1   2   3   4
Ім'я файлу: Практична робота 1.docx
Розширення: docx
Розмір: 102кб.
Дата: 19.02.2023
скачати
Пов'язані файли:
Реферат філософія освіти.docx

Практична робота №1

Тема 1. Українська революція: доба Центральної Ради. Гетьманський режим. 2 год.

Питання для дискусії:

1. М. С. Грушевський — політична постать в українській політиці.

Визначне місце в історії української науки і культури кінця XIX — першої третини XX ст. посідав М. Грушевський, історик і патріот свого народу. Як політик М. Грушевський був засновником Національно-демократичної партії Галичини і Товариства українських поступовців у Києві, творцем засад Української незалежної держави, першим президентом УНР. У науковій творчості і політичній діяльності М. Грушевський вважав вищим мірилом любов до свого народу і до історичної істини.

Основні позиції суспільно-політичних поглядів М. Грушевського випливають із його концепції історіософії. Колосальна ерудиція у сфері історії, літератури, мистецтва, гуманітарних наук загалом неминуче дала змогу вченому скласти своє розуміння суспільного процесу та політичного розвитку. Це засвідчує, зокрема, вступна лекція, яку М. Грушевський виголосив 30 вересня 1894 р. у Львівському університеті, і у якій виклав свою історіософію що визначала вихід на суспільно-політичну проблематику.

Історіософські думки висловив М. Грушевський також 1892р. у статті "Громадський рух на Вкраїні-Руси в XIII віці", у якій йшлося про так званих болехівців — мешканців міст Болехівської землі на території між Волинню Галичиною і Київщиною, що 1240 р. вирішили прямо платити данину татарам, обходячи князя Данила Романовича. Важливо, що автор статті, схвалюючи дію болехівців як акт народної (селянської) громади, на цьому історичному факті прагнув проілюструвати позитивістську концепцію "прогрес-регрес" в історичному процесі еволюції, водночас розкриваючи погляд на державу.

Щоб зрозуміти не лише історіософську концепцію М. Грушевського, а і його суспільно-політичну позицію, потрібно розглянути три основні категорії, які в поглядах ученого посідали визначальне місце. Це "народ", "держава і "герой в історії", які у М., Грушевського несуть змістове навантаження, почерпнуте з різних філософських систем. "Народ" у М. Грушевського, — зазначав М. Пріцак, — це поняття метафізики романтичного періоду, тоді коли його "держава" — це анархістично-соціалістичний термін Прудона-Драгоманова. Тільки "герой в історії" відповідає позитивістській концепції, як і метод праці перших шести томів ІУР.

Він автор десятитомної "Історії України-Руси", найбільшої історіографічної праці про український народ, котра увійшла до скарбниці світової історіографії. Написана на великому документальному матеріалі архівів України, Росії, Польщі, Швеції, Туреччини, вона є, образно кажучи, історичним посвідченням чи паспортом українського народу. Створення М. Грушевським фундаментальної історії України мало не лише наукове, а й політичне значення, оскільки Україна тоді була розділена між австрійськими, польськими та російськими сусідами, реакційні кола яких узагалі не визнавали за українським народом права на існування як нації й права на власну мову та культуру.

Творча спадщина М. Грушевського налічує більш як 2 тис. бібліографічних одиниць — книг, статей, рецензій, інших публікацій. Він — академік Всеукраїнської академії наук, перший президент України, ним підписаний IV Універсал, що проголосив державну незалежність України. Головним напрямом його політологічних досліджень була проблема національного самовизначення.

Це поняття він формулював чітко: цілковита самостійність і незалежність є послідовним, логічним завершенням запитів національного розвитку й самовизначення будь-якої народності, що займає певну територію й має достатні нахили та енергію розвитку.

Що з цього випливає:

прагнення до самостійності є об'єктивною логікою життя, необхідністю саморозвитку будь-якого національного утворення;

самостійність і незалежність народу пов'язана не лише з територіальними володіннями, а й з відповідними Нахилами народу;

незалежність особистості неможлива без компетенції та відповідальності; незалежність безпосередньо залежить від енергії розвитку народу;

відсутність "політичної самостійності" можлива лише за умови, коли народність співіснує з іншими за ефективного громадського ладу, раціонального державного управління. Оскільки такої "благоліпності" досягти неймовірно важко, кожна нація має право захищати своє природне прагнення до розвитку саме політичною самостійністю;

багатонаціональній державі, з якої народи намагаються вирватися до політичної самостійності, залишається ображатися тільки на свій рутинний лад, нераціональну економіку, викривлену національно-культурну політику;

борючись за вихід із великих політико-територіальних об'єднань, прагнучи до власної державності й політичної незалежності, нація повинна бути впевненою, що вона виплекає у своєму середовищі розумних і далекоглядних "кермачів", які приведуть народ до процвітання;

тільки вільна спілка вільних народів є ефективною і з морального, й з економічного погляду.

Важливою рисою діяльності М. С. Грушевського був пошук компромісів. Він стверджував, що тривкими можуть бути стосунки націй, засновані лише на взаємній вигоді, на узгодженні своїх перспективних станів розвитку, за яких свобода, суверенітет і самобутність одного народу не зачіпають іншого.

Будучи соціалістом за світоглядом, М. С. Грушевський замість реальної нагоди відродження самостійної української державності довгий час відстоював ідею перебудови Росії на федеративних засадах, де б Україна була одним із суб'єктів федерації. Тільки в IV Універсалі він відійшов від цієї позиції. Його нерішучість у відстоюванні національних інтересів, поступливість Тимчасовому урядові й московським більшовикам дорого коштували і йому особисто, й українському народові.

Головним предметом цієї праці є "нарід", "маса народня", які, за твердженням ученого, "перейняті духом демократизму". Проте не зовсім зрозуміло, чи йшлося про одне поняття з тотожним змістом, але у двох термінах ("народ" і "маса народня"), чи про два поняття, кожне зі своїм змістом.

М. Пріцак, дослідник творчості М. Грушевського, зазначав, що ці поняття, як і поняття "маса", вживаються досить вільно. Крім свого загального значення, поняття "нарід" означає ще "суспільність", яка, називаючись ще "громадою", є лише активною частиною '" маси народньої". "Маса народня" — це вихідна точка опори, на •якій дослідник повинен координувати свої наслідки.

Щодо ролі мас, то М. Грушевський зазначав, що "безпосередніх вказівок стрічається мало, тому доводиться говорити про розвиток політичних подій, які визначали дальші напрями народного життя".

М. Грушевський надавав великого значення питанню відбиття у свідомості мас тих чи інших подій та ситуацій. Важливо знати не лише те, як проходили події, а й те, як вони були прийняті і відчуті сучасниками, як відбилися у їхній свідомості і які враження та настрої у них викликали. Особливо це стосується широких низів, де виняткове значення має зв'язок цих настроїв з економічною і соціальною обставиною їхнього життя. Тут ученого цікавило зростання свідомості в громадянстві і масах, їхнє бачення соціального і політичного, державного і національного тощо.

Складною була проблема відповідності політико-громадянського устрою народним ідеалам. Оскільки такої відповідності не було, то, на думку М. Грушевського, завдання наукових студій полягало в тому, щоб з'ясувати, якою мірою політико-державний устрій був справою самого народу, тобто чи виріс він на ґрунті народнім, чи звідкись був перенесений і накинений та чи відповідав потребам народним і яке значення й вплив мав на народні маси.

М. Грушевський розкрив бачення народу як дійової сили, яка у своїх змаганнях проносить головну ідею, що проходить крізь віки, крізь різні політичні і культурні обставини. Це ідея "національної самооборони" та "національної смерті". Вся історія українського народу — це розбудження відпорної енергії" національної. самоохорони перед небезпекою видимої національної смерті.

На такій історичній основі виростають ідеали українського народу, які ще досі не осягнуті. Це свобода, рівноправність та "народний ідеал справедливості", або автономія. У боротьбі за осягнення своїх ідеалів український народ пройшов складну і важку історію, яка принципово вплинула на виховання і самого М. Грушевського.

Але, як зазначав М. Грушевський 1920 р., він "був вихований в строгих традиціях радикального українського народництва, яке вело свою ідеологію від кирило-Мефодіївських братчиків і твердо стояло на тім, що в конфліктах народу і влади вина лежить на боці влади, бо інтерес трудового народу — се найвищий закон всякої громадської організації, і коли в державі трудовому народові не добре, се його право обраховатися з нею".

Як і народники, М. Грушевський під "народом" розумів "село, українське селянство". Таке бачення "народу" залишилося на все життя, навіть тоді, коли він очолював Українську Центральну Раду. І тоді його позиція як президента була "селоцентрична". У своїй програмній праці "Підстави Великої України" М. Грушевський писав: "Головною підставою цієї Великої України ще довго, коли не завжди, буде селянство, і на нім доводиться її будувати.

У довгі часи нашого животіння ми все повторяли, що в селянстві і тільки в селянстві лежить будучина, українське відродження і взагалі майбутність України. Протягом усього XIX століття українство і селянство стало ніби синонімами. З того часу як інші верстви зрадили спою національність, від селянства черпався весь матеріал для національного будівництва, і воно покладало свої надії: Україна зможе встати тільки тоді, коли встане цей скинений у безодню пітьми й несвідомості титан, цей позбавлений зору і сили, обстрижений з своєї політичної й національної свідомості Самсон.

Треба було подати йому цю чудотворну воду свідомості — тільки ж усе ходу не було, бо стеріг його пильно стоголовий цербер старого режиму".

Провідну роль селянства у суспільно-політичному та національному житті М. Грушевський бачив і у 20-х роках XX ст., коли в Україні відбувалися нові суспільно-економічні процеси. "Українська культурна робота, — зазначав він у 1926 р., —для українського села ще не закінчена. Завдання сформування української робітничої верстви, що має завершити будову української національності, веде до села.

Тільки коли вповні свідомі сільські верстви увіллються в робітничі верстви міста, фабрики, шахти та понесуть туди українську свідомість, українізуючи цю робітничу верству, замість самим підлягати її русифікаційному процесові, тільки тоді наша, фактично селянська Україна дійсно стане вповні робітничо-селянською країною.

Ми разом ставимо свідомо перед собою це завдання — закінчити формацію української національності утворенням свідомої української робітничої верстви, через повне завершення культурного циклю села.

Мусимо пам'ятати, що українська історична робота під аспектом всебічного досліду селянської верстви, поруч з новими завданнями досліду індустріалізації України, є ще не закінченим завданням, поставленим попереднім поколінням наших робітників. Важкі революційні переживання останнього десятиліття навчили нас звертати увагу на ті сторони історичного процесу, на котрі раніш ми менше зважали".

На доповнення поняття "народ" як національно-етнічної, духовно-культурної визначеності М. Грушевський дав дефініцію "народу", яка розкривала (чи включала) антропологічну та психофізичну характеристику. Учений підкреслював: "Так само відріжняється українська людність. від своїх найближчих сусідів прикметами антропологічними — в будові тіла, і психофізичними — в складі індивідуальної вдачі, у відносинах родинних і суспільних, у побуті й культурі матеріальній і духовній.

Ці психофізичні і культурні прикмети, що мають за собою більше або менше поважну історичну давність — довгий процес розвою, зовсім виразно зв'язують в національну цілість поодинокі групи української людності супроти інших таких цілостей і роблять з неї живу національну індивідуальність "нарід", з довгою історією його розвою".

В органічному зв'язку з проблемою "народу", його ролі і значення в історичному процесі розглядав М. Грушевський питання "держави". У його поглядах на державу відбився вплив М. Костомарова та М. Драгоманова. Державно-бюрократична машина, заснована на імперському централізмі та монархічному абсолютизмі, усім набридла, а найбільше попсполеним народам.

Прогресивні діячі, у тому числі М. Груніспський, висували ідеї демократизму на ґрунті свободи особи як складової частини маси, що не може не позначатися на свободі самої маси. А це вимагає відповідного державно-політичного вираження. І знов зазвучали ідеї, які проповідували М. Костомаров, М. Драгоманов, С. Подолинський, І. Франко, М. Павлик, ідеї, що історично виходили від Кирило-Мефодіївського товариства.

Автономно-федералістичних поглядів М. Грушевський дотримувався і в часі, коли він очолював Центральну Раду України, сподіваючись на чесну і справедливу федерацію з Росією, і тільки внаслідок об'єктивно необхідних процесів пішов на проголошення суверенітету УНР.

Як історик М. Грушевський прагнув з'ясувати питання ролі держави в історичному плані. Тут значення мало, чи держава відповідала чи не відповідала потребам народу. Саме у цій сфері М. Грушевський шукав ілюстрації своїм поглядам. Першим чинником стала Руська держава з центром у Києві, а згодом зі своїм продовженням у Галичі XII—XIV ст. Важливо було довести, що Київська держава виникла на своєму рідному ґрунті І не була принесена варягами. Цій меті учений присвятив розділ аналізу норманської теорії походження Київської держави.

І хоч спіткала сумна доля Київську. Русь і Галицько-волинську державу, все ж український народ і кращі його сини поривалися до соціального й національного визволення, до творення української державності. Учений показав дві наступні спроби державотворення.

У наукових працях М.. Грушевського "народ" і "держава" нерозривно поєднані з "героєм в історії". Щоправда, М. Грушевський виставляв на перший план народ, а не особу. За його словами, свою книгу про Богдана Хмельницького він хотів би присвятити не йому — вождеві, а творчим стражданням українських мас, усім, хто болів тілом. і духом, напружував сили фізичні й інтелектуальні, лив свою кров і бився в тенетах ситуації, перетворюючи це велике потрясіння, викликане "героєм Богданом" і його компанією, в динаміку життя цілої України.

"Герої в історії" з'являються і виростають не самі із себе, у відриві від конкретно-історичних умов, без врахування, стану, вимог і потреб самого народу, у якого слід шукати підтримки. Як зазначає О. Пріцак, концепція "героїв в історії" М. Грушевського виходить із твердження: "Люди, а в тім історичні постаті є продуктом епохи і середовища".

У такому ключі учений в основному й розглядав історичні постаті. Але М. Грушевський був далекий від того, щоб трактувати історичних діячів як просте, механічне, автоматичне породження епохи і середовища, бо "герой в історії" діє, отже, виявляються його розум, воля, сила, а це вже суб'єкт, а не просто і тільки об'єкт історії. На цій основі і стає можливим оцінювати роль, значення "героя в історії" у світлі вимог та потреб народу.

До демократично-народницького напряму належать Михайло Грушевський, Ростислав Лащенко, Сергій Шелухін.

Вони відстоювали такі принципи:

визнання народу рушійною силою історичного процесу;

розуміння українського народу як окремої культурної одиниці;

обґрунтування ідей народоправства у вигляді народно-демократичної республіки;

федеративний устрій України;

відстоювання автономії України в складі федеративних чи конфедеративних союзів;

надання переваги колективним формам власності як історично традиційним.

У праці "Українська партія соціалістів-революціонерів та їх завдання" М. Грушевський захищав ідею пріоритету інтересів народу, суспільства над інтересами держави. У схемі викладу історії України він обґрунтував думку про український народ як окрему етнокультурну одиницю, що є спадкоємницею Київської Русі та сформувала свої етнокультурні риси в умовах Галицько-волинської та Литовсько-Польської держав.

М. Грушевський розглядав українську націю як виключно хліборобську, що внаслідок чужоземного панування втратила вищі класи; підкреслював як позитивні риси українського народу (вроджену логічність думки, високі культурні й соціальні інстинкти, високу красу побуту), так і негативні (відсутність національної свідомості, слабкість національного інстинкту, низький рівень освіти, культурного та політичного виховання)

У поглядах на державу М. Грушевський дотримувався думки, що національним інтересам України найбільш відповідає статус автономії в складі Російської Федерації. Він вирізняв два шляхи становлення федерації — через об'єднання двох і більше держав з їх ініціативи або з ініціативи зверху, коли унітарна держава стає федерацією, поділивши суверенітет з територіями. Правда, після ліквідації УНР більшовицькою Росією, М. Грушевський визнавав необхідність існування української незалежної держави, але лише тимчасово, орієнтуючись у майбутньому на входження Росії й України в загальноєвропейську федерацію.

Висновок. Для демократично-народницького напряму характерні такі ідеологічні елементи:

визнання народу рушійною силою історичного процесу;

розуміння українського народу як окремої етнокультурної одиниці;

обґрунтування ідеї народоправства у вигляді народної демократичної республіки;

ідея федеративного устрою України;

ідея державної автономії України в складі федеративної Росії чи інших федеративних союзів;

надання переваги колективним формам власності. Представниками цього напряму можна вважати М. Костомарова, В. Антоновича, М. Грушевського, Р. Лащенка і С. Шелухіна.

2. Проаналізуйте політичні та соціально-економічні прорахунки Української Центральної Ради.

Значення Центральної Ради для України

- Формування Української державності.

- Визначення політико-економічних відносин в українському суспільстві. - Центральна Рада - перший офіційний уряд, що представляв інтереси українського народу.

Прорахунки та успіхи Центральної Ради

Прорахунки

Рада свідомо ухилялась від вирішення гострих соціально-економічних питань. Не зуміла налагодити ефективного керівництва в Україні, забезпечити міста продовольством, домогтися порядку й законності. УЦР не змогла організувати українську армію.

Успіхи

Домоглася визнання прав українського народу на власну державу, культуру, мову. Її незалежність дипломатично визнали європейські країни. Центральна Рада зуміла перемогти більшовиків України. Була прийнята Конституція Української Народної Республіки.

Основні недоліки економічної політики ЦР

Основні недоліки економічної політики ЦР

Немарксиські соціалісти не сприймали економічної програми ортодоксальних марксистів,! боролись проти її здійснення. Соціальним ідеалом "батька" Махна була "селянська республіка" без центральної влади з відособленим сімейним господарством заможних селян, справедливим товарним обміном між містом і селом.

Україна в боротьбі за збереження державної незалежності (1918-1920)

18 лютого (тут і далі дати подано за новим стилем) 1918 р. німецькі війська перейшли в наступ по всьому фронту від Балтійського моря до Карпат. У наступі брали участь 450 тис військовослужбовців німецьких та австро-угорських військ.

1 березня Київ окуповано німцями, 7 березня в Київ повернувся уряд ЦР. Однак незабаром між ЦР і німецько-австрійською адміністрацією виник конфлікт.

Причини та наслідки конфлікту ЦР і німецько-австрійської адміністрації

ЦР наполягала на проведенні виборів в Установчі збори, німецьке та австро-угорське командування заважало цьому. - ЦР продовжувала обіцяти народу здійснити реформи, проголошені ІІІ

Універсалом. Окупаційна влада, спираючись на поміщиків і буржуазію, не збиралася надавати ЦР таку можливість. - Усупереч волі ЦР поміщикам поверталася земля, робочий день на підприємствах подовжувався, погіршувалися умови праці. - Усупереч волі ЦР Україну поділено на дві частини. Австро-Угорщина окупувала Подільську, Херсонську, Катеринославську та Волинську губернії.

Німеччина - решту. Почалися грабунки, репресії проти населення. - Німеччина та Австро-Угорщина сприяли державному перевороту в Україні, унаслідок якого ЦР було розпущено, а на чолі держави став гетьман Павло

Скоропадський (квітень 1918 р.).

- Суть перевороту полягала в спробі шляхом зміни демократичної парламентської форми державного правління на авторитарну створити нову модель Української держави, яка була б здатною зупинити радикалізацію, дезорганізацію й деградацію суспільства, стала б творцем і гарантом стабільного ладу, що ґрунтувався б на приватній власності та дотриманні правових норм. Сам П. Скоропадський так характеризував свою програму: "Створити здібний до державної праці сильний уряд; відбудувати армію та адміністративний апарат, яких у той час фактично не існувало, і за їх поміччю відбудувати порядок, опертий на право; провести необхідні політичні й соціальні реформи. Політичну реформу я уявляю собі так: ні диктатура вищого класу, ні диктатура пролетаріату, а рівномірна участь усіх класів суспільства в політичному житті краю. Соціальні реформи я хотів проводити в напрямі збільшення числа самостійних господарств коштом зменшення обширу найбільших маєтків".

- Державний переворот був узгоджений із представниками німецької військової адміністрації. Фактично він здійснювався під її контролем, але при формальному нейтралітеті німецької сторони.

- Очоливши гетьманат, П. Скоропадський зосередив у своїх руках усю повноту влади. Він призначав отамана (голову) Ради міністрів, мав право затверджувати й розпускати уряд, контролював зовнішньополітичну діяльність держави, міг оголошувати воєнний чи особливий стан, проводити амністію. У "Грамоті до всього українського народу" гетьман обіцяв "забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці".

- Переважна більшість членів уряду П. Скоропадського була українського походження, у тому числі і його голова професор історії права М. Василенко, великий землевласник Ф. Лизогуб, який потім очолив уряд, видатний український діяч Д. Дорошенко та ін. Проте після відставки Ф. Лизогуба в сформованому 14 листопада проантантівському й проросійському уряді на чолі із С. Гербелем українців майже не було.

- Для періоду гетьманства характерний розвиток інституту державної служби. В основу вимог до держслужбовців були покладені не їхні політичні уподобання, а професійні ознаки. Згідно з гетьманською "Грамотою до всього українського народу" від 29 квітня урядовці, окрім міністрів Центральної Ради та їхніх заступників, були залишені на посадах. Відповідно до закону "Про порядок призначення на державну службу" від 25 травня кожен, хто перебув чи вступав на державну службу, а також військові й судді мали приносити "урочисту обітницю" на вірність Українській державі.

- Програма П. Скоропадського передбачала:

- створення дієздатних органів державної влади та армії;

- проведення реформ, які забезпечують зміцнення законності й порядку в країні.

Економічна, внутрішня та зовнішня політики Української Держави

- Зберігалось поміщицьке землеволодіння.

- Створена грошово-банківська система (уведена власна національна одиниця - гривня).

- Уведено 9-12 годинний робочий день.

- Створювались українські гімназії, відкрився університет у Кам'янці-Подільському, створено Українську академію наук, Національний архів, Національну бібліотеку.

- УНР перетворювалася в Українську Державу (УД) на чолі з гетьманом.

- Були заборонені збори, з'їзди, демонстрації, страйки.

- Відновлене як окремий стан козацтво (його скасувала Катерина ІІ в 1765 р.). - Органи місцевого самоврядування ліквідовувалися.

- Переговори між урядами УД і Криму відбулися восени 1918 р. незадовго до падіння гетьманського режиму. Попередньо була досягнута згода про об'єднання Криму з УД на правах крайової автономії, але договір був не підписаний.

- Не вдалося вирішити проблему повернення Холмщини й Підляшшя Україні (відповідно до Брестського мирного договору). Австро-Угорщина продовжувала окупацію цих територій до листопада 1918 р., а потім Холмщину й Підляшшя зайняли польські збройні сили. Кордон між УД і Польщею так і не був установлений.

- Не був установлений кордон з РРФСР через територіальні розбіжності й претензії обох сторін.

Український національний союз 14 листопада 1918 р. на підпільному засіданні в Києві створює Директорію - міжпартійний колегіальний орган, що висував претензії до верховної влади в Україні. Директорії судилося бути вищою владою в Україні фактично до квітня 1919 р., офіційно - до листопада 1920 р.

Аграрна реформа Директорії

Директорія проголосила Вилучення земель у поміщиків.

Директорія здійснила

- Термін і порядок розподілу земель не визначено.

- Землі іноземців (в основному поляків) розподілу не підлягали. - Прийнято рішення про компенсацію поміщикам за землю.

Соціально-економічні реформи

Директорія проголосила

- Прийняття заходів із відновлення промисловості.

- Уведення робітничого контролю на виробництві.

- Здійснення заходів із надання допомоги безробітним та іншим категорія нужденних.

Директорія здійснила - В умовах громадянської війни й інтервенції, соціально-економічні реформи били відкладені. - Головним завданням Директорії стала перевага в громадянській війні.

10 листопада 1918 р. Тимчасовий Державний Секретаріат (уряд, що був призначений Національною Радою) прийняв присягу й проголосив створення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР).

Аграрна реформа ЗУНР

- Маєтки великих землевласників (переважно поляків) експропріювались (переходили у власність держави).

- Передбачалось наділити землею малоземельних і безземельних селян. У квітні 1919 р. до цієї роботи приступила спеціальна комісія.

У 1919-1920 рр. держави-переможниці в Першій світовій війні скликали в Парижі конференцію з підготовки та підписання мирних договорів. Ця конференція вирішила й долю ЗУНР: було визнане право Польщі на окупацію Східної Галичини, право Чехословаччини - на Закарпаття, Румунії - на Буковину.

У січні 1919 р. Тимчасовий Робітничо-Селянський уряд України оприлюднив Маніфест, у якому оголошувалось про відновлення радянської влади. На цей час армія Директорії залишила Харків, і туди переїхав радянський уряд. Згідно з Маніфестом Україна набула назву - Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР, а з 1936 р. - УРСР). Особливо стійкий опір викликала аграрна політика більшовиків, що зводилась до продовольчої диктатури.

_Сутність продовольчої диктатури_

- Держава зосереджувала у своїх руках усе зерно, що було вироблене в селянських господарствах понад споживацьку норму. Норму визначив Раднарком.

- Зерно, вироблене понад споживацьку норму (його назвали "надлишок"), відповідно до декрету Раднаркому "Про продовольчу розверстку" вилучалось. - Вилучення зерна в селян здійснювали комнезами й спеціальні озброєні робітничі загони - продзагони, що використовували примусові заходи (аж до розстрілу) до селян, що відмовлялися віддавати зерно. - Вилучене зерно йшло на забезпечення хлібом армії, міст, селянської бідноти. - Селянам суворо заборонялось продавати зерно.

Продовольча диктатура, з одного боку, забезпечувала державу хлібом унаслідок пограбування селян, а з другого - посилювала владу держави над окремою особою. "У кого хліб, у того й влада", - часто цитували слова В. Леніна керівники різних рівнів.

На початку 1919 р. Добровольча армія Денікіна отримує кредит від США й зброю від Антанти. Це дало змогу Добровольчій армії активізувати свій наступ у Донбасі (розпочатий ще наприкінці 1918 р.).

Денікінський режим в Україні

- Відновлювалось поміщицьке землеволодіння.

- Уведено податок із селян, третину врожаю селяни повинні були віддавати поміщику безкоштовно за користування землею. - Селяни повинні були вносити також продовольчий податок на потреби армії (5 пудів зерна з десятини землі). - Продовжено робочий день (до 11-12 годин).

- Профспілки, створені в 1917-1918 рр., були розпущені. Замість них організовувались інші, лояльні до режиму. - Українська культура, мова зазнавали утисків.

- Принципи політики Денікіна: єдина, неподільна Росія; знищення більшовизму; тимчасова військова диктатура до закінчення війни.

- Уведено смертну кару за участь у повстаннях, більшовицьких організаціях, дезертирство з армії.

Україна в планах Врангеля

- Остаточна мета Врангеля - відновлення "єдиної й неподільної" Росії, більшовицької влади. - Проголосивши себе головою уряду Півдня Росії, намагався створити незалежну Кримську республіку (уважав це тимчасовим заходом). - Війська Врангеля розпочали наступ саме тоді, коли радянські війська вели бойові дії під Києвом (червень 1920 р.). Це мало полегшити Польщі перемогу над Радянською Росією й Україною. - Врангель провів переговори з делегацією УНР. Домовитись про союз із УНР не вдалося, тому що Врангель не визнавав незалежності України.

- Врангель намагався укласти військовий союз із Махном, але успіху не мав.

Махно перейшов на бік більшовиків.


  1   2   3   4

скачати

© Усі права захищені
написати до нас