Ім'я файлу: Курсова Теорія оптики.docx
Розширення: docx
Розмір: 118кб.
Дата: 13.07.2020
скачати
Пов'язані файли:
Vidi_ametopiyi_ta_osn_yikh_kor_Kursach.doc
Розширення: docx
Розмір: 118кб.
Дата: 13.07.2020
скачати
Пов'язані файли:
Vidi_ametopiyi_ta_osn_yikh_kor_Kursach.doc
Курсова робота
На тему:Теоритичні основи оптики.
Корекція аметропії.
Підготувала
студентка
Львівського медичного
Коледжу
Після дипломної освсіти
Коверя Тетяна Олександрівна
Київ 2020
Зміст
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Порушення зору як медична проблема.
1.1. Око та його функції.
1.2. Основні порушення зору.
1.2.1. Короткозорість (міопія).
1.2.2. Далекозорість (гіперметропія).
1.2.3. Астигматизм.
Розділ 2. Фізична реабілітація осіб з порушенням зору засобами фізичної культури.
2.1. Вправи при ускладнених формах короткозорості.
2.2. Фізичні вправи, що сприяють поновленню глибинного зору.
Розділ 3. Фізична реабілітація осіб з порушенням зору засобами фізіотерапії.
3.1. Санаторно-курортне лікування хвороб ока і його придатків.
3.2. Фізіотерапевтичні методи дії при порушеннях зору.
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Актуальність теми дослідження. Для сприйняття інформації про стан навколишнього зовнішнього світу служать складні і досконалі нервові прилади – органи почуттів. До них відносяться й очі.
Завдяки зору людина розрізняє дрібні деталі предметів і самі предмети, правильно визначає їхнє місце розташування в просторі, сприймає найбагатшу гаму колірних відтінків. Зір дозволяє нам займатися кваліфікованою виробничою працею, читати, писати, малювати, дивитися кінофільми, спектаклі та інші видовищні заходи. Втрата зору – велике нещастя.
У нормальному оці чітке зображення віддалених предметів можливе при повному розслабленні акомодаційного механізму. Але в багатьох людей внаслідок збільшення поздовжньої вісі ока або перенапруження війкового м'яза паралельні промені від предметів фокусуються перед сітківкою, тому зображення предмета розпливається. Це порушення нормального заломлення (рефракції) променів називають короткозорістю.
У далекозорому оці промені віддалених предметів заломлюються за сітківкою. Це відбувається внаслідок зменшення поздовжньої вісі ока. Для корекції порушень перед короткозорим оком розміщують ввігнуту (розсіюючу) лінзу, а перед далекозорим – двоопуклу, збільшуючу заломлення променів лінзу.
Велике значення у профілактиці і лікуванні порушень зору має комплекс фізіотерапевтичних заходів, які поряд із мекаментозною терапією сприяють швидшому і якіснішому відновленню порушених функцій організму.
Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.
Об'єктом дослідження є процес фізичної реабілітації.
Предметом дослідження є проблема фізичної реабілітації хворих при порушеннях зору.
Метою дослідження є теоретичне обґрунтування необхідності і суті фізичної реабілітації при порушеннях зору.
Мета роботи зумовлює виконання таких завдань:
дослідити порушення зору як медичну проблему;
охарактеризувати підстави для застосування лікувальної фізичної культури при порушеннях зору;
висвітлити основні засади фізичної реабілітації осіб з порушенням зору засобами фізіотерапії.
Розділ 1. Порушення зору як медична проблема
1.1. Око та його функції
Око (рис. 1.1, 1.2) – орган сприйняття світлового роздратування. Око, або очне яблуко, має не зовсім правильну кулясту форму і поміщається в кістковій воронці – очній ямці. Ззаду і з боків воно захищене від зовнішніх дій кістковими стінками очної ямки, а спереду – повіками. Внутрішня поверхня повік і передня частина очного яблука, за винятком рогівки, покрита слизистою оболонкою – кон'юнктивою.
Рис. 1.1. Вид ока спереду [1, 6]:
1 – брова, 2 – верхня повіка, 3 – склера, покрита кон'юктивою, 4 – зовнішній кут повік, 5 – нижня повіка, 6 – зіниця, 7 – райдужна оболонка, 8 – рогова оболонка, 9 – внутрішній кут повік
Рис. 1.2. Горизонтальний розріз ока [1, 6]
Рухи очного яблука здійснюються за допомогою зовнішніх очних м'язів. Їх шість на кожному оці. Одним кінцем вони прикріпляються до заднього відділу очної ямки, а іншим – до поверхневих шарів очного яблука. Зовнішня щільна оболонка ока називається склерою. Це щільна непрозора тканина білого кольору. Вона має опорне і захисне значення. На передній відкритій стороні ока склера переходить у тонку й прозору рогівку.
Під склерою знаходиться судинна оболонка ока, яка забезпечена великою кількістю кровоносних судин. Вони забезпечують живлення тканин ока. У передньому відділі очного яблука судинна оболонка переходить у війкове (циліарне) тіло і райдужну оболонку (радужку).
У війковому тілі знаходиться м'яз, пов'язаний із кришталиком і регулюючий його кривизну. Кришталик – це прозоре еластичне тіло, що має форму двоопуклої лінзи.
Райдужна оболонка розташована за рогівкою. У центрі радужки є круглий отвір – зіниця. Величина зіниці може змінюватися, і залежно від цього в око потрапляє більша або менша кількість світла.
Тканина райдужної оболонки містить особливу фарбувальну речовину – меланін. Залежно від кількості цього пігменту колір радужки коливається від сірого і блакитного до коричневого, майже чорного.
Між рогівкою і радужкою, а також між радужкою і кришталиком є невеликі простори, звані відповідно передньою і задньою камерами ока. У них знаходиться прозора рідина – водяниста волога. Вона забезпечує поживними речовинами рогівку і кришталик, які позбавлені кровоносних судин. Порожнина ока позаду кришталика заповнена прозорою желеподібною масою – склоподібним тілом.
Внутрішня поверхня ока вистелена тонкою, вельми складною за будовою сітчастою оболонкою – сітківкою, або ретиною. Вона містить світлочутливі клітини, названі із-за своєї форми колбами і паличками. Нервові волокна, що відходять від цих клітин, збираються разом і утворюють зоровий нерв, який прямує в головний мозок.
Світлові промені від даних предметів, проникаючи через зіницю в око, діють на світлочутливі клітини сітківки – колбочки і палички – і викликають у них нервове збудження, яке передається по зоровому нерву в кірковий центр зору, розташований у потиличних долях мозку. В корі головного мозку відбувається дуже складний процес переробки збуджень, у результаті якого народжується зорове відчуття, тобто виникає суб'єктивний образ об'єктивного світу.
У сітчастій оболонці налічується приблизно 125 мільйонів паличок і 6 мільйонів колбочок. Головна маса колбочок зосереджена в центральній області сітківки, званої жовтою плямою. У міру віддалення від центра число колбочок зменшується, а паличок – зростає. На периферії сітківки є тільки одні палички.
Колбочки призначені для денного зору. Вони малочутливі до слабкого освітлення. З їх допомогою сприймаються форма, колір і деталі предметів. У цьому беруть участь і палички, але їх головне призначення – працювати при слабкому освітленні – у сутінках або вночі.
Жовта пляма, особливо його центральна ямка, – місце найкращого зору. Цей зір називається центральним. Зір решти частин сітківки значно менш чіткий. Центральний зір дозволяє розглядати дрібні деталі предметів, периферичне – дає можливість орієнтуватися в просторі. При значному порушенні периферичного зору самостійне пересування стає майже неможливим. Темною ніччю при чистому повітрі око може бачити світло звичайної свічки на відстані 25-27 км. Але ще більш дивовижна здатність органу зору змінювати цю чутливість, що дозволяє орієнтуватися в оточуючому і в яскравий сонячний день, і в темну ніч.
Здатність ока пристосовуватися до різної яскравості освітлення називається адаптацією [1, 8].
Для звикання очей до нового ступеня освітлення потрібний певний час. Потрапивши з добре освітленого приміщення в напівтемне, ми спочатку нічого не бачимо. Проте поступово чутливість ока підвищується, і ми починаємо розрізняти оточуючі нас предмети.
При деяких захворюваннях ока порушується здатність орієнтуватися в умовах слабкого освітлення. Вдень людина бачить добре, а у сутінках – погано. Такий стан називається гемералопією, або "курячою сліпотою". Іноді він може виникати при нестачі в організмі вітамінів, головним чином вітаміну А, який, як припускають, бере участь у відновленні світлочутливої речовини паличок сітківки.
Виключно важливою є здатність нашого органу зору розрізняти нескінченну різноманітність колірних відтінків.
Відомо, що всі колірні тони утворюються при змішуванні семи основних кольорів спектру, на які розкладається денне (біле) світло, проходячи через призму. Це – червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій і фіолетовий. М.В. Ломоносов уперше довів, що названі сім кольорів можна отримати при змішуванні трьох із них – червоного, зеленого і фіолетового (або синього). На цій підставі вчені Т. Юнг і Г. Гельмгольц висловили припущення про існування в сітківці трьох елементів (або компонентів), кожний з яких призначений для переважного сприйняття тільки одного з цих кольорів. При дії на око колірних променів збуджуються три елементи, але різною мірою, що й дозволяє сприймати всю різноманітність колірних відтінків.
Природжені розлади колірного зору відомі з давніх пір. Вони були названі дальтонізмом.
Повна колірна сліпота, коли весь світ з його неосяжним багатством кольорів і фарб сприймається в сірому кольорі, зустрічається вкрай рідко. Часткова колірна сліпота, при якій кольори сприймаються неправильно – явище вельми поширене.
Розлади колірного зору можуть виникати і при деяких захворюваннях очей.
Для розуміння здатності ока розрізняти форму й величину даного предмета користуються поняттям гостроти зору. Мірилом гостроти зору служить кут, під яким видно предмет (рис. 1.3). Чим менший цей кут, тим вища гострота зору. У більшості людей мінімальна величина точки зору рівна 1 хв. Прийнято рахувати цей кут нормою, а гостроту зору ока, що має найменшу точку зору в 1 хв. – одиницею гостроти зору, або середньою величиною норми. Іноді здорове око може володіти гостротою зору дещо меншою, ніж одиниця. Зустрічається й гострота зору, що значно перевищує одиницю.
Найбільш високою зоровою здатністю володіє центральна ямка сітківки. У міру віддалення від центру гострота зору падає. Так, на відстані 5° вона вже вчетверо менше, ніж у центрі, а на крайній периферії складає лише соті долі центральної гостроти зору.
Рис. 1.3. Точка зору [1, 10]
Рис. 1.4. Схема акомодації [1, 11]
Око людини є своєрідною оптичною камерою, в якій можна виділити світлочутливий екран-сітківку і світлозаломлюючі середовища, головним чином рогівку і кришталик. Кришталик за допомогою зв'язки сполучений з циліарним м'язом, розташованим широким кільцем позаду кореня райдужної оболонки. Завдяки діяльності цього м'яза кришталик може змінювати свою форму, ставати більш або менш опуклим і відповідно сильніше або слабкіше заломлювати потрапляючі в око промені світла (це явище було названо акомодацією). Акомодація для органу зору має велике значення (рис. 1.4). Вона дозволяє виразно бачити предмети, розташовані на різній відстані, забезпечуючи поєднання фокусу потрапляючих у око променів від даного предмета з сітчастою оболонкою.
Рефракція – це заломлююча здатність ока при спокої акомодації, коли кришталик максимально сплощений. Розрізняють три види рефракції ока: відповідну (еметропічну), далекозору (гіперметропічну) і короткозору (міопічну).
В оці з відповідною рефракцією паралельні промені, що йдуть від далеких предметів, перетинаються на сітківці (рис. 1.5, а). Тим самим забезпечується виразне бачення предмету. Для отримання на сітківці ясних зображень, розташованих поблизу предметів, таке око повинне підсилити свою заломлюючу здатність за рахунок напруження акомодації, тобто шляхом збільшення кривизни кришталика. Чим ближче знаходиться даний предмет, тим
більш опуклим стає кришталик, щоб перенести фокусне зображення предмету на сітківку.
Рис. 1.5. Хід променів і місце їх перетину у відповідному (а), далекозорому (б) і короткозорому (в) оці [1, 13]Далекозоре око володіє відносно слабкою заломлюючою здатністю. У такому оці паралельні промені, що йдуть від предметів, розташованих вдалині, перетинаються за сітківкою (рис. 1.5, б). Для переміщення зображення на сітківку далекозоре око повинне підсилити свою заломлюючу здатність за рахунок потовщення кришталика вже при розгляді віддалених предметів.
У короткозорому оці паралельні промені, що йдуть від далеких предметів, перетинаються попереду сітківки, не доходячи до неї (рис. 5, в). Такому оку, заломлююча здатність якого і без того велика, акомодація допомогти не в змозі.
Про ступінь далекозорості або короткозорості судять за оптичною силою скла, яке, будучи приставленим до ока в умовах спокою акомодації, так змінює напрям паралельних променів, які потрапляють у нього, що вони перетинаються на сітківці.
Розрізняють далекозорість і короткозорість слабкого (до 3 діоптрій), середнього (від 4 до 6 діоптрій) і високого ступеня (більше 6 діоптрій).
Для ясного бачення предмету фокус променів, які потрапляють у око, повинен співпадати з сітківкою. Але це не єдина умова для ясного бачення. Щоб розрізнити тонкі деталі предмета, необхідно, щоб його зображення потрапило на область жовтої плями сітківки, розташовану прямо навпроти зіниці.
Центральна ділянка жовтої плями є місцем найкращого бачення. Лінію, що з'єднує даний предмет з центром жовтої плями, називають зоровою лінією (або зоровою віссю), а здатність одночасно направляти на даний предмет зорові лінії обох очей – конвергенцією. Чим ближче знаходиться зоровий об'єкт, тим більше повинні сходитися зорові лінії (рис. 1.6).
Рис. 1.6.Конвергенція при розгляді більш віддаленого (I) і менш віддаленого (II) від очей предмета [1, 13]Між акомодацією і конвергенцією є певна залежність: більше напруження акомодації вимагає більшого ступеня конвергенції, і, навпаки, слабка акомодація супроводжується меншим ступенем сходження зорових ліній обох очей.
1 2 3 4 5