Українська державність у 1917-1921 рр

Ім'я файлу: Лекція 5-6. Українська державність у 1917-1921 рр..docx
Розширення: docx
Розмір: 32кб.
Дата: 06.11.2022
скачати
Пов'язані файли:
Лекція 1. Україна в роки Першої світової війни.docx
Лекція 2. Початок Української революції.docx
Лекція 3-4. Продовження Української революції.docx

Лекція 5-6

Тема: Українська державність у 1917-1921 рр.
План

Проголошення УНР
Всеукраїнський з'їзд Рад
Боротьба більшовиків із УЦР
Бій під Крутами
IV Універсал
Руйнація звичайного повсякденного способу життя і настрої населення за умов загострення політичного протистояння

1. Проголошення УНР

Події напередодні прийняття III Універсалу

1. 22 вересня 1917 р. Центральна Рада одностайно ухвалила скликати Установчі збори України. Скликання планувалося на 8 вересня 1917 р. Міністр юстиції Тимчасового уряду порушив слідчу справу проти Центральної Ради.

2. Депутація Центральної Ради виїхала до Петрограда для переговорів. У столиці для них було приготовлено камери в тюрмах. Секретарів врятувало падіння Тимчасового уряду.

3. 25 жовтня (7 листопада) 1917 р. Збройне повстання у Петрограді, внаслідок якого більшовики скинули Тимчасовий уряд (відбувся більшовицький переворот).

II Всеросійський з’їзд рад робітничих і солдатських депутатів ухвалив декрети про мир і землю, утворив новий російський уряд — Раду народних комісарів на чолі з В. І. Леніним.

4. Після одержання звісток про події в Петрограді ввечері Мала рада зібралася на закрите засідання разом із представниками інших організацій, щоб утворити надзвичайний орган виконавчої влади.

• Створено революційний Комітет з охорони революції в Україні (київські більшовики В. Затонський, І. Крейсберг, Г. П’ятаков через день вийшли зі складу Комітету).

• На всій території України Комітет мав розпоряджатися всіма силами революційної демократії, йому підпорядкувалися всі органи влади.

• Комітет був відповідальний перед Українською Центральною Радою.

• При комітеті утворився штаб, який мав подбати про організацію відсічі контрреволюційним силам.

• Після того як Центральна Рада засудила Жовтневий переворот у Петрограді, Комітет розпався.

У Києві утворилося три табори

Табір прибічників поваленого Тимчасового уряду, який складався з усіх загальноросійських партій, крім більшовицької.

Опора — війська Київського військового округу, що налічували 10 тис. осіб

Центральна Рада, яка протистояла штабові округу, обстоюючи власне право на владу.

Її підтримували в основному українські політичні партії.

За неї стояли 18 тис. солдатів і офіцерів українізованих військових частин

Більшовики, які спиралися на раду робітничих і солдатських депутатів та збільшовизовані військові частини. Становили 6,5 тис. осіб

Своєрідність ситуації в Україні

• Більшовики зустрілися в Україні з додатковим противником, якого, не існувало в Росії, — з Українською Центральною Радою.

• Для Центральної Ради та більшовиків найнебезпечнішими противниками були державний апарат і генералітет, що мали реальну владу. Тому Центральна Рада та більшовики не перешкоджали одна одній у протистоянні зі штабом Київського військового округу.

Жовтневі події в Україні

27 жовтня 1917 р. Більшовики скликали розширений пленум рад робітничих і солдатських депутатів за участі представників військових частин. Утворено революційний комітет — орган керівництва збройним повстанням.

28 жовтня 1917 р. Ревком було заарештовано вояками Київського військового округу.

29 жовтня 1917 р/Більшовики обрали новий ревком.

29—31 жовтня 1917 р. Початок більшовицького повстання. Почалися бої, переважно на Печерську та в районі заводу «Арсенал». На вулицях міста з’явилися барикади. Київські робітники загальним страйком підтримали більшовицьке повстання.

Сили сторін

1. На боці більшовиків — збільшовизовані військові частини і червоногвардійські загони (6500 душ).

2. Війська, вірні Тимчасовому урядові, становили 10 тис. (юнкери, курсанти шкіл прапорщиків, солдати й офіцери частин Київського військового округу).

Позиція Центральної Ради

Спочатку Центральна Рада зайняла позицію нейтралітету щодо більшовицького повстання, а згодом підтримала його і змусила прихильників Тимчасового уряду залишити місто.

Забезпечення порядку в місті було покладено на сили Центральної Ради, які контролювали всі головні пункти, зокрема й пошту і телеграф.

ІІІ Універсал

7 листопада 1917 р.

Прийнятий на засіданні Малої ради.

Текст проголосив М. Грушевський

Причини прийняття III Універсалу

• Жовтневе більшовицьке повстання в Петрограді, падіння Тимчасового уряду та захоплення більшовиками влади.

• Боротьба в Києві між штабом Київського округу та більшовицькими силами.

• В умовах боротьби за владу в Києві Центральній Раді вдалося опанувати ситуацію, залишившись авторитетною силою.

Зміст III Універсалу

III Універсал проголосив: Віднині Україна стає Українською Народною Республікою. Не відділяючись від Російської Республіки й зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій

землі, щоб силами нашими помогти всій Росії, щоб уся Російська Федерації стала федерацією рівних і вільних народів».

I. Проголошено Українську Народну Республіку як складову автономну частину в складі федерації вільних і рівних народів.

2. Заявлялося, що Україна не відокремлюється від Росії, але влада в Україні відтепер належить лише Українській Центральній Раді та Генеральному секретаріату.

3. Скасувалося право приватної власності на землю поміщицьких та інших нетрудових господарств.

4. Земля визнавалася власністю всього трудового народу і повинна перейти до нього без викупу.

5. Проголошувався 8-годинний робочий день, встановлення контролю за виробництвом.

6. Центральна Рада зобов’язувалася подбати про негайний початок мирних переговорів між воюючими сторонами.

7. Скасувалася смертна кара і проголошувалася амністія для політичних в’язнів.

8. Центральна Рада зобов’язувалася охороняти свободу національного розвитку всіх національностей, визнавала національно-персональну автономію для національних меншин.

9. Проголошувалися політичні та громадянські свободи (слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, недоторканність особи і помешкання).

10. Призначено вибори до українських установчих зборів на 27 грудня 1917 p., а їх скликання — 9 січня 1918 р.

II. Встановлювалися межі УНР: крім п’яти губерній, зазначених в Тимчасовій інструкції, включались також Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина і Таврія (без Криму). Таким чином, Українська Народна Республіка поширювалася на дев’ять губерній.

Питання про долю Куртини, Холмщини і Воронежчини та інших суміжних з Україною губерній із переважним українським населенням мало вирішуватися способом переговорів. Втілення цих завдань відкладалося до Установчих зборів.

Наслідки

• Із 47 членів Малої Ради, присутніх на засіданні, за Універсал висловилися 42, проти не було жодного голосу, утрималося 5 (меншовики, російські есери, представник польського демократичного централу).

• 9 (22) листопада 1917 р. о 2-й годині дня на Софійському майдані у присутності членів Центральної Ради, Генерального секретаріату, представників іноземних місій проголошено III Універсал усьому народу. У цей святковий день не було занять у школах і гімназіях. Після оголошення Універсалу духівництво відправило молебень українською мовою. Наприкінці відбувся військовий парад. Його приймали В. Винниченко і С. Петлюра.

• Проголошено українську державу у формі УНР, що було визначною історичною подією, яка знаменувала відродження української державності у XX ст.

• Закладено основи демократичного устрою Української держави, бо:

— Центральна Рада не відмовлялася від скликання Установчих зборів на основі загальних, прямих, таємних виборів (про них говорилося ще в 1 Універсалі);

— гарантувалося забезпечення не лише широких громадянських прав і свобод, здобутих всеросійською революцією, а й обстоювалися права національних меншин.

• Накреслено загальні соціально-економічні заходи на майбутнє.

• Центральна Рада чітко висловила свою позицію стосовно війни, виступаючи за негайне встановлення миру,, декларуючи свою рішучість примусити ворогуючі сторони розпочати переговори.

Оцінка III Універсалу

М. Грушевський: «Це була грандіозна програма».

В. Винниченко: «III Універсал уже не зробив такого великого враження на населення, як перший, хоча здобутки, зазначені в ньому, були без порівняння більші. Це через те, що III Універсал явився не результатом безпосередньої боротьби, великого напруження сил, що дає при успіху вибух радості».

Чому, за словами В. Винниченка, III Універсал не мав такого схвалення в суспільстві, як І Універсал?

«В І Універсалі проголошувалася національна ідея, яка об’єднувала всіх українців, а в 111 Універсалі накреслювалися конкретні соціально-економічні заходи, що роз’єднували суспільство, бо різні верстви населення ставились до них по-різному, в першу чергу до вирішення земельного питання».

Т. Гупало (американський історик): «Проголошення III Універсалу — акт великої історичної ваги: уперше за 250 років український народ рішуче задекларував свою волю, свій потяг до свободи, своє право розпоряджатися всіма справами власної держави».

Чим III Універсал відрізнявся від І Універсалу?

1. В І Універсалі звучала ідея здобуття автономії для України, в III Універсалі вже йшлося про федеративний зв’язок ново- проголошеної УНР із Російською республікою.

2. І Універсал стосувався переліку вимог Центральної Ради до Тимчасового уряду, які були ним відкинуті, та мав декларативний характер (намір скликати Установчі збори, переобрати місцеві адміністрації, ввести податок на рідну справу тощо). В ІІІ Універсалі накреслювались конкретні політичні та соціально-економічні завдання.

7 листопада 1917 р. У III Універсалі було проголошено Українську Народну Республіку в складі федерації вільних і рівних народів.

УНР створювалася як демократична правова держава. Планувалося збереження федеративного зв’язку з демократичною Росією і створення рівноправної федерації. Проголошення Української Народної Республіки стало, своєрідною реакцією на жовтневе більшовицьке повстання в Петрограді.

Залишення ідеї федеративного зв'язку з Росією, де влада перейшла до більшовиків, було помилкою, бо більшовики все робили для того, щоб задушити Українську революцію.

Усупереч положенням III Універсалу Центральна Рада поступово відмовилася від негайного вирішення аграрного питання.

1. 10(23) листопада 1917 р. на нараді представників поміщицьких організацій, київських цукрозаводчиків і банкірів В. Винниченко заспокоїв поміщиків, заявивши, що питання про землю буде вирішено українськими Установчими зборами.

2. Центральна Рада опублікувала роз’яснення Універсалу з аграрного питання, яке заборонило «свавільне захоплення земель та іншої власності».

Тих, хто наважувався на такі захоплення, рекомендувалося притягати до кримінальної відповідальності, використовуючи при цьому військову силу.

3. Було оголошено, що у землевласників, які мають менше 40 десятин, землі взагалі не відбиратимуть.

4. Не підлягали розподілу землі під виноградниками, хмелем та господарства з високою агрокультурою виробництва.

Це були наміри Центра/іьної Ради зберегти продуктивність сільського господарства, бо дрібні господарства мають низьку економічну ефективність і працюють лише на себе. Тільки високопродуктивні фермерські господарства могли вивести Україну з розрухи.

Утім ці наміри суперечили великій кількості малоземельних і безземельних селян, котрі прагнули до зрівняльного поділу, а тому виступали проти 40-десятинної норми і заявляли, що вони перестануть підтримувати українську владу, якщо не поділять землю порівну. Тому учасник цих подій історик В. Липинський і вказав, що поняття «Україна» підмінювалося питанням «десятина землі».

Наприкінці листопада 1917 р. в Україні відбулися вибори до всеукраїнських Установчих зборів.

Депутатів обирали на основі загального, рівного і таємного голосування. Українські партії (УПСР та УСДРП) отримали 75% голосів, а більшовики здобули лише 10%.

Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Центральної Ради

(3—4 (16—17) грудня 1917 р.)

(підписали В. Ленін і Л. Троцький)

Непослідовна та нерішуча внутрішня й зовнішня політика Центральної Ради підштовхнула більшовиків до спроб захопити владу в Україні.

Раднарком Росії надіслав до Києва Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Центральної Ради

Вимоги Раднаркому Росії

1. Раднарком заявляв про визнання Української Народної Республіки, але більшовицької, а це означало, що Центральна Рада повинна визнати радянську владу і саморозпуститися.

2. Припинити роззброєння червоногвардійських загонів в Україні і повернути їм зброю.

3. Негайно припинити формування української армії. Відмовитися від спроб перетворити Південно-Західний фронт на Український з підпорядкуванням його Центральній Раді.

4. Не пропускати через Україну антибільшовицькі війська до Росії.

5. Сприяти більшовицьким військам у справі їх боротьби з контрреволюційним кадетсько-каледінським повстанням на Дону.

6. Пропускати більшовицькі війська через Україну на Південний фронт.

Ультиматум закінчувався прямою погрозою: у разі неприйняття цих вимог протягом 48 годин Раднарком вважатиме Центральну Раду у стані відкритої війни проти радянської влади в Росії й Україні.

Голова Генерального секретаріату В. Винниченко і генеральний секретар з національних справ О. Шульгін відповіли Раднаркому одразу: всі його вимоги відхилялися. Ультиматум кваліфікували як грубе втручання у внутрішні справи України. Було вирішено припинити транспортування хліба на північ і негайно організувати власну грошову систему. Незабаром до обігу надійшли 100-карбованцеві купюри українських грошей.

Ультиматум став приводом для першої радянсько-української війни.
2. Всеукраїнський з'їзд Рад

Спочатку розпочав свою роботу у Києві 4—6 (17—19) грудня 1917 р.

Із 2,5 тис. делегатів більшовиків було мало (трохи більше 100)

Тому з’їзд засудив ультиматум Раднаркому й ухвалив резолюцію про підтримку Центральної Ради.

Розуміючи, що події розвиваються не так, як хотілося більшовикам, більшовики разом з лівими есерами, деякими українськими соціал-демократами та кількома безпартійними (всього 127 осіб) на чолі з В. Затонським залишили Всеукраїнський з’їзд рад у Києві та переїхали до Харкова, де приєдналися до з’їзду рад Донецько-Криворізького басейну і проголосили себе 1-м Всеукраїнським з’їздом рад.

Харківський з’їзд рад

(11—12 (24—25) грудня 1917 р.)

Було лише 200 делегатів, які представляли 89 рад з-понад наявних в Україні майже 300 рад

1. Проголосив встановлення радянської влади в УНР.

2. Україну проголошено Республікою рад робітничих, солдатських і селянських депутатів із поширенням на неї чинності ленінських декретів.

3. Розпорядження Центральної Ради і Генерального секретаріату скасовувалися.

4. Обрав Центральний виконавчий комітет рад України у складі 41 особи (35 більшовиків, 4 лівих есери, 1 лівий український есер, 1 меншовик-інтернаціоналіст).

5. Головою ЦВК обрано лівого українського соціал-демократа Ю. Медведева, якого з березня 1918 р. заступив В. Затонський.

6. ЦВК затвердив перший радянський уряд України — Народний секретаріат, до складу якого увійшли:

Сергій Бакинський (єврей) — міжнародні справи;

Євгенія Бош (німкеня) — внутрішні справи;

Володимир Затонський (українець) — освіта;

Федір Сергеев (Артем) (росіянин) — торгівля і промисловість;

Микола Скрипник (українець) — праця;

Емануїл Лугановський (єврей) — продовольчі справи;

Володимир Ауссем (фламандець) — фінанси;

Євген Терлецький (українець) — земельні справи;

Василь Шахрай (українець) — військові справи;

Володимир Люксембург (німець) — юстиція;

Георгій Лагічинський (українець) — керівник справ Народного секретаріату.

Усі члени уряду — більшовики, лише Є. Терлецький — український лівий есер.

Кілька місяців уряд не мав голови. На його засіданнях головувала Є. Бош.

Згодом на чолі уряду став М. Скрипник (цю посаду він обіймав з березня по квітень 1918 p.).

7. Контроль за діяльністю уряду здійснював надзвичайний комісар України, призначений більшовиками з Петрограда, — Т. Орджонікідзе (Серго).

Порушуючи правові норми, як і в Росії, більшовицька меншість проголосила владу над більшістю.

Це підтвердили і вибори до Українських Установчих зборів, що відбулися наприкінці 1917 p.: із 172 депутатських місць більшовики здобули лише 34.

Новостворений більшовицький уряд негайно:

• поширив в Україні чинність декретів Раднаркому;

• скасував закони й розпорядження Центральної Ради;

• звинуватив Центральну Раду в антинародній, дрібнобуржуазній політиці;

• дозволив вивозити хліб з України до Росії.
3. Боротьба більшовиків із УЦР

Перша радянсько-українська війна

Передумови війни Радянської Росії проти УНР

• Невдоволення керівництва Радянської Росії самостійною політикою Української Центральної Ради, прагненням її до створення власної державності.

• Дії Центральної Ради щодо рішучої відсічі спробам встановлення більшовицької влади в Україні.

• Несприйняття Маніфесту до українського народу з ультимативними вимогами до Української ради, підписаного В. І. Леніним і Л. Троїцьким, членами Центральної Ради та Генерального секретаріату.

• Проголошення з’їздом Рад у Харкові встановлення радянської влади в Україні, створення радянського уряду в Україні — Народного секретаріату.

• Звернення Народного секретаріату до Раднаркому Росії з проханням про військову допомогу, що послужило приводом для захоплення українських територій.

• Розкол українського суспільства внаслідок існування на території України двох українських держав із власними законодавчими і виконавчими органами.

1. 5 грудня 1.917 р. Раднарком Росії ухвалив «вважати Центральну Раду у стані війни з нами».

2. Для керівництва воєнними діями створено комісію у складі В. Ульянова (Леніна), Й. Сталіна, Л. Троцького.

3. Командувачем військ Раднаркому у війні з УНР затверджено наркома військових справ Росії В. Антонова - Овсієнка.

4. У Гомелі, Брянську, Бєлгороді для стрімкого наступу на Україну з півночі готувалися загони солдатів, моряків, червоногвардійців.

5. 8 (21) грудня 1917 р. Озброєні артилерією та підтримані бронепоїздами радянські війська раптовим ударом із Бєлгорода захопили Харків.

6. Харків було перетворено на головний радянський центр в Україні.

7. У Харкові створено штаб із боротьби проти контрреволюції на півдні, начальником якого призначено підполковника М. Муравйова.

8.12 грудня 1917 р. До Харкова з Росії прибув загін червоногвардійців кількістю 12 тис. осіб. Тут розпочалося формування штабу радянських військ Південного фронту на чолі з В. Антоновим-Овсієнком.

9. Наступ на Україну розгорнули три армії радянських військ під командуванням М. Муравйова (лівого есера), Р. Березі- на (більшовика), І. Кудинського (есера-максималіста).

10. Більшовики захопили Катеринослав, Одесу, Миколаїв, Херсон, Маріуполь, майже всю Лівобережну Україну.

Центральна Рада вжила таких заходів:

• 15 грудня 1917 р. Генеральний секретаріат створив для організації відсічі Особливий комітет з оборони України (Є. Порш, С. Петлюра, В. Єшенко).

• 18 грудня 1917 р. Полковника Ю. Капкана призначено командувачем усього українського війська.

• 26 грудня 1917 р. Прийнято постанову про створення на засадах добровільності та оплати армії УНР

Ці заходи не дали бажаних результатів.

4 січня 1918 р. Розпочався загальний наступ більшовицьких військ на Київ під командуванням колишнього полковника царської армії М. Муравйова.

Сили сторін, що діяли в Україні

Більшовики. Діяли регулярні військові частини (60 тис. матросів і червоногвардійців) під командуванням В. Антонова-Овсієнка. Вони зосередилися на головних стратегічних напрямках, основним серед яких був київський. Більшовики діяли швидко і рішуче.

Центральна Рада. Український гайдамацький кіш Слобідської України (15 тис. вояків), яким командував С. Петлюра. Галицько-буковинський курінь Січових стрільців під командуванням Євгена Коновальця.

Підрозділи генералів Удовиченка, Сільського, Ковенка та ін.

Збройні формування Центральної Ради були розпорошені по всій Україні.
4. Бій під Крутами

16 (29) січня 1918 р.

Спробу зупинити радянські війська здійснив загін студентів, військових курсантів, гімназистів-старшокласників (650 душ) під Кругами (між Ніжином і Бахмачем). Російські більшовицькі війська, які виступали проти них, мали майже десятикратну перевагу у живій рилі.

Без будь-якої військової підготовки погано озброєні юнаки під керівництвом сотника В. Омельченка вирушили на фронт. Вони стійко трималися. Маючи, багаторазову перевагу в чисельності й озброєнні, червоні банди зім’яли оборону і знищили багатьох.

Деякі історичні джерела свідчать, що:

260 київських студентів і гімназистів загинули;

28 потрапили в полон та були закатовані;

4 вивезли на допити до Харкова, і доля їх невідома.

Ті, хто врятувався, спромоглися розібрати залізничну колію. Героїчні захисники Кругів своє завдання виконали і на кілька днів затримали радянські війська, які наступали на Київ.

Бій під Кругами ввійшов у історію України як символ національної честі, як трагічна сторінка боротьби за незалежну Україну.

17 березня 1918 p., коли більшовики залишили Київ, а до столиці знову прибула Центральна Рада, тіла 27 юнаків, які загинули в бою під Кругами, було перевезено до Києва і перепоховано на Аскольдовій могилі.

Збройне повстання у Києві

16 (29) січня 1918 р.

16 (29) січня в самому Києві більшовики підняли повстання, яке підтримала частина робітників «Арсеналу», залізничних майстерень, Південноросійського заводу. Після п’ятиденних боїв «Арсенал» узяли штурмом війська Центральної Ради. Більшість його захисників відступили. Понад 200 робітників, які прикривали відхід, розстріляно. Загальні втрати повстанців — понад 1000 душ.

Отже, арсенальці та інші робітники відкрито виступили проти Центральної Ради і сприяли поразці її військ, що обороняли Київ.

Вступ військ Муравйова до Києва

Заволодівши лівобережним передмістям столиці — Дарницею, Муравйов не досяг успіху під час першого штурму столиці. Тоді він дав наказ відкрити по місту вогонь із важких гармат. П’ять діб гармати обстрілювали місто. Центральна Рада винесла рішення про евакуацію, виїхавши до Житомира, а згодом — до Коростеня.

26 січня 1918 р. Більшовики зайняли Київ.

Внаслідок масового червоного терору було знищено 5 тис. осіб. Розпочалося масове вивезення продовольчих товарів до Росії. Лише з 19 по 26 січня вивезено до Росії 363 вагони з продовольством, багато ешелонів з вугіллям, милом тощо. Грабували банки, продовольчі та промислові магазини, склади.

Місто було залито кров’ю. Пресу заборонено, українські друкарні конфісковано, книгарні й школи зачинено. Під час бомбування в Києві згорів будинок М. Грушевського з його унікальною бібліотекою та колекціями.

Були випадки нищення людей лише за те, що вони розмовляли українською мовою.

30 січня 1918 р. До Києва прибув Народний секретаріат і місто стало столицею радянської України. Утвердження в Києві нової влади супроводжувалося кровопролиттям, численними жертвами.

Панування більшовиків у Києві тривало три тижні.
5. IV Універсал

9 січня 1918 р.

Затверджено на засіданні Малої ради.

IV Універсал оголосив М. Грушевський на відкритому засіданні в Будинку педагогічного музею

Причини прийняття IV Універсалу

• Втрата надій на створення федеративної демократичної Росії.

• Початок громадянської війни в Україні (боротьби більшовиків проти Центральної Ради).

• Початок наступу радянських військ проти УНР.

• Необхідність самостійно виступити на мирних переговорах у Брест-Литовську.

Зміст IV Універсалу

1. Проголошувалася самостійна, вільна, суверенна держава українського народу — УНР.

2. Влада в УНР належить лише народу України.

3. З усіма сусідніми державами, як-то: Росія, Польща, Австрія, Румунія, Туреччина та інші — Україна хоче жити у злагоді та приязні.

4. Жодна сусідня держава не може втручатися в життя самостійної Української Республіки.

5. Уряду доручалося завершити переговори з Німеччиною та її союзниками й укласти з ними мир.

6. Підтверджено всі демократичні права та свободи, проголошені в III Універсалі з доповненнями їх правом меншин на національно-персональну автономію.

7. Проголошувалося, що уряд бере під свій контроль найважливіші галузі торгівлі, банки, монополізує низку провідних галузей промисловості (виробництво і торгівлю залізом, тютюном).

8. Генеральний секретаріат перейменували у Раду народних міністрів.

Через тиждень після проголошення IV Універсалу В. Винниченко склав свої повноваження.

30 січня 1918 р. головою Ради Міністрів УНР став український есер В. О. Голубович.

Наслідки

• IV Універсал став важливою віхою українського національно-визвольного руху.

• Він ознаменував відродження самостійної незалежної української національної держави.

• Керівники Української революції відмовилися від автономістсько-федералістської позиції, позбулися ілюзорного сподівання на можливість існування української держави на засадах автономії та федералізму у процесі українського державотворення і перейшли на самостійницькі позиції.

• Рішуче заявлено, що метою боротьби українського народу є незалежна держава, яка. стоїть на сторожі інтересів народу.

• 15 січня 1918 р. було прийнято Закон про національно-персональну автономію, в якому проголошувалося, що кожна з націй, які населяли Україну, має право на самостійну організацію свого національного життя. Люди однієї національності могли об’єднуватися у спілки, які мали право законодавчої ініціативи і користувалися субсидіями з бюджету на національно-культурні потреби.

• Україна могла самостійно вести переговори з іншими державами, зокрема й про припинення війни та допомогу в боротьбі з більшовиками.

• Тепер молода українська держава виступила як самостійна сторона під час мирних переговорів у Брест-Литовську з Німеччиною та її союзниками.

• Цей важливий юридичний акт було проголошено надто пізно, коли Центральна Рада втратила значні свої позиції, коли в країні відбувалася глибока економічна й політична криза.
6. Руйнація звичайного повсякденного способу життя і настрої населення за умов загострення політичного протистояння

У цей час посилюється зневіра народу в здатність Центральної Ради вирішити важливі державні проблеми, бо вона непослідовно відстоювала права українського народу на незалежність, схилялася до компромісів з Тимчасовим урядом, що вело до втрати її авторитету.

1. Україну фактично не було кому захищати. Понад мільйон солдатів українізованих частин колишньої царської армії, які бажали служити в збройних силах України, було демобілізовано.

2. Зовсім не вирішувалися соціально-економічні питання, а тому Центральна Рада не змогла поліпшити становище людей, відновити роботу промисловості, яка перебувала в глибокому кризовому стані внаслідок війни.

3. Конфіскація земель і передача їх у руки селян здійснювалася повільно.

4. Залишалася в недоторканності стара банківська система.

5. Збережено старий судовий апарат, старе законодавство, систему освіти й навчання.

6. Характерна нерішучість і непослідовність Центральної Ради.

7. Не створено чисельної, регулярної і боєздатної армії.

8. Проти Центральної Ради повстали робітники столичного «Арсеналу», що значно ослабило позиції Центральної Ради під час наступу більшовицьких військ на Київ.

9. Під впливом переважаючих сил радянських військ. Центральна Рада, втрачала територію, вплив, владу.

10. Відсутність боєздатної армії та адміністративного апарату, неузгодженість політичних дій привели її до поразки.

11. Характерна слабкість українського національного руху, спричинена слабкістю національної самосвідомості.

Розпад армії

1. Окремі лідери Центральної Ради виступали проти створення регулярної армії (В. Винниченко).

2. Крім, окремих частин добровольців, Україна наприкінці грудня 1917 р. майже не мала війська.

3. У листопаді 1917 р. на бік Центральної Ради перейшло близько 50% кораблів Чорноморського флоту, які підняли жовто-блакитні прапори.

Згодом було утворено Українське Морське міністерство, прийнято «Тимчасовий закон про флот УНР». Утім Центральна Рада допустилася помилки, оголосивши службу на флоті добровільною.

4. Після Жовтневого перевороту у Петрограді Генеральний секретаріат наказав розрізненим частинам, що перебували за межами України, перебазуватися в УНР.

5. Великою небезпекою для Центральної Ради було пересування радянських військ з Росії через Україну на Дон, де виступили донські козаки під керівництвом Каледіна. Ешелони з матросами та червоногвардійцями зосереджувалися у Харкові.

6. 30 листопада 1917 р. Генеральний секретаріат обеззброїв і вислав з Києва по-більшовицьки налаштовані частини міського гарнізону.

7. 26 грудня 1917 р. Генеральний секретаріат схвалив постанову про створення армії УНР на засадах добровільності та оплати.

Розчленування України

Більшовики йшли на розчленування України, щоб утримувати владу безпосередньо на місцях. Вони створювали не національні, а територіальні утворення, так звані «регіональні республіки».

1. Народний Секретаріат УНР, утворений на Харківському з’їзді Рад, здійснював свій контроль над територією України, яка свого часу була окреслена «Тимчасовою інструкцією Тимчасового уряду», тобто на території «чотирьох з половиною» губерній України замість дев’яти.

2.17 січня 1918 р. Утворено Одеську радянську республіку.

3.30 січня. Проголошено Донецько-Криворізьку радянську республіку з центром у Харкові.

4.21 березня 1918 р. Утворено Радянську Соціалістичну Республіку Таврида.

5. Створено Донську радянську республіку, до складу якої увійшла частина українських земель.

Політика розчленування України свідчила про орієнтацію більшовиків на російський імперський центр.

Раднарком на чолі з В. Лені ним боявся втратити контроль над процесом дроблення України на окремі республіки. Тому цю ідею створення «регіональних республік» згодом було відкинуто, вважаючи її небезпечною для справи соціалістичної революції в Україні.

У березні 1918 р. Всеукраїнський з’їзд рад, що відбувся у Катеринославі, за вказівкою з центру заборонив відокремлювати від України будь-які області. Після цього «регіональні» республіки перестали існувати.
скачати