Ім'я файлу: Українське Відродження 20-х років. Політика українізації та коре
Розширення: docx
Розмір: 30кб.
Дата: 11.05.2020
скачати
Розширення: docx
Розмір: 30кб.
Дата: 11.05.2020
скачати
Міністерство освіти та науки України
Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна
Факультет комп’ютерних наук
Кафедра теоретичної та прикладної системотехніки
Реферат
з дисципліни: «Політична історія України»
На тему:
«Українське Відродження 20-х років. Політика українізації та коренізації»
Виконав:
студент 1 курсу, групи КУ-11
Орєхов Д.В.
Викладач:
Нестеренко В.О.
Харків - 2018
ЗМІСТ
ВСТУП 3
1.ОСВІТА 4
2. ЛІТЕРАТУРА 5
3. ПОЛІТИКА УКРАЇНІЗАЦІЇ 6
ВИСНОВКИ 10
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 11
ВСТУП
Українське відродження 20-х pp. XX ст. — яскравий феномен історії українського народу. Його коріння — у нетривалому, але важливому періоді відновлення української державності 1917 — 1920 pp. Ця доба дала такий сильний імпульс національного розвитку, що його не змогла зупинити ні братовбивча громадянська війна, ні масова еміграція української інтелігенції, ні тиск тоталітарної держави.
Українське Відродження охопило різні сфери життя, у тому числі освіту, науку, літературу, мистецтво. Важливим напрямом культурного будівництва були ліквідація неписьменності населення. У 1921 р. було прийнято постанову Раднаркому УСРР, в якій підкреслювалося, що все населення віком від 8 до 50 років, яке не вміє читати й писати, зобов'язане навчатися грамоті російською або рідною мовою за бажанням.
ОСВІТА
У 1923 р. було створено товариство «Геть неписьменність!». У 1925 р. діяло 18 тис. шкіл, 145 технікумів, 35 інститутів. Під час вступу до вузів ураховувалося соціальне походження — для робітників не вимагалося атестата про середню освіту, не проводилися вступні іспити. Для них у 1921 р. були відкриті робітничі факультети (робітфаки). Протягом 20-х pp. кількість неписьменних скоротилася з 70 % до 43 % дорослого населення. Багато зробили для розвитку освіти наркоми О. Шумський, М. Скрипник. Центром української науки стала Всеукраїнська Академія Наук (ВУАН), в якій було три відділи: історико-філологічний, фізико-математичний і соціально-економічний. Найбільш плідно працювала перша секція, куди входили М. Грушевський (у 1924 р. повернувся із-за кордону), М. Слабченко, Д. Яворницький, С Єфремов, А. Кримський.
2. ЛІТЕРАТУРА
Бурхливо розвивалася українська література, для якої характерне розмаїття літературних напрямків. У спілку селянських письменників «Плуг» входили П. Панч, А. Головко, до спілки пролетарських «Гарт» — В. Еллан-Блакитний, В. Сосюра. До неокласиків належали М. Зеров, М. Рильський, до символістів — П. Тичина. Широку популярність здобув гуморист Остап Вишня. Серед драматургів провідне місце займав М. Куліш; Лесь Курбас і його театр «Березіль» стали ренесансом українського театру. О. Довженко здобув світове визнання своїми фільмами «Арсенал», «Земля». З середини 20-х pp. істотну роль у політичному, ідеологічному та культурному житті населення починає відігравати радіо. Перша радіостанція в Україні почала діяти в Харкові в 1924 р. Інтенсивно радіофікувалися села. У 1928 р. в них налічувалося вже 40,5 тис. радіотрансляційних точок.
3. ПОЛІТИКА УКРАЇНІЗАЦІЇ
Політика в національно-культурній сфері, яка здійснювалася радянським керівництвом в Україні в 1920-ті рр,, отримала назву українізації або коренізації. Українізація передбачала задоволення певних національних вимог українського народу: висування українців на керівні посади, запровадження української мови в державних та культурних установах, пресі, навчальних закладах, розвиток національної за формою і радянської за змістом культури, створення відповідних умов для культурного розвитку національних меншин, які проживали в Україні.
Більшовики змушені були піти на проведення цієї політики, оскільки прагнули забезпечити собі підтримку всього населення України. Українізація здійснювалася в певних, дозволених центром межах.
Рушійною силою у справі українізації став Наркомат освіти України, яким у 1920-ті pp. керували прибічники національного відродження Г. Гринько, О. Шумський, М. Скрипник.
3.1 Заходи нової економічної політики.
| Сільське господарство | Промисловість | Торгівля та фінанси |
| • Продрозкладка була замінена продподатком, розмір якого, удвічі менший за продрозкладку, був заздалегідь відомий селянинові, що посилювало його зацікавленість у підвищенні продуктивності свого господарства • Селяни здобули можливість продавати надлишки своєї продукції через кооперативні організації чи на ринках • Було ліквідовано кругову поруку — кожний селянин платив самостійно | • Націоналізація дрібних і середніх промислових підприємств, здача їх в оренду колишнім власникам • Проведення децентралізації керівництва промисловістю • Переведення багатьох підприємств на госпрозрахунок • Скасування загальної трудової повинності, формування ринку робочої сили • Перехід від зрівняльної заробітної плати до відрядної • Залучення іноземного капіталу у формі концесій | • Відмова від прямого продуктообміну й повернення до приватної торгівлі • Поява багатьох видів торгівлі —приватної, кооперативної, державної • Відкриття у великих містах торговельних бірж • Випуск 1922 р. конвертованого червінця, що дорівнював 10 золотим карбованцям і на 25 % був забезпечений золотом • Запровадження різних видів податків як джерела постійного поповнення держбюджету • Уведення платні за комунальні, транспортні та інші послуги |
3.2 Наслідки політики українізації (коренізації).
У 1930 р. кількість шкіл з українською мовою навчання становила 85 %, на українську мову було переведено 75 % діловодства державних установ, українською мовою видавалося 90 % газет і більше половини книжок і журналів. Кількість українців серед службовців держапарату зросла з 35 до 54 %.
Українізація сприяла залученню до радянського культурного будівництва української інтелігенції. З еміграції повернулися деякі відомі діячі, зокрема М. Грушевський.
Відбувався бурхливий розвиток української культури: видавалося понад 20 літературно-художніх альманахів, 55 журналів, виникли численні літературно-художні об'єднання, працювало 45 професійних театрів.
Література і мистецтво досягли значних успіхів завдяки таким діячам, як М. Хвильовий, М. Зеров, Г. Косинка, М. Рильський, В, Яловий, В. Сосюра, Лесь Курбас, О. Довженко, Г. Верьовка та ін.
Поступово політика українізації почала виходити за дозволені центром межі. Вона охопила все суспільно-культурне життя республіки. Зростав прошарок української інтелігенції, якій режим Сталіна не довіряв і вбачав у ній ідейного конкурента партії. Українізація сприяла зростанню національної свідомості українців, стимулювала націонал-комуністичні настрої. Прибічники національного комунізму вважали, що не можна нав'язувати всім народам російський шлях до комунізму, що кожен народ, у тому числі й український, повинен йти до комунізму своїм шляхом, пристосовуючи його до специфічних національних умов. Основними ідеологами українського національного комунізму були письменник М. Хвильовий, нарком освіти з 1924 до 1926 р. 0. Шумський, економіст М. Волобуєв.
М. Хвильовий звертався до українських письменників із закликом виявити національну свідомість, не копіювати культурні надбання інших народів, зокрема російського. Пристрасний заклик до українців йти власним шляхом був висловлений у його знаменитому гаслі «Геть від Москви». О. Шумський доводив необхідність прискорення темпів українізації, наполягав на відкликанні з України генерального секретаря ЦК КП(б)У Л. Кагановича, який гальмував процес українізації. М. Волобуєв переконував, що економіка України повинна становити єдиний народногосподарський комплекс, який може інтегруватися у світову економіку без посередництва Росії.
Згодом «хвильовізм», «шумськізм» і «волобуєвщина» були оголошені проявом «буржуазного націоналізму», небезпечним «націоналістичним ухилом». Від кінця 1920-х pp. політика українізації поступово згортається. У 1933 р. Сталін наказав місцевий націоналізм основною загрозою для єдності Радянського Союзу. Це означало кінець українізації. Радянська влада повернулася до русифікаторської політики, активних учасників українізації було репресовано.
ВИСНОВКИ
Під впливом національного Відродження в Україні виникло так зване націонал-ухильництво — прояв на ціонал-комунізму, представники якого намага лися поєднати комунізм з національним рухом.
Його речниками в Україні були М. Хвильовий, О. Шумський і М. Волобуєв. М. Хвильовий вважав, що українська культура повинна орієнтуватись не на російську, а на європейську. Шумський намагався розширити українізацію, зміцнити її кадровими змінами; Волобуєв обстоював економічну самостійність республіки. Ці погляди були засуджені більшовицьким керівництвом України.
З кінця 20-х pp. політика українізації почала гальмуватися, що пояснювалося офіційною владою небезпекою «націонал-ухильництва» і націоналізму.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
https://history.vn.ua/book/oldnewhistukr/60.html
https://history.vn.ua/book/zno2010/99.html
https://lektsii.com/1-30361.html
http://mirvol.at.ua/publ/57-1-0-613