УДК 159.922.7
РОЛЬ ПЕДАГОГА У ФОРМУВАННІ АДЕКВАТНОЇ САМООЦІНКИ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ
Білецька Анастасія Олегівна
асистент кафедри загальної та соціальної психології
Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара
м. Дніпро, Україна
bno06042@gmail.com
Анотація: У даній статті розглянуто теоритичні та практичні аспекти ролі педагога у формуванні адекватної самооцінки дітей молодшого шкільного віку. На основі літературних джерел пропонуються психолого-педагогічні рекомендації педагогам щодо формування адекватної самооцінки молодшого школяра, які засновані на особливостях особистості дітей молодшого шкільного віку. На сучастному етапі розвитку початкової школи важливо дослідити вплив педагога на формування адекватної самооцінки у дітей, адже при організації учбової роботи, вчитель має оцінювати та стимулювати не лише розумову діяльність дітей пов’язану з виконанням уроків, але і позитивно впливати на становлення самооцінки в дитини, корегувати її уявлення про свої можливості, свої сили. Саме тому це й обрано основною проблемою даного дослідження, що визначає його актуальність як у загальнопсихологічному, так і у прикладному аспектах, так як результати дослідження можуть бути використані у практиці шкільного вчителя психолога, а також можуть бути корисні в практиці психокорекції.
Ключові слова: педагогіка, вікова психологія, молодший шкільний вік, самооцінка, навчальний процес, початкова школа, педагог.
Одним із найголовніших етапів в процесі життя та становлення особистості людини є молодший шкільний вік. Він такий цікавий для психології тим, що саме в ньому закладається таке поняття як самооцінка. Самооцінка містить оцінку самого себе, своєї діяльності, свого становища в колективі, ставлення до інших його учасників. Від того як оточення ставиться до дитини – залежить подальше ставлення дитини самої до себе. Від рівня самооцінки залежить активність та особистості, її позиція в соціумі, її прагнення до самовиховання, самоконтролю, її участь у діяльності колективу [2, с. 264].
Самооцінка може формуватися під впливом багатьох факторів. Основними є: відношення дитини з однолітками та вплив навчальної діяльності. Але кінцеву оцінку результатів – завжди трактують і дають вчителі, батьки, інші дорослі. Ось чому саме оцінка дорослих визначає самооцінку школярів молодих класів. Така здатність сприйняття себе формується в дитини після спілкування з дорослими, вчителями, батьками.
Основний вплив на формування самооцінки в молодшому шкільному віці несе шкільна оцінка успішності. Діти орієнтуються та звертають увагу на слова вчителя , його оцінку успішності дітей та ставлення вчителя до інших дітей. Вчитель виділяє відмінників, двієчників, що формує у школярів ставлення одне до одного. Оцінка в молодших класах — це фактично оцінка особистості дитини в цілому, яка визначає соціальний статус дитини. Тому слід пам'ятати, що необхідно розрізняти оцінку діяльності та оцінку особистості. Неприпустимо описувати особистість дитини, спираючись на його успішність в навчанні, адже це безумовно залишає свій вплив на самооцінці школяра та відношенні до нього інших дітей. Молодші школярі слабо розрізняють ці два поняття , тому найчастіше критика зі сторони вчителя на тему навчання – сприймається як критика до особистості дитини.
Навчальна діяльність є домінантою діяльністю молодшого школяра. Якщо він відчуває себе некомпетентним і не відчуває себе унікальним, його особистісний розвиток буде деформованим. Діти молодших шкільних років розуміють важливість компетентності саме у сфері навчання і, описуючи якості найбільш популярних однолітків, вказують в першу чергу на розум і знання.
В молодшому шкільному віці спостерігаються всі види самооцінки. Сюди належать адекватна стійка, завищена стійка чи неадекватна завищена чи занижена. Цікаво те, що з ростом школяра спостерігається тенденція зміни та посилення адекватності самооцінки. Все це вказує на те, що самооцінка дитини шкільного віку дуже лабільна та змінюється під впливом різноманітних факторів [3, с. 56-58].
Характерними змінами є: підвищення адекватності своєї самооцінки, адекватна оцінка своїх можливостей, а також – рідкість проявлення стійкої заниженої самооцінки. Діти , що мають адекватну самооцінку зазвичай дуже товариські, самостійні, бадьорі та мають розвинене почуття гумору. Вони діють у відповідності зі своїми можливостями, прагнуть підбирати завдання відповідно до них. При невдачах – перевіряють себе, при перемогах – намагаються взяти складніше завдання. Тобто до кінця молодшого віку прогнози на майбутнє дитини стають все більш обґрунтованими та підтвердженими.
У дітей з неадекватною заниженою самооцінкою спостерігається в їх поведінці, рисах особистості та взаємодії в учбовому процесі. Якщо таким дітям дають свою ж роботу на перевірку – вони мовчки перечитують її, або ж взагалі відмовляються та мотивують це тим, що все рівно нічого там не знайдуть. Ці діти досить стійкої позиції, зрушити їх може лише регулярна мотивація та підбадьорювання зі сторони вчителя.
Такі школярі постійно обирають легкі шляхи, при можливості змагань – часто обирають сторону невдачі ще до початку самих змагань. Діяльність інших вони переоцінюють, намагаються огородити себе від контакту з соціумом, не брати учать в дискусіях та важливих справах. Тож у таких дітей може дуже швидко розвинутись невпевненість у свої планах та взагалі у своєму майбутньому.
Характерною особливістю дітей, які мають знижену самооцінку є їх схильність закриватися, знаходити в собі слабкості, загострювати на них свою увагу.
Нормальному розвитку дітей із заниженою самооцінкою заважає підвищена самокритичність і невпевненість у собі. Такі діти дуже вразливі, а надмірна тривожність, сором'язливість, боязкість, замкнутість і невдача ускладнюють їх спілкування з іншими дітьми та дорослими. Однак ці діти чутливі до схвалення та всього, що підвищує їхню самооцінку.
З іншого боку, діти із завищеною самооцінкою, переоцінюють власні здібності, досягнення та особистісні якості. Вони часто обирають завдання, з якими можуть не впоратися. Після невдачі вони продовжують наполягати, звинувачують у своїй невдачі інших або відразу переходять до іншої легшої справи, такими дітьми керує мотивація престижу [5, с. 88]. Такі діти не обов'язково хвалять себе, але вони готові критикувати все, що роблять інші. Нетактовність, самовпевненість — ці риси характеру часто розвиваються у дітей із завищеною самооцінкою. Висока неадекватна самооцінка несе великий вплив на перебудову дитини, заважає школяру самовдосконалюватись, переймати досвід у інших людей. Така самооцінка змушує дітей ігнорувати об’єктивну критику з боку дорослих. Це не дає можливості прогресувати в своїх починаннях. Діти не допускають у себе наявність слабкостей, невміння.
Завищена самооцінка постійно підтримується в двох ситуаціях: коли дитина позитивно оцінюється кимось, незважаючи на її невдачі, або коли вона володіє певними здібностями, які дозволяють їй досягти часткового або тимчасового успіху.
Можна виділити основні фактори, що впливають на формування неадекватної самооцінки у молодших школярів:
1. Відсутність інтересів та захоплень окрім загальноприйнятих принципів життя: навчання, перебування вдома;
2. Неадекватна оцінка дитини з боку інших людей, тобто заниження чи завищення оцінки;
3. Слабкий розвиток конкуренції в колективі, байдужість вчителів;
4. Також впливають випадкові ситуації, випадкові успіхи , везіння.
Всі ці перелічені чинники носять об’єктивний характер, не зважаючи на те, що виявляються лише при певних умов.
А до суб’єктивних чинників формування неадекватності в самооцінці можна віднести:
1. Відсутність звички чи уміння аналізувати свої вчинки, перемоги програші, ситуації в житті та, навіть життєві ситуації інших людей. Але досить ймовірно, що самосвідомість це лише питання часу.
2. Уже сформовані занижені, чи навпаки завищені аспекти та критерії самооцінки.
3. Небажання чи невміння переймати досвід інших людей, чути та обробляти їх поради, впроваджувати досвід та багаж знань інших людей у своє життя.
Надзвичайно важливим аспектом в навчанні є становлення адекватної самооцінки у дітей, що досягається правильним підходом до навчання зі сторони батьків, вчителів та самих дітей.
Без сумнівів, вагомий внесок у життя дитини та сім’ї в цілому робить педагог, адже дитина раннього шкільного віку цілком лабільна та залежна від педагога. Дитина даного віку багато часу проводить у школі, основним видом діяльності такої дитини є навчання.
Тому вважається, що оцінка вчителів є потужним фактором впливу на самооцінку молодших школярів. Оцінюючи знання, вчителі одночасно оцінюють особистість, компетентність, важливість. Саме так діти сприймають оцінки навчальної успішності.
Вимога, щоб учні молодших класів навчилися виконувати свою навчальну діяльність, здійснюється опосередковано через оцінку вчителем результатів цієї бурхливої діяльності.
Діти орієнтуються та звертають увагу на слова вчителів , їх оцінку дитячої успішності та ставлення вчителя до інших дітей. Вчитель виділяє відмінників, двієчників, що формує у школярів ставлення одне до одного [2, с. 352].
Позитивні чи негативні результати навчання, оцінка вчителем навчального процесу дітей молодшого шкільного віку починають визначати ставлення дитини до самого себе, тобто визначати самооцінку дитини . У дитини під час учбового процесу також формується розуміння про свої фізичні можливості та своє фізичне здоров’я, що є одним із найважливіших компонентів самооцінки.
Не менш важливим фактором впливу на самооцінку дитини – є оцінки учнів та однолітків , які екстраполюють невдачі дитини в учбовому процесі на всі інші аспекти життя та діяльності цієї дитини. Вже в начальних класах в дитини може формуватися завищена самооцінка та зневажливе ставлення до усіх інших учасників учбового процесу, що не являються успішними в навчанні [4, с. 94].
Отже необхідність правильного підходу до учбового процесу з боку вчителів, їх правильної підготовки та необхідність адекватного формування у дітей молодшого шкільного віку адекватної, здорової самооцінки – не викликає жодних сумнівів.
Дослідження Ф.В. Костильова твердять, що вже в періоді початкових класів дитині потрібно прививати мотивацію до навчання та підвищувати адекватну самокритичність дитини. Регулярно контролювати ставлення дитини до самої себе, до свої знань, до інших дітей та корегувати ці показники, якщо в цьому є необхідність [1, с. 34].
Використовуючи різні сфери впливу педагога на дитину вчитель повинен чітко усвідомлювати всю відповідальність своєї діяльності, відповідальність за майбутнє дитини, відповідальність перед батьками та державою.
За ствердженнями І.Ю. Кулагіної, самооцінка не є величиною сталою, вона постійно підлягає змінам. Тому майстром, що повинен зліпити з цієї лабільної дитячої оцінки себе – адекватну, сформовану досконалу та гнучку самооцінку має виступити педагог.
Бали, котрі вчитель зазначає в журналі – безумовно повинні відповідати дійсним знанням школяра та чітко корегуватися з боку визначених нормативів міністерством освіти. Метою діяльності вчителя – є усвідомлення дитиною того, що чекає від неї вчитель, які зусилля потрібно прикласти задля досягнення поставлених перед нею результатів, та перш за все правильного позиціювання дитиною себе з-поміж інших школярів та членів соціуму. Також важливим вмінням вчителя є уміння диференціювати оцінку в журналі від вербальної оцінки. Журнальна оцінка являється офіційним документом , має певний регламент та критерії постановки.
Вплив педагога на формування адекватної самооцінки у дітей є дуже важливим і основним. Таким чином, при організації учбової роботи, вчитель має оцінювати та стимулювати не лише розумову діяльність дітей пов’язану з виконанням уроків, але і позитивно впливати на становлення самооцінки в дитини, корегувати її уявлення про свої можливості, свої сили
Теоретично проаналізувавши психолого-педагогічну літературу щодо діяльності педагогів молодших класів та основних властивостей дітей молодшого шкільного віку, можна виділити основні рекомендації для педагогів щодо формування адекватної самооцінки у дітей молодшого шкільного віку.
Для розвитку адекватної самооцінки у дітей педагогам можна дати такі поради:
˗ оптимізувати процес розвитку можливостей дітей і створити середовище для їх успіху;
˗ пропононується використання методів і технік стимулювання;
˗ надавати учням позитивну емоційну підтримку;
˗ роботу з формування самооцінки слід проводити в різних інституційних моментах і в різних видах діяльності;
˗ навчати дітей способам зняття м’язової та емоційної напруги;
˗ грати з дітьми в розслаблюючі ігри;
˗ включати навчально-процесуальний підхід, що включає взаємооцінку, взаємоконтроль під час парної та групової взаємодії;
˗ надавати дітям можливість позитивно оцінювати себе (у грі, дослідженні, розмові);
˗ системно та систематично регламентувати та регулювати рівень цькування дітей;
˗ надавати підтримуючу психологічну допомогу дітям із заниженою самооцінкою.
У даній статті з’ясовано, що педагог є основоположником формування адекватної самооцінки у дитини, тому кожному вчителю потрібно постійно розвиватись та вдосконалювати свої знання не лише з предметів шкільної програми, але й знання з психології. Педагог повинен бути творцем.
Список літератури
Костильов Ф. В. Вчити по-новому. Чи потрібні оцінки та бали. Книга для вчителя / Ф. В. Костильов, М: Владос, 2005. 104 с.
Обухова Л. П. Вікова психологія / Л. П. Обухова, М.: Юрайт, 2010. 374 с.
Савчин М. В., Василенко Л. П. Вікова психологія: Навчальний посібник. К.: Академвидав, 2011. 368 с.
Чайкіна С. В. Особливості формування самооцінки молодших школярів. К., 2013. 98 с.
Якобсон С.Г. Формування Я-потенційного позитивного, як метод регуляції поведінки, №3, 1997. 189 с.