Ім'я файлу: ОРГАНІЗАЦІЯ ЕКОЛОГІЧНОГО РОЗВИВАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА В ЗАКЛА
Розширення: docx
Розмір: 34кб.
Дата: 15.03.2021
скачати
Розширення: docx
Розмір: 34кб.
Дата: 15.03.2021
скачати
УДК 373.2.091.3.01
Сербай Наталія Володимирівна
Викладач Кременецького педагогічного коледжу Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії ім. Тараса Шевченка
ОРГАНІЗАЦІЯ ЕКОЛОГІЧНОГО РОЗВИВАЛЬНОГО
СЕРЕДОВИЩА В ЗАКЛАДІ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ
Одним з актуальних питань, які стоять сьогодні перед педагогами всіх рангів, у тому числі й «дошкільниками», є пошук нових підходів та оптимальних шляхів відродження моральних зв’язків людини з природою. Перш ніж підвести дитину до розуміння зв’язків та взаємозалежностей у природі, важливо навчити її вдивлятися в навколишній світ, милуватися красою рідної природи, викликати в неї позитивне ставлення до рослин і тварин.
Вихід сучасного суспільства з екологічної кризи можливий за умови формування, починаючи з дошкільного віку, основ екологічної свідомості, що вважається головною складовою екологічної культури й регулятором діяльності людини у природі. Екологічне виховання має на меті формування засад екологічної культури. Зміст екологічного виховання полягає у передачі дітям екологічних уявлень та трансформацію їх у ставлення особистості до природи. Результатом екологічного виховання має стати екологічно вихована особистість. Компонентами екологічної вихованості дітей дошкільного віку є екологічні уявлення, емоційно-ціннісне ставлення до природи, поведінка та діяльність в природі. Теоретико-методичними засадами екологічного виховання дітей старшого дошкільного віку є вчення про єдність почуттєвого та раціонального у пізнанні, необхідність формування свідомості екоцентричного типу у людини сучасності, положення про домінуючу роль екологічних уявлень у формуванні ставлення дитини дошкільного віку до природи, діяльності та поведінки в ній.
Ефективність екологічної компетентності дитини великою мірою залежить від середовища, в якому відбувається її життєва діяльність. Еколого-розвивальне середовище в широкому розумінні – це єдність природного, предметного, соціального та середовища внутрішнього «Я». Воно забезпечує набуття дитиною досвіду контакту з природнім оточенням та спілкуванням з дорослими (педагогами, батьками). Це неперервна, педагогічно зумовлена, спільна діяльність дітей, а також дітей і дорослих. У ній останні своєю поведінкою, щирою увагою, почуттями, словами навчають малюків взаємодії з природою. [2]
Навколишнє середовище, в якому розвивається дитина, може бути різним: підтримувальним, насиченим, комфортним, розвивальним, а подеколи навіть ворожим. Ефективність впливу довкілля на особистість дитини в закладі дошкільної освіти залежить від здатності педагогічного колективу організувати комфортне еколого-розвивальне середовище. Щоб сформувати екологічну компетентність дитини, дорослий має сам орієнтуватись в цих проблемах (глобальних, регіональних, місцевих), мати сформоване почуття громадської відповідальності за стан природи, бажання та дієву готовність до її збереження.
Сьогодні в умовах технічного прогресу існує небезпечна проблема, яку слід проаналізувати. Сучасні діти, особливо це стосується маленьких городян, багато часу проводять біля телевізору, комп’ютерів, і звичайно, такий спосіб життя становить певну небезпеку для них. Дитина живе в штучному середовищі. Маючи з наймолодшого віку мобільний телефон, комп’ютер, електронні іграшки, вона воле більше бувати вдома. Так у дитини втрачається можливість взаємодіяти з природними об`єктами, її прогулянки переважно обмежуються територією біля будинку, дитячим майданчиком, вона не отримує достатньо вражень, дихає забрудненим повітрям. На жаль, дорослі часто не розуміють причини частих захворювань дітей, а їх кількість дедалі зростає.
Видатний чеський педагог Ян Амос Коменський вважав, що специфічним принципом відбору знань про природу для малюків є принцип енцеклопедичності. Пізніше його не менш видатний колега Костянтин Ушинський писав, що у дошкільників необхідно формувати досить широке коло знань про не живу природу, рослинний, тваринний світ, працю людей у природі.
Сьогодні такий підхід залишається актуальним. Провідними принципами формування змісту ознайомлення дошкільників з природою є науковість та системність. Тому зміст ознайомлення дошкільників з природою містить широке коло знань, зокрема про:
природні матеріали (елементи геології);
метеорологічні явища (елементи метеорології);
сезонні зміни у природі (елементи фенології);
різноманітність рослин, їхню будову (елементи ботаніки);
різноманітність тварин (елементи зоології).
Такий підхід до формування змісту знань про природу, які мають засвоїти діти, необхідний для формування у них системи наукових знань про природу та відповідного ціннісного ставлення до довкілля.
Свого часу К. Ушинский казав, що вивчення дітьми природи має починатися не з курйозів диковин, а з того, що безпосередньо оточує дитину, тобто з тих об`єктів явищ природи, які дитина може спостерігати щодня. [2]
Створюючи у закладі дошкільної освіти належне розвивальне середовище, спрямоване, зокрема й на формування природничої компетентності дітей, педагоги мають приділити серйозну увагу оформленню як території дошкільного закладу, так і його приміщень. Ознайомлення дітей з природою у ЗДО потребує постійного безпосереднього спілкування з нею, тому важливими є куточки природи. Вони обов’язкові для кожної вікової групи навіть за наявності у ЗДО зимового саду чи кімнати природи.
Проведення дослідів є органічною складовою екологічного виховання дітей старшого дошкільного віку, тому в групі необхідно виокремити дитячу лабораторію або осередок дитячого експериментування, наповнити його різноманітними матеріалами, приладдям, як-от:
• картотека дослідів;
• мікроскоп, збільшувальне скло;
• ваги;
• годинники – пісочний, водний, сонячний;
• зразки грунтів – піщаного, супіщаного, глинистого, суглинистого, підзолистого, дерново-підзолистого, болотяного, чорнозему та інших – відповідно до місця проживання;
• набори предметів з різних матеріалів – дерева, металу, пластмаси, скла: однакові за формою, величиною, але різні за вагою; різні за розміром, формою, але однакові за вагою;
• різноманітні камінчики, шишки, плоди та насіння рослин, мушлі тощо;
• ємкості – різні за об'ємом, висотою тощо;
• термометри для вимірювання температури повітря, рідини.
Спеціальний одяг для роботи в лабораторії (фартушки водонепроникні, нарукавники, захисні маски і окуляри, гумові рукавички) не лише збереже одяг дітей чистим, а й надасть діяльності п'ятирічок певного ігрового характеру. [8]
Вихователю слід вести щоденник дослідницької роботи, у якому він має фіксувати тему, мету, тривалість проведення досліду (дослідження), характеристику об'єктів, план поетапного проведення досліду, результати (малюнки, фотографії, діаграми змін росту та ін.), висновки за результатами досліду. Досліди мають носити пізнавальний та пошуковий характер, бути реальними у виконанні та доводитися до логічного завершення. Усе це сприятиме оволодінню дітьми елементарними уявленнями про явища і об'єкти природи, взаємозв'язки у ній та забезпечить відповідальне ставлення дітей до ходу і результату кожного досліду.
З огляду на обмежений простір групової кімнати доцільно створити у дошкільному закладі окремий центр природи або зимовий сад, у якому можна розмістити не лише кімнатні та декоративні рослини, а й:
• живі об'єкти постійні – птахи, їжак, вивірка, морська свинка, хом'як, пацюк, білі лабораторні мишки, черепаха пустельна або болотяна;
• живі об'єкти тимчасові – кішка, кролик, жуки, личинки метелика тощо;
• акваріум як модель водного світу; мешканці – місцеві річкові риби;
• тераріум як модель пустелі, болота; мешканці – вуж, ящірка, пуголовки, жаба, личинки водяних жуків.
Для забезпечення результативності педагогічного процесу у центрі природи необхідно розмістити плакати, дидактичні ігри, різні буклети, альбоми, художню та спеціальну літературу. З метою забезпечення належного догляду за мешканцями такого центру доцільно вести графік чергування дітей старшого дошкільного віку, годування ними тварин тощо.
Природничий міні-музей можна облаштувати як груповий, так і загальносадовий. У ньому можна зберігати такі експонати:
• фотографії дітей у природі під час екскурсій за межі дошкільного закладу;
• фотографії рослин і тварин, за якими спостерігали діти;
• правила природодоцільної поведінки та фотографії, які фіксують як позитивні, так і негативні вчинки;
• тематичні газети, плакати, зроблені дітьми та батьками;
• папки з надрукованими розповідями про сімейні подорожі у природу, до інших країн;
• незвичайні камінці, сухі гілки, інші природні матеріали, які діти знайшли під час екскурсій;
• вироби з природних матеріалів;
• альбоми з малюнками дітей на природничу тематику;
• календарі спостережень за погодою, фенологічні календарі;
• інформацію про стихійні природні лиха тощо.
Поповнення такого міні-музею різноманітними експонатами спонукатиме старших дошкільників до активної діяльності, сприятиме формуванню навичок правильної поведінки у природному довкіллі. [10]
Ефективним елементом природного розвивального середовища є екологічна стежка як різновид педагогічно організованого маршруту на місцевості, зокрема на території дошкільного закладу. Складовими екологічної стежки можуть бути:
• дерева, кущі, що вже ростуть на території дошкільного закладу;
• куточок лісу з привнесеними рослинними представниками лісу (ялина, сосна, черемшина, ліщина, ожина, шипшина, суниця тощо);
• куточок лугу;
• лікарський город або зелена аптека, де ростуть аптечна ромашка, бузина, деревій, календула, м'ята, звіробій, подорожник, чистотіл тощо;
• екзотичні для певної місцевості рослини – магнолія, смерека, тис; японська або китайська вишня; лимон, мандарин тощо;
• штучно виведені сорти декоративних рослин – троянди, бузку;
• мурашник, гнізда ластівки та ворони, шпаківня тощо.
Цікавою для п'ятирічок буде робота зі складання мапи маршрутів такої стежки. Продумана вихователем взаємодія з природним середовищем на екологічній стежці сприятиме емоційному сприйняттю дітьми природного довкілля, розширенню знань про взаємозв'язок людини і природи, розвитку пізнавальної, емоційної і вольової активності дошкільників, вихованню екологічно грамотної поведінки.
Облаштування у ЗДО метеомайданчика не лише сприятиме розширенню знань про такі професії, як метеоролог, синоптик, а й спонукатиме дітей до самостійних спостережень за станом погоди, аналізу природних явищ і виявленню взаємозв'язків між станом погоди та об'єктами природи, розвитку творчого мислення, забезпечить відчуття радості самостійного відкриття таємниць природи. На такому майданчику доцільні:
• вітрячок-флюгер з позначеними сторонами світу для виявлення напрямку вітру;
• стійка з прикріпленою стрічкою для з'ясування сили вітру;
• термометри для вимірювання температури повітря на сонці та у затінку;
• розмічена стійка для вимірювання величини опадів (снігу, дощу).
За наявності достатнього місця на території дошкільного закладу можна розбити квітник. Клумби у квітнику можна робити різної форми – круглі, овальні, зіркоподібні, серповидні. Але за будь-якої форми вони мають бути такими, щоб дитина мала змогу дотягнутися рукою до середини, тобто діаметр клумби не повинен перевищувати 70 см.
Також доцільно використовувати у дошкільних закладах рабатки – вузькі (50 – 70 см) довгі квіткові грядки, які зазвичай розбивають уздовж доріжок та ігрових, спортивних майданчиків.
Якщо немає можливості створити квітник, на майданчиках груп облаштовують одну – дві клумби чи рабатки.
Для квітника доцільно обирати такі рослини:
• однорічні – алісум, айстри, іпомея, чорнобривці, мак, космея, кларкія, лобелія, портулак, настурція, нагідки, резеда, тютюн запашний, цинія, кохія, майори;
• дворічні, що висіваються навесні або влітку, зимують у грунті та зацвітають навесні наступного року – турецька гвоздика, братки, маргаритки, примула, віола триколірна;
• багаторічні, які цінні тим, що невибагливі, а відтак догляд за ними нескладний – троянда, аквілегія, айстра багаторічна, ірис, лілейник, лілея, люпин, нарцис, півонія, рудбеї тюльпани, флокси багаторічні, жоржини, гладіолуси, дикий виноград.
Якщо висаджувати поряд рослини, які квітують у різний час протягом півріччя – з травня по жовтень – клумби і рабатки радуватимуть дітей та дорослих різнобарв'ям квітів. Зацікавить старших дошкільників створення квіткового годинника та догляд за ним.
Діти будь-якого віку особливо цінують те, що вони вирости самостійно, тому у дошкільному закладі необхідно виділити окре місце для саду. У ньому можуть рости:
• фруктові дерева – яблуня, груша, вишня тощо;
• ягідні рослини – смородина, порічка, агрус, малина.
Яблуні і груші садять рядами на відстані 4 –6 м, чергуючи з вишнями. Смородину, порічку, агрус висаджують на відстані 60 – 80 см одне від одного між рядами дерев, малину – вздовж паркану. Грядку для садової суниці або полуниці розміщують у добре освітленому сонцем, затишному місці та насипають висотою 20 – 25 см. Висаджую рослини на відстані 20 – 25 см у два рядки.
Садові рослини можна також розмістити на ділянці групи, але так, щоб корені та крона кожної рослини вільно розвивалися і не заважали одне одному.
Так само можна розбити город – на ділянці однієї групи ч спільний для декількох груп. Місце для грядок має бути відкрите, добре освітлене сонцем, захищене з північного боку будівлею або парканом. Площу городу слід планувати з розрахунку 1 – 2 м на кожну дитину 5 – 6 років. Доцільно робити грядки довжиною 2 – 3 м, шириної 70 см. Висота грядок має бути 15 – 20 см, відстань між ними – 50 см. Зазвичай город обсаджують кукурудзою або соняхом, які є цікавим для спостережень. Діти старшого дошкільного віку можуть висаджувати на городі такі овочеві культури:
• листові – салат, капуста, петрушка;
• пасльонові – помідори, баклажани;
• гарбузові – огірок, гарбуз, диня, кавун, кабачки;
• бобові – горох, квасоля;
• коренеплоди – редис, ріпа, буряк, морква, петрушка;
• цибулинні – цибуля ріпчаста, часник.
На території дошкільного навчального закладу для кожної групи відокремлено групові майданчики, які озеленюють декоративними деревами (клен гостролистий, каштан, ясень, липа, тополя, береза, дуб, сосна, ялина, смерека, модрина, верба, горобина) та кущами (спірея, жасмин, бузок, калина тощо). На таких ділянках з дітьми організовують ігри, спостереження, займаються різними цікавими справами. Належно створене дорослими природно розвивальне середовище не лише забезпечує умови для організованої життєдіяльності старших дошкільників, а й спонукатиме їх до самостійного активного пізнання навколишнього світу [12]
Отже, щоб сформувати екологічну компетентність дитини дошкільного віку засобами експериментально-дослідницької діяльності, дорослі повинні самі орієнтуватися в цих проблемах, мати сформоване відчуття громадянської відповідальності за екологічну ситуацію, бажання та готовність її поліпшити. Майбутнє нашої планети значною мірою залежить від того, що наші діти знатимуть про навколишнє середовище і чи будуть вони з повагою ставитися до природи, відчувати себе її часткою. І щоб виховати справді чуйну, гуманну людину, треба, щоб екологічні знання спричинили стійкі переконання та стали регуляторами дій. А переконаннями вони стануть тоді, коли пройдуть через почуття.
Помітно активізує пізнавальну діяльність дітей залучення їх до проведення дослідів. Досліди, власне, дуже нагадують фокуси, вони посильні для дошкільників. Структуру дослідництва складають: постановка проблеми, пошук шляхів її розв’язання та побудова гіпотез; вирішення завдання за допомогою практичних дій. Кожний етап потребує мобілізації психічних зусиль особистості, творчого пошуку.
Досліди сприяють розвиткові спостережливості, мисленнєвої діяльності. У кожному досліді розкривається причина певного явища, тому діти мають нагоду самостійно висловити та проілюструвати своє судження. Дослідницька діяльність допомагає усвідомити причинно-наслідкові зв’язки, які важко виявити під час спостережень. [7]
У дослідницькій роботі пошукове завдання виконується практично, що відповідає наочно-дієвому типу мислення дітей дошкільного віку. У більшості дослідів результат можна отримати відразу. Це також стимулює пізнавальний інтерес дошкільників.
Безпосередні спостереження за об’єктом чи явищем природи та серії дослідів будуть педагогічно ціннішими порівняно зі словесною інформацією, яку діти отримали на кількох заняттях у приміщенні.
Досліди сприяють формуванню у дітей пізнавального інтересу до природи, розвиткові спостережливості, мисленнєвої діяльності, усвідомленню причинно-наслідкових зв’язків.
Розуміючи це, дорослі здатні виховувати малюків так, щоб з раннього дитинства вони розуміли, що людина – це дитина природи, а природа – це мати, джерело здоров’я, насолоди, незрівнянної земної краси.
Список використаних джерел
Горопаха Н.М. Виховання екологічної культури дітей. – Рівне, 2001.
Кришталеві джерела: методичний посібник для педагогів та батьків з питань екологічної компетентності дошкільників / О.О. Тимофеєва, І.В. Тимофеєв. – Вид. 2-ге, без змін. – Тернопіль : Мандрівець, 2016. – 216 с.: іл.
Кот Н.М. Спільна робота дошкільного закладу і сім’ї з екологічного виховання дошкільників // додаток до газети «Дитячий садок» – 2001 – №45 (14).
Лисенко Н.В. Організація пошуково-дослідницької роботи в дитячому садку. – Київ: РУМК, 1990.
Лисенко Н.В. Практична екологія для дітей. – Ів.-Франківськ: Сіверсія, 1999.
Лохвицька Л.В. Створення навчально-ігрового довкілля для пізнавального розвитку дошкільника // Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство. – Київ: Контекст, 2000. С. 219–222.
Плохій З.П. Еколого-розвивальне середовище дошкільного навчального закладу (інноваційні підходи) // Дошкільне виховання. – 2010. – №7. – С. 6–10
Плохій З.П. Виховання екологічної культури дошкільників. – Київ: Ред. журн. «Дошкільне виховання», 2002.
Т. Михайліченко, Е. Кладієва, О. Аріна. Інтеграція пошуково-дослідницької діяльності з різними видами діяльності дошкільників. // Вихователь-методист. – 2010. – №7. – С. 42–45
Толмачева Л.П. Окно в удивительный мир природы: Занимательная экология. – Д: Сталкер, 1998.
Яришева Н.Ф. Методика ознайомлення дітей з природою. – Київ: Вища школа, 1993.
Яришева Н.Ф. Екологічне виховання дошкільників. – Київ: Грамота, 2001.