Лекція 3.
Тема: «Україна у міжнародних економічних зв’язках»
План
1. Україна в умовах сучасної глобалізації.
2. Євроінтеграція як стратегічний напрям зовнішньоекономічної політики України.
1. Україна в умовах сучасної глобалізації
Після здобуття незалежності Україна ввійшла у світове товариство як суверенна держава і перед нею постала мета – розробити й здійснити самостійну стратегію економічного розвитку. Стратегія повинна прокласти шлях до перетворення України на економічно розвинуту державу постіндустріального типу, здатну забезпечити високий рівень життя населення, інтегровану у глобальний економічний простір.
У перші роки незалежності України у 1990-х роках розпочалося широке розгортання економічних реформ. Стратегічною метою реформувань ставилося досягнення рівня економічного розвитку провідних країн світу; механізмом досягнення мети визначався перехід до ринкових економічних відносин. При цьому було прийнято рішення щодо максимально швидкого радикального переходу до ринкового механізму (метод так званої «шокової терапії», який обрали більшість постсоціалістичних республік). Головними складовими економічної політики під час реформувань були: лібералізація цін, лібералізація торгівлі, приватизація. В результаті внаслідок лібералізації цінової політики («відпуску цін» за відсутністю державного регулювання) ціни практично на всі товари і послуги збільшилися багаторазово. Це, у свою чергу, спричинило знецінення національної валюти. Лібералізація зовнішньої торгівлі визначилась у майже повному відкритті внутрішнього ринку для іноземних товарів. Після цього дешеві і якісні імпортні товари підірвали цілі галузі вітчизняної економіки. Водночас більшість продукції вітчизняного виробництва не відповідало світовим стандартам і були неконкурентоспроможними на світових ринках. Отже, дезорганізація на внутрішньому ринку і проблеми на зовнішніх ринках, різке падіння купівельної спроможності населення внаслідок знецінення національної валюти, – усе це негативно вплинуло на економіку України. Це потребувало розроблення політики структурної перебудови економіки, розвитку її на інноваційній основі.
У 2001 р. були розроблені «Концептуальні засади стратегій економічного та соціального розвитку України на 2002 – 2011 роки». Метою стратегії України на цей період її розвитку проголошувалося забезпечення підґрунтя держави як розвинутої демократичної правової держави, її інтегрування у світовий економічний процес як країни з конкурентоспроможною економікою. Якщо на попередньому етапі реформ здійснювався демонтаж державно-адміністративної системи управління, то тепер ставилася нова мета – формування сильної держави, активізація її регулюючої функції та водночас здійснення такої політики, яка не лише зберегла б, а й істотно посилила ринковий вектор розвитку.
«Концептуальні засади» визначали стратегічні пріоритети України:
– створення передумов для набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі;
– забезпечення сталого економічного зростання;
– утвердження інноваційної моделі розвитку;
– соціальна переорієнтація економічної політики.
Аналіз виконання завдань «Концептуальних засад» виявив, що вони потребують коригування. Тому було прийнято новий документ – «Стратегія економічного й соціального розвитку України (2004 – 2015 роки). Шляхом європейської інтеграції». Починаючи з цих років і дотепер Стратегії економічного й соціального розвитку України визначають, що основою стратегічного курсу України є утвердження її як високотехнологічної держави. Кінцевою метою євроінтеграційного курсу України є набуття її повноправного членства в Європейському Союзі.
2. Євроінтеграція як стратегічний напрям зовнішньоекономічної політики України.
Важливою складовою стратегії розвитку України є зовнішньоекономічна політика. Як вважають українські науковці, фахівці з проблем міжнародних економічних стратегій (зокрема Ю.В. Макогон), інтеграція України у глобальний простір має будуватися на максимальному використанні інформаційних, інтелектуальних ресурсів і наявного науково-технічного потенціалу держави.
Важливим кроком в інтеграції України у зовнішній простір є участь її у міжнародних організаціях. Україна є учасницею організацій глобального типу (ООН та її економічних структур), макрорегіонального (СНД, ОЧЕС, ГУАМ), єврорегіонального. Ще знаходячись у складі СРСР, Україна стала однією із засновниць ООН у 1945 р. на правах самостійного члена. Декілька разів вона обиралася непостійним членом Ради Безпеки ООН, брала активну участь у роботі головного економічного органу ООН – Економічній і соціальній раді (ЕКОСОР), а також ЮНІДО, ЮНКТАД та інших органах, пов’язаних з економікою. Після здобуття незалежності Україна вступила до Міжнародного валютного фонду (МВФ), до Всесвітнього банку (у 1992 р.). МВФ серед міжнародних організацій є найбільшим кредитором України, на другому місці – Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР), на третьому – Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).
Кредити МВФ ідуть на підтримку платіжного балансу й на погашення внутрішнього боргу України. Кредити МВФ почали надходити в Україну в той час, коли її економіка знаходилася у критичному стані. Завдяки цьому вдалося приборкати гіперінфляцію, ввести в обіг нову грошову одиницю – гривню, а також стабілізувати курс гривні у 2000 р.
Кошти, що надходять від Всесвітнього банку, спрямовані на реалізацію довгострокових інвестиційних проектів, структурну перебудову національної економіки й розвиток окремих її галузей (у тому числі паливно-енергетичної), впровадження ринкових відносин в агропромисловому комплексі, підтримку українських підприємств, страхування імпорту тощо.
Позики Європейського банку реконструкції й розвитку безпосередньо йдуть на розвиток виробництва. Велика частина позик спрямовується на підтримку приватних малих і середніх підприємств. Найсолідніші комерційні банки України працюють з ЄБРР. ЄБРР інвестує переважно харчову промисловість, видобуток нафти й газу, агробізнес, телекомунікації, портове господарство, а також укладає кошти у фінансову сферу.
У 2008 р. Україна стала членом Світової організації торгівлі (СОТ). Набуття статусу члена СОТ надає Україні перспективи глибше залучитися до міжнародного поділу праці, прискорює динаміку її зовнішньоекономічної діяльності. Обмеження на імпорт українських товарів країнами-членами СОТ будуть знижені або ліквідовані; бар’єри для вітчизняного експорту; знизяться ціни на імпортні товари широкого вжитку зникнуть.
З іншого боку, український ринок стане більш відкритим для іноземних товарів, які будуть конкурувати з вітчизняним виробництвом, а це може стати загрозою для деяких галузей. Пільговий період, що надається Україні як державі-новачку, необхідно використати максимально ефективно для адаптації до нових умов.
Стратегічним напрямом зовнішньої економічної політики України є активізація її участі у роботі глобальних економічних організацій.
Стратегічна проблема участи України у макрорегіональних організаціях вирішується дуже складно. Першим регіональним угрупованням, в яке ввійшла Україна, була Співдружність Незалежних Держав (СНД). Згодом стратегічний вектор України все більше почав повертатися у бік Європейського Союзу. Стратегічним пріоритетом зовнішньоекономічної політики сучасної України є її вступ до ЄС.
У результаті розширення складу ЄС у 2004 р. Україна стала безпосередньо контактувати з ним кордонами, що надало нового аспекту у взаємозв’язках України з Європейським Союзом. Урахування цієї ситуації знайшло вираження у документі «Європейська політика сусідства», який прийнято у рамках Угоди «План дій Україна – Європейський Союз». Цей план передбачав інтеграцію України в Європейський Союз, здійсненій у формі Зони вільної торгівлі «ЄС – Україна» після вступу України до СОТ.
Європейська політика відкриває нові перспективи перед Україною:
– підвищується рівень інтеграції, в тому числі у ринок ЄС;
– розширюється політичне співробітництво;
– збільшується фінансова підтримка України з боку ЄС;
– збільшується участь України у різних програмах ЄС культурних, освітніх, технічних і наукових зв’язків, охорони довкілля тощо);
– надається підтримка адаптації законодавства України до норм і стандартів ЄС;
– поглиблюються торговельні та економічні відносини, особливо після того, як Україна стала членом СОТ.
Пріоритети плану дій Україна – Європейський Союз:
– зміцнення демократичних основ в Україні, забезпечення свободи засобів масової інформації, свободи слова;
– посилення співробітництва у сфері регіональної безпеки;
– поліпшення інвестиційного клімату в Україні;
– зміцнення податкової реформи в Україні;
– спрощення візового режиму між Україною та ЄС;
– адаптація законів України до норм і стандартів ЄС.
Таким чином, з урахуванням того, що збереглися виробничі зв’язки між підприємствами України і ряду інших країн, у тому числі пострадянських республік (Україна є учасницею регіональних об’єднань ОЧЕС та ГУАМ); у той же час найголовнішим стратегічним напрямом зовнішньоекономічного розвитку України є інтеграція до Європейського Союзу.
Це проголошувалося ще такими державними документами як:
– «Концептуальні засади стратегій економічного та соціального розвитку України на 2002 – 2011 роки», розробленими у 2001 р., де ставилося завдання щодо створення передумов для набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі;
– «Стратегія економічного й соціального розвитку України (2004 – 2015 роки). Шляхом європейської інтеграції», в якій вказувалося, що кінцевою метою євроінтеграційного курсу України є набуття її повноправного членства в Європейському Союзі та інших державних документах.
Реалізацією стратегічного курсу євроінтеграції України можна вважати:
– Угоду між Україною і Європейським Союзом про участь України у програмі Європейського Союзу «Горизонт 2020 – Рамкова програма з досліджень та інновацій (2014 – 2020)». Угоду ратифіковано 15.07.2015 р.;
– Угоду про асоціацію України з ЄС (політична частина), підписану 21 березня 2014 р.
1 вересня 2017 р. набула повної міжнародно-правової чинності Угода про асоціацію між Україною і Європейським Союзом, включаючи створення поглибленої і всеосяжної зони вільної торгівлі.
Важливим кроком на шляху євроінтеграції України також став дозвіл з 2017 р. громадянам України безвізового перетину кордону з ЄС.