Реферат на тему :
Україна в складі Росії і Австро- Угогрщини .
Економічне становище .
Учениці 10-А класу : Хомич Ольги
1.Особливості соціально-економічного розвитку Надніпрянської Украхни.
Під впливом реформ в Україні почався бурхливий розвиток та модернізація капіталістичної економіки. В результаті цих процесів в кінці XIX ст. Україна перетворилася на один з найбільш розвинутих районів Російської імперії.
Галузева структура промислового виробництва тепер визначалася не тільки необхідністю переробки сільськогосподарської продукції й потребами казни, але й більшими можливостями освоєння природних копалин, а також потребами забезпечення ринкових відносин, зростаючим товаропотоком. Без надійних шляхів сполучення вирішити ці завдання було неможливо. Тому у другій половині XIX ст. в Україні, як і в Росії в цілому, розгорталося будівництво залізниць, довжина яких 1890 р. становила 6800 км.
Розвиток залізничного транспорту вимагав великої кількості паровозів, вагонів, залізничних рейок, станційного обладнання. І це дало сильний поштовх розвиткові в Україні металургійної, вугільної і машинобудівної промисловості. В період між 1870 і 1900 р. Донецький і Криворізький басейни стали найбільш розвинутими регіонами Російської імперії. Вони давали 70 % вугілля і більше половини металу, який вироблявся в Росії.
Водночас з піднесенням важкої індустрії швидкими темпами розвивалися харчова та інші галузі промисловості.
Значну роль у розвитку української промисловості відігравав іноземний капітал, завдяки чому промислові підприємства України були оснащені новітнім устаткуванням і технологією.
Завдяки цим змінам в Україні утворились великі промислові райони загальноросійського значення, до яких належали Донецький вугільно-металургійний, залізорудний Криворізький, Придніпровський металургійний і Нікопольський марганцевий.
Промисловий переворот в Україні супроводжувався формуванням нових соціальних верств: буржуазії і пролетаріату. Зростали міста, особливо старі промислові центри - Київ, Одеса, Харків. З'явилося багато нових міст. Серед них Кривий Ріг, Юзівка, Нижньодніпровськ та ін. Однак формування нових верств майже не торкнулося української нації. Серед підприємців і робітників українців було небагато. Вони залишалися переважно селянською нацією. Міське ж населення переважно було російськомовним і зрусифікованим.
2.Індустріальна модернізація
Межа XIX і XX ст. була в Україні періодом завершення промислового перевороту і переходу до індустріалізації.
Розбудовувалася велика машинна індустрія, відбувалися якісні зміни в структурі господарства (промисловість повинна була переважати над сільським господарством, а важка промисловість — над легкою).
Ці величезні зміни відбувалися за надзвичайно складних умов:
• 1900—1903 pp. Російську імперію охопила економічна криза.
• 1904—1908 pp. Роки депресії.
• Лише з 1909 р. почалося промислове піднесення, яке тривало до 1913 р.
Розвиненими промисловими районами стали Донбас, Нікопольський марганцевий басейн тощо. Втім використання передових технологій та механізації відставало від передових країн Європи й світу. Так, у Донбасі лише 2% вугілля видобували механізованим способом.
Українська промисловість формувалася як частина загальноімперського економічного комплексу.
3. Монополізація економіки на початку ХХ ст. Корпоратизація (акціонування) провідних галузей економіки стала однією з найприкметніших рис господарського життя провідних країн світу на початку століття. У США у 1914 р. корпорації становили 28 % всіх підприємств і виробляли понад 80 % промислової продукції. Гостра конкурентна боротьба, що посилювалась у часи частих економічних криз, призводила до розорення не тільки дрібних підприємців, а й власників середніх і навіть великих фірм. Їх майно, як правило, переходило до рук переможців, і, у підсумку, на ринку залишалось лише декілька найбільших і наймогутніших компаній, яким легко було домовитись між собою. З метою уникнення зайвих витрат на конкуренцію і рекламу своїх товарів вони почали утворювати союзи, що дозволяло встановлювати повний монопольний контроль над ринком. Найпростішими і найпоширенішими серед цих об'єднань були картелі. Так, у Німеччині в 1900 р. було зареєстровано 300 картельних угод, а в 1914 р. - 600. Картельна угода залишала її учасникам виробничу і фінансово-комерційну самостійність, встановлюючи спільні для них ціни на товари, квоти виробництва і розмежовуючи ринки збуту. Більшість із картелів були нетривкими і часто розпадалися внаслідок криз і протиріч між учасниками.
4.Регіональна спеціалізація сільського господарства. Селянська реформа 1861 р. сприяла переходу сільського господарства до товарно-грошових відносин, прискорила майнове розшарування селянства, концентрацію земель у руках селянської верхівки, яка перетворювалася на сільську буржуазію або фермерів, стимулювала зростання продуктивності сільського господарства, появу нових сільськогосподарських культур, покращання селекційної роботи, поглибила спеціалізацію регіонів, спричинила інтенсивніше використання сільськогосподарської техніки.
Сільське господарство України до кінця XIX ст. перейшло на капіталістичний шлях розвитку. Цей перехід відбувався двома шляхами: прусським, властивим для Лівобережної та почасти Правобережної України, та американським, який був властивий для Південної України та господарств колишніх державних селян і козаків Лівобережної та Правобережної України. Прусський шлях означав повільне вростання нових капіталістичних відносин у старі — феодальні і характеризувався тривалим збереженням феодальних пережитків, малоземеллям селян та залишенням більшості орних земель у власності поміщиків, слабким рівнем використання нових досягнень науки і техніки, переважанням відробіткової праці над вільнонайманою. Для американського, або фермерського, шляху розвитку капіталізму в сільському господарстві було властиве перетворення селян на вільних виробників сільськогосподарської продукції (фермерів), яким належала більшість земельного фонду, швидке подолання феодальних пережитків, активне залучення нової техніки та культур, домінування вільнонайманої праці.
5.Кооперативний рух
Кооперативний рух – це економічно-соціальна, громадська діяльність членів кооперативів з метою захисту економічних та соціальних інтересів своїх членів. Як громадський рух виник під впливом економічних і соціальних умов розвитку суспільства, функціонування кооперативів як масових громадських організацій та господарських підприємств. Кооперативний рух існує у формі діяльності з пропаганди кооперативних ідей і принципів, агітації за кооперативну форму організації господарства, розробки проектів законів про кооперацію і статутів, матеріальної та трудової участі в утворенні й розвитку кооперативів, їх спілок і підприємств, кооперативних установ. Кооперативний рух зародився із виникненням першого споживчого кооперативу – «Товариства справедливих рочдейльських піонерів», що був заснований в 1844 у м. Рочдейль (Англія) і мав зареєстрований статут.
В Україні перший такий кооператив було зареєстровано 6.Х.1866 у Харкові – Харківське споживче товариство, створене передовою інтелігенцією того часу. Кооперативний рух розвинувся з утвердженням у політичному житті європейських країн ідей демократизму та лібералізму, впровадженням конституційного правління й загального виборчого права, з виникненням буржуазних свобод (право на збори, мітинги, страйки та ін.).
6. Родина Бродських
Бродські – родина капіталістів, цукрозаводчиків і банкірів на Україні, представники монополістичного капіталу. Ця родина була з міста Броди.
Родина Терещенків
Терещенки – українські промисловці, землевласники та меценати ХІХ – початку ХХ століття. Походили з козаків м. Глухова (нині Сумської області). Відомі глава родини Артем Якович та його сини Микола і Федір. Родина Терещенків посідала провідні місця у торгівлі хлібом, цукром та худобою, у цукровому, суконному виробництві, лісообробці, інших галузях.
Родина Тарновських
Походили Тарновські, згідно з дослідженням генеалога Вадима Модзалевського, від козака Івана Ляшка, який 1685 року отримав від прилуцького полковника Горленка млин на річці Удаї і сіножать. Мазепа гетьманським універсалом потвердив маєтність синові Ляшка Федору, який прибрав собі прізвище Тарновський. Серед пращурів цього роду – Степан Тарновський, значковий військовий товариш, який від гетьмана Скоропадського отримав села Манджосівку і Білоцерківку, а від Данила Апостола – гетьманський універсал на куплену у Полуботків слобідку Деревини.
Родина Галаганів
Народився Григорій Павлович 15 серпня 1819 року в родинному гніздо вищі, селі Сокиринцях Прилуцького повіту. У який спосіб Сокиринці потрапили до Ґалаґанів – історія цікава і повчальна. Прапрадід Ґалаґана Гнат був поставлений царем Петром І на прилуцького полковника замість Дмитра Горленка, який пішов з Іваном Мазепою проти царя. Запопадливий “Ігнашка” служив цареві “вірою і правдою”, занедбавши будь-які моральні принципи. Посланий на здобуття Запорозької Січі буремного 1709 року, прилуцький полковник дався до такого, про що й досі живуть перекази.
Родина Симиренків
Одні, зробивши добру справу або щось подібне до неї, намагаються повідати про це всьому світові, запускають усі можливі важелі до дії, аби розрекламувати свій чин і піднестися в очах громадськості, інші – навпаки, скромно роблять добрі діла, не афішуючи, а часом узагалі уникаючи розголосу і навіть ставлять умову, щоб їхнє авторство того чи іншого благодіяння лишилося невідоме. Що це: християнське смирення чи вроджена делікатність натури, або розуміння минущості власної персони серед плину людськості?
Родина Чикаленків
На початку ХХ століття Україна була помежована, поділена кордонами на підавстрійську і підросійську. До того ж обтяжена митом на перевезення, зокрема літератури. Електронних засобів зв’язку тоді не існувало або вони тільки зароджувались в умах учених. Тому роль зв’язкових між Галичиною і Наддніпрянщиною перебрали мудрі люди, які перевозили не тільки у валізах, а й у головах усю необхідну інформацію. Таким зв’язковим в Україні став Євген Чикаленко, який підтримував ідейну роботу у згаданих регіонах, надсилав матеріальну допомогу туди, де вона була потрібна, залагоджував конфлікти, що, як правило, поширені межи інтелігенцією.
Родина Рильських
Так уже склалася доля української шляхти, що вона по Київській Русі мусила постійно комусь служити. Спершу – татарським ханам, згодом литовським воєводам, далі – польському королеві та російському цареві... Відповідно вироблявся і стереотип поведінки – догідництва і зневаги до сласного народу. Хоча й траплялись окремі щасливі винятки особливо у ХІХ столітті, за часів просвітництва і народництва. Одним з таких родів, що повернулися обличчям до народу, який їх годував, були Рильські з Київської губернії.