Кафедра суспільно-гуманітарних
та правознавчих дисциплін
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни “Теорія держави і права“
на тему:
“Теорія держави і права-фундаментальна юридична наука і навчальна дисципліна“
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ І. СТАНОВЛЕННЯ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЯК НАУКИ……………………………………………………………………………5
1.1 Формування загальної теорії держави і права як науки……………………5
1.2 Предмет і функції загальної теорії держави і права……………………….12
РОЗДІЛ ІІ. ВЗАЄМОДІЯ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА З ЮРИДИЧНИМИ ТА ІНШИМИ НАУКАМИ……………………………………16
2.1 Теорія держави і права , її взаємодія з суспільними науками…………….16
2.2 Місце теорії держави серед інших юридичних наук…………………..…19
РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ……………………………………….…23
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..27
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……………………………………………..………………………….29
ВСТУП
Актуальність теми роботи. Одним з ключових питань в історії людства є питання походження, сутності і природи законів і держав, і, звичайно, їх функцій і тенденцій. А саме, про розуміння та успішне розмежування процесів, що відбуваються в країні, а отже, і правової системи, і таких наук, як теорія держави і права. Вона належить до основи, фундаментальної науки. Теорії держави і права існують і розвиваються як найважливіші складові складної і цілісної системи соціальних знань. Знання предмета теорії держави і права дозволяє оцінити її місце в суспільних науках.
Осмислення сутності та аналіз предмету науки загальної теорії держави і права у системі сучасної юридичної освіти проводиться в дослідженнях і роботах відомих як вітчизняних науковців: В.В. Копейчикова, М.І. Козюбри, М.В. Костецького, Л.А. Луць, С.В. Назаренко, М.П.Орзіха, Л.В. Петрова, П.М. Рабиновича, В.М. Селіванова, О.Ф. Скакун, С.С. Сливки, О.В. Сурілова, так і зарубіжних вчених: С.С. Алексєєва, В.К. Бабаєва, В.М. Баранова, А.Б. Венгерова, С.А. Комарова, В.В. Лазарєва, М.І. Матузова, В.С. Нерсесянц, А.С. Піголкіна, В.Є. Чіркіна та ін. Окреме місце посідає перше монографічне дослідження сучасних методологічних проблем юридичної науки, зокрема загальної теорії держави і права, ґрунтовно проведене українським вченим-правознавцем М.С. Кельманом.
Слід зазначити ще одну не менш важливу річ, що визначає актуальність даної теми. Тому теорію держави і права, або те, що прийнято називати загальнотеоретичною юриспруденцією, відносять до узагальнюючої науки, науки з повчально-методологічним значенням. Це своєрідна база для розгалуження та міждисциплінарності. Важливо й те, що всі види юридичних дисциплін вивчають лише окремі частини, структурні елементи системи держави та правова. Теорія держави і права є прямо протилежною, оскільки узагальнює всі ці елементи та частини. Тому, крім теорії держави і права, жодна юридична дисципліна не може забезпечити цілісного вивчення і пізнання державно-правових явищ.
Об’єкт дослідження – теорія держави і права як базова загальнотеоретична наука.
Предмет дослідження – значення, місце, роль та характеристика дисципліни теорія держави і права.
Мета роботи – розкрити суть та призначення юридичної науки і, відповідно, теорії держави і права як навчальної дисципліни, довести важливість її значення для підготовки майбутнього юриста.
Метою продиктовані завдання роботи:
розкрити поняття «юридична наука» та розглянути її класифікацію;
подати загальну характеристику теорії держави і права;
зробити аналіз таких понять як «предмет», «об’єкт», «методи» та «функції» теорії держави і права як науки;
з’ясувати місце та роль теорії держави і права серед юридичних та
суспільних наук.
Під час написання роботи було використано такі емпіричні методи досліджень як
історичний;
загальний синтез;
аналіз;
метод порівняння;
аналогія;
метод узагальнення.
Структура роботи включає в себе вступ, три розділи, висновки, а також список використаних джерел та літератури.
РОЗДІЛ І. СТАНОВЛЕННЯ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЯК НАУКИ
1.1.Формування загальної теорії держави і права як науки
Термін «правознавство» те саме, що й термін «юриспруденція». Термін «юриспруденція» виник у Стародавньому Римі наприкінці IV століття до нашої ери – на початку III століття. (лат. jurisprudence - правові знання), нині вживається в таких значеннях: - наука про право і державу, тобто юридична наука, інакше - теоретична діяльність у галузі права; - професійна практика юристів (суддя, прокурор, слідчий, нотаріус, адвокат тощо). Юриспруденція, або правознавство — спеціалізована галузь знань у сфері суспільствознавства. Якщо суспільствознавство — це наука про суспільство взагалі, то правознавство — система знань у галузі держави і права. Правознавство — це сукупність знань про об'єктивні атрибути права і держави з точки зору понятійно-правового розуміння і вираження, про загальні та індивідуальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права в його структурному різноманітті.
Основні характеристики юриспруденції: 1) Суспільна наука, що має прикладний характер. Вона покликана обслуговувати потреби громадського життя, юридичної практики, юридичної освіти, забезпечувати юридичних робітників необхідними даними про видання, дотримання і застосування законів. 2) Наука, що має властивості точних наук. Правова наука в основному включає конкретні знання, виражені в точних структурах, співвідношеннях, як і природничі науки. Юриспруденцію чимось порівнянно з медициною, яка також поєднує теоретичні та прикладні (практичні) напрямки. Юристи, як і лікарі, займаються питаннями життя та здоров’я людей. Діяльність юристів пов’язана із «здоров’ям» всього суспільства та духовним життям людей. Юристи проводять профілактичну роботу, «лікуючи» вади в суспільному житті, у духовному світі людини. Це гуманістична орієнтація юристів і лікарів у давнину. 3) Наука, що втілює у собі позитивні якості наук про мислення. Досліджує питання, пов’язані зі здатністю юридичних суджень і понять відображати об’єктивну реальність у процесі створення та застосування права (вивчення обставин юридичних справ, юридичне тлумачення законів та ін.). Наприклад, криміналістика, одна з юридичних дисциплін, яка спеціалізується на конкретних проблемах людського розуму, застосовуючи багато спеціальних знань до кримінальних розслідувань. Таким чином, юридична наука вбирає в себе якості всіх трьох основних галузей людського знання — суспільних, природничих та наук про мислення. [1,c.142]
Основна мета теоретичної юриспруденції (юридичної науки) — бути науковим орієнтиром для практики правового і державного будівництва на підґрунті пізнання та усвідомлення відповідних суспільних процесів та явищ. Сучасна юридична наука в Україні базується на досягненнях та досвіді вітчизняної юриспруденції та юриспруденції інших країн, на правах і свободах людини, верховенстві права, цінностях та ідеалах суспільства та правової держави.
Поняття юридичної науки можна розкрити через розуміння об’єктів, предмета, методів і функцій. Під об’єктами ми позначаємо конкретні аспекти (сфери) об’єктивної дійсності, а науковий предмет – до конкретних зрізів (частин) об’єктів пінання. Об’єктами юридичної науки є право і держава — фактично два об’єкти. Однак юриспруденція, як і будь-яка інша наука, має один предмет для вивчення. Вихідним пунктом визначення поняття юриспруденції є право, що включає правове поняття держави. Держава і право пізнаються і досліджуються як частина об'єкта юридичної науки. В основу їх вивчення покладено єдиний принцип і критерій юридичності, що конкретизується в окремих напрямках та сферах юридичного пізнання держави і права. Ця конкретизація існує в усіх індивідуальних визначеннях і характеристиках держави і права, у системі понять як загальноюридичних , так і окремих юридичних наук.
Предмет юридичної науки - об'єктивні атрибути права і держави в понятійно-правовому розумінні і вираженні, загальні та індивідуальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права в його структурному різноманітті. Якщо предмет юридичної науки — це поняття права в усіх аспектах його теоретико-пізнавального прояву і вираження, то предмет кожної окремої юридичної науки — якийсь певний елемент юридичної дійсності. Правові методи – це засоби правового пізнання, створення та організації правовових знань. За допомогою юридичних методів предмет юриспруденція конкретизується і оформлюється у відповідну юридичну теорію (юридичну науку) як єдину систему знань про державу і право, висловлену в поняттях. [2, c.333]
Основним методом юридичної науки є філософська діалектика (ідеалістична і матеріалістична). Функції юридичної науки — це основні напрямки розуміння і вираження юридичних знань:
— онтологічна (пізнавальна) — вивчення фундаментальних якостей матерії права, найзагальніших сутнісних явищ та процесів у державному житті, відкриття раніше невідомих закономірностей буття держави та права;
— евристична — пізнання чогось нового в державно-правовому житті, відкриття раніше невідомих закономірностей буття держави і права;
— прогностична — передбачення розвитку державно-правових процесів;
— практично-організаційна — обслуговування практики;
— методологічна — дослідження і розробка засобів вивчення правової дійсності;
— ідеологічна — вплив на розвиток правової культури суспільства і людини;
— політична — допомога у формуванні державно-правової політики, роз’ясненні політичних і законодавчих рішень. У системі суспільних наук юридична наука (правознавство) виступає як єдина галузь знань, предметом вивчення якої є держава і право. Ця галузь знань є системою взаємозалежних юридичних наук, яка за сферами прояву може бути диференційована на цикли наук:
— теоретично-історичні (теорія держави і права, історія держави і права та ін.);
— державознавчі (державне право, адміністративне право та ін.);
— цивілістичні (цивільне право, цивільний процес, господарський процес, сімейне право та ін.);
— криміналістичні (кримінальне право, кримінальний процес, виправно-трудове право та ін.).
Окреме місце посідають науки, які вивчають такі, що реалізують право, відносини між державами — міжнародне право (приватне і публічне), а також науки, що вивчають державу і право інших країн. Кожна з зазначених наук є юридичною, має свої предмет і методи вивчення. Разом вони входять до визначення «юридична наука». Якщо предмет юридичної науки в цілому — це поняття права в усіх аспектах його теоретично-пізнавального прояву і виразу, то предмет кожної окремої юридичної науки як складової предмета юридичної науки в цілому — це один з аспектів поняття права, якась певна сторона юридичної дійсності. Відтак, юридична наука — це єдина і водночас диференційована наука.
Держава і право в своєму розвитку впливають на юридичну науку, яка постійно змінюється і збагачується. З’являються нові або ускладнюються існуючі правові інститути і явища (іпотека, застава, траст, приватизація, комерціалізація тощо). Виникають нові суб’єкти права (банки, акціонерні товариства, комерційні структури та ін.). Збільшуються сфери цивільного обороту. Посилюються права громадян. Все це стимулює появу на дереві юридичного знання нових наукових напрямків. У розвитку юридичного знання момент новизни тісно пов’язаний із моментом спадкоємності. Нова форма в юриспруденції змінює застарілу. Водночас утримується і сприймається практично та науково значущий результат, який набуває нових властивостей свого розвитку. Науково-технічний прогрес, спеціалізація наукового знання, зміна різноманітних суспільних процесів покликали до життя космічне, атомне, комп ‘ютерне право. Несприятливе становище з охороною довкілля змусило наукове товариство зайнятися розробкою екологічного (природоохоронного) права.
Соціально-економічні зміни у суспільстві, пов’язані з розвитком ринкових відносин, призвели до виділення підприємницького, податкового, банківського, біржового права. Юридичну науку як систему юридичних наук можна представити через структуру — внутрішній поділ на основні види наук, що знаходяться у взаємному зв’язку:
1) теоретико-історичні (теорія держави і права, історія держави і права — загальна і вітчизняна, історія учень про державу і право);
2) галузеві (державне право, цивільне право, кримінальне право, трудове право, сімейне право, адміністративне право, фінансове право, екологічне право, комерційне право та ін.) і міжгалузеві (кримінологія, прокурорський нагляд, організація правосуддя);
3) спеціальні прикладні (криміналістика, судова медицина, судова психологія, судова бухгалтерія та ін.). Прикладні науки є комплексними. Для вирішення правових питань вони використовують положення і підсумки як юридичних, так і неюридичних наук (фізики, хімії, загальної теорії статистики, медицини та ін.);
4) науки, що вивчають публічне і приватне міжнародне право, конституційне право інших країн тощо.
У складі правознавства історично першими виникли галузеві науки. Теоретико-історичні науки стали результатом, як вивчення закономірностей правової дійсності, так і, теоретичним узагальненням державно-правових знань, здобутих протягом історії. На сьогодніній день використовуються результати багатовікових досягнень у царині пізнання права, закону, держави. Правознавство знаходиться в стані підйому, що пов’язано з об’єктивними умовами — переходом до ринкових відносин, суверенізацією України, формуванням нового мислення, основою якого є права людини.
Риси формування загальної теорії держави і права як науки зумовлене появою галузевих юридичних наук. Поступово йшов процес поділу юридичних наук. Чим більш розвивалася їх диференціація, тим більшою була потреба у зустрічному процесі — об’єднанні знань. Інтеграція знань передбачає поглиблення думки в природу явищ, а диференціація — її збагачення. [3, c.240]
Необхідність суспільної практики викликали потребу концентрації уваги безпосередньо на закономірностях правової дійсності. Їх пізнання було покладено до основи формувань загальнотеоретичних (історико-теоретичних) наук. Загальна теорія держави та права не одразу сформувалася з такою назвою і змістом. Теорія права (legal theory) є німецьким поняттям, уживаним у континентально-європейському правовому регіоні. Це поняття не властиве англо-американському правовому погляду. Тут оперують поняттям «юриспруденція». У Західній Європі та Росії теорія держави і права склалася у XVIII — XIX столітті на підґрунті таких наук і навчальних дисциплін, як енциклопедія права, філософія права. Енциклопедія права як навчальна дисципліна виникла ще у XVII ст. Одною з перших книг була «Універсальна енциклопедія права» Г.Гунніуса, видана в 1675 p. Популярні також роботи з енциклопедії права К. Неволіна, Е. Трубецького, Г. Чичеріна та ін. (XIX — початок XX ст.). На початку енциклопедія права не мала чітко окресленого предмета і єдиної стрункої системи. Вона містила перелік і огляд всіх юридичних наук як елементарних відомостей про право, різні його галузі та методи пізнання. По-різному вирішувалося питання про статус енциклопедії права. Одні вчені вивчали її як самостійну юридичну науку зі своїм предметом та методом, інші — тільки як навчальну дисципліну. Поступово вона почала тлумачитися як суцільне вчення про право, котре охоплювало увесь зміст правознавства в єдності і системі, в його основних і загальних засадах. Такий підхід виходив за рамки звичайного знання енциклопедії як конспективного викладу окремих правових наук. У 70— 80-х роках XIX ст. у країнах Західної Європи, Росії, Україні затвердилася назва нової навчальної дисципліни — загальна теорія права, яка демонструвала узагальнюючу галузь знань. Попередницею загальної теорії держави і права була також філософія права, яка ґрунтувалася на теорії природного права. Першими авторами, що ввели термін «філософія права» у науковий обіг, були Гюго (1798), Гегель (1820), Остин (1832). Певний поштовх до оформлення філософії права як внутрішньо узгодженої єдиної узагальнюючої науки про право був даний Ф. Шеллінгом (1803).
Поняття «теорія права» замість «філософії права» було введене А. Меркелем у 70-х роках XIX ст., при цьому не в значенні ідеальних перших основ права (такий підхід властивий теорії природного права, що була покладена до основи філософії права), а у значенні чинної системи правових норм. У такий спосіб на основі енциклопедії права і філософії права поступово створилась загальна теорія права, яка охоплює як філософське усвідомлення правової дійсності, так і загальні уявлення про систему юридичних наук. На початку XX ст. при вивченні «загальної юриспруденції» (теорії права) перейшли від порівняльного аналізу змісту правових норм і понять до досліджень структури, функцій правових норм і правових систем. Фахівці в галузі теорії права у Західній Європі Г.Кельзен і Л.Дюгі заснували «Міжнародний журнал теорії права». Тематика публікацій була орієнтована на розбір загальних проблем для різних правових систем: природа права, співвідношення держави і права, права та суспільства, фундаментальні поняття і методи теорії права. Теорія держави і права стала основною юридичною наукою.
В розвитку теорії держави і права в Європі був простій, пов’язаний з відродженням після Другої світової війни філософії права, зверненої не до досвіду, а до ідеї. У Радянському Союзі такої перерви в розвитку теорії держави і права не було, хоча не нехтували поширенням юридичної філософської думки. У 1960-х роках на основі розробок у нових галузях, таких як інформатика, кібернетика, деонтологічна логіка, соціологія права, почалося також відродження теорії держави і права. Сьогодні теорія держави і права є міждисциплінарною наукою. Вона застосовує результати як галузей юридичної науки, так і інших суспільних наук. При цьому має інтегруюче функціонцвання: по-перше, забезпечує взаємодію різних наук у правових дослідженнях, по-друге, об’єднує їхні результати з елементами філософії права. [4, c.320]
1.2. Предмет і функції загальної теорії держави і права
Теорія держави і права — механізм наукових знань про об’єктивні властивості держави і права (їх внутрішню структуру і логіку розвитку); про основні та загальні закономірності появи, розвитку і функціонування державно-правових явищ. Як і будь-якої іншої науки у теорії держави та права має свій метод та предмет. Предмет науки (або навчальної дисципліни) — це коло запитань, які вона досліджує та вивчає (відповідає на питання «що?»). Метод науки (або навчальної дисципліни) — це засіб їх сукупність, з допомогою яких вивчається предмет (відповідає на питання «як?»). Предмет теорії держави і права — об’єктивні ознаки держави і права, основні та загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державних і правових явищ.
Основні ознаки теорії держави і права:
1. Вивчає державу і право (або: державну і правову системи) у теоретико-узагальненому вигляді. Свідченням тому є категорії — загальні поняття: сутність держави, форма держави, тип держави, функція держави, сутність права, форма права, система права, правовідносини, механізм правового регулювання тощо.
2. Осягає не усе, а основні та загальні закономірності виникнення, розвитку, функціонування держави і права, їх можна назвати фундаментальними закономірностями, тому що вони однаково властиві різним державам і їх правовим системам. Для прикладу, «людина — право — держава» є закономірний системоутворюючий зв’язок, без якого неможливе законодавче закріплення і державне забезпечення прав і свобод людини. Такі основні і загальні закономірності своєрідні для виникнення держави і права, їх сутності, ознак, функцій апарату держави, режиму законності та правопорядку тощо. Вивчення закономірностей — це пізнання законів взаємозв’язку явищ.
3. Грунтується на цілісності та діалектичному зв’язку між державою і правом.
Держава і право — різні соціальні явища, що органічно пов’язані між собою, обумовлюють одне одного, перебувають у відносинах нероздільної єдності та взаємного проникнення. Уся будова держави та її діяльність регламентуються правовими нормами, а правові норми видаються і підтверджуються державою. Держава неможлива без права як засобу вирішення державних завдань і виконання своїх фундаментальних функцій. У нормах права держава одержує своє юридичне оформлення. Її діяльність реалізується тільки на підґрунті правових норм. У цьому відношенні велике значення конституцій, що закріплюють структуру держави, систему її органів, їх завдання, компетенцію, форми діяльності. Природне право, ідеї свободи і справедливості обумовлюються не державою і не нею даруються. Проте норми позитивного (законодавчого) права, що визначають реальне становище людини, містять різні нормативні розпорядження, які висловлюються правотворчими органами держави. Правозастосовчими органами вони виконуються, а правоохоронними органами охороняються від порушень. Не можна пізнати право і державу, досліджуючи їх ізольовано або протиставляючи одне одній. При науковому вивченні і викладанні курсу теорії держави і права цілком прийнятним є відносний поділ теорії держави і теорії права для розуміння особливостей кожної із них. Таким чином, теорія держави і права є:
— суспільною наукою, тому що вивчає такі суспільні явища, як держава і право;
— юридичною наукою, тому що вивчає лише державні і правові сторони громадського життя;
— загальнотеоретичною наукою, тому що виявляє і пояснює загальні та основні закономірності розвитку держави і права.
Предмет науки теорії держави і права є історичним. Він змінюється в міру залучення до сфери пізнання нових властивостей та явищ правової і державної дійсності, а також видалення всього того, що виявляється ілюзією, помилкою.
Функції певної науки – це основний напрямок впливу на сфери суспільного життя та на інші суспільні, і не тільки, процеси. Функції виникають внаслідок ретельного вивчення предмету. Вони пов’язані між собою тим, що об’єкт якраз таки визначає напрями впливу науки. Кожна функція теорії держави і права є унікальною та неповторною. Адже всі вони виконують якусь певну роль. Тому, основні функції такої науки як теорія держави і права є:
Онтологічна – вивчення і пояснення явищ і процесів державного і правового життя суспільства: вивчення в узагальненій формі основ державно-правової системи, пояснення об’єктивних процесів її розвитку.
Евристична – глибинне вивчення основних закономірностей розвитку держави і права, відкриття нових закономірностей, збагачення свіжими знаннями («нарощення» знань).
Прогностична – передбачення майбутнього розвитку держави і права на основі адекватного відображення його об’єктивних закономірностей.
Методологічна – інтеграція досягнень юридичних наук і юридичної практики та утворення універсальної юридичної мови, яка забезпечує однаковість у класифікації і оцінці явищ фахівцями різних галузей права; виступає як світоглядна філософія, що виросла із розуміння державно-правових явищ.
Ідеологічна – ідеологічний плюралізм, тобто вільний вибір теоретико-правових наукових підходів до вирішення питань прогресивного розвитку держави і права, що впливають на правову свідомість громадян і суспільства. Формування національної культури.
Прикладна або практично-організаторська – проведення теоретичних узагальнень юридичної практики, внесення рекомендацій для практичного вирішення поточних завдань державно-правового будівництва, тобто знаходженням себе як інструмента перетворення державного і правового життя [5, c.688].
Дані вище функції посідають місце головних для теорії держави і права. Проте деякі науковці, які працюють в галузі юриспруденції виділяють і інші. Так як теорія держави і права вивчає державно-правові явища в їх цілісності то однією із таких її функцій є узагальнююча.
Зміст такої функції є у тому, що теорія держави і права узагальнює всі інші знання з різноманітних юридичних наук. За допомогою цієї функції загальнотеоретична юриспруденція може здійснювати такий своєрідний «обмін» знань між правовими дисциплінами.
Отже, можна побачити, що жодна з функцій не є однаковими. І, тому, наприклад, евристична не може бути пов’язана з ідеологічною. Так як завдання їх зовсім різні. Адже розпізнання різного роду речей вимагають відповідно різні функції.
РОЗДІЛ ІІ. ВЗАЄМОДІЯ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА З ЮРИДИЧНИМИ ТА ІНШИМИ НАУКАМИ
2.1 Теорія держави і права , її взаємодія з суспільними науками
Теорія держави і права, маючи свій предмет, функції та метод, посідає особливе місце в системі суспільних (неюридичних) наук. Розберемо її співвідношення з філософією, економічною теорією, соціологією, політологією, соціальною психологією. Економічна теорія і теорія держави і права. Економічна теорія досліджує систему виробничих відносин, організацію господарського життя, поведінку індивідів та інститутів, які займаються виробництвом, обміном і споживанням товарів та послуг. Теорія держави і права використовує положення і висновки економічної теорії, у тому числі такі її категорії, як виробничі відносини, продуктивні сили, власність, статутний капітал тощо. Коли предмет економічної теорії охоплює закономірності економічних явищ, то предмет теорії держави і права — закономірності державних і правових явищ. Між цими науками є тісна взаємодія, взаємопроникнення і взаємовплив. Економічні відносини вимагають найадекватніших собі державно-правових інститутів. Інститути держави і права, виникаючи у відповідь на економічні потреби, самі виступають важливим чинником формування соціально-економічних відносин.[6, c.477]
Філософія і теорія держави і права. Філософія — це наука про основні закони розвитку природи, суспільства, мислення. Філософія виробляє узагальнену систему поглядів на світ, місце в ньому людини, загальні принципи буття та пізнання, вивчає пізнавальне, ціннісне, соціально-політичне, моральне, естетичне ставлення людини до світу. Крім того, філософія не залишає поза своєї уваги державу і право, але вона визначає їх сутність, природу, призначення і місце в системі соціальних явищ і цим обмежується. Що стосується до теорії держави і права, то вона вивчає державу і право багатогранно, звертаючись при цьому до передових досягнень філософії і користуючись філософськими категоріями — суть, зміст і форма, частина та ціле, можливість і дійсність, система та структура тощо. Філософія виробляє засоби світоглядної орієнтації людини, дає ключ до розгадки державно-правових явищ. Теорія держави і права озброює філософію матеріалами, які дозволяють робити узагальнення і формулювати загальні принципи соціального процвітання, свободи, а також виробляти загальнометодологічні принципи дослідження у галузі всіх окремих наук, в тому числі в царині держави і права. Не випадковістю є те, що філософія права як частина загальної філософії заснувала теорію держави і права, перетворилася на методологічне підґрунтя юриспруденції завдяки вивченню глобальних державно-правових категорій (передусім категорії «право»). Але філософія права не займається практичним вивченням звгальних закономірностей держави і права. Вона замінює собою теорію, покликану виконувати аналіз емпіричного матеріалу, що міститься в історично заснованих нормах права, у переплетінні випадкового і необхідного в правовій дійсності, порівнюючи з правовими системами держав. Філософія права концентрується на методологічному аспекті вивчення правових явищ і процесів, досліджує їх з філософської точки зору. Можна сказати, що філософія права — це система знань про фундаментальні принципи буття права, про онтологічну природу права, його людську і соціальну сутність. Головною частиною, фундаментом філософії права є філософія прав людини. В останній час, завдяки тісному зв’язку логіки і теорії держави і права, склалась як самостійна наука — логіка права. Її досягнення широко використовуються в теорії права. Соціологія і теорія держави і права. Соціологія — це наука про суспільство в цілому і окремі його структури, соціальні групи, про соціальні процеси, закономірності індивідуальної та групової поведінки. Об’єктом соціологічного дослідження є всі соціальні явища, в тому числі державно-правові. Будучи засобом вивчення держави і права, соціологія завдяки цьому збільшує свій власний предмет. Теорія держави і права користується результатами соціологічних експериментів для підвищення соціальної ефективності норм права, засобів покращення державного апарату, дослідження причин і умов правопорушень, вивчення рівнів правосвідомості, соціальної структури тощо. Між цими науками утворилася соціологія права як наука про соціальні умови існування, розвитку і дії права. [7, c.420]
Політологія і теорія держави і права. Політологія досліджує політику — діяльність і відносини у здійсненні влади в суспільстві, а також закономірності роботи і розвитку політики і політичної влади, політичних інтересів, зв'язків, свідомості, діяльності. Об’єкт політології — політичне життя суспільства в різних проявах, діяльність держави та її органів, політичних партій, політичних і громадських організацій, поведінка людей та ін. Питань права політологія торкається менше (лише при вивченні методів досягнення влади праву відводиться першорядне місце), а питання держави, поєднання цивільного суспільства і держави, людини і держави в ній посідають чимале місце. Однак їх вивчення відбувається з точки зору політичної, а не юридичної. Теорія держави і права покликана досліджувати державу як правове явище. Політологія в певний спосіб, як і філософія, забезпечує теорію держави і права матеріалом, який дозволяє різнобічно дослідити запитання про місце держави і права у політичній сфері та політичних процесах, про взаємодію держави з іншими політичними інститутами. В свою чергу, політологія використовує теоретико-юридичні досягнення у дослідженні проблем держави. Між теорією держави і права та політологією формується наука політології права як система знань про державну правову політику, про стрижневі напрямки політичного розвитку держави і права, що грунтуються на об’єктивних закономірностях цього розвитку.
Соціальна психологія і теорія держави і права. Соціальна психологія (від грец. psyche — душа, logos — вчення) досліджує закономірності, механізми і факти психічного життя людини, соціальної групи, суспільства. Її увага зосереджена на закономірностях поведінки людей, обумовленої їх відношенням до соціальних груп. Успіх соціальної психології враховуються теорією держави і права при вивченні правосвідомості, ефективності впливу права на поведінку людей тощо. Соціальна психологія сприяє теорії держави і права узагальнювати результати практичної діяльності державно-правових інститутів (у першу чергу інститутів управління), поведінки посадових осіб і громадян за допомогою виявлення соціально-психологічних механізмів. Між соціальною психологією та правом успішно розвивається правова психологія, яка вивчає психічні закономірності практичної юридичної діяльності.[13,c.544]
2.2. Місце теорії держави серед інших юридичних наук
Теорія держави і права відноситься до системи юридичних наук, об’єднаних загальною назвою — правознавство. За класифікацією юридичних наук вона належить до теоретико-історичних наук разом з історією держави і права та історією політичних і правових вчень. Історія держави і права вивчає процеси історичного поступового удосконалення державно-правових форм життя конкретних країн у хронологічному порядку, інакше використовує переважно історичний метод. Теорія держави і права вивчає розвиток держави і права в узагальнено-теоретичному вигляді, тобто застосовує переважно формально-логічний метод. Конкретні показники історії держави і права користуються теорією держави і права для теоретичних узагальнень, вироблення загальних закономірностей розвитку держави і права різноманітних народів у конкретні історичні періоди. Історія вчень про державу і право досліджує і висвітлює історію виникнення і розвитку теоретичних знань про державу і право. Історично закономірний процес збирання людьми уявлень про державно-правові явища відбивається у вченнях, теоріях, ідеях мислителів різних народів світу (Аристотеля, Монтеск’є, Руссо, Канта та ін.). Теорія держави і права вивчає результати їх пошуків у вигляді узагальнень та відіграє чималу роль як одна із найважливіших передумов вдосконалення теоретичних розробок проблем держави і права. Історія вчень про державу і право начебто виступає історичною частиною теорії держави і права. Вона поставляє матеріал про історичне формування поняттєвого апарату теорії. Приміром, теорія держави і права вивчає проблему державного суверенітету (поняття, види, ознаки). Історія вчень про державу і право надає відомості про те, коли (XVI ст.), ким (французьким мислителем Жаном Боденом) і у зв’язку з чим (з метою обгрунтування абсолютної монархії) уперше було розроблене поняття державного суверенітету, розкриває його загальні ознаки в трактуванні цього мислителя. Теорія держави і права — наука, що має відносну самостійність щодо інших юридичних наук завдяки безпосередньому зв’язку з державно-правовою дійсністю. Всі галузеві юридичні науки — емпіричні. Це означає, що усі вони грунтуються на фактах, тобто на даних або явищах, що спостерігаються і піддаються перевірці. Завдання теорії держави і права полягає в тому, щоб систематизувати, витлумачити та узагальнити факти державно-правової дійсності. Вона вносить порядок і смисл до набору фактів, налагоджує належні взаємозв’язки між ними і виводить з них деякі узагальнення. Теорія без фактів може бути порожньою, але факти без теорії — абсурдні. Теорія держави і права вивчає загальні закономірності державних і правових явищ в цілому, незалежно від того, у якій конкретній сфері громадського життя вони відбуваються. Вона сама безпосередньо, за допомогою своїх методів і прийомів осягає головне і глибинне у праві та державі, знаходячи чого в юридичній практиці [8, c.608].
Теорія держави і права — узагальнююча загальнотеоретична наука порівняно з іншими юридичними науками, яка інтегрує їх досягнення. Галузеві юридичні науки (наука кримінального права, наука цивільного права, наука адміністративного права тощо.) вивчають певні державно-правові явища (правовідносини, правопорушення та ін.) з точки зору характеристики, властивої даним явищам у конкретних сферах правового і державного життя. Кожна з наук, близьких із теорією держави і права, орієнтуються лише на один з аспектів вивчення держави і права.
Теорію держави і права відрізняє узагальнюючий, об’єднуючий та цілісний підхід, який враховує результати досліджень інших наук для вироблення найвідповіднішої позиції у змалюванні, аналізі та поясненні «правових даних». Теорія держави і права не підміняє теорію галузевих юридичних наук і не розчиняється в ній. Кожна галузева юридична наука вивчає закономірності та особливості свого предмета. Сфера теоретичних узагальнень в галузевих юридичних науках значно меньша, ніж у теорії держави і права. Так, теорія держави і права вивчає не кримінально-правові злочини (галузь науки кримінального права), не цивільно-правові правопорушення (галузь науки цивільного права) та інші, а правопорушення в узагальненому вигляді, враховує загальне і особливе, яке властиве усім видам правопорушень. [12, c. 766]
В межах теорії держави і права відбувається підсумовування знань, отриманих галузевими та спеціальними юридичними науками, а ще загальнотеоретичних даних, отриманих при вивченні юридичної практики. Іншими словами, теорія держави і права є систематизований результат знань, накопичених окремими юридичними науками і юридичною практикою. Теорія держави і права — методологічна, базова наука відносно галузевих юридичних наук. Її висновки, загальнотеоретичні положення, які є підґрунтям для вирішення спеціальних питань галузевих наук. Виробляючи власну галузеву теорію, ці юридичні науки керуються методологічними положеннями теорії держави і права. Так, модель правового статусу підозрюваного (галузь науки кримінального процесу) грунтується на загальнотеоретичній моделі правового статусу людини. Теорія держави і права формує свої висновки в тісному зв’язку з галузевими науками, користується фактичними матеріалами, які містяться в них, спирається на їх досягнення. Це забезпечує цілісність наукових уявлень і єдність категоріального апарату в усіх юридичних науках.
Основні державно-правові категорії поняттєвого апарату науки теорії держави і права — головні для всієї юридичної науки. В взаємовідносинах теорії держави і права та галузевих юридичних наук є своєрідна рівноправність, що полягає у взаємному збагаченні і взаємній допомозі в вивченні системи закономірностей держави і права. Отож, місце теорії держави і права в системі юридичних наук визначається тим, що вона:
1) є загальнотеоретичною, методологічною, базовою щодо інших юридичних наук;
2) об’єднує і використовує дані і висновки юридичних наук з метою більш глибоких загальнотеоретичних узагальнень;
3) досліджує (змальовує, аналізує, пояснює) основні закономірності розвитку держави і права в цілому,
4) виробляє загальні поняття, принципи, на які спираються інші юридичні науки.[9, c.432].
РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ
Особливо на сучасному етапі державотворення зростає роль теорії держави і права. Вона сьогодні виконує соціальне замовлення переоцінки, переосмислення класичного державно-правового матеріалу. Під впливом нових фактів, нових відносин та нових вимог у суспільному житті теорія держави і права наділяє соціальні інститути новими значеннями, такими як: громадянське суспільство, правова держава, приватна власність, публічне і приватне право, верховенство права, принципи розподілу влади, правові системи сучасності. Крім того, теорія держави і права є теоретичною основою сучасного законодавства. Вона безпосередньо з допомогою своїх методів і прийомів виявляє головне і найбільш важливе у державі і праві, виходячи з юридичної практики.
Отож, з’являються нові розробки, матеріали, які відмінні за рівнем і якістю, але загалом відображають позитивний процес формування різних напрямів об’єктивного наукового аналізу проблем держави і права. Виникло розмаїття підходів до розуміння сутності й вивчення інститутів держави і права. У зв’язку з цим постало питання оптимального поєднання сучасних розробок державно-правових явищ з традиційними, усталеними, визнаними класичними для державно-правового життя матеріалами та поглибленого пізнання різноманітних правових систем сучасності.[10, c.204]
Водночас потрібно зазначити, що у сучасній науці загальної теорії держави і права мало уваги приділено аналізу сучасних міжнародно-правових проблем сутності її об'єкту та предмету, функціональне призначення у формуванні праворозуміння юристів-міжнародників, вдосконалення методології викладання цієї фундаментальної науки та її призначення в юридичній підготовці фахівців міжнародного права в освітній системі сучасної України з метою напрацювання єдиних квалифікаційно-освітних стандартів.
Методологічна криза (у світогляді, невмінні застосовувати традиційні методи, за відсутності нових шляхів і засобів пізнання), наслідки якої ще зберігаються у вітчизняному правознавстві, значною мірою пояснюється тим, що в науці загальної теорії держави і права був істотно деформований такий важливий механізм її саморозвитку, як методологічне відображення аналізу наукових проблем.
На відміну від спрощеного, ідеологічно упередженого підходу, характерного для радянської юридичної науки, методологія в сучасній українській юриспруденції розглядається як складне багатоаспектне утворення. Слід зазначити, що у методологічних дослідженнях вітчизняних науковців не завжди адекватно відтворюється принцип, що став загальновизнаним у сучасній науці теорії держави і права.Завжди слід мати на увазі, що пізнавальні засоби слід розглядати разом із суб’єктом, який їх використовує. Тобто методологічний аналіз правопізнання передбачає виділення особливого предмета — діяльності суб’єкта правопізнання, у тому числі в певному соціокультурному контексті. Разом з тим методологія вивчає правила, методи і принципи наукової діяльності, а також прояви діяльності, пов'язані зі світоглядом суб'єкта, соціально-культурними умовами діяльності та його ціннісними орієнтаціями. Разом з тим методологія правової науки певною мірою набуває ознак «соціології правової науки», оскільки лише так можна повною мірою розкрити походження активності суб’єкта пізнання, якого ніколи не можна розглядати лише як абстрактну «гносеологічну» сутність.
Водночас при вирішенні методологічних проблем сучасної юриспруденції (особливо галузевих наук) слід враховувати суперечливу тенденцію та намагання – «повернутись до витоків», тобто опору на традицію «класичної юриспруденції». Це часто трапляється, коли теоретично-методологічні підходи, які формують сучасний світ, свідомо ігноруються у відповідь на новітні особливості та виклики правового життя [11, c.368].
Зокрема в останні роки важливим фактором розвитку як правового життя, так і науки загальної теорії держави і права, стає глобалізація права, тобто посилення єдності в розмаїтості транснаціонального розвитку права, як соціального феномена, усе більше визначеного не стільки політичними функціями національних держав, скільки спільністю соціального і політичного розвитку сучасних демократій. Наслідком цього глобалізаційного процесу права стають не лише процеси гармонізації національних правових систем, а й зближення національних правових шкіл як у частині проблематики досліджень, так і світоглядно-теоретичних орієнтаціях та методологічних підходах пізнання сутності державно-правових реалій, формування праворозуміння і підготовки фахівців міжнародного права. Як відомо, у вітчизняному правознавстві панувало принципово інше ставлення до права і правової науки, що пояснювалося методологічним впливом моделі «базис - надбудова». Зокрема, у радянський час з дослідницьких позицій, які перебували у жорстких рамках економічного детермінізму, право ставилося у безумовну залежність не тільки від економічного базису, а й дуже часто від інших соціальних факторів. Усе це призводило до таких крайніх позицій, коли праву відводилася у суспільстві просто службова роль. Зокрема Д.А. Шерімов зазначав про те, що «загальна теорія держави і права у тісній співпраці з іншими сферами наукового знання формулює наукові закони, поняття і визначення державних і правових явищ, які дозволяють не тільки пізнати сутність, зміст і форми держави і права, вдосконалювати їх службову роль у суспільному житті, але й використовувати державу і право для революційного реформування суспільства» [16, с. 136]. Соціальні наслідки такої системи понять і уявлень безпосередньо відобразились на праворозумінні та кваліфікації вітчизняних юристів, коли така «наукова» позиція відігравала не останню роль у формуванні аналогічних професійних юридичних знань і соціального статусу юридичної професії, коли правознавці вбачали своє професійне завдання в обгрунтуванні ідеологічних установок і в оформленні політичних дій влади.
Слід зазначити, що ідея соціально-економічної детермінації права впроваджена в наукову правосвідомість досить серйозно. Його сліди помітні в сучасних теоретичних працях, особливо в тих, чиї автори, безсумнівно, прагнуть висловити нові погляди на юридичні питання та звернутися до новітніх методологічних узагальнень.
Аналізуючи сучасний стан правової науки, сприйняття та об’єктивне відображення сучасної державно-правової дійсності, зроблено висновок, що для її розвитку надзвичайно важливе значення мають напрямок, темп та інтенсивність філософського осмислення сутності об'єкту та предмету науки теорії держави і права з позицій загальноцінісних категорій.
Висновки
Правознавство, як суспільна наука, відіграє важливу роль у формуванні правосвідомості людей. Поділяється на галузеві та міжгалузеві, теоретично - історичні, спеціально - прикладні та порівняльні дослідження національно-правових наук. Кожна з них містить свою власну дисципліну, з конкретними об’єктами, темами, цілями, методами та функціями. Теорія держави і права належить до теоретико-історичної юриспруденції. Вона вважається основою всіх інших. Ця дисципліна відрізняється від інших дисциплін тим, що її основним завданням є вивчення взаємодії державно-правових явищ. Теорія держави і права виконує багато функцій. Це і прогностична, евристична, онтологічна, прикладна, і звісно методологічна. Звичайно, як і будь-яка усталена наука, загальнотеоретична юриспруденція також має свій предмет і об’єкт, якими є держава та право у всій різноманітності.
Особливістю цієї науки є те, що вона вивчає не лише внутрішні державно-правові явища, а й всесвітні. Наприклад, правові джерела всіх країн або правова система світу. Для вивчення цих питань теорія держави і права приймає певні методи. До них належать загальний синтез, аналіз, аналогія, узагальнення та спеціальні, і вони використовуються лише для розкриття явищ, пов’язаних з правовою матерією та державою. До спеціальних методів належать: порівняльно-правовий, історичний, метафізичний, нормативно-догматичний, функціональний, метод правового експерименту, статистичний, метод правового моделювання, діалектичний тощо. Знову ж таки, жоден з цих методів не схожий. Кожен з них має своє призначення.
Місце теорії держави і права в суспільно-правових науках можна пояснити широким вивченням нею різноманітних питань, що стосуються державно-правових явищ. Звісно, вона посідає перше місце у юридичній науці.
Адже теорія держави і права є базовою теоретико-історичною наукою. Слово «базова» можна трактувати як «основна». Тобто без неї було б важко викладати наступні науки. Вона – перший крок до кар’єри юриста. Слід також враховувати, що знання, отримані в ході вивчення теорії держави і права, допомагають майбутнім юристам зрозуміти природу фундаментальних засад юридичної техніки, без яких професійна діяльність у сфері права була б неможлива. Обізнаність із поняттями таких видів юридичної діяльності, як правозастосовна, правотворча та інтерпретаційна діяльності, які є видами юридичної діяльності, слугує важливою умовою для досягнення мети та завдань, які постають перед юристами-професіоналами.
Тому знання, отримані студентом під час вивчення теорії держави і права, формують його правову культуру та правильне ставлення до чинного законодавства.
Отож, теорія держави і права є однією з найважливіших юридичних наук, що має важливий вплив на формування професійної майстерності юристів. Тому, якщо ми хочемо стати висококваліфікованими фахівцями в правовій сфері, теорія держави і права неодмінно допоможе нам досягти цієї мети.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
Бірта Г. О. Методологія і організація наукових досліджень: навч. посіб. /Г.О. Бірта, Ю.Г. Бургу. – Київ: «Центр учбової літератури», 2014. – 142с.
Ведєрніков Ю. А. Теорія держави і права: навч. посіб. / Ю.А. Ведєрніков,
А.В. Папірна. – Київ: Знання, 2008. – 333с.
3. Волинка К. Г. Теорія держави і права: навч. посіб. / К. Г. Волинка. – Київ: МАУП, 2003. – 240с.
4. Гончаренко В. Г. Юридичні терміни: тлумачний словник / В.Г.
Гончаренко, П.П. Андрушко, Т.П. Базова. – Київ: Либідь, 2004. – 320 с.
5. Зайчук О. В. Теорія держави і права. Академічний курс: підручник / О.В.
Зайчук, Н.М. Оніщенко. – Київ: Юрінком Інтер, 2006. – 688с.
6. Кельман М. С. Загальна теорія держави і права: підручник / М.С.
Кельман, О.Г. Мурашин. – Київ: Кондор, 2006. – 477с.
7. Кравчук М. В. Проблеми теорії держави і права (опорні конспекти): навч. посіб. – 3-тє вид., змін. й допов. / М. В. Кравчук. – Тернопіль: Економ. думка, 2016. – 420 с.
8. Кравчук М. В. Теорія держави і права (опорні конспекти): навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. – вид. 3-є, переробл. й доповн. / М. В. Кравчук. – Тернопіль: ТзОВ «Тернограф», 2013. – 608 с.
9. Крестовська Н. М. Теорія держави і права: елементарний курс / Н. М.
Крестовська, Л. Г. Матвеєва. – Харків: ТОВ «Одіссей», 2008. – 432 с.
10. Лук’янов Д. В. Теорія держави і права: посіб. для підготовки до держ. іспитів / Д. В. Лук’янов, С. П. Погребняк, В. С. Смородинський. – Харків: Право, 2015. – 204 с.
11. Петришин О. В. Теорія держави і права: підручник / О. В. Петришин, В.С. Смородинський, С. П. Погребняк. – Харків: Право, 2015. – 368 с.
12. Скакун О. Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): підручник / О. Ф. Скакун. – Харків: Еспада, 2006. – 776 с.
13. Сухонос В. В. Теорія держави і права: підручник / В. В. Сухонос . – Суми: Університетська книга, 2014. – 544 с.
14. Цвік М. В. Загальна теорія держави і права: підручник для студ. юрид.
вищ. навч. закл. / М. В. Цвік, О. В. Петришин та ін. – Харків: Право, 2009.– 584 с.
15. Шестопалова Л. М. Теорія держави і права: навч. посіб. / Л. М.
Шестопалова . – Київ: Паливода А. В., 2012. – 255 с.
16. Шеримов Д.А. Общая теория государства и права: предмет,структура, функции.- С. 136.