Урок №27 Тема. Японія

Ім'я файлу: 24 Японія..docx
Розширення: docx
Розмір: 37кб.
Дата: 28.03.2020
скачати
Пов'язані файли:
1.docx
2019 ДОГОВІР СУШІННЯ_ВЕСТ ВУД.DOC
Opis procesa bp.doc
1 МЕТОДИЧКА.docx
8 СЕО Пальміра(1).doc

УРОК № 27
Тема.         Японія.
Мета:         з'ясувати наслідки Першої світової війни для Японії: визначити причини мілітаризації та її наслідки: схарактеризувати демократичний рух у країні; формувати вміння аналізувати історичний матеріал, працювати з документами; виховувати учнів у дусі неприйняття війни як засобу розв'язання конфліктів.
Основні знання: наслідки Першої світової війни; загострення відносин зі США; меморандум Танака і мілітаризація країни; агресія Японії щодо Китаю; суть демократичного руху в країні.
Поняття і терміни: меморандум Танака, мілітаризація, агресія, «Велика Японія».
Основні дати й події: липень 1927 р. — меморандум генерала Танака; жовтень 1931 р. — окупація Японією Північно-Східного Китаю; березень 1933 р. — вихід Японії з Ліги Націй; 7 липня 1937 р. — початок вторгнення до Північного Китаю.
Особистість в історії: генерал Танака.
Обладнання уроку: підручник, політична карта світу, атлас, роздавальний матеріал.
Тип уроку:    засвоєння нових знань і вмінь.
Структура уроку
I.   Організаційний момент
II. Аналіз результатів тематичного оцінювання
III.Актуалізація опорних знань і вмінь учнів
IV.Мотивація навчальної діяльності учнів
V.  Вивчення нового матеріалу
1. Наслідки Першої світової війни для Японії.
2. Мілітаризація Японії наприкінці 1920-х — у 1930-ті рр.
3. Демократичний рух.
VI.  Закріплення нових знань і вмінь учнів
VII.Підсумки уроку
VIII. Домашнє завдання
ХІД УРОКУ
I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
II.АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ТЕМАТИЧНОГО ОЦІНЮВАННЯ
Відзначити типові помилки, що мали місце в роботах учнів, розглянути завдання, виконання яких викликало найбільші труднощі.
III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ УЧНІВ
Бесіда.
1.  Пригадайте, чому після закінчення Першої світової війни загострилися відносини між США і Японією.
2.  Якими були підсумки Вашингтонської конференції для США? (Якщо в учнів виникнуть труднощі із відповіддю, можна поставити навідне запитання: «Яким був зміст Договору дев'яти держав?».)
Висновок: Вашингтонська конференція формально зрівняла Японію у правах з великими державами, однак позбавила її привілеїв у Китаї. У зоні Тихого океану було встановлено військовий паритет.
IV.   МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ
На уроці ми ознайомимося з історією Японії в міжвоєнний період, простежимо шлях від спроб лібералізації на початку 1920-х рр. до мілітаризації та фашизації японського суспільства наприкінці 1920-х рр. Дізнаємося, що Японія створила вогнище міжнародної напруги в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.
V.    ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
Проблемне запитання.
У чому полягали причини агресивної політики Японії?
1. Наслідки Першої світової війни для Японії.
Вивчення даного питання проводиться у формі розповіді за таким планом:
а) зміцнення позицій Японії в роки війни на Далекому Сході, у зоні Тихого океану;
б) погіршення економічного становища Японії після війни (втрата ринків збуту товарів, загострення соціальних суперечностей, зростання цін на рис);
в) «рисові бунти»;
г) активізація робітничого руху (вимога 8-годинного робочого дня, поліпшення умов праці, скасування закону про заборону страйків, створення профспілок);
д) проведення ряду реформ (1919 р. — закон про зниження майнового виборчого цензу; реорганізація колоніальної адміністрації в Кореї, на Тайвані);
е) економічна криза 1920—1921 рр. (була гострою, бо Японія залежала від зовнішнього ринку; криза виявила слабкі місця економіки Японії: нерівномірність розвитку промисловості та сільського господарства);
є) особливості політичного життя країни (Японія — конституційна монархія; провідне становище посідають правлячі партії Мінсейто і Сейюкай; з 1919 р. виникають партії шовіністичного типу, їхнє гасло — «Азія для азіатів»);
ж) активізація лівих сил (1920 р. — створення японської соціалістичної ліги; 1922 р.— створення Комуністичної партії Японії, соціальна база якої досить обмежена);
з) слабкість демократичного руху (немає демократичних традицій у країні, тільки наприкінці XIX ст. виник парламент; зростання агресивних, шовіністичних настроїв у країні; прояв теноїзму — ідеалу відданості імператорові, і бусидо — кодексу честі самураїв).
УЧАСТЬ ЯПОНІЇ
У ПЕРШІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ
Участь Японії у першій світовій війні була номінальною. Декларуючи свою приналежність до держав Антанти, вона скористалася воєнною ситуацією в Європі і в 1914 р. захопила німецькі колоніальні володіння в Китаї. Сповідуючи принцип «Азія для азіатів», Японія прагнула зміцнити свої економічні й політичні позиції в країнах басейну Тихого океану.
У роки війни японські промислово-монополістичні об'єднання (дзайбацу), особливо концерни «Міцуї», «Мі-цубісі», «Ясуда», «Сумітомо», отримуючи максимальні прибутки, значно розширили промислове виробництво. Так, протягом 1914-1919 рр. за вартістю продукції (у млн. єн) текстильна промисловість Японії виросла на 431 %, металургія - на 600 %, машинобудування - на 550 %. Швидкими темпами розвивався флот. Для суднобудівних компаній настав «золотий період».
Проте сприятлива кон'юнктура негативно позначилася на життєвому рівні японського народу. Зростання цін, соціальні обмеження, мілітаризація країни, значне погіршення умов праці викликали незадоволення широких верств суспільства.
«РИСОВІ БУНТИ» 1918 РОКУ
У сільському господарстві Японії панували майже середньовічні порядки. Процес обезземелення супроводжувався зростанням кількості орендарів та напіворендарів. Висока натуральна орендна плата (60-70 % урожаю), високі ціни на добрива, рис, заборгованість лихварям та монополістичним компаніям прирікали селян на хронічні злидні, голод і деградацію.
Чергове підвищення цін викликало масове обурення, відоме під назвою «рисових бунтів». У серпні 1918 р. жінки рибалок у префектурі Тояма захопили навантажений рисом корабель та декілька складів. Через кілька днів в Кіото (історичній столиці Японії) юрби голодних почали захоплювати магазини й ділити рис. У містах Осака, Кобе і Нагая тисячі людей вийшли на вулиці, вимагаючи зниження цін на рис та інші продукти харчування. Народне повстання охопило три столичні округи (Токіо, Кіото, Осака) та 36 префектур. Незадоволені захоплювали рисові склади і вперто протистояли військам, які уряд посилав для наведення порядку. За якихось два-три тижні «рисові бунти» охопили майже всю Японію. Кількість їх учасників досягла 10 млн. До них приєдналися шахтарі й рудокопи острова Косю, робітники сталеливарних і суднобудівних заводів концерну «Міцубісі». Однак стихійність, розпливчастість вимог учасників «рисових бунтів» прирікали їх на невдачу. Урядові структури, зокрема армія і поліція, зуміли локалізувати цей рух, роздробити його й придушити.
Понад 7 тисяч учасників повстань заарештували, відправили на каторгу або засудили до тривалого ув'язнення. Тисячі людей було вбито й поранено під час сутичок. Уряд суворо заборонив публікувати будь-які повідомлення про ці події. Одначе «рисові бунти» серйозно вплинули на внутрішнє становище, підштовхнувши демократичні сили країни до згуртування.
Колективна робота за завданням.
Назвати соціально-економічні й політичні риси Японії після Першої світової війни.
3.  Мілітаризація Японії наприкінці 1920-х — у 1930-ті рр.
ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК. ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА ЯПОНСЬКОГО УРЯДУ
Восени 1918 р. уряд генерала Терауті через загострення внутрішніх соціальних проблем пішов у відставку. Новий урядовий кабінет сформував Хара Кей, лідер партії Сеюкай, яка мала більшість місць у парламенті. Цей уряд відстоював інтереси великих фінансистів, що збагатилися за роки війни.
На початку 20-х років експорт товару з європейських країн та США був спрямований на азіатські ринки, витісняючи звідти японські товари й загострюючи японо-американські протиріччя. Відбулося різке падіння товарних цін, особливо на шовк-сирець, основний продукт японського експорту. Протягом квітня-липня 1920 р. криза охопила банківську систему. Почалося масове вилучення банківських вкладів, що призвело до банкрутства багатьох банків. Разом з тим почали закриватися або переходити на скорочений цикл робіт сотні фабрик і заводів, внаслідок чого виникло масове безробіття.
До кабінету Хара, який японська преса називала «символом зміцнення позицій демократичних сил», вперше в історії Японії увійшли представники фінансової олігархії. Понад три роки зовнішня політика Японії характеризувалася посиленням імперіалістичної агресії та колоніальних завоювань. Значною мірою цьому сприяли успіхи японської дипломатії на Паризькій мирній конференції 1919 р. Як країні-переможниці, Японії були передані німецькі володіння в Китаї: територія Цзяочжоу, залізниця від Циндао до Цзинані та інші «права і привілеї», що мали відношення до Шаньдунської провінції.
Уряд жорстоко придушив національно-визвольне повстання в Кореї, силою припинив страйки та виступи японських робітників, вів уперту боротьбу проти руху за загальні вибори, домігшись відхилення парламентом законопроекту про загальне виборче право.
Різка поляризація соціальних верств японського суспільства прискорила організацію профспілок, політичних партій, виникнення незалежної демократичної преси.
За даними офіційної статистики, лише за рік (з 1915 по 1916 р.) кількість страйків у промисловості зросла з 64 до 108, почали виникати робітничі профспілки. У 1918 р. нараховувалося понад 100 профспілкових організацій.
Кампанія за об'єднання національного профспілкового руху в 1920 р. завершилася створенням «Об'єднаної ліги профспілок».
У загальнодемократичному піднесенні, яке розпочалося у 1920-1922 рр., помітну роль відіграли соціалісти. Першими пропагандистами соціал-демократичних ідей стали члени «Товариства нових людей» («Сіндзінкай»), заснованого студентами Токійського університету та діячами просвітницьких організацій. В університеті Васеда виникло товариство «Гомінькай», яке встановило зв'язок із профспілками. До кінця 1920 р. організації соціал-демократичного спрямування об'єдналися в Соціалістичну лігу, яка сповідувала ідеологію анархізму. Уряд вбачав у ній небезпеку для країни і в 1921 р. розпустив лігу. Сен Катаяма, Токуда Кіюті та інші члени Соціалістичної ліги подалися до Москви. Під впливом соціалістичних ідей у Японії організовано компартію. Однак вона була нечисленна і серйозного впливу не мала. У 1923 р. в Японії заарештували понад 100 керівників комуністичних організацій. їх звинуватили у підривній діяльності на користь іноземної держави. У березні 1924 р. японські комуністи розпустили свою партію. На початку 20-х років японський демократичний рух перебував на стадії становлення, вибору шляхів та методів боротьби.
Після економічної депресії 1920-1922 рр. в країні настало пожвавлення промислового розвитку. З метою ліквідації наслідків землетрусу 1 вересня 1923 р. уряд Ямамото виділив значну допомогу підприємцям. У будівельній, металургійній, суднобудівній галузях промисловості, у торгівлі відбувалось помітне пожвавлення. Японські ділові кола зуміли втримати свої позиції на азіатських ринках, щоправда, за рахунок експорту за заниженими цінами.
У важкій промисловості наймогутнішими стали концерни «Міцубісі» і «Су-мімото». У зовнішній торгівлі, банківській справі й сфері кредиту провідні місця належали концернам «Міцуї» та «Ясуда».
Важливу роль у стабілізації внутрішньополітичного становища Японії відіграла політика правлячого табору. Уряд Като Такааки, підтримуючи парламентські ілюзії у суспільстві, скерував протистояння між урядовими колами і народом у русло часткових поступок та пустопорожніх обіцянок. З цією метою у 1925 р. було прийнято закон про виборче право. Передбачаючи деяке розширення контингенту виборців, закон надавав виборче право тільки чоловікам. Віковий ценз виборців становив ЗО років. Водночас закон мав кілька обмежень, направлених проти незаможних станів. Ценз осілості (1 рік) та грошова застава на суму 2 тис. єн за кожного кандидата практично позбавляла можливості голосувати робітничий клас та найбідніше селянство. І все ж новий закон збільшив кількість виборців у чотири рази.
Водночас уряд Като у квітні 1925 р. видав закон «Про охорону громадського порядку», який ставив за мету обмежити легальну громадсько-політичну діяльність, запобігти будь-яким спробам формування опозиції.
В умовах спаду економічної активності, фінансової і політичної кризи 1927 р., банкрутства великих банків і пов'язаних з ними фірм до влади прийшов уряд генерала Танака. Він розпустив парламент, який проголосував за недовір'я уряду. 20 лютого 1928 р. відбулися парламентські вибори за виборчим законом 1925 р.
Після виборів проти опозиційних режиму організацій були проведені репресії. У Токіо, Осака, Кіото та інших великих містах поліція затримала кілька тисяч громадських прогресивних діячів, профспілкових лідерів, активістів лівих пар тій. 1600 з них були ув'язнені.
В умовах світової кризи 1929-1933 рр. в Японії, як і в деяких європейських країнах, значно поширився націоналістичний рух, зумовлений прагненням фінансової еліти зміцнити свої позиції як всередині країни, так і на міжнародних ринках. Суперництво між старими монополістичними концернами («Міцуї», «Міцубісі», «Ясуда» та «Сумімото») й новими, що виникли після першої світової війни («Кухара», «Аюкава», «Накадзіма»), використали військові які намагалися зберегти свої позиції серед правлячої верхівки. З іншого боку, концерни прикривали свої агресивні дії самурайськими гаслами, що здавна культивувалися серед офіцерства.
До середини 30-х років владна верхівка розкололася на два табори - «Групу імператорського шляху» і «Групу контролю», які очолювали високопоставлені військові. Обидві вони домагалися ліквідації демократичних інститутів і встановлення військової диктатури.
У 1931 р. до влади прийшов уряд, сформований партією Сейюкай на чолі з Інукаї. Посилився вплив «молодих» концернів на політику країни. «Молоде» офіцерство в уряді представляв їх глава Аракі.
Уряд заборонив вивіз золота, відмовився від золотого забезпечення грошей і, випустивши паперові гроші, збільшив державні позики для додаткових асигнувань у промисловість і, зокрема, у воєнне виробництво. До 1936 р. військові замовлення зросли у декілька разів. З 1932 по 1939 р. військова промисловість збільшила свої прибутки у 2 рази.
15 травня 1932 р. група «молодого» офіцерства спробувала захопити владу. Глава уряду Інукаї був убитий. На штаб-квартири політичних партій, резиденції політичних діячів, деякі банки здійснювались напади. Урядові вдалося придушити цей заколот. Новий уряд, створений після цих подій, був позапартійним. Його очолив Сайто, але вирішального впливу на економічну політику він не мав.
Серія законів про контроль над валютними операціями, створення напівдержавних промислових об'єднань, запровадження державного кантролю над провідними галузями економіки - все це різко посилило роль уряду і знизило значення політичних партій. Часткова урядова допомога дрібним власникам, у тому числі сільським господарям, дещо стабілізувала ситуацію, але боротьба у промислових колах за владу тривала.
У 1937-1941 рр. економічне становище Японії було надзвичайно складним. Різко скоротилося виробництво товарів першої необхідності, збільшилася тривалість робочого дня. Мобілізація селян до війська позбавила село молодих і сильних робочих рук.
У країні продовжувалися арешти незадоволених, кількість яких до весни 1938 р. досягла 10 тис. чол.
У листопаді 1938 р. уряд Каноє обнародував декларацію, яка офіційно оголошувала створення «нового порядку» у Східній Азії.
Влітку 1940 р. уряд розпустив ліберальні партії, заборонив діяльність профспілок і демократичних організацій. Натомість було створено «Асоціацію допомоги трону». Уряд задекларував її як «нову економічну структуру», яка повинна була забезпечити жорсткий державний контроль і регулювання виробництва.
Наступні реорганізації уряду не змінили курсу внутрішньої політики.
Робота над формуванням понять і термінів.
«мілітаризація»-
Причинами мілітаризації країни були:
а)    зростання економічних, соціальних проблем;
б)    нестабільність у суспільстві.
Підсумком стали спроби влади та найбільших корпорацій модернізувати країну шляхом мілітаризації. Не випадково в цей період при владі практично завжди були військові.
У 1927 р., після чергової урядової кризи, до влади прийшла партія Сейюкай на чолі з генералом Танака.
У липні 1927 р. генерал Танака надіслав імператору меморандум, у якому проголошувався курс на світове панування Японії.

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ЯПОНІЇ
У відповідності з післявоєнними мирними угодами Версальсько-Вашингтонської системи Японія утвердила за собою статус провідної держави Тихоокеанського регіону. Вона зберегла тут свою військово-морську перевагу та економічний вплив. Проте розгортання національно-визвольного руху, протиріччя між Токіо і провідними державами світу, що окреслилися пізніше, зумовлювали нестабільність у цьому регіоні і вносили корективи у зовнішню політику зацікавлених держав.
Складними були відносини між Японією і більшовицькою Росією. Після провалу японської інтервенції в Росію 1920-1922 рр. між обома державами розпочалися обережні дипломатичні контакти.
Після тривалих двосторонніх переговорів 20 січня 1925 р. в Пекіні відбулося підписання радянсько-японської конвенції про основні принципи взаємовідносин. Встановлювалися консульські та дипломатичні відносини. Японія зобов'язалася вивести свої війська з Північного Сахаліну. Сторони погодилися дотримуватися принципу взаємного невтручання у внутрішні справи одна одної і підтвердили договір про використання маньчжурських залізниць як Японією, так і СРСР лише для комерційних перевезень. Згодом японські підприємці отримали концесії для розвідки нафти та вугілля на території Північного Сахаліну. Таким чином, створювалися умови для нормалізації становища на Далекому Сході.
У 1927 р. новий уряд генерала Танаки відкрито виступив за перегляд зовнішньої політики. Найбільш чітко вона була сформульована у таємному меморандумі, який уряд надіслав імператору 25 липня 1927 р. У ньому, зокрема, зазначалося: «Заради самозахисту і заради інших інтересів Японія не зможе усунути труднощі у Східній Азії, якщо не буде провадити політику «крові й заліза». Для того, щоб завоювати справжні права у Маньчжурії, ми повинні використати ці території як базу і проникнути в Китай під приводом розвитку нашої торгівлі. Забезпечені правами, ми захопимо в свої руки ресурси усієї країни. Маючи у своєму розпорядженні всі ресурси Китаю, ми перейдемо до завоювання Індії, Архіпелагу, Малої Азії, Центральної Азії і навіть Європи. Але встановлення контролю над Маньчжурією і Монголією має бути першим кроком, якщо раса Ямато бажає відзначитися у континентальній Азії...»
Реалізацію цієї програми японський уряд розпочав з військової експедиції до Китаю. На початку 1928 р. японські військові частини захопили Шаньдун, а пізніше увійшли в столицю цієї провінції - Цзинань. Проте кампанія на принесла бажаних результатів, і в лютому 1928 р. японські війська залишили територію провінції Шаньдун.
Провал збройної агресії проти Китаю змусив уряд Танаки подати у відставку. Японія опинилася у частковій зовнішній ізоляції і лише у 1930 р. змогла налагодити взаємовідносини з Китаєм, підписавши з ним тарифну угоду. Суперечності між СІНА, Англією та Японією навколо Китаю залишалися невирішеними.
Не вирішила їх і Лондонська морська конференція 1930 p., учасником якої була Японія. Дипломати характеризували її «як найнуднішу з усіх конференцій цього століття». Оскільки японські військові виступили проти рішень конференції, в країні назріла чергова урядова криза. Проти уряду виступила парламентська опозиція й націоналістичні організації.
Кризові явища в японській промисловості, важке становище сільського господарства підштовхували правлячі кола до силових дій у Північно-Східному Китаї, до реалізації далекосяжних планів у відповідності з доктриною «Азія для азіатів». У завоюванні нових територій вбачався засіб для вирішення внутрішніх соціальних проблем.
ЗАВОЮВАННЯ ПІВНІЧНО-СХІДНОГО КИТАЮ
Влітку 1931 р. в Маньчжурії сталися зіткнення між китайськими та корейськими поселенцями, які спричинили погроми китайців у Кореї. Оскільки корейці були японськими підданими, Японія скористалася цими подіями. Восени 1931 р. вона окупувала найважливіші пункти в зоні Південно-Маньчжурської залізниці та в районі Мукдена. Цей акт агресії започаткував серйозний воєнний конфлікт на Далекому Сході.
Здійснюючи плани, накреслені у «Меморандумі Танаки», Японія наприкінці 1931 - на початку 1932 р. захопила район Цзиньчжоу на півдні Маньчжурії і розпочала наступ на Шанхай. Навесні 1932 р. Токіо підписав угоди з китайським урядом, і бойові дії припинилися.
4 березня 1932 р. за допомогою японців було утворено маріонеткову державу Маньчжоу-го, правителем якої став останній представник маньчжурської династії Цін ПуІ. Восени того ж року між Японією і Маньчжоу-го було підписано протокол про воєнний союз, який дозволив розмістити японські війська на території новоутвореної держави. Японія домагалася визнання Лігою Націй її дій в Китаї правомірними та офіційного визнання Маньчжоу-го. Відмова Ліги Націй задовольнити претензії Токіо призвела до виходу Японії з цієї міжнародної організації у березні 1933 р.
Японці продовжували розширювати свою присутність у Китаї. Наприкінці 1933 р. вони ввили війська в провінцію Чахар, а в травні 1935 р. - в демілітаризовану зону провінції Хебей. У Північному Китаї японці організували рух за автономію Внутрішньої Монголії.
Уряд Японії опрацював три принципи для врегулювання японо-китайських відносин. Перший принцип - дружні взаємини Японії з Китаєм, другий - припинення антияпонської діяльності в Китаї і третій - спільне протистояння комунізму у Східній Азії.
Однак у Китаї існували сили, які рішуче виступали проти такої політики. З кінця 1935 р. розгорнувся антияпонський рух, який невдовзі перекинувся у Шанхай, Кантон та інші великі міста Центрального і Південного Китаю. В країні визрівали сприятливі умови для розвитку національно-визвольного руху. Зовнішньополітичні прорахунки викликали невдоволення і в самій Японії. 26 лютого 1936 р. військові організували заколот. Майже 1500 солдатів під орудою «молодих офіцерів» три дні контролювали урядові установи, парламент, міністерства, центральні квартали столиці. Було вбито декількох державних діячів. Заколот ліквідували 29 лютого.
Під час лютневих подій уряд провів заходи, спрямовані на зміцнення режиму, посилив репресії. Тенденція до згортання парламентаризму в Японії ставала небезпечною. Японія продовжувала підготовку до воєнного вирішення зовнішньополітичних проблем.
Влітку 1936 р. на таємній нараді представників правлячих кіл обговорювався план «колоніального розширення», де йшлося про перетворення Китаю у залежну від Японії державу, встановлення японського панування у Східній Азії та поширення впливу Японії на південь.
Зближення Японії з гітлерівською Німеччиною, підписання Антикомінтернів-ського пакту цілком узгоджувалося з її політикою «великої війни» у Китаї.
Підготовка до цієї війни супроводжувалася інтенсивною ідеологічною обробкою японців. Збройні сили виховувалися на морально-етичному кодексі самураїв-бусідо. Мораль воїна повинна була стати стрижнем японського національного духу, втілювати любов до імператора та вітчизни.
НАПАД НА КИТАЙ У 1937 РОЦІ
Новий наступ Японії на Північний Китай розпочався 7 липня 1937 р. Невдовзі воєнні дії охопили всю територію країни. До 80 % бюджетних видатків Японії припадало на військові потреби. Уряд Каноє змушений був посилити боротьбу з антивоєнними настроями в країні. Офіційно ця політика називалася «рухом за мобілізацію національного духу».
Ліга Націй у жовтні 1937 р. висловила свою моральну підтримку Китаю, засудивши японську агресію. Брюссельська конференція, скликана Лігою Націй у листопаді 1937 р., ще раз засудила агресивні дії Японії. У відповідь уряд Каноє відмовився від участі у конференції, ігнорувавши декларацію, прийняту її учасниками.
11 листопада 1937 р. японські війська зайняли Шанхай, а через два дні - Нанкін. У січні 1938 р. японці розпочали бомбардування південних китайських міст У жовтні 1938 р. були окуповані важливі стратегічні центри Південного Китаю Кантон і Ханькоу. 22 грудня 1938 р. прем'єр Каноє в урядовій декларації оголосив про встановлення «нового порядку» у Східній Азії. Японія вимагала приєднання Китаю до Антикомінтернівського пакту, визнання ним Маньчжоу-го та розміщення японських військових баз на китайських територіях.
Окупація Китаю була лише частиною агресивних планів Японії на Далекому Сході. Водночас вона спричинила напруження у японсько-радянських відносинах. З часу невдалих переговорів 1931-1932 рр. Японія і Радянський Союз нарощували збройні сили вздовж радянсько-монгольського кордону.
До літа 1939 р. Японія збільшила чисельність своєї Квантунської армії до 350 тис. чол. і в травні 1939 р. розпочала воєнні дії на р. Халхін-Гол. Бої продовжувалися понад чотири місяці. Врешті-решт об'єднані сили СРСР та Монголії завдали поразки японцям.
Підписання 23 серпня 1939 р. пакту Молотова-Ріббентропа змінило ситуацію на Далекому Сході, тимчасово зупинивши тут воєнні дії.
27 вересня 1940 р. Японія приєдналася до Троїстого пакту, який визнавав її інтереси в Азії. У квітні 1941 р. між СРСР і Японією було підписано договір про нейтралітет. Проте обидві країни готувалися до війни. Москва й надалі підтримувала комуністичний рух у цьому регіоні, а Японія готувалась вирішити так зване «північне питання», у вирішальний момент здобувши перемогу над СРСР.
6 вересня 1940 р. на основі ухвали імператорської конференції були визначені принципи державної політики імперії. У прийнятому документі, зокрема, зазначалося: «З метою завершення заходів по забезпеченню свого існування і самооборони Імперія приймає рішення не зупинятися перед війною з Америкою (Англією, Голландією) і відповідно до цього приблизно до кінця жовтня завершує всі воєнні приготування».
Окупація Японією на початку 1941 р. північної частини Індокитаю стала першим кроком до розв'язання японсько-американської війни, яка розпочалась 7 грудня 1941 р. нападом Японії на Перл-Харбор - військово-морську базу США на Гавайських островах.
Робота над формуванням понять і термінів.
«меморандум» -
Робота з історичним документом .
Учням ознайомитися з текстом документа, відповісти на запитання.
З меморандуму Танака Гїїті
25 липня 1927 р. Позитивна політика в Маньчжурії та Монголії До Маньчжурії та Монголії входять провінції Финьтянь, Гірін, Хейлунцзян, а також Зовнішня Монголія і Внутрішня Монголія. Три східні провінції були недосконалим у політичному аспекті районом на Далекому Сході. З метою самозахисту і заради захисту інших Японія не зможе усунути утруднення у Східній Азії, якщо не буде провадити політику «крові та заліза». Але, здійснюючи цю політику, ми опинимося сам на сам з Америкою, яка нацьковує на нас Китай, проводячи політику боротьби проти отрути з допомогою отрути. Якщо ми в майбутньому схочемо перебрати контроль над Китаєм, нам слід буде розтрощити Сполучені Штати. Але заради того, щоб завоювати Китай, ми повинні спершу завоювати Маньчжурію та Монголію. Заради того, щоб завоювати світ, ми мусимо спершу завоювати Китай. Заради того, щоб здобути справжні права в Маньчжурії та Монголії, ми повинні використати цей район як базу для проникнення до Китаю під приводом розвитку нашої торгівлі. Оволодівши всіма ресурсами Китаю, ми перейдемо до завоювання Індії, країн Південних морів, а після цього до завоювання Малої Азії, Центральної Азії та, нарешті, Європи. Що ж до прав Маньчжурії, то нам належить здійснити рішучі кроки на основі 21 вимоги й домогтися для забезпечення прав, що ми здобули, таке:
1) Після того, як мине термін договору про торговельну оренду, ми маємо отримати можливість продовжити термін його дії за нашим бажанням.
2) Японські громадяни повинні мати право роз'їжджати й жити у східній частині Внутрішньої Монголії та провадити там комерційну та промислову діяльність.
3) Ми мусимо отримати право на експлуатацію дев'ятнадцяти вугільних шахт і залізних копалень у Финтяні та Гіріні, а також право на експлуатацію лісових багатств.
4) Ми повинні отримати переважне право на будівництво залізниць у Південній Маньчжурії й Східній Монголії та на розміщення позик для цих цілей [41, с. 732—734].
Запитання.
1.   Які цілі зовнішньої політики Японії, згідно з меморандумом, ви можете визначити?
2. Які принципи відносин нав'язувала Японія Китаю?
3. На вашу думку, чому першим кроком до встановлення світового панування Японія вважала загарбання Китаю?
Вивчення питання теми в групах.
Об'єднати учнів у дві групи, кожна з яких одержує картки з завданнями.
Група 1. «Вторгнення Японії до Північно-Східного Китаю».
1.  Якими були причини вторгнення?
2.  Проаналізуйте результати вторгнення японських військ до Північно-Східного Китаю.
3.  Чому Японія вийшла з Ліги Націй?
Група 2. «Напад Японії на Китай у 1937р.».
1.  У чому полягала суть трьох принципів японської політики щодо Китаю?
2.  З якою метою Японія підписала «Антикомінтернівський пакт»? Коли це відбулося?
3.  Чому війна з Китаєм набула затяжного характеру?
Особливості авторитарно-монархічного режиму в Японії як однієї з форм тоталітаризму: жорсткий політичний контроль над суспільством; розпуск усіх партій. У 1938 р. було прийнято закон «Про загальну мобілізацію нації», у якому проголошувалася мета «створення Великої Японії».
3. Демократичний рух. Самостійна робота за підручником.
Учням ознайомитися з текстом підручника. Бесіда.
1.    Виділіть особливості демократичного руху в Японії в 1929— 1931 рр.
2. Назвіть причини краху демократичного руху в Японії.
V.    ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ УЧНІВ
Бесіда.
1. Визначте тенденції внутрішньополітичного життя Японії наприкінці 1920-х — у 1930-ті рр.
2.  Чому модернізація країни відбувалася шляхом мілітаризації?
3.  Якою була мета меморандуму генерала Танака?
VI.   ПІДСУМКИ УРОКУ
Узагальнити відповіді учнів, оцінити результати їхньої роботи на уроці.
VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1.  Опрацювати параграф підручника.
2.  Підготувати повідомлення про Сунь Ятсена, Чан Кайші.
скачати