Тема. Психогенетика аномальної і девіантної поведінки.
1.Злочинність як аномальна форма поведінки людини. Проведіть аналіз впливу на злочинність спадкових факторів.
2. Алкоголізм.Перерахуйте відомі генетично обумовлені фактори ризику алкоголізму.
3. Інші шкідливі звички. (куріння)
4. Гомосексуальність.
5. Що ви знаєте про генетику розладу самоконтролю людини (гемблінг, анорексія, булімія).
6. Визначте генетику розвитку дислексії людини.
7. Наведіть приклади генетично обумовлених дефектів сприймання смаку. Яким чином
вони можуть впливати на поведінку?
8.Що таке аносмія, внаслідок чого вона може виникати?
Злочинність як аномальна форма поведінки людини. Проведіть аналіз впливу на злочинність спадкових факторів.
В окремих роботах зустрічається поняття «клінічна характеристика аномальної кримінальної поведінки» [6, с. 11]. Дане поняття з тим або іншим ступенем смислової варіації досить широко застосовується в діловому спілкуванні суб’єктів кримінального переслідування. Крім того, ця категорія використовується або мається на увазі в наукових дослідженнях кримінологів, психологів, психіатрів і часто у зв’язку з відповідними профілактичними завданнями. Основна наукова та практична значущість даної категорії лежить у сфері вирішення кримінологічних завдань, коли мова йде про злочинну поведінку, що відхиляється (в сенсі психофізіологічної діяльності), невстановленої особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, тобто про таку поведінку, яка і може бути об’єктом аналізу у процесі вивчення особи злочинця та її злочинної поведінки.
Основною складовою злочинної поведінки, що відхиляється, є психофізіологічні особливості злочинця. Умови ж зовнішнього, у тому числі, соціального, середовища накладають «відбиток» на цю поведінку, заломлюючись в аномальній психіці суб’єкта злочину. Рівень такого заломлення визначається в основному характером і ступенем прояву відхилень у психіці.
Проаналізувавши прочитаний матеріал, мені здається що все таки найбільший вплив на такий фактор як злочинність впливає спадковість, і меншою мірою впливом батьків, домашньої обстановки та інших життєвих обставин.
Алкоголізм.Перерахуйте відомі генетично обумовлені фактори ризику алкоголізму.
Алкоголізм класифікується як повторюване і неконтрольоване вживання алкоголю, яке призводить до негативних психологічних і фізіологічних наслідків. Алкоголізм, як і будь-яка форма залежності, це хвороба, яка посилюється з часом.
Чим більше людина п'є, і чим більше зростає переносимість алкоголю, тим більше їй потрібно випити для того, щоб сп'яніти.
Надмірне вживання викликає звикання і залежність на біохімічному рівні. Це замкнене коло призводить до небезпечних наслідків, які впливають на психологічне і фізичне здоров'я людини.
Толерантність смаку та рівень звикання.
Інші шкідливі звички. (куріння)
Тютюнопалíння (або куріння) — набута шкідлива звичка вдихання диму тліючого висушеного листя тютюну. Найважливішим компонентом тютюнового диму є нікотин. Регулярне вживання нікотину викликає тютюнову залежність. Тривале і часте паління тютюну завдає значної шкоди здоров'ю курців, та оточуючих їх людей, що не палять i тварин.
Наркоманія (грец. narkе — заціпеніння, сон + manіа — божевілля, пристрасть, потяг) — загальна назва хвороб, що проявляються патологічним потягом до постійного вживання в зростаючих кількостях наркотичних препаратів і наркотичних речовин внаслідок стійкої психічної й фізичної залежності від них з розвитком абстиненції (див. Абстиненція) при припиненні їх вживання.
Ці дві звички більше залежать від середовище, виховання.
Гомосексуальність.
Зрештою дослідники з Гарвардського університету і Массачусетського технологічного інституту дійшли висновку, що від 8% до 25% гомосексуальної поведінки людей у суспільстві визначаються генетичними факторами - але не якимось одним геном.
Вчені з'ясували, що із потягом до людей своєї статі пов'язані 5 комбінацій генів. Одна з них пов'язана з нюхом, інша - зі статевими гормонами. Але разом вони визначали менш як 1% гомосексуальності.
Гембінг
Патологічний гсмблінг взаємодіє з розладами настрою. За своєю генетичною природою він належить до мультифакторних і полігенних хвороб. Виявлено зв'язок між цим станом і специфічними генами одного із рецепторів дофаміну D. Так, у патологічних гемблерів алель DAI спостерігається удвічі частіше, ніж у осіб, які не беруть участь в азартних іграх. У них відзначаються генетично зумовлена підвищена активність нейромедіатора норадреналіну та аномалії електроенцефалограми. Вважають, що у гемблерів наявний "синдром недостатнього нагородження" в результаті порушення функціонування специфічних дофамінових нервових шляхів. Саме тому ці люди намагаються його компенсувати шляхом азартної гри.
Анорексія
У анорексиків розвиваються всі симптоми голодування – низький кров'яний тиск, загальмоване або нерегулярне серцебиття, закрепи, відчуття холоду та інше. Анорексія є хворобою, на яку страждають в основному жінки в результаті наслідування уявному ідеалу, який нав'язується сучасним суспільством. При цій хворобі люди свідомо голодують, втрачаючи понад 15 % своєї нормальної маси тіла. Анорексія зазвичай починається в період статевого дозрівання і найбільш розповсюджена серед європейських жінок. У різних популяціях частота виявлення анорексії різна: від 0,1-0,7 % до 1-3 %. Так, у США анорексія зафіксована у 8 млн осіб (близько 3 % популяції), із них понад 7 млн – це жінки. Генетичні дослідження засвідчили, що конкордантність МБ з анорексії є вищою порівняно з ДБ. Анорексія на 58 % генетично зумовлена фенотиповим проявом. Внутрішньосімейні дослідження довели (Л.А. Атраментова, О.В. Филипцова, 2004), що жінки, в родинах яких спостерігаються розлади травлення, частіше, ніж у середньому в популяції, самі страждають на такі хвороби. Так, якщо мати або сестра особи були хворі на анорексію, то ризик її прояву в родині в 12 разів вищий, ніж у середньому в популяції. На сьогодні відомий один із генів схильності до цього захворювання, тому вважається, що анорексія має полігенний характер. Цей ген розташований у короткому плечі першої хромосоми. Крім того, на цій ділянці було знайдено маркер анорексії DIS3721, який дає можливість визначити групу осіб ризику.
Булімія
На булімію страждають в основному дівчата-підлітки та молоді жінки. Симптомами цього захворювання є надмірне переїдання, за яким йдуть позбавлення від з'їденого шляхом важких занять спортом, блювання або приймання послаблюючих препаратів. Частота проявів булімії в популяції складає 1 -3 % серед жінок та 0,2 % серед чоловіків. Деякі симптоми захворювання є характерними для значно більшої кількості осіб: від 5 до 15 % у популяції. За допомогою близнюкового методу встановлено, що спадковість булімії складає 83 %. Цей розлад має полігенний контроль, оскільки здійснюється багатьма генами. Найбільш розповсюдженими факторами середовища, які провокують розвиток булімії, є складності у стосунках із партнером, соціальні партнери, психологічні травми тощо. На думку вчених, існує зв'язок між генами, що зумовлюють схильність до депресивних станів, і генами, що спричинять розлади вживання їжі.
Дислексія
Розлад викликається тим, що у людини, що розвивається, через генетичні особливості мозок формується так, що його структура і функціональні особливості не дозволяють легко і швидко опанувати читання.
Не всі види дислексії однаково важкі, проте важливо діагностувати її і почати лікування якомога раніше, щоб уникнути можливих проблем у розвитку, зниження самооцінки, фрустрації, шкільної неуспішності або проблем зі сном у дітей.
Наведіть приклади генетично обумовлених дефектів сприймання смаку.Яким чином вони можуть впливати на поведінку?
Відомо, що не всі люди можуть пити молоко. Це також пов’язано з генами та ферментом лактази, який вироблять клітини тонкого кишківника. Здатність засвоювати чи не засвоювати молочний цукор контролюється парою алелей одного гена. Домінантний ген L є активним пртягом всього життя кожної людини, а його алель l активний тільки в дитинстві, та є неактивним в дорослому віці.
Порушення окислення жирних кислот.
Метаболічні хвороби.
Аносмія — втрата нюху. Може бути тимчасовою або постійною. Зазвичай мається на увазі повна втрата нюху, але частіше зустрічається часткова (вибіркова) аносмія на деякі речовини. Також можливі інші порушення функції нюху: неповна втрата нюху — гіпоосмія, збільшення чутливості нюху - гіперосмія, нюхові галюцинації (фантосмія).
Втім, порушення нюху розвиваються не лише внаслідок нейродегенеративних захворювань. Близько 19% населення мають ту чи іншу нюхову дисфункцію. Близько 0,3% повністю втрачають нюх (аносмія), а 19,1% мають знижену здатність до розпізнавання запахів (гіпосомія).
Нещодавні дослідження свідчать, що втрата нюху може бути пов'язана з різними психічними розладами, як-от депресія, шизофренія та дистонія (порушення, при якому м'язи людини безконтрольно скорочуються).
Навіть при звичайному відчутті самотності та пригніченості гострота нюху може знижуватися.