Ім'я файлу: 5 Логічна характеристика умовиводу як форми мислення.pptx
Розширення: pptx
Розмір: 1141кб.
Дата: 10.02.2021
скачати
Розширення: pptx
Розмір: 1141кб.
Дата: 10.02.2021
скачати
Умовивід як форма мислення
1. Сутність, структура та види умовиводів
Умовивід – це форма мислення, в якій з одного або кількох суджень виводиться нове судження, що містить нове знання.
Термін "умовивід” застосовується у подвійному значенні. Під умовиводом розуміють:
1) процес виведення нового знання з суджень;
2) саме нове судження як результат логічної операції.
Будь-який умовивід складається із засновків та висновку.
Засновки – це судження, з яких виводиться нове знання.
Висновок – судження, виведене із засновків.
У будь-якому умовиводі необхідно розрізняти три види знань:
1) вихідне знання – те, з якого виводиться нове знання – міститься у засновках умовиводу;
2) вивідне знання – міститься у висновку;
3) обгрунтовуюче знання – знання, що пояснює правомірність висновку із засновків.
За ступенем загальності засновків та висновку умовиводи поділяються на три групи:
1) дедуктивні, коли думка йде від більш загальних знань до менш загальних;
2) індуктивні, коли думка розвивається від менш загальних знань до більш загальних;
3) традуктивні (за аналогією), коли засновки і висновок виражають знання однакового ступеню загальності.
2. Дедуктивні умовиводи
Дедуктивні умовиводи у першу чергу поділяються на безпосередні та опосередковані.
Безпосереднім називається такий дедуктивний умовивід, у якому висновок робиться з одного засновку.
Опосередкованим називається такий дедуктивний умовивід, у якому висновок робиться з двох засновків.
2.1. Безпосередні дедуктивні умовиводи
В основному у безпосередніх умовиводах використовуються правила логічного квадрата та закони логіки.
1. Умовиводи за логічним квадратом.
2. Умовивід за допомогою перетворень. При цьому ствердне судження перетворюється на заперечне і навпаки.
3. Умовивід за допомогою обернення. При оберненні суб’єкт і предикат міняються місцями.
4. Умовивід за допомогою протиставлень. При протиставленні підмет та присудок міняються місцями, а саме судження зі ствердного стає заперечним, або із заперечного – ствердним.
2.2. Опосередковані дедуктивні умовиводи (силогізми)
Силогізм – це така форма дедуктивного умовиводу, в якій із двох суджень випливає третє, причому одне з двох суджень є загальноствердним або загальнозаперечним.
Категоричним силогізмом називається такий дедуктивний умовивід, у якому обидва засновки є категоричними судженнями.
Категоричний силогізм складається з трьох частин – двох засновків і висновку. Засновки та висновок, у свою чергу, складаються з понять. Поняття, що входять до силогізму, називаються термінами. Підмет висновку називається меншим терміном, присудок – більшим терміном, а поняття, яке не входить до висновку, – середнім терміном.
Модусами фігур категоричного силогізму називаються різновиди силогізму, які відрізняються один від одного якісною характеристикою засновків та висновку, що входять до них.
Умовним силогізмом називається такий силогізм, де більший засновок представлений умовним судженням. Виділяються два види умовних силогізмів – конструктивний та деструктивний.
Силогізм із пропущеним засновком або висновком називають скороченим силогізмом або ентимемою (що у перекладі з грецької буквально означає «у розумі»).
3. Індуктивні умовиводи
Індукція – це умовивід, у якому на основі знання частини предметів класу робиться висновок про всі предмети класу, про клас у цілому.
Індукція буває повною та неповною.
Повна індукція – це умовивід, у якому на основі належності до кожного елемента або кожної частини класу певної ознаки робиться висновок про його належність до класу в цілому.
Повна індукція можлива лише тоді, коли ми маємо справу із закритими класами, кількість елементів у яких кінечна та може бути легко оглянута. Повною індукцією є наведений вище приклад, де членів класу взагалі «один, другий і кінець».
В інших випадках індукція неповна.
Неповна індукція поділяється на популярну та наукову. Популярна індукція найбільш недостовірна; висновки, що за її допомогою отримуються, можна назвати проблематичними, або вірогідними. Приклад популярної індукції: «Існують лише білі лебеді, тому що чорних ми ніколи не бачили». Але після відкриття Австралії виявилося, що існують і чорні лебеді.
Для підвищення достовірності знань, отриманих за допомогою індукції, розроблені методи наукової індукції.
Науковою індукцією називають умовивід, у якому узагальнення будується шляхом відбору необхідних та виключення випадкових обставин.
Індуктивні умовиводи досліджують причину явищ. Існують 5 методів вивчення причини явищ.
1. Метод схожості, або згоди.
2. Метод різниці.
3. Іноді застосовують з’єднаний метод схожості та різниці, який являє собою комбінацію перших двох методів, коли шляхом аналізу багатьох випадків виявляють як схоже у різному, так і різне у схожому.
4. Метод супровідних змін.
5. Метод залишків.
4. Умовиводи за аналогією
Аналогія – умовивід про належність до предмета певної ознаки на основі схожості в ознаках з іншим предметом.
Виключення складає лише так звана строга аналогія. Відмітна її особливість – необхідний зв’язок ознаки, що переноситься, з ознаками схожості. Але строга аналогія являє собою сполучення аналогії з дедукцією.
У всіх інших випадках аналогія буде нестрогою. Умовами, що підвищують ступінь вірогідності висновків у нестрогій аналогії, виступають:
1) схожість уподібнюваних предметів у значній кількості істотних ознак (чим більше, тим краще);
2) відсутність істотних відмінностей між уподібнюваними предметами;
3) великий ступінь вірогідності знання про залежність між схожими ознаками та ознакою, що переноситься.
Дякую за увагу!