Ім'я файлу: ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДІВ РОДИННОГО ВИХОВАННЯ.pdf
Розширення: pdf
Розмір: 153кб.
Дата: 16.10.2021
скачати
Пов'язані файли:
Практика_ПАХАЛОВИЧ Віри_22-3ЗМСППР.docx
Курсова_Пахалович Віри_22_3ЗМСППР_2020.docx
Розширення: pdf
Розмір: 153кб.
Дата: 16.10.2021
скачати
Пов'язані файли:
Практика_ПАХАЛОВИЧ Віри_22-3ЗМСППР.docx
Курсова_Пахалович Віри_22_3ЗМСППР_2020.docx
УДК 371.1
ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДІВ РОДИННОГО ВИХОВАННЯ
Демиденко Т. М.
У статті аналізується зміст поняття «методи родинного ви- ховання». Також досліджуються різні підходи до класифікації ме- тодів родинного виховання: класифікація побудована на основі виділення у структурі виховного процесу певних етапів, класифі- кація педагогічних вимог за рівнем емоційного впливу на дитину та ін.
Ключові слова: родина, методи родинного виховання, класи- фікація методів родинного виховання, прийоми виховання.
Важливе значення у розвитку педагогіки сімейного виховання як молодої педагогічної науки відіграє становлення її понятійного апарату. Цей процес включає не механічне накопичення термі- нів, а формування зв’язків і взаємозалежностей між ними. Основу термінологічного апарату педагогіки сімейного виховання склада- ють загально педагогічні поняття: процес виховання і його скла- дові – закономірності, принципи, напрями, зміст, методи, форми і засоби родинного виховання. Одним із фундаментальних понять цієї наукової галузі є поняття «методи родинного виховання».
Дослідженням суті цього поняття, виявленням критеріїв кла- сифікації методів виховання та факторів, що впливають на ви- бір батьками способів виховних впливів на дитину, присвячені роботи Т. Кравченко, І. Підласого, І. Трубавіної, О. Хромової та
ін. Проте у педагогічній літературі недостатньо досліджено зміст поняття, класифікації методів родинного виховання.
У статті пропонується аналіз змісту поняття «методи родин- ного виховання».
Метод (від грец. methodos – шлях дослідження, теорія, вчен- methodos – шлях дослідження, теорія, вчен-
– шлях дослідження, теорія, вчен- ня) – спосіб досягнення будь-якої мети, розв’язання конкретної задачі; сукупність прийомів або операцій практичного чи теоре- тичного пізнання дійсності.
У педагогіці метод виховання найчастіше визначається як спосіб впливу вихователя на свідомість, волю і поведінку вихо- ванця з метою формування у нього стійких переконань і певних норм поведінки. Таке визначення підкреслює об’єктну позицію ви- хованця у виховному процесі.
І. П. Підласий характеризує методи виховання дітей в родині як способи, з допомогою яких батьки здійснюють цілеспрямова- ний педагогічний вплив на свідомість і поведінку дітей. Дослідник підкреслює специфіку цих методів:
– індивідуальний вплив на дитину, що враховує її особистісні
риси;
– залежність вибору методів від педагогічної культури бать- ків: усвідомлення цілей виховання, родинних цінностей і характе- ру міжособистісних стосунків.
Гуманістична педагогічна традиція розглядає процес вихо- вання, у тому числі й родинного, як активну взаємодію вихова- телів і вихованців, їх спільну життєтворчість. Цей підхід надає вихованцю роль активного суб’єкта у виховному процесі. Так, до- слідники Б. Ковбас і В. Костів [1] визначають методи виховання як сукупність найбільш загальних способів розв’язання виховних за- вдань і здійснення виховних взаємодій, способів взаємопов’язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованих на досягнення цілей виховання; сукупність специфічних способів і прийомів ви- ховної роботи.
Разом з тим, дії вихователя у виховному процесі досить різ- номанітні за характером, їх можна класифікувати на:
а) вплив на вихованця, очікування змін у поведінці останньо- го;
б) протидію, тобто виправлення, корекцію поглядів, звичок, комплексів у поведінці вихованця;
в) сприяння діям і вчинкам дитини, допомогу і підтримку ви- хованця;
г) взаємодію, співробітництво, спільну дію дорослого і дитини.
Це дозволяє нам розглядати метод виховання як спосіб дії вихователя і відповідно розширює змістове наповнення терміну.
Підвищують ефективність застосування методів у конкретній ситуації прийоми виховання. Будь-який метод виховання тісно пов'язаний із засобами виховання. Засобами виховання висту- пають явища оточуючої дійсності, які використовуються у вихов- ному процесі: природа, мистецтво, різні види діяльності (гра, на- вчання, праця), слово, книга, традиції, педагогічна техніка (мова,
Серія “Педагогіка, соціальна робота“. Випуск 20.
27
міміка, рухи вихователя) тощо.
Враховуючи, що прийоми і засоби входять до структури мето- дів виховання, методи виховання визначають як систему прийо- мів і засобів, що спрямовані на досягнення певної виховної мети
(І. П. Підласий).
У педагогіці існують різні підходи до класифікації методів ви- ховання. Одна з найпоширеніших класифікацій побудована на основі виділення у структурі виховного процесу певних етапів:
1) формування свідомості (оволодіння знаннями про норми і
правила поведінки);
2) формування почуттів і переконань;
3) формування навичок і звичок у поведінці.
На практиці етапи виховного процесу взаємопов’язані, здій- снюються непослідовно, а паралельно, являють собою діалек- тичну єдність (І. П. Підласий).
Відповідно до зазначеної структури виховного процесу виді- ляють три групи методів виховання (Г. І. Щукіна):
– методи формування свідомості вихованця (переконування,
приклад, вимога);
– методи формування досвіду суспільної поведінки і діяльнос- ті (вправи і привчання);
– методи стимулювання поведінки і діяльності вихованців (за- охочення, покарання, «вибух»).
Цій класифікації можна підпорядкувати і методи родинного виховання.
Перша група методів використовується педагогами і батька- ми для формування у дитини знань про норми і правила поведін- ки. Проте для свідомої поведінки вихованцю недостатньо знати ці правила. Необхідно формувати ставлення дитини до запропо- нованих норм і власних дій, систему оцінювання власних вчинків
(добре або погано), створювати умови, в яких вона переконається у необхідності (або шкідливості) так діяти. Поступово на цій основі формуються переконання дитини – стійкі погляди особистості, які спонукають її до певних дій і вчинків, утримують від інших.
До цієї групи належать методи:
1) словесно-емоційного впливу на дитину (розповідь, бесіда,
розкриття наслідків дій, вказівки, повчання, вимоги);
2) наочно-практичної дії (приклад батьків або інших родичів).
Пояснення як правило короткотривале, стисло розкриває
суть норм і правил поведінки. Етична бесіда створює певні умови для осмислення дитиною тих чи інших правил, норм поведінки.
Прийом розкриття наслідків дій використовується у зв’язку з тим, що дитина має невеликий життєвий досвід і часто не може передбачити можливі наслідки тих чи інших власних дій. Прийом спрямований на переконування дитини утриматися від певних вчинків. Приклади використання цього прийому у невербальній формі через створення батьками відповідних виховних ситуацій для накопичення дитиною власного досвіду (частіше, негативно- го) описані родиною Нікітіних.
Умовляння – спрямоване на попередження навмисних дій дитини з метою їх гальмування.
Разом із наданням знань про правила і способи поведінки, необхідно формувати у дітей ціннісне ставлення до одержаної
інформації (поганий чи гарний вчинок). Спочатку відбувається зовнішнє оцінювання вчинків дитини дорослими, які її оточують
(батьки, сусіди, вихователі тощо). Згодом дитина сама починає усвідомлювати і аналізувати свої дії.
Приклад батьків – метод виховання, який передбачає орга- нізацію взірця для наслідування з метою оптимізації процесу со- ціального успадкування.
Важливим методом сімейного виховання є педагогічна вимо- га. Цей метод широко використовується у родинному вихованні у різноманітних формах: короткі, чіткі вказівки, прямі заборони, натяки в іронічному або гумористичному тоні, поради тощо. У сімейному виховання застосовуються як безпосередні, так і опо- середковані вимоги, висловлені у прямій та непрямій формах. На- приклад, мама звертається до дітей: «Кличте тата й Колю, мийте всі швидше руки і до столу!».
Під час пред’явлення вимоги важливе значення відіграє тон мовленнєвого впливу на дитину. Т. В. Кравченко, І. М. Трубавіна
[2] виділяють 4 тони мовленнєвого впливу дорослих на дитину:
− «суворий» – з відповідним виразом обличчя, мімікою; що вирізняється стислим, переконливим, уповільненим темпом мови (небагатослівний, некрикливий);
− «байдужий» – без емоційного забарвлення, одноманітний, монотонний;
− «істеричний», що супроводжується криками, погрозами, де- монструє невитриманість вихователя, його роздратованість, недоброзичливість, нелогічність, непослідовність дій і, таким чином, невпевненість, розгубленість батьків у конкретній си- туації;
− «прохальний», який передає невпевненість батьків у тому, що вимога буде виконана, певним чином, принижує роль до- рослого як вихователя.
Тон, яким пред’являється вимога, впливає на розуміння дити- ною доцільності її виконання. Т. В. Кравченко, І. М. Трубавіна вка- зують на можливості переходу від одного тону до іншого. Напри- клад, багатослів’я порушує суворість вимоги. Злість, ворожнеча, крик наближають суворий тон вимог до істеричного. Багаторазове повторення перетворює суворість на прохання. Дитина майже не реагує на вимоги, які ставляться байдужим тоном. Батьки зму- шені їх повторювати багато разів, відсутність реакції дитини при- зводить до вибуху – батьки втрачають терпіння. Байдужий тон легко переростає в істеричний. Прохальний тон пред’явлення вимог може існувати як елемент спілкування з дитиною, проте не повинен стати єдиним способом постановки вимог. Батьки пови- нні варіювати тони мовленнєвого впливу на дитину, проте бажано звести до мінімуму використання істеричного тону [2].
Цікавою є класифікація педагогічних вимог за рівнем (силою) емоційного впливу на дитину за А. В. Зосимовським:
1) слабка форма вимоги: нагадування, прохання, натяк, по- рада;
2) середня форма вимоги, яка передбачає яскраво виражену категоричність, але без репресивних заходів: розпорядження, за- стереження, заборона;
3) сильна форма вимоги, що висловлює найвищу ступінь категоричності, беззаперечності, підкріплюється можливістю по- карань: вимога-погроза, наказ.
Разом з тим, слід пам’ятати, що виховний ефект від вимоги, пред’явленої у сильній формі може бути негативним.
Методи заохочення і покарання спрямовані на досягнення певної мети: загальмувати негативні прояви у поведінці дитини, стимулювати її позитивні дії і вчинки. Ґрунтуються вони на зовніш- ній оцінці і корекції вчинків дитини, використовуються у вербаль- ній та невербальній формі.
У педагогічній літературі заохочення розглядається як ме- тод педагогічного впливу на свідомість , почуття і волю дитини, який виражає позитивну оцінку її поведінки батьками з метою закріплення позитивних якостей і стимулювання до діяльності.
Покарання – метод впливу на особистість дитини з метою осуду чи гальмування її негативних дій, форм поведінки всупереч при- йнятим нормам, спрямоване на допомогу дитині зрозуміти непра- вильні дії, викликати почуття провини за свої вчинки.
Типовою помилкою батьків є використання одноманітних ме- тодів заохочення і покарання, серед яких домінують вербальні: зауваження, коментарі, поради, повчання, напучування, лекції.
Постійне використання батьками одноманітних методів знижує їх виховний ефект.
Діапазон методів заохочення дитини в родині набагато шир- ший: схвальний жест, посмішка, ласкавий погляд, добре слово, подарунок, прогулянка, подорож, екскурсія, дозвіл зайнятися улюбленою справою, спільна гра, читання. Заохочення – це де- монстрація просто уваги до дитини, прихильності, батьківської турботи, любові через тактильні відчуття – взяти на руки, обійняти дитину, погладити по голівці, поцілувати.
Застосування методу вимагає відповідей на такі запитання
«Як хвалити?», «За що хвалити?», «Як часто хвалити?».
На практиці батьки частіше вдаються до прямих покарань, причому варіативність цього методу вища, ніж заохочень: суво- рий погляд або жест, відміна обіцяного, відмова від спілкування,
ізоляція від оточуючих, заборона займатися улюбленою справою або тимчасове обмеження у правах («не підеш у гості», «не бу-
Науковий вісник Ужгородського національного університету
28
Враховуючи, що прийоми і засоби входять до структури мето- дів виховання, методи виховання визначають як систему прийо- мів і засобів, що спрямовані на досягнення певної виховної мети
(І. П. Підласий).
У педагогіці існують різні підходи до класифікації методів ви- ховання. Одна з найпоширеніших класифікацій побудована на основі виділення у структурі виховного процесу певних етапів:
1) формування свідомості (оволодіння знаннями про норми і
правила поведінки);
2) формування почуттів і переконань;
3) формування навичок і звичок у поведінці.
На практиці етапи виховного процесу взаємопов’язані, здій- снюються непослідовно, а паралельно, являють собою діалек- тичну єдність (І. П. Підласий).
Відповідно до зазначеної структури виховного процесу виді- ляють три групи методів виховання (Г. І. Щукіна):
– методи формування свідомості вихованця (переконування,
приклад, вимога);
– методи формування досвіду суспільної поведінки і діяльнос- ті (вправи і привчання);
– методи стимулювання поведінки і діяльності вихованців (за- охочення, покарання, «вибух»).
Цій класифікації можна підпорядкувати і методи родинного виховання.
Перша група методів використовується педагогами і батька- ми для формування у дитини знань про норми і правила поведін- ки. Проте для свідомої поведінки вихованцю недостатньо знати ці правила. Необхідно формувати ставлення дитини до запропо- нованих норм і власних дій, систему оцінювання власних вчинків
(добре або погано), створювати умови, в яких вона переконається у необхідності (або шкідливості) так діяти. Поступово на цій основі формуються переконання дитини – стійкі погляди особистості, які спонукають її до певних дій і вчинків, утримують від інших.
До цієї групи належать методи:
1) словесно-емоційного впливу на дитину (розповідь, бесіда,
розкриття наслідків дій, вказівки, повчання, вимоги);
2) наочно-практичної дії (приклад батьків або інших родичів).
Пояснення як правило короткотривале, стисло розкриває
суть норм і правил поведінки. Етична бесіда створює певні умови для осмислення дитиною тих чи інших правил, норм поведінки.
Прийом розкриття наслідків дій використовується у зв’язку з тим, що дитина має невеликий життєвий досвід і часто не може передбачити можливі наслідки тих чи інших власних дій. Прийом спрямований на переконування дитини утриматися від певних вчинків. Приклади використання цього прийому у невербальній формі через створення батьками відповідних виховних ситуацій для накопичення дитиною власного досвіду (частіше, негативно- го) описані родиною Нікітіних.
Умовляння – спрямоване на попередження навмисних дій дитини з метою їх гальмування.
Разом із наданням знань про правила і способи поведінки, необхідно формувати у дітей ціннісне ставлення до одержаної
інформації (поганий чи гарний вчинок). Спочатку відбувається зовнішнє оцінювання вчинків дитини дорослими, які її оточують
(батьки, сусіди, вихователі тощо). Згодом дитина сама починає усвідомлювати і аналізувати свої дії.
Приклад батьків – метод виховання, який передбачає орга- нізацію взірця для наслідування з метою оптимізації процесу со- ціального успадкування.
Важливим методом сімейного виховання є педагогічна вимо- га. Цей метод широко використовується у родинному вихованні у різноманітних формах: короткі, чіткі вказівки, прямі заборони, натяки в іронічному або гумористичному тоні, поради тощо. У сімейному виховання застосовуються як безпосередні, так і опо- середковані вимоги, висловлені у прямій та непрямій формах. На- приклад, мама звертається до дітей: «Кличте тата й Колю, мийте всі швидше руки і до столу!».
Під час пред’явлення вимоги важливе значення відіграє тон мовленнєвого впливу на дитину. Т. В. Кравченко, І. М. Трубавіна
[2] виділяють 4 тони мовленнєвого впливу дорослих на дитину:
− «суворий» – з відповідним виразом обличчя, мімікою; що вирізняється стислим, переконливим, уповільненим темпом мови (небагатослівний, некрикливий);
− «байдужий» – без емоційного забарвлення, одноманітний, монотонний;
− «істеричний», що супроводжується криками, погрозами, де- монструє невитриманість вихователя, його роздратованість, недоброзичливість, нелогічність, непослідовність дій і, таким чином, невпевненість, розгубленість батьків у конкретній си- туації;
− «прохальний», який передає невпевненість батьків у тому, що вимога буде виконана, певним чином, принижує роль до- рослого як вихователя.
Тон, яким пред’являється вимога, впливає на розуміння дити- ною доцільності її виконання. Т. В. Кравченко, І. М. Трубавіна вка- зують на можливості переходу від одного тону до іншого. Напри- клад, багатослів’я порушує суворість вимоги. Злість, ворожнеча, крик наближають суворий тон вимог до істеричного. Багаторазове повторення перетворює суворість на прохання. Дитина майже не реагує на вимоги, які ставляться байдужим тоном. Батьки зму- шені їх повторювати багато разів, відсутність реакції дитини при- зводить до вибуху – батьки втрачають терпіння. Байдужий тон легко переростає в істеричний. Прохальний тон пред’явлення вимог може існувати як елемент спілкування з дитиною, проте не повинен стати єдиним способом постановки вимог. Батьки пови- нні варіювати тони мовленнєвого впливу на дитину, проте бажано звести до мінімуму використання істеричного тону [2].
Цікавою є класифікація педагогічних вимог за рівнем (силою) емоційного впливу на дитину за А. В. Зосимовським:
1) слабка форма вимоги: нагадування, прохання, натяк, по- рада;
2) середня форма вимоги, яка передбачає яскраво виражену категоричність, але без репресивних заходів: розпорядження, за- стереження, заборона;
3) сильна форма вимоги, що висловлює найвищу ступінь категоричності, беззаперечності, підкріплюється можливістю по- карань: вимога-погроза, наказ.
Разом з тим, слід пам’ятати, що виховний ефект від вимоги, пред’явленої у сильній формі може бути негативним.
Методи заохочення і покарання спрямовані на досягнення певної мети: загальмувати негативні прояви у поведінці дитини, стимулювати її позитивні дії і вчинки. Ґрунтуються вони на зовніш- ній оцінці і корекції вчинків дитини, використовуються у вербаль- ній та невербальній формі.
У педагогічній літературі заохочення розглядається як ме- тод педагогічного впливу на свідомість , почуття і волю дитини, який виражає позитивну оцінку її поведінки батьками з метою закріплення позитивних якостей і стимулювання до діяльності.
Покарання – метод впливу на особистість дитини з метою осуду чи гальмування її негативних дій, форм поведінки всупереч при- йнятим нормам, спрямоване на допомогу дитині зрозуміти непра- вильні дії, викликати почуття провини за свої вчинки.
Типовою помилкою батьків є використання одноманітних ме- тодів заохочення і покарання, серед яких домінують вербальні: зауваження, коментарі, поради, повчання, напучування, лекції.
Постійне використання батьками одноманітних методів знижує їх виховний ефект.
Діапазон методів заохочення дитини в родині набагато шир- ший: схвальний жест, посмішка, ласкавий погляд, добре слово, подарунок, прогулянка, подорож, екскурсія, дозвіл зайнятися улюбленою справою, спільна гра, читання. Заохочення – це де- монстрація просто уваги до дитини, прихильності, батьківської турботи, любові через тактильні відчуття – взяти на руки, обійняти дитину, погладити по голівці, поцілувати.
Застосування методу вимагає відповідей на такі запитання
«Як хвалити?», «За що хвалити?», «Як часто хвалити?».
На практиці батьки частіше вдаються до прямих покарань, причому варіативність цього методу вища, ніж заохочень: суво- рий погляд або жест, відміна обіцяного, відмова від спілкування,
ізоляція від оточуючих, заборона займатися улюбленою справою або тимчасове обмеження у правах («не підеш у гості», «не бу-
Науковий вісник Ужгородського національного університету
28
деш дивитись телевізор»), тілесні покарання.
Психологи застерігають батьків від надмірного використання прямих заохочень і покарань, пропонуючи чергувати їх з непря- мими, слабшими за силою впливу на дитину. Так, В. Леві описує ефективні прийоми непрямих вербальних схвалень і покарань.
Серед прийомів непрямих заохочень (хвалити, не перехва- люючи) виділяють (за В. Леві):
– розповідь про позитивні дії дитини іншій людині, так щоб про це почула й сама дитина;
– звертання до дитини за порадою як до рівної (дорослої) або старшої;
– звертання до дитини про допомогу як до рівної (дорослої)
або старшої;
– «авансування» (випереджальне схвалення) – схвалення, що надихає дитину на майбутнє – хвалити за те, що буде.
Оптимізують, зменшують конфліктність, спрямовують у по- зитивне русло стосунки між батьками і дітьми прийоми непрямих покарань. Їх можна навіть розглядати як спробу «перетворити» покарання у заохочення.
До таких прийомів В. Леві відносить:
− ігнорування вчинку або дії дитини (не помітити, не надати уваги, утриматися від оцінювання дії);
− переключення уваги дитини на інші об’єкти, дії (для дошкіль- нят);
− іронічне «схвалення» (у м’якій формі), яке допомагає дитині зрозуміти, що вона зробила неправильно;
− опосередковане несхвалення – розповідь про випадок із життя (у вигляді казки), власний вчинок, про який батьки шкодують.
Застосовуючи ці методи покарання потрібно уникати подвій- ного змісту висловлювань.
На вибір методів родинного виховання впливають:
1) усвідомлення батьками мети виховання;
2) зміст діяльності вихованця;
3) вікові та індивідуальні особливості дитини;
4) особисті і професійні якості вихователів;
5) фактор часу;
6) психічний стан вихованця у момент впливу на нього.
Під час вибору методів виховання необхідно враховувати ві- кові особливості дитини: окремі методи, що застосовуються у ви- хованні дітей дошкільного і молодшого шкільного віку не можуть бути використані у вихованні підлітка. Так, для дітей дошкільного віку часто застосовують прямі вимоги, для старших – непрямі
(прохання, порада) – «допоможи мені, будь-ласка…», які дають певний ступінь свободи вибору дії вихованцю.
Певною мірою на вибір методів виховання впливають осо- бисті якості вихователя, його професіоналізм (у родинному вихо- ванні – педагогічна культура і досвід виховної діяльності батьків).
Важливе значення при виборі методів виховання відіграє характер педагогічної ситуації, що склалася: в умовах, коли часу не достатньо, проте швидко необхідно загальмувати негативні дії вихованця, у ситуаціях перевиховання, використовують «сильно- діючі» методи – покарання, підкорення. У інших випадках – «по- блажливіші», які потребують тривалого часу застосування – пере- конування, умовляння, поступове привчання.
Таким чином, обираючи той чи інший метод виховання, бать- ки мають враховувати не лише мету та зміст своєї дії, але й силу
і тривалість емоційного впливу на дитину, прагнути передбачити наслідки застосування такого методу.
Література
1. Ковбас Б. Родинна педагогіка: У 3-х т. Том 2. Основи родинного виховання / Б. Ковбас, В. Костів. – Івано-Франківськ, 2006. – 288 с.
2. Кравченко Т. В., Допомога батькам у вихованні дітей / Т. В. Кравченко, І. М. Трубавіна. – К.: Держсоцслужба, 2005.
3. Кравченко Т. Сучасні методи родинного виховання: спроба визначення / Т.Кравченко, О.Хромова // Учитель. – 2000. – №4. – С.14-19 4. Леви В. Л. Как воспитывать родителей, или Новый нестандартный ребенок / Владимир Львович Леви. – М.: Торобоан, 2007. – 416 с.
5. Подласый И. П. Педагогика: В 3-х кн., кн. 3: Теория и технологии воспитания / Иван Павлович Подласый. – М.: ВЛАДОС, 2007. –
463с.
Демиденко Т. М.
Характеристика методов семейного воспитания
В статье анализируется содержание понятия «методы семейного воспитания». Также исследуются различные подходы к классификации методов семейного воспитания: классификация построена на основе выделения в структуре воспитательного процесса определенных этапов, классификация педагогических требований по уровню эмоционального воздействия на ребенка и др.
Ключевые слова: семья, методы семейного воспитания, классификация методов семейного воспитания, приемы воспитания.
Demydenko T.M.
Spesifics of methods of a family up-bringing
The author of the article has analyzed the concept "methods of family education” as well as has studied different approaches to family education classification methods: the classification is based on the selection in the structure of the educational process at certain stages, classification of pedagogical requirements in terms of emotional impact on the child and others.
Keywords: family, methods of family education, family education classification methods, methods of education.
Серія “Педагогіка, соціальна робота“. Випуск 20.
29
Психологи застерігають батьків від надмірного використання прямих заохочень і покарань, пропонуючи чергувати їх з непря- мими, слабшими за силою впливу на дитину. Так, В. Леві описує ефективні прийоми непрямих вербальних схвалень і покарань.
Серед прийомів непрямих заохочень (хвалити, не перехва- люючи) виділяють (за В. Леві):
– розповідь про позитивні дії дитини іншій людині, так щоб про це почула й сама дитина;
– звертання до дитини за порадою як до рівної (дорослої) або старшої;
– звертання до дитини про допомогу як до рівної (дорослої)
або старшої;
– «авансування» (випереджальне схвалення) – схвалення, що надихає дитину на майбутнє – хвалити за те, що буде.
Оптимізують, зменшують конфліктність, спрямовують у по- зитивне русло стосунки між батьками і дітьми прийоми непрямих покарань. Їх можна навіть розглядати як спробу «перетворити» покарання у заохочення.
До таких прийомів В. Леві відносить:
− ігнорування вчинку або дії дитини (не помітити, не надати уваги, утриматися від оцінювання дії);
− переключення уваги дитини на інші об’єкти, дії (для дошкіль- нят);
− іронічне «схвалення» (у м’якій формі), яке допомагає дитині зрозуміти, що вона зробила неправильно;
− опосередковане несхвалення – розповідь про випадок із життя (у вигляді казки), власний вчинок, про який батьки шкодують.
Застосовуючи ці методи покарання потрібно уникати подвій- ного змісту висловлювань.
На вибір методів родинного виховання впливають:
1) усвідомлення батьками мети виховання;
2) зміст діяльності вихованця;
3) вікові та індивідуальні особливості дитини;
4) особисті і професійні якості вихователів;
5) фактор часу;
6) психічний стан вихованця у момент впливу на нього.
Під час вибору методів виховання необхідно враховувати ві- кові особливості дитини: окремі методи, що застосовуються у ви- хованні дітей дошкільного і молодшого шкільного віку не можуть бути використані у вихованні підлітка. Так, для дітей дошкільного віку часто застосовують прямі вимоги, для старших – непрямі
(прохання, порада) – «допоможи мені, будь-ласка…», які дають певний ступінь свободи вибору дії вихованцю.
Певною мірою на вибір методів виховання впливають осо- бисті якості вихователя, його професіоналізм (у родинному вихо- ванні – педагогічна культура і досвід виховної діяльності батьків).
Важливе значення при виборі методів виховання відіграє характер педагогічної ситуації, що склалася: в умовах, коли часу не достатньо, проте швидко необхідно загальмувати негативні дії вихованця, у ситуаціях перевиховання, використовують «сильно- діючі» методи – покарання, підкорення. У інших випадках – «по- блажливіші», які потребують тривалого часу застосування – пере- конування, умовляння, поступове привчання.
Таким чином, обираючи той чи інший метод виховання, бать- ки мають враховувати не лише мету та зміст своєї дії, але й силу
і тривалість емоційного впливу на дитину, прагнути передбачити наслідки застосування такого методу.
Література
1. Ковбас Б. Родинна педагогіка: У 3-х т. Том 2. Основи родинного виховання / Б. Ковбас, В. Костів. – Івано-Франківськ, 2006. – 288 с.
2. Кравченко Т. В., Допомога батькам у вихованні дітей / Т. В. Кравченко, І. М. Трубавіна. – К.: Держсоцслужба, 2005.
3. Кравченко Т. Сучасні методи родинного виховання: спроба визначення / Т.Кравченко, О.Хромова // Учитель. – 2000. – №4. – С.14-19 4. Леви В. Л. Как воспитывать родителей, или Новый нестандартный ребенок / Владимир Львович Леви. – М.: Торобоан, 2007. – 416 с.
5. Подласый И. П. Педагогика: В 3-х кн., кн. 3: Теория и технологии воспитания / Иван Павлович Подласый. – М.: ВЛАДОС, 2007. –
463с.
Демиденко Т. М.
Характеристика методов семейного воспитания
В статье анализируется содержание понятия «методы семейного воспитания». Также исследуются различные подходы к классификации методов семейного воспитания: классификация построена на основе выделения в структуре воспитательного процесса определенных этапов, классификация педагогических требований по уровню эмоционального воздействия на ребенка и др.
Ключевые слова: семья, методы семейного воспитания, классификация методов семейного воспитания, приемы воспитания.
Demydenko T.M.
Spesifics of methods of a family up-bringing
The author of the article has analyzed the concept "methods of family education” as well as has studied different approaches to family education classification methods: the classification is based on the selection in the structure of the educational process at certain stages, classification of pedagogical requirements in terms of emotional impact on the child and others.
Keywords: family, methods of family education, family education classification methods, methods of education.
Серія “Педагогіка, соціальна робота“. Випуск 20.
29