Ім'я файлу: Сучасний рівень розвитку соціально.docx
Розширення: docx
Розмір: 26кб.
Дата: 17.02.2024
скачати
Пов'язані файли:
ЗАКАЗ 36.docx
ЗАКАЗ 19.docx
ЗАКАЗ 30.docx
40583152.docx
Превью 40.docx
ЗАКАЗ 17.docx

Сучасний рівень розвитку соціально-економічної системи України характеризується безліччю проблем, від ефективності та повноти дозволу або ігнорування яких буде залежати розвиток України, досягнення високих стандартів якості життя населення або нависання загрозинаціональної безпеки країни, в числі найважливіших складових якої, за оцінками фахівців-експертів, економічна безпека займає перше місце. У Концепції економічної безпеки України акцентується, що «забезпечення економічної безпеки - це гарантія незалежності країни, умова стабільності й ефективної життєдіяльності суспільства ».

В даний час практично всі сучасні держави ставлять перед собою глобальну мета - забезпечити стале економічне зростання, підвищити добробут і поліпшити якість життя населення. Однак в сучасних кризових проявах цивілізаційного розвитку і світових глобалізаційних реалій багато держав зіткнулися з проблемами в досягненні поставленої мети, і сьогодні зрозуміло, що тільки ті країни, які ефективно вирішать проблеми, проведуть необхідні реформи і перетворення, зможуть подолати кризові явища, вийти на новий рівень розвитку.

Ефективне реформування економіки України, здійснення глибоких структурних перетворень з якісним оновленням товаровиробництва, ринкової та соціальної інфраструктури можливі тільки за умови техніко-технологічної модернізації. Нездатність країни здійснювати структурну перебудову національної економіки відповідно до вимог нової технологічної парадигми чи зволікання з проведенням таких структурних змін не просто гальмують її розвиток, а й призводять до економічної кризи, до збільшення розриву в розвитку по відношенню до тих країн, які такі зміни проводять.

У процесі прийняття стратегічних заходів з питань модернізації соціально-економічної системи України необхідно вирішити ряд проблем, серед яких:

- низький конкурентний статус України в світі, низька конкурентоспроможність національної економіки, викликана відсталістю технологічної бази більшості галузей, високими витратами виробництва, в тому числі високою енергоємністю (вартість енергоресурсів в собівартості продукції складає 40-80% 2) І низькою якістю продукції;

- недовантаження / простої виробничих потужностей, зношеність основних засобів (ступінь зносу основних засобів промисловості з року в рік зростає; в 2000 р вона становила 43,7%, в 2010 р - 74,9% 3). У свою чергу, зношеність основних фондів призводить до падіння виробничої активності підприємств, зниження їх реальної можливості залучати нових працівників,створювати нові робочі місця. Невідповідність виробничих потужностей підприємств потребам ринку призводить до фінансової неефективності виробництва, високу частку збиткових підприємств, які не можуть реалізовувати свої соціальні функції: забезпечувати належний рівень оплати праці, соціальних гарантій і т. П .;

- недостатній рівень розвитку національної інноваційної системи, координації освіти, науки і бізнесу, низький рівень використання інноваційного потенціалу України; низька інвестиційна активність;

- монопольне становище окремих виробників або кола фірм у виробництві життєво необхідних товарів; низький рівень конкуренції на низці ринків не створює для підприємств стимулів до підвищення продуктивності праці;

- економічна злочинність (в тому числі посадові злочини, корупція, хабарництво, рейдерство, рекет, ухилення від сплати податків і т. д.);

- високий рівень соціальної нерівності і регіональної диференціації; високі ризики ведення підприємницької діяльності в Україні, в тому числі в зв'язку з наявністю корупції, зайвими адміністративними бар'єрами, недостатнім рівнем захисту прав власності, непрозорістю системи земельних відносин, низькою корпоративною культурою; слабкий розвиток форм самоорганізації і саморегулювання бізнесу та суспільства, низький рівень довіри в поєднанні з низьким рівнем ефективності державного управління;

- відсутність помітного прогресу в структурній перебудові економіки, побудові цивілізованих ринкових відносин.

Сьогодні перед економікою України стоять системні виклики, що відображають як світові тенденції,

так і внутрішні бар'єри соціально-економічного розвитку, а саме: посилення глобальної конкуренції охоплює не тільки традиційні ринки товарів, капіталів, технологій і робочої сили, але і системи національного управління, підтримки інновацій, розвитку людського потенціалу.

Після хвилі фінансової кризи 2008 р перекоси в структурі економіки стали ще виразніше.

По-перше, вичерпується потенціал експортно-сировинної моделі економічного розвитку України внаслідок обмеження можливостей зростання експорту через розподіл сфер впливу, ринків збуту. В умовах трансформації світової економіки кон'юнктура світового ринку металу і хімічної продукції дуже нестійка. При цьому конкурентоспроможність українського металу може трохи знизитися і в зв'язку з підвищенням вимог до його якості, прагненням країн-імпортерів до розширення джерел поставок.

У той же час ефективність функціонування одного з головних конкурентних переваг вітчизняної економіки - потужного внутрішнього ринку - низька. Результати дослідження Всесвітнього економічного форуму свідчать, що за індексом розміру внутрішнього ринку Україна посідає 37 місце серед 142 країн світу, а по ефективності товарних ринків - лише 129 позіцію.

Відсутність стратегічного підходу до вирішення проблеми насичення внутрішнього ринку товарами вітчизняного виробництва на основі якісної імпортозамінної продукції призвело до значного дисбалансу між попитом і пропозицією на окремих товарних ринках. Сальдо торгового балансу останні вісім років (з 2005 р) негативне, зокрема, в 2011 р склало 14,2 млрд дол. США, в 2012 р - 15,8 млрд дол. США. Тому зміцнення і розвиток внутрішніх ринків є одним з найбільш дієвих і ефективних інструментів стимулювання економічного розвитку і структурної перебудови національної економіки.

По-друге, посилюється роль інновацій в соціально-економічному розвитку і знижується вплив багатьох традиційних факторів росту. Розвинені країни формують нову технологічну

базу економічних систем, використовуючи новітні досягнення в області біотехнологій, інформатики

і нанотехнологій, в тому числі в охороні здоров'я. Економічні трансформації в Україні, що відбувалися протягом попередніх років, які дали старт ринково орієнтованої господарської

системі за рахунок традиційних видів діяльності, забезпечили певне економічне зростання.

Але це був, треба визнати, зростання без розвитку. Процес інтеграції в світову господарську систему,

слід погодитися з оцінками фахівців, поки відбувається на невигідною основі і в неперспективних сферах деятельності6

. У той же час відставання в розвитку нових технологій останнього покоління знижує конкурентоспроможність національної економіки, а також підвищує її вразливість

в умовах наростаючого геополітичного суперництва. Тому необхідно забезпечити сприятливі умови для розробки і впровадження високих технологій суб'єктами господарювання різних форм власності в усі сфери життєдіяльності. Наявність науково-дослідного

потенціалу і високотехнологічних виробництв створює умови для забезпечення технологічного

лідерства України по ряду найважливіших напрямків, формування комплексу високотехнологічних

галузей і розширення позицій на світових ринках наукоємної продукції, збільшення стратегічної присутності України на ринках високотехнологічної продукції та інтелектуальних послуг, модернізації традиційних галузей економіки, в тому числі за рахунок розгортання глобально орієнтованих спеціалізованих виробництв.

По-третє, Україна не зможе в майбутньому підтримувати конкурентні позиції у світовій економіці

за рахунок дешевизни робочої сили та економії на розвитку освіти і охорони здоров'я. Для України відповідь на цей виклик передбачає подолання негативних тенденцій в розвитку і використанні

людського потенціалу та інфраструктури життєдіяльності, які характеризуються:

1) неефективною політикою зайнятості, що супроводжується значними соціальними витратами, високими міграційними інтенціями, знеціненням і декваліфікація робочої сили. На відміну від країн ЄС, які велику увагу приділяють питанням зайнятості, безробіття та ринку

праці, Україна протягом 20 років не змогла сформувати цілісну концепцію останнього. Через

невідповідності структури професійної підготовки кадрів потребам ринку праці України

виникає значний дисбаланс між їх попитом і пропозицією. Посилюється ризик збільшення виплат по безробіттю і додаткових витрат на перекваліфікацію безробітних. особливо

гострою є проблема «першого робочого місця» і працевлаштування осіб старше 40 років;

2) низьким рівнем оплати праці (питома вага оплати праці в собівартості продукції складає 10% 7

). Це найважливіша проблема національної економіки, оскільки саме рівень оплати

праці визначає такі основні параметри, як якість життя населення і сукупний платоспроможний попит;

3) неефективною політикою в сфері соціального захисту. У соціальній сфері основні бюджетні кошти спрямовуються на підтримку виплат за структурою, в якій переважають пасивні елементи соціального захисту. Активні елементи (освіта, медицина, професійне

навчання), які підвищують трудовий потенціал людини, залишаються об'єктом залишкового фінансування. Такий підхід гальмує системні ринкові перетворення, істотно знижує їх

результативність. Відсутність відчутного для більшості населення поліпшення життя в Україні

значною мірою пояснюється невідповідністю проведених реформ реальним умовам, що склалися в країні. Необхідно ліквідувати всі зони втрат в соціальному секторі. Автор переконаний в необхідності здійснення аудиту системи пільг, соціальних та компенсаційних виплат

і одержувачів пільг для визначення обсягу необхідних бюджетних коштів на фінансування

системи пільг і відмова від їх надання тим категоріям пільговиків, які безпідставно

в них включені. Ресурси повинні направлятися того, хто в них відчайдушно потребує, а не людям, які можуть легко прожити без них;

4) незавершеністю пенсійної реформи. Незважаючи на важливі наслідки зміни пенсійного законодавства, проведеної пенсійної реформи притаманний ряд недоліків: більшість

заходів мають параметричний характер, спрямовані на подолання дефіциту бюджету Пенсійного фонду України. Однак оцінки їх ефективності дозволяють говорити про його деяке скорочення, але ніяк не про бездефіцитність (тим більше появі профіциту); для майбутніх пенсіонерів

умови пенсійного забезпечення стають менш комфортними (крім рідкісних винятків), отже, завдання забезпечення гідного рівня їх життя не наважується. В таких умовах державі,

безумовно, потрібно активно залучати до пенсійного забезпечення недержавні пенсійні

фонди; в умовах високого рівня старіння населення головним пріоритетом державної соціальної та демографічної політики має бути не тільки стимулювання народжуваності, а й продовження повноцінної економічної і соціальної активності населення старших вікових груп,

що сприятиме забезпеченню рівноваги між економічним і демографічним розвитком суспільства;

5) неефективністю реформ системи охорони здоров'я. Вітчизняна система охорони здоров'я

не здатна в достатній мірі задовольнити потреби населення в медичній допомозі, забезпечити доступність, якість та своєчасність медичних послуг. Це знаходить відображення і в медико-демографічних показниках, які хоча і мають певну позитивну динаміку, однак досі залишаються на критичному рівні. Так, в 2011 р природне скорочення чисельності

населення склало 161 993 чол. (В розрахунку на 1 тис. Населення 3,5 чол.), Високий за європейськими

мірками рівень смертності - 664 588 чол. (Коефіцієнт смертності 14,5 на 1 тис. Населення), найнижчий

рівень народжуваності відвідувань - 502 595 чол. (Коефіцієнт народжуваності 11,0 на 1 тис. Населення), високий рівень захворюваності і т. п.;

6) неефективною політикою в житлово-комунальній сфері. Рівень забезпеченості житлом

в Україні на сьогодні є одним з найнижчих в Європі. У той же час знос основних фондів

в підгалузі обумовлює незадовільний технічний стан об'єктів житлово-комунального господарства. Із загальної протяжності водопровідних мереж перебувають в аварійному стані

і вимагають заміни 37%, каналізаційних мереж - 34,8%. Однією з найгостріших проблем галузі є нераціональне і неефективне використання паливно-енергетичних ресурсів підприємствами житлово-комунального господарства. Так, втрати теплової енергії протягом року складають

в середньому понад 13 млн Гкал, що дорівнює 11% обсягу відпущеної теплової енергії, або марно витрачається більше 2,1 млрд м³ природного газу. Обсяг втрат і неврахованої питної води на

підприємствах водопровідно-каналізаційного господарства в містах України перевищує 30% і в окремих випадках може досягати 60% від поданої в систему води. Через незадовільний

стану мереж і неоптимального режиму роботи насосних станцій втрачається майже чверть споживаної електроенергії. За оцінками експертів, впровадження заходів з енергозбереження тільки

в житлово-комунальному господарстві дає можливість зменшити споживання газу при виготовленні,

транспортування та постачання теплової енергії в системі житлово-комунального господарства в середньому

на 22%; електроенергії в системах водопостачання і водовідведення на 15-20% 9

.

Позначилися нові внутрішні обмеження зростання, зумовлені неналежним станом

об'єктів інфраструктури. Перш за все це стосується доріг, пересування по яким слід розцінювати не тільки з точки зору зниження ефективності логістичних результатів суб'єктів господарювання, а в першу чергу як загрозу безпеці життя людей - водіїв, пасажирів.

Отже, Україні потрібно шукати відповіді на ключові проблеми та виклики, викладені вище. Вирішити відповідні завдання за допомогою чисто технологічного інструментарію вже неможливо. На відміну

від Росії і Китаю ми не володіємо такими обсягами природних, сировинних, фінансових і трудових

ресурсів. Тому необхідна реформаторська стратегія, яка здатна в комплексі охопити всі

напрямки економічної, соціальної та технологічної модернізації. В сучасних умовах

при наявності системних ризиків і протиріч в соціально-економічному розвитку держави потрібна

нова економічна ідеологія для забезпечення ефективного соціально-економічного розвитку.

У сучасних дослідженнях економічна ідеологія як атрибут економічного світогляду суспільства розглядається як «система економічних ідей, понять і теорій, в яких адекватно відображаються економічні інтереси ... соціальних верств, груп, класів, націй і

народу »10. Типологія економічних ідеологій представлена ​​в дослідженнях Л. Мізеса, який

розділяє їх на три основні групи: ліберальну (заснована на індивідуальній економічної власності), соціалістичну (колективна власність на засоби виробництва) і інтервенціональную (концептуальний образ регульованого ринку, «третій шлях»). Однією з найменш ефективних є так звана грошова ідеологія, сутність якої полягає в надмірному

використанні грошової і кредитної політики як засобу досягнення економічного добробуту соціума11. Ще одним видом неефективної економічної ідеології є економічний

традиціоналізм як «ідеологія, що вважає правильним і доцільним зберігати вірність цінностям, традиціям і способу діяльності, придбаним від попередників» 12. прикладом такого

економічного традиціоналізму є, на наш погляд, сьогоднішня економічна ідеологія в

Україна з властивою їй «наздоганяючої» модернізацією, в безнадії і безперспективності якої сучасне українське суспільство вже переконалося. До того ж і на сьогоднішній день характерними є процеси, коли «в системі міждержавних економічних відносин цілеспрямовано формуються механізми ... які, по суті, не дають можливості переміщення країн з

низького на більш високий рівень »13.

Внутрішні ж протиріччя соціально-економічного розвитку України та глобальні кризові

явища - це лише прояви фундаментального протиріччя між подальшої капіталізацією

економіки, що реалізується через тенденцію перетворення будь-якого ресурсу в капітал, т. е. в вартість,

здатну збільшувати свою вартість (звідси примноження різних видів капіталу: людського, соціального, інституційного, інтелектуального і т. п.), - з одного боку, і соціалізацією і гуманізацією економіки, що проявляється в необхідності її підпорядкування інтересам розвитку

людини і суспільства, - з іншого.

Економічна ідеологія виступає як значуща система ідей різного характеру за вибором

і організації шляхів соціально-економічного розвитку. Соціальна ефективність економічної

ідеології проявляється в ступені її відповідності для створення високого рівня добробуту суспільства. Економічна ідеологія як направляючий вектор економічного світогляду є

засобом формування і досягнення економічної мети суспільства, а отже, і основою

визначення економічної політики, пріоритетів розвитку. Тому недостатня визначеність

сучасного українського суспільства щодо конкретних перспектив суспільного розвитку,

його амбівалентність, необхідність трансформації існуючої системи соціально-економічних зв'язків, створення нових засобів активізації людського капіталу обумовлюють необхідність подолання суперечностей між капіталізацією, соціалізацією і гуманізацією економіки

на основі ефективної макроекономічної політики.

При розробці нової економічної ідеології і стратегії соціально-економічного розвитку України необхідно враховувати досвід промислово розвинених країн, який показує, що

досягнення соціально-економічного зростання відбувалося за рахунок підвищення продуктивності

праці. В умовах економічного зростання реалізація соціальних програм стає менш «болючою» і веде до зменшення розбіжностей між різними групами населення, які

мають різні інтереси. Економічне зростання дозволяє вирішувати соціальні та культурні проблеми,

створювати нові освітні установи, реалізовувати програми боротьби з бідністю без

падіння існуючого рівня виробництва і споживання суспільних благ, т. е. підвищувати добробут і якість життя населення.

Таким чином, проблеми і виклики, які стоять сьогодні перед Україною, свідчать про необхідність формування та реалізації нової економічної ідеології, оптимального розподілу ресурсів між складовими людського та економічного капіталу, між накопиченням

і споживанням, між поточними і перспективними пріоритетами розвитку держави. Реформаторська стратегія повинна комплексно охопити всі напрямки економічної, соціальної та технологічної модернізації. Система державного регулювання соціально-економічних процесів повинна враховувати інтереси всіх без винятку сторін (держави, регіонів, суб'єктів

господарської діяльності, населення), взаємопов'язувати всі важелі державного регулювання та запобігати будь-яким можливостям переваги індивідуальних, групових, відомчих

або регіональних інтересів над загальнодержавними в забезпеченні ефективного соціально-економічного розвитку України.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас