Ім'я файлу: Традиційні та інноваційні методи і форми проведення практичних_п
Розширення: pptx
Розмір: 274кб.
Дата: 03.12.2021
скачати

Традиційні та інноваційні методи і форми проведення практичних і семінарських занять з вищої математики

Основні завдання практичних занять

Практичне заняття (лат. – діяльний) – форма навчального заняття, під час якої науково-педогігчний прцівник організовує для студентів аналіз окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує навички і вміння їх практичного застосування через індивідуальне виконання відповідно сформульованих завдань.

Основні завдання практичних занять:

- поглиблення та уточнення знань, здобутих на лекціях і в процесі самостійної роботи;

- формування інтелектуальних навичок і вмінь планування, аналізу й узагальнень, опанув ання навичок організації професійної діяльності.

Структура практичних занять:


Практичне заняття повинно формуватися у відповідності з наступною структурою:
  • мета, вихідні дані;
  • методичні вказівки;
  • алгоритм рішення;
  • завдання для самостійної роботи
  • контрольні запитання студентам для закріплення матеріалу;
  • оцінювання рівня сформованості умінь;
  • обговорення ходу заняття і питання до викладача;
  • видання домашнього завдання студентам.

Семінар, мета проведення та основні завдання


Семінар – це особлива форма організації навчальних практичних занять, спрямованих на поглиблення, розширення, деталізацію й закріплення теоретичного матеріалу.

Семінарські заняття – логічне продовження лекцій. Це важлива форма розвитку самостійності мислення, творчості студентів. Метою проведення семінарів є поглиблення, розширення й конкретизація знань, а також перевірка ефективності і якості їх засвоєння.

Основними завданнями семінарського заняття є:

– розвивати пізнавальну активність і самостійність, уміння творчо застосовувати матеріал лекцій;

– поглиблювати і закріплювати знання, отримані в процесі вивчення предмета;

– сприяти розвитку творчого мислення, вміння логічно висловлювати і аргументувати свої думки, слухати один одного, продуктивно критикувати

Функції семінарів


Провідною функцією семінарів є пізнавальна. Пізнавальна функція – це вияв найбільш суттєвих знань про закони розвитку природи, суспільства і мислення та їх взаємозв’язок. Вона імплікує накопичення знань у студентів, формує уміння розробки теорії і методів наукових досліджень, методики і техніки збору та аналізу інформації.

Виховна функція семінарів ґрунтується на пізнавальній, що властиво всьому навчальному процесу. Глибоке розуміння найбільшого теоретичного багатства, формування наукового світогляду тісно пов’язане з твердженнями гуманістичної моралі, сучасних естетичних критеріїв.

Семінарам притаманна й функція контролю за змістовністю, глибиною та систематичністю самостійної роботи студентів, яка є допоміжною до вищеназваних функцій. Контролююча функція дозволяє систематично перевіряти рівень підготовленості студентів до занять, до майбутньої практичної діяльності, а також оцінити якість їх самостійної роботи

Відповідно до завдань і змісту в сучасних вищих навчальних закладах поширені семінарські

заняття трьох видів:



1. Просемінар. Просемінари у ХVІІІ–ХІХ ст. існували під назвою попередніх семінарів для студентів першого семестру.



Головна функція просемінарів – оволодіння технологією, методикою і технікою роботи на власне семінарах з огляду на навчальну дисципліну. Просемінари зазвичай проводять на початку вивчення навчального курсу, у програмі якого заплановано певну кількість годин на семінарські заняття. Двох просемінарів достатньо, щоб допомогти студентам оволодіти відповідним рівнем технології, техніки й методики підготовки та участі в семінарських заняттях

Головне їх призначення – під керівництвом викладача сформувати у студента навички й уміння самостійної роботи з підготовки до безпосередньої участі в семінарах (навчитися працювати з книгою, першоджерелами, навчити реферуванню літератури, складанню тез тощо).

2. Власне семінар. Це традиційне заняття, в якому акцентується на закріпленні теоретичних відомостей, формуванні системи знань, підготовці до виконання подальших практичних завдань.

Технологія організації та проведення семінарських занять передбачає попереднє визначення науково-педагогічним працівником теми, основних питань, які винесено на обговорення, ознайомлення зі списком літератури для опрацювання та методичними рекомендаціями щодо систематизації результатів цієї роботи.



Вони можуть проходити у таких формах:



– фронтальне семінарське заняття, що передбачає роботу всіх його учасників над темою та питаннями;



– семінарське заняття з підготовленими доповідями, що передбачає проведення роботи навколо декількох доповідей. Головна увага – підготовка самої доповіді та співдоповіді, інші учасники семінарського заняття вивчають основні джерела за обраною проблемою;



– комбіноване – співвідносить комбіновані форми роботи, тобто частина питань розробляється всіма учасниками, решта – підготовка доповідей та повідомлень.



3. Спецсемінар. Спецсемінар дослідницького характеру з незалежною від лекцій тематикою присвячений більш ґрунтовному вивченню тієї чи іншої наукової проблеми, тому має дослідницький характер.

Вони проводяться на старших курсах, переважно з фахових навчальних дисциплін і дисциплін спеціалізації, мають на меті ширше залучати студентів до науково-дослідницької роботи кафедр і ВНЗ у цілому.

Основне, чого набувають студенти на цих семінарських заняттях, – це уміння проводити наукові дослідження тих чи інших актуальних проблем. Ця форма покликана поєднувати теоретичну підготовку майбутніх фахівців із їх участю в науково-дослідній роботі.



За дидактичною метою семінари поділяються на заняття із:

– уведення в тему;

– планування вивчення теми;

– дослідження фундаментальних освітніх об’єктів;

– представлення та захисту освітніх досягнень;

– поглиблення, узагальнення і систематизації знань;

– контрольних та залікових семінарів;

– аналітичних семінарів.

За методикою проведення розрізняють:


вступні семінари – базуються на досвіді та знаннях студентів. Вони збирають інформацію з нової теми та класифікують її;



оглядові семінари – самостійний огляд студентами всієї теми за допомогою літератури;



самоорганізуючі семінари – студенти самостійно визначають мету заняття, розподіляють теми рефератів між собою, а в деяких випадках – готують реферати за власною ініціативою, доповідають та коментують їх.



семінар-бесіда, на якому студенти можуть виступати з рефератами. Кожний доповідач повинен викласти зміст реферату усно за 10–15 хв. Решта студентів і викладач ставлять запитання, що мають проблемний характер, і вимагають творчого, продуктивного мислення, як-от: «Чому …?», «Як Ви вважаєте…?», «Чим можна пояснити… ?» тощо.



Недоліками такої організації можуть бути такі:



– студенти, які виступають, демонструють індивідуальні знання, тому спілкування практично відсутнє;



– часто відсутнє співробітництво та взаємодопомога. Спроба допомогти тому, хто виступає, розцінюється як підказка, заборонений прийом, порушення дисципліни;



– немає особистісного включення студентів у навчальну діяльність;



– зменшується їх інтелектуальна активність;



– дистанція між викладачем і студентами формує бар’єри спілкування;



– студенти мають можливість не висловлюватися, займатися під час семінару іншою роботою.



семінар-дискусія, форум, дебати, симпозіум – діалогічне спілкування учасників, у процесі якого через спільну участь обговорюються і вирішуються теоретичні та практичні проблеми курсу.

пошуковий семінар (семінар-дослідження) передбачає дослідницьку діяльність студентів, обмін думками, проведення міні-дискусій

семінар-«круглий стіл» – запрошуються фахівці або спеціально підготовлені студенти. Це обмін інформацією, відповіді на питання, колективний пошук нових шляхів вирішення проблеми (якщо вона є)

семінари з використанням ігрових ситуацій проводяться у формі пізнавальної гри за типом телевізійних ігор (наприклад: «Що, де, коли?», «Брейн-ринг», «КВК» та ін.). Ефективним різновидом є рольові ігри, що проводяться у формі наукових конференцій.

міжпредметні семінари проводяться одним або різними викладачами і передбачають обговорення навчальної інформації, яка є предметом вивчення декількох дисциплін.

Алгоритм підготовчої роботи викладача до традиційного семінару може виглядати так:

  • Ретельно зважити зміст чергової теми семінарського заняття, її місце в загальній системі занять
  • Опрацювати необхідну літературу (рекомендовану для слухачів, і додаткову).
  • Розробити план проведення семінарського заняття, що охоплює послідовне викладення в тезисній формі основних положень теми.
  • Скласти перелік основних, додаткових і навідних питань.
  • Підготувати ілюстративні приклади для зв’язку предмета з практикою, з життям.
  • Підготувати наочні й допоміжні засоби.
  • Особливо спрогнозувати все те, що, як правило, викликає певні труднощі у студентів.
  • Розподілити всі елементи семінарського заняття за часом.

Етапи підготовки студента до семінару


На першому етапі необхідно за планом семінару усвідомити тему, мету і питання. На основі цього кожному студенту слід визначити свою роль і завдання на семінарі (підготовка реферату, виступу тощо), обсяг і порядок роботи, передбачити, які і коли будуть потрібні джерела з кожного питання, який матеріал підготувати для обґрунтування, які додаткові матеріали можна використали, де їх знайти.

Другий етап підготовки до семінару охоплює роботу зі збору та ознайомлення з рекомендованою літературою.

Третій етап передбачає глибоке вивчення джерел: – розглянути різні точки зору з питання; – виділити проблемні питання; – сформулювати свою думку; – передбачити спірні моменти і сформулювати дискусійні питання.

Четвертий (заключний) етап передбачає поглиблену роботу з конспектом: ще раз уважно прочитати конспект, зробити його розмітку (підкреслити заголовки, виділити найбільш важливі цитати і т.д.), скласти план виступу, підготувати тези, міні-конспект у зошиті для семінарських занять або реферат. Особливо це стосується питань, призначених для самостійного вивчення. Ці записи можуть бути використані на семінарі як підказка під час публічного виступу, а також для роботи «на місці» під час виконання завдання, а також за підготовки до заліку та іспиту.

Одним із найпоширеніших видів підготовки студентів до семінару є написання реферату.



Реферат (лат. referre – доповідати, повідомляти) – короткий виклад змісту одного або декількох документів із певної теми. За індивідуальної роботи з літературою реферат є коротким збагаченим записом ідей з декількох джерел. Часто реферат готують для того, щоб передати ці ідеї аудиторії.



Загальні вимоги до реферату:



– точність і об’єктивність у передачі інформації з літературного джерела, основної думки автора (не відносити до авторських власні думки);



– повнота відображення тих елементів змісту, які розкривають тему реферату;



– доступність і зрозумілість викладу.

Доповідь – це документ, у якому викладаються певні питання, даються висновки, пропозиції. Вона призначена для усного (публічного) прочитання та обговорення.



Розрізняють такі види доповідей:
  • Звітні (узагальнення стану справ, ходу роботи за певний час).
  • Поточні (інформація про хід роботи).
  • На теми наукових досліджень.

    • Наукова доповідь – це публічно виголошене повідомлення, розгорнутий виклад певної наукової проблеми (теми, питання), одна із форм оприлюднення результатів наукової роботи.



    Є два методи написання доповіді:
  • Дослідник готує спочатку тези свого виступу і на їх основі пише доповідь на семінар чи конференцію, редагує і готує до опублікування у науковому збірнику як доповідь чи статтю.
  • Дослідник пише доповідь, а потім у скороченому вигляді ознайомлює з нею аудиторію.

Тези (від thesis – положення, твердження) – це коротко, точно, послідовно сформульовані ідеї, думки, положення наукової доповіді, повідомлення, статті або іншої наукової праці.

Обсяг тез може становити 2–3 сторінки друкованого тексту через 1,5–2 інтервали.

Алгоритм тези можна подати так: теза – обґрунтування – доказ – аргумент – результат – перспектива.



Тези доповіді, будь-якої наукової публікації оформляють відповідно до вимог:

– назва тез доповіді коротко відображає головну ідею, думку, положення (2–5 слів);

– послідовність викладу змісту може бути така: актуальність, проблеми; стан розробки проблеми в науці і практиці; основна ідея, положення, висновки дослідження; основні результати та їх практичне значення. В тезах зазвичай не використовують цитати, цифровий матеріал.

Есе – короткий твір на тему, що розкриває і обґрунтовує думку, висловлену в його назві. Есе – це мала літературна форма, що в перекладі з французької означає «спроба», «проба», «нарис». Це щось між жанром статті та рецензії, де, крім занурення, важливе сприйняття автора. Есе дещо більше ніж рецензія, де подана оцінка, емоція, і трохи менше ніж стаття, яка є науковокритичним жанром.

В есе менше науковості. Ця цікава літературна форма давно застосовується в університетах Європи та Америки на екзаменаційних сесіях. Такий іспит дозволяє виявити здатність абітурієнтів та студентів засвоювати інформацію, занурюватися в тему. Це начебто тест на профпридатність студента, тобто здатність до навчання, засвоювати терміни, логічно викладати свої і чужі думки, робити висновки зі сказаного. Есе дозволяє виявити інтелектуальні та творчі здібності. Есе можна писати з кожного предмету, але зазвичай есе використовують в гуманітарних науках, де поряд із знаннями важлива позиція автора, де одну і ту ж думку можна висвітлювати з різних боків, де представлені різні трактування одного і того ж явища. За європейськими стандартами вимоги до екзаменаційного есе такі ж, як до найпростішої наукової роботи.

Типові помилки під час проведення симінарських занять:

  • Намагання викладача перетворити семінар на лекцію, демонстрацію власних знань і професійної компетенції за низької активності слухачів.
  • Повне наслідування лекції, коли на семінарі відбувається буквально дослівний переказ сказаного лектором.
  • Перетворення виступу слухача на діалог «викладач – слухач» на фоні інертності аудиторії.
  • Відхід від зазначеної теми семінару, обговорення інших проблем.
  • Недотримання розподілу часу, відсутність пропорції часу під час розгляду питань.

Висновок:


Отже, визначальною характеристикою семінарів є поєднання двох аспектів: самостійного вивчення студентом програмного матеріалу і обговорення на заняттях результатів його пізнавальної діяльності. Ця форма покликана забезпечити активну самостійну групову та колективну роботу, коли студенти можуть підготувати, обміркувати поставлені перед ними проблеми, перевірити свою позицію, почути і обговорити інші.

Семінар – це завжди безпосередній контакт зі студентами, встановлення довірчих відносин, продуктивне педагогічне спілкування. Семінарські заняття можуть запам’ятатися на все життя за товариську близькість, атмосферу наукової співтворчості, взаєморозуміння. Такий семінар часто переростає в систематичну наукову роботу дружнього колективу.

Водночас слід уникати стандартизації семінарських занять, більше урізноманітнювати їх, активізувати пізнавальну діяльність студентів і під час самостійної підготовки, і на заняттях.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас