Ім'я файлу: Управління і економічна безпека курсова робота 2.doc
Розширення: doc
Розмір: 242кб.
Дата: 29.10.2020
скачати
Розширення: doc
Розмір: 242кб.
Дата: 29.10.2020
скачати
Управління і економічна безпека
Вступ
Актуальність теми. Транспортний сектор – важливий сегмент економіки України, який суттєво впливає на формування валового внутрішнього продукту, валової доданої вартості та структуру експорту-імпорту послуг. Проте наявність впливу несприятливих зовнішніх та внутрішніх факторів політичного, економічного, техніко-технологічного, управлінського й соціального характеру на господарську діяльність транспортних підприємств вимагає запровадження обґрунтованого комплексу заходів, спрямованих на ефективне виконання їхньої соціальної та економічної місії щодо забезпечення національної економіки транспортними послугами у повному обсязі. З огляду на зазначене, одним з пріоритетів управлінської системи вітчизняних транспортних підприємств має стати управління їх економічною безпекою. Саме економічна безпека підприємства може гарантувати ефективну господарську діяльність та своєчасну адаптацію до змін, що сприятиме сталому розвитку підприємства. Водночас, впроваджені в практику транспортних підприємств результати наукових досліджень з проблем управління економічною безпекою, оцінки її рівня та розробки механізму забезпечення матимуть першочергове значення для максимально ефективного використання ресурсів підприємства, зростання його виробничого потенціалу, своєчасного запобігання й успішного подолання внутрішніх і зовнішніх загроз та, як результат, стабільного функціонування. Транспортні підприємства, що діють в умовах ризику, потребують управління системою забезпечення економічної безпеки. Гарантування її цільового рівня в діяльності транспортних підприємств є одним з основних завдань менеджменту, оскільки визначає загальну ефективність їхнього господарського функціонування. Розробка та впровадження системи оцінювання рівня економічної безпеки транспортних підприємств, що є адекватною сучасним умовам господарювання, сприятиме підвищенню їхньої конкурентоспроможності в глобальному економічному середовищі. Дослідженню теоретико-методичних основ забезпечення економічної безпеки підприємств присвячено праці таких вітчизняних та закордонних науковців, як: О.В. Ареф’єва, К. Гелбрейт, М. Дженсен, Н.В. Білошкурська, Т.Г. Васильців, І.В. Венглюк, А.М. Вергун, О.Ю. Вілкул, К.С. Горячева, Є.О. Діденко, Л.І. Донець, В.Б. Зубик, М.І. Камлик, Г.Б. Клейнер, Г.В. Козаченко, Л.О. Кошембар, П.Я. Кравчук, А. Кульман, С.М. Міщенко, Є.О. Олейніков, В.П. Пономарьов, Т.В. Поснова, Н.Й. Реверчук, М.В. Савченко, Дж. Хакер, М. Хаммер, Р. Хігот, Г.О. Швиданенко, І.Л. Шевченко, Л.Г. Шемаєва, С.М. Шкарлет, В.Т. Шлемко та інші. Проблемам теорії і практики економічної безпеки на транспорті приділяли увагу такі дослідники, як: І.М. Аверічев, Н.І. Богомолова, О.О. Кравченко, М.О. Бойко, І.В. Голіков, В.М. Гурнак, О.О. Карпенко, В.Г. Коба, О.В. Кудрявцева, B.B. Мізюк, С.Г. Мізюк, Б.М. Мізюк, А.О. Новіков, М.М. Новікова, О.Ф. Новікова, А.В. Нікітіна, М.Л. Шелухін та інші, роботи яких спрямовані на розв’язання важливих проблем розвитку систем економічної безпеки на різних видах транспорту.
Варто зазначити, що незважаючи на існування значної кількості теоретичних та практичних напрацювань з проблем економічної безпеки на різних видах транспорту, все ж залишається потреба в подальшому їхньому поглибленому дослідженні, враховуючи специфіку управління транспортними підприємствами. Таким чином, наукова та практична значущість проблем забезпечення економічної безпеки транспортних підприємств у сучасних умовах господарювання зумовили вибір теми представленої дисертаційної роботи, її мету, завдання, об’єкт та предмет дослідження. Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є розробка теоретикометодичних положень і практичних рекомендацій щодо формування та розвитку механізму забезпечення економічної безпеки транспортних підприємств.
Для досягнення мети було визначено такі завдання дослідження:
- узагальнити теоретичні аспекти управління економічною безпекою транспортних підприємств;
- структурувати загрози економічній безпеці транспортних підприємств;
- дослідити вплив зовнішніх і внутрішніх чинників забезпечення економічної безпеки на стан транспортних підприємств України;
- проаналізувати методичні підходи до оцінки рівня економічної безпеки підприємств;
- удосконалити механізм забезпечення економічної безпеки транспортних підприємств;
- розробити систему оцінювання рівня економічної безпеки транспортних підприємств;
- обґрунтувати цільовий рівень економічної безпеки транспортних підприємств та інструментарій його забезпечення.
Об’єктом дослідження є процес забезпечення економічної безпеки транспортних підприємств.
Предметом дослідження є теоретичні, методичні та практичні аспекти формування й розвитку механізму забезпечення економічної безпеки транспортних підприємств для підвищення ефективності їхньої діяльності.
Методи дослідження. Під час дослідження використано методи: аналізу і синтезу – для критичного дослідження положень економічної теорії; логічного узагальнення – для уточнення понятійного апарату теорії економічної безпеки підприємства; системного аналізу – для проведення структуризації загроз економічній безпеці транспортних підприємств; ретроспективного аналізу – для дослідження методичних підходів до оцінки рівня економічної безпеки підприємств; експертний метод – для формування інтегрального показника рівня економічної безпеки транспортних підприємств; графічний метод – для формування цільового рівня економічної безпеки транспортних підприємств; економіко-математичного моделювання – для обґрунтування залежності між рівнем економічної безпеки та рентабельністю транспортних підприємств; оптимізації управлінських рішень – для систематизації заходів забезпечення економічної безпеки транспортних підприємств за видами загроз і залежно від рівня критичності; системно-структурного аналізу – для удосконалення механізму забезпечення економічної безпеки транспортних підприємств.
Інформаційною основою дослідження є нормативно-правові акти, що регламентують розрахунок рівня економічної та національної безпеки України, наукові праці вітчизняних і закордонних вчених, матеріали науково-практичних конференцій, дані фінансової звітності транспортних підприємств, офіційні інформаційні ресурси Державної служби статистики України, Міністерства інфраструктури України, Державної служби України з безпеки на транспорті, результати особистих досліджень і спостережень.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ ПІДПРИЄМСТВА
Аналіз проблем управління економічною безпекою підприємства
Результатом забезпечення економічної безпеки підприємства є стабільність (надійність) його функціонування, ефективність фінансово - економічної діяльності (прибутковість), особиста безпека персоналу.
До ресурсів забезпечення надійного існування і прогресивного розвитку підприємства відносять персонал підприємства, матеріальні та інтелектуальні (інформаційні) ресурси.
З урахуванням цього діяльність по забезпеченню економічної безпеки підприємства містить чотири основних напрямки: захист матеріальних і фінансових цінностей, захист персоналу, захист інтелектуальної власності (у тому числі комерційної таємниці), захист інформаційного забезпечення комерційної діяльності підприємства в ринкових умовах.
За оцінками експертів, витрати на створення системи безпеки підприємства та її оптимальне функціонування можуть досягати 25% витрат від загального забезпечення процесу виробництва.
Ефективність систем управління з точки зору їх здатності своєчасного розпізнавання і вирішення проблем є визначальним чинником успішного функціонування підприємств. Це обумовлено тим, що практично кожен учасник виробничого процесу в своїй діяльності в тій чи іншій мірі стикається з питаннями управління [4].
Основна проблема підприємства полягає в підтримці життєво важливих показників на належному рівні в умовах, що склалися. Отримання прибутку в такому обсязі, який забезпечував би відтворювальний процес підприємства в повній мірі, є пріоритетною метою будь-якого підприємства.
У зв'язку з цим підвищується наполеглівість і значущість проблеми управління неспроможними підприємствами в умовах нестабільного економічного середовища.
Серед проблем забезпечення економічної безпеки підприємства, які підлягають вирішенню, в першу чергу, слід згадати наступні:
неповну визначеність з набором складових економічної безпеки підприємства;
наявність значних утруднень формалізованого опису динамічних властивостей підприємства з метою забезпечення його економічної безпеки у взаємозв'язку з діями дестабілізуючих факторів;
існуючі труднощі з визначенням складу оціночних критеріїв складових економічної безпеки, а також їх градацією для різних рівнів безпеки;
відсутні загальновизнані вітчизняні методики оцінки рівня складових економічної безпеки підприємства, оскільки підходи, що отримали визнання в зарубіжній практиці, не завжди можна застосувати в умовах транзитивної економіки України;
відсутність методики комплексної оцінки рівня економічної безпеки підприємства з урахуванням усіх її складових. Ця проблема досить істотна, оскільки рівні різних складових визначаються за різними шкалами, що ускладнює їх зведення в єдиний комплексний показник.
Перелік проблем можна було б продовжувати. Всі вони потребують наукового осмислення з метою визначення чи вдосконалення підходів до їх ефективному вирішенню.
Державний комітет статистики України надає таку статистику: з 100 підприємств, які зареєструвалися, «виживають» тільки близько 15, інші в період до п'яти років ліквідуються. Але в умовах невизначеності економічної ситуації та недосконалої законодавчої бази щодо антикризового управління будь-яке підприємство, навіть велике, може опинитися у стані банкрутства. Насамперед це пов'язано з тим, що окремо взяте підприємство не є ізольованим від економіки. Воно співпрацює з іншими суб'єктами підприємницької діяльності, державою, споживачами, які, своєю чергою, впливають на стан підприємства. Як видно з рисунка 1.1, починаючи з 2008 року збитки підприємств України почали істотно зростати. Це було викликане світовою фінансовою кризою. Так, у 2009 році загальна кількість підприємств, які знаходяться у процедурах банкрутства зросла на 37,96% більше ніж у попередньому році, а частка збиткових підприємств на 6,2% [5]
Рис. 1.1 Частка збиткових підприємств від загальної кількості підприємств України у 2002-2013 рр.
Як видно з рисунка 1.1, починаючи з 2008 року збитки підприємств України почали істотно зростати. Це було викликане світовою фінансовою кризою. Так, у 2009 році загальна кількість підприємств, які знаходяться у процедурах банкрутства зросла на 37,96% більше ніж у попередньому році, а частка збиткових підприємств на 6,2% [5].
За січень-вересень 2011р. 42,6% вітчизняних підприємств працювали збитково. Питома вага власного капіталу в структурі пасивів становила 34,6%. Крім того, 88,5% оборотних активів були сформовані за рахунок поточних зобов'язань, що свідчило про їх низької ліквідності, неплатоспроможності і значної фінансової залежності від зовнішніх кредиторів і інвесторів.
Згідно зі статистикою, в 2012 році співвідношення прибуткових і збиткових підприємств склала 58,6% і 41,4% найбільша кількість прибуткових підприємств в Україні знаходиться в Києві, Полтавській та Дніпропетровській областях. Також успішно ведуть бізнес в Київській, Запорізькій та Харківській областях – 1,46 млрд грн, 1,49 млрд грн і 1,4 млрд грн прибутку відповідно. Найбільш збиткові підприємства знаходяться у Луганській і Донецькій областях, притому що сума збитків у Донецькій області перевищла 16 млрд грн, а у Луганській області понад 50% підприємств працювали без прибутку.За кількістю успішних підприємств у країні лідирують Черкащина та Івано-Франківська області – 65,4% і 62,2%, що, втім, не вплинуло на показники цих регіонів. Збитки підприємств Черкаської області склали понад 0,6 млрд грн, а Івано-Франківської – 1,4 млрд. Із західних регіонів найгірший результат показала Рівненська область — збитки там склали 887 млн грн.
Кількість збиткових промислових підприємств України в 2013 році збільшилася в порівнянні з відповідним періодом минулого року з 41,4% до 42,2%. Найбільш прибутковими за підсумками 2013 року були підприємства добувної промисловості, фінансовий результат яких до оподаткування склав 9,8 млрд. грн., підприємства з виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів – 3,2 млрд. і підприємства по виробництву автотранспортних засобів, причепів і напівпричепів та інших транспортних засобів – 2 млрд. У той же час підприємства переробної промисловості отримали збиток до оподаткування у розмірі 3,34 млрд. грн.
Зокрема, металургійне виробництво, виробництво готових металевих виробів, крім машин і устаткування, скоротилося на 6,2 млрд. грн., виробництво хімічних речовин і хімічної продукції – на 3,7 млрд. грн.., виробництво коксу і продуктів нафтопереробки скоротилося – на 1 млрд. грн.. і виробництво гумових і пластмасових виробів, іншої неметалевої мінеральної продукції – на 100,2 млн. грн.
Частка збиткових підприємств у 2014 порівняно з відповідним періодом минулого року зросла на 4,7 в. п. і склала 50%. Ними допущено 230211,8 млн. грн. збитків, що в 5,2 рази більше, ніж за січень-березень 2013 р. Значних обсягів збитків зазнали підприємства промисловості (44,7% від загальної суми збитків); оптової та роздрібної торгівлі, ремонту автотранспортних засобів і мотоциклів (18,9%); професійної, наукової і технічної діяльності (13,2%).
Збереження таких тенденцій в подальшому призведе до банкрутства багатьох підприємств, тому проблема формування економічної безпеки підприємств в умовах нестабільного зовнішнього середовища є актуальною.
Забезпечення економічної безпеки підприємства є сукупністю дій, які охоплюють: аналіз потенційних економічних загроз, планування заходів протидії, контроль за виконанням прийнятих заходів, аналіз ефективності системи економічної безпеки.
Аналіз проблем управління економічною безпекою підприємства показав, що всі проблеми вимагають наукового осмислення з метою визначення чи вдосконалення підходів до їх ефективному вирішенню.
Організація процесу управління економічної безпеки на підприємстві
Перехід до ринкової економіки в умовах впливу світової економічної кризи пов'язаний зі складністю «виживання» суб'єктів господарювання і, як наслідок, необхідністю їх захисту самими суб'єктами. Процеси, що відбуваються в соціально-економічній сфері у зв'язку із зміною економічної системи, її адаптацією до сучасних умов, висувають на перший план проблему управління економічною безпекою, тому питання її забезпечення повинен зайняти ключове місце при прийнятті управлінських рішень.
В даний час не сформований єдиний підхід до розуміння категорії "економічна безпека підприємства". У багатьох дослідженнях концепція економічної безпеки підприємства головним чином пов'язана з інформаційним аспектом, зокрема безпека інформаційних систем та забезпечення безпеки комерційної інформації (Pipkin 2000; Yarochkin 2003; Caralli, Wilson 2004; Johnson, Goetz 2007; Shirokova, Knatko 2008; Tawileh et al. 2008; Onwubiko, Lenaghan 2007, 2009). Частина вчених наполягають на закритій взаємозв'язку між статусом безпеки та інвестиційним процесом в організації (Buzan et al. 1998; Allen, Sledge 2002; Allen 2005).
Спочатку поняття економічної безпеки розглядалося як забезпечення умов збереження комерційної таємниці та інших секретів підприємства.[7] Забезпечення економічної безпеки розглядалася, насамперед, як захист інформації. Цю проблему пропонували вирішувати виходячи з передумови, що ступінь надійності всієї системи збереження інформації визначається рівнем безпеки найслабкішої її ланки, якою вважається персонал організації.
Визнаючи, що збереження інформації є одним з важливих аспектів економічної безпеки підприємства, необхідно зазначити, що зведення проблеми економічної безпеки підприємства лише до захисту комерційної таємниці являє собою надто спрощений варіант вирішення такої проблеми. Цілком очевидно, що настільки вузьке розуміння економічної безпеки страждає надмірною "економічністю" і не враховує всього спектру впливу зовнішнього середовища як основного джерела небезпек для діяльності підприємства.
Дещо пізніше запанував інший підхід до трактування поняття економічної безпеки підприємства. Різкий спад виробництва в цілому по країні, а головне — зміна економічних функцій держави, яка вже не було основним інвестором і споживачем продукції, змусили подивитися набагато ширше на проблему економічної безпеки підприємств. Згідно цьому погляду економічна безпека обумовлена впливом зовнішнього середовища, яка в ринковій економіці весь час змінюється, ніколи не залишається стабільної, постійної або незмінною. Саме з позицій впливу зовнішнього середовища, захисту підприємств від її негативного впливу і розглядається зміст категорії економічної безпеки підприємства.
При визначенні поняття "економічна безпека" стала переважати думка, що його зміст відображає такий стан підприємства, який забезпечує здатність протистояти несприятливим зовнішнім впливам. У зв'язку з цим економічна безпека підприємства стала розглядатися набагато ширше — як можливість забезпечення його стійкості в різноманітних, в тому числі і в несприятливих умовах, що складаються в зовнішнім середовищі, незалежно від характеру її впливу на діяльність підприємства, масштабу і характеру внутрішніх змін.
У цілому можна виділити кілька груп підходів вітчизняних і зарубіжних учених до організації процесу управління економічною безпекою підприємства (Таблиця 1.1).
Таблиця 1.1 – Підходи до організації процесу управління економічної безпеки
-
Підхід
Опис
Ресурсно-функціональний підхід
виходить із стану господарюючого суб'єкта, який .характеризується наявністю стабільного доходу та інших ресурсів, що дозволяють підтримати рівень життя на поточний момент та в найближчому
майбутньому.
Безпековий підхід
розглядається з точки зору загрози, впливу зовнішніх факторів, непередбачених обставин.
Базується на економічних поняттях
досягнення мети функціонування підприємства.
Кібернетичний підхід
ґрунтується на умови виживання і функціонування підприємства в умовах дестабілізуючого дії непередбачуваних і важко прогнозованих зовнішніх і
внутрішніх факторів.
Конкурентоспроможний підхід
говорить про те, що економічна безпека визначається наявністю конкурентних переваг, зумовлених відповідністю потенціалу підприємства і його стратегічних
цілей.
Існує також два підходи до організації процесу управління безпеки, засновані на двох критеріях. Перший підхід заснований на використанні понять загрози і захищеності від загроз. Другий підхід, уникаючи вживання поняття погрози у визначенні безпеки, базується на управлінських або економічних поняттях: ефективність, досягнення мети, функціонування, розвиток. Існують також визначення, що об'єднують або змішуючі обидва підходи (Таблиця 1.2).
Таблиця 1.2
Підходи до організації процесу управління економічної безпеки, засновані на критеріях
| Перший підхід (захист від загроз) | Другий підхід (досягнення максимальної ефективності) |
| «Під економічною безпекою підприємницької структури розуміється захищеність її життєво важливих інтересів від внутрішніх і зовнішніх загроз, тобто захист підприємницької структури, її кадрового та інтелектуального потенціалу, інформації, технологій, капіталу і прибутку, який забезпечується системою заходів спеціального правового, економічного, організаційного, інформаційно- технічного і соціального характеру».[5] | «Економічна безпека промислового підприємства – це безперервний процес забезпечення на промисловому підприємстві, що знаходиться в певному зовнішньому оточенні, стабільності його функціонування, фінансового рівноваги і регулярного одержання прибутку, а також можливості виконання поставлених цілей і завдань, його здатності до подальшого розвитку і вдосконалення на різних стадіях життєвого циклу підприємства і в процесі зміни конкурентних ринкових стратегій».[5] |
| | «Безпека підприємства – це такий стан його правових економічних і виробничих відносин, а також матеріальних, інтелектуальних та інформаційних ресурсів, що виражає здатність підприємства до стабільного функціонування». [5] |
| | «Економічна безпека підприємства – це стан підприємства, що характеризується його здатністю нормально функціонувати для досягнення своїх цілей при існуючих зовнішніх умовах і їх зміні в певних межах». Під нормальним тут розуміється таке функціонування підприємства, яке в існуючих зовнішніх умовах забезпечує досягнення підприємством поставлених цілей оптимальним або близьким до нього.[5] |
| «Економічна безпека підприємства – це стан найбільш ефективного використання корпоративних ресурсів для запобігання загроз і забезпечення стабільного функціонування підприємства в даний час і в майбутньому». [5] | |
| «Економічна безпека підприємства (фірми) – це такий стан даного господарського суб'єкта, при якому життєво важливі компоненти структури та діяльності підприємства характеризуються високим ступенем захищеності від небажаних змін». [5] | |
| «Економічна безпека підприємства – це такий стан господарського суб'єкта, при якому він при найбільш ефективному використанні корпоративних ресурсів добивається запобігання, послаблення або захисту від існуючих небезпек та загроз або інших непередбачених обставин і в основному забезпечує досягнення цілей бізнесу в умовах конкуренції і господарського ризику». [5] | |
Ці підходи до організації процесу управління економічної безпеки дають можливість розглядати поняття безпеки з різних точок зору.
Перша. Існує об'єкт (підприємство), що характеризується серед інших наявністю якогось виділеного параметра (структури, нормального функціонування життєво важливих інтересів, потреб, існування, прогресивного розвитку, тощо). Існують (a priori) загрози цього параметру – явища, здатні вплинути на нього небажаним чином. Якщо ж цей параметр захищений від загроз, то забезпечена і безпека об'єкта. Передбачається наявність у об'єкта якогось основного, важливого параметра, і обов'язково існування загроз цим параметром. Потім робиться припущення (досить сміливе), що якщо цей параметр захищений від таких загроз, то це і є стан безпеки об'єкта. При цьому критерій захищеності параметра, часто відсутня, втім, як і обґрунтування вибору саме ці параметри і критерії.
Друга. Існує об'єкт (підприємство) і у нього є цілі, які він намагається досягти. Об'єкт має деяку внутрішню структуру (середовище) і існує в деякій зовнішньому середовищі. В силу певних властивостей внутрішньої структури (середовища) весь об'єкт може володіти деяким властивістю, (перебувати в стані), званому «безпека». Це означає, що якщо зовнішнє середовище і справляє на нього негативний вплив в певних межах, то об'єкт все одно функціонує і досягає своїх цілей. Як втім, якщо середовище і не чинить на нього таких впливів, тобто загроз. І якщо зміна зовнішніх умов не виходить за певні межі, то функціонування і досягнення їм своїх цілей гарантовано.
Якщо перший підхід розглядає економічну безпеку швидше як необхідна умова досягнення підприємством своєї мети, то другий підхід – швидше як достатня умова. На підставі аналізу різних підходів до визначення економічної безпеки, можна стверджувати, що економічна безпека підприємства – це стан його захищеності від негативного впливу зовнішніх і внутрішніх загроз, дестабілізуючих факторів, при якому забезпечується стійка реалізація основних комерційних інтересів і цілей статутної діяльності[6].
1.3. Комплексна система забезпечення економічної безпеки на підприємстві
Економічна безпека підприємства, будучи самостійним рівнем системи безпеки суспільства, впливає практично на всі рівні. Стан захищеності економічних інтересів підприємства, пов'язаних з його виробничої, фінансової, інвестиційної, громадської та іншими видами діяльності, є метою системи забезпечення економічної безпеки підприємства.
Системою забезпечення економічної безпеки підприємства вважається комплекс заходів, що мають економічну і правову природу і спрямованих на досягнення і підтримання стану економічної безпеки підприємства та здійснюваних у відповідності зі стратегічним планом його розвитку . [8]
Визначення сутності економічної безпеки підприємства, системи її забезпечення, об'єкта і суб'єкта системи є основою розробки комплексної системи забезпечення економічної безпеки підприємства, відправною точкою досліджень у сфері створення механізмів оцінки та моніторингу економічної безпеки підприємства та заходів по її забезпеченню.
Об'єктом системи економічної безпеки виступає все те, на що спрямовані зусилля щодо забезпечення безпеки: різні види діяльності підприємства, персонал підприємства, майно і ресурси підприємства.
Діяльність суб'єкта системи забезпечення економічної безпеки підприємництва характеризується не тільки особливостями і характеристиками
об'єкта, але і специфічними умовами зовнішнього середовища, що оточує суб'єкт підприємницької діяльності. Виходячи з цього, можна виділити дві групи суб'єктів, які забезпечують економічну безпеку підприємництва.
До зовнішніх суб'єктів відносяться конкуренти, контрагенти, банки, органи законодавчої, виконавчої та судової влади покликані забезпечувати безпеку всіх без винятку законослухняних учасників підприємницьких відносин, причому діяльність цих органів не може контролюватися самими підприємцями. Ці органи формують законодавчу основу функціонування і захисту підприємницької діяльності в різних її аспектах і забезпечують її виконання.
До внутрішніх суб'єктів відносяться працівники власної служби безпеки фірми (підприємства), запрошені працівники із спеціалізованих фірм, що надають послуги з захисту підприємницької діяльності - особи, підрозділи, служби, органи, відомства, установи, які безпосередньо здійснюють діяльність щодо захисту економічної безпеки конкретного суб'єкта підприємництва.
Суб'єкти, що забезпечують економічну безпеку підприємництва, які здійснюють свою діяльність на основі певної стратегії і тактики. Надійний захист економіки будь-якої компанії можлива лише при комплексному та системному підході до її організації. У зв'язку з цим з'явився термін «Система економічної безпеки підприємства.
Створювані на практиці системи забезпечення економічної безпеки реалізують два напрямки, що залежать від визначення економічної безпеки. У першому випадку забезпечення економічної безпеки зводиться до захисту обраного у визначенні параметра або елемента, що характеризує безпеку. У другому випадку забезпечення економічної безпеки – це завдання додання об'єкту таких якостей, за яких він зможе досягти своїх цілей.
Запропонована комплексна система забезпечення економічної безпеки підприємства заснована на гіпотезі, яка полягає в тому, що стратегія економічної безпеки приймається як філософія управління підприємством, що вимагає створення системи економічної безпеки, функціонування якої дозволить
забезпечити захищеність економічних інтересів підприємства від зовнішніх і внутрішніх загроз (рис. 1.2).
Для досягнення мети, поставленої перед системою економічної безпеки підприємства, необхідно рішення системою наступного комплексу завдань:
• Захист законних прав та інтересів підприємства та його працівників;
• Збір, аналіз, оцінка даних і прогнозування розвитку ситуації;
• Недопущення проникнення на підприємство структур економічної розвідки конкурентів, протидія технічному проникненню у злочинних цілях;
• Виявлення, попередження і припинення можливої протиправної та іншої негативної діяльності співробітників підприємства на шкоду його безпеці;
• Забезпечення збереження матеріальних цінностей і відомостей, становлять комерційну таємницю підприємства;
• Добування необхідної інформації для вироблення найбільш оптимальних управлінських рішень з питань стратегії і тактики економічної діяльності компанії;
• Фізична та технічна охорона будинків, споруд, території і транспортних засобів;
• Формування у населення та ділових партнерів сприятливої думки про підприємство, що сприяє реалізації планів економічної діяльності та статутних цілей;
• Підвищення конкурентноздатних позицій
• Оптимізація чисельності персоналу
• Підвищення кваліфікаційного рівня персоналу
• Наявність ефективної організаційної структури
• Підвищення ліквідності
• Зниження кредиторської і дебіторської заборгованості
• Підвищення рівня автономії фінансів підприємства
• Контроль за ефективністю функціонування системи безпеки, удосконалення її елементів
Досягнення цих завдань можливе, якщо система буде виконувати певну послідовність функцій (рис. 1.2): аналітичну – цілепокладання – нормативно- правового забезпечення організаційно-адміністративну – планову – обліково- контрольно-інформаційну.[9]
• Аналітична функція полягає у визначенні загроз економічної безпеки організації, оцінки їх параметрів з позиції управління ризиками (ймовірність, збиток).
• Функція цілепокладання полягає у визначенні мети кожного підрозділу із забезпечення стану захищеності економічних інтересів організації на підконтрольному об'єкті системи.
• Функція нормативно-правового забезпечення полягає в аналізі чинного законодавства у сфері захисту інтересів організації та розробці внутрішньої документації нормативного характеру, що регулює безпечний розвиток господарюючого суб'єкта.
• Організаційно-адміністративна функція системи полягає у виробленні комплексу організаційно-адміністративних відносин, які перебувають у компетенції та підзвітності окремих співробітників, що дозволить створити чітку
організаційну структуру, стратегічною метою якої є забезпечення економічної безпеки.
• Планування – невід'ємна функція, що дозволяє визначити майбутній стан економічної безпеки організації. Планування включає в себе прогнозування ключових показників зовнішньої і внутрішньої середовища організації та визначення дій щодо управління станом економічної безпеки в майбутньому.
• Обліково-контрольна функція реалізується через створення та впровадження системи внутрішнього контролю, що базується на управлінському обліку, що необхідно для підвищення ефективності управління діяльністю організації.
• Інформаційна функція полягає у високій цінності результатів оцінки рівня економічної захищеності організації для вироблення стратегії її розвитку. Запропоновані функції універсальні для організації будь-якої величини, галузі та організаційно-правової форми, оскільки дозволяють здійснювати безперервний і послідовний процес комплексного управління економічною безпекою організації.
Організація та функціонування комплексної системи забезпечення економічної безпеки на рівні підприємства повинні ґрунтуватися на низці наступних принципів (рис. 1.2):
1. Принцип законності, який означає, що вся діяльність організації повинна носити, безумовно, законний характер, інакше система забезпечення безпеки може бути зруйнована з вини самого суб'єкта підприємництва.
2. Принцип раціональності та економічної ефективності, що полягає в наданні додаткових посадових обов'язків співробітникам, включеним в систему, що не повинно заважати виконанню інших функцій або носити характер понаднормової роботи. При цьому витрати на функціонування системи можуть бути змінені при зміні стану об'єктів, але необхідно порівняння ефекту і витрат та забезпечення належної економічної ефективності її функціонування.
3. Принцип системності і комплексності, який означає, що будь-який елемент поза і всередині підприємства з точки зору забезпечення безпеки підприємства може виступати одночасно в чотирьох ролях:
• суб'єкта (засіб, механізм, спосіб) забезпечення безпеки;
• забезпечення безпеки об'єкта (захищається елемент);
• джерела загрози;
• об'єкта загрози.
Найбільш важливим висновком з цього принципу є наступне: будь-який без винятку елемент підприємства і зовнішнього середовища може представляти загрозу економічної безпеки, так і бути використаним для забезпечення економічної безпеки підприємства.
4. Принцип повного охоплення за рівнями фінансово-господарської діяльності з пріоритетом вищим рівнями, відповідно до якого доцільно виділяти наступні рівні фінансово-господарської діяльності і відповідні їм рівні економічної безпеки підприємства:
• рівень власницький (акціонерний);
• рівень вищої керівництва підприємства;
• рівень організаційної структури і системи управління підприємством, кадрової політики і системи мотивації персоналу;
• рівень побудови бізнес-процесів;
• рівень поточної фінансово-господарської діяльності в рамках, регламентованих попереднім рівнем;
• рівень обліку, контролю, аналізу фінансово-господарської діяльності.
5. Принцип безперервності, який передбачає, що функціонування комплексної системи забезпечення економічної безпеки організації повинне здійснюватися постійно. Пріоритет віддається превентивним заходам, що дозволяє не допустити виникнення або реалізації загроз економічній безпеці. [4] Для того щоб система забезпечення економічної безпеки організації відповідала зазначеним принципам і функціонувала ефективно, вона повинна
відповідати наступним вимогам:
1. Дотримання чітко визначеної мети: забезпечення економічної безпеки організації.
2. Наявність можливості збору інформації, необхідної для оцінки економічної безпеки організації.
3. Гнучкість структури і можливість оперативного включення в систему нових функціональних і структурних елементів.
4. Система повинна бути економічно ефективною, тобто принесений її діяльністю економічний ефект повинен перевищувати витрати на її функціонування.
Відповідність системи перерахованим вище вимогам дозволить їй максимально ефективно виконувати покладені на неї завдання. Узгоджені завдання, функції, принципи і вимоги до функціонування системи економічної безпеки, їх взаємна обумовленість представляють сутність комплексного концептуального підходу до вироблення стратегії забезпечення економічної безпеки організації.[11]
Для вирішення поставлених завдань (рис. 1.2) необхідно використовувати різні методи.
1. Аналітичне дослідження — це «найбільш поглиблений вид соціологічного аналізу, що ставить своєю метою не тільки опис структурних елементів досліджуваного явища, а й з'ясування причин, які лежать в його основі і обумовлюють характер, поширеність, гостроту і інші властиві йому риси». Цей вид досліджень дуже часто використовується на практиці. Якщо в ході описового дослідження встановлюється зв'язок між характеристиками досліджуваного явища, то в ході аналітичного дослідження визначається, має виявлена зв'язок причинний характер.
2. Метод експертних оцінок — процедура отримання оцінки проблеми на основі думки фахівців (експертів) з метою подальшого прийняття рішення (вибору). У проведенні дослідження методом експертних оцінок бере участь група експертів. По проблемі, що вимагає детального аналізу і рішення, заздалегідь складається спеціальна анкета-опитування. Знаходження відповіді на
запропоновані в анкеті питання дозволяє розглянути проблему комплексно, всебічно, і отримати необхідне рішення.
3. Метод сценаріїв — використовується у сфері прийняття управлінських рішень в довгостроковому періоді. Сценарій — опис або картина майбутнього якого-небудь об'єкта (фірми), складені з урахуванням вірогідних переваг. Прогнозна оцінка найчастіше представляється у вигляді трьох можливих варіантів сценарію: 1)оптимістичного; 2) песимістичного; 3) очікуваного, найбільш ймовірного. Сценарій використовують для прийняття рішень у сфері стратегічного розвитку фірм, регіонів, технологій, ринків.
4. Графічний метод — сукупність способів умовного (графічного) зображення якого-небудь організаційного або управлінського явища на виробництві. З допомогою нього вирішуються задачі моделювання процесів управління, виявляються і раціоналізуються взаємозв'язку між різними факторами, що визначаються розрахункові показники і нормативи, виконуються контроль і облік, групування і класифікація господарських операцій, інформація представляється в наглядному вигляді. В управлінні використовуються графіки ілюстративно-інформаційні, оперативні, аналітичні та розрахункові.
5. Імітаційне моделювання — метод розв'язання задач, при використанні якого досліджувана система замінюється простішим об'єктом, що описує реальну систему та званою моделлю. Моделювання застосовується у випадках, коли проведення експериментів над реальною системою неможливо або недоцільно: наприклад, через крихкості або дорожнечі створення прототипу або через тривалість проведення експерименту в реальному масштабі часу.
6. МАІС — методика проектування автоматизованих інформаційних систем управління підприємством, яка складається з наступних етапів.
• Обстеження об'єкта автоматизації (аналіз) і формулювання вимог користувачів до системи управління.
• Постановка цілей.
• Розробка архітектури системи (декомпозиція функціональної структури і визначення зв'язків між її елементами). Виділення рівнів управління, підсистем, комплексів задач, завдань і функцій управління.
• Розробка інфологічної моделі системи, що описує статику і динаміку об'єкта. Формалізація моделей стану об'єкта, матеріальних, фінансових та інформаційних (керуючих) потоків та їх взаємодії між собою.
• Розробка системи класифікації об'єктів обліку і управління та ідентифікації їх параметрів
• Розробка інформаційної моделі системи (проектування структур баз даних і їх зв'язків).
• Синтез структури програмного забезпечення (агрегування системи).
• Вибір методу складання та тестування системи.
• Проектування модулів. Розробка зовнішніх специфікацій, що описують сполучення (зв'язку) між модулями, і проектування логіки (алгоритмів) модулів.
• Інтеграція (збірка) системи у відповідності з обраним методом та її тестування.
• Розробка методичного забезпечення. Посібники користувача, інструкції з експлуатації, технологічні інструкції.
• Впровадження системи на об'єкті.
• Супровід системи: усунення помилок і зауважень користувачів, розробка додаткових режимів і функцій управління, функціональне розширення системи. У відповідності з трьома виділеними напрямками перерозподілу корпоративних ресурсів, а саме – фінанси підприємства, робота і чисельність персоналу підприємства, підвищення конкурентоспроможності підприємства та збільшення частки ринку, слід розглянути такі проблеми, які були одночасно і
передумовами.
Про ослаблення фінансової безпеки свідчать: зниження ліквідності; підвищення кредиторської та дебіторської заборгованості; зниження фінансової стійкості, недосконале законодавство і т. д.
Про ослаблення ринкової безпеки свідчать: зменшення частки ринку, займаної підприємством, ослаблення конкурентних позицій і здатності протидіяти конкурентному тиску, виникнення безлічі способів конкурентної боротьби, зниження адаптаційних можливостей підприємства до змін на ринку, відставання від вимог ринку і т. д.
Негативні впливи на кадрову та інтелектуальну складову викликають: плинність кадрів, втрата провідних висококваліфікованих працівників, що призводить до ослаблення інтелектуального потенціалу підприємства; зниження питомої ваги інженерно-технічних і наукових працівників у загальній кількості працюючих; зниження винахідницької та раціоналізаторської активності; зниження освітнього рівня працівників і, особливо, осіб апарату управління, фізичне старіння кадрів, старіння їх знань та кваліфікації; низька кваліфікація кадрів; поєднання основної діяльності з роботою в інших організаціях, що пов'язано як з низькою віддачею працівника, так і з можливим виходом конфіденційної інформації за межі підприємства.[8]