1   2   3   4   5   6   7
Ім'я файлу: Форми дист 2020_022a8a4be53ae508eed2d6372151e4a4.docx
Розширення: docx
Розмір: 57кб.
Дата: 11.03.2021
скачати

ТЕМА 6. ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ

Кожний урок повинен бути для наставника завданням,

до виконання якого він прагне, обдумуючи його завчасно... К.Д.Ушинський

ПЛАН

  1. Поняття про форми навчання, їх особливості.

  2. Історія розвитку форм навчання.

  3. Урок як основна форма організації навчання, його особливості.

  4. Традиційні вимоги до уроку: дидактичні, організаційні, психологічні, етичні, гігієнічні. Сучасні вимоги до уроку.

  5. Типологія і структура уроків. Характеристика структурних елементів різних типів уроків.

  6. Ефективний план уроку у Новій українській школі.

  7. Види навчальної роботи: фронтальна, групова, парна та індивідуальна.

  8. Нестандартні уроки та їх значення.

  9. Підготовка вчителя до уроку: попередня і безпосередня.

  10. Самоаналіз уроку.

  11. Позаурочні форми навчання: семінарське заняття, практикум, факультативні заняття, екскурсії, предметні гуртки, домашня навчальна робота учнів, консультації. 12. Специфіка організації самостійної роботи у ГПД. Етапи самопідготовки.

13. Урок у школі з малою кількістю учнів. Особливості планування та організації уроків у класі-комплекті.


1. Поняття про форми навчання, їх особливості


Ефективність засвоєння знань учнями залежить не лише від змісту, методів і прийомів навчання, а й від форм організації навчальної роботи.

Слово форма у перекладі з латини означає зовнішність. Якщо методи характеризують внутрішню сторону навчального процесу, то форми організації навчання характеризують зовнішній бік навчальної взаємодії: кількість учнів, місце і тривалість навчання, особливості спілкування вчителя і учнів.

Таким чином, форма організації навчання – це зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі. Наприклад, урок, лекція, семінар, екскурсія, факультатив та ін.

Форми навчання мають відповідати меті, змісту, умовам, в яких вони здійснюються (кількість дітей, їхній вік, наявність обладнання, специфіка предмета, тривалість навчання тощо).

Головними особливостями організаційних форм навчання є:

  1. Певний зовнішній вияв функцій учителя і учнів відповідно до розпорядку (фронтальне прослуховування розповіді, пояснення, групове або індивідуальне виконання завдання вчителя та ін.).

  2. Діяльність учителя і учнів здійснюється в певних часових межах – урок може тривати від 30 до 45 хвилин, бути спареним (для читання лекції чи проведення екскурсії).

  3. Склад учнів може бути постійним (клас на уроці) або змінним (групова робота за диференційованого навчання або при виконанні лабораторних робіт).

  4. В організаційній формі навчання існує певний порядок спілкування вчителя з учнями (на уроці вчитель безпосередньо дає учням навчальну інформацію, під час екскурсії цю функцію може виконувати екскурсовод, проінструктований вчителем).


2. Історія розвитку форм навчання


До сучасної форми навчання людство прийшло не відразу. Так, у школах давнього світу панувала система індивідуального навчання – вчитель навчав кожного учня окремо. Наприклад, ремісник брав собі учня, який жив у його будинку і навчався ремесла. Сьогодні індивідуальна форма навчання практикується головним чином для роботи з відстаючими учнями або на приватних заняттях із репетитором.

Індивідуальна форма навчання має очевидні переваги: забезпечує можливості для індивідуалізації змісту і темпу навчання, здійснення систематичного і оперативного контролю за ходом і результатами навчальної діяльності учня. Водночас ця форма навчання невигідна з економічного погляду, що обмежує її застосування у педагогічній практиці. Крім того, за такої організації навчання учень не має можливості взаємодіяти зі своїми ровесниками, що стримує його пізнавальний розвиток і формування комунікативних умінь.

У середньовічних школах домінувала індивідуально-групова система навчання. Вчитель займався з групою учнів, проте навчальна діяльність, як і раніше, мала індивідуальний характер. Учитель спілкувався з кожним учнем окремо, по черзі перевіряв засвоєння знань, пояснював новий матеріал, давав індивідуальні завдання. У цей час інші учні самостійно працювали над власними завданнями. В одній групі збирали учнів різного віку, з різним рівнем підготовки, заняття проводили без усталеного розкладу, дітей приймали до школи впродовж року, закінчували навчання в будь-яку пору року. Ця система давала можливість учням засвоїти найпростіші навички читання, письма і рахунку. Проте вона була дуже недосконалою, мала ті ж недоліки, що й індивідуальне навчання.

Бурхливий розвиток в епоху Відродження наук, виробництва, мистецтв викликав потребу в значній кількості письменних людей. У ХVІ ст. очевидною стала непридатність індивідуального та індивідуально-групового навчання для задоволення суспільних запитів у сфері освіти. У зв’язку з цим виникає групова форма навчання. Так, у ХVІ – ХVІІ ст. у братських школах України й Білорусії виникла нова форма організації навчальних занять, яка передбачала певні елементи класно-урочної системи навчання. Учитель працював фронтально з усім класом за певним розкладом. На заняттях використовувалися різні методи: пояснення, бесіда, самостійна робота, диспут, взаємне навчання. Учням давали домашнє завдання, виконання якого перевірялося під час занять, що мали назву “урокиˮ.

Доцільність класно-урочної системи навчання та шляхи її впровадження обґрунтував у ХVІІ ст. Я.А.Коменський у працях “Велика дидактикаˮ та “Закони добре впорядкованої школиˮ. Ця система давала можливість учителеві водночас навчати багатьох учнів. Її ефективність була настільки очевидною, що незабаром урок став провідною організаційною формою навчання у школах багатьох країн світу.

Відзначимо особливості класно-урочної системи:

  1. Об’єднання учнів одного віку в стабільні групи – класи.

  2. Одночасна робота всіх учнів класу за єдиним навчальним планом.

  3. Основною одиницею занять є урок, який відводиться для вивчення лише одного навчального предмету.

  4. Обов’язковість занять для всіх учнів.

  5. Наявність розкладу уроків, перерв, єдиного навчального року і канікул.

У ХVІІІ ст. у Західній Європі, Америці робилися спроби відмовитися від класно-урочної системи, стала розвиватися белл-ланкастерська система навчання, розроблена англійськими педагогами А.Беллом та Дж.Ланкастером. Суть її полягала у взаємному навчанні, коли старші учні початкової школи й ті, що добре вчилися, були помічниками вчителя і під його керівництвом навчали решту учнів. Це давало змогу одному вчителеві організувати навчання кількох сотень учнів. Однак ця система не забезпечувала належної якості навчання, тому проіснувала недовго.

На початку XX ст. знову були спроби відмовитися від класно-урочної системи навчання. У США, Англії, деяких інших країнах Заходу стали впроваджувати системи індивідуалізованого навчання, покликані готувати активних, ініціативних, енергійних функціонерів держави, найпоширенішою з яких був Дальтон-план (від м. Дальтон у США). Згідно з нею, скасовувалися уроки; навчальні класи ставали предметними “лабораторіямиˮ, кожен учень працював самостійно, виконував тижневі чи місячні завдання (“підрядиˮ) відповідно до своїх індивідуальних можливостей, а вчителі були консультантами й контролерами.

У другій половині 20-х років у дещо зміненому вигляді дальтон-план намагалися перенести до радянської школи. Основні його ідеї було втілено в лабораторнобригадній організації навчання, за якої замість класів створювали “лабораторіїˮ, учнів поділяли на невеликі групи-бригади (по 5–7 осіб), вчилися у цих групах за спеціальними підручниками (“робочими книгамиˮ), виконували складені вчителем денні, тижневі, місячні “робочі завданняˮ з кожного навчального предмета. Ця система не виправдала себе через те, що знижувала керівну роль вчителя, не забезпечувала опанування систематичними й міцними знаннями, породжувала безвідповідальне ставлення до навчання. Проте окремі її елементи заслуговують на увагу й сьогодні: самостійна робота з підручником, опрацювання довідкової літератури, виконання групових завдань на лабораторних і практичних заняттях тощо.

У сучасній вітчизняній школі використовують класно-урочну систему навчання. Відповідно до Закону України “Про загальну середню освітуˮ наповнюваність класів загальноосвітніх навчальних закладів не повинна перевищувати 30 учнів. У селищних, сільських загальноосвітніх навчальних закладах кількість учнів у класах визначається демографічною ситуацією, але повинна становити не менше 5 осіб. За меншою кількістю учнів у класі навчання здійснюють за індивідуальною формою.

Згідно з цим Законом тривалість уроків в початковій школі становить: у перших класах – 35 хвилин, у других – четвертих – 40 хвилин. У п’ятих – дванадцятих класах – 45 хв.

Оскільки класно-урочна система базується на навчальній роботі з класом і за певним розкладом занять, виникає проблема комплектування класу і складання розкладу. Класи комплектують при вступі дітей до школи, склад учнів зберігається від першого до останнього року навчання в цій школі, що сприяє забезпеченню чіткої організації та успішного виховання учнівського колективу. При комплектуванні класів (перших, п’ятих, десятих), а також їх поповненні добирають учнів одного віку обох статей з таким розрахунком, щоб у кожному класі була приблизно однакова їх кількість, рівномірно розподілялися сильні й слабші учні, майбутні активісти та учні, які потребують посиленої уваги вчителя.

Складаючи розклад уроків, враховують динаміку працездатності учнів упродовж дня і тижня, передбачають чергування гуманітарних і природничоматематичних предметів, домагаються рівномірного навантаження учнів протягом тижня, зважають на інтереси вчителя.

У наш час класно-урочна система навчання залишається найбільш поширеною в усьому світі. Незважаючи на те, що її основні положення були обґрунтовані ще 400 років тому, вона продовжує залишатися основною завдяки своїм перевагам: має чітку організаційну структуру, економна, оскільки один вчитель працює одночасно з великою групою учнів, створює умови для взаємонавчання, колективної діяльності, виховання та розвитку учнів.

Проте вона має і недоліки, які знижують її ефективність – орієнтація на “середньогоˮ учня, відсутність умов для здійснення індивідуальної навчально-виховної діяльності.



  1   2   3   4   5   6   7

скачати

© Усі права захищені
написати до нас