Тема 7. Психологія дільності адвоката
1. Психологічна підготовленість адвоката
Як вже зазначалося, психологічна підготовленість адвоката має дві складові: 1) загальна психологічна культура, 2) спеціальна психологічна підготовленість.
Важливою складовою загальної психологічної культури адвоката-захисника є визначена особистісна позиція щодо основних соціально-психологічних проблем, що виникають при реалізації професійних завдань. Серед них слід особливо наголосити на:
1) відповідності особистості адвоката високим морально-психологічним вимогам;
2) умінні самостійно й бездоганно з позицій права та моралі вирішувати колізійні ситуації адвокатської практики.
Розглянемо ці позиції докладніше.
Специфічність функцій захисника у кримінальному процесі визначає його процесуальну самостійність при виборі методів та засобів збору значущої для захисту інформації, здійсненні психологічного впливу на учасників процесу та інших зацікавлених осіб, побудуванні стратегії і тактики захисту та ін. Він є виконавцем І контролюючою Інстанцією у одній особі. Тому морально-психологічні вимоги адвоката до себе та своїх вчинків повинні бути вищі, аніж у інших учасників кримінально-процесуальної діяльності. Як відзначав А.Ф. Коні, "кримінальний захист надає більше приводів для дотримання вимог із області моралі, ніж діяльність звинувачувальна, через складні і багатоманітні стосунки захисника з клієнтом - підсудним та з суспільством". Більш того, здійсненню обов'язків професійного захисту супутня значна кількість конфліктних ситуацій (внутрішньоособистісних конфліктів), не притаманних іншим процесуальним суб'єктам.
Самостійність адвоката у виборі методів і засобів захисту з позицій їх моральної бездоганності, неможливість всебічного нормативного врегулювання адвокатської діяльності і тим паче, відносин, що при цьому виникають, зокрема, стосунків адвоката з підзахисним, його родичами, свідками тощо, потребує також наявності морально-психологічних противаг і висуває до особистості підвищені психологічні вимоги.
Беручи участь у вирішенні питань правосуддя, оцінюючи вчинки людей та їх психологічний зміст, захисник повинен мати на це моральне право: бути чесним, принциповим, непримиренним до порушення прав і законних інтересів підзахисного. Для нього підзахисний - особа з притаманними їй позитивними і негативними рисами, яка має право на майбутнє. Всі матеріали справи оцінюються саме під цим кутом зору. При цьому реалізується також виховна функція, укріплюється законність у цілому, тобто діяльність адвоката має соціальний смисл і призначення. Як виправдання підсудного за рахунок применшення соціальної небезпечності злочину, так і передчасна здача позицій небажані і для злочинця, і для суспільства.
Про морально-професійні проблеми адвоката писав відомий захисник М.Г. Казаринов: "Поділ кримінальних справ на прийнятні для адвоката і неприйнятні неправильний. На суді ми почули від досвідчених представників адвокатури про справи симпатичні і несимпатичні. Таке сортування мені зрозуміле. Симпатичні справи - це такі, де громадська совість на боці підсудних. Прокурорське звинувачення за такими справами звучить як "глас вопіющого" у пустелі, не знаходить відгуку у серцях суддів, виправдання наперед забезпечене і захисник може більше хвилюватись про свої лаври, аніж про долю підсудного. Але бувають інші справи: звинувачуваний погруз у розпусті і злочинах, все чесне І порядне від нього відвернулося, серця суддів переповнені обуренням і обвинувачувальний вирок забезпечений. Такі справи, я згоден, несимпатичні для захисту, але вважати, що участь у них лягає тінню на захисника, що такі справи для адвоката неприйнятні-це означає не засвоїти перших літер адвокатського символу віри. Бо саме у таких справах і необхідна участь освіченого самовідданого захисту, завдання якого - поновити моральні зв'язки між звинувачуваним і суддями, показати, що звинувачуваний, як низько він не пав. все ж людина з печаттю божества і боговідступними рисами, збудити до нього співчуття і, навпаки, - запалити у ньому каяття, віру, любов до людей, вимолити для нього, як вінок для покійника, слова примиряючої поблажливості".
Аналіз резонансних кримінальних справ минулого свідчить, що сталість професійної етики адвоката може стати надійною перепоною при необхідності протистояти відомим (визнаним) фахівцям чи суспільній думці. Так, справа по звинуваченню Кро-неберга (захисник В.Д. Спасович) у знущанні над прийомною дочкою набула важливості через протистояння різних підходів до сімейної педагогіки та уваги до неї відомих громадських діячів, у тому числі - письменника Ф. Достоєвського. На його думку, захищаючи Кронеберга. В.Д. Спасович "пожертвував своєю совістю і талантом заради клієнта та підтримки свого реноме". Ф.М. Плевако, захищаючи Бакиханова у справі про вбивство присяжного повіреного Старосельского, так сформулював проблему морального обов'язку адвоката: "Убитий присяжний повірений - член сім'ї, до якої належу я. Чому ж я говорю на захист підсудного, заважаючи помсті за передчасну смерть? Тридцять років я з честю ношу свій значок і ніколи б не погодився знеславити його, якби не переконання у невинуватості підсудного. Якщо невинний, що довів свою правоту, вийде звідси виправданим, правда вироку буде найкращою тризною, кращим надмогильним словом, кращим пам'ятником - за честь!".
Головний суддя адвоката - його власна совість; саме вона повинна підказати захиснику допустимість тих методів і прийомів, які він використовує, виконуючи свої обов'язки. Саме совість є тим обмеженням, що відділяє, з одного боку, від перестраховки, з іншого - від цинізму та попирання норм моралі. Саме так слід розуміти слова А.Ф. Коні: "Кримінальний захисник повинен бути людиною доброю, досвідченою у слові, озброєний знаннями і глибокою чесністю, безкорисливий і незалежний у судженнях; він правозаступник, а не слуга свого клієнта, не пособник йому".
Здійснюючи захист прав та законних інтересів звинувачуваного в кримінальному судочинстві, адвокат забезпечує й специфічний контроль за застосуванням норм права. Специфічність ця полягає в тому, що адвокат не наділений контрольною функцією, але має право звертати увагу суду на порушення норм процесуального І матеріального права у процесі досудового слідства. В результаті це підвищує ефективність його діяльності, про що свідчить значна кількість змінених та відмінених вироків суду.
Адвокатська професія, як стверджував ще відомий дореволюційний адвокат П. Обнінський, має такі "підводні камені", яких не знає ніяка Інша діяльність; "у жодній професії немає так легко засвоюваних компромісів, такої невизначеної межі між дозволеним і недозволеним. Одного - слава, іншого - нажива, третього - азарт зіштовхують з прямої дороги і непомітно, мало-помалу ведуть зверху вниз".
У сучасній юридико-психологічній літературі зазначений феномен має назву "професійна деформація" - комплекс негативних змін, зрушень у структурі особистості, що виникають під впливом змісту, організації та умов виконання службової діяльності. Професійна деформація породжує специфічну активність, за якої професійні якості трансформуються у свою протилежність (уважність-у підозрілість, упевненість-у халатність, вимогливість-у дратівливість) і починають перешкоджати досягненню об'єктивно визначених цілей та завдань службової діяльності. Професійна деформація зумовлюється змістом та умовами діяльності, якостями особистості, а також деякими соціально-психологічними параметрами, і відносно адвокатської діяльності вона має свою специфіку.
Так, проведене нами опитування прокурорів і адвокатів (вибірка- відповідно 74 і 76 осіб) свідчить про відмінності в оцінюванні поведінки особи, у тому числі протиправної. Так, при оцінюванні певних діянь (недотримання слова, наклеп на знайомого з метою самозбереження, ушкодження телефонного апарату, неповідомлення про вбивство, полювання у заборонений період, невиплата боргу, крадіжка, вандалізм щодо пам'ятників культури, вбивство) оцінки адвокатів були завжди м'якшими, причому різниця за 10-бальною шкалою складала приблизно 3,7 бали.
Притуплення професійного самовідчуття і вторгнення "функціональної" психології притаманне будь-якому фахівцю, і в цьому смислі воно тотальне. У наші дні цьому сприяють швидкі зміни у суспільстві, його нестабільність, зменшення рівня формального і неформального контролю. У межах якості "екстерналізм - інтерналізм" адвокатам більшою мірою притаманне перше, тобто покладення відповідальності за свою поведінку і вчинки на зовнішні обставини, а не на себе. Світ звужується до інтересів "клану", а самі інтереси визначаються з корпоративних позицій: опитані не можуть відділити у собі адвоката від людини. Укорінення цінностей професії призводить до послаблення соціального контролю, наступний крок - професійний нігілізм.
Рівень психологічної культури адвоката визначається також здатністю самостійно і бездоганно з позицій права та моралі вирішувати колізійні ситуації адвокатської практики. Незважаючи на беззаперечність твердження, що адвокат повинен захищати права й інтереси підзахисного, використовуючи для цього всі вказані у законі засоби, воно містить у собі серйозну соціально-психологічну проблему. Ця проблема виникає кожного разу, коли позиція звинувачуваного і переконання адвоката не співпадають: звинувачуваний не вважає себе винним при наявності переконливих доказів вини, або ж вважає себе таким, але наполягає на повному виправданні. Саме в таких ситуаціях виникає питання: що вправі, а що не вправі захищати адвокат?
Існує дві протилежні позиції: 1) адвокат повинен захищати лише законні інтереси, тобто ті, що не суперечать інтересам правосуддя і суспільства; 2) адвокат повинен захищати підсудного, навіть ігноруючи суспільні інтереси (навіть незаконний інтерес підсудного повинен сприйматися адвокатом як обов'язковий для виконання, оскільки він є його представником).
Так, В.М. Кудрявцев зазначає: "Встановлено, що ціннісні орієнтації злочинця суттєво відрізняються від спрямованості законослухняних громадян. Тому, безсумнівно, що звинувачуваний особисто зацікавлений у тому, щоб держава не застосовувала до нього всієї повноти обмежень і репресій. Критерієм законності інтересів звинувачуваного повинен бути закон. Виходячи з цього, інтересами звинувачуваного є: 1) прагнення звинувачуваного, який не винен у вчиненні інкримінованого йому злочину, не бути засудженим за нього; 2) прагнення звинувачуваного не бути засудженим за більш тяжкий злочин, ніж він вчинив; 3) прагнення справедливого покарання з врахуванням усіх обставин, що пом'якшують чи обтяжують вину; 4) прагнення забезпечити дотримання усіх прав у процесі кримінального судочинства, у тому числі і не бути підданим мірам процесуального примусу без достатніх на те підстав". На думку автора, визначені таким чином законні інтереси підсудного не суперечать ні нормам закону, ні нормам моралі, ні інтересам суспільства.
Близьку позицію обіймали відомі дореволюційні російські адвокати. Виступаючи у справі Максименко, Ф. Плевако говорив: "Якщо ви запитаєте, чи впевнений я у її (підсудної) винності, я не скажу: так, я впевнений. Але я і не впевнений у її невинності. Не наша і не обвинувачення це вина. Не все доступне людським зусиллям. Якщо немає можливості заспокоїтись на якійсь одній відповіді,.. коли треба вибирати між життям і смертю, то всі сумніви повинні вирихтуватись на користь життя".
Друга група авторів вважає, що прагнення звинувачуваного захищатися завжди законне, незаконними можуть бути лише засоби захисту. На нашу думку, зазначені поняття взаємопов'язані, але не тотожні. Ігнорування цього призводить до стирання меж між близькими, але самостійними поняттями: "кого" та "як" захищати. Справедливо зазначав А.Ф. Коні, що при такому підході адвокат стає "на небезпечний шлях, на якому керівним питанням стає не питання, кого захищати, а лише - як захищати", наслідком чого стає не захист людини, яка вчинила злочин, а виправдання самого злочину.
Ще більш визначену позицію обіймають прибічники принципу "презумпції законності інтересів звинувачуваного", тобто для адвоката взагалі не повинне виникати питання про законність чи незаконність інтересів підзахисного. Тим самим адвокат ставиться у виключне положення: він не може самостійно визначати законність чи незаконність домагань звинувачуваного. Чому слідчий, прокурор, суддя мають право на внутрішнє переконання (вважати особу винуватою чи невинуватою) ще до рішення суду, а адвокат такого права не має? Звичайно ж, така оцінка носить попередній характер і не суперечить принципу презумпції невинуватості, оскільки суд завжди перевіряє її правильність.
Зазначені розходження зумовлюються не сутністю процесу захисту, а необхідністю диференціювання позиції адвоката залежно від стадії процесу: початкова (вихідна) та кінцева (заключна) позиція. Перша базується на презумпції невинуватості, оскільки доказів недостатньо; активність адвоката спрямована на встановлення всіх обставин, що виправдовують звинувачуваного чи пом'якшують його вину; перевірку доказів звинувачення та ін. Після ознайомлення з матеріалами він визначає первісну захисну позицію, що залишається незмінною до повної перевірки усіх доказів.
Безсумнівно, що при будь-яких сумнівах у винуватості підзахисного адвокат повинен застосувати всі законні засоби для його захисту. Але слід зазначити, що він не завжди має достатньо даних для оцінки інтересу підсудного як законного чи незаконного. Це можна визначити лише шляхом співставлення власних доказів із сторони обвинувачення та формування внутрішнього переконання. Тому не виключено, що суб'єктивно незаконний інтерес підсудного буде сприйнятий адвокатом як законний, і захист такого Інтересу слід визнати правомірним.
Таким чином, загальна психологічна культура адвоката - це знання психологічних законів і закономірностей, що можуть бути використані у професійній діяльності: розвинена професійно-психологічна орієнтованість особистості, тобто вміння вбачати психологічні аспекти у складних ситуаціях реального життя, вирішувати професійні завдання з урахуванням їх психологічних аспектів, повага до людини, орієнтація на розуміння її психології. Вона повинна цілеспрямовано розвиватися в процесі навчання та первісної професійної адаптації фахівця з тим, щоб у подальшому він мав змогу співвідносити свої професійні дії та поведінку з реальними ситуаціями розслідуваної кримінальної справи, формувати внутрішнє переконання та здійснювати відповідний вплив на учасників кримінального процесу.
Спеціальна психологічна підготовленість. Раніше вже зазначалося, що соціально-психологічна роль адвоката у правоохоронній діяльності специфічна. Адвокат - захисник прав та інтересів підсудного, і виконує місію, що покладена на нього законом. Успіх адвокатської діяльності залежить від багатьох чинників психологічної природи, зокрема: вмінь встановлення психологічного контакту і професійного спілкування з людьми; вмінь налагоджування взаємодії з судом, слідчим, прокурором; здійснення методів і засобів психологічного впливу, напрацьованих у результаті накопичення професійного досвіду та Ін. Своєчасна підготовка до захисту, осмислена лінія його здійснення дають можливості чітко формулювати свою думку на судовому процесі, правильно орієнтуватися в різноманітних ситуаціях, вносити поправки при виявленні нових обставин у раніше складений план. Перераховані вміння і навички набуваються адвокатом, як правило, стихійно, методом "спроб і помилок" чи запозичення досвіду колег у процесі накопичення професійного досвіду. Між іншим, більш доцільним шляхом тут є спеціальна психологічна підготовка.
У діяльності адвоката можна виділити три основних етапи: 1) формування загальної концепції; 2) розробка тактики захисту; 3) застосування (реалізація) захисту.
На першому та другому етапі домінують гностична, реконструктивна та організаційна активність. На третьому етапі приєднується також комунікативна діяльність, що складається з наступних напрямів: встановлення та підтримання психологічного контакту з підзахисним; встановлення психологічного контакту зі складом суду та іншими учасниками судового процесу, здійснення на них психологічного впливу.
Адвокат повинен уміти досконально продумувати всі ті питання, що слід з'ясувати як у підготовчій частині судового засідання, так і в ході проведення судового розгляду кримінальної справи. Тільки проаналізувавши особливості особистості підзахисного, мотиви злочину, причини та умови, що йому сприяли, 1 логічно побудувавши лінію захисту, він може розраховувати на успіх.
Успіх адвокатської діяльності залежить також від уміння серед великої кількості доказів знаходити ті, що виправдовують підзахисного чи зменшують його вину. Але цього недостатньо: матеріал повинен бути поданий обґрунтовано і аргументовано. Непереконлива форма його доведення може звести нанівець усі зусилля з пошуку та добору. Це потребує орієнтації у обставинах справи, творчого пошуку, нестандартного мислення. Виступаючи у кримінальному процесі, адвокат-захисник дотримується раніше продуманої лінії, для чого необхідні здібності до оперативного прийняття рішення, вміння тактовно протистояти іншим учасникам, самостійність та наполегливість. Адвокат не може дозволити собі бути навіюваним, конформним, слідувати чужій думці. Інертність і пасивність спричиняють низький рівень захисту.
Один із найважливіших проявів професійної майстерності адвоката - уміння поєднувати у захисті інтереси суспільства і підзахисного, не протиставляючи їх, уміння підняти соціальне значення захисту при відстоюванні часткового інтересу громадянина. Тому особливу значимість у діяльності захисника має проблема професійної спрямованості та моральності: як узгодити внутрішні переконання та професійний обов'язок надавати допомогу підзахисному, який шлях захисту вибрати у випадку повної доведеності злочину чи тоді, коли у довірчій бесіді підзахисний зізнається у його вчиненні, а на суді починає стверджувати протилежне.
Виходячи з важливості опосередкування ефективності професійної діяльності наявністю та рівнем сформованості конкретних професійно важливих якостей, вони спеціально досліджені нами за допомогою методики експертної оцінки професійно важливих якостей. Виявлено 29 таких базових якостей, причому найбільшу кількісну оцінку одержали: здатність до комунікативної взаємодії з соціальним оточенням (встановлення контакту з різними категоріями осіб, розуміння людей, узгодження станів та взаємодія, інформаційний обмін та проведення переговорів.
здійснення психологічного впливу); професійна спостережливість; наявність розвиненої професійної пам'яті (наочно-образної, логічної, оперативної, зорової, слухової, рухової тощо); розвиненість навичок мислительної діяльності при відборі та селекції Інформації, обґрунтуванні та прийнятті рішень; емоційна та психофізична стійкість; здатність до саморегуляції та самоконтролю власної поведінки; вольові якості (сміливість, принциповість, виправданий ризик).
2. Психологічні особливості діяльності адвоката у різних видах процесу
Судовий захист - конституційне право громадянина (ст. 48 Конституції РФ). Завдяки захиснику обвинувачений (підсудний) отримує можливість більш повно використовувати належні йому процесуальні права, активно брати участь у дослідженні зібраних у справі матеріалів.
Адвокат є представником захисту в суді. З одного боку, він допомагає суду об'єктивно розібратися в обставинах справи і визначити справедливу міру покарання; З іншого - допомагає підсудному розібратися в події, спільно оцінити обтяжують і пом'якшують вину підсудного факти (докази), виробити тактику поведінки підзахисного па суді.
Ефективність адвокатської діяльності залежить від знання матеріалів справи, особи підсудного, вміння оцінити обвинувальний висновок, промова прокурора в судовому засіданні, дати аналіз об'єктивних і суб'єктивних пом'якшуючих обставин.
Особливу увагу адвокат приділяє захисній промові в суді. Вона повинна привернути увагу всіх учасників судового засідання, бути нестандартною і спрямованої на активізацію мислення всіх присутніх у залі суду. Видається, що адвокат зобов'язаний широко використовувати у своїй промові психологічні прийоми (наприклад, розкрити перед учасниками судового засідання складність, яку представляє собою розуміння того, що сталося для психіки підзахисного).
Психологія роботи адвоката обумовлена виконанням ним пізнавальної, конструктивної, комунікативної, виховної та посвідчувального діяльності. Література основну увагу приділяє психологічній структурі слідчої і судової діяльності і обходить стороною психологічні особливості здійснення захисту. Проте в даний час з'явилися роботи, де адвокатська діяльність стала аналізуватися.
У пізнавальної діяльності адвоката величезне значення приділяється аналізу наявного матеріалу з метою встановлення предмета доказування. У цивільному судочинстві він визначає, якими доказами слід підтвердити обставини, що обгрунтовують вимоги позивача чи заперечення відповідача. У кримінальному судочинстві адвокат задає по ходу процесуальної дії питання, робить письмові зауваження, аналізує отримані докази з метою з'ясування обставин, що виправдовують обвинуваченого або пом'якшують його відповідальність. При цьому він користується різними прийомами, наприклад висловлює недовіру свідченням, даним в суді, висловлює сумнів у тому, чи в доброму стані зір, слух і інші органи чуття свідка, потерпілого та ін., Вказує на наявність явних протиріч між показаннями (слідчий на попередньому розслідуванні отримав одні докази, а суд - інші), на об'єктивні (дощ, сніг, туман і ін.) і суб'єктивні (страх, стрес і т.п.) чинники, які перешкоджали ефективному, достовірного сприйняттю подій.
Особливо плідна пізнавальна діяльність адвоката при спільному з обвинуваченим ознайомленні з матеріалами справи на стадії попереднього розслідування. Уважне вивчення постанов, протоколів, листів, записок, фотографій і т.д. допомагає йому глибоко усвідомити все, що сталося, виявити допущені наслідком помилки і докладно підготуватися до судового розгляду.
Захисник повинен уважно вивчати і аналізувати поведінку прокурора, суддею та інших учасників процесу. Разом з тим він зобов'язаний пам'ятати, що сам є об'єктом спостереження суду і протилежної сторони.
Пізнавальна діяльність адвоката відіграє важливу роль при оцінці висновку судових експертів. Вивчаючи вступну частину, він знайомиться з особистістю експерта, установою, де проводиться експертиза, питаннями, що підлягають дослідженню, методикою, яка застосовувалася експертами. На основі аналізу цих матеріалів він висуває припущення про необхідність виробництва додаткової або повторної судової експертизи.
Велике значення адвокат надає аналізу вихідних матеріалів (наприклад, показаннями зацікавлених свідків, потерпілих та ін.), А також вивчення можливості отримання для експертизи відомостей про конкретний доказі з джерел, не представлених на експертизу.
Величезний інтерес представляють висновки експертизи. Адвокат ретельно їх вивчає, звертаючи увагу на наступні моменти:
а) чи не вийшла експерт за межі своїх спеціальних знань;
б) чи носить висновок категоричний або імовірнісний характер;
в) чи не містять висновки експерта внутрішніх суперечностей, коли відповіді на наступні питання як би перекреслюють відповіді па попередні;
г) чи не містять висновки експерта інші докази але справі;
д) чи не виникли розбіжності між експертами при проведенні комісійної експертизи [1].[1]
Незалежно від того, сприятливо чи ні для його підзахисного закінчилася експертиза, він зобов'язаний підготуватися до аналізу се висновків до суду. Для професійного дослідження висновку експерта адвокат повинен добре розбиратися в спеціальних питаннях. З цією метою йому потрібно вивчати відповідну літературу самостійно або звертатися за допомогою до обізнаним особам (медикам, психологам, економістам, психіатрів і ін.).
Пізнавальна діяльність адвоката може бути спрямована на вивчення речових доказів та документів. Адвокат цікавиться:
а) звідки з'явилися докази (наприклад, при проведенні виїмки, огляду місця події і т.д.);
б) в яких умовах зберігалися речові докази;
в) реквізитами документів (бланк, дата, номер, наявність підпису відповідної особи, відбитка печатки і т.д.);
г) немає в документах підробок, підчисток, виправлень, травлення, закреслених слів і ін. і якщо є, то обумовлені вони належним чином (що пояснює запис, друк та ін.);
д) чи якісно складені процесуальні документи, чи дотримані при цьому правові й моральні норми.
Велику частину часу до початку судового розгляду і на заключному етапі виробництва слідчих дій адвокат приділяє дослідженню документів. Він ретельно перевіряє відповідність виготовленого слідчим протоколу дії процесу його виробництва, а також відображені в ньому результати. Аналогічної перевірці він піддає протокол судового засідання (зокрема, з'ясовує, наскільки точно і своєчасно його хід і результати зафіксовані секретарем).
Пізнавальна діяльність при підготовці судової промови в основному присвячена аналізу доказів у справі з метою спростування доводів обвинувальної сторони і підтвердження своєї позиції (по кваліфікації злочину, виправданню підзахисного і ін.) • Певне значення вона має при підготовці захисній промові, спрямованої на спростування тверджень обвинуваченого, який обумовлює себе, стверджує, що винен у скоєнні злочину. Завдання адвоката - за допомогою логічних міркувань, аналізу наявних доказів показати безглуздість поведінки підзахисного.
Організаторська діяльність адвоката спрямована в першу чергу на консультаційне забезпечення своїх клієнтів по цивільних і кримінальних справах. Консультаційна діяльність особливо важлива у підготовчій стадії судового розгляду, коли адвокат у розмові з позивачем, відповідачем, підсудним чи потерпілим повинен пояснити їм важливість дотримання основних правил: не виходити за межі предмета доказування, не намагатися заплутати суду або направити процес по хибному шляху. Необхідно психологічно підготувати підзахисного до складних ситуацій судового засідання, прогнозувати можливі повороти в ході оцінки доказів. По цивільних справах на відміну від кримінальних справ, де попереднє розслідування проводиться слідчим, вся підготовча робота лягає на адвоката. Тут важливим моментом організаторської діяльності є встановлення кола осіб, що залучаються до участі у справі, та забезпечення їх явки в судове засідання, в тому числі "третіх" осіб. Особливе значення надається організаторської діяльності адвоката, коли злочином заподіяно матеріальну шкоду. Для його своєчасного відшкодування, яке може бути враховано судом як пом'якшує відповідальність обставина, він підключає рідних обвинуваченого, близьких або інших зацікавлених осіб.
Організаторська діяльність адвоката необхідна і на стадії судових дебатів. Він проводить велику роботу з підготовки дебатів, продумує різні судові ситуації і репліки протилежного боку. Юристи вважають, що мова потрібно заздалегідь проговорити перед друзями (або перед дзеркалом), а необхідні докази повинні бути завжди "під рукою" і своєчасно і швидко заявлені в суді.
У роботі захисника особливе місце займає комунікативна діяльність, яка передбачає різні види спілкування з людьми з метою встановлення об'єктивної істини. Комунікативність як якість особистості дозволяє захиснику вибрати правильний підхід до людей, налагодити особисті та ділові відносини з учасниками кримінально-процесуальної, інший правовий діяльності.
Адвокат повинен бути не тільки юристом, а й психологом. Відносини між адвокатом і клієнтом починають складатися з першої зустрічі, вони повинні бути довірчими і розташовувати до співпраці.
Специфіку спілкування захисника-адвоката з іншими суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності можна виявити тільки при аналізі спілкування як психологічної категорії та впливу на спілкування об'єктивних умов і суб'єктивних факторів.
Різноманітні і складні відносини, в які вступають учасники процесу у зв'язку з розслідуванням і розглядом справи в суді. Психологія спілкування між защітніком- адвокатом і обвинуваченим (підсудним) обумовлена:
1) специфікою прояви у них психічних процесів, психічних властивостей і психічних станів;
2) їх процесуальним становищем і, отже, лінією їх поведінки в процесі;
3) цілями спілкування, витікаючими з головного завдання захисту - відшукання істини, виправдання невинного або зниження термінів покарання винному за наявності належних підстав для винесення обвинувального вироку;
4) наявністю специфічного інтересу при спілкуванні, що активізує, спонукає їх до більш активному здійсненню захисту.
Всяке спілкування передбачає певне психологічне взаємодію. Особливістю спілкування осіб, що у кримінально-процесуальної діяльності, є примусовий характер, який ускладнює налагодження контактів. Контакт між захисником і обвинуваченим - це ділова взаємодія.
Встановлення такого контакту вимагає від захисника значних психологічних зусиль, спрямованих на те, щоб:
а) викликати у підзахисного зацікавленість у справі, збудити бажання спілкуватися;
б) показати йому вагомість або слабкість його доказів, зазначивши абсурдність деяких міркувань і висновків;
в) створити у підзахисного певний емоційний стан (наприклад, бажання активно включитися в захист власної долі) і зняти психічну напругу.
Психологічний контакт встановлюється при цілеспрямованому і планомірному вивченні адвокатом особистості підзахисного, її властивостей (темпераменту, характеру, здібностей і ін.) І вмілому зіставленням отриманої інформації з особливостями сформованої обстановки. Адвокат повинен максимально використовувати довіру підзахисного, чуйно і уважно ставитися до відхилень у його психічному стані і поведінці. Спокійна впевненість і врівноваженість адвоката в спілкуванні з обвинуваченим (підсудним) при тактично продуманої допомоги в подоланні психологічного бар'єру між ними сприяє встановленню психологічного контакту, довіри і взаєморозуміння.
Особливий характер носять відносини між адвокатом і прокурором, основу яких складає загальна мета діяльності - встановлення істини у справі. Обидва вони повинні ретельно розібратися в складних людських долях і з різних позицій (обвинувачення і захисту) об'єктивно пояснити злочин, тобто показати його соціально-психологічну основу, особливості емоційного стану суб'єкта, а також характерологічні властивості особистості.
У судовому засіданні повинні мати місце взаємна повага сторін, чесне ставлення до доказів, почуття такту і міри в судових дебатах. Адвокат зобов'язаний активно оскаржувати все, що сумнівно, неправильно, несправедливо, але діяти при цьому розумно, даючи волю лише позитивним емоціям і пригнічуючи негативні. Він повинен проявляти витримку, такт, у випадку нанесення йому образи - вимагати занесення даного факту в протокол судового засідання. Взаємовідносини адвоката з судом врегульовані процесуальним законом. Успіх діяльності адвоката багато в чому залежить від ставлення до нього суду, від того, як адвокат аналізує матеріали справи, наскільки він принциповий, чи володіє професійними знаннями та ін. Досвідчений, рішучий адвокат може сміливо оскаржувати звинувачення і домагатися винесення справедливого вироку.
Комунікативні здібності адвокатів проявляються і при підготовці та слуханні групових справ у суді, коли важливо чітко визначити солідарну позицію, хоча б по частині пред'явленого обвинувачення. Взаємовиручка, взаєморозуміння, взаємопідтримка адвокатів - обов'язкові умови спільної їх діяльності.
Конструктивна діяльність адвоката багато в чому залежить від ситуації, яка склалася на попередньому слідстві і в суді. Її аналіз дозволяє йому будувати тактику захисту і прогнозувати результат попереднього слідства і судового розгляду (в одних випадках він обирає вичікувальну, оборонну тактику, оскаржуючи по можливості несприятливі факти в міру їх з'ясування в судовому процесі; в інших - навпаки, настає, будучи впевнений в тому , що докази, наявні у справі, дуже вразливі і можуть у судовому засіданні піддатися істотній переоцінці). Захисник у своїй діяльності обов'язково повинен керуватися найважливішими принципами кримінально-процесуальної діяльності - гласності, усності, безперервності і т.п. Не можна забувати, що немає такого принципу, який не мав би глибокого психологічного змісту, не базувався на положеннях психологічної науки.
Захисник планує свою участь у намічених слідчих діях і судовому розгляді. При цьому його конструктивна діяльність є основним орієнтиром виконання наміченого плану з'ясування обставин події, гарантує ґрунтовне дослідження матеріалів справи та забезпечення інтересів і прав громадян.
Адвокат повинен вчасно направляти різні клопотання слідчому і скарги прокурору (наприклад, при отриманні доказів з порушенням закону), запити в різні органи з метою отримання довідок, характеристик і інших документів для залучення їх до матеріалів справи, складати скарги до суду на незаконність і необгрунтованість арешту чи продовження терміну утримання під вартою.
У цивільному та кримінальному процесі конструктивна діяльність адвоката виявляється в умінні ставити запитання. Юристи вважають, що ставити питання нс менше мистецтво, ніж виступати в дебатах. Адвокат планує порядок з'ясування обставин події з позицій захисту, складає перелік обов'язкових питань (особливо для перехресного допиту свідків, потерпілих та ін.). Питання повинні бути зрозумілими, простими, доступними, короткими. Звичайно, все врахувати неможливо, але основні напрямки з позицій права, логіки мислення, психологічного підходу необхідно передбачити.
У процесі підготовки справи (кримінального або цивільного) до слухання адвокат може заявити клопотання про призначення і проведенні експертизи, запропонувати питання для дозволу досвідченими особами-експертами, пояснити клієнтові характер (зміст) поставлених запитань і отримати від нього згоду на експертне дослідження.
Чинне кримінально-процесуальне законодавство майже не регулює зміст судових дебатів, тому адвокат повинен чітко спланувати зміст свого виступу в суді. Існують три основні охоронні позиції, які і зумовлюють зміст, обсяг і побудова промови:
а) про пом'якшення покарання;
б) про зміну кваліфікації (перекваліфікації) вчиненого;
в) про виправдання підсудного.
Захисник може, а іноді просто зобов'язаний, просити суд припинити кримінальну справу, призупинити обвинувальний вирок, визнати підсудного невинним або захворіли на психічну чи душевною хворобою, припинити справу щодо неповнолітнього, задовольнити цивільний позов та ін. Він зобов'язаний ретельно планувати кожен свій виступ, визначити черговість подачі матеріалу (доказів) і спрогнозувати витрати часу по кожному епізоду і виступу на суді.
Певні труднощі виникають, коли кілька захисників захищають одного підсудного. У подібних випадках важливо визначити характер, час, напрямок виступу кожного адвоката, визначити логічну залежність кожної захисній промові, ефективність і своєчасність підключення певного захисника. Тому намічаються основне, наступний і заключний виступу.
Посвідчувальний діяльність адвоката - це в основному складання процесуальних документів (позовна заява, клопотання, касаційні скарги та ін.).
При ознайомленні з матеріалами справи адвокати використовують портативні комп'ютери і засоби розмножувальної техніки (ксерокси та інші копіювальні апарати) для перенесення необхідних даних у своє досьє. Завершення ознайомлення зі справою оформляється протоколом.
Особливе значення має удостоверительная діяльність адвоката в суді. Він через голову суду вимагає вносити необхідні зауваження до протоколу судового засідання. Зазвичай він користується цим правом при виступах з репліками (наприклад, хто-небудь з учасників дебатів неправильно витлумачив закон або зробив випад приватного характеру). Представляється допустимим і правомірним також використання адвокатом у судовому засіданні диктофона, так як аудіокасета дає можливість суду своєчасно оцінити об'єктивність зауважень на протокол судового засідання, заявлених захисником.
Виховна діяльність адвоката базується на професійній підготовці і моральних психолого-педагогічних якостях захисника. Педагогічні знання особливо активно використовуються ним у судовому засіданні, коли йде перехресний допит. Поставлені питання повинні логічно випливати один з іншого, а для цього потрібні глибокі знання матеріалів справи, тобто предмета доказування. Він не має права дозволяти втягнути себе в обговорення другорядних питань, принципово не впливають на успіх і інтереси захисту.
Істотне значення має педагогічний такт адвоката в спілкуванні. Тут необхідно враховувати вік підзахисного (дорослий або неповнолітній); встановити психологічний контакт з допитуваним та іншими учасниками судового засідання; своєю поведінкою, ставленням до свідка підкреслювати важливість інформації, яку він дає, акцентувати увагу суду на особистості підзахисного, формулювати питання так, щоб вони були зрозумілі допитуваному і не містили в собі приховану підказку.
Психологічні якості відіграють істотну роль у діяльності адвоката. Він повинен вести себе коректно по відношенню до прокурору, судді та іншим учасникам судового розгляду, не допускати грубості, сперечань, безтактності, запальності, проявляти твердість, сміливість і рішучість в екстремальних ситуаціях, не втрачати контроль над собою і ситуацією.
Захиснику потрібно уважно ставитися до доказів, ретельно їх аналізувати, чітко цитувати показання, вміло оперувати пред'являються відомостями і фактами. Аналіз доказів не слід супроводжувати випадами проти свідків, сторін тощо Своє ставлення до аналізу доказів протилежного боку він повинен дати в захисній промові, де може вказати і на негідну поведінку свідків, потерпілих та ін.
Психологічні пізнання захисника проявляються в його мови і консультаційної діяльності (письмової та усної). Мова адвоката повинна відрізнятися коректністю, переконливістю, повагою до правосуддя, бути зрозумілою і дохідливій. Необхідно пам'ятати, що одне невдале слово, неповажне ставлення до клієнта, учасникам судового розгляду можуть негативно вплинути на ефективність його діяльності.
У судовому слідстві захисник повинен прагнути створити потрібний психологічний клімат, в якійсь мірі розташувати учасників процесу до себе, особи підсудного або відповідача.
Важливою умовою ефективності діяльності захисника є законність тактичних і психологічних засобів захисту. Адвокат повинен використовувати для захисту тільки правові норми та етичні правила, тобто не можна отримувати свідчення від свідків, потерпілих, експертів шляхом обману, нездійсненних обіцянок, погроз, шантажу, підкупу. Адвокат може активно використовувати прогалини в законодавстві, помилки експертів, упущення слідства та ін.
Вибрані захисником засоби не повинні нашкодити підзахисному. Тактичні та психологічні засоби захисту повинні бути етичні, тобто відповідати вимогам моральності, моралі, загальної та судової етики (наприклад, вони не повинні грунтуватися на відомостях, які принижують честь і гідність обвинуваченого, потерпілого та інших осіб; безмотивно підривати авторитет слідчих, судових та інших органів). Етичні моменти важливі на етапі консультаційної діяльності, коли вирішується питання про ведення захисту в кримінальному чи цивільному справі. Адвокат зобов'язаний дотримуватися етичних норм у процесі прийняття справи до свого провадження. Відмова клієнту без поважної причини вважається порушенням моральних норм.
Адвокат повинен володіти найважливішими професійними психологічними якостями:
• гуманне ставлення до особистості (підзахисному);
• прагнення до справедливості;
• логічність мислення;
• вміння знайти докази, що пом'якшують вину підсудного;
• висока культура мови;
• уміння вибудувати захисну промову таким чином, щоб вона була переконливою;
• активне перемикання уваги в залежності від ситуації;
• оперативне підключення необхідної інформації;
• стресостійкість;
• чесність;
• наполегливість;
• розвинені ораторські здібності;
• вміння мислити стратегічно (на перспективу) та ін.
Особливе значення надається принципам професійної етики, які регулюють взаємовідносини адвоката з потерпілим, свідками, слідчим, прокурором та ін. Ділові відносини не повинні перетинатися з особистими. Процесуальне законодавство охороняє адвокатську діяльність, встановивши заборону на допит захисника чи представника в якості свідка про ті обставини, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням даних обов'язків. Крім того, адвокат зобов'язаний зберігати таємницю і після виконання своїх професійних обов'язків.
1 2