1. Основними завданнями ЛФК при захворюваннях і травмах периферичної нервової системи є:
- поліпшення кровообігу і трофічних процесів у осередку ураження з метою профілактики зрощень і рубцевих змін, для ліквідації або зменшення вегетативно-судинних і трофічних розладів (це сприяє регенерації нерва);
- зміцнення паретичних м’язів і зв’язкового апарату, ослаблення м’язової дистонії, що сприяє запобіганню або усуненню м’язових контрактур і тугорухомості в суглобах;
- удосконалення замісних рухів і їх координації; боротьба з такими порушеннями,
як обмеження рухливості хребетного стовпа і його скривлення;
- загальнооздоровчий і загальнозміцнювальний вплив на організм хворого з метою повернення працездатності.
При ураженнях периферичних нервів ЛФК здійснюється за трьома періодами.
I період — період гострого і підгострого стану — триває 30–45 днів із моменту травми. Завдання ЛФК у цьому періоді:
- виведення хворого з тяжкого стану, підвищення психічного тонусу, загальнозміцнювальний вплив на організм;
- поліпшення лімфо- і кровообігу, обміну речовин і трофіки в зоні ураження, розсмоктування запального процесу, профілактика утворення спайок, формування м’якого еластичного рубця (при травмі нерва);
- зміцнення периферичних м’язів, зв’язкового апарату, боротьба з м’язовою атрофією, запобігання контрактурами, хибним положенням і деформаціям;
- посилання імпульсів на відновлення втрачених рухів;
- поліпшення роботи органів дихання, кровообігу, виділення й обміну речовин в організмі.
II період починається з 30–45-го дня і триває 6–8 міс із моменту травми або ураження периферичного нерва. Завдання ЛФК у цьому періоді:
- зміцнення паретичних м’язів і зв’язкового апарату, боротьба з атрофією і в’ялістю м’язів ураженої ділянки, а також тренування м’язів усієї кінцівки;
- відновлення повного обсягу, координації, спритності, швидкості виконання активних рухів в ураженій ділянці, а за неможливості — максимальний розвиток компенсаторних рухових навичок;
запобігання розвитку хибного положення ураженої ділянки і пов’язаних із ним супровідним порушенням в організмі (порушення постави, ходи, кривошиї тощо).
Заняття ЛФК у II періоді проводять 1–2 рази на день з інструктором і 4–6 разів на день — самостійно (індивідуальний комплекс). Тривалість занять з інструктором — 40–60 хв, самостійних — 25–30 хв.
III період — остаточного відновлення всіх функцій ураженої ділянки й організму в цілому. Він триває до 12–15 міс із моменту травми.
Завдання ЛФК цього періоду:
- остаточне відновлення всіх рухових функцій ураженої ділянки й організму в цілому;
- тренування високодиференційованих рухів у складній координації, швидкості, силі, спритності, витривалості; - відновлення складних трудових процесів і загальної працездатності.
Неврит може бути травматичного чи інфекційного походження. При запаленні нерва порушується його провідність, розвиваються розлади рухів, чутливості. Для гострого періоду характерні болі в зоні іннервації та за ходом нерва. У подальшому довгостроково зберігається болісність при натисненні на нервові стовбури.
Нервові волокна в місці ураження й у дистальних стосовно нього відділах можуть при невритах піддаватися як оборотним, так і необоротним змінам. Комплексне лікування хворих із невритами в першу чергу повинне сприяти ліквідації запальних явищ і відновленню нормальної провідності нервового стовбура. При задовільному стані хворого ЛФК призначають відразу після стихання гострих явищ. Використовують тонізуючі вправи і комбінують їх із рухами, що стимулюють відновлення провідності.
При множинних ураженнях нервових стовбурів, у результаті чого порушується рухова функція як кінцівок, так і тулуба, тяжко розмежувати вплив загальнорозвиваючих і спеціальних фізичних вправ. Усі виконувані пасивні рухи, імпульси до скорочення м’язів і активні їх напруження повною
При постільному режимі більшість вправ виконується в положенні лежачи. У заняття включають пасивні вправи (повільні, з невеликою амплітудою й обмеженою кількістю повторень), посилання імпульсів до напруження м’язів, що не скорочуються, а також активні рухи, виконувані з полегшених вихідних положень або з допомогою. Крім того, де-які спеціальні вправи рекомендується виконувати кілька разів протягом дня самостійно. З поліпшенням стану хворого інтенсивність занять збільшують.
Для запобігання контрактурам і деформаціям необхідно постійно стежити за положенням кінцівок і періодично його змінювати. Зокрема, стопи варто фіксувати пов’язками або гіпсовими лонгетами під прямим кутом до гомілки. Під впливом занять, а також спеціальних лікарських препаратів і фізіотерапевтичних процедур з’являються рухи в кінцівках, спочатку в проксимальних, а пізніше в дистальних відділах.
Неврит лицьового нерва може бути спричинений охолодженням, інфекцією (запальні явища в мигдаликах), ускладненням після оперативного втручання та ін. Головні ознаки ураження: паретична сторона обличчя стає в’ялою, порушується миготіння вік, не закривається або не цілком закривається око, груба асиметрія обличчя, рот перетягнутий на хворий бік, кут рота опущений, хворий не може насупити брови, наморщити чоло, мова стає невиразною, рухи губ на боці невриту відсутні, хворий скаржиться на сльозотечу і втрату смаку, часто мимоволі прикушує щоку на хворому боці.
Одним із найтяжчих ускладнень невриту лицьового нерва є розвиток контрактури у паралізованих м’язах, у зв’язку з чим поглиблюється носогубна складка з хворого боку і звужується очна щілина. Інший вид ускладнень — поява співдружніх рухів (синкінезій), мимовільне відтягування кута рота при спробі закрити око на тому ж боці, чи, навпаки, мимовільне закривання ока при піднятті кута рота.
Залежно від тяжкості захворювання триває від 2 тижнів до багатьох місяців і не завжди закінчується повним одужанням.
Неврит ліктьового нерва розвивається при надвиростковому переломі, пораненнях та інших травмах. При травмі нерва спостерігається розлад згинання кінцевих фаланг IV і V пальців, приведення великого пальця до вказівного; кисть набуває характерного положення: основні фаланги розігнуті, середні та кінцеві — зігнуті; порушуються такі рухи кисті, як письмо, шиття; настає атрофія міжкісткових м’язів, випадає тактильна і температурна чутливість у зоні іннервації, що часто супроводжується болем; нерідко розвивається розгинальна деформація п’ястково-фалангового зчленування, яку важко подолати.
Терапевтичні впливи складаються з чергування пасивних рухів із лікуванням положенням, активних зміцнювальних вправ для паретичних м’язів у поєднанні з направленим розслабленням збережу-вальних м’язових груп, теплових процедур. Активні розслаблюючі та зміцнювальні вправи найчастіше варто направляти на двосуглобні м’язи, тому що рухи у двох і більше суглобах дозволяють збільшити загальну кількість спеціальних вправ. Слід пам’ятати, що при розробці кінцівки треба уникати значного больового компонента; підводячи щоразу амплітуду руху до больової границі, порушувати її можна лише в незначних межах. Біль таїть у собі небезпеку виникнення рефлекторних контрактур, що призводять до значного підвищення тонусу м’язів в ураженій кінцівці, а це, у свою чергу, — до різкої згинальної або розгинальної контрактури кисті та пальців.
2. Здоров’я – це перша й найважливіша потреба людини, яка визначає його здатність до праці та забезпечує гармонійний розвиток особистості. Здоровий спосіб життя – це раціонально організований, активний, трудовий, загартовуючий та в той же час захищаючий від впливу навколишнього середовища спосіб життя, який дозволяє до глибокої старості зберігати моральне, психічне й фізичне здоров’я. Згідно з визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я „здоров’я – це стан фізичного духовного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб та фізичних дефектів”.
Оптимальний руховий режим – це найважливіша умова здорового способу життя. Його основу складають систематичні заняття фізичними вправами та спортом, які ефективно вирішують задачі укріплення здоров’я й розвиток фізичних здібностей молоді, збереження здоров’я та рухових навичок, підсилення профілактики несприятливих вікових змін. При цьому фізична культура і спорт виступають як важливіші засоби виховання.
Основними якостями, що характеризують фізичний розвиток людини, є сила, швидкість, спритність, гнучкість та витривалість. Удосконалення кожної з цих якостей сприяє також і укріпленню здоров’я, але не в однаковій мірі.
Для ефективного оздоровлення й профілактики хвороб необхідно тренувати й удосконалювати в першу чергу саму цінну якість – витривалість у сполученні з загартовуванням та іншими компонентами здорового способу життя, що забезпечить організму, який розвивається, надійний щит проти багатьох хвороб.
Для працівників розумової праці систематичне заняття фізкультурою та спортом набуває виключного значення. Відомо, що навіть у здорової та нестарої людини, якщо вона не тренована, веде „сидячий” спосіб життя та не займається фізичною культурою, під час навіть невеликих навантажень частішає дихання, з’являється серцебиття.
Напроти, тренована людина легко долає значні фізичні навантаження. Сила та працездатність серцевого м’язу знаходиться у прямій залежності від сили та розвитку всієї мускулатури. Тому фізичне тренування, розвиваючи мускулатуру тіла, в той же час укріплює серцевий м’яз. У людей з нерозвиненою мускулатурою серцевий м’яз слабкий, що виявляється під час будь-якої фізичної праці.
Фізкультура і спорт вельми корисні і особам, що займаються фізичною працю, так як їх робота нерідко зв’язані з навантаженням якоїсь окремої групи м’язів, а не всієї мускулатури в цілому. Фізичне тренування укріплює і розвиває скелетну мускулатуру, серцевий м’яз, судини, дихальну систему та багато інших органів, що значно полегшує роботу апарату кровообігу, цілюще впливає на нервову систему.
Щоденна ранкова гімнастика – обов’язковий мінімум фізичного тренування. Вона повинна стати для всіх такою ж звичкою, як і вмивання вранці.
Комплексною робочою програмою з фізичного виховання для вищих педагогічних навчальних закладів III – IV рівнів акредитації передбачено введення такого документу як „Паспорт оцінки стану здоров’я студента”, де відображається динаміка стану його здоров’я, комплекс виховних заходів по укріпленню та формуванню здорового способу життя. Це дозволяє більш спрямовано вести роботу по формуванню та пропаганді здорового способу життя та укріпленню здоров’я студентської молоді.
Цілком можливим є і комп’ютерний варіант „паспорту”, який буде передбачати інформацію не лише про психічний та фізичний стан особи, але й резервні адаптаційні можливості організму, його резистентність до різноманітних несприятливих факторів, оточення, режимі дня, шкідливих звичок, психоемоційного навантаження, якості харчування. Утворення паспорта – це робота не тільки педагогів, але й психологів, медичних працівників.
Для ефективно функціонуючої системи виховної роботи, спрямованої на формування способу життя студентської молоді, націленого на покращення здоров’я, необхідна всебічно продумана організація контролю та керівництва закладу освіти. Питання контролю та керівництва виховною роботою по охороні здоров’я та формуванню здорового способу життя повинні входити в перспективне річне планування роботи закладу освіти, а також можуть виступати у вигляді складової частини навчальних програм.
Планування діяльності по контролю та організації системи формування здорового способу життя повинно охоплювати всі види та форми життєдіяльності закладу освіти, його взаємодії з соціальним середовищем.
Постановка цілей та задач охорони здоров’я студентської молоді та виховання здорового способу життя повинна передбачати:
- створення в навчальному закладі освіти середовища, що сприятливо впливає на здоров’я та формування здорового способу життя студентів;
- формування знань про здоров’я, про фактори, що сприятливо впливають на здоров’я, про значення здоров’я для успішної навчальної та професійної діяльності, потреби піклуватись про своє здоров’я;
- формування вмінь складати правильний режим дня;
- навчання самоконтролю, самооцінці, взаємооцінці, саморегуляції здоров’я;
- знання взаємозв’язку компонентів здоров’я, принципів здорового способу життя;
- уяви про відповідальність людини за своє здоров’я;
- знання вікових особливостей фізичного і психічного розвитку здоров’я;
- знання визначення імунітету, способи підвищення імунітету;
- володіння методами самовиховання навичок здорового способу життя;
- вміння здійснювати саморегуляцію в різних видах діяльності, а також у кризових ситуаціях;
- вміння здійснювати самоспостереження за своїм здоров’ям;
- знати про негативний вплив на здоров’я шкідливих звичок (п’янства, паління, наркоманії, токсикоманії);
- вміння протистояти шкідливим звичкам;
- володіти знаннями про основи раціонального харчування;
- знання про сприятливий вплив фізичної культури та спорту на здоров’я молодої людини;
- наявність звички до занять фізичною культурою та спортом;
- володіння навичками само оздоровлення;
- залучення батьків студентів до активної роботи по формуванню здорового способу життя.
Найважливішою якістю діяльності по формуванню здорового способу життя студентської молоді є взаємодія педагога та студента. Спільна діяльність припускає здатність її учасників робити щось важливе для кожного з них разом. Коли вони роблять щось нове у напрямку здорового способу життя, розвитку фізичної культури, то виникає ситуація спільної творчості. У спільній діяльності студенту дано відчути себе суб’єктом творця власного здоров’я, тобто, власної долі.
Творча позиція вихователя спрямована не на зміну, а на розвиток особистості молодої людини, тобто його виховання. Творчість студента повинна бути спрямованою на зміну середовища навколо себе, творчість педагога - на формування здорового способу життя та розвиток студента. Позиція педагога повинна бути творчістю у двух планах: в плані готовності перейти до нового способу взаємодії зі студентами та в плані готовності підтримувати безперервну перебудову вихованцями свого досвіду.
Позаурочна діяльність спрямована на формування здорового способу життя, розвиток фізичної культури і спорту, надає великі можливості для самореалізації молодої людини. Це участь в роботі спортивних секцій, клубів, творчих об’єднань, конкурсах, змаганнях та інше. Власне ця діяльність має найбільший ступінь свободи в рішенні проблеми збереження здоров’я та формуванні навичок здорового способу життя. Власне в цій діяльності виникає більш тісне міжособистісне неформальне спілкування студентів, викладачів, керівництва закладу освіти.
Крім методичного рішення проблеми, стоїть більш важлива задача: навчальний та виховний процеси, фактично роз’єднані раніше, повинні набути цілісну єдність, в якому буде розвиватись творчий потенціал суб’єктів навчально-виховного процесу. Отже, виникає питання про пошуки механізму такої інтеграції.
Сучасна молодь відчуває дефіцит в знаннях відносно формування, збереження та укріплення особистого здоров’я, в якісних консультативних послугах спеціалістів в області медицини, родинного виховання, психології взаємовідносин з однолітками, батьками, в профілактиці поведінкових хвороб (алкоголізм, наркоманія, паління, токсикоманія).
В цій ситуації заклади освіти, державні структури, громадські організації в наскрізній системі повинні спрямовувати зусилля у наданні допомоги молоді.
При існуючій системі виховної роботи необхідно, насамперед, зробити акцент на участь органів студентського самоврядування, громадських молодіжних організацій в роботі по формуванню здорового способу життя студентської молоді, розвитку фізичного виховання та спорту у вищих навчальних закладах освіти, профілактиці шкідливих звичок.
3. Перший принцип: енергетична рівновага
Енергетична цінність добового раціону харчування повинна відповідати енерговитратам організму.
Енерговитрати організму залежать від статі (у жінок вони нижче в середньому на 10%), віку (у літніх людей вони нижче в середньому на 7% в кожному десятилітті), фізичної активності, професії. В середньому, потрібно вживати 2000 -2500 ккал на добу.
Другий принцип: збалансоване харчування
Кожен організм має потребу в суворо певній кількості харчових речовин, які повинні надходити в певних пропорціях. Білки є основним будівельним матеріалом організму, джерелом синтезу гормонів, ферментів, вітамінів, антитіл. Жири володіють не тільки енергетичної, а й пластичної цінністю завдяки вмісту в них жиророзчинних вітамінів, жирних кислот, фосфоліпідів. Вуглеводи – основний паливний матеріал для життєдіяльності організму. До розряду вуглеводів відносяться харчові волокна (клітковина), які відіграють важливу роль в процесі травлення і засвоєння їжі. Важливе значення для правильного обміну речовин і забезпечення функціонування організму мають мінеральні речовини і вітаміни.
Відповідно до принципу збалансованого харчування, забезпеченість основними харчовими речовинами має на увазі надходження білків, жирів, вуглеводів в організмі в строгому співвідношенні.
Білками має забезпечуватися 10 – 15% добової калорійності, при цьому частка тваринного і рослинного білків повинна бути однаковою.
Оптимальний обсяг споживання жиру – 15 – 30% калорійності.
Вуглеводами має забезпечуватися 55 – 75% добової калорійності, основна їх частка припадає на складні вуглеводи і тільки 5 – 10% – на прості вуглеводи (глюкоза).
Третій принцип: режим харчування
Харчування має бути дробним (3 – 5 рази на добу), регулярним (в один і той же час) і рівномірним, останній прийом їжі повинен бути не пізніше, ніж за 2 – 3 години до сну. Сучасна модель раціонального харчування має вигляд піраміди. Орієнтуючись на неї, Ви зможете складати збалансований раціон на кожен день.
Раціональне харчування людини – це не дієти і не особлива суворість до свого організму. Це та норма, освоївши яку, ви відчуєте себе краще