Коледж інформаційних технологій та землевпорядкування
Національного авіаційного університету
ДОПОВІДЬ
на тему : «Україна на початку ХХ ст.»
Виконав: студент 1 курсу
групи ОП-17
Мілевський М.В.
Перевірив:
КИЇВ 2020
На межі ХІХ–ХХ ст. Україна була розділена як географічно, так і політично між двома імперіями – Російською та Австро-Угорською. Перша володіла Слобожанщиною, Лівобережжям, Правобережжям, Донбасом і Півднем, що становило близько 85 % земель, заселених українцями. До складу другої входили Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття. Території, що перебували під владою Російської імперії в цей період, зазвичай називають Наддніпрянською Україною, ті, що входили до складу Австро-Угорської, – західноукраїнськими землями.
Завдяки своєму географічному положенню та природним багатствам Україна на початку ХХ ст. була одним із промислово найрозвиненіших регіонів Російської імперії. Особливістю процесу її промислового зростання був нерівномірний розвиток регіонів. Якщо Південь України досить швидко перейшов в індустріальну стадію розвитку, то південно-західний район орієнтувався здебільшого на аграрний сектор. Лівобережжя, де зберігалися залишки кріпацтва, помітно відставало від інших регіонів України.
Поступово в українських землях склалася певна спеціалізація промислових районів. Донбас став центром вугільної промисловості, Нікопольський басейн – марганцевої, Кривий Ріг – залізорудної, Правобережжя і частково Лівобережжя – цукрової. Ці центри промислового виробництва з часом набули загальноросійського значення.
Швидкими темпами розвивалися й інші галузі промисловості. Важливим стимулом промислового розвитку Наддніпрянщини стало бурхливе будівництво залізниць наприкінці ХІХ ст. 1895 р. розпочалося будівництво Харківського паровозобудівного, а в 1896 p. – Луганського машинобудівного заводів. У 1900 p. ці підприємства випустили 233 паровози, що становило 23,3 % загальноімперського виробництва. Великим центром машинобудування став Харків. Вони створили необхідні умови для швидкого зростання металургії на Півдні України, забезпечили широкий збут вугілля Донбасу.
Характерною особливістю розвитку машинобудування в Україні було переважання виробництва сільськогосподарської техніки над випуском промислового обладнання.
Однак в 1900—1903 рр. стається світова економічна криза ( в Україна криза охопила найрозвиненіші галузі промисловості як Наддніпрянщини (металургійна та кам’яновугільна), так і Західної України (нафтовидобувна; кризові явища в легкій та харчовій промисловості, у тому числі й у цукровій).
1904—1908 рр. — економіка українських земель перебувала у стані депресії (застою). Малі й середні підприємства не витримували конкуренції, їх поглинали великі й потужніші виробництва. Цей процес був характерним для країн, охоплених економічною кризою, і дістав назву концентрація виробництва. На початку ХХ ст. Україна за рівнем концентрації промислового виробництва в основних галузях посідала одне з перших місць. Поряд з концентрацією виробництва відбувалася монополізація. Утворення монополій почалося саме в найбільших галузях – металургійній, кам’яновугільній, залізорудній. Монополії як об’єднання підприємств у певній галузі створювалися з метою подолання економічної кризи.Наслідки економічної кризи: збідніння значної частини населення; звуження внутрішнього ринку; зменшення іноземних інвестицій.
На початку ХХ ст. у зв’язку з розвитком промисловості відбувалося швидке збільшення чисельності пролетаріату. Основними джерелами його поповнення були робітники з внутрішніх російських губерній, кустарі, малоземельні та безземельні селяни. Погіршення економічної ситуації в країні на початку XX ст. призвело до посилення соціальних рухів. Антипоміщицькі виступи на початку XX ст. продемонстрували готовність селян іти до кінця в боротьбі за власні права.
На початку XX ст. на Наддніпрянщині з’являються перші українські політичні партії.
Революційна українська партія (РУП). 1900 р. Д. Антонович, Б. Камінський, Л. Мацієвич, М. Русов -Обґрунтування в програмі партії «Самостійна Україна» (автор М. Міхновський) історичних прав України на самостійне існування.
Українська народна партія (УНП).1902 р. М. Міхновський, О. Макаренко - Обстоювали цілковиту державну самостійність України. • Орієнтація на національну інтелігенцію.
Українська демократично-радикальна партія (УДРП). 1905 р. А. Лотоцький, Є. Чикаленко, Б. Грінченко - Обстоювали ліберально-демократичні позиції, ідеї встановлення в Російській імперії конституційної монархії, яка надала б Україні автономію в складі Росії.
Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП). 1905 р. М. Порш, С. Петлюра, В. Винниченко, Орієнтація на селян і робітників. Прагнули поєднати соціал-демократизм із націоналізмом.
Події Російської революції 1905—1907 рр. на українських землях мали наступні наслідки: масові виступи робітників, виникнення рад робітничих депутатів і професійних організацій (Катеринослав, Київ, Одеса, Миколаїв, Єнакієве; ради взяли на себе керівництво боротьбою). Поширення профспілкового руху в Україні (ради та профспілки висунули такі вимоги: встановлення робітничого контролю над виробництвом, 8-годинний робочий день, зниження цін на товари у фабрично-заводських крамницях тощо).
Початок жовтня 1905 р. — загальноімперський політичний страйк, до якого в Україні приєдналися робітники та службовці Катеринослава, Києва, Одеси, Миколаєва тощо (у середині жовтня в Україні страйкувало понад 120 тис. робітників) .
17 жовтня 1905 р. Миколою II видав Маніфест, в якому цар «дарував» населенню громадянські права й свободи, особисту недоторканність, дозвіл на створення політичних партій та скликання Державної Думи — законодавчого органу імперії з обмеженими повноваженнями.
В листопаді 1905 р. прийняли закону, який дозволяв видавати літературу національними мовами; створення культурно-освітніх національних товариств, відкриття національних театрів. І вже в листопаді 1905 р. вийшла перша українська газета «Хлібороб», у 1906 р. — перша щоденна газета «Громадська думка», яка згодом була перейменована в «Раду»; всього в 1905—1907 рр. в Україні виходило близько 20 періодичних видань. Почався процес українізації освіти (відкриття українських шкіл, перші спроби викладання українською мовою в університетах: в Одесі — О. Грушевського, у Харкові — М. Сумцова).
Після революції 1905-1907 рр. спостерігається економічне піднесення . Промислове економічне піднесення 1909–1913 pp. було зумовлене кількома чинниками. Серед них виділяють такі: врожайні роки, столипінська аграрна реформа, зростання попиту на сільськогосподарську техніку.
Прагнучи розв’язати політичні та економічні протиріччя в розвитку Росії, що призвели до революції 1905–1907 рр., голова ради міністрів і міністр внутрішніх справ П. Столипін (1862– 1911) започаткував у 1906 р проведення аграрної реформи. Внаслідок її здійснення селяни отримували право виходу з общини, земля передавалася з общинної у приватну власність, селянин дістав можливість заснувати окреме індивідуальне господарство – хутір (відруб). Держава скуповувала землю в поміщиків і продавала її селянам, надаючи останнім позику на 55 років. В Україні, на відміну від Росії, реформа здійснювалася швидкими темпами. Столипін досяг своєї мети – на селі сформувалася потужна верства середнього і заможного селянства, яке не лише годувало країну, але й забезпечувало головні статті її експорту. Негативним наслідком столипінської реформи стало посилення майнового розшарування селян.
На Наддніпрянській Україні на початку нового століття продовжував бурхливо розвиватися кооперативний рух.
Щодо до культурного життя на початку XX ст, то в Наддніпрянській Україні рівень освіченості населення складав 20 %. Були розширенні мережі шкіл; переважання початкової освіти. Зниження рівня освіти у зв’язку із забороною викладати українською мовою. Здобуття середньої освіти переважно дітьми дворян і державних службовців; певна демократизація учнівського складу після революції 1905—1907 рр. Вищі навчальні заклади — Харківський, Київський та Одеський університети, кілька спеціальних інститутів та академій;
А на західноукраїнських землях - рівень освіченості населення — 40 %.Збільшення кількості шкіл (3,5 тис. — початкових і фактичне подвоєння — середніх). Викладання українською мовою (існування 16 українських державних гімназій і 15 приватних середніх шкіл). Вищі навчальні заклади — Львівський та Чернівецький університети, політехнічний інститут та академія ветеринарної медицини у Львові; мова навчання —польська або німецька.
Наука на початку XX ст.
Діяльність Наукового товариства ім. Т. Шевченка під головуванням М. Грушевського (1897—1913).
Розвиток історичної науки (праці з історії України М. Грушевського, Д. Багалія, О. Єфименко та ін.; плідна діяльність етнографа та археолога Ф. Вовка.
Найвідоміші науковці-філологи початку XX ст. — Б. Грінченко (автор етнографічних, мовознавчих, літературознавчих та педагогічних праць, історичних нарисів, перших підручників з української мови й літератури), А. Кримський (сходознавець, славіст, письменник, перекладач).
Розвиток медицини та природничих наук: діяльність українського мікробіолога, епідеміолога Д. Заболотного (боротьба з чумою та холерою), Л. Лугутіна (створення геологічної карти Донецького басейну), М. Курака (закладення основ сучасної металургії, удосконалення доменної печі та технології доменного пресу тощо), С. Реформатського (дослідження хімічної реакції металоорганічного синтезу) тощо.
Розвиток літакобудування, повітроплавання (1909 р. — створення в Києві товариства повітроплавання, учасник якого, А. Кудашев, здійснив перший політ на аероплані вітчизняного виробництва; плідна діяльність українського інженера-авіаконструктора І. Сікорського; братів Косяненків, які побудували малопотужний літак широкого використання; виконання П. Нестеровим вперше в світі «мертвої петлі» на літаку тощо)
Діяльність спортивно-патріотичних організацій «Сокіл», «Січ», «Пласт».
Здобутки майстрів літератури та мистецтва :
В літературі набув поширення модернізм ( поет М, Вороний) та «нова школа» української прози (М. Коцюбинський, В. Стефаник, О. Кобилянська).
В архітектурі орієнтація на максимальну функціональність будівель. Поширення українського стилю, послідовним виразником якого в Наддніпрянській Україні був В. Кричевський, мотиви української народної архітектури в західноукраїнському будівництві. Діяльність видатних українських скульпторів — М. Гаврилка, М. Паращука, В. Іщенка, П. Війтовича, О. Архипенка.
В музиці творчість композиторів М. Лисенка, М. Леонтовича, С. Людкевича, К. Стеценка, Я. Степового (Якименка); використання народних пісень у концертному репертуарі професійних виконавців і хорових колективів. Творчістю видатної оперної співачки Соломії Крушельницької.
Театр : Найвидатніші діячі — брати Тобілевичі (під псевдонімами Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський та Панас Саксаганський). Розквіт таланту видатної української актриси М. Заньковецької. Популярність модерністських п’єс Олександра Олеся, Лесі Українки, В. Винниченка
В живописі - Творчість живописця-баталіста М. Самокиша, який був удостоєний звання академіка (батальні альбоми «Війна 1904—1905 рр.», серія мініатюр про війну з Наполеоном 1812 р.). 1900 р. — створення С. Васильківським та М. Самокишем альбому «Українська старовина»; 1912 р. — альбому «Мотиви українського орнаменту».