ВСТУП
Проблема зміцнення здоров’я дітей є одним з головних завдань нашого суспільства. Щоб досягти успіхів у цій справі, необхідно привести спосіб
життя дітей у відповідність з закономірностями їх розвитку, розробити ефективні засоби впливу на організм, запровадити раціональний режим навчання та відпочинку, систему раціонального харчування тощо.
Організм школяра це складна розвиваюча система, і для правильного його розвитку необхідна рухова активність, ігри, фізичні вправи.
Тому одним із основних завдань фізичної культури в молодших класах
це максимально полегшити «входження» дітей в новий для них розпорядок життя, сприяти кращому засвоєнню навчальної програми, зробити розумову діяльність, що менш втомлює і є більш продуктивною.
Фізична культура в діяльності учнів початкових класів є важливим засобом у формуванні в учнів свідомого ставлення до зміцнення свого здоров’я, розвитку своїх фізичних якостей і дотримання здорового способу життя.
Сьогодні все більше і більше зростає значення систематичних занять фізичною культурою і масовим спортом для дітей з метою вирішення завдань оздоровлення і гармонійного розвитку. При цьому необхідно враховувати такі фактори, як недостатня рухова активність, зростаючі розумові навантаження та перенавантаження в процесі навчання, погіршення екологічних та економічних умов .
Саме у молодшому шкільному віці формується прямий взаємозв’язок між рівнем розвитку аеробно-анаеробних можливостей дитячого організму, які лежать в основі фізичних якостей загальної витривалості, сили і резистентністю організму, наприклад, до великих розумових навантажень .
Досить добре розроблені методики розвитку рухових якостей пристосовані, головним чином, до інтересів спорту вищих досягнень і передбачають їх застосування в спеціально організованих (тренувальних) уроках.
Тому виникає нагальна потреба розробки методики розвитку витривалості і сили учнів 1-3 класів в межах запроваджених в середніх загальноосвітніх школах двох уроків фізичної культури та домашніх завдань для дітей, які не замаються регулярно спортом.
Все це зумовлює актуальність і доцільність наукового пошуку подальшого вдосконалення методики розвитку сили і загальної витривалості учнів початкових класів середньої загальноосвітньої школи, які не займаються регулярно спортом.
Об’єкт дослідження – навчально-виховний процес фізичного виховання початкових класів загальноосвітньої школи.
Предмет дослідження – зміст, форми та методи диференційованої методики розвитку фізичних якостей сили і витривалості учнів 1-3 класів під час навчального процесу з фізичного виховання.
Мета дослідження полягає в науковому обґрунтуванні, розробці й експериментальній перевірці ефективності змісту та форм диференційованих методик розвитку сили і витривалості на уроках фізичної культури учнів 1-3 класів середньої загальноосвітньої школи.
Завдання дослідження.
Вивчити наукову літературу з проблематики питання.
Вивчити фізичний розвиток і фізичну підготовленість школярів 1-3 класів.
Виявити вплив диференційованих навантажень на фізичну підготовленість учнів 1-3 класів.
Розробити і експериментально перевірити ефективність методики розвитку сили і витривалості учнів 1-3 класів в умовах урочних форм занять.
РОЗДІЛ 1
АНАЛІЗ НАУКОВИХ ДЖЕРЕЛ З ПРОБЛЕМ ДОСЛІДЖЕННЯ
Стан здоров’я школярів 7-9 років загальноосвітньої школи Результати виконаних досліджень науковцями про погіршення стану
здоров’я учнів загальноосвітніх шкіл, певною мірою підтверджуються статистичними даними Держкомспорту України. Відносно цих даних по Україні, і в місті Києві зокрема, протягом 1995-1998 рр. кількість учнів, які займаються фізкультурно-оздоровчими заняттями з кожним роком зменшується, а кількість учнів, які за станом здоров’я відносяться до спеціальної медичної групи збільшується.
Актуальність невідкладного удосконалення змісту системи фізичного виховання школярів обумовлює стан їхнього здоров’я і рухливої підготовленості. Як відзначає Куц О.С.: «Викликає тривогу стан здоров’я і фізична підготовка молоді, яка навчається:
більше 70 відсотків дітей, що приходять у перший клас, мають відхилення за станом здоров’я;
до 65 відсотків хворіють респіраторними захворюваннями;
52 відсотки мають різноманітні хронічні захворювання;
більше 20 відсотків мають зайву вагу;
у 63 відсотків – порушена осанка, а у 23 відсотків – реакція на гіпертонічну хворобу, 19 відсотків – підвищений кров’яний тиск;
до 50 відсотків школярів мають різного ступеня порушення опорно- рухового апарату;
більше 25 тис. школярів звільнені від занять фізичної культури, а в 45 відсотків учнів до закінчення 10 класу погіршується зір;
кількість здорових дітей за роки навчання в школі зменшується в чотири рази.
Спеціально проведені дослідження свідчать, що у школярів, які внаслідок впливу гіподинамії, в три-п’ять разів вища захворюваність верхніх дихальних шляхів, спостерігається відставання у формуванні моторики (зменшується швидкість, сила, витривалість). Близько 30 відсотків дітей шкільного віку складають групу ризику. Після 18 років у них починають проявлятися такі захворювання, як діабет, гіпертонія, атеросклероз.
З приходом до школи рухова підготовка дітей зменшується на 50 відсотків, що викликає погіршення здоров’я, швидку втому протягом навчального дня, знижується рівень фізичної і розумової працездатності, гальмує їх нормальний фізичний розвиток» [45].
З кожним роком все більшу увагу науковці приділяють питанням адаптації населення, і особливо дітей, до несприятливих умов нашого сьогодення. Ось чому сьогодні все більше загострюються проблеми набуваючи загальнодержавних: гармонійного розвитку дітей і підлітків; співвідношення у формуванні основних систем і органів їхнім функціональним можливостям; загальної витривалості, сили і працездатності, і, головне, проблеми адаптації організму школярів початкових класів до розумових та фізичних навантажень. Безумовно, що вирішення цих проблем багато в чому знаходиться в галузі використання фізичних тренувань, різних форм активного відпочинку як важливого фактору сприяння покращення діяльності функцій і систем організму учнів і оптимізації їх навчання та відпочинку [28, 29, 31].
Дослідження, проведені науковцями дозволили виявити причини відхилення у стані здоров’я – це нераціональне планування режиму дня дітей, недостатня рухова активність, значні розумові навантаження [92, 93].
Рубан В.П. відзначає, що динаміка розумової працездатності дітей молодшого шкільного віку протягом навчального дня мали чітко визначений трьохфазний характер. З початку занять до другої половини другого уроку має місце 1-а фаза – впрацьовування, яка характеризується відносно низьким рівнем, показники працездатності підвищуються поступово. Під впливом
навчальних занять наприкінці другого уроку І до другої половини третього уроку (2-ї фази) показники працездатності підвищуються, що проявляється у збільшенні об’єму і покращення якості виконаної роботи, як наслідок підвищення рівня функціонального стану організму. З другої половини третього, і особливо, на четвертому уроці проявляється 3-я фаза, дія якої проявляється у значному погіршенні функціонального стану організму, що проявляється у різкому зниженні працездатності [74].
Аналогічні зміни функціональної діяльності організму учнів початкових класів протягом навчального дня, співпадають з результатами досліджень інших авторів [57-59].
Однією з умов підтримки працездатності учнів на необхідному рівні протягом дня, тижня, чверті чи навчального року, є правильне чергування розумової праці з різними формами активного відпочинку [67, 70, 71].
Разом з тим слід відзначити, що не завжди уроки фізичної культури проводяться на необхідному професійному рівні. Так за даними Г.Н. Сердюковської з різних причин (відсутність необхідної спортивної бази, вчителів фізичної культури, проведення уроків класними керівниками) не проводиться до 30 відсотків уроків фізичної культури, моторна щільність складає лише 20-40 відсотків, учні 1-4 класів пропускають (через хвороби, небажання) уроки фізичної культури до 25 відсотків; а дівчата 9-10 класів до
50 відсотків. Таким чином, штучно створюється руховий дефіцит, що обумовлює ослаблення організму та зниження його біологічної стійкості.
Спеціально проведеними дослідженнями, присвяченими виявленню значення добової, тижневої та місячної рухової активності для розвитку і зміцнення стану здоров’я дітей, було доведено, що діюча організація навчального процесу в школі і перебування дитини в домашніх умовах не забезпечують біологічну потребу організму в рухах [65, 78, 79, 82].
Це положення підтверджується результатами проведеного анкетування Н.Т. Лебедєвою, яке показало, що об’єм організованих форм рухової активності у 65 відсотків учнів зводиться до двох уроків фізичної культури на
тиждень, які здатні компенсувати в середньому тільки 11 відсотків необхідного добового об’єму рухів.
З дітьми шкільного віку щотижня необхідно проводити 6-15 годин організованих занять фізичними вправами за спеціальними програмами. Для учнів початкових класів об’єм рухової активності повинен бути більшим, ніж для старшокласників: 14-15 годин для молодших школярів і 6-8 – для випускників [3-6].
При такій кількості занять відзначається найвищий рівень нервово- психічного і статевого розвитку, а також найбільш міцне здоров’я. Ось чому безпідставні побоювання деяких вчителів та відповідальних працівників освіти, що збільшення часу на заняття фізичними вправами погіршить успішність школярів. Навпаки, збільшення кількості уроків фізичної культури підвищує ефективність засвоєння знань, збільшує резерви здоров’я, сприяє загальному гармонічному розвитку дітей і підлітків [6, 9, 10].
Разом з тим, механічне збільшення кількості уроків фізичної культури в середній загальноосвітній школі без зміни системи організації і проведення навчального процесу з фізичного виховання не призведе до бажаних результатів. Адже однією з причин малої ефективності навчального процесу з фізичного виховання в середніх загальноосвітніх школах є стандартний підхід вчителів фізичної культури до організації фізичної підготовки, без урахування індивідуальних рівнів розвитку рухових якостей учнів. [11].
Ось чому методики фізичного виховання, розроблені на підставі тільки вікових особливостей «середнього» учня, не можуть бути об’єктивними, а значить і ефективними.
Тому запровадження і удосконалення диференційованого підходу у фізичному вихованні в середній загальноосвітній школі, вимагає розробки науково-обґрунтованих диференційованих методик з урахуванням не тільки загальновікових, але й індивідуальних особливостей в межах схожих морфофункціональних показників розвитку учнів.
Анатомо-фізіологічні особливості організму дітей 7-9 років
Найбільш важливим у житті дитини є молодший шкільний вік, який співпадав із значними змінами: дитина розпочинає регулярні заняття в загальноосвітній школі, в секціях з видів спорту. Протягом перших двох років навчання різко зростає розумове і фізичне навантаження у школяра, організм якого характеризується низьким рівнем працездатності та швидкого стомлення. Тому неправильне дозування навантаження, як розумового, так і фізичного, може призвести до порушення нормального стану організму дитини.
У 7-9-річному віці дітей йде інтенсивний розвиток усього організму. Зокрема, щорічний ріст тіла в довжину збільшується на 3-4 см. Процес окостеніння ще не закінчено, кістки таза остаточно не зрослися, кістки скелета легко піддаються деформації. М’язи та зв’язковий апарат розвинені недостатньо, тому потрібно велике напруження м’язів, щоб утримувати хребет у вертикальному положенні, і за несприятливих умов створюється загроза його викривлення . Правильну поставу мають лише 20-22% чисельності школярів. Найбільша кількість порушень постави має нестійкий, функціональний характер; це означає, що постава може бути виправлена за допомогою фізичних вправ .
У 7-9-річної дитини м’язи становлять 27-28 відсотків ваги тіла. Щороку вага збільшується на 2-2,5 кг. М’язова сила рук збільшується приблизно на 2 кг щороку. У 10 років сила правої кисті досягає 16-17 кг. Розвитку м’язів сприяють рухи: бажання бігати, лазити, стрибати, просто рухатись – фізіологічна потреба дитини, пов’язана з розвитком м’язів [86].
Серце дитини недостатньо пристосоване до змін умов середовища. Хоча кровоносні судини порівняно ширші, еластичніші, ніж у дорослого, проте серцевий м’яз значно слабший, нервова регуляція роботи серця легко порушується. Відносна маса серця в дітей цього віку (відносно маси тіла) більша, ніж у старших за них дітей, і просвіти судин також відносно ширші.
Частота, серцевих скорочень у спокої становить 90-106 поштовхи на хвилину в залежності від віку. Через слабкість серцевого м’яза частота серцевих скорочень, навіть за невеликих навантажень, швидко збільшується, але так само швидко повертається до норми .
Процес розвитку серця і його складного нервового апарату ще незакінчений, звідси й різкі коливання частоти пульсу, порушення ритму скорочення серця іноді через зовсім незначні причини. Водночас серце швидко пристосовується до фізичних навантажень. Отже, вміле здійснення фізичного виховання – чудовий засіб зміцнення серцево-судинної системи. Неправильний режим, оберігання дітей від фізичних навантажень рухової діяльності, можуть стати причиною їх поганого розвитку.
Тісно пов’язані із системою кровообігу органи дихання. Вони збагачують кров киснем, необхідним для окислювальних процесів, що протікають у тканинах. Окружність грудної клітки набагато збільшується (до 64 см), її форма стає більш пристосованою до виконання своєї функції [9]. У школярів 7-9 років ще відносно слабкі дихальні м’язи. Недостатня глибина дихання компенсується порівняно більшою його частотою – від 20 до 22 разів на хвилину, а повітря, що вдихає дитина, містить тільки 2 відсотки вуглекислоти проти чотирьох відсотків у дорослого. ЖЄЛ, за даними Шалкова H.A., складає у хлопчиків від 1400 до 1700 мл, а у дівчаток – від 1200 до 1450 мл. У цьому віці спостерігається диференціація типів дихання; діафрагмальне у хлопчиків і грудне – у дівчаток.
Процеси збудження нервової системи у дітей 7-9 років переважають над процесами гальмування. Як наслідок цього – велика рухливість, часте переключення з одного виду діяльності на інший. За такої діяльності діти буквально невтомні. Тим часом від одноманітних дій, особливо від тривалого сидіння або стояння, вони швидко втомлюються.
Функціональні показники нервової системи у дітей 7-9 років, незважаючи на порівняно високий ступінь розвитку, ще недостатній. Так, у них нестійке внутрішнє та переважно запізніле гальмування. Тому, не
вислухавши пояснення вчителя, діти починають виконувати вправи. Точність деталей рухів при цьому підміняється вгадуванням правильності їх виконання. Серед учнів 7-9 років зустрічаються і такі, у котрих маса тіла значно перевищує середні вікові норми; іноді спостерігаються і ознаки ожиріння першого ступеня. Ожиріння відноситься до порушень, що важко піддаються корекції. Розрізняють форми ожиріння ендогенного характеру, пов’язаного з порушенням функціональної діяльності ендокринних залоз, і екзогенного
характеру, обумовленого надлишковим харчуванням.
Активна рухова діяльність сприяє росту і розвитку кісткової і м’язової тканини, внутрішніх органів і органів почуттів. Вона стимулює процеси обміну в організмі дитини, сприяє підвищенню його захисних властивостей [1, 3, 6]. Дякуючи збільшенню кількості лейкоцитів в крові та їх активності до поглинання хвороботворних мікробів значно зростає опірність організму до впливу несприятливих умов зовнішнього середовища – жари, холоду, нестачі кисню, підвищеного атмосферного тиску, шкідливих домішок повітря, тощо.
Рухова діяльність дитини молодшого шкільного віку не повинна бути і надмірною. Слід остерігатись інтенсивних фізичних навантажень, тому що значна частина енергетичних ресурсів організму в цьому віці витрачається на пластичні процеси (процеси росту і розвитку), а надмірна м’язова діяльність пов’язана в великими затратами енергії. Надмірне інтенсивне тренування не покращить, а, навпаки, загальмує ріст і розвиток.
Рухова діяльність школярів, особливо дітей 7-9 років, як за характером вправ, так і за об’ємом, повинна будуватись з урахуванням рівня їхньої фізичної підготовленості та стану здоров’я.
Вікові особливості розвитку фізичних якостей дітей 7-9 років
З кожним роком особливого значення набувають питання диференційованого підбору засобів фізичного виховання для дітей 7-9 років.
Рядом дослідників [85] виявлено, що в цей віковий період зустрічаються у наявності значні функціональні резерви в організмі дітей. Однак ці вікові можливості використовуються не в повній мірі [27, 29], в наслідок чого рівень фізичної підготовленості дітей низький. У зв’язку з цим актуальним є дослідження, пов’язане з фізіологічним та педагогічним обґрунтуванням ефективності використання диференційованих програм різної направленості з метою розвитку основних рухових якостей дітей 7-9 років.
На даний час велике практичне значення має оцінка діючої рухової активності сучасних дітей і підлітків, удосконалення принципів нормування рухової активності і визначення того мінімуму, який необхідний для забезпечення нормального розвитку дитини.
Активізація рухової активності і всебічного фізичного виховання може сприяти найбільшому приросту результатів в молодшому шкільному віці. Саме в цьому віці відбувається утворення багатьох рухових навичок і вмінь, а також відмічаються найбільш інтенсивні темпи приросту показників основних фізичних якостей – сили, витривалості, швидкості. В той же час фізичному вихованню школярів початкових класів (1-3), приділяється значно менше уваги, ніж фізичному вихованню підлітків (5-8).
Розвиток фізичних якостей посідає важливе місце у фізичному вихованні учнів 1-3 класів. Шкільна практика свідчить, що зустрічаються випадки, коли дитина не може досягти високих результатів з бігу, стрибків у довжину, у виконанні силових вправ не тому, що вона не володіє необхідною технікою тієї чи іншої вправи, а через брак фізичних якостей сили, витривалості, швидкості тощо.
Під час розвитку фізичних якостей у дітей 1-3 класів необхідно враховувати, як особливості індивідуального розвитку, так і ступінь впливу фізичних вправ на дитячий організм. Пояснюється це тим, що ефективність роботи направленої на розвиток тих чи інших фізичних якостей, буде залежите не тільки від методики та організації педагогічного процесу, але й від індивідуальних темпів розвитку цієї фізичної якості у дитини.
За останні 15-20 років накопичено багато наукових даних, аналіз яких показав, що розвиток фізичних якостей відбувається нерівномірно [64, 66], величини різних приростів неоднакові в різні вікові періоди і відрізняються для хлопчиків і дівчаток .
Значна кількість наукових праць присвячена дослідженням особливостей розвитку фізичних якостей у хлопчиків шкільного віку в залежності від рівня їхньої біологічної зрілості.
Ряд досліджень виконано і на дівчатках [38, 39, 55, 56, 63], однак об’єктом дослідження в більшості випадків були дівчатка середнього і старшого шкільного віку. Особливості диференційованого розвитку фізичних якостей у дівчаток початкових класів залишається недостатньо вивченим. Деякі автори звертають увагу на те, що розвиток фізичних якостей у дітей відбувається нерівномірно. Учнів 7-9 років можна навчити виконанню майже всім рухам, навіть з дуже складною координацією, якщо при цьому не вимагається значних проявів сили, витривалості, швидкості. Так, стрибкам у довжину інколи важко навчити не тому, що у дітей недостатня координація рухів у злеті, а тому, що вони ще не можуть з достатньою силою відштовхнутись ногами.
Найбільш сприятливим періодом розвитку швидкості є вік від 7-8 до 14-
15 років. Розвиток швидкості визначається поєднанням рухового апарату (ступеню розвитку м’язів, зв’язок, сухожиль) та діяльності ЦНС [16, 17].
За даними Волкова Л.В. відзначаються суттєві відмінності у швидкісних якостях дітей різного ФР. Виявлено, що швидкісні якості у дівчаток прискореного ФР активно формуються до 16-літнього віку та мають декілька вірогідних періодів збільшення: з 8 до 9 і з 11 до 14 років. Найбільший приріст з 8 до 9 років.
У дівчаток з уповільненим ФР швидкісні якості з 8 до 17 років мають періоди активізації та стабілізації. Активний період продовжується до 15 років. Найбільший приріст швидкісних показників з 14 до 15 років. Вірогідність активного розвитку спостерігається з 8 до 10 та з 13 до 15 років.
Порівняно з абсолютними величинами швидкісних показників дівчат уповільненого і середнього ФР вказує на те, що ці якості у них розвиваються активно до 15 років, збільшуючись за період з 8 до 15 років у 1,3 рази. У більшості вікових періодів (8 з 10) кращі показники швидкості спостерігаються у дівчат середнього ФР, хоча аналіз даних і не показує вірогідності відмінностей між цими рівнями від 8 до 10 та від 15 до 17 років.
Визначаючи оцінку фізичних здібностей дівчат з різним рівнем фізичного виховання і розвитку, Волковим Л.B. було показано, що у дівчат середнього ФР швидкісно-силові здібності активно розвиваються в молодшому шкільному віці. Вірогідність розвитку цієї здібності відзначається у віці 8-9 та 10-11 років. Тому цілеспрямований вплив швидкісно-силових засобів найбільш ефективний для дівчат середнього ФР молодшого шкільного віку. Порівняння вікового розвитку швидкісно-силових здібностей дівчат середнього і прискореного ФР свідчать про те, що ця здібність за десять років як у тих, так і в інших, збільшилась майже однаково. Різниці між дівчатами цих рівнів розвитку спостерігається у розподілі засобів, тренувального впливу. Так, дівчата з високим рівнем ФР у віці 9-10 та 14-15 років мають сприятливі умови для збільшення тренувальних засобів направлених на розвиток швидкісно-силових здібностей. Для дівчаток уповільненого темпу ФР характерна можливість значного збільшення засобів швидкісно-силового характеру в 8-9 років та підлітковому віці, а зменшення – у старшому шкільному.
Разом з тим, показники швидкісно-силового характеру хлопчиків 7-9 років вищі, ніж дівчаток цього віку. Так, хлопчики значно швидше пробігають 30-метрову дистанцію, а також виконують більшу кількість підйомів тулуба в сед за обумовлений проміжок часу.
Велике значення у загальному комплексі фізичних якостей надається силі. Головним завданням більшості праць з вивчення цієї фізичної якості є експериментальне обгрунтування методики її розвитку.
Дослідження Хрипкової А.Г. свідчать, що діти 7-11 років володіють порівняно низькими показниками м’язової сили. Динамічні і особливо статичні зусилля визивають у них швидке стомлення. Як вважають Соломонко A.B. і Шутов В.В. розпочинати розвивати силові якості необхідно уже в 7-9 річному віці, так як силова підготовка є основною для розвитку швидкості і витривалості, а статичні вправи до того ж мають значення для формування правильної постави.
Сила м’язів і швидкісно-силові якості більш інтенсивно збільшуються в результаті тренувань на початкових етапах пубертатного періоду.
Сила м’язів спини і ніг дівчаток інтенсивно зростає з 9-10 років і майже закінчується після настання менструації. У хлопчиків чітко виділяється два періоди приросту сили м’язів: з 9 до 11-12 років із 14 до 17 років; приріст м’язів рук закінчується до 15 років.
Якщо проводити цілеспрямоване тренування, сила м’язів може значно збільшитись. Так, за даними Бургела P.P. збільшення кількості стрибкових вправ на уроках фізичної культури в початкових класах протягом чотирьох місяців дало приріст учням рівний річному або перевершуючи його.
У дітей 6-7 та 9-11 років найбільш швидко збільшується відносна сила м’язів. Як показали результати дослідження Хрипкової А.Г., Шушкевича Л.В. цей результат наближається до показників 20-30-річних людей.
Визначаючи засоби для розвитку сили, головну увагу слід приділяти вправам динамічного характеру. В м’язах дітей відсоток сухожиль відносно невеликий, це дає змогу забезпечувати їх значне скорочення.
Результати наукових спостережень свідчать про те, що розвиток м’язових груп відбувається нерівномірно і індивідуально. Внаслідок більш раннього зміцнення згиначів верхніх кінцівок, згиначі передпліччя виявились сильнішими розгиначів передпліччя. Однак в силі нижніх кінцівок спостерігається інша ситуація.
Аналіз джерел спеціальної літератури виявив, що рекомендації з цілеспрямованого розвитку силових якостей у дітей 7-9 років обґрунтовані недостатньо [91].
Диференційованість силових можливостей людини на динамічну і статичну силу знайшло своє відображення і в такій специфічній особливості м'язового апарату, як витривалість.
Питанням розвитку витривалості присвячена значна кількість наукових праць. Згідно отриманих даних виділені такі вікові етапи розвитку витривалості 11-13 та 15-17 років. Але необхідно звернути увагу на таку особливість, якщо не розвивати цілеспрямовано цієї якості у дітей 7-9- річного віку, то значних приростів показників витривалості у подальшому не спостерігається.
За твердженням Зімкіна Н.В. розвиток витривалості, дякуючи покращенню регуляції функцій організму, сприяє більшому збереженню працездатності, а при настанні стану втоми віддаляє момент різкого зниження працездатності. Що особливо важливо для учнів початкових класів [32].
В розвитку витривалості, як і при втомі, що являє собою якби іншу сторону витривалості, найважливішими факторами є процеси, які протікають у нервовій системі. Внаслідок покращення діяльності нервових центрів та нервової регуляції рухів і всіх вегетативних функцій – кровообігу, дихання, обміну речовин тощо – працездатність організму значно зростає [84].
Безперервний і в той же час нерівномірний зріст показників витривалості підтверджує правильність висновків рядом досліджень про доцільність виховання цієї здібності з молодшого шкільного віку. Мотилянська Р.Є. відзначає, що значні вимоги, які висувають до організму фізичні вправи на витривалість, зовсім на виключають можливість і необхідність їх використання у фізичному вихованні дітей 7-9 років. Але при цьому потрібно, щоб розвиток витривалості відбувався у них в оптимальному поєднанні з розвитком інших фізичних якостей .
Ряд авторів підкреслює оздоровчий вплив фізичних вправ на організм дітей, направлених на розвиток витривалості .
Педагогічними дослідженнями Ляха В.І. та інших виявлені прирости результатів в циклічних рухах помірної інтенсивності в період від 7 до 12-13 років. До того ж, сучасні дані вікової фізіології свідчать про те, що фізичні навантаження помірної інтенсивності, які направлені на розвиток витривалості, є оптимальними для дитячого організму, так як виконання роботи відбувається за сприятливого співвідношення між надходженням кисню в легені, транспортуванні його кров’ю і використанням тканинами. Спеціальними дослідженнями доведено, що є можливість досягти суттєвого підвищення витривалості дітей при використанні рівномірного тривалого бігу невисокої інтенсивності в поєднанні з рухливими, сюжетними іграми і естафетами .
Значне місце у всебічній руховій діяльності дітей посідають статичні напруження. Доведено, що чим вищий рівень статичної витривалості, тим більше часу може виконуватись роботи і пізніше настає втома. Рядом виконаних досліджень відзначається, що працездатність нервово-м’язової системи залежить, з однієї сторони, від рівня її активності, пов’язаної з динамічними і статичними зусиллями, з другої сторони, від здатності зберігати високий рівень активності в стані відносного спокою.
В багатьох дослідженнях наголошується на поступальний характер підвищення статичної силової витривалості з віком, до того ж темпи розвитку цієї якості у різні вікові періоди неоднакові. Для учнів початкових класів характерним показником є невміння підтримувати постійні зусилля. Аналіз індивідуальних даних статичної силової витривалості показав, що спостерігається великий діапазон розбіжностей між максимальними і мінімальними показниками в межах кожного віку .
Виходячи з наявних даних літератури, випливає, що особливості розвитку витривалості учнів початкових класів вивчені недостатньо. Виникає потреба у вивченні питання диференційованих тренувальних навантажень з
цілеспрямованого розвитку загальної витривалості, щоб позитивно впливати на розширення функціональних можливостей дитячого організму.
Вивчення особливостей розвитку рухових якостей дітей 7-9 років показало, що ряд вчених вважають даний віковий період найбільш сприятливим для розвитку основних рухових якостей, які використовують діти під час рухової активності. Багаточисельні дослідження дають можливість також дійти до висновку, що розвиток фізичних якостей відбувається гетерохронно, величини річних приростів неоднакові у різні вікові періоди і відмінні для хлопчиків і дівчаток. Необхідно відзначити, що ефективність педагогічного впливу при цілеспрямованому розвитку рухових якостей підвищується, якщо планування фізичного навантаження відбувається диференційовано з урахуванням індивідуальних особливостей дітей [35, 87].
В молодшому шкільному віці діти демонструють в більшості своїй високі темпи приросту майже з усіх показників фізичних якостей. Виключення складає лише показник гнучкості, темпи приросту якого у цей період починають дещо знижуватись.
У віці 7-10 років відбувається також швидкий розвиток біодинаміки рухів дитини і перш за все їх координаційного компоненту.
Таким чином, як свідчать дані наукових праць, віковий інтервал 7-10 років, найбільш сприятливий для закладки практично усіх фізичних якостей і координаційних здібностей, що реалізуються в руховій активності людини. Якщо такої закладки не відбулося, то час формування фізичної і фізіологічної основи майбутнього фізичного потенціалу можна рахувати загубленим, тому що усі подальші кроки в цьому відношенні виявляться алогічними, які протирічать основним законам розвитку моторики людини, порушуючи гармонію цього розвитку .
Наявні літературні джерела висвітлюють певні аспекти розвитку основних рухових якостей дітей 7-9 років на уроках фізичної культури. Разом з тим, питання диференційованого фізичного виховання з урахуванням індивідуальних особливостей учнів 7-9 років залишаються недостатньо
вивченими. Для практики фізичного виховання необхідна науково обґрунтована розробка спеціальних диференційованих програм для цілеспрямованого розвитку фізичних якостей в умовах загальноосвітньої школи при двох уроках фізичної культури на тиждень, у зв’язку з низькою загальною руховою активністю, недостатнім розвитком фізичних якостей сили і загальної витривалості та функціональних можливостей організму дітей 7-9 років.
Диференційований підхід у використанні засобів і методів фізичного виховання учнів початкових класів
За останні десятиріччя накопичено багато даних про значення індивідуальних відмінностей дітей 7-9 років з питання фізичного розвитку , особливостей розвитку фізичних якостей , зміни функціональної діяльності організму внаслідок впливу фізичних навантажень в залежності від рівня фізичної підготовленості. Всі вони свідчать про необхідність розробки науково-обґрунтованих диференційованих програм і методик фізичного виховання учнів початкових класів загальноосвітньої школи.
Велике значення для педагогічної науки набуває знання особливості відмінностей у віці біологічної зрілості дітей, з самого раннього періоду розвитку . Знання цих особливостей необхідні для розробки і використання диференційованого підходу в фізичному вихованні школярів, тому що деякі автори відзначають невідповідність «паспортного» віку біологічному розвитку індивідуума .
Критеріями оцінки біологічного віку можуть бути морфологічні, функціональні і біохімічні показники, специфічна особливість яких змінюється в залежності від етапів онтогенезу [8]. За критерій біологічної зрілості деякі автори беруть рівень ФР.
Правомірність цього критерія, як одного з методів оцінки біологічного розвитку організму, є його тісний взаємозв’язок з рівнем м’язової
працеспроможності, дихальної системи, об’ємом серця, характером пристосовуючих реакцій, фактором аеробного та анаеробного енергозабезпечення.
Експериментальні дані деяких авторів, звертають увагу на необхідність подальшого проведення дослідження морфо-функціонального розвитку дітей з метою розробки методів поглибленої та масової оцінки рівня ФР і ФП , а також методів диференційованого фізичного виховання.
Особливого значення набувають дослідження у визначенні росту та розвитку дітей, які і відбуваються внаслідок деяких зовнішніх впливів (соціально-економічних, клімато-геграфічних, педагогічних) з тим, щоб визначити більш суттєві і необхідні дані для практичного застосування у фізичному вихованні дітей 7-9 років .
Поряд з типовим розвитком, характерним для більшості дітей кожної віково-статевої групи, нерідко зустрічаються різні відхилення, які можна розподілити за двома основними типами: акселерація розвитку, тобто прискорення фізичного розвитку функціональних систем організму і ретардація розвитку, тобто уповільнення фізичного розвитку [3].
Звичайно, цей розподіл більш умовний, тому що при зміні, які відбуваються в організмі людини, і особливо дітей, внаслідок Чорнобильської катастрофи 1986 року, науковці ще не дійшли до спільної думки, а даних досліджень з цієї проблеми занадто мало, щоб щось стверджувати.
Дослідження виконані Властовським В.Г. показали, що відмінності між віком соматичного розвитку дітей акселератів і ретардантів, які визначались згідно комплексу абсолютних і відносних розмірів тіла, у віці 7-8 років складають приблизно 6 місяців. У більш старшому віці ця відмінність поступово збільшується досягаючи 1 року у 13 років у дівчат і 14 років у хлопців.
Засоби та методи фізичного виховання, які використовуються у практиці роботи загальноосвітніх шкіл, не враховують фактичний рівень біологічного розвитку дітей. Це сприяє зменшенню оздоровчого ефекту уроків фізичної
культури, по-перше. А по-друге, як наслідок цього, фізичні навантаження для одних дітей важкі, а для інших – незначні.
Дослідження Сироткіної Б.А. не виявили взаємозв’язку між руховою працездатністю і рівнем біологічної зрілості дівчат початкових класів .
Петровська Т.В., навпаки, визначила, що рівень фізичної підготовленості суттєво залежить від рівня фізичного розвитку хлопчиків початкових класів, як наслідок, найбільш високі результати отримані у хлопчиків з середнім і нижче середнього рівня ФР, при цьому відзначається залежність між окремими показниками фізичної підготовленості і розмірами тіла. Результати у стрибках у довжину з місця залежать від розмірів тіла, а результати виконання вправ силової направленості – від маси тіла .
Ефективність використання засобів фізичної культури різної направленості в залежності від біологічного віку дітей початкових класів доведено також працями Соломонко A.B., Шушкевича Л.В.
Разом з тим, проблема адаптації до фізичних навантажень різної направленості і характеру, в залежності від внутрішньовікових особливостей ФР дітей 7-9 років, залишається недостатньо вивченою.
Деякі автори підкреслюють, що фізичні вправи стимулюють процеси росту розвитку, удосконалюють механізми адаптації лише за умови адекватності їх характеру, обсягу та інтенсивності віковим і індивідуальним анатомо – фізіологічним особливостям дітей . Дослідження цього питання є необхідним для визначення мінімального обсягу тренувального впливу, який забезпечує ефект кумулятивної адаптації учнів 7-9 років до фізичних навантажень на уроках фізичної культури. Однак на практиці фізичне навантаження, яке отримують діти на уроках фізичної культури, в багатьох випадках не забезпечують достатнього тренувального ефекту.
Виконаний аналіз стану даної проблеми дає можливість зробити висновок, що вже у 7-9-річному віці індивідуальні відмінності дітей у фізичному розвитку, рівню прояву фізичних якостей, функціональних
можливостей передбачає диференційований підхід до їхнього фізичного виховання [9, 24].
Для практики шкільної фізичної культури актуальною проблемою залишається розробка науково-обґрунтованого диференційованого підходу до проведення навчального процесу, дослідження специфіки вибору засобів, дозування фізичного навантаження з урахуванням рівня ФР і ФП дітей та їх використання у фізичному вихованні учнів 1-3 класів.
Не дивлячись на наявну кількість літератури, яка висвітлює багато аспектів розвитку основних фізичних якостей учнів початкових класів на уроках фізичної культури, все ж питання розвитку фізичних якостей сили і загальної витривалості, з урахуванням індивідуальних особливостей дітей цього віку, залишається недостатньо вивченими. Для практики фізичного виховання необхідна розробка спеціальних диференційованих програм для розвитку фізичних якостей сили і загальної витривалості в умовах двох уроків фізичної культури на тиждень, у зв’язку з низькою загальною руховою активністю, недостатнім рівнем розвитку фізичних якостей та функціональних можливостей організму дітей початкових класів загальноосвітньої школи.
РОЗДІЛ 2
ЗАВДАННЯ, МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ
Завдання дослідження
У дослідженні поставлено такі завдання:
Вивчити наукову літературу з проблематики питання.
Вивчити фізичний розвиток і фізичну підготовленість школярів 1-3 класів.
Виявити вплив диференційованих навантажень на фізичну підготовленість учнів 1-3 класів.
Розробити і експериментально перевірити ефективність методики розвитку сили і витривалості учнів 1-3 класів в умовах урочних форм занять.
Методи дослідження
Для проведення досліджень використовувались методи, які надавали можливість швидко, безболісно і вірогідно визначати доступні показники фізичного розвитку школярів початкових класів загальноосвітньої школи.
Для вирішення обумовлених завдань нами було використано такі методи дослідження:
Аналіз та узагальнення літературних джерел.
Педагогічні спостереження.
Педагогічне тестування.
Педагогічний експеримент.
Методи математичної статистики.
Аналіз та узагальнення літературних джерел
Вивчення результатів досліджень з теорії і методики фізичного виховання, вікової фізіології розвитку організму дітей 7-9 років, вікової педагогіки та психології дало можливість виділити проблему диференційованого фізичного виховання, скласти уявлення про шляхи її вирішення. Аналізуючи дані літературних джерел можна побачити, що увага приділялась дослідженням, направленим на розробку ефективних способів використання засобів і методів фізичного виховання з урахуванням динаміки функціональних та фізіологічних показників. Вивчались питання, пов‘язанні з характером виявлення функціональних та фізичних показників, з особливостями виявлення фізичних якостей і методикою їх розвитку у дітей 7-9 років на уроках фізичної культури загальноосвітньої школи.
Це й надало можливість визначити теоретичні передумови проблеми і намітити направлення наукових досліджень.
Педагогічні спостереження
Педагогічні спостереження проводились з метою оцінити правильність виконання учнями 1-3 класів пропонованих їм фізичних вправ. Виявлялись наявні помилки під час виконання вправ силової направленості, в методиці бігу на витривалість, а також індивідуальні особливості фізичної підготовленості учнів. Спостереження проводились в ході експериментів з метою перевірки ефективності розроблених нами програм з експериментальними класами.
Педагогічне тестування
При виборі тестів, для визначення рівня фізичної підготовленості учнів 1-3 класів, ми виходили із основних положень теорії тестування
Слід відзначити, що з кожним роком все частіше, для визначення рівня розвитку рухових якостей дітей і підлітків поряд з інструментальними методами, використовується проведення тестування.
Нашими дослідженнями оцінювався рівень розвитку силових здібностей окремих груп м’язів, швидкісних, швидкісно-силових, силових якостей і витривалості в аеробному та анаеробному режимах.
Тестування проходили учні 1-3 класів, які за станом здоров’я відносяться до основної медичної групи, з віковим діапазоном 7-9 років протягом всього навчального року. Педагогічне тестування проводилося з урахуванням рекомендацій даних у літературі .
У дослідження були включені такі тести:
Підтягування на перекладені на максимальну кількість разів – характеризує розвиток динамічної сили (хлопчики);
Згинання і розгинання рук в упорі лежачи від підлоги на максимальну кількість разів – характеризує розвиток силової витривалості (хлопчики і дівчатка);
Вис на зігнутих руках на максимальну тривалість часу – характеризує розвиток статичної сили (хлопчики і дівчатка);
Піднімання тулуба в сід протягом 30 с на максимальну кількість разів
1 2 3 4 5 6 7 8