Міністерство освіти і науки України
Львівський коледж «Інфокомунікації»
НУ «Львівська політехніка»
Реферат на тему:
«Товарний ринок»
Виконала
студентка групи ДОб-24
Гайдучок Олена
Львів 2020
Японія у світовому господарстві.
У останні десятиліття Японія виступає як одна з головних економічних держав, будучи другою по розміру національною економічною силою у світі. Населення Японії складає приблизно 2,3% світовой чисельності, але створює воно біля 16% ВМП, обчисленого по поточним валютним курсам, і 7,7% - по купівельній спроможності йєни. Її економічний потенціал дорівнює 61% американського, але по показнику виробництва на душу населення вона перевищує американський рівень. На Японію доводиться 70% сукупного продукту Східної Азії, її ВВП, підрахований на базі поточних валютних курсів, у чотири рази перевищує ВВП Китаю. Вона досягла високого рівня технічної досконалості, особливо в окремих напрямках передових технологій. Нинішні позиції Японії у світовому господарстві - результат її економічного розвитку в другій половині поточного сторіччя. У 1938р. на її частку доводилося усього 3% ВМП.
Економічна модель Японії.
Особливості структури приватного підприємництва.
Японія має відмінну від інших західних країн соціальну структуру, що характеризується дуалізмом (доктрина, котра стверджує, що фізичні предмети є незалежними у своєму існуванні у природі від розумового акту пізнання і знання) сучасної промисловості. Основне місце в зайнятості і виробництві обробної промисловості належить дрібним і середнім підприємствам. При цьому частка дрібних підприємств не виявляє ясно вираженої тенденції до скорочення. На тлі маси малих компаній швидко розвивалася концентрація капіталу в галузях важкої промисловості, що привело до утворення гігантських об'єднань.
Особливість економічного ладу - вертикальна інтеграція фірм, їхнє групування, що пронизує всю систему ділових відносин у країні. Розрізняються два рівні або типу утворення економічних угруповань. Перший - традиційний для більшості західних країн. Він базується на переплетенні капіталу й особистої унії. Унікальність японської господарської системи визначається наявністю груп (кейрецу), що являють собою об'єднання великих компаній із дрібними і середніми, що базуються на різного виду зв'язках, головними з який виступають виробничі, обумовлені головними фірмами.
Субпідрядними відношеннями охоплене понад 60% дрібних і середніх компаній обробної промисловості. Особливість даної практики перебуває в довгостроковості зв'язків, що визначає її єдиний організаційний характер. Зараз практично жодна велика промислова компанія не існує як одинична юридична особа. На відміну від «двошарової» структури інших західних країн (ринок-підприємство), японська економічна система має три шари (ринок - група підприємств - власне підприємства). Підпорядкуванню, а не поглинанню дрібних і середніх фірм сприяло законодавство, що обмежувало процеси централізації капіталу, передбачаючи одностайну згоду директорів, що підкоряються компаній.
Крім виробничих зв'язків структуру групи цементують інші види залежностей: участь головної компанії в капіталі залежних фірм, напрямок у директорати фірм представників головної компанії, надання різного роду послуг. У результаті в залежності від інтенсивності виробничих і інших зв'язків кожна кейрецу являє собою багатошарову, украй неоднорідну структуру і при цьому дужегнучку, де існує набір зв'язків від украй жорстких до дуже слабких. Найбільше поширена форма зв'язків - вертикальна.
(Кейрецу — в Японії — великі корпоративні конгломерати і холдинги, спадкоємці більш старої форми корпоративної структури, дзайбацу, що залишилися фундаментально пов'язаними один з одним в економічний кластер.)
Нерідко великі компанії мають декілька груп, коли сполучаться виробничі і розподільні функції. У цьому випадку торгові компанії розташовуються між головною фірмою і мережею магазинів роздрібної торгівлі. Вони звичайно є дочірніми компаніями і займаються організацією збуту продукції головної компанії. Головні фірми підтримують магазини ресурсами через торгові компанії і заохочують їх за підтримку цін на продукцію головної компанії.
У зв'язку з тим, що кейрецу являють собою не жорстко залежну організацію, як, наприклад, вертикально інтегровані корпорації в США, а сукупність жорстких і слабких взаємозв'язків, доцентрових і відцентрових тенденцій, це дозволяє їм більш легко пристосовуватися до вимог зовнішнього середовища.
Функціонуючий на такій основі ринок усередині групи вигідніше для всіх його учасників, чим вільний ринок наявних товарів. Тут нижче ступінь ризику, нижче витрати по угодах. На дрібних підприємствах більш низький рівень заробітної плати. Це служить однієї з причин того, що в країні зберігається значна різниця в рівнях заробітної плати між великими, середніми і дрібними компаніями. У середньому заробітна плата на останніх складає біля 60% оплати зайнятих на великих підприємствах.
У зв'язку з процесами глобалізації виробництва найбільших компаній кейрецу переживають період істотної організаційної перебудови з появою в їхньому складі нових ланок. Ці зміни мають на меті знайти оптимальне, наскільки це можливо, сполучення неринкових за своїм характером взаємовідносин між компаніями усередині групи зі свободою дії згрупованих фірм для забезпечення ефективного функціонування групи як єдиного цілого.
Переплетення капіталу, виробнича вертикальна інтеграція у формі кейрецу привели до створення фінансових гpyn, що зайняли в господарстві пануючі позиції. Вони, як правило, управляються великими банками, універсальними торговими і промисловими компаніями. Це «Міцуі», «Міцубісі», «Сумітомо», «Фуе», а також «Даніті Канге», «Санва».
Для угруповань фінансового капіталу характерно взаємне володіння акціями компаній-учасниць, але кожна з них володіє відносно невеликим пакетом акцій інших компаній. Наприклад, фінансові заснування можуть володіти не більш 5%, а компанії по страхуванню життя - не більш 10% акцій фірм. Компанії не можуть володіти власними акціями. У результаті відбувається ясно виражений перехід контролю над компаніями від фізичних осіб до юридичного (1960 р. - 70%, 1986 р. - 76,1% акцій). Роль індивідуального капіталу в соціальній структурі промисловості і кредитної сфери знизилася. На індивідуальну власність у формі акцій доводиться лише 1% функціонуючого капіталу. Стосовно суми чистого прибутку корпорацій частка дивідендів скоротилася з 60% у 1936 р. до 10,5% у 1990 р. По суті справи в Японії проявилася чітка тенденція формування моделі економічного самоврядування без з'єднання її з акціонерною власністю.
Юридичні особи придбають акції для забезпечення стабільності зв'язків із тими або іншими фірмами. Встановлення довгострокових зв'язків між банками і компаніями забезпечується не тільки через взаємне володіння акціями, але і через кредитування. Велика заборгованість банкам була характерною рисою функціонування японських корпорацій.
У Японії акції, що тримають компанії в якості своїх активів, реєструються по обліковій вартості, тому, якщо вартість акцій на ринку цінних паперів значно перевищує обліковий курс, це відповідно збільшує сховані активи фірм, дає їм можливість без огляду на власників акцій і контрольні органи здійснювати капіталовкладення виходячи з довгострокових інтересів.
У результаті японські підприємці мають більшу свободу, чим підприємці інших західних країн. У радах компаній тут мало представників зовнішньогосвіту, збори акціонерів носять формальний характер.
Японська система керування і кредитування і ситуація на кредитних ринках сприяли компаніям ефективно використовувати прибуток, знижувати дивіденди йу такий спосіб збільшувати свої внутрішні резерви. З іншого боку, це полегшувало вільне здійснення довгострокових капіталовкладень за рахунок одержання великих банківських позичок.