Управлінські зв'язки у системі органів виконавчої влади

1 2 3

Ім'я файлу: курсова.docx
Розширення: docx
Розмір: 169кб.
Дата: 05.05.2022
скачати
Пов'язані файли:
Реферат Ільченко.docx
TVN_Labs.doc
Завантажені завдання на період з 2.11 по 6.11.docx
KOMPENS.DOC
дитячий травматизм зимою.docx
6U1RSSE92LRPL4V2.pdf
Титулка контрольної роботи.doc
ЗМБ-91 5 сем Навч. план.doc

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра менеджменту, публічного управління та персоналу

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни "Державне управління"
на тему: «УПРАВЛІНСЬКІ ЗВ'ЯЗКИ У СИСТЕМІ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ»
Виконав (ла):

ст. гр. __________

Директор Андрій Юрійович

Науковий керівник:

_________________________

Кількість балів __________

Національна шкала_______

ECTS _____

Члени комісії ______________ ______________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

______________ ______________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

______________ ______________________

(підпис) (прізвище та ініціали)
Тернопіль – 2021
ЗМІСТ
ВСТУП......................................................................................................... 3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ НАЛАГОДЖЕННЯ УПРАВЛІНСЬКИХ ЗВ'ЯЗКІВ У СИСТЕМІ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ....................................................................................................................6

1.1. Характеристика системи органів виконавчої влади в Україні та роль управлінських зв'язків у забезпеченні її ефективного функціонування............6

1.2. Види управлінських зв'язків у системі органів виконавчої влади ..12

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ УПРАВЛІНСЬКИХ ЗВ'ЯЗКІВ У СИСТЕМІ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ...................................................................19

2.1. Аналіз субординаційних та реординаційних управлінських зв'язків у системі органів виконавчої влади......................................................................19

2.2. Механізми здійснення координаційних управлінських зв'язків у системі органів виконавчої влади.........................................................................25

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІНСЬКИХ ЗВ'ЯЗКІВ У СИСТЕМІ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ .......................32

ВИСНОВКИ...............................................................................................37

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...............................................39

ВСТУП
Організація управління системою органів виконавчої влади – найважливіша складова сучасного державного управління. Просування України шляхом зміцнення державності, поглиблення ринкової орієнтації національної економіки та модернізація суспільства у цілому неможливе без створення відповідних, адекватних сучасним умовам механізмів державного управління.

Держава у сучасних умовах є загальною формою організації суспільства, а не є простою „надбудовою” над економікою, як це іноді трактується в межах ліберальних підходів. Як наслідок держава вже не тільки і не стільки апарат примусу та пригнічення, а, насамперед, – інститут розв’язання та запобігання соціальним проблемам та система створення умов для розвитку суспільства, соціальних організацій та людини.

Таким чином, зацікавленість сучасного суспільства в ефективному функціонуванні та адекватній модернізації держави вимагає розбудови адекватних механізмів державного управління.

В Україні з метою покращення діяльності органів виконавчої влади неодноразово здійснювалися адміністративні перетворення, які, на жаль, так і не набули форми цілісної адміністративної реформи, метою якої, було б підвищення ефективності державного управління на засадах розмежування повноважень та компетенції центральних, регіональних, місцевих органів публічної влади, реформування державної служби, функцій та структури органів виконавчої влади. Тому питання управлінських зв’язків, відносин та взаємодій органів виконавчої влади, залишаються недостатньо вивченими, вимагають відповідного теоретичного аналізу, практичних розробок та втілення їх в управлінську діяльність.

Теоретико-методологічні основи організації державного управління були предметом дослідження багатьох відомих вітчизняних дослідників, як сучасних, так і у минулому, що є суттєвою науковою базою для вивчення проблем функціонування органів виконавчої влади. Розробці цих проблем присвячено праці таких відомих вчених, як В. Авер’янов, В. Бакуменко, В. Бичек, В. Борденюк, В. Дерець, В. Єрмоліна, А. Коваленко, І. Коліушко, О. Крупчан, В. Малиновський, Н. Нижник, П. Надолішній, Т. Пахомова, О. Сушинський, О. Фрицький, В. Цвєтков, В. Шаповал та інших. Безпосередньо управлінські зв’язки та взаємовідносини у системі органів виконавчої влади досліджувалися В. Білоусом, С. Давтяном, В. Дерець, Ю. Марчуком, Н. Плахотнюк, С. Саханенком.

Поряд із цим, аналіз літератури з предмету дослідження свідчить, що, незважаючи на велику кількість наукових праць, управлінські аспекти, які пов’язані безпосередньо з формами управлінських зв’язків між органами виконавчої влади та їх ефективністю, досліджені недостатньо. В цьому вбачається актуальність обраної теми.

Мета роботи є вивчення теоретичних основ налагодження та підготовка практичних рекомендацій щодо управлінських зв'язків у системі органів виконавчої влади.

Відповідно до зазначеної мети в дисертації поставлені і розв’язуються такі наукові завдання:

узагальнити теоретичні основи налагодження управлінських зв'язків у системі органів виконавчої влади;
охарактеризувати систему органів виконавчої влади в Україні;
розкрити роль управлінських зв'язків у забезпеченні її ефективного функціонування;
визначити види управлінських зв'язків у системі органів виконавчої влади;
здійснити аналіз управлінських зв'язків у системі органів виконавчої влади;
здійснити аналіз субординаційних та реординаційних управлінських зв'язків у системі органів виконавчої влади;
визначити механізми здійснення координаційних управлінських зв'язків у системі органів виконавчої влади ;
розробити напрями удосконалення управлінських зв'язків у системі органів виконавчої влади.

Об’єкт дослідження – процеси здійснення управлінських зв'язків у системі органів виконавчої влади в Україні.

Предмет дослідження є теоретико-методичні засади та науково-практичні підходи до процесів організації управлінських зв'язків у системі органів виконавчої влади.

Методи дослідження становить сукупність загальнонаукових і спеціальних методів та прийомів наукового пізнання, використання яких зумовлено поставленою метою та завданнями.

Теоретичною і методологічною основою курсової роботи є фундаментальні положення теорії державного управління, концепції демократичного врядування та нового публічного менеджменту, теоретичні розробки в галузі організації здійснення функцій виконавчої влади.

Інформаційну базу дослідження склали нормативно-правові акти, що регулюють діяльність органів виконавчої влади, довідкові та статистичні матеріали, що розміщені на web-ресурсах центральних та місцевих органів виконавчої влади, матеріали здійснених автором соціологічних досліджень, особисті спостереження автора, що були отримані в процесі наукової роботи.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ НАЛАГОДЖЕННЯ УПРАВЛІНСЬКИХ ЗВ'ЯЗКІВ У СИСТЕМІ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

Характеристика системи органів виконавчої влади в Україні та роль управлінських зв'язків у забезпеченні її ефективного функціонування

Держава реалізує власну волю через структуру органів державного управління, організаційну основу яких становить система органів виконавчої влади. Виконавча влада – це влада, що має право безпосереднього управління державою.

Для того щоб забезпечити становлення України як високорозвинутої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальною стабільністю, культурою та демократією, запропонована адміністративна реформа. Її метою є формування системи державного управління, яка стане близькою до потреб і запитів людей, а головним пріоритетом її діяльності буде служіння народові, національним інтересом. Ця система державного управління буде підконтрольною народові, прозорою, побудованою на наукових принципах і ефективною. Саме тому органи виконавчої влади в ході проведення в Україні адміністративної реформи стають провідним об’єктом трансформаційних перетворень в Україні. «Особливість виконавчої влади серед усіх гілок влади полягає в тому, що саме в процесі її реалізації відбувається реальне втілення в життя законів та інших нормативних актів, практичне застосування всіх важелів державного регулювання й управління важливими процесами суспільного розвитку» [32].

Крім того, виконавча влада є ознакою держави і найбільше позначається на умовах життя людей і навіть на виробленні національної свідомості. Виконавча влада в Україні — одна з конституційних гілок влади в Україні, поряд з законодавчою, самоврядною та судовою. Очолюється Кабінетом Міністрів України, якому підпорядковані усі інші центральні, регіональні та місцеві органи виконавчої влади держави.

Центральні органи виконавчої влади діють на підставі положень, які затверджує Кабінет Міністрів України.

Що стосується поняття «система», то в перекладі з грецької воно означає порядок, зумовлений планомірним, правильним розташуванням частин цілого [10, с. 65].

Найбільш простим і загальним є визначення системи, як сукупності елементів, певним чином пов’язаних і взаємодіючих між собою для виконання (реалізації) заданих цільових функцій. Наявність зв’язків між елементами системи та інтегративні, цілісні властивості системи, що ними породжуються, забезпечують відносно самостійне, відокремлене існування, функціонування системи [25, с. 83-84]. Отже, система – це сукупність елементів, які перебувають у взаємодії і виконують свою функцію для того, щоб система працювала як єдине ціле. Саме в такому сенсі говорять про систему центральних органів виконавчої влади в Україні.

Зважаючи на визначення, ми можемо зробити висновок, що система органів виконавчої влади – це певна група державних органів, що входять до системи виконавчої влади, створюють вертикаль виконавчої влади та забезпечують належну реалізацію владних рішень зверху донизу. Їх особливістю є те, що вони належать до виконавчої гілки влади і відрізняються від інших органів державної влади тим, що як і вона мають виконавчо-розпорядчий характер, забезпечуючи практичну організацію виконання законодавчих і нормативних актів. У зв’язку з тим, що органи виконавчої влади здійснюють управлінську за своїм змістом діяльність, реалізовують основні повноваження держави шляхом повсякденної та оперативної управлінської (владно-розпорядчої, адміністративної) діяльності, то іноді використовується таке визначення системи цих органів, як «апарат державного управління» [9, с. 12].

Згідно з Законом України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 року № 3166-VI «Систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України (далі – міністерства) та інші центральні органи виконавчої влади (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Центральні органи виконавчої влади

Джерело [19]

Система центральних органів виконавчої влади є складовою системи органів виконавчої влади, вищим органом якої є Кабінет Міністрів України.

Міністерства. Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності. Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто відповідає за розроблення і реалізацію державної політики, спрямовує і координує здійснення центральними органами виконавчої влади заходів з питань, віднесених до його відання, приймає рішення щодо розподілу відповідних бюджетних коштів. Не допускається прийняття актів Кабінету Міністрів України та утворених ним органів, внесення проектів законів та актів Президента України з таких питань без погодження з відповідним міністром. Міністр на виконання вимог законодавства в межах наданих повноважень визначає політичні пріоритети та стратегічні напрями роботи міністерства та шляхи досягнення поставлених цілей. Порядок виконання обов'язків міністра в разі його тимчасової відсутності визначається Кабінетом Міністрів України.

Міністерства забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики. Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади поширюються на всю територію держави [26].

Центральні органи виконавчої влади (агентство, інспекція, служба). Діяльність центральних органів виконавчої влади спрямовується і координується Прем'єр-міністром України або одним із віце-прем'єр-міністрів чи міністрів. Центральний орган виконавчої влади вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Центральний орган виконавчої влади очолює його голова.

Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження, щодо нього може встановлюватись спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань. Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом очолює його голова. Для забезпечення реалізації державної політики в особливо важливих сферах діяльності та державного управління ними у складі окремих центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом у межах коштів, передбачених на їх утримання, можуть бути утворені департаменти (служби). Утворення департаменту (служби), призначення на посаду і звільнення з посади його керівника та затвердження положення про департамент (службу) здійснює Президент України.

Безпосереднє управління державними справами забезпечує виконавча влада – одна з гілок влади у державі за теорією поділу влад. Основними ознаками виконавчої влади є:

- організуючий характер. Вона зосереджує всю реальну практичну роботу з реалізації законів і нормативних актів;

- універсальний характер в часі і просторі. Виконавча влада здійснюється безперервно і всюди, де функціонують колективи людей;

- предметний характер. В ній сконцентровані важелі фактичного державного впливу. Вона опирається на великі контингенти людей, інформаційні, фінансові та інші ресурси;

- примусовість, можливість застосовувати засоби примусу в адміністративному порядку.

Органи виконавчої влади, виступаючи елементами цілісної системи, формують організаційно-функціональну структуру вироблення і реалізації державно-управлінських механізмів.

Таким чином, на нашу думку, система органів виконавчої влади являє собою сукупність органів, що залежно від виконання покладених на них завдань та функцій, а також надання адміністративних послуг поділяються на служби, агентства чи інспекції та становлять собою цілісну систему, об’єднану єдиною метою, яка полягає в реалізації заданих цілей і програм, які забезпечують захист прав, свобод і законних інтересів громадян, безпеку держави і суспільства, вирішення питань соціально-економічного та культурного значення.

Між органами виконавчої влади об’єктивно існують відповідні інтеграційні зв’язки, Надзвичайно велика роль відводиться управлінським зв'язкам у забезпеченні ефективного функціонування системи органів виконавчої влади в Україні

Завдяки управлінським зв'язкам органи виконавчої влади здійснюють управління відповідно в економічній, адміністративно-політичній та соціально-культурній сферах.

Вони виникають між органами виконавчої влади незалежно від їхнього організаційно-правового рівня в єдиній системі з метою досягнення спільних цілей діяльності, пов’язаних з розробленням і втіленням державної політики, управлінням різними сферами суспільної життєдіяльності.

Управлінські зв’язки Кабінету Міністрів України здійснюються з центральними органами виконавчої влади та з місцевими державними адміністраціями, які характеризуються особливим змістом, закріпленим в Конституції України.

Кінцеві результати роботи органів виконавчої влади (ефективність функціонування системи) безпосередньо залежать від комунікаційних процесів, які здійснюються між його підрозділами, тобто визначається раціональністю управлінських зв’язків між органами різних організаційно-правових статусів як по вертикалі, так і по горизонталі.

Отже, управлінський зв’язок – це вектор, який вказує напрям управлінської дії, тобто показує, який орган є керуючим, а який – керованим. Залежно від того, як реалізується характер дії, тобто ким і в якій якості та кількості завдяки управлінському зв’язку здійснюється розподіл ролей і видів діяльності. Таким чином, зв’язок виконує дві функції: одна – розподіляє і закріплює права й інша – указує напрям переміщення інформації. Проте ці функції можуть реалізовуватися різними способами, тому спосіб здійснення функції визначає вид управлінського зв’язку.

Система без зв’язків не існує, оскільки зв’язок виступає у вигляді системоутворюючого відношення, то можна стверджу-вати, що якщо предмети не існують за межами зв’язків один з одним, то вони не існують й поза відповідної системи. Зв’язки виконують у системі такі ролі, найголовнішими з яких є:

системоутворююча – зв’язки виступають основою в архітектоніці системи, забезпечують взаємодію елементів, їх взаємний вплив, участь у загальносистемних процесах;

специфіцируюча – зв’язки задають конкретні властивості системи, її специфіку.

Певний набір, характер, спрямованість та інші характеристики зв’язків системи визначають її властивості, функціональні можливості та розвиток; вітальна – зв’язки забезпечують життєдіяльність системи, вони підтримують обмін системи з оточуючим середовищем, зміни у зв’язках визначають характеристики різних етапів розвитку системи [33, с. 105].
1.2. Види управлінських зв'язків у системі органів виконавчої влади

Важливою особливістю побудови та функціонування органів виконавчої влади є управлінські організаційні зв'язки структурних одиниць системи, що виявляються в розпорядництві, підпорядкованості, підконтрольності, підзвітності та координації.

Управлінські зв’язки органів виконавчої влади – це система сталих управлінських відносин у вертикальній і горизонтальній проекціях структурно-функціонального характеру, що мають місце в процесі реалізації закріплених повноважень державних органів.

Розглянемо види управлінських зв'язків у системі органів виконавчої влади.

Управлінські зв’язки традиційно розбивають за такими групами: формальні і неформальні; вертикальні і горизонтальні; лінійні, функціональні і штабні; прямі і зворотні; безпосередні і непрямі.

Формальні зв’язки – це зв’язки координації, що діють у межах офіційних інструкцій і регламентів, вони скеровані на досягнення стратегії, цілей і політики органу.

Неформальні зв’язки – це неофіційні соціальні зв’язки, які виникають спонтанно і є продуктом міжособового і внутрішньогрупового спілкування працівників органу державної влади.

Вертикальні зв’язки – це зв’язки, які об’єднують органи різних ієрархічних рівнів. Вони діють постійно і є підставою для формування за їхнім напрямом комунікаційних каналів для передачі розпорядливої (спрямованої вниз) і звітної (спрямованої вгору) інформації. Завдяки цим зв’язкам встановлюються управлінські відносини між різними рівнями ієрархічної структури.

У рамках вертикальних управлінських зв’язків центральним органам виконавчої влади – міністерствам – підпорядковуються їх територіальні органи, які разом з міністерством утворюють виконавчу вертикаль. Підпорядкованість характеризує найвищу організаційну залежність органу нижчого рівня від органу вищого рівня. У той же час підпорядкованість може мати різні ступені повноти – повну і часткову. Повна підпорядкованість (підлеглість) передбачає наявність у вищого органу всіх або переважної більшості важелів керуючого впливу, включаючи вирішення щодо підлеглого органу: установчих питань; визначення правового статусу, кадрових питань, здійснення контролюючих функцій, отримання звітності, застосування заходів відповідальності. Часткова – це підпорядкованість, коли в організаційних відносинах наявні лише деякі із зазначених вище важелів.

Вертикальні управлінські зв’язки в системі органів виконавчої влади передбачають підпорядкованість обласним державним адміністраціям районних державних адміністрацій. Обласні державні адміністрації в межах своїх повноважень спрямовують діяльність районних державних адміністрацій та здійснюють контроль за їх діяльністю

Голови районних державних адміністрацій регулярно інформують про свою діяльність голів обласних державних адміністрацій, щорічно та на вимогу звітують перед ними [19].

У той же час треба зазначити, що поряд з вертикальними управлінськими зв’язками існують і горизонтальні управлінські зв’язки, так звані несубординаційні, які на центральному рівні передбачають координацію роботи центральних органів виконавчої влади у формуванні та реалізації державної політики.

Горизонтальні зв’язки – це зв’язки між двома або більш рівними за станом в ієрархії або статусом органами. Їхнє головне призначення – сприяти найефективнішій взаємодії органів при вирішенні проблем, що виникають між ними. Вони дозволяють розвантажувати вертикальні зв’язки і роблять державний орган в цілому більш стійким при різних зовнішніх і внутрішніх оперативних змінах. Горизонтальні зв’язки економлять час і підвищують ефективність взаємодії при узгодженні різних дій, розвивають у керівників самостійність, ініціативність і вмотивованість, ослабляють боязнь ризику.

На місцевому рівні горизонтальні управлінські зв’язки базуються на взаємовідносинах місцевих державних адміністрацій з територіальними органами центральних органів виконавчої влади. Формування управлінських зв’язків на регіональному рівні значною мірою визначається взаємовідносинами органів виконавчої та представницької влади. Місцеві державні адміністрації здійснюють повноваження, делеговані їм обласними і районними радами згідно Конституції та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", і в цій частині підзвітні і підконтрольні останнім.

Управлінські зв’язки – прояв управлінських відносин, за яких наявність (відсутність) або зміна одних суб’єктів управління є умовою наявності (відсутності) або зміни інших суб’єктів управління.

Управлінські відносини – це система стійких вертикальних і горизонтальних зв’язків, які виникають внаслідок субординації, співпідлеглості та співпраці в процесі управлінської діяльності. Зв’язки розподіляються на суб’єктно-об’єктні (прямі), об’єктно-суб’єктні (зворотні), а також суб’єктно-суб’єктні та об’єктно-об’єктні [59]. Ефективність функціонування системи органів державної влади великою мірою визначається раціональністю управлінських зв'язків між органами різних організаційно-правових статусів як по вертикалі, так і по горизонталі.

У даному контексті А.Ф. Мельник, О.Ю. Оболенський та інші правознавці стверджують, що державно-управлінських відносини виникають між органами державної влади у горизонтальних та вертикальній проекціях. На думку авторів, вони поділяються:

1) за характером:

а) на адміністративні (субординаційні);

б) функціональні (координаційні);

в) дисциплінарні;

г) відносини ініціативи;

2) за формою і вираженням: правові й неправові;

3) за сферами виявлення: галузеві, територіальні, міжрегіональні, територіально-галузеві [17, с. 210].

Так, за нашими дослідженнями, більшість авторів виокремлюють вертикальні (субординаційні) та горизонтальні (координаційні) відносини у системі органів виконавчої влади.

Зупинимось на них детальніше.

Субординація – це «вертикальна» взаємодія сторін, коли одна сторона підпорядкована іншій, а також наявні владні повноваження у верхнього рівня в системі управління щодо нижчого [23, с. 35]. Сторони у відносинах субординації є нерівноправними та взаємодіють одна з одною за принципом «влада-підпорядкування». Кожен вищий рівень управління через свої компетенції та обсяг діяльності акумулює та виражає ширші, складніші суспільні потреби, інтереси, ніж нижчий [1, с. 78].

Характер субординаційних управлінських відносин виявляється в діяльності органів виконавчої влади щодо реалізації повноважень і розкривається, в першу чергу, за допомогою категорії «підпорядкування». Підпорядкованість органів виконавчої влади – це, як правило, найвища організаційна залежність органу нижчого рівня від органу вищого рівня. Однак підпорядкованість може мати різні ступені повноти, тобто бути повною або частковою. Повна підпорядкованість (підлеглість) передбачає наявність у вищого органу всіх або переважної більшості важелів керуючого впливу, включаючи вирішення щодо підлеглого органу установчих питань, визначення правового статусу, кадрових питань, здійснення контролюючих функцій, отримання звітності, застосування заходів відповідальності.

Так, субординаційні відносини будуються на основі прямого підпорядкування, здійснюються між органами, які перебувають у субординаційних структурних зв’язках, між якими існують управлінські відносини, котрі функціонують за принципом «вертикалізації» (відносини підзвітності і підконтрольності). Тобто в будь-якому разі сторони у відносинах субординації є нерівноправними та взаємодіють одна з одною за принципом «влада-підпорядкування», причому кожен вищий рівень управління в силу своєї компетенції та обсягу діяльності акумулює та виражає ширші, складніші суспільні потреби, інтереси, ніж нижчий, оскільки субординаційні зв’язки можуть передбачати виключну компетенцію вищого за організаційно-правовим рівнем органу щодо нижчого органу [17, с. 92].

На нашу думку, наявність саме субординаційних (вертикальних) відносин чи не найбільше впливає на необхідність розмежування повноважень між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Натомість координаційні відносини, як правило, пріоритетні в тих сферах громадського життя, які рівною мірою важливі для держави в цілому і для територіальних громад зокрема, тобто стосуються загальних інтересів (державних і місцевих). Тобто координаційними є взаємовідносини у вирішенні питань економічного, соціального і культурного розвитку територій, у галузі соціального захисту населення, охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів відповідних територій, у сфері забезпечення законності, правопорядку, прав і свобод громадян.

Крім того, між досліджуваними органами влади виникає і третій тип характерних відносин – реординаційні відносини, що полягають у взаємному інформуванні, виражаються в конкретних діях і у відповідних управлінських актах [18, с. 32–35].

Реординаційні відносини доповнюють і зміцнюють субординаційні та координаційні відносини і є, так би мовити, відносинами зворотного впливу, що відображають право або обов’язок відреагувати в певному порядку та в певні терміни на пропозиції, рекомендації, клопотання, вимоги іншої сторони, що особливо актуально у сфері делегованих повноважень.

У даному контексті Ж. Завальна узагальнює, що загалом відносини державного управління є предметом адміністративно-правового регулювання, натомість предметом договірного регулювання можуть бути не всі види управлінських відносин, а тільки їх частина – координаційні та реординаційні види відносин.

На думку автора, саме в цих двох видах відносин ініціатива будь-якої зі сторін спрямована на погодження волевиявлення за відсутності юридичної відповідальності за неприйняття пропозиції щодо встановлення таких відносин, і в даних видах відносин наявні й основна ознака можливості використання договірного регулювання, і факультативна [20].

Лінійні зв’язки – це формальні зв’язки, що діють постійно між сусідніми ієрархічними рівнями і призначені для прямих директивних розпоряджень, тобто ці зв’язки йдуть в організаційній ієрархії зверху вниз і виступають, як правило, у формі наказу, розпорядження, команди, вказівки і т. п.

Функціональні зв’язки – це також формальні зв’язки, що діють між сусідніми ієрархічними рівнями, проте на відміну від лінійних зв’язків, їхнє призначення дорадче, вони необхідні для реалізації інформаційного забезпечення координації.

Прямі і зворотні управлінські зв’язки показують, від кого передається управлінська інформація і кому. Прямий зв’язок – це формальний зв’язок, спрямований від суб’єкта управління до об’єкта, який діє постійно. Його призначення направити дії об’єкта управління за допомогою наказу, розпорядження або вказівки. Це в основному вертикальний зв’язок, спрямований зверху вниз. Зворотний зв’язок – це формальний зв’язок, спрямований від об’єкта до суб’єкта. Його призначення інформувати суб’єкт про стан робочого місця і про передбачувані дії об’єкта в ситуації, що склалася, а також відзвітувати перед суб’єктом про досягнуті об’єктом результати роботи.

Безпосередні і непрямі управлінські зв’язки указують на роль керівника стосовно виконавця і скільки у виконавця є керівників. Безпосередній зв’язок – це зв’язок між різними за статусом органами. Непрямий зв’язок – це горизонтальний зв’язок між рівними за статусом об’єктами, який діє тимчасово за санкцією вищого суб’єкта. Призначений для передачі інформації, яка допомагає погоджувати їхні спільні дії.

Управлінські зв’язки між органами виконавчої влади і місцевого самоврядування на місцях відбувається через систему взаємного делегування повноважень. Делеговані повноваження – повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад.

Таким чином, управлінські зв’язки в системі органів виконавчої влади залежать від їхньої компетенції спільної діяльності та перебування органів виконавчої влади у певних відносинах між собою.

1 2 3

скачати