1   2   3   4   5   6   7
Ім'я файлу: Труд право Частина 2.doc
Розширення: doc
Розмір: 335кб.
Дата: 19.01.2021
скачати


ТРУДОВЕ ПРАВО

Частина 2

1. Поняття і види часу відпочинку

Відповідно до трудового законодавства, і в першу чер­гу Конституції України, кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Час відпочинку — це частина календарного часу, протя­гом якого працівник звільняється від виконання його трудової функції і яка надається йому для відновлення його фізичного і морального трудового потенціалу.Законодавство передбачає такі види часу відпочинку:

— перерви протягом робочого дня чи робочої зміни;

— щоденні (міжзмінні) перерви;

— щотижневі перерви (вихідні дні);

— щорічні святкові (неробочі) дні;

— щорічні відпустки.

2. Перерви протягом робочого дня і між робочими днями.
Перерви протягом робочого дня (зміни) надаються праців­никам для відпочинку і харчування і відповідно до ст. 66 КЗпП не можуть перевищувати за тривалістю двох годин. Як правило, така перерва правилами внутрішнього тру­дового розпорядку надається через 4 години після почат­ку роботи і триває від 30 хв. до 1 години. Вона використо­вується працівником на свій розсуд і не включається до робочого часу, тому, відповідно, — не оплачується.

До оплачуваних короткочасних перерв у роботі відно­сяться ті, що надаються працівникові для відпочинку і особистих потреб, в тому числі ті, що надаються праців­никам, зайнятим на відкритих роботах в холодний пері­од року, для обігріву, вантажникам для відпочинку і т. ін.

Правом на такі перерви в роботі наділені жінки, які мають дітей віком до 1,5 року, для годування їх. Порядок надання таких перерв у роботі жінці регулюється ст. 183 КЗпП, а також Положенням про порядок і умови засто­сування праці жінок, які мають дітей і працюють непов­ний робочий час, затвердженим постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29 квітня 1980 р.

На підприємствах, в установах, які не передбачають встановлення перерв у силу особливостей їх виробницт­ва чи організації трудового процесу, працівникам надаєть­ся можливість для приймання їжі і відпочинку протягом робочого дня на їх розсуд.

Щоденний міжзмінний відпочинок визначається прави­лами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності. Як правило, його тривалість повинна бути не менша подвійної тривалості часу роботи, що передував по цьому відпочинку. Для працівників, зайнятих на роботах вахтовим методом їх організації, тривалість цих перерв може бути зменшена до 12 годин з подальшим наданням невикористаного часу відпочинку в підсумованому виг­ляді шляхом додаткових вихідних днів.

Загальним вихідним днем вважається неділя. При п'я­тиденному робочому тижні працівникам вихідні дні на­даються, як правило, підряд. Щодо безперервно діючих підприємств, то вихідні дні їх працівникам надаються відповідно до графіків змінності.
3.Щотижневий відпочинок. Порядок залучення працівників до роботи у вихідні дні. Компенсація за роботу у вихідні дні.
Відповідно до ст. 70 КЗпП тривалість щотижневого відпо­чинку повинна бути не меншою 42 годин. Робота у вихідні дні заборонена статтею 71 КЗпП. Як виняток, робота в такі дні для окремих працівників і службовців може бути організована власником або уповноваженим ним орга­ном за їх наказом з дозволу профспілкового комітету у таких, вказаних у ст. 71 КЗпП України, випадках: для відвернення громадського або стихійного лиха, вироб­ничої аварії і негайного усунення їх наслідків; для відвер­нення нещасних випадків, загибелі або псування дер­жавного чи громадського майна; виконання невідклад­них, наперед не передбачених робіт, від негайного вико­нання яких залежить у подальшому нормальна робота підприємства або його структурних підрозділів; для ви­конання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою усунення або запобігання простою рухомого скла­ду чи скупчення вантажів у пунктах відправлення та при­значення.

Робота у вихідний день компенсується оплатою у под­війному розмірі або наданням іншого дня відпочинку.

4. Святкові і неробочі дні. Компенсація за роботу в ці дні.
До днів відпочинку відносяться також щорічні неробочі святкові дні, встановлені законодавством про працю:

1 січня — Новий рік;

7 січня — Різдво Христове;

8 березня — Міжнародний жіночий день;

1, 2 травня — День міжнародної солідарності трудя­щих;

9 травня — День Перемоги;

28 червня — День Конституції України;

24 серпня — День незалежності України;

Пасха (Великдень) — один день (неділя);

Трійця — один день (неділя).

Поважаючи право кожного вільно сповідувати будь-яку релігію, власник або уповноважений ним орган зобов'я­заний надавати віруючим інших (неправославних) кон­фесій за поданням їх релігійних громад до трьох днів відпо­чинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні.

Відповідно до ст. 73 КЗпП у святкові неробочі дні доз­воляється проведення робіт, припинення яких є немож­ливим з виробничо-технічних умов, або робіт, виклика­них необхідністю обслуговування населення, та невідклад­них ремонтних і вантажно-розвантажувальних робіт.

Робота в святкові дні компенсується її оплатою у под­війному розмірі або наданням іншого дня відпочинку (за бажанням працівника) і одноразовою оплатою.

5. Поняття та види відпусток.

Право на відпочинок га­рантоване Конституцією України, зокрема реалізується шляхом надання працівникам відпусток.

Відпустка — це тимчасове звільнення власником або упов­новаженим ним органом працівника, який працює за трудо­вим договором від виконання трудових обов’язків протягом певної кількості календарних днів з оплатою або без опла­ти їх і збереженням місця роботи за працівником на цей час.

Порядок надання відпусток регулюється трудовим за­конодавством, зокрема КЗпП і Законом України “Про відпустки” від 15 листопада 1996 року та іншими законо­давчими актами.

Відповідно до вказаного закону існують такі види відпу­сток:

— щорічні: основна, додаткова за роботу зі шкідливи­ми і важкими умовами праці; додаткова відпустка за особ­ливий характер роботи; інші додаткові відпустки, перед­бачені законодавством;

— додаткові відпустки у зв'язку з навчанням;

— творчі відпустки;

— соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю і родами; відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років; додаткова відпустка працівникам, що мають дітей;

— відпустки без збереження заробітної плати. Закон передбачає, що законодавчими актами, колек­тивним договором, угодою і трудовим договором можуть бути передбачені також інші види відпусток.

6. Щорічні відпустки.
Такі відпустки ще називають тру­довими, тому що вони надаються працівникові для відпо­чинку за затрачену ним працю протягом певного періоду часу.

Основна щорічна відпустка відповідно до законодав­ства становить не менше 24 календарних днів за відпра­цьований рік. Тривалість відпустки подовжується на кількість святкових неробочих днів, що припадають на період відпустки, і на час тимчасової непрацездатності працівника.

Деяким категоріям працівників закон встановлює що­річну основну відпустку більшої тривалості.

Наприклад:

— не більше 28 календарних днів залежно від стажу роботи працівникам промислово-виробничого персона­лу вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетич­ної промисловості; працівникам, зайнятим на відкритих гірничих роботах, роботах на поверхні шахт, розрізів, кар'єрів, транспортуванні та збагаченні корисних копа­лин, на будівельно-монтажних роботах шахтного будів­ництва; невоєнізованим працівникам гірничорятувальних загонів; працівникам, зайнятим на роботах в розрізах, кар'єрах глибиною до 150 метрів;

— 28 календарних днів незалежно від стажу роботи працівникам, зайнятим на підземних роботах глибиною 150 метрів і нижче; в лісовому господарстві, лісовій про­мисловості, заповідниках і т.д. відповідно до Списку робіт, професій і посад, затвердженого Кабінетом Міністрів;

— 30 календарних днів суддям, державним службов­цям, воєнізованому особовому складу гірничорятуваль­них частин, інвалідам І та II груп (26 для інвалідів III групи);

— 31 календарний день особам віком до 18 років;

— 56 календарних днів керівним, науково-педагогіч­ним працівникам освіти, науковим працівникам і т.д.

Сезонним і тимчасовим працівникам з прийняттям За­кону “Про відпустки” відпустка надається тривалістю про­порційно відпрацьованому часу.

До основної відпустки деяким категоріям працівників додається встановлена законодавством додаткова відпус­тка. Її тривалість становить:

— до 35 календарних днів за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці, за особливий характер роботи, пов'язаний з підвищеним нервово-емоційним та інтелек­туальним навантаженням. Точна кількість днів додатко­вої відпустки в таких випадках визначається умовами ко­лективного або трудового договору відповідно до резуль­татів атестації робочих місць і списку, затвердженого Мінпраці України щодо посад, робіт, виробництв і цехів зі шкідливими умовами праці;

— до 7 календарних днів працівникам, які відносяться до таких, що працюють за ненормованим робочим днем;

— державним службовцям до 15 календарних днів при стажі роботи в державних органах понад 10 років.

Цей перелік не містить всіх категорій працівників, яким надається додаткова щорічна оплачувана відпустка. Вона надається, наприклад, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, суддям та іншим категоріям пра­цівників відповідно до спеціальних законодавчих актів. Законодавство визначає певний порядок надання щоріч­них оплачуваних відпусток.

Відпустка за перший рік роботи на даному підприємстві (якщо працівник уклав трудовий договір з його власни­ком або уповноваженим ним органом не за переведен­ням) надається лише через шість місяців роботи. Якщо виникає потреба у працівника взяти раніше щорічну оплачувану відпустку, то її тривалість визначається про­порційно стажу роботи на даному підприємстві (в уста­нові, організації).

Керівним, науково-педагогічним працівникам щоріч­на оплачувана відпустка повної тривалості навіть в пер­ший рік роботи під час літніх канікул надається неза­лежно від часу прийому їх на роботу.

Таким же правом користуються працівники художньо-постановочної частини і творчі працівники театрів. Крім того, право на щорічну відпустку повної тривалості до відпрацювання в перший рік шести місяців за даним місцем роботи мають за їх бажанням такі категорії праців­ників:

— жінки перед відпусткою у зв'язку з вагітністю і поло­гами;

— жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

— інваліди;

— особи, молодші 18 років;

— сумісники для використання її разом з відпусткою за основним місцем роботи;

— інші категорії працівників відповідно до Закону “Про відпустки” та іншого законодавства про працю.

До стажу роботи, який дає право на відпустку, вклю­чаються:

— фактично відпрацьований працівником на даному підприємстві час протягом періоду, за який надається відпустка;— час, коли працівник не працював, але за ним збері­галась посада і виплачувалась заробітна плата або допо­мога по тимчасовій непрацездатності;

— інші періоди часу, передбачені законодавством, на­приклад, час навчання на денних відділеннях професій­но-технічних закладів освіти, освоєння нових професій після звільнення у зв'язку зі змінами в організації вироб­ництва і праці і т.д.

Щорічна оплачувана відпустка наступних років роботи може бути надана працівникові в будь-який час без дот­римання вимог про відпрацювання певного періоду відпо­відного робочого року.

На підприємстві, в установі, організації щорічні відпу­стки працівникам надаються відповідно до графіка чер­говості відпусток, затвердженого власником або уповно­важеним ним органом і погодженого з профспілковим комітетом.

Працівник повинен бути ознайомлений з рішенням про надання йому відпустки не пізніше ніж за два тижні до її початку, крім того, йому повинна бути виплачена опла­та за час відпустки за три дні до її початку, в іншому випадку працівник має право на перенесення строку відпустки на інший період.

За бажанням працівника тривалість щорічної відпустки може бути поділена на частини, з яких хоча б одна буде тривати не менше 14 календарних днів. На цій підставі додаткова щорічна оплачувана відпустка може надава­тись разом або окремо від основної.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки може бути замінена її грошовою компенсацією, при цьому тривалість наданої йому відпустки повинна бути не мен­шою 24 календарних днів.

Повна заміна відпустки грошовою компенсацією не доз­воляється, крім випадків звільнення працівника.

Відкликання працівника із відпустки власником або уповноваженим ним органом допускається лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещас­ного випадку, простою, загибелі або псування майна підприємства та в інших, передбачених законодавством випадках.

7. Додаткові відпустки.
Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важ­кими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів на­дається працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних з нега­тивним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на додаткову відпустку і скорочений робочий день. Конкретна тривалість додаткової відпустки встановлюється колективним чи трудовим догово­ром залежно від атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах.

Щорічна додаткова відпустка за особливий характер робо­ти надається окремим категоріям працівників, робота яких по­в'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних гео­графічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, — тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад, працівникам з ненормо-ваним робочим днем — тривалістю до 7 календарних днів згідно з списком посад, робіт і професій, визначених колективним договором.

Додаткова відпустка надається також особам, які постраж­дали внаслідок Чорнобильської катастрофи на підставі Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” в редакції від 19 грудня 1991 р. Тривалість додаткової відпустки особам, які постраж­дали від Чорнобильської катастрофи, становить 16 календар­них днів.

Додаткові оплачувані відпустки у зв'язку з навчан­ням надаються працівникам, які навчаються у середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, гру­пах з очною, заочною формою навчання, на вечірніх відділеннях професійно-технічних закладів освіти, без відриву від виробництва у вищих закладах освіти з вечір­ньою і заочною формою навчання для складання екза­менів, відвідування настановчих сесій, виконання лабо­раторних робіт, підготовки і захисту дипломного проек­ту та складання державних екзаменів, вступних екзаменів в аспірантуру.

Творчі відпуски надаються працівникам підприємств, ус­танов, організацій незалежно від форм власності для закін­чення дисертації, написання підручника, монографії, якщо вони успішно поєднують основну і творчу роботу.

Порядок надання творчої відпустки регламентується Умовами тривалості, порядку надання та оплати творчих відпусток, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 р. № 45.

8. Соціальні відпустки.
Соціальні відпустки передбачені законодавством на га­рантування і для забезпечення жінкам можливості по­єднання їх природної, соціальної ролі, пов'язаної з ма­теринством, і виробничої діяльності.

Саме з цією метою жінкам на підставі медичного вис­новку надається додаткова оплачувана відпустка у зв'яз­ку з вагітністю і пологами загальною тривалістю 126 (70 до пологів і 56 після) календарних днів (140 за наявності ускладнень чи патології при пологах). Право на оплачу­вану відпустку тривалістю 56 календарних днів мають жінки після усиновлення новонародженої дитини (70 календарних днів — двох і більше дітей).

Після закінчення цієї відпустки жінці за її бажанням гарантована оплачувана відпустка для догляду за дити-ною до досягнення нею трирічного віку. Підприємствам, установам, організаціям надане право за рахунок влас­них коштів надавати жінкам частково оплачувану відпу­стку цього виду і відпустку без збереження заробітної плати більшої тривалості. Така відпустка може бути нада­на, відповідно до законодавства, замість матері іншому родичеві дитини, який здійснює догляд за нею.

Крім того, жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, щорічно мають право на додаткову оплачувану відпустку тривалістю п'ять кален­дарних днів без урахування вихідних. Таке ж право нада­не будь-кому з батьків, що самостійно, за відсутності другого з батьків виховує, дитину, особі, яка усиновила дитину або здійснює опіку над нею.

9. Порядок надання і використання відпусток.
Щорічна основна відпустка надається всім працівникам із збереженням місця роботи і посади та з виплатою середнього заробітку. Право працівників на відпустку не залежить від місця роботи, виконуваної трудової функції, форми власності, на базі яких ведеться господарська діяльність на підприємствах, стро­ку трудового договору. Від цих обставин залежить тривалість відпустки, яка надається працівникові.

До стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, зара­ховуються: час фактичної роботи (в тому числі на умовах не­повного робочого дня) протягом робочого року, за який на­дається відпустка; коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалося місце роботи (поса­да) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу); час, коли пра­цівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і виплачувалась допомога по державному соц­іальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпу­стки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; час навчання з відривом від виробництва тривалістю не менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних закладів освіти; час навчання новим професіям (спеціально­стям) осіб, звільнених у зв'язку із змінами в організації вироб­ництва і праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скорочення чисельності або штату працівників.

До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпу­стки, зараховуються: час фактичної роботи із шкідливими важ­кими умовами або з особливим характером праці, якщо праці­вник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробниц­тва, цеху, професії або посади; час щорічної основної та додат­кових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і особливий характер праці; час роботи вагітних жінок, переве­дених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих чинників.

Якщо працівник, переведений на роботу на інше підприєм­ство, повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.

Право працівника на щорічні основну та додаткові відпус­тки повної тривалості у перший рік роботи настає після закін­чення шести місяців безперервної роботи на даному підпри­ємстві. У разі надання працівникові щорічних відпусток до закін­чення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу.

Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи мо­жуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року. Черговість надання відпусток визначається гра­фіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим чи іншим уповнова­женим на представництво трудовим колективом органом і до­водиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси праців­ників та можливості для їх відпочинку.

Конкретний період надання щорічних відпусток в межах, установлених графіком, погоджується між працівником і влас­ником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам.

Щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути пе­ренесена на інший період у разі порушення власником або упов­новаженим ним органом терміну повідомлення працівника про час надання відпустки; несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівникові за час щорічної відпустки.

Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший пе­ріод або подовжена в разі: тимчасової непрацездатності праці­вника, засвідченої в установленому порядку; виконання пра­цівником державних або громадських обов'язків, якщо згідно з законодавством він підлягає звільненню на цей час від основ­ної роботи із збереженням заробітної плати; настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами; збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням.

Щорічна відпустка з ініціативи власника або уповноваже­ного ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погоджен­ням з профспілковим або іншим уповноваженим на представ­ництво трудовим колективом органом у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може неспри­ятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 кален­дарних днів буде використана в поточному робочому році.

У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її на­дання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумови­ли перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період.

Відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення 'їх наслідків, для відвернення не­щасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприє­мства та в інших випадках, передбачених законодавством.

За бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Да­тою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням стро­ку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випад­ку чинність трудового договору подовжується до закінчення відпустки.

У випадку звільнення працівника йому виплачується гро­шова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпу­стки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

При переведенні працівника на роботу на інше підприєм­ство грошова компенсація за невикористані ним дні щорічної відпустки за його бажанням повинна бути перерахована на ра­хунок підприємства, на яке перейшов працівник.

На бажання працівника частина щорічної відпустки замі­нюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість що­річної та додаткової відпусток, що надаються працівникові, не повинна бути меншою 24 календарних днів.

Особам віком до 18 років заміна всіх видів відпусток гро­шовою компенсацією не допускається.

У разі смерті працівника грошова компенсація за невико­ристані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпу­стки працівникам, які мають дітей, виплачується спадкоємцям.

Спори, що виникають при наданні відпусток, розглядають­ся у порядку, встановленому законодавством про працю.

  1   2   3   4   5   6   7

скачати

© Усі права захищені
написати до нас