Ім'я файлу: Теоретична індивідуальна робота_Мусієнко.docx
Розширення: docx
Розмір: 30кб.
Дата: 23.02.2020
скачати
Розширення: docx
Розмір: 30кб.
Дата: 23.02.2020
скачати
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Економічний факультет
Кафедра економіки підприємства
Теоретична індивідуальна робота
з предмету “Управління ресурсами підприємства”
| Виконала: Перевірила: | студентка 5 курсу, спеціальності “економіка підприємства” Мусієнко-Шмарьова Г.Ю. к.е.н., доц. Мірошниченко О.Ю. |
Київ-2019
Варіант 6
Світовий досвід використання вторинних ресурсів
Проблеми використання вторинних ресурсів залишаються одними із найважливіших як з точки зору підвищення ефективності використання ресурсного потенціалу, так і з погляду стабілізації та покращення екологічної ситуації. Активізація процесів щодо залучення у господарський обіг вторинної сировини сприятиме утворенню вагомого сировинного резерву й економії значного обсягу первинних матеріальних ресурсів.
Світовий досвід розробки і реалізації програм з ефективного використання ресурсів в своєму арсеналі має велику різноманітність механізмів і економічних методів забезпечення ефективності споживання ресурсів у всіх сферах економічної діяльності. Так, наприклад, в США, починаючи з 1974 р., було прийнято ряд законодавчих актів у галузі енергетики на федеральному рівні й на рівні штатів, в яких встановлювалися податкові пільги, спрямовані на забезпечення ефективності енергоспоживання у всіх сферах. Цікавим є підхід до ефективного енергоспоживання на підставі стандартів, де були виділені сфери, на які в обов'язковому і добровільному порядку розповсюджувалися федеральні стандарти енергоефективності, причому з урахуванням особливості державного і приватного сектору. У США значна роль уряду полягає в сприянні розробки нових технологій і забезпеченні їх фінансування, застосовуючи спеціальні механізми інвестування. Для підвищення ефективності споживання ресурсів, наприклад, складалися спеціальні договори з енергозбереження з приватними компаніями на установку енергоефективного устаткування [1].
Для Японії були характерні законодавчі акти і програми енергозбереження, що передбачали жорсткіші нормативи енергоспоживання для енергетичного устаткування і граничні тепловтрати житлових і виробничих будівель. Темпи зниження енергоємності виробництва вкінці 90-х років серед високо розвинутих країн були зумовлені збільшенням фінансування енергозберігаючих інвестиційних проектів, зважаючи на зростання реальних цін на енергоресурси. Також необхідно відзначити, що проблема високого рівня ресурсоємності виробництва, а отже, і пошук напрямів зниження витрат всіх видів ресурсів, залишається актуальною і для європейських держав. Так, наприклад, інтенсивне зменшення енергоємності спостерігається по країнах ЄС, причому темпи зниження енергоємності перевищували темпи ВВП на душу населення [2].
Таким чином, можна відзначити, що країнами Західної Європи протягом багатьох років реалізується системний підхід у політиці ефективного споживання ресурсів, який передбачає узгодження і гармонізацію таких важливих складових, як законодавча і нормативна база, розробка і впровадження енергозберігаючих технологій, організація ефективного менеджменту по споживанню ресурсів на державному і муніципальному рівнях, використання економічних стимулів й інвестиційних програм, створення систем і засобів моніторингу енергоспоживання на виробництві й в комунальній сфері, інформаційна і суспільна підтримка енергоефективності. У Європі реалізована програма щодо збільшення частки поновлюваної енергії в загальному енергоспоживанні країн ЄС, сприяння збільшенню частки використання біопалива для транспорту на основі заміщення мінерального дизеля і газоліну через звільнення виробників біопалива від оподаткування. Основна мета програм, що діють в Європі, полягає в забезпеченні зростання енергоефективності і раціонального використання ресурсів, а також експлуатації нових і поновлюваних джерел енергії [3].
Наприклад, Польща досить давно упроваджує енергозберігаючі технології. У значних обсягах використовується енергія, отримана за рахунок альтернативних джерел і її частка постійно зростає. У країні діє гнучка система податкових пільг при отриманні кредиту з метою проведення заходів щодо енергозбереження, також функціонує розгорнена система кредиторів, які готові представляти довгострокові позики для проведення масштабних заходів щодо енергозбереження. Велике значення має і впровадження ергоаудитів. Це комплексне обстеження, яке проводиться з метою визначення структури і ефективності енергетичних витрат, пошуку найбільш енерговитратних вузлів [4].
У Німеччині в 2004 р. прийнятий «Акт про поновлювану енергетику», відповідно до якого енергозабезпечувальні компанії зобов'язані купувати електроенергію, вироблену з поновлюваних джерел енергії, за встановленими тарифами. Окрім цього, на кожен вид поновлюваного джерела енергії встановлено окремий тариф, який є стимулюючим для розвитку цієї галузі. В даний час за рахунок поновлюваних джерел енергії виробляється більше енергії, ніж за рахунок атомної енергетики. Так, у виробництві електроенергії країни 17,1% доводиться на атомну енергетику, на поновлювану енергетику — 21%. Також у Німеччині сильно розвинена сміттєпереробна галузь.
Швеція сьогодні є першою в світі країною, економіка якої буде майже повністю звільнена від нафти. Вже кінці 2005р. Уряд Швеції встановив 15-річний термін для переходу на поновлювану енергетику, а саме — використання біопалива місцевого походження без подальшого розвитку атомної енергетики [5].
Політика енергозбереження в країнах Європейського Союзу указує на розуміння важливості зниження споживання енергоресурсів і необхідність використання всіх можливих важелів впливу на цей процес. Різні країни знаходяться на різних стадіях реалізації енергозберігаючих програм, проте наголошується чітка і послідовна тенденція стимулювання європейськими країнами підвищення ефективності використання енергоресурсів.
Значний успіх країн Центральної і Східної Європи і Балтії полягає у ефективному впровадженні енергозберігаючих технологій і використанні альтернативних видів палива з енергетичних культур. Велику увагу приділяють місцевим видам палива, а також проводять політику сприяння місцевій владі у вирощуванні і використанні біомаси енергетичних сільсько-господарських культур, яка служить сировиною для виготовлення біодизеля. Велику увагу цьому напряму приділяє Європейський Союз, де найближчим часом замінюють біопаливом до 6% обсягів бензину і дизельного палива. Уряди цих країн створили відповідну законодавчу базу, упроваджують нові фінансові стимули для виробництва і використання біопалива. За оцінками експертів, по поновлюваній енергії до 2020 р. кожен четвертий літр палива може бути вироблено з біомаси [6].
Використання нетрадиційних сільськогосподарських культур є значним потенціалом енергозабезпечення вітчизняної економіки і гарантованим резервом майбутнього. З метою впровадження і стимулювання альтернативної енергетики і широкого використання нового виду палива необхідна пільгова підтримка кредитними ресурсами і послідовна інвестиційна політика держави, створення спеціальних фондів з метою сприяння науковим дослідженням у галузі альтернативних культур і пільгового оподаткування нового палива, зменшення митних платежів на імпорт для іноземного устаткування, яке використовується в альтернативній енергетиці [7].
Значна економія сировини досягається за рахунок використання вторинних матеріалів —металобрухту, макулатури, пластмас. Запаси їх у багатьох країнах настільки великі, що можуть значною мірою компенсувати дефіцит природних ресурсів. У старих промислових районах Західної і Східної Європи і США обсяги заготівки вторинних ресурсів настільки великі, що перекривають місцеві потреби і частково експортуються в інші країни [8].
Аналіз світового досвіду комплексної переробки сировини і відходів свідчить про велику увагу до питання ефективного споживання усіх типів ресурсів. Інтенсивному типу розширеного відтворення відповідає перехід на повне, повторне і багаторазове використання сировини, яке залучається до господарського обороту. При цьому забезпечується відносна стабілізація і подальше скорочення первинного ресурсовикористання і створюються умови для оптимізації функціонування еколого-економічних систем [9].
Таким чином, світова практика свідчить про переважання комерційного підходу у сфері використання вторинних ресурсів, реалізація якого можлива у сучасних вітчизняних умовах, що потребує створення сприятливого підприємницького середовища, забезпеченого належними інституційним, інноваційно-інвестиційним супроводженнями та наявним стимулюючим інструментарієм.
Список використаних літературних джерел:
Геец В.М. Трансформационные преобразования в Украине: переосмысливая пройденное и думая о будущем // Общество и экономика. — 2006. — No 3. — С. 23—53.
Данилишин Б.М. Проблемы и приоритеты регионального развития Украины // Экономика Украины. — 2005. — No 12. — С.89—90.
Долишный М.И., Бойко Е.И., ПетровичИ.М. Социально-экономический потенциал региона. — К.: Наук. думка, 1985. — 218 с.
Лейкина К.Б. Снижение потерь в народном хозяйстве — важный резерв повышения эффективности. — М.: Наука, 1980. — 136 с.
Чейз Стюарт. Трагедия расточительства. — М.: Гостехиздат, 1962. — 142 с.
Чумаченко Н.Г., Червова Л.Г., Конищева Н.И. Экономия ресурсов в промышленности. — К.: Техника, 1985. — 247 с.
Региональное управление: опыт и проблемы / Отв. ред. Мамутов В.К. и Прокопенко Н.Д.— К.: Наук.думка, 1984. — 256 с.
Потери в промышленности САСШ: (отчет комиссии Гувера). — М.: Л.: Техника управления, 1931. — 306 с.
Файоль А. Управление — это наука или искусство / А. Файоль, Г. Эмерсон, Ф. Тейлор, Г. Форд. — М.: Республика, 1992. — 336 с.