Тема традиційні методи аналізу частина 1

1
Тема 4. ТРАДИЦІЙНІ МЕТОДИ АНАЛІЗУ
Частина 1.
4.1.Абсолютні, відносні і середні величини.
4.2.Групування.
4.3.Табличний метод.
4.4. Ряди динаміки.
4.1. Абсолютні, відносні і середні величини
Важливою умовою економічного аналізу є комплексне використання відносних і середніх величин, що забезпечує як поглиблене вивчення, так і узагальнення, всебічну оцінку господарських процесів, а також полегшує пошук резервів підвищення ефективності виробництва.
1.Абсолютні величини.
Абсолютні величини — це іменовані числа з певною розмірністю й одиницями виміру, які відображають розміри (рівні, обсяги) соціально- економічних явищ та процесів, наприклад обсяг промислової
і сільськогосподарської продукції, розмір потреби в сировині і матеріалах, робочій силі тощо.
Абсолютні величини можуть виражатися в таких одиницях виміру:
—натуральні;
—умовно-натуральні;
—вартісні (грошові);
—трудові.
Натуральні одиниці виміру відповідають природним або споживчим властивостям досліджуваного об'єкта та виражаються у фізичних одиницях
(кількості, ваги, довжини, площі, об'єму та ін.). В економічному аналізі натуральні одиниці виміру характеризують результати господарської діяльності, виробництва і споживання підприємств.
Натуральні одиниці виміру бувають прості — коли використовується одна натуральна одиниця виміру (т, км, год, кг, л), і комбіновані (складні) — коли використовують другу одиницю у поєднанні з першою. Наприклад, обсяги виконаних транспортних робіт автомобільного парку вимірюють у тонно-кіло- метрах — т-км (1 т-км дорівнює перевезенню 1 т вантажу на відстань 1 км), а затрати робочого часу на виробництві певного виду продукції — у людино- годинах (люд.-год).
Для того, щоб отримати узагальнені відомості, натуральні одиниці переводять в умовно-натуральні, вартісні (грошові) за допомогою застосування коефіцієнтів та грошових вимірників.
Умовно-натуральні — одиниці виміру, які використовують для вимірювання об'ємів однорідних, але неоднакових явищ, їх отримують шляхом приведення різних натуральних одиниць до однієї, прийнятої за основу, еталон. Так, перераховуються за допомогою коефіцієнтів синтетичні миючі засоби, мило в 40
% -й вміст жирних кислот, різні види великої рогатої худоби — в умовні голови, паливо — в умовне паливо (тонна палива з теплотворною здатністю 7000

2 кілокалорій приймається за одиницю).
Вартісні (грошові) одиниці виміру абсолютних величин виступають у формі грошових одиниць, таких як гривні, долари, евро, франки та ін. У грошовому вираженні визначають вартість виробленої і реалізованої продукції, вартість основних засобів, розмір витрат, прибутку тощо.
Для точнішого уявлення про розміри досліджуваних явищ застосовують укрупнені вимірники. Ступінь укрупнення їх залежить від розміру досліджуваного об'єкта. Зокрема, обсяг товарообороту магазину показується в тисячах, а міста, району, області — в мільйонах гривень.
До трудових одиниць виміру належать комбіновані одиниці, які виражають затрати робочого часу: людино-година, людино-день, людино-рік.
2. Відносні величини.
Не менш важливе значення у проведенні аналітичних досліджень, порівняно з іншими показниками, мають відносні показники, які дають змогу здійснити порівняльну оцінку абсолютних величин і прослідкувати зв'язок між економічними явищами та процесами. Відносні величини — це показники, які відображають кількісні співвідношення двох величин. Як правило, це відношення середніх або отриманих раніше відносних показників до абсолютних.
Відносний показник розраховується як частка від ділення однієї величини, яка здебільшого називається поточною, або звітною, на іншу, базисну
величину, взяту за базу порівняння (основа відносної величини). Базисна величина прирівнюється до одиниці або числа, кратного 10,100,1000,10 000
і т. п. Звітна величина виражається як кратне відношення (коефіцієнт), яке показує, у скільки разів поточна величина більша (менша) від базисної.
Залежно від того, яке числове значення має основа порівняння, результат може бути вираженим або у формі частки від одиниці, процента.
Якщо базисна величина прирівнюється до одиниці, то відносна величина є коефіцієнтом і показує, у скільки разів поточна величина більша (менша) від базисної. Розрахунок коефіцієнтів застосовується в тих випадках, коли порівнювальна величина значно більша за базову (більше як у 2—3 рази).
Якщо різниця між поточною і базисною величинами незначна, то використовують процентні числа, тобто за базу порівняння беруть 100 % .
Крім того, відносні показники можуть виражатися у формі іменованих величин. Так, показник віддачі основних засобів у торгівлі розраховують шляхом ділення обсягу товарообігу на середньорічну вартість основних засобів. Цей показник відображає, скільки гривень товарообігу припадає на кожну гривню основних засобів.
Є велика кількість різноманітних відносних величин. Наприклад, відносних показників, що характеризують фінансовий стан підприємства, нараховується більше двохсот. Залежно від способу розрахунку і пізнавального значення відносні показники поділяються на дві групи:
1) відношення між однойменними показниками:
—динаміки;

3
—структури;
—виконання договірних зобов'язань;
—порівнянь;
2) відношення між різнойменними показниками:
—координації;
—інтенсивності.
Розглянемо ці показники детальніше. Величини першої групи виражаються у процентах або в коефіцієнтах і мають різноманітне призначення. Так, відносні
показники динаміки характеризують зміну суспільних явищ і процесів у часі, виявляють напрям та вимірюють інтенсивність розвитку.
Розрізняють відносні показники динаміки з постійною базою порівняння
(базисні показники), коли показники ряду порівнюють з однією і тією ж величиною (базисною), і зі змінною базою, коли показники кожного періоду відносять до показника попереднього періоду (ланцюгові показники). Щоб розрахувати відносні показники динаміки, необхідно мати у розпорядженні дані не менше ніж за два періоди або моменти часу. Відносні показники динаміки представляють у вигляді коефіцієнтів, темпів зростання та інших показників динаміки.
Відносні показники виконання договірних зобов'язань відображають рівень виконання суб'єктом господарювання зобов'язань, передбачених у договорах. Вони розраховуються шляхом співвідношення обсягу фактично виконаних зобов'язань (обсяг фактичної поставки товарів, наданих послуг) та обсягу зобов'язань, передбачених в угоді (обсяг поставки товарів, надання послуг згідно з укладеною угодою) і подаються у формі коефіцієнтів, процентів:
Відносні показники порівнянь характеризують кількісні співвідношення однойменних величин, що стосуються різних об'єктів, територій, але представлені за один і той самий період. Вони виражаються в коефіцієнтах або відсотках.
Поряд з відносними показниками однойменних величин в економічному аналізі активно використовуються відносні показники різнойменних величин, а саме показники координації та інтенсивності.
Відносні показники координації характеризують співвідношення між окремими частинами сукупності. При цьому одну частину сукупності беруть за основу (базу) порівняння і знаходять відношення до неї всіх інших частин.
Відносні показники інтенсивності відображають ступінь поширення явища, яке вивчається, в тому чи іншому середовищі за допомогою різнойменних, але взаємопов'язаних абсолютних показників. Відносні показники інтенсивності відображають кількість одиниць однієї сукупності, що припадає на одиницю
іншої сукупності. Вони розраховуються шляхом ділення абсолютної величини досліджуваного явища на абсолютну величину, що характеризує обсяг середовища, де розвивається або поширюється це явище. Виражаються завжди
іменованими числами і включають у назву найменування виміру обох порівнювальних ознак.
3. Середні величини

4
Усі явища і процеси суспільного та господарського життя характеризуються значною динамічністю. Для узагальнення та різнобічного аналізу даних не- обхідно розрахувати середні величини досліджуваної сукупності за соціальними та професійними групами, виробничими підрозділами, підприємствами і видами діяльності, за адміністративними районами, областями, по Україні вцілому тощо.
Середньою величиною в статистиці називаються кількісний показник характерного, типового рівня масових однорідних явищ, який складається під впливом загальних причин і умов розвитку. У зв'язку з цим середні величини відносяться до узагальнюючих статистичних показників, які дають зведену, підсумкову характеристику масових суспільних явищ. В середній величині гасяться (розчиняються) всі відмінності та особливості індивідуальних значень ознак і вона є „рівнодіючою" значень цих ознак. Головними умовами застосування середніх величин є:
1) наявність якісної однорідності сукупності;
2) масовий характер даних сукупності, де діє закон великих чисел.
Під середньою величиною розуміють узагальнюючий показник, який
характеризує типовий рівень варіативної ознаки в розрахунку на одиницю
однорідної сукупності.
Усереднені показники мають важливе наукове та практичне значення в управлінні економікою, для планування, прогнозування, моніторингу, контролю на рівні окремих господарських та адміністративних одиниць, а також країни.
Порівняння середніх показників у часі, просторі, з планом дасть змогу здійснити глибокий, обґрунтований аналіз досліджуваних явищ, зокрема охарактеризувати досягнутий об'єктивний рівень розвитку і місце на ринку окремих підприємств та відомств, працівників. Це сприяє виявленню суспільних, економічних закономірностей, які проявляються в конкретних умовах місця і часу.
У практиці економічного аналізу виникають різноманітні завдання, мають місце особливості господарських процесів, які формують потребу у використанні того чи іншого виду середніх величин.
Є такі основні види середніх величин: арифметична, гармонічна, квадратична, геометрична, хронологічна.
Найбільш поширеним видом середніх величин є середня арифметична. Вона розраховується у тих випадках, коли обсяг осередненої ознаки утворюється як сума її окремих значень в окремих одиницях досліджуваної сукупності. Залежно від характеру вихідних даних середня арифметична визначається як середня арифметична проста — коли вихідні дані не згруповані, або як середня арифметична зважена — якщо дані розбиті на групи.
Формула середньої арифметичної простої:
Х
сер
= (x
1
+ x
2
+ … + x
n
) / n = ∑x / n, (1) де Х
сер
- середнє значення досліджувальної ознаки;

5
Х
і
або х — кожне індивідуальне значення усереднюваної ознаки (варіанта) в варіаційному ряду; n — кількість одиниць досліджувальної ознаки.
Формула середньої арифметичної зваженої:
Х
сер
= (x
1
f
1
+ x
2
f
2
+ … + x
n
f
n
) / f
1
+ f
2
+ …+
f
n
= ∑xf / ∑f, (2) де f
i
або f- частота повторень (вага) індивідуальної ознаки в варіаційному ряду;
Середня гармонічна — це обернена до середньої арифметичної із обернених значень ознак. її обчислюють, коли необхідно осереднення обернених
індивідуальних значень ознак шляхом їх підсумування (наприклад, у випадках визначення середніх витрат часу, праці, матеріалів на одиницю продукції тощо).
Середня гармонічна проста використовується тоді, коли дані не згруповані, і обсяги явищ (добутки) за кожною ознакою рівні.
Формула середньої гармонічної простої:
Х
сер
= n / ∑1 / x (3)
Середня гармонічна зважена використовується у тому випадку, коли дані розбиті на групи. У випадку розрахунку середньої гармонічної зваженої її обчислюють тоді, коли відомі дані про загальний обсяг ознаки (z = xf), а також
індивідуальні значення ознаки (х), невідома є частота (f).
Формула середньої гармонічної зваженої:
Х
сер
=∑z / ∑z / x , (4)
деz = xf - обсяг значень ознаки.
Середня геометрична використовується тоді, коли обсяг сукупності формується не сумою, а добутком індивідуальних значень ознак, представлених відносними показниками. Найчастіше такими показниками виступають відносні показники динаміки (темп зростання).
Так, у випадку однакових часових інтервалів між рівнями динамічного ряду середня геометрична проста має такий вигляд:
k
сер
=
n
√k
1
* k
2
*…*k
n ,
(5)
де k = y i
/ y i-1
- темпи зростання; у
i
, у i-1
- відповідно теперішній та попередній рівні ряду; n— кількість інтервалів;
√ - корінь n-го ступеня.

6
При згрупованих даних у вигляді неоднакових часових інтервалів використовують середню геометричну зважену
(6) де х
і
— значення ознаки за окремі періоди часу; n
і
— тривалість окремого періоду часу; m — кількість періодів часу.
Середня квадратична застосовується у тому разі, коли обсяг значень ознаки утворюється як сума квадратів її окремих значень.
Середня квадратична буває проста (при незгрупованих даних):
Х
сер
=
(7)
і зважена — коли дані розбиті на групи
Х
сер
=√(∑ (X
i
2
* f
i
) / ∑ f
i
) (8)
Середня квадратична характеризує також варіацію. Тому на практиці вона використовується, коли варіанти ряду подані у вигляді відхилень фактичних їх значень від середньої арифметичної чи іншої величини, яка виступає у ролі норми чи нормативу, стандарту.
Для вивчення економічних явищ і процесів у їх розвитку та зміні у часі використовують середні хронологічні величини. Вони призначені для отримання узагальнюючої характеристики динамічного ряду та його руху за той чи інший період часу.
Середня характеристика ряду динаміки обчислюється по-різному для
інтервальних і моментних рядів динаміки, а також для відносних показників динаміки.
Для інтервального ряду динаміки (відображає розміри явищ за певні проміжки часу) з рівними періодами середня хронологічна обчислюється за формулою середньої арифметичної простої, а з нерівними відрізками часу — середньої арифметичної зваженої.
Для моментного ряду динаміки (характеризує розміри економічних і суспільних явищ станом на якийсь момент, здебільшого на певну дату) середня хронологічна визначається по-іншому. Формула середньої хронологічної моментного ряду з рівними відрізками часу може бути записана так:

7
Х
сер
= ((x
1
+ x
n
)2 + x
2
+ x
3
… + x
n-1
) / ( n-1) (9)
Для узагальнення відносних показників динаміки використовується середня геометрична, яка характеризує середній темп зміни рівнів ряду.
Проте у проведенні аналітичних досліджень слід враховувати те, що всяка середня величина згладжує індивідуальні значення ознак, насамперед найнижчі та найвищі, найкращі та найгірші. Тому цілком прийнятне застосування середнього прогресивного показника, що розраховується з відповідних даних, вищих за середню величину сукупності.
В аналізі і плануванні застосовується також середня прогресивна. Цей вид середньої на відміну від загальної середньої дає узагальнену характеристику не всієї сукупності, а тільки тієї її частини, яка представлена показниками вищими за загальну середню.
Середню прогресивну обчислюють у такій послідовності: 1) з усіх варіантів обчислюють загальну середню; 2) відбираються варіанти, що за величиною перевищують загальну середню; 3) по відібраних варіантах обчислюють середню. Вона й буде середньою прогресивною.
Особливим видом середніх величин є середня багатовимірна, яка являє собою середню величину кількох ознак для однієї одиниці сукупності. Оскільки неможливо розрахувати середню величину за абсолютними значеннями різних ознак (різноякісних, виражених у різних одиницях виміру), то багатовимірна середня визначається з відносних величин (часток, процентів і т. п.), як правило, з відношень абсолютних значень для одиниці сукупності до середніх значень цих ознак.
Багатовимірні середні дають узагальнену характеристику кожної одиниці сукупності за кількома ознаками одночасно. При цьому значущість ознаки для багатовимірної оцінки одиниці сукупності вважається однаковою, що економічно, звісно, неточно.
4.2. Групування
У сучасних умовах становлення ринкової економіки, здійснення економічного аналізу не можливе без застосування методу групування, оскільки прості дані зведення дають надто загальну картину про об'єкт, що вивчається.
Групування — це процес утворення однорідних груп на основі розподілу сукупності на окремі частини або об'єднання досліджуваних одиниць у часткові сукупності за суттєвими для них ознаками.
Основними завданнями групування в економічному аналізі є:
— виділення соціально-економічних типів явищ;
— вивчення структури та структурних змін явища;
— виявлення зв'язку і залежності між явищами, які вивчаються.
Етапи використання методу групування: а) вибір групувальної ознаки; б) визначення кількості груп та величини інтервалу; в) встановлення переліку показників, якими повинні характеризуватись

8 виділені групи стосовно конкретного групування; г) складання макетів таблиць, де будуть представлені результати групування; д) обчислення абсолютних, відносних і середніх показників; ж) табличне і графічне е оформлення результатів групування.
Проведення групування потребує спершу вибору групувальної ознаки
(основи групування) та визначення кількості груп, що виділяються. Як основу групування необхідно відбирати головні найбільш суттєві і визначальні ознаки.
Вони можуть бути кількісними (чисельність працівників, обсяг виробництва, товарообігу) або атрибутивними, тобто якісними (освіта, стать, соціальний статус, професія, кваліфікація, форма власності).
Кількість груп при застосуванні атрибутивної ознаки визначається кількістю різновидів, яких набуває ця ознака, а при використанні кількісної ознаки — залежить від варіації ознак та обсягу досліджуваної сукупності. Кожного разу питання визначення кількості груп вирішується з урахуванням конкретної ситуації. За умови наявності рівних інтервалів кількість груп можна визначити орієнтовно за формулою, запропонованою американським вченим Стерджессом n = 1 + 3.322 lg N (10) де п — число груп (інтервалів), од.,
N — загальний обсяг сукупності, од.
Для різного обсягу спостережень учені-економісти, зокрема І.В. Попович, вважають оптимальною таку кількість груп залежно від кількості спостережень
(табл. 1).
У разі, коли кількість спостережень не перевищує 40 одиниць, число
інтервалів може дорівнювати 3 або 4, хоча розподіл сукупності на 4 групи небажаний, оскільки тоді випадає середня група (інтервал).
Таблиця 1. Рекомендована кількість груп для різної кількості спостережень, од.
Кількість одиниць спостережень
Оптимальна кількість груп
До 40 3—4 40—60 4—5 60—100 5—6 100—300 6—8
Більше 300 8—10
Побудова групування за кількісною ознакою потребує визначення величини
(кроку) інтервалу. Розрахунок його при рівних інтервалах здійснюється за формулою:
і = (x
max
- x
min
) / n де і — величина (крок) інтервалу,
x
max
, x
min
— найбільше та найменше значення ознаки у сукупності.

9
З урахуванням поставлених перед групуванням завдань використовуються такі види групувань, як типологічне, структурне та аналітичне. Слід зазначити, що такий поділ дещо умовний у зв'язку зі складністю, багатогранністю суспільних, у тому числі економічних, явищ і процесів, що потребують застосування комплексних підходів.
Типологічні групування — групування, завдання яких полягає у виділенні
із загальної сукупності соціально-економічних типів, тобто окремих груп, які відрізняються за якістю.
Отже, в результаті такого типологічного групування в досліджуваній сукупності виділяються однорідні групи, насамперед основні соціально- економічні типи однорідних явищ, класи за певною ознакою. Наприклад, групування підприємств за формою власності (державні, приватні), населення, членів сімей — за статево-віковою ознакою та ін.
Структурні групування характеризують склад досліджуваної сукупності, структурні зрушення в розвитку соціально-економічних явищ і процесів.
Слід зауважити, що структурні групування відрізняються від типологічних лише метою дослідження, за формою ж вони повністю збігаються.
Аналітичні групування використовуються для дослідження взаємозв'язку між явищами та їх різноманітними ознаками. При побудові аналітичних групувань важливо правильно визначити факторні і результативні ознаки.
За кількістю ознак, за якими здійснюється групування, розрізняють прості та
комбіновані групування. Прості — це такі групування, які здійснюються за однією ознакою. Комбінованими називаються групування, які будуються за двома і більше ознаками у взаємозв'язку (комбінації) таким чином, що групи, утворені за однією ознакою, поділяються на підгрупи за іншою ознакою і т. п.
Залежно від мети виділяють, наприклад, такі групування:
1) за фінансовими результатами;
2) за платоспроможністю та ін.
Підприємства, які попадають у кожен із інтервалів, можуть бути охарактеризовані за кількістю (процент до загальної кількості організацій), середньосписковою чисельністю працівників (процент до загальної чисельності працівників), розміром кредиторської та дебіторської заборгованості (процент до загальної суми) тощо.
4.3. Табличний метод
Основною і найбільш ефективною формою подання результатів зведення та групування аналітичних даних є таблична.
Таблиця — це спосіб раціонального, компактного, наочного викладення
систематизованої інформації про досліджуваний об'єкт у цифровій формі та
у певному порядку розміщення.
Таблиці відіграють особливу роль у роботі фахівців економічного профілю, менеджерів, насамперед пов'язаних із комерційною діяльністю. Грамотно складена таблиця здатна замінити великий текстовий матеріал завдяки можливості проведення аналізу, виявлення закономірностей досліджуваного

10 об'єкта та формулювання обґрунтованих висновків, пропозицій і рекомендацій.
Основними елементами таблиці є підмет і присудок. Підмет таблиці відображає явище, про яке йдеться у ній. Він може бути представленим у вигляді одиниць сукупності, груп і підгруп, які характеризуються показниками.
Присудок таблиці виступає у вигляді показників, за допомогою яких аналізується досліджуваний об'єкт, тобто підмет таблиці. При цьому розробка присудка таблиці може бути простою (послідовний перелік показників підмета)
і складною (передбачає наявність додаткової одиниці вивчення).
По суті статистична таблиця являє собою статистичне речення, яке має підмет і присудок. Підметом таблиці є одиниці статистичної сукупності або їх групи, які підлягають характеристиці і вивченню. Присудком таблиці - цифрові дані, що характеризують підмет. Напр., підметом таблиці є групи господарств, а присудком - показники, які характеризують ці господарства.
Залежно від побудови підмета таблиці поділяються на три групи: прості,
групові, комбінаційні .
1. Таблиця проста — таблиця, підмет якої містить зведені показники у вигляді переліку складових елементів досліджуваного об'єкта
(підприємства, виробничі підрозділи, види продукції тощо) або хронологічних періодів
(роки, місяці, квартали тощо), дат, адміністративно-територіальних одиниць (країни, області, райони, міста тощо). Виходячи з характеру матеріалу, що подається у таблицях, вони можуть бути відповідно перелікові, хронологічні та територіальні.
Прості таблиці найбільш розповсюджені в економічних розробках завдяки своїй легкій побудові, наочності, доступності даних для сприйняття і розуміння
(оскільки в підметі немає систематизації досліджуваних показників), а також достатнім інформаційним можливостям. Проте цей вид таблиць має, переважно, описовий характер, тому у складних аналітичних дослідженнях рідше використовується.
2. Таблиця групова містить у підметі відомості про сукупність, розподілену на окремі групи за однією встановленою ознакою. При цьому кожна група може бути охарактеризована кількома показниками.
Групові таблиці, на відміну від простих, містять більше інформації для економічного аналізу завдяки утвореним у підметі групам за суттєвою ознакою та виявленому зв'язку між показниками. Однак викладений вище парний взаємозв'язок між одним фактором і результативною ознакою не вирішують повною мірою питання всебічного аналізу явищ. Для цього складаються комбінаційні таблиці, які дають змогу використовувати факторні ознаки у певному поєднанні, комбінації.
3. Таблиця комбінаційна — підмет такої таблиці представлений у вигляді груп, утворених за двома і більше ознаками).Комбінаційні таблиці допомагають встановити взаємну дію факторів, покладених в основу групування, на результативні показники та наявний зв'язок між ними. У міру застосування кожної додаткової групувальної ознаки кількість рядків збільшується в кілька разів. Наприклад, у разі виділення двох груп за першою ознакою, по 3 за другою

11
і за третьою ознаками, у підметі налічуватиметься 18 рядків (2 * 3 * 3) і плюс підсумкові рядки за групами та загальний підсумок. Такий методичний підхід значно ускладнить читання та аналіз таблиці.
Однією з вимог, якої слід дотримуватися аналітикам при складанні комбінаційних таблиць, є достатній обсяг сукупності, що вивчається. Це пояснюється тим, що при комбінаційному групуванні за кількома ознаками сукупність сильно подрібнюється на групи і підгрупи, внаслідок чого в підгрупах може виявитися мала кількість одиниць спостереження, що не дозволить виявити типові властивості досліджуваної сукупності.
Для того, щоб не ускладнювати сприйняття даних та не втратити їх наочність, комбінаційні таблиці краще складати не більше як за трьома ознаками і кількістю інтервалів не більше чотирьох.
При розробці і заповненні макетів таблиць необхідно строго дотримуватися правил їх побудови.
1. Статистичні таблиці не повинні бути надмірно громіздкими і ускладненими, вони повинні полегшувати, а не утруднювати їх аналіз. В зв'язку з цим по можливості таблицю слід складати невеликою за розміром, легко доступною для огляду. Інколи доцільно замість однієї великої таблиці побудувати декілька зв'язаних між собою, послідовно розташованих таблиць.
2. Всі таблиці можуть бути пронумеровані арабськими цифрами. Номер таблиці вказують перед її заголовком. При цьому знак № не пишуть.
3. Кожна таблиця повинна мати загальний заголовок, в якому коротко і ясно відображається основний зміст таблиці, вказано до якої території і до якого періоду або моменту часу відносяться дані, що наведені в ній. Вимога точності, чіткості та ясності відноситься і до заголовків рядків і граф.
4.
Показники таблиці обов'язково повинні супроводжуватись одиницями вимірювання. Якщо для всіх показників використовується одна одиниця вимірювання, то її пишуть в кінці заголовка таблиці, а якщо їх кілька - в кінці рядків або граф. Одиниця вимірювання відокремлюється від назви показника комою.
5. Слова в таблиці пишуться повністю. Можна використовувати тільки загальноприйняті скорочення.
6. Таблиці, як правило, мають бути замкненими, тобто мати підсумкові результати (в цілому, по групах і підгрупах).
7. При заповненні таблиць потрібно використовувати такі умовні позначення: при відсутності явища пишеться прочерк (-), якщо ж немає
інформації про явище, ставиться три крапки (...) або пишеться "немає відомостей", в тих випадках, коли клітинка не підлягає заповненню в зв'язку з відсутністю осмисленого змісту - ставиться знак множення (х). При наявності
інформації по досліджуваному явищу, числові значення якого складають величину менше критичної в таблиці точності, прийнято записувати 0,0.
8. Однакова ступінь точності, обов'язкова для всіх чисел, забезпечується дотриманням правил їх заокруглення. Всі значення однойменних показників мають бути записані з однаковим ступенем точності (до цілих, до 0,1, до 0,01 і т. д.).

12 9. Коли одна величина перевищує другу багатократно, то отримані показники динаміки краще виражати не в процентах, а в разах (коефіцієнтах).
Наприклад, замість 288 % слід написати "в 2,9 разу більше". В аналітичних таблицях значність абсолютних цифр має бути найменшою. Тому великі числа необхідно заокруглювати до тисяч, мільйонів і т. д. Наприклад, замість числа
1200000 грн. краще написати 1,2 млн грн.
10. Якщо в таблиці поряд із звітними даними наводяться відомості розрахункового порядку, то про це слід зробити відповідне застереження. По можливості ці пояснення краще зробити в самій таблиці або в заголовку до неї.
11. Якщо є потреба до таблиці можуть бути застосовані і виноски.
Примітки даються у вигляді необхідності додаткових пояснень змісту окремих показників таблиці. У виносках звичайно вказують джерела одержаних у таблиці відомостей.
Використовуючи таблиці, необхідно вміти їх читати та аналізувати. Так, перед тим, як розпочати аналіз, доцільно спочатку ознайомитися з назвою, підметом і присудком таблиці, визначити, які явища характеризуються, встановити одиниці виміру, час, за який наведені дані, а потім розпочати сам аналіз.
Для отримання загальної характеристики сукупності, аналіз таблиць починають, зазвичай, з розгляду загальних підсумків. Потім з метою оцінки частин досліджуваного об'єкта переходять до вивчення групових, окремих підсумків. На завершення аналізують дані за окремими рядками і колонками
(графами). Слід пам'ятати, що у першу чергу вивчаються найважливіші елементи, а потім решта елементів таблиці.
Аналіз таблиць полягає в аналітичному осмисленні і тлумаченні табличних даних
і спрямований на виявлення взаємозв'язків
і взаємозалежностей між ознаками. Аналіз даних в статистичних таблицях часто вимагає виконання додаткових розрахунків різних відносних, середніх величин, додаткових індексів, коефіцієнтів та інших показників.
4.Ряди динаміки.
Рядом динаміки називається ряд чисел, що характеризує зміну суспільних явищ у часі.
Основні показники аналізу динамічних рядів. Для аналізу рядів динаміки використовується ряд показників, які характеризують напрям, інтенсивність змін досліджуваних явищ та процесів. До них належать:
1) рівень ряду,
2) середній рівень,
3) абсолютний приріст,
4) темп зростання,
5) темп приросту,
6) абсолютне значення одного процента приросту.
Рівень ряду — це кожен член ряду динаміки. Перший по-казник ряду є початковим рівнем, а останній — кінцевим. Рівень ряду дає узагальнену характеристику рядам динаміки. При порівнянні кожного рівня з попереднім

13 отримуємо ланцюгові показники. Якщо всі рівні зіставляються з одним і тим самим постійним рівнем (базою), то такі показники називаються базисними.
Абсолютний приріст . Величина його визначається як різниця між даним рівнем і рівнем, з яким проводиться зіставлення. Абсолютний приріст показує, на скільки одиниць підвищився або зменшився рівень ряду порівняно з базисним рівнем. Виражає абсолютну швидкість зростання (зниження) рівнів ряду динаміки.
Темп зростання - відношення поточного рівня до попереднього або базисного . Цей показник здебільшого виражається у процентах. Темп зростання може виражатися і в коефіцієнтах. Тоді він показує, у скільки разів даний рівень ряду більший (менший) від рівня базисного року або яку частину його він становить Оцінює інтенсивність зміни рівнів ряду динаміки.
Темп приросту - відношенням абсолютного приросту до попереднього або базисного рівня. Зручним способом розрахунку темпу приросту є визначення його як різниці між темпом приросту та 100 %. Використовується для виявлення змін величини абсолютного приросту рівнів ряду динаміки у відносних величинах.
Абсолютне значення одного процента приросту визначається як результат ділення абсолютного приросту на відповідний темп приросту, виражений у процентах. Розрахунок цього показника має економічний зміст тільки на ланцюговій основі.
Узагальнюючою характеристикою абсолютних рівнів, абсолютної швидкості та інтенсивності змін рівнів ряду динаміки виступають такі середні показники: середній рівень ряду динаміки, середній абсолютний при¬ріст, середній темп зростання та приросту.
Методи розрахунку середнього рівня ряду динаміки залежать від його виду і способу отримання даних.
Для інтервальних рядів середня розраховується за формулою середньої арифметичної, причому з рівновіддаленими рівнями за часом — середньої арифметичної простої, а при нерівно віддалених — середньої арифметичної зваженої.
Середні значення моментного ряду з рівними інтервалами визначаються за допомогою середньої хронологічної. Якщо інтервали між періодами нерівні, то застосовується середня арифметична зважена, де в ролі ваг беруться відрізки часу між датами, до яких належать парні середні суміжних значень рівня.
Визначення середнього абсолютного приросту здійснюється за ланцюговими абсолютними приростами як відношення різниці між кінцевим та початковим рівнями до числа рівнів ряду зменшеного на одиницю .
Середній темп зростання обчислюється за формулою середньої геометричної- або як корінь за числом коефіцієнтів зростання з добутку коефіцієнтів зростання, або корінь за числом рівнів ряду зменшеного на одиницю з відношення кінцевого до початкового рівня динамічного ряду.
Методичні вимоги побудови ряду динаміки:
1. Всі показники ряду динаміки мають бути точними, вірогідними, науково обґрунтованими.

14 2. Показники ряду динаміки мають бути порівнянні за:
— методологією розрахунків;
— територією;
— часом;
— колом охоплюваних об'єктів.
Порівнянність показників динаміки за методологією розрахунків досягається шляхом використання єдиних методологічних підходів.
Порівнянність показників динаміки за територією передбачає незмінність територіальних меж об'єктів дослідження.
Для перетворення незіставних рядів у зіставні роблять перерахунок даних за допомогою різних прийомів, насамперед шляхом прямого перерахунку даних.
Порівнянність показників динаміки у часі означає, що ці показники мають бути обчислені за однакові періоди часу або на одну й ту саму дату.
Порівнянність рядів динаміки за колом охоплюваних ними об'єктів
(наприклад, малих підприємств) потребує дотримання однакової кількості досліджуваних об'єктів.
Завдання аналітика полягає у забезпеченні порівнянності рівнів ряду, виявленні основних тенденцій, закономірностей розвитку явища за певні періоди часу без врахування дії випадкових факторів. Аналіз доцільно проводити за період у три — п'ять років, а при вивченні тенденцій слід брати не менше п'яти років.
У випадку, коли в динамічному ряду необхідні дані відсутні, його потрібно «вирівняти» за допомогою спеціальних прийомів обробки .
Прийоми обробки та аналізу рядів динаміки.
1.Змикання динамічних рядів. Цей прийом обробки рядів динаміки застосовується тоді, коли у процесі аналізу виявлено непорівнянність рівнів ряду за одні роки (чи інші періоди) з рівнями за інші роки через територіальні, відомчі чи організаційні зміни, застосування різної методології обчислення показників, показників виміру та ін. Є кілька способів приведення рядів динаміки до порівнянного вигляду.
Перший. Для приведення ряду динаміки до зіставного виду необхідно визначити для року, за який є дані по двох рядах, коефіцієнт співвідношення рівнів двох рядів. Перемноживши на цей коефіцієнт рівні першого ряду, отримаємо їх порівнянність з рівнями другого ряду.
Другий. Рівні року, в якому відбулися зміни, як до змін, так і після них приймаються за 100 % , а інші — перераховуються у процентах щодо цих рівнів відповідно. В результаті вийде зімкнутий ряд.
2.Приведення рядів динаміки до однієї основи - використовується при порівнянні між собою кілька споріднених показників або взаємопов'язаних явищ за ряд років. Сутність прийому полягає у переведенні абсолютних показників ряду у відносні, взявши при цьому якийсь період (рік, місяць і т. п.) за одиницю, або 100 (основа ряду). Як правило, базою порівняння вибирають той рівень року, який має певне економічне чи історичне значення для розвитку

15 досліджуваного явища.
3.Виявлення основної тенденції ряду динаміки. Загальна тенденція динаміки означає напрям розвитку (схильність, спрямування) до зростання, стабільності або зниження рівня певного явища. Характер (тип) динаміки — це та чи інша тенденція зміни аналітичних показників динаміки (абсолютного приросту, темпу зростання чи темпу приросту).
Зростання рівнів ряду динаміки може здійснюватися з різною
інтенсивністю, а завдання аналізу полягає у встановленні загальних тенденцій, характеру змін для досліджуваного періоду.
В економічному аналізі виділяються такі основні типи форм характеру динаміки:
—
І — абсолютні прирости знижуються (зі збільшенням рівнів ряду абсолютний приріст і темпи зростання знижуються);
—
II — абсолютні прирости стабільні (зростання рівнів ряду супроводжується стабільністю абсолютних приростів та зниженням темпів приросту);
—
III — темпи зростання стабільні (абсолютні прирости збільшуються при стабільних темпах зростання);
—
IV — темпи зростання збільшуються (інтенсивне підвищення рівнів ряду при постійному збільшенні темпів зростання).
Отже, незважаючи на постійне зростання рівнів ряду динаміки, характеристика її розвитку, як свідчать вищеназвані типи, різна.
На практиці не завжди вдається одразу виявити загальну тенденцію розвитку і характер динаміки за допомогою ланцюгових показників. Це пояснюється тим, що рівні ряду і розраховані на їх основі ланцюгові показники можуть значно коливатися (варіювати) за роками у той чи інший бік (зниження, підвищення). У таких випадках основна закономірність, тенденція розвитку явища, ніби розмивається. Для її виявлення доцільно застосовувати такі прийоми, як згладжування (вирівнювання) рівнів ряду шляхом укрупнення
інтервалів або ковзної (рухомої) середньої.
У разі, коли рівні ряду і розраховані на їх основі ланцюгові показники значно коливаються за роками, основна закономірність тенденція розвитку явища, ніби розмивається. Для її виявлення доцільно застосовувати такі прийоми, як згладжування (вирівнювання) рівнів ряду шляхом укрупнення
інтервалів або ковзної (рухомої) середньої за допомогою розрахунку середніх або підсумкових показників з метою укрупнення періодів (інтервалів) часу.
Згладжування (вирівнювання) рівнів ряду шляхом укрупнення
інтервалів — один із найбільш поширених простих способів виявлення закономірності зміни рівнів динаміки за допомогою розрахунку середніх або підсумкових показників з метою укрупнення періодів (інтервалів) часу.
Такій обробці доцільно піддавати динамічний ряд з більш-менш постійними коливаннями рівня. Укрупнення періодів і аналіз їх за допомогою середніх величин сприяє виявленню виразної тенденції зміни явища у часі. При укрупненні інтервалів важливо правильно вибрати довжину періоду, за яким проводиться укрупнення (три, чотири, п'ять і т. п. років, місяців, днів).

16
Згладжування способом ковзної середньої — спосіб виявлення загальної тенденції динамічного ряду, сутність якого полягає в укрупненні періодів шляхом послідовних зрушень на одну дату (рік, місяць, тиждень) при збереженні постійного інтервалу періоду (три, п'ять років тощо).
Назва ковзної середньої пояснюється тим, що вона розраховується, ніби ковзаючи по ряду динаміки від його початку до кінця, відкидаючи при цьому один рівень з початку і додаючи наступний.
Слід врахувати, що кожна ланка ковзної середньої умовно відноситься
(записується або наноситься на графік) до середини відповідного періоду.
Аналітичне вирівнювання — найефективніший спосіб обробки ряду динаміки з метою виявлення основної тенденції розвитку явища. Сутність його полягає у вирівнюванні фактичних даних динамічного ряду способом найменших квадратів, що передбачає знаходження такої прямої або кривої, ординати точок якої були б найближчі до значень фактичного ряду динаміки.
Найпростішою лінією, яка використовується при аналітичному вирівнюванні ряду динаміки, є пряма. Вона використовується тоді, коли швидкість зростання, приросту або абсолютних відхилень явища потягом досліджуваного періоду відбувається більш-менш рівномірно. Використовують
і параболу другого порядку (коли абсолютні прирости рівномірно збільшуються
і при згладжуванні крива має один вигин), параболу третього порядку (якщо криві при згладжуванні мають два вигини), показову функцію (коли ряд динаміки відображає розвиток у геометричній прогресії) та ін.
Вимірювання сезонних коливань. В дослідженні сезонних коливань велику роль відіграють ряди динаміки, особливо в тих видах економічної діяльності, які мають сезонний характер (сільське господарство, будівництво та
ін.). При цьому застосовують різні прийоми, найбільш поширеним серед яких є обчислення відхилень внутрішньорічних даних використовуючи середньорічні рівні.
Література.
1.
Ковальчук, Т. М. Теорія економічного аналізу : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Т. М. Ковальчук; М-во освіти і науки України, Чернів. нац. ун-т ім. Ю.
Федьковича. — Чернівці : Чернів. нац. ун-т, 2011. — 543 с.
2.
Купалова, Галина Іванівна. Теорія економічного аналізу : навч. посіб. / Г. І.
Купалова. — К. : Знання, 2008. — 639 с.
3.
Мних, Євген Володимирович. Економічний аналіз : підручник / Є. В. Мних. — К.
: Знання, 2011. — 630 с.
4.
Нестерчук, Юлія Олександрівна. Теорія економічного аналізу : навч. посіб. [для самост. вивч. дисциплін ”Екон. аналіз та теорія екон. аналізу” студ. всіх форм навчання екон. спец.] / Ю. О. Нестерчук, С. Ю. Соколюк, О. В. Жарун; Уман. нац. ун-т садівництва. — Умань : Сочінський, 2012. — 234 с.
5.
Отенко, Василь Іванович. Теорія економічного аналізу : навч. посіб. для ВНЗ /
Отенко В. І., Іванієнко В. В., Азаренков Г. Ф. ; М-во освіти і науки України, Харків. нац. екон. ун-т ім. С. Кузнеця. — Харків : ІНЖЕК, 2015. — 339 с.
6.
Теорія економічного аналізу : навч. посіб. / [А. Г. Загородній, Г. І. Кіндрацька, З.