1   2
Ім'я файлу: сутність та характер гри футбол.doc
Розширення: doc
Розмір: 191кб.
Дата: 13.05.2020




ЗМІСТ
Вступ………………………………………………………………………………….3
Розділ І. Гра у футбол та його характеристика………………………………...5

    1. Виникнення та розвиток гри у футбол………………………………………5

    2. Загальна характеристика футболу…………………………………………...8

    3. Урок футболу в школі як засіб фізичного виховання……………………..10


Розділ ІІ. Вплив футболу на організм спортсменів…………………………...12

    1. Визначення ефективності різних варіантів тренувальних навантажень футболістів 16-18 років на етапі спортивного вдосконалення…………...12

    2. Оптимізація впливу тренувань в системі підготовки юних футболістів на етапі поглибленої спеціалізації……………………………………………..20

    3. Застосування медико-біологічних засобів відновлення працездатності футболістів…………………………………………………………………...27


Висновки……………………………………………………………………………30
Список використаної літератури………………………………………………….32

ВСТУП

Серед багаточисленних видів спорту, які культивуються у системі фізичного виховання України, футбол займає одне з провідних місць. Важко назвати інший вид спорту, який міг би змагатися з ним у популярності.

Доступність цієї гри, простота інвентаря й обладнання, величезна емо­ційність ігрових ситуацій, необхідність проявлення волі і мужності при по­доланні дій суперників роблять футбол як вид спорту цінним засобом фізичного виховання. Футбол дозволяє без великих матеріальних затрат досягти високого ступеня фізичної підготовленості та розвивати швидкість, силу, витривалість, спритність і багато інших рухових якостей, виховувати сміливість, дисциплінованість.

На сучасному етапі розвитку футболу в Україні гостро постала проблема виховання національних кадрів, не вистачає висококваліфікованих фахівців в галузі спорту, тренерів, викладачів. Найбільш гаряче питання в сучасному футболі .є питання легіонерів. Адже надалі могло би бути таке, що за одну з українських команд могли б грати будь хто, тільки не українці.

З історичних джерел видно, що футбол на Україні почав розвиватися ще в XIX ст., але особливого розвитку він набув у післявоєнні роки. Український футбол тоді був на висоті. Про його високий рівень свідчить те, що на протязі багатьох років і міжнародних змаганнях основу національних збірних команд складали українці. Такі як Ю. Войнов, В. Мунтян, В. Пузач, І. Біланов, В. Колотов, О. Блохін, Л. Буряк та багато інших.

Актуальне питання виховання власних футбольних кадрів стоїть зараз на першому місці. Популярність футболу серед широких мас населення поступово починає спадати. Раніше стадіони не вміщали всіх бажаючих, а зараз вини майже пустують. Вболівальники бажають бачити швидкісний, технічний футбол - футбол нової спортивної доби, вболівати за українських футболістів та український футбол. Аналізуючи розвиток світового спорту можна сказати про те е, що існує тісний взаємозв'язок між рівнями розвитку футболу і спорту взагалі. Сьогодні в Україні футбол може виступати одним з небагатьох, на жаль, чинників єднання нації. Усі ми повною мірою це відчуваємо, коли грає Національна збірна України або київське «Динамо». Особливої ваги набуває футбол для виховання та оздоровлення молоді.

Зважаючи на складну економічну ситуацію в країні, необхідно шукати реальні й водночас ефективні шляхи підтримки достатнього фізичного стану молоді, особливо шкільного віку. І урок футболу в загальноосвітніх школах — найбільш придатна форма, зважаючи на фактори, які усім відомі. Це, по-перше, без перебільшення — всенародна любов до футболу. І по друге, можливість комплексного позитивного впливу на організм, якому піддаються основні життєзабезпечувальні системи: серцево-судинна, дихальна і м'язова.


Розділ І. Гра у футбол та його характеристика


    1. Виникнення та розвиток гри у футбол


Зародження футболу відноситься до глибокої старовини. Ще у древніх греків гра в м'яч користувалася великою шаною і включалася в програму фізичних вправ.

Перша згадка про гру в м'яч, що віддалено нагадує футбол, відноситься до 180 р. н.е. Суть гри: 2 команди прагнули провести м'яч на половину поля противника. Гра нагадувала сучасне регбі, але руками грати заборонялося. Встановити точно, яка з античних ігор в м'яч може вважатися прародителькою сучасного футболу, не представляється можливим. Але багато фахівців з історії фізичної культури вважають, що футбол зобов'язаний своїм походженням давньоримській грі «гарпастум», яку римські легіонери завезли до Британії, Галію і інші країни Західної Європи [18, с.34].

Англійці доводять, що гра ногами в м'яч в Британії була відома вже в IX ст Можна передбачати, що подібні ігри в західноєвропейських державах в середині століття розвивалися і самостійно, і в порядку запозичення окремих елементів один у одного.

У 1313 р. англійський король Едуард II забороняє проведення гри в межах міста. Аналогічний указ в 1349 р. видає і Едуард III. А французький король Карл V пішов ще далі, заборонивши в 1369 р. Всі народні ігри. У Італії першу згадку про футбол відносять до 1400 р., причому на відміну від Англії і Франції футбол став не народною розвагою, а грою аристократичних кіл [2, с.55].

Новий етап в історії футболу починається з XIX ст, особливо з другої його половини, коли спортивний метод визнається найбільш доцільним методом фізичного виховання, а спорт і спортивні ігри стають ефективними засобами фізичного розвитку.

У англійських коледжах і університетах в першу чергу почали поширюватися ігри в м'яч. У другій половині XIX ст у футболі визначилися 2 напрями: одне з них підтримувалося Лондонськими і Кембріджськими коледжами, що організували в 1863 р. Футбольну асоціацію і що прийняли рішення культивувати гру з круглим м'ячем і грати лише ногами. Прибічниками іншого напряму на чолі з університетом р. Регбі було вирішено грати в овальний м'яч, причому і руками і ногами [18, с.56].

У 1848 р. була зроблена спроба Кембріджським футбольним клубом встановити єдині правила гри. На жаль, вони були загублені і не побачили світла. А ось 8 грудня 1863 р. були опубліковані що перші дійшли до нас правила футбольної гри. Пізніше ці правила багато разів редагувалися, поки не знайшли сучасний вигляд.

У 1882 р. відбулося об'єднання чотирьох самостійних футбольних союзів: Англії, Шотландії, Уельсу і Ірландії. Були прийняті єдині правила і затверджена Міжнародна порада, що має право виробляти ті

або інші зміни в правилах футболу.

Суддя на футбольному полі вперше з'явився в 1880-1881 рр.

З 1881 р. суддя став виходити на полі з двома помічниками. У 1871 р. в Англії був заснований розиграш кубка країни, за який клуби цієї країни борються і до цього дня.

Перша міжнародна зустріч була проведена в 1873 р. між командами Англії і Шотландії.

У 80-х рр. XIX ст гра у футбол поширюється в країнах континентальної Європи. У 1875 р. футбол проникає до Голландії, декілька пізніше в Данію. Данія зайняла аж до початку Першої світової війни провідні позиції у футболі на континенті. З 1882 р. у футбол почали грати в Швейцарії, з 1890 г.– в Чехії, з 1894 р. – в Австрії.

У 1904 р. була створена Міжнародна федерація футбольних асоціацій (ФІФА), куди в даний час входить близько 180 країн. Разом з ФІФА, з 1954 р. існує Європейський союз футбольних асоціацій (УЄФА). Починаючи з 1930 р. кожні 4 роки проводяться чемпіонати світу по футболу, а з 1958 р. – чемпіонати Європи, в яких беруть участь національні збірні команди. З 1908 р. футбол включений в програму Олімпійських ігор, хоча і визнаний олімпійським виглядом спорту починаючи з 1900 р. Під керівництвом УЄФА розігруються змагання між сильними клубами Європи: з 1956 р. Кубок європейських чемпіонів (нині Ліга чемпіонів), з 1961 р. Кубок кубків, з 1958 р. Кубок ярмарків (нинішній Кубок УЄФА) [18, с.80].

Аналогічні турніри для сильних національних збірних і клубних команд розігруються не лише в Європі, але і в країнах Південної Америки, Африки, Азії, Австралії. Останніми роками кращі клубні команди різних континентів почали розігрувати між собою різні міжконтинентальні кубки з метою виявлення сильних клубів світу.


    1. Загальна характеристика футболу


Футбол – гра в м'яч ногами, в основі якої лежить боротьба двох команд чисельністю по 11 чоловік кожна, гравці яких об'єднані загальною метою

–перемогою [19, с.23].

Розміри футбольного поля і особливості гри представляють до її учасників підвищені вимоги в плані рухової активності, що виявляється в різних формах переміщень (ходьба, рівномірний біг, прискорення, ривки із зміною напряму, стрибки). Підраховано, що залежно від свого амплуа футболіст пробігає за матч від 8 до 12 км., а об'єм швидкісної роботи складає 1800-2200 м. Тому слідує велика увага приділяти їх загальній і спеціальній фізичній підготовці [19, с.34].

Специфіку футболу визначають дії з м'ячем, до яких відносяться: удари, ведення, зупинки, відбір, хитрощі, введення із-за бічної лінії і прийоми техніки гри воротаря.

Тактика є основним вмістом діяльності футболістів під час гри і найважливішим чинником, якою при зразковій рівності показників фізичної, технічної і морально-вольової підготовленості двох команд забезпечує перемогу однієї з них.

Заняття футболом сприяє гармонійному розвитку людини.

Неможливо досягти яких-небудь помітних успіхів в цій грі, не володіючи хорошими фізичними кондиціями (прудкість, спритність, гнучкість, сила, витривалість), здатністю швидко орієнтуватися і приймати вірні рішення в складних ігрових ситуаціях, відчуттям колективізму, високими морально-вольовими якостями.

Оскільки тренування і змагання по футболу проходят цілорічно в різних, незрідка умовах, що різко змінюються, кліматичних, ця гра сприяє фізичному гарту, підвищенню опірності організму і розширенню адаптаційних можливостей.

Футбол (або окремі вправи з гри) часто використовуються представниками інших видів спорту як відмінний засіб загальної фізичної підготовки, розвиток тактичного мислення і вольових якостей.

Емоційні особливості дозволяють використовувати гру у футбол або вправи в техніці володіння м'ячем як засіб активного відпочинку.

Всі наведені вище чинники зумовлюють місце і значення футболу в системі фізичного виховання в нашій країні. Підготовка кваліфікованих футболістів проводиться в секціях по футболу колективів фізичної культури, ДЮСШ, СДЮСШОР, спортинтернатах.

Тисячі дітей і підлітків займаються в секціях по футболу в загальноосвітніх школах, в ПТУ і технікумах, в клубах за місцем проживання. Футбол як учбовий предмет включений в програму фізичного виховання у вищих учбових закладах у вигляді обов'язкових або факультативних занять [16, с.166].

Футбол широко використовується як основний засіб фізкультурно-оздоровчої роботи в різних місцях відпочинку, парках, санаторіях і дитячих оздоровчих таборах.

Змагання по футболу є важливим засобом залучення населення країни в систематичні заняття фізичною культурою і спортом, необхідною умовою підвищення майстерності, виконання нормативів і вимог Єдиної спортивної класифікації.

1.3.Урок футболу в школі як засіб фізичного виховання
Серед багаточисельних видів спорту, які культивуються в системі фізичного виховання України, футбол займає одне з провідних місць. Важко назвати інший вид спорту, який міг би змагатися з ним у популярності. Його простота, доступність широким верствам населення, доступність гри, величезна емоційність ігрових ситуацій, необхідність проявлення волі і мужності при подоланні дій суперника роблять футбол популярним видом спорту і цінним засобом фізичного виховання. Мабуть, немає такого хлопчика, який би не гонив м'яча у своєму дворі, чи то на будь-якому вільному майданчику. Футбол дозволяє без великих матеріальних затрат досягти високого ступеня фізичної підготовленості та розвивати швидкість, силу, витривалість, спритність, стрибучість і багато інших рухових якостей, виховувати сміливість, дисциплінованість, розвивати координацію і рішучість [18, с.121].

Федерація футболу України провела значну попередню підготовку і створила необхідні передумови для підписання Договору про співробітництво. Так, були організовані Всеукраїнська науково-практична конференція «Впровадження уроку футболу в середніх закладах освіти» і Всеукраїнський семінар «Організація та проведення регіональних курсів підвищення кваліфікації вчителів фізичної культури з методики викладання футболу». У містах Києві, Львові, Харкові та Дніпропетровську створені і розпочали роботу регіональні постійно діючі курси перепідготовки вчителів фізкультури, які викладають футбол у школі. У журналі «Фізичне виховання в школі» систематично виходить рубрика «Футбол у школі».

Малорухливий образ життя більшості - унаслідок цього збільшується внутрішній м'язовий тиск, порушується нормальний кровообіг. Сидяче положення, а також низька інтенсивність роботи м'язів живота і верхніх кінцівок створюють передумови для розвитку застійних явищ у внутрішніх органах, порушення крово- і лімфообігу в ногах і руках. Застій крові в черевній порожнині € причиною недостатнього постачання крові, а з нею — і кисню в головний мозок. Недостатнє постачання мозку киснем суттєво впливає на зниження розумової працездатності учнів. Суть - у тому, що мозок, маса якого в середньому складає 1550 г, споживає майже третину кисню, що поступає в організм. Його запаси можна поповнити під час занять фізичними вправами на свіжому повітрі.

Вважається оптимальним, коли обсяг рухової активності школярів складає 7-12 годин на тиждень. За таким обсягом рухової активності у школярів спостерігаються найбільш високі показники розумової працездатності, більш висока її стійкість упродовж дня, підвищення успішності й адаптації до фізичних навантажень [18, с.132].

Впроваджуючи урок футболу в школі, ми тим самим збільшуємо рухову активність дітей. Проведення занять на свіжому повітрі покращує вентиляцію легень, кровообіг і зміцнює організм. Регулярні заняття футболом приучують дітей до дисциплінованості впевненості в своїх силах, дають можливість самовиразитися привчають до колективізму і дружби, взаємовиручки. Виховують як фізичні (силу, швидкість, витривалість, стрибучість тощо) так і психічні (впевненість, наполегливість, рішучість, здатність швидко приймати правильне рішення). Таким чином комплексне застосування всіх видів фізкультурно-оздоровчої роботи (урок футболу, урок фізичної культури, різні секційні заняття з різних видів спорту) позитивно впливають на динаміку розумової працездатності дітей.

РОЗДІЛ ІІ. ВПЛИВ ФУТБОЛУ НА ОРГАНІЗМ СПОРТСМЕНІВ


    1. Визначення ефективності різних варіантів тренувальних навантажень футболістів 16-18 років на етапі спортивного вдосконалення


Вікові особливості розвитку психофізіологічних функцій і основних рухових якостей у молодих футболістів.

На початок юнацького віку основні фізіологічні системи вже дозріли, проте в організмі ще продовжуються істотні гормональні перебудови, пов'язані із статевим дозріванням. Продовжуються удосконалюватися взаємовідношення між певними ланками ендокринної системи, що забезпечують спрощення регуляторних процесів. Наголошується різке розширення резервних можливостей всіх органів і систем. Це відбувається за рахунок розвитку функціональних можливостей периферичних органів, а також за рахунок вдосконалення центральних механізмів управління. До 17 років системи вегетативного забезпечення виходять на зрілий рівень функціонування (Д.А.Фарбер і ін., 1990; В.А.Кобзев, 1996; Е.Б.Севостьянова, 1997) [13, с.9].

До 16 років завершується пубертатний стрибок зростання. Виразніше виявляються індивідуальні морфофункциональные особливості, формується тип статури, багато в чому пов'язаний з физиолого-биохимической організацією і адаптивними можливостями організму. Продовжують розвиватися легені, їх життєва ємкість наближається до рівня дорослих (О.В.Матицин, 2001). Серце і серцево-судинна система змінюється порівняно мало. Часто зустрічається вегетососудистая дистонія і підліткова гіпертонія (Н.А.Фомін, Ю.Н.Вавілов, 1991). Може спостерігатися ювенільна гіпертонія - підвищення артеріального тиску систоли до 130-140 мм. рт. ст. Це результат посилення гормональної функції системи гіпоталамус - гіпофіз — надниркові - статеві залози. Із закінченням пубертатного періоду артеріальний тиск нормалізується (Н.А.Фомін, Ю.Н.Вавілов, 1991) [13, с.19].

У юнацькому віці завершується формування типологічних властивостей нервової системи. Природжені генотипічні особливості стають стійкими. Складається індивідуальний тип нервової діяльності. Нервові механізми, регулюючі кровообіг, володіють великою потенційною лабільністю (Н.А.Аршавський, 1967) [10, с.66].

У 17-18 літніх хлопців відносно завершується формування всіх фізичних і рухових якостей (Ю.Г.Крилатих, С.М.Мінаков, 1982), розвивається кірковий руховий апарат і закінчується зростання мозку. Декілька пізніше, до 18-20 років відбувається зрощення потиличної і клиновидної кістей і припиняється зростання в довжину підстави черепа, що є ознакою переходу до дорослого стану (А.А.Маркосян, 1969; М.Т.Матюшонок і ін., 1980). Після 16 років темпи зростання тіла сповільнюються, і до 20 років зростання завершується (С.І.Гальперін, 1965). Багато авторів (Н.В.Жмарев, 1974; Ю.М.Арестов, 1978;В.П.Филин, Н.А.Фомін, 1980; А.П.Лаптев, А.А.Сучилін, 1983) відзначають, що процес зростання тіла в основному закінчується до 17-19 років, хоча чоловіки продовжують зростати до 23-25 років (Н.А.Фомін, Ю.Н.Вавілов, 1991). Дані Л.С.Дворкина (1982) показують, що процес окостеніння ключиці, лопатки, плечових кісток до 20 років вступає в остаточну стадію. Такі ж дані мають в своєму розпорядженні С.І.Гальперін (1965), Ю.Г.Крилатих, С.М.Мінаков (1982), В.М.Волков і В.П.Філін (1983). До цього ж часу відбувається процес окостеніння ребер, який продовжується до 25 років (А.А.Маркосян, 1969, 1974; М.Т.Матюшонок і ін., 1980; Л.С.Дворкин, 1982). Процес окостеніння шийних, грудних і поперекових хребців до 17-18 років ще не закінчений (О.В.Матицин, 2001). На думку А.А.Маркосяна (1974), Л.С.Дворкина (1982), А.П.Лаптева і А.А.Сучиліна(1983) повне окостенінні і хребта настає до 20-25 років. Зрощення ж тазових кісток закінчується до 18-21 року (А.А.Маркосян, 1974). Приблизно такі ж відомості мають Ю.М.Арестов (1978), В.П.Філін і Н.А.Фомін (1980), а також Л.С.Дворкин (1982). Остаточне ж злиття кісток тазу закінчується до 20-25 років (С.І.Гальперін, 1965; А.П.Лаптев, А.А.Сучилін, 1983) [10, с.88].

У віці 17-18 років трубчасті кістки у меншій мірі містять хрящову тканину, декілька тонше стає окістя. Це вказує на уповільнення їх зростання в довжину і товщину. Проте, вони еластичніші, ніж у дорослих (М.Т.Матюшонок і ін., 1980). У цьому віці ділянки стегнової кісті зливаються воєдино (С.І.Гальперін, 1965; А.А.Маркосян, 1974; Л.С.Дворкин, 1982; А.П.Лаптев, А.А.Сучилін, 1983; О.В.Матицин, 2001). У віці 16-18 років повністю закінчується формування всієї стопи (Ю.Г.Крилатих, С.М.Мінаков, 1982; О.В.Матицин, 2001)) [10, с.90].

У юнацькому віці відбувається інтенсивна зміна хімічних і фізичних властивостей м'язів. До 16 літнього віку скелетні м'язи і суглобово-зв'язковий апарат в основному досягають високого рівня розвитку (Б.А.Ашмарін, 1978; О.В.Матицин, 2001). У цей період відбувається бурхливе наростання м'язів (А.А.Маркосян, 1974; О.В.Матицин, 2001). Проте, не дивлячись на все це, мікроструктура основних елементів опорно-рухового апарату ще не ідентична з такою у дорослих людей. Поперечник м'язових волокон, вага окремих м'язів продовжує збільшуватися до 20-25 років (А.А.Маркосян, 1974; Ю.Г.Крилатих, С.М.Мінаков, 1982; Н.А.Фомін, Ю.Н.Вавілов, 1991). До 18 років відбувається збільшення ваги м'язів до 44,2% (А.А.Маркосян, 1974; Ю.М.Арестов, 1978; В.П.Філін, Н.А.Фомін, 1980; Ю.Г.Крилатих, С.М.Мінаков, 1982; О.В.Матицин, 2001). Зростання м'язових волокон в довжину продовжується до 20-25 років, а в товщину до 30-35 років (М.Т.Матюшонок,1980). В цілому, до 20-25 років закінчується формування м'язів і скелета людини (С.І.Гальперін, 1965; Н.А.Фомін, В.П.Філін, 1972) [15, с.177].

У хлопців у віці 17 років наголошується високий рівень витривалості і працездатності дихальної мускулатури (М.Т.Матюшонок і ін., 1980), продовжується посилений розвиток грудної клітини, помітно збільшується анаеробна продуктивність (О.В.Матицин, 2001). Станова сила наближається до сили 20-30 літніх (С.І.Гальперін, 1965; Ю.М.Арестов, 1978; О.В.Матицин, 2001), життєва ємкість легенів досягає 4000 мл (А.П.Лаптев, А.А.Сучилін, 1983). У цьому віці показники ЧСС складають 65-75 ударів в хвилину і практично не відрізняються від ЧСС дорослих (В.П.Філін, Н.А.Фомін, 1980; Ю.Г.Крилатих, С.М.Мінаков, 1982) [15, с.190].

У віці 17-18 років ще не закінчено остаточне формування моторики і вегетативних функцій (С.І.Гальперін, 1965). Поважно відзначити, що опірність організму несприятливим діям зовнішнього середовища, імунологічні і адаптаційні механізми їх організму в цьому віці ще недосконалі (О.В.Матицин, 2001). Досягнення максимально можливих результатів значною мірою обумовлене ходом природного вікового розвитку (С.А.Бакулін, 1994). Робота над розвитком відповідних якостей може виявитися ефективною лише в разі збігу у часі цілеспрямованого напруженого тренування з піком вікового розвитку даної якості (В.Н.Платонов, 1982) [13, 5].

Основними завданнями підготовки футболістів груп спортивного вдосконалення є подальше підвищення рівня загальної і спеціальної фізичної підготовки, підвищення технико-тактического майстерності з врахуванням індивідуальних особливостей і ігрового амплуа, вдосконалення технічних прийомів і виховання уміння ефективно застосовувати їх в процесі гри. Для 17-18 літніх спортсменів характерна підвищена схильність до швидкісно-силової роботи в анаеробних умовах енергозабезпечення (В.Н.Платонов, 1982). Вважається, що в цьому віці в найбільшій мірі можуть виявитися спеціальні швидкісно-силові можливості спортсмена (В.П.Філін, 1970; А.П.Лаптев, А.А.Сучилін, 1983; Д.А.Фарбер і ін., 1990), що обумовлюють успішність виконання технічних дій (І. Майнас, 2000). Досягають свого максимуму показники вибухової сили (О.В.Матицин, 2001). На думку В.М.Волкова і В.П.Філіна (1983) починати тренувальні заняття по розвитку швидкісної і силової витривалості потрібно з 16-17 років, оскільки на цей віковий період відбувається підвищення витривалості (Ю.М.Арестов, 1978), яка досягає свого піку до 23-26 років (Ю.Г.Крилатих, С.М.Мінаков, 1982). Після закінчення періоду статевого дозрівання дуже поважно адаптувати освоєну раніше ритмовую структуру рухів різко збільшеним фізичним якостям.

Таким чином, ті біологічні перебудови організму, а також морфофункциональные особливості, які пов'язані із закінченням періоду статевого дозрівання, вимагають виняткової уваги при планеруванні тренувального процесу. В зв'язку з цим велике значення набуває питання відповідності величини тренувального навантаження функціональному стану організму спортсменів (Л.І.Вовченко, 1996; О.В.Матицин, 2001; А.Ю.Пономарев, Л.В.Чупрік, 2002). Знання закономірностей впливу тренувальних навантажень на організм футболістів дозволить будувати тренувальний процес методично грамотно і раціонально [18, с.188].

Вивчаючи проблему раціоналізації і нормування тренувальних навантажень дуже поважно виходити з того, що необхідне комплексне вивчення різних сторін тренувального процесу. Наочним прикладом може служити вивчення закономірностей виховання фізичних якостей в процесі формування рухів у спортсменів. Подібні дослідження проводилися в легкій атлетиці, лижному спорті, фігурному катанні, А спортивній гімнастиці (В.М.Дьячков, 1961, 1972; Ю.В.Верхошанський, 1966; Д.Д.Донськой, Х.Х.Гросс, 1971;В.В.Кузнецов, 1971, 1972; Г.І.Гапон, 1973; В.А.Гальчинський, 1975; О.Н.Худолей, 1981; В.Т. Дударев, 1983; Ю.А.Андріанов, 1984; Л.Г.Харітонова, 1986 ). Необхідно відзначити, що кожне рухове завдання знаходить собі, залежно від свого вмісту і смислової структури, той або інший рівень побудови рухів. Цей рівень і визначається як ведучий для даного руху. Проте, на думку Н.А.Бернштейна (1947), жоден рух не обслуговується по всіх його координаційних деталях одним лише провідним рівнем побудови [18, с.189].

У молодшому шкільному віці діти володіють здатністю оволодівати технічно складними формами рухів. Це обумовлено тим, що у віці 7-8 років вища нервова діяльність вже досягає досить високої міри розвитку. До цього часу закінчується важливий етап зростання і структурного диференціювання нервових клітин. Проте, залишаються ще незавершеними процеси внутрішнього гальмування. У цьому віці створюються хороші умови для розвитку спеціальних швидкісно-силових якостей (В.П.Губа, М.П.Борісенков, В.В.Богданец, В.Н.Чернова, 2002). В процесі індивідуального розвитку у дітей наголошуються етапи підвищеної чутливості до фізичного навантаження різної спрямованості. У період з 8 до 12 років діти можуть навчитися практично всім рухам, що вимагають точності і високої координації, завдяки інтенсивному розвитку просторової орієнтації.

В процесі навчання окремій руховій дії умовно можна виділити три етапи, що відображають певні стадії засвоєння учбового матеріалу. Це етапи початкового розучування, поглибленого розучування і етапи закріплення і вдосконалення рухової дії (Л.П.Матвєєв, А.Д.Новіков, 1976; М.М.Боген, 1985). У своїй роботі Н.А.Крестовников (1951) також відзначає три фази утворення рухового навику, які умовно можна розділити на початкову фазу, фазу розвитку (уточнення) і фазу стабілізації навику. Ми розділяємо точку зору М.М.Богена (1985) і К.М.Міхайлова (1981), які розглядають етапність навчання, як сукупність деякого числа тренувальних занять, безперервно і послідовно наступних один за одним. Дуже поважно відзначити, що розучування складних рухів в стані стомлення малоефективно. Міцність навику значною мірою залежить від числа повторень розучуваних рухів. Сила самого розучуваного руху повинна мати оптимальну величину. Дуже складні вправи, не відповідні віковим особливостям розвитку рухової функції юного спортсмена, не будуть освоєні. Прості ж рухи не викликатимуть інтересу і не спонукають до повторного їх виконання (Н.А.Фомін, Ю.Н.Вавілов, 1991) [19, с.195].

При розучуванні нових рухів паузи відпочинку мають бути такими, аби зберігалася оптимальна збудливість кіркових процесів рухового аналізатора, оскільки на тлі збудження в ЦНС освоєння рухів відбуватиметься швидше. Для підвищення ефективності вправ, направлених на виховання прудкості, інтервали відпочинку мають бути повними, тобто достатніми для відновлення, при якому можна виконати подальшу вправу з максимально можливим ефектом. При виконанні вправ, направлених на виховання витривалості, паузи відпочинку скорочуються, аби подальші вправи виконувалися на тлі неповного відновлення (Н.А.Фомін, Ю.Н.Вавілов, 1991; В.Н.Платонов, 1997).

На сучасному етапі розвитку спорту тренувальний процес характеризується зростанням фізичних і нервових навантажень (А.П.Комаров і ін., 1998). Тренувальні навантаження наводять до виключно високих спортивних результатів, з бурхливо протікаючою довготривалою адаптацією. Такі навантаження часто є причиною погіршення адаптаційних можливостей, припинення зростання результатів, появи патологічних і передпатологічних змін в організмі. Це пояснюється тим, що в процесі окремих занять, мікроциклів порушуються необхідні співвідношення між об'ємом і характером тренувальних дій з одного боку, енергетичним потенціалом організму і можливостями до адаптації відповідних біологічних структур - з іншою (В.Н.Платонов, 1986; Г.С.Козупіца, 1993; І.Н.Солопов, 1999). Необхідна така організація тренуючих дій, яка враховувала б готовність систем організму до сприйняття повчальної і тренуючої інформації певного типа (В.К.Бальсевіч, 2001). Тенденції до подальшого збільшення об'ємів тренувальної роботи зберігаються і в даний час (В.С.Льовін, 1997; А.І.Федоров, 2002). Проте практика спорту показує, що таке напрям вдосконалення спортивного тренування в багатьох видах спорту вичерпав свої можливості. На думку В.Н.Платонова (1986), великі величини об'єму роботи увійшли до протиріччя з іншими компонентами тренувального навантаження, що негативно позначилося на ефективності процесу підготовки спортсменів. Частенько недоліки в планеруванні об'ємів тренувальних навантажень є причиною передчасного відходу з великого спорту (В.Рубін, 1998). Саме тому питання раціонального планерування тренувальних навантажень є в даний час одними з актуальних [16, с.177].

Існуюча методика тренування частенько будується на основі управління поведінкою спортсмена. Її головний недолік полягає в тому, що тренер, задаючи спортсменові певне навантаження, по суті не знає, чи викликала задана тренувальна робота бажані зрушення чи ні. Це наводить до великої неточності, приблизності у виборі тренувальних завдань і вправ. Тому, якщо спортсменові дається завдання і при цьому не враховуються у відповідь реакції організму, то при такому підході тренування буде далеке від оптимальної (В.М.Зациорський, 1969). Адже для того, щоб тренувати, треба знати, що саме слід тренувати (В.М.Зациорський, 1966). Повинно мати місце прагнення до строго збалансованої системи тренувальних і змагань навантажень, відпочинку, живлення, засобів відновлення, стимуляції працездатності і мобілізації функціональних резервів. Виникає необхідність встановлення залежності між виконаним навантаженням і терміновим тренувальним ефектом, аби тренер, задаючи те або інше навантаження, знав, до яких фізіологічних зрушень наводить таке завдання (В.М.Зациорський, 1970). Поважно враховувати, що стан спортсмена постійно змінюється під впливом багатьох неконтрольованих чинників, і важко сподіватиметься, що між виконаною роботою і ефектом, який вона викликає, буде повна відповідність. На думку В.М.Заціорського (1969), одне і те ж навантаження, виконане в різні дні, при різному стані спортсмена, надаватиме на організм декілька інший вплив [6,с.88].

Успішність тренувального процесу з молодими спортсменами багато в чому залежить від своєчасності вживання різних засобів тренувальної дії і доцільного їх дозування. Своєчасність визначається настанням сповільненого або прискореного розвитку таких фізичних якостей як координаційні здібності, швидкісні і швидкісно-силові якості, витривалість і сила.


    1.   1   2

      скачати

© Усі права захищені
написати до нас