Ім'я файлу: ТЕОРІЯ ГОЛОВНОГО ХАРЧОВОГО ФАКТОРА.docx
Розширення: docx
Розмір: 18кб.
Дата: 19.01.2021
скачати
Розширення: docx
Розмір: 18кб.
Дата: 19.01.2021
скачати
ТЕОРІЯ ГОЛОВНОГО ХАРЧОВОГО ФАКТОРА
Прихильники цієї теорії вважають, що організм має бути забезпечений якимось одним чи кількома харчовими факторами. Всі інші компоненти їжі вони вважають другорядними чи просто ігнорують.
Очевидно, за такого підходу з харчового раціону зникають деякі незамінні харчові речовини.
Найбільшого поширення серед прихильників концепції головного харчового фактора в сучасному світі отримали вчення макробіотиків і дієта Д. Джарвіса.
Макробіотика - філософське вчення, яке походить від дзен-буддизму. "Макробіот" у перекладі з грецької означає "довгожитель". Зародилося вчення макробіотиків в другій половині ХІХ ст. у Японії. Великий внесок у його розвиток зробив японський лікар і філософ Джордж Осава (1893-1966). Його прихильники вважають можливим за допомогою певних продуктів за вилучення з раціону інших забезпечити людині щасливе довголіття.
Вчення макробіотиків активно пропагує вживання в їжу тільки злакових культур, особливо пророслих зерен пшениці. Вони містять ауксин - рослинний паростковий гормон. Згідно з даними одних дослідників, цей гормон не робить впливу на людину. Однак інші свідчать про те, що вживання пророслих зерен пшениці може призвести до посилення гостроти зору, поліпшенню стану волосяного покриву голови, зміцненню зубів і підвищенню несприйнятливості до простудних захворювань. Разом з тим, в США, де представники макробиотиков знайшли своїх послідовників, зареєстровані випадки цинги і рахіту через брак вітамінів С і D.
Харчові раціони мають 7 ступенів. Чим вище ступінь, тим більше вузький асортимент продуктів. Найвищий ступінь харчового раціону макробіотиків складається виключно із злакових культур (зернових і бобах). У такому раціоні існує дефіцит багатьох незамінних амінокислот, вітамінів А, С, В12, кальцію, заліза, цинку.
Макробіотика базується на біполярній картині світу, яка відображається і в харчуванні. Відповідно до неї, кожен харчовий продукт містить полярні елементи інь та янь. Для розрахунку співвідношення між інь та янь враховується, наприклад, спосіб росту (під землею, над землею), час росту, колір, форма, структура, вміст мінералів і води. Спосіб приготування може збільшити вміст інь чи янь у продукті.
Макробіотика оцінює страву з погляду співвідношення в ній інь та янь. Бажане співвідношення - 5:
Цій умові відповідає, наприклад, цільне зерно. Саме тому основу макробіотичної дієти становлять цілісні крупи. Приготовані в різному вигляді, вони мають становити 50-60% обсягу спожитої за добу їжі. Разом із крупами передбачається споживання сезонних і вирощених у прилеглій місцевості овочів.. На третьому місці в макробіотичній дієті - бобові. Горіхи, соняшникове і гарбузове насіння застосовують як повноцінний замінник тваринних білків. Ще один компонент макробіотичної дієти - морські водорості як важливе джерело мінеральних речовин. Не дивно, що у послідовників вчення макробіотиків часто виявляли цингу - злакові раціони виявилися збідненими на аскорбінову кислоту. Водночас погляди макробіотиків знайшли застосування в профілактиці та лікуванні гіпертонічної хвороби.
Д. Джарвіс відомий як автор книжки "Мед та інші природні продукти", де він зазначає виняткове значення меду (головний харчовий фактор), а яблучний оцет вважає універсальним лікувальним засобом.
З позицій наукової медицини головного харчового фактора не існує. Організм повинен отримувати весь комплекс замінних і незамінних харчових речовин у збалансованому вигляді.
Суперечливість літературних даних щодо ефективності даної дієти для людини не дає поки що підстав для її широкого розповсюдження. Проте лікарі-дієтологи іноді радять включати в окремі прийоми їжі невелика кількість пророслих зерен злакових культур.