1   2   3   4
Ім'я файлу: ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ПОЧУТТЄВО-ЕМОЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ ДІТЕЙ
Розширення: docx
Розмір: 77кб.
Дата: 15.09.2021
скачати

ЗМІСТ




РОЗДІЛ 1 3

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ПОЧУТТЄВО-ЕМОЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ ДІТЕЙ СЕРЕДНЬОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ 3

1.1. Почуттєво-емоційна культура як складова духовного розвитку дитини 3

1.2. Особливості формування почуттєво-емоційної культури у дітей середнього дошкільного віку 16

1.3. Народна іграшка як засіб формування почуттєво-емоційної культури середніх дошкільників 22

Висновки до першого розділу 32

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 34

ДОДАТКИ 39





РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ПОЧУТТЄВО-ЕМОЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ ДІТЕЙ СЕРЕДНЬОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ



1.1. Почуттєво-емоційна культура як складова духовного розвитку дитини




Почуттєво-емоційна культура особистості являє собою складну систему своєрідних відгуків на дійсність, що постійно змінюється. Почуттєво-емоційна сфера характеризує індивідуальність людини, що включає емоції, почуття та самооцінку. Основним елементом почуттєво-емоційної сфери є емоції. Широта й багатогранність поняття «емоції» визначили наявність безлічі історичних і сучасних напрямів, сформованих у процесі вивчення цієї проблеми (зокрема, біологічна, інформаційна, функціональна, мотиваційна теорії емоцій та ін.).

Аналіз наявних поглядів дозволяє зробити висновок про подвійну зумовленість емоцій: з одного боку, це потреби (мотивація), з іншого – особливості впливу (ситуації). Поняття «емоції» часто розглядається як тотожне поняттю «почуття». Між психологами та педагогами дотепер немає єдності у визначенні емоцій і почуттів. Окрім відсутності подібності в теоріях, присвячених розгляду емоційних станів, складність класифікації цих явищ зумовлена ​​ще й семантикою розмовного мовлення, в якому радість, наприклад, може називатися емоцією, афектом, почуттям або навіть відчуттям.

Передумовою розвитку почуттів є їхня суспільна природа, яка визначає характер вчинків людини, сприяє її емоційному розвитку. Під емоційним розвитком особистості розуміється поступова диференціація емоцій, усвідомлення своїх почуттів і почуттів іншої людини, розширення кола об’єктів та суб’єктів, що викликають емоційний відгук, збагачення переживань і формування умінь регулювати й контролювати почуття [СЕРГЕЕВА, с. 197].

Ще більш вагоме місце займають почуття, які характеризують людину як особистість, є досить стійкими та мають самостійну мотиваційну силу. Почуттями визначається ставлення до навколишнього світу, вони стають моральними регуляторами вчинків і взаємин людей. Виховання з психологічного погляду є значною мірою процесом формування благородних почуттів. Іноді вони можуть бути й низинними (заздрість, злість, ненависть та ін.). В особливий клас виділяються естетичні почуття, які формують погляд людини на світ прекрасного.

Багатство та різноманітність людських почуттів є гарним індикатором рівня її психологічного розвитку. Пристрасті й стреси, на відміну від настроїв, афектів і почуттів, несуть, як правило, негативне навантаження. Сильна пристрасть придушує інші почуття, потреби й інтереси, робить людей односторонньо обмеженими у своїх прагненнях, а стрес взагалі руйнівно діє на психіку людини, поведінку, стан здоров’я. Сукупність настроїв, афектів, почуттів і пристрастей утворює емоційне життя і таку індивідуальну якість, як емоційність. Її можна визначати як схильність людини емоційно реагувати на різні обставини життя, здатність переживати емоції різної сили.

Під емоційністю розуміється також ступінь впливу емоцій на мислення та поведінку. Почуття можуть бути низинними та високими. До високих зараховують емоції, які спираються на прийняту людиною вищу мораль, моральні норми й цінності поведінки. Благородство почуттів визначається не самим їхнім характером, а цілями й кінцевими результатами тих вчинків, які людина здійснює під впливом цих почуттів. Вищі емоції є мотивами поведінки: вони здатні спонукати та спрямовувати людину, стимулювати вчинення певних дій. Низинні емоції пов’язані з задоволенням або незадоволенням фізіологічних потреб (голоду, спраги та ін.).

Під усвідомленням емоцій розуміється знання про свій стан, виражений у словесних (знакових) категоріях. Характерна особливість усвідомлення емоцій – включення отриманих сигналів у систему інформації про себе, про світ, про емоції, впорядковану та організовану відповідно до соціально виробленої та засвоєної індивідом системи значень [УРУНТАЕВА, с. 120].

Дитинство є ключовим періодом життя, коли формуються всі морфологічні та функціональні структури, що визначають потенційні можливості дорослої людини. Тому на етапі дошкільного дитинства, коли життєві установки дітей ще недостатньо стійкі та нервова система характеризується особливою пластичністю, необхідно формувати у дитини особистісні переконання та їхню практичну реалізацію у процесі життєдіяльності [БЕХ ВИХОВАННЯ , c. 51].

Особливість середнього дошкільного віку полягає в тому, що ситуативна емоція виконує функцію оцінки. Пізніше у свідомості дитини емоційні оцінки диференціюють предмети на приємні та неприємні й формують вибіркове ставлення до них. Таким чином, ці оцінки є упорядкуванням впливу зовнішнього світу. Наприклад, вони мають одномірну форуи (добра – погана), оскільки дитина швидше здатна усвідомити «яка я», ніж «хто я». Емоційні оцінки сприяють збільшенню дитячої активності, або, навпаки, гальмуванню. Вони можуть мати різний ступінь інтенсивності: від емоційного тону відчуттів до усвідомлених оцінок (оціночних дій). Така емоційно-оцінкова поведінка легко фіксується (незалежно від предметного змісту) на ранніх етапах розвитку дитини [ШКРЕБТИЕНКО, с.77].

Дошкільний вік характеризується інтенсивним емоційним життям, тому в цей період важливо дбати про почуттєво-емоційну культуру дитини. Ставлення дітей до близького оточення сповнене почуттями, які спонукають їх до пізнання, мотивованої діяльності. Дошкільники ще не здатні приховувати своїх почуттів і проявляють їх як реакцію на ситуацію, що склалася. Дитина одразу відповідно реагує на похвалу, зацікавлення – проявляє гаму почуттів задоволення, радості і т. д.

У середньому дошкільному віці почуття стають стійкішими. Якщо раніше окрім батьків і близьких дитина нікого не сприймала, то в цьому віці вже з’являються улюблені друзі, улюблені місця, де дитина любить проводити час. Важливою умовою розвитку почуттів та емоцій у дитини є те, наскільки у неї організована здатність до емпатії, тобто вміння поставити себе на місце іншого (найкраще організовувати цей досвід на практиці, в ідеальній уяві дитини). Головною умовою є досвід взаємодії дорослого та дитини, позитивна емоційна валентність та емоційна привабливість, яка походить від дорослого. Якщо з якихось причин порушується контакт дитини та дорослого, дитина стає безпомічною в засвоєнні предметного змісту (емоційне реагування знижується) [КОШЕЛЕВА, с.27].

На думку О. Поліщука, для дитини дошкільного віку, головною потребою є активна участь у житті та діяльності людей, які її оточують. Але цю потребу дитина не в змозі задовольнити повною мірою з причин недостатньої обізнаності. Проте в цьому віці дитина бажає миттєво задовольнити «дорослі» бажання, а коли не має можливості це зробити, то уявляє себе дорослою – бере за приклад поведінку дорослого, наслідує, переймає звички. Таким чином, приміряючи на себе образ дорослої людини, поводиться як доросла під час рольової гри з предметами-замінниками, тобто з іграшками [ПОЛИЩУК, с. 3].

Саме у дошкільному віці дитина втілює в життя новий для себе тип діяльності – гру, яка являє собою специфічну форму творчої діяльності. Через гру дитина може об’єднувати у собі режисера, актора, хореографа. Гра є одним з основних видів діяльності дитячої творчості, завдяки якому дитина пізнає світ, формує своє ставлення до нього. Також під час гри дитина опановує норми життя в суспільстві, дізнається більше про людей, (на відміну від періоду раннього дитинства, де діти пізнають призначення різних предметів), починає орієнтуватися у видах діяльності особистості. При цьому в дитини відбувається пізнання себе, виникає розуміння свого внутрішнього світу, і, як наслідок, вона робить спроби до свідомої саморегуляції. Л. Виготський зазначав, що гра створює «зону найближчого розвитку», на фундаменті якої будується готовність дитини до навчання [ВИГОТСКИЙ, с. 48].

У дошкільному дитинстві, як вважають деякі психологи, особистість народжується вперше. На думку О. Леонтьєва, у першу чергу, це значення пов’язане з формуванням дуже важливого психічного новоутворення – «механізмів підрядності мотивів», вони з’являються, коли мотиви суспільства вперше підпорядковують індивідуальні мотиви дитячої поведінки. Саме тоді починається складний процес, у якому виникає мотиваційна сфера дитини, і свідомість її опосередковує. Ці зміни тривають протягом усього життя. Дитина дошкільного віку в сприятливих умовах демонструє психічне здоров’я, що пояснюється зокрема відносною нескладністю узгодження імпульсів її внутрішньої реальності та вимог зовнішньої. Розлади емоційних станів пов’язані з непосильним для дитини зростанням зовнішніх труднощів та внутрішніх ускладнень [ЛЕОНТЬЕВ, с. 205].

Формування свідомої репрезентації почуттєво-емоційної сфери є окремим випадком виникнення здатності до реєстрації та регуляції різних внутрішніх процесів і лежить в основі процесів контролю над емоціями. Отже, усвідомлення дітьми емоцій – необхідна умова розвитку вміння контролювати емоції в час їхнього переживання та здатності орієнтуватися в емоційній реальності [БАДУЛИНА, c. 14].

Засобом усвідомлення почуттів та емоційних станів і одним з емоційних новоутворень дошкільного дитинства слід вважати мову емоцій – терміни, що позначають радість, страждання, страх, гнів й інші емоційні переживання; терміни, які відображають наміри того, хто говорить, вплинути на емоційні стани інших людей; терміни, що належать до емоцій у контексті складної структури ситуацій міжособистісної взаємодії дошкільника з оточенням [ІГНАТЕНКО, с. 139].

Критичними для емоційних станів дитини середнього дошкільного віку є періоди різкого зростання труднощів зовнішнього світу (наприклад, вступ до школи) та посилення складності, суперечності внутрішнього світу. У цих складних умовах стабільність емоційних станів дітей дошкільного віку зберігається завдяки зростанню внутрішньої та зовнішньої компетенції дитини, яка навчається справлятись з суперечностями та труднощами. В разі непідсильних суперечностей та / або труднощів можливі розлади емоційних станів дітей дошкільного віку, які полягають передусім у порушенні контакту з внутрішньою та / або зовнішньою реальністю. Це різні варіанти втечі від себе та / або життя (як зовнішньої реальності), спричинені болісним досвідом невдач, поразок, фіксацією почуття безпорадності. Зовнішньо більш помітною є безпорадність дитини в ситуації труднощів, пасивна життєва стратегія тощо. Менш помітним є страх зовні активної дитини перед внутрішньою реальністю непередбачуваною стихією переживань, страх зустрічі з внутрішнім глибинним «я» [ОРГАНІЗМ ТА ОСОБИСТІСТЬ, с. 124].

Основні види діяльності, які виконує дитина, впливають на формування її особистості, мовленнєвої діяльності, пізнавальної сфери. Найбільше значення у цьому процесі надається розвитку самосвідомості, самооцінки, спонукальної сфери, почуттям та емоціям. Отже, зміни в емоційній сфері дитини дошкільного віку пов’язані з розвитком не тільки мотиваційної, а й пізнавальної сфери особистості, самосвідомості. Включення мовлення в емоційні процеси забезпечує їх інтелектуалізацію, коли вони стають більш усвідомленими, узагальненими [АНДРЮЩЕНКО, c . 36].

Динамічність емоцій та почуттів дошкільника стали поштовхом для формування вміння контролювати та заспокоювати свої емоції. Основний аспект почуттів та емоцій пов’язаний із причинами й об’єктами переживання [ВІКОВА ПСИХОЛОГІЯ, c. 147].

На думку С. Максименка, приблизно в чотири роки у дітей з’являється здатність відрізняти істинні й зовнішні прояви емоцій, причому краще вони розпізнають негативні емоції. Дошкільники вже можуть усвідомлювати правомірність суперечливих емоційних станів. Породжуються їхні емоції предметним світом і міжособистісними стосунками. Успішний розвиток дитини у цьому віці вимагає бадьорого, життєрадісного настрою, джерелом якого є ласкавість і увага [МАКСИМЕНКО, c. 21].

У дошкільному дитинстві формуються вищі почуття. Особливі переживання супроводжують ставлення дітей до батьків, спілкування з якими у спільній діяльності живлять радісні емоції. Тривожні емоційні стани у дошкільників виникають через конфлікти у сім’ї, суперечки з ровесниками, несправедливе ставлення до дітей [ЛИСИНА, c. 19].

Саме у другій половині дошкільного віку починає з’являтися вміння розуміти переживання іншої людини, тобто – емпатія. До того ж, дітям властива, гуманістична (різного роду переживання, на які дитина емоційно відзивається), та егоцентрична види емпатії [КУЗЬМЕНКО, c. 51].

Переживання у дошкільників досить часто виступають єдиним фактором, який спонукає або гальмує активність. На думку А. Кошелевої, одна з функцій емоцій полягає в тому, що вони визначають значущість об’єкта, суб’єкта чи явищ навколишнього середовища, їх модальність, позитивність чи негативність. Діти середнього дошкільного віку здатні швидко давати оцінку-штамп «добрий – поганий», досить лише однієї несприятливої ситуації, як одразу йде незадовільна оцінка «ти поганий». Причиною є недостатній досвід переживань. Саме тому слід формувати у дітей досвід переживань і відчуттів та водночас необхідність обережності в спонуканні дитини до використання мовних оцінок, які швидко перетворюються на мовні штампи [КОШЕЛЕВА, с.24]. Значення дитячих емоцій полягає в тому, що вони розглядаються насамперед як внутрішня система підкріплення діяльності, певна система афективної селекції корисних з погляду генетичної програми розвитку стимулюючих ситуацій і форм поведінки на даному віковому етапі.

Негативні емоційні переживання дитини середнього дошкільного віку виражаються у сфері стосунків з іншими людьми та зумовлюють такі види порушень:

  • неврівноваженість, швидку збудливість, що проявляються в голосному плачі, вибухах гніву, глибокій ображеності тощо;

  • «легку загальмованість», уникання спілкування;

  • агресивність у взаємодії з ровесниками;

  • тривожність, що проявляється у переживанні різноманітних страхів [ИЗАРД, c. 14].

На думку Р. Немова, головним джерелом гармонійного розвитку емоційних станів дошкільника є сім’я. Розвиток його емоційної сфери відбувається в напрямі ускладнення змісту емоцій, формування емоційної забарвленості (тла) життя, експресивності переживань. Дошкільники активно засвоюють мову почуттів, здатні словами пояснити свій емоційний стан, вчаться регулювати його [НЕМОВ, c. 215].

Протягом тривалого часу людство обережно ставилося до формування духовного світу дитини, адже на міцному ґрунті духовності відбувається зростання особистості, відповідальної за думку, слово, вчинок. Сьогодні спостерігаються певні позитивні зрушення у справі формування нового громадянина – духовно розвиненої особистості. Серед багатьох проблем цієї галузі пріоритетною є проблема поєднання емоційно-почуттєвого та духовного розвитку підростаючого покоління.

Резер­ви й умови для саморозвитку, са­мовизначення, самовдосконалення особистості дитини дошкільного віку створюються у свідомо вибудованій і педагогічно оснащеній логіці виховного процесу.

Результативність процесу духовного розвитку особистості залежить як від внутрішніх, психологічних умов, так і від зовнішніх впливів. До внутрішніх умов належить потенціал, з яким дитина приходить у світ і який проявляється з перших років її життя у нахилах та інтересах. Надалі йде закріплення цього потенціалу в рисах характеру, під час вибору життєвих цінностей, принципів і смислів життя.

Зовнішніми умовами формування почуттєво-емоційної культури як складової духовного розвитку дитини є особливості сімейного виховання, події дитинства, специфіка спілкування з дорослими, наявність прикладів для наслідування, особливості навчання та професійної самореалізації. У цілому ж і соціальні, й індивідуально-психологічні умови духовного розвитку слід розглядати у взаємозв’язку, оскільки життя дитини дошкільного віку неможливо відокремити від життя сім’ї та соціального середовища.

Середній дошкільник відчуває та усвідомлює свою відокремленість від природи. Ця відокремленість пронизує його від фізично-біологічної до соціальної та духовної сутності. Прокидаючись вранці, замість високочастотного співу птахів дитина чує низькочастотний гуркіт міста. Відповідно до інстинктів, низькі частоти вказують на небезпеку (землетрус, грім, шторм, завивання вітру, гарчання звірів, гавкіт собаки). З цим дисгармонійним настроєм, закріпленим на рівні підсвідомості, дошкільник прямує у світ, який перетворює відповідно до власного внутрішнього світу [КАРПЮК, c. 42].

З огляду на філософський, теологічний, соціологічний, культурологічний, мистецтвознавчий, мовознавчий, етико-педагогічний та психологічний аспекти поняття «духовності», слід зауважити, що контексти цього аналізу мають своїм підґрунтям різні історичні типи усвідомлення духовного в структурі особистості. В ході історичного розвитку людство накопичило кілька таких типів: релігійний, метафізичний, раціональний, ірраціональний, матеріалістичний. Сучасне становлення змісту духовного представляється складним утворенням, що сформоване людством протягом історії [АНТОНЕНКО, c. 15].

Однією з особливостей сучасного періоду є збільшення обсягу інформації і прилучення дитини з перших днів життя до інформаційного простору. З одного боку, дитина отримує величезні можливості доступу до подій у світі, а з іншого – ризикує перетворитися на спостерігача, споживача інформації. Духовний досвід набувається безпосередньо завдяки почуттєво-емоційній сфері дитини, а значна кількість інформації, що оточує дитину, виявляється для неї непотрібною, а іноді й шкідливою. Високодуховна особистість характеризується здатністю вибірково сприймати, віднаходити духовні істини, відокремлювати життєво важливу інформацію від непотрібної [СУПРУН, c. 205].

Наступною особливістю духовного зростання дитини дошкільного віку є те, що воно відбувається в період інтеграції духовних знань. Вільне пересування дитини та інформаційна свобода сприяють об’єднанню духовних поглядів, співставленню вікових традицій, систем самовдосконалення.

Прагнення до духовного пізнання та зростання в сучасної людини може втілюватися, зокрема, через:

  1. Постійне самовдосконалення, побудову досконалішого життя відповідно до загальнолюдських духовних ідеалів та цінностей.

  2. Духовне виховання. З перших днів життя доцільно знайомити дитину з героями духовної історії людства, ретельно підбирати розповіді та казки гуманістичного спрямування.

  3. Допомогу тим, хто її потребує. Ця допомога може бути не тільки матеріальною. Іноді життєво необхідним для людини є виявлення уваги, турботи про неї. Духовно спрямовані твори художньої літератури сприяють вдосконаленню зовнішнього світу через перетворення, які вони здійснюють у внутрішньому світі людини.

  4. Збільшення порозуміння між людьми різних поглядів, традицій. Сприяє цьому поширення психологічних знань, залучення до гуманістично спрямованих тренінгів, конференцій і семінарів задля віднайдення та утвердження спільних інтересів різних верств населення.

Життя маленької дитини складається з певних ситуацій – подій, явищ, які впливають на її поведінку і в яких виявляється характер, звички, культура особистості. Накопичений у теорії виховання досвід формування духовного світу осо­бистості дитини свідчить про розвиток не тільки самого виховного процесу, а і його мети. Це означає, що визначена мета не є постій­ною категорією. Вона змінюється з огляду на умови, в яких розвивається дитина дошкільного віку, у міру накопичення нею певного соціального досвіду, вироблення відповідних умінь і навичок. Таким чином, духовний розвиток стає ефективним, якщо його зміст детермінується поступовим ускладненням мети, її поглибленням і розширенням. Це проявляється не у вигляді лінійної зміни становища (позиції) особистості в системі суспільних відносин, а в якості якісних принципових її змін, що визначаються переходом на вищий, більш самоорганізований рівень діяльності.

Не зменшилась актуальність такого підходу і сьогодні. Підтвердженням цього може бути теза про те, що духовний розвиток дошкільника повинен базуватися на поєднанні впли­ву на свідомість дитини з впливом на емоційні почуття та підкріплюватися почуттєво-емоційним проявом ставлення до тих норм і правил поведінки, на засвоєння яких спрямовується педагогі­чна діяльність вихователя.

Формування духовності дітей – це процес виховання особистості. Починаючи ще від Я. Коменського, видатні педагоги світу Й. Песталоцці, Ф. Дістервег, Г. Сковорода, В. Сухомлинський, А. Макаренко, К. Ушинський зазначали, що виховання має бути просякнутим високою духовністю, людяністю, гуманістичною і творчою спрямованістю навчально-виховного процесу, доброзичливістю й чуйністю у ставленні до дитини.

Духовність є категорією людського буття, яка виражає його здатність до творення культури та самотворення. Прояснення природи людського буття через категорії «дух» та «духовність» означає, що людина може не тільки пізнавати та відображувати навколишній світ, а й творити його [БЕХ БІЛЯ ВИТОКІВ, c. 11].

Наукові розвідки вітчизняних та зарубіжних педагогів і психологів, присвячені таким питанням:

  • розробці теорії духовного розвитку особистості (праці Л. Виготського, Е. Еріксона, О. Леонтьєва, С. Рубінштейна, Е.Фромма, К. Юнга та ін.);

  • концепції виховання духовності підростаючого покоління на основі національних традицій і релігійних цінностей (праці Г. Ващенка, О. Вишневського, Т. Власової, Н. Іринея, І. Огієнка);

  • ідеям про залежність духовного розвитку особистості від активного освоєння культурних цінностей (праці С. Гессена, Д. Кабалевського, М. Кагана, Б. Немедського, Г. Шевченка);

  • теорії гуманізації виховного процесу, розроблені Г. Баллом, І. Бехом, Є. Бондаревською, С. Гончаренком, Ю. Мальованим, О. Сухомлинською, В. Франклом та ін.;

  • практичні методи духовного розвитку К. Журба, В. Кудрявцева, О. Пометун, А. Лопатіна, М. Скребцова.

Питання розвитку духовної культури людини були предметом роздумів представників української філософської думки Ф. Прокоповича, Г. Сковороди, Я. Козельського, О. Духновича, П. Юркевича. Г. Сковорода убачав у пісенній творчості шлях до людських сердець, до збудження думок.

Під час засвоєння етичної складової поведінки дитина дошкільного віку пропускає знання, почуття, емоції, дії через суб’єкт­ний досвід і піднімається на новий сту­пінь духовного розвитку. При цьому в безперервному етичному діалозі на заняттях і в повсякденній життєді­яльності групи у закладі дошкільної освіти відбувається склад­не узгодження етичних позицій дошкільників, коли через власний почуттєво-емоційний досвід кожно­го з них поступово виробляється новий рівень взаємодії та відносин, і особливе значення тут має принцип діалогічної взаємодії дитини з оточенням, зокрема вихователя та дитини [БЕХ ІНВАРІАНТИ, c. 10].

Діалог відбувається у сфері міжсуб’єктної педа­гогіки, коли вихователь звернений до пошуку «очікуваного співрозмовника» в особі дошкільника. Питально-відповідна логіка взаємодії вихователя й дитини інтегрує пізнання етичних аспектів життєдіяльнос­ті людини з почуттєво-емоційним відгуком на нього. Це породжує рефлексивні процеси дошкільників, що стимулює їхню конкретну дію, з чого складається моральний досвід поведінки та відносин.

В концепції формування духовного потенціалу особистості М. Демчишин та О. Гайдамака духовний потенціал особистості розглядається як інтегративна якість, яка відображає органічну взаємодію найвищих духовних цінностей – Істини, Добра і Краси та сутнісних можливостей, які актуалізуються в соціокультурній діяльності. При цьому дослідники підкреслюють, що почуттєво-емоційна сфера має найсильніші засоби впливу на розвиток внутрішнього світу особистості [КОМПЛЕКСНА ПРОГРАМА ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ, c. 172].

Вихователь впливає саме на почуттєво-емоційну сферу дошкільника, коригує його систему цінностей, розширює світогляд, формує духовну сферу. Вихователь у своїх руках має неймовірної сили важіль, що легко може доторкнутися до душі дитини за допомогою розвитку почуттєво-емоційної сфери.

Н. Михайлова зазначає, що метою виховання у закладах дошкільної освіти має бути насамперед виховання людини співчутливої, справедливої, милосердної [МИХАЙЛОВА, с. 44]. Дослідниця наголошує на практичній діяльності вихователя. Аналізуючи навколишній світ або твори художньої літератури під час навчально-виховного процесу у закладі дошкільної освіти, вихователь повинен привертати увагу дітей до думок, почуттів, переживань персонажів [ОСНОВИ ПСИХОЛОГИИ, c. 120].

Таким чином, усвідомлення дошкільниками власних почуттів та емоційних станів є необхідною умовою розвитку й уміння контролювати емоції під час їх переживання та здатності орієнтуватися в емоційній реальності, що сприяє духовному зростанню. Одне з почуттєво-емоційних новоутворень дошкільного дитинства, що є засобом усвідомлення емоційних станів – це мова емоцій – поняття, що позначають радість, страждання, страх, гнів і інші емоційні переживання та характеризують емоції в контексті складної структури ситуацій міжособистісної взаємодії дошкільника з оточуючим світом.

  1   2   3   4

скачати

© Усі права захищені
написати до нас