому місці" Горе ж вам, багатим, бо ви одержали втіху вашу. Горе вам, що ситі нині, бо будете голодувати" (Лк. 6, 24)
Господь не засуджує тих, котрі мають будинки, поля, гроші ,слуг, а лише хоче, щоб вони володіли усім тим обачно і належним чином. Яким чином? - Як належить панам, а не рабам; тобто володіти багатством, а не так, щоби воно володіло ними, користуватися ним, а не зловживати. Гроші для того існують, щоб ми витрачали їх на необхідні потреби, а не зберігали їх: це властиво рабу, а то - панові. Стерегти - справа раба, а витрачати - справа пана, котрий має на це повну владу. Ми не для того отримуємо гроші, щоб закопувати їх в землю, а щоби ділитися з іншими. Якщо б Господь хотів, щоб вони були збережені, то не давав би їх людям, а залишив би їх назавжди лежати в землі. Але через те, що Він хоче, щоб вони були витрачувані, то й дозволив нам мати їх - для того, щоб ділитися один з одним. Та й не може бути прибутку без видатку чи багатства без витрат. Пристрасть до багатства гірша за всяке тиранство: не надає ніякого задоволення а породжує турботи , заздрість, підступність, ненависть, наклепи й незліченні перешкоди до доброчесності. Це і вільних робить рабами, і навіть гірше за рабів, рабами не людей, але найжахливішої серед пристрастей і хвороб душі. Така людина зважується на таке, що огидне Богу і людям, через побоювання, щоб хто не вихопив її з-під цього владарювання.
Зі Святого Письма нам відомо, що перші люди в раю, хоча й не були багачами в сучасному розумінні, та всього мали вдосталь. Багатим був Авраам, Яків. Серед пишноти і слави провів своє життя Давид, але найбільшим достатком втішався його син Соломон - рівному його багатству не було нікого на землі. А всі вони були вибраними людьми в очах Господніх. А якщо так, значить Ісус Христос, друга особа Божа, не міг засуджувати ті блага, які сам сотворив і дав людям для полегшення їхнього життя. У чому причина цих Його слів?
Тож у своєму вченні Господь осуджував не саме багатство, а гонитву за ним. Засуджував людей, які, нагромаджували свої багатства, забуваючи про своїх ближніх і про Бога, порушуючи при цьому закони Господні й моральні, що панують на нашій землі. І ні для кого з нас не є таємницею, що корінь переважної більшості злочинів, воєн, ненависті, злоби - жадоба багатства, прагнення окремих осіб збільшити свої капітали нечесним шляхом.
Як говорить Христос: "Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занепастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?" (Мт. 16,24) Назви увесь всесвіт, і тоді нічого не скажеш. Бо "яка користь", як сказав Христос, здобути "цілий світ" і зашкодити своїй душі, більше якої для нас нічого немає? І саме її, таку дорогоцінну, саме її про яку нам слід було стільки піклуватися, ми залишимо в такому недбальстві, щоб вона мучилась щодня, то обтяжена срібнолюбством, то мордована нездержливістю, то принижувана гнівом і пристрастю збурювана, і не докладемо заради неї ніякого піклування? Хто ж, нарешті, удостоїть нас прощення чи врятує від покарання, яке нам загрожує? Тому, прошу, доки ще є в нас час, змиємо скверну її щедрою милостинею і загасимо нею ж полум'я гріхів наших. Бо сказано: "Як палкий вогонь гасить вода, так і милостиня гріхи відпускає" (Сир. 3,30). І справді, ніщо інше так не може врятувати нас від вогню геєнського, як щира молитва, як щедра милостиня. Якщо ми даватимемо її за приписаною заповіддю, тобто, не через пиху, але через любов до Бога, то будемо спроможні змити скверну від гріхів наших, і сподобитися Божого людинолюбства. Амінь!
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
"Ти боротьбою доброю боровся, першомученику Христовий і апостоле... "
(Тропар Cвятому)
Дорогі браття і сестри, сьогодні, в день вшанування пам’яті Святого Першомученика та Архідиякон Стефана, ми пригадуємо його подвиг. В Діяннях Апостольських говориться, що він був: «муж, повний віри і Святого Духа... повний благодаті й сили, творив чуда й великі знаки в народі» (Дії 6, 5-8).
Уже своїм ім'ям, (з грецької «стефанос» - вінець) він вказує на свої заслуги. Ім'я Мученика говорить про боротьбу, перемогу та честь.
Святий Стефан не був в числі дванадцяти апостолів, але належав до сімдесяти, які допомагали в проповіді Спасителеві. Свята Церква прославляючи Святого Степана у своїх богослужіннях, називає його Апостолом, Першомучеником і Архідияконом.
У Христовому Різдві ми бачимо безмежну Божу любов і жертовність за нас грішних. Третього дня після Різдва Свята Церква наводить нам приклад любові до Бога в особі Святого Першомученика Стефана. Святий Григорій Ніський говорить: «Ось ми переходимо з празника на празник і приймаємо благодать за благодать. Вчора наповняв нас подивом Господь Вселенної, а сьогодні наповняє нас подивом ученик Господа. Яким способом цей, а яким той? Той (Христос) задля нас прийняв людську природу, а цей (Стефан) задля Господа позбувся людської природи».
В Єрусалимі ворота, через які було виведено для каменування Святого Степана назвали на його честь. Першомученик Стефан був не тільки ревним Апостолом, але й первістком мучеників. Звинувачений перед Синедріоном фальшивими свідками, він мужньо визнає святу віру. Через це його виводять за місто й закидають камінням. Сталось це близько 35-го року після Різдва Христового. Святий Августин говорить, що Савл навернувся завдяки крові Архідиякона. «Якщо б Стефан не молився, - каже він, - то Церква не мала б Павла».
Сьогоднішнє вшанування нас усіх повчає, що християнство – це постійний подвиг. Життя християнина – це постійна боротьба з дияволом, своїми пристрастями та з ворожим Богові світом. Над усіма нами тяжіє обов'язок бути християнами не тільки за назвою, але вірно й мужньо завжди визнавати свою віру словом і ділом, а при потребі навіть життя віддати за неї.
Святий Першомученик Стефан дає нам гарний приклад мужнього й героїчного визнання своєї віри. Святий Іоан Золотоустий нагадує про обов'язок боротьби за спасіння нашої душі. «Теперішнє життя, - каже він, - це час боротьби. Тож, очевидно, треба боротися. Тут війна й боротьба. На війні ніхто не шукає спокою. На війні ніхто не думає про вигоди, ніхто не дбає про маєток, ніхто не журиться про жінку, але журиться тільки про одне: як би перемогти ворогів. Так будемо чинити й ми. Якщо ми переможемо і повернемося з трофеями, то Бог дасть нам усе».
Отже, тепер, дорогі браття й сестри, разом зі Святим Іоаном Золотоустим промовляймо до Святого Архідиякона і Першомученика Стефана: «Хто б тепер не пішов у боротьбу за Христа, то в Стефані має учителя. Хто б не виступив на подвиг мучеництва, то він наслідуватиме Стефана. Стефан - начальник борців за Христа, Стефан - основа тих, які вмирають за Нього». Амінь.
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Сьогодні свята Православна Церква вшановує пам’ять святих Первоверховних апостолів Петра і Павла. Цим почесним найменуванням вони відзначені, як апостоли, які особливо потрудилися в поширені вчення Христового та показали найвищі зразки відданості і любові до Божественного Учителя і Його справи на землі.
Нам відомо, які подвиги звершили святі апостоли Петро і Павло. Вони навертали до Христа тисячі людей, змушували мовчати уста мудреців тодішнього світу, підкоряли своєю проповіддю людські серця.
За життя цих апостолів Господь сподобив їх великої ласки й благодаті, однак вони були подібними до нас людьми. Перш ніж бути покликаним до апостольського служіння, Петро був простою, невченою людиною. Він жив працею своїх рук, займаючись рибальством. Святий Апостол Павло, перед своїм наверненням до Христа, був гонителем християн. Це був учений юдей, відданий законові Мойсея, повний гніву і суду до всіх його порушників.
З ласки милосердного Господа невчений рибалка Петро став великим Апостолом, натхненним проповідником Христового Євангелія, який своїм палким словом навертав до Христа відразу по три і п’ять тисяч людей, а гонитель Церкви Божої Савло стає обраним Самим Господом Апостолом Павлом, який кілька разів обійшов з проповіддю весь тогочасний світ.
Керуючись Духом Святим, він написав величні послання, що ними жила, живе й житиме Христова Церква на землі. Він особисто не бачив Христа, не був серед учнів за Його земного життя, але своїм просвіченим, ясним і багатогранним розумом назавжди визнав, що Христос – це дійсно обітований месія, який прийшов спасти увесь рід людський.
Як апостол Петро мученицьки закінчив на хресті своє життя, кров’ю засвідчивши відданість слову Христа, так і Павло теж дістав вінець мученицької смерті, хоча, на відміну від апостола Петра, його не розіп’яли, а, як римському громадянинові, відсікли голову мечем.
Тож ми сьогодні, дорогі у Христі, в день їхньої смерті благаймо Первоверховних апостолів Петра і Павла допомогти нам вийти на шлях праведного життя у Господі нашому Ісусі Христі. Амінь.
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Сьогодні Свята Православна Церква скликає всіх своїх вірних дітей на велике свято християнської віри і надії – свято Покрови Пресвятої Богородиці, нашої небесної Заступниці.
Свято Покрови Божої Матері – це свято похвали нашій небесній Матері, яка перевищує всіх матерів своєю безмежною любов'ю і милістю. Вона піклується про всіх християн і ніколи не відмовляє у своїй допомозі тим, хто приходить під її материнський покров.
Записано багато повчальних історій про її допомогу і їх можна було б згадати сьогодні, але ми згадаємо тільки найголовніші події, які стали в основу цього свята.
У 910 році, за царювання у Візантії імператора Льва Мудрого, магометани вдерлися до Візантії і взяли в облогу її столицю Константинополь. Небезпека загибелі нависла над містом. Магометани убивали старих і дітей, дорослих і здорових забирали у неволю. Тоді у місті поширилася страшна хвороба. В такому нещасті й біді зібрався весь віруючий народ на щиру молитву до Влахернської церкви, в якій зберігалися риза Богоматері, її покривало на (мафорій) та частина пояса. Цілу ніч християни благали в Пресвятої Богородиці допомоги й заступництва.
Між богомольцями у Влахернському Храмі був блаженний Андрій, Христа ради юродивий, який стояв разом із своїм учнем Єпіфанієм. Довго стояв він та підносив щиру молитву до Господа й до Заступниці роду християнського.
О четвертій годині ранку блаженний Андрій бачить, як Пресвята Богородиця від святих врат іде у супроводі Предтечі Господнього Іоанна та Святого Євангелиста Іоанна Богослова з ангелами і святими у білих одежах. У великій радості й піднесенні блаженний Андрій звернувся до свого учня святого Єпіфанія і спитав його, чи бачить він що? «Бачу і жахаюся» - відповів той.
І бачать вони, як стає Богородиця на коліна, довго молиться зі сльозами, потім знімає з голови Своєї покривало та простирає його над богомольцями. За розгорнутим над народом покривалом блаженний Андрій і Святий Єпіфаній пізнали, що молитви богомольців вислухані і благодать Божа зійшла на цих людей. Угодники Божі розповіли людям у про видіння, яке вони бачили. Звістка ця поширилася по всьому Константинополі та його околицях.
Усі у щирій молитві дякували Богові і Пресвятій Богородиці за чудесне спасіння. З того часу благочестивий цар Лев Мудрий та Святий Патріарх Тарасій постановили щороку відзначати цю радісну подію церковним святом.
Від Візантії прийняла християнство і наша Київська Русь, разом і свято Покров Пресвятої Владичиці нашої Богородиці, яке шанує наш народ, а особливо шанували козаки. На кожній козацькій чайці був образ Покрови Божої Матері і під час небезпеки козаки зверталися у молитві до Богородиці, щоб Вона захистила їх Своїм Омофором.
Що таке Покров Божої Матері над нами? Це – заступництво Її за нас, грішних, перед Спасителем і Суддею нашим Ісусом Христом, через яке прощаються наші гріхи, лікуються наші душевні рани. Покров Божої Матері – це Її молитва за нас, що слабку, немічну нашу молитву робить сильною перед Престолом Божим. Покров Божої Матері – це любов Її до нас, що сповнює серце наше милосердям і допомагає нам прокладати шлях до вічного спасіння.
У чому виявляється Покров Божої Матері? Віруюча людина знаходить його в усьому, чим живе. Ми бачимо його в нашому добробуті, в нашому здоров’ї, в наших успіхах, в наших земних радостях. Покров Божої Матері виявляється і в скорботах, хворобах, випробовуваннях, які посилає нам Господь задля нашого спасіння. Богомати перша приймає Божественні дари і перша роздає ці дари людям, які шукають допомоги у Господа у своїх повсякденних потребах. Богомати охороняє кожну людину, яка звертається до Неї, Вона невпинно молиться за весь рід християнський.
Тож із любов’ю і вірою, дорогі браття і сестри, шукаймо в нашому земному житті Її заступництва, звертаючись до Неї: «Радуйся, радосте наша, покрий нас від усякого зла чесним Своїм Омофором». Амінь.
Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі браття і сестри!
Пам’ять вічна буде праведнику
Такі слова сказав премудрий Соломон ще в Старому Заповіті. І дійсно, так є, бо є імена, які не стирає з пам’яті людини навіть час. Кожна людина лишає по собі згадку. Такі люди, звісно, живуть в серцях людей. Це імена святих угодників Божих.
Серед сонму святих яскравою зіркою сяє ім’я Великого Святителя Миколая Архієпископа Мир Ликійського. Багато було славних святителів у Церкві Христовій, багато з них зачислені до лику святих. Та одним з найбільш шанованих є Святитель Миколай, великий молитвенник і заступник за всіх, скорий помічник для всіх хто в біді та небезпеці. Ім’я його з великим благоговінням вимовляє весь християнський світ. Його знають і шанують не лиш християни, але й язичники. Шанують його по всьому світі, бо він скорий заступник та молитвеник вірних. Свята Церква присвячує його пам’яті один день з тижня - четвер. В цей день кожного тижня присвячені Святителю Миколаю богослужіння. Але Церква особливо урочисто прославляє його в грудні. Чому така велика любов до цього святого? Його люблять і прославляють за його тверду віру, за богодостойне життя. За його любов до Бога і ближнього. За те чуйне розуміння і ставлення до людей, за милосердя, співчуття, яке виявляє він до всіх тих, що звертаються до нього в молитві з вірою і надією.
Святитель Миколай народився в місті Патарі, в Малій Азії, від благородних, правовірних і багатих батьків — Феофана і Нони, близько 280 року, за царювання Валеріана. Батьки його сповідували християнську віру. Микола уже змалку був набожним. З віком він виявляв схильність до суворого стримування і полюбляв бути на самоті. Вихований у страху Божому, він завжди уникав мирських веселощів, любив бути в Храмі Божому і, зрештою, відцурався мирського життя та прийняв чернечий чин. Після смерті своїх батьків Микола роздав свою спадщину бідним людям, а сам вирушив до Палестини поклонитися святим місцям. Після подорожі повернувся в місто Патар, де Єпископом був його дядько, який запропонував йому прийняти сан священика. Через деякий час коли помер Архієпископ, то зібралися єпископи, щоб вибрати нового владику. Всі разом почали просити Господа, щоб вказав на достойного мужа. І, як свідчить передання, найстарший з єпископів у видінні почув наказ Божий, щоб у ночі став при дверях Церкви, і хто перший прийде на ранішню молитву, той і буде єпископом, а називатиметься він Миколай.
І так сталося. Першим, хто прийшов до церкви, був Святий Миколай. Його і поставили архієпископом в місті Мир. При всьому своєму смиренні, він не міг противитись Божій волі, бо, як говорить передання, вночі перед цим явилися йому Ісус Христос і Пресвята Богородиця; Ісус подав йому Євангеліє, а Пречиста - омофор. Народ радісно вітав нового пастиря, у ньому бідні і опущені зайшли опікуна, а всі решта найліпшого батька, на якому сповнилися слова Євангелія: «Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі» (Мт.5.16).
Відтоді Святий Миколай допомагав усім, хто потребував його ласки. Своїми молитвами він утихомирює бурю на морі, рятує хворих і без ліку творить добрі діла. За такий великий і ревний труд він одержав сан Архієпископа в Мирах. Він не пишався тим, що посів таке високе становище в Церкві Христовій. Навпаки, він носив простий одяг, їв один раз на день, не прагнув до розкоші, пив лише воду, не досипав ночей, молячись. Усіх його чеснот не можна перелічити й переказати, бо їх безліч. Двері його серця відчинені для всіх, хто може з вірою просити його допомоги, а він нікому не відмовляє в пораді і дарує втіху.
Під час гоніння в Римській імперії на Церкву Христову, за царювання Діоклетіана і Максиміана, Святитель Миколай був схоплений і кинутий до в’язниці. За царювання Константина Великого Святий Миколай був визволений з тюрми і повернувся до своєї кафедри.
У 325 році Святитель Миколай був присутній на Першому Вселенському Соборі, де ревно захищав Православну Церкву.
У грудні 343 року Великий Святитель помер. Тіло його було поховане в Соборі міста Мир.
Усе життя Святителя, було безперервним подвигом любові і милосердя. Він був усім для всіх. Недужих уздоровлював, плачучих втішав, тим що терпіли біду допомагав, страждаючим дарував полегшення, для сиріт був опікуном у всіх потребах Святитель давав швидкий захист і допомогу.
Тому Свята Церква, народ з любов’ю вшановує день його пам’яті. Народ в потребах своїх прибігає під покров його і звертається з щирими благаннями, віруючи в силу його заступництва перед Богом, одержує допомогу.
Святитель Миколай за життя ніколи не чекав на прохання. Він сам розшукував страждаючих, нужденних і скрізь своєчасно з’являвся. Ось він криється серед нічної тиші, уникає свідків, похвали, щедрою милостинею рятує від ганьби та неслави чесне і добре ім’я трьох сестер, дівиць, та їх зубожілого батька.
Коли несправедливо було засуджено до страти трьох царських воєвод, він поспішив до місця страти, щоб вирвати їх з рук смерті. Йде у ночі до царя у палати, щоб докорити його за несправедливість.
Одного разу, коли один корабель плив з Олександрії на схід у дорозі спіткала його буря, яка загрожувала життю всіх хто був на кораблі. В страшну хвилину всі звернулися до Святого Миколая, щоб він помолився до Бога та врятував їх від загибелі. На цьому кораблі він плив, щоб поклонитися Гробу Господньому і святим місцям в Єрусалимі. Святий всім казав надіятися на допомогу Божу і сам став щиро молитися Богу і враз буря стихла. Сила молитви Святителя врятувала мореплавців.
Тож звернімося і ми, дорогі брати і сестри, до нашого постійного помічника і заступника Святителя Миколая, та щиро сердечно молімо його, щоб він заступався за нас грішних, та вимолив у Бога миру, добра, та взаєморозуміння між народами всього світу. Амінь.