1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
Ім'я файлу: САМПО_Макаренко_208_18.docx
Розширення: docx
Розмір: 236кб.
Дата: 23.05.2021
Пов'язані файли:
Тема 9.docx
Тема 3. Правове регулювання управління в галузі природокористуванням і охорони навколишнього середовища
Варіант 1. Громадським інспектором з охорони довкілля Харківської області у травні 2018 року було проведено комплексну перевірку полігона на землях сільської ради Зборівського району, у ході якої установлено факти експлуатації даного об'єкта без оснащення системами захисту ґрунтових вод, вилучення й знешкодження біогазу і фільтрату. У серпні 2018 року громадським інспектором з охорони довкілля на підставі виявлених порушень природоохоронного законодавства було складено протокол про адміністративне правопорушення і припис про призупинення діяльності сміттєзвалища до приведення робочого процесу у відповідність до вимог і нормативів природоохоронного законодавства. Керівництво полігону виконувати рішення громадського інспектора з охорони довкілля відмовляється, оскільки вважає його дії незаконними.

Вирішіть справу. Визначте коло прав і обов'язків громадських інспекторів з охорони довкілля. Надайте загальну характеристику компетенції міжрегіональних територіальних органів Держекоінспекції. Визначте юридичну природу локальних нормативних актів в галузі екології.
Права громадських інспекторів:


  1. Спільно з працівниками органів Мінекоресурсів, інших державних органів, які здійснюють контроль за охороною та раціональним використанням природних ресурсів, органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, громадських екологічних (природоохоронних) організацій брати участь у проведенні перевірок додержання підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та громадянами вимог природоохоронного законодавства, норм екологічної безпеки та використання природних ресурсів;

  2. За направленням органу Мінекоресурсів, який призначив громадського інспектора, проводити рейди та перевірки і складати акти перевірок.

  3. Складати протоколи про адміністративні правопорушення і подавати їх відповідному органу Мінекоресурсів для притягнення винних до відповідальності (слід мати на увазі, що громадські інспектори мають право складати протоколи лише про окремі правопорушення, перелік яких визначений законодавством).

  4. Доставляти осіб, які вчинили порушення природоохоронного законодавства, до органів місцевого самоврядування, органів внутрішніх справ та штабів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, якщо особу порушника не може бути встановлено на місці порушення;

  5. Перевіряти документи на право використання об’єктів тваринного світу, зупиняти транспортні (у тому числі плавучі) засоби та проводити огляд речей, транспортних (у тому числі плавучих) засобів, знарядь полювання і рибальства, добутої продукції та інших предметів;

  6. Проводити у випадках, установлених законом, фотографування, звукозапис, кіно- і відеозйомку як допоміжний засіб для попередження і розкриття порушень законодавства в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу;

  7. Брати участь у підготовці для передачі до судових органів матеріалів про відшкодування збитків, заподіяних унаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, та виступати в ролі свідків;

  8. Роз’яснювати громадянам вимоги природоохоронного законодавства та їх екологічні права;

  9. Брати участь у проведенні громадської екологічної експертизи відповідно до Закону України “Про екологічну експертизу”;

  10. Одержувати в установленому порядку інформацію про стан навколишнього природного середовища, джерела негативного впливу на нього та заходи, що вживаються для поліпшення екологічної ситуації.

Обов’язки громадських інспекторів:

  1. Дотримуватись вимог чинного законодавства та інших нормативних актів при проведенні рейдів та перевірок;

  2. Сумлінно виконувати покладені на них завдання та інформувати відповідний орган Мінекоресурсів про результати рейдів та перевірок безпосередньо після їх закінчення;

  3. Не пізніше 31 січня наступного за звітним року подавати органу Мінекоресурсів, який призначив громадського інспектора з охорони довкілля, щорічний звіт про проведену роботу.

Основними завданнями Держекоінспекції є:

1) реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів;

2) здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо:

  1. охорони земель, надр;

  2. екологічної та радіаційної безпеки;

  3. охорони і використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду;

  4. охорони, захисту, використання і відтворення лісів;

  5. збереження, відтворення і невиснажливого використання біологічного та ландшафтного різноманіття;

  6. раціонального використання, відтворення і охорони об’єктів тваринного та рослинного світу;

  7. ведення мисливського господарства та здійснення полювання;

  8. охорони, раціонального використання та відтворення вод і відтворення водних ресурсів;

  9. охорони атмосферного повітря;

  10. формування, збереження і використання екологічної мережі;

  11. стану навколишнього природного середовища;

  12. поводження з відходами, небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами;

  13. здійснення заходів біологічної і генетичної безпеки стосовно біологічних об’єктів природного середовища під час створення, дослідження та практичного використання генетично модифікованих організмів у відкритій системі;

3) внесення на розгляд Міністра екології та природних ресурсів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Держекоінспекція у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Високий рівень правового забезпечення у сфері охорони й використання навколишнього природного середовища досягається оптимальним поєднанням норм вищої юридичної сили та норм, що містяться в актах подзаконного характеру. Вони видаються на основі законів, спрямовані на їх виконання і не можуть їм протирічити. їх система є доволі розгалуженою, оскільки чимало державних інституцій виконавчої влади чи місцевого самоврядування наділені повноваженнями ухвалювати такі акти. Зокрема, нормативний характер у сфері врегулювання відносин взаємодії суспільства і природи мають укази Президента України, акти Кабінету Міністрів України, Міністерства екології та природних ресурсів та інших центральних органів виконавчої влади, а також нормативні акти місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

За своїм складом підзаконні нормативні акти неоднорідні. їх поділяють на види за різними критеріями: за зовнішньою формою вираження - постанови, накази, рішення, правила та ін.; за суб'єктами - нормативні акти Президента України, нормативні акти Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і т. п.; за сферою дії-загальнодержавні та локальні; г) за часом дії-постійні та тимчасові і т. ін.

Самостійне місце серед джерел екологічного права займають нормативні правові акти Президента України. Серед них, наприклад, укази Президента "Про день довкілля" від 6 серпня 1998 року, "Про створення національного природного парку "Меотида"" від 25 грудня 2009 року, "Про Державну екологічну інспекцію" від 13 квітня 2011 року.

Ще одним видом нормативно-правових актів, що є джерелами екологічного права, є накази, інструкції, інші нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. За своєю юридичною природою акти цих органів поділяються на: 1) обов'язкові тільки для підпорядкованих цим органам суб'єктів екологічних відносин; 2) обов'язкові й для не підпорядкованих їм підприємств, установ, організацій, а також для громадян.

Найбільш широкими повноваженнями в екологічній сфері щодо видання таких актів наділені Міністерство екології та природних ресурсів України (Мінприроди), Державне агентство України із земельних ресурсів України, Державне агентство лісових ресурсів України, Державне агентство водних ресурсів України та деякі інші.

Серед актів локального характеру слід виокремити акти місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Згідно із Законом України "Про місцеві державні адміністрації" державні адміністрації областей, районів, міст Києва та Севастополя, а також районів у цих містах приймають у межах своєї компетенції відповідні рішення. Такі ж рішення приймають сільські, селищні, міські, районні та обласні ради, а також виконавчі комітети сільських, міських і районних у містах рад. Ці акти вирішують питання місцевого життя, у тому числі й екологічного характеру, зокрема, розробляються регіональні екологічні програми, передбачаються заходи екологічного характеру в процесі забудови та благоустрою тощо. Рішення цих органів є обов'язковими для виконання в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Варіант 2. Взимку 2018 року відокремлений підрозділ «Атоменергобуд» НАЕК «Енергоатом» підняв рівень водосховища вище нормального підпірного рівня, що призвело до затоплення понад 20 га земель, які входили до складу регіонального ландшафтного парку. Листи Басейнового управління водних ресурсів річки Тиса (БУВР Тиси) щодо негайного пониження рівня водосховища були проігноровані. Станом на 16-19 травня 2018 р. у процесі перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства державною екологічною інспекцією було зафіксовано, що фактичний рівень НПР водосховища становить 14,7 м. У зв'язку із чим Державна екологічна інспекція вважає такі дії самовільним захопленням земель, оскільки НАЕК «Енергоатом» не мав жодних правовстановлюючих документів на земельну ділянку площею 27,72 га, яка належить до земель природоохоронного призначення і була фактична затоплена.

Вирішіть справу. Надайте загальну характеристику оцінки впливу на довкілля: поняття, об'єктно-суб'єктний склад. Визначте процедуру проведення ОВД.
Оцінка впливу на довкілля згідно європейського підходу, перенесеного до Закону України «Про оцінку впливу на довкілля», є процедурою, за допомогою якої вплив на довкілля планованої діяльності, враховується компетентним органом під час прийняття рішення про погодження такої діяльності.

ОВД - це процедура, яку проводять компетентні органи, яка має чітко визначені етапи, права і обов’язки її суб’єктів. Сумлінне проведення цієї процедури у процесі прийняття рішень про провадження господарської діяльності, що може мати значний вплив на довкілля, має своїм наслідком досягнення очікуваної мети – запобігання шкоді довкіллю, забезпечення екологічної безпеки, охорони довкілля, раціонального використання і відтворення природних ресурсів.

ОВД проходять не усі проекти, а лише ті, які можуть мати значний вплив на довкілля. Закон містить вичерпний перелік видів планованої діяльності та об’єктів, які підлягають оцінці впливу на довкілля (частини 2 і 3 статті 3 Закону). Закон прямо забороняє розпочинати провадження такої планованої діяльності, без оцінки впливу на довкілля та отримання рішення про провадження планованої діяльності (частина 4 статті 3 Закону).

ОВД проводиться обов’язково перед прийняттям рішення про провадження планованої діяльності (частина 1 статті 3 Закону). Проведення її після такого рішення позбавлене будь-якого змісту, адже у такому разі результати ОВД не можуть бути враховані органом, що дозволив реалізацію проекту. ОВД проводиться щодо планованої діяльності, тобто діяльності, яка лише планується. За загальним правилом, ОВД не проводиться щодо діяльності, яка вже реалізується.

Основними суб’єктами будь-якої процедури оцінки впливу на довкілля є 1) особа, яка планує провадити плановану діяльність (термінологією закону - суб’єкт господарювання), 2) органи, уповноважені проводити процедуру ОВД щодо планованої діяльності, тобто Мінприроди та відповідні структурні підрозділи обласних державних адміністрацій 3) органи, уповноважений прийняти рішення, яке дозволяє реалізацію планованої діяльності та 4) громадськість (одна чи більше фізичних або юридичних осіб, їх об’єднання, організації або групи).

Відповідно до закону ОВД - це адміністративна процедура, яка має чітко визначені етапи (частина 1 статті 2 Закону), а саме:

1) підготовку суб’єктом господарювання звіту з оцінки впливу на довкілля;

2) проведення громадського обговорення;

3) аналіз уповноваженим органом інформації, наданої у звіті з оцінки впливу на довкілля, будь-якої додаткової інформації, яку надає суб’єкт господарювання, а також інформації, отриманої від громадськості під час громадського обговорення, під час здійснення процедури оцінки транскордонного впливу, іншої інформації;

4) надання уповноваженим органом мотивованого висновку з оцінки впливу на довкілля, що враховує результати аналізу, передбаченого пунктом 3 цієї частини;

5) врахування висновку з оцінки впливу на довкілля у рішенні про провадження планованої діяльності.

Суб’єкт господарювання забезпечує підготовку звіту з оцінки впливу на довкілля і несе відповідальність за достовірність наведеної у звіті інформації згідно з законодавством (частина 1 статті 6 Закону).

Закон передбачає обов’язковий зміст звіту із ОВД, від якого суб’єкт господарювання не має права відхилятися (частини 2 статті 6 Закону). Основними компонентами звіту з ОВД є опис планованої діяльності та її виправданих альтернатив, опис поточного стану довкілля; оцінку можливого впливу на довкілля планованої діяльності; опис передбачених заходів, спрямованих на запобігання, відвернення, уникнення, зменшення, усунення значного негативного впливу на довкілля, у тому числі (за можливості) компенсаційних заходів.

Варіант 3. Виконавчий комітет Сумської міської ради 15 травня 2018 року прийняв рішення «Про проведення 25 травня 2018 року громадського обговорення з питань розгляду звіту ОВД нафтопереробного заводу, після проведення якого 30 травня було прийнято рішення й затверджено проект будівництва даного об'єкта. Представники Департаменту екології та природних ресурсів України Сумської ОДА подали позов до суду у зв'язку із тим, що будівництво об'єкта підвищеної небезпеки не відповідає встановленому режиму забудови території міста Суми та іншого використання земель, визначених для містобудівних потреб, а громадські інтереси не були враховані в повному обсязі при прийняті відповідного рішення. Крім того, дозвіл на будівництво такого об'єкта надається лише після розроблення й затвердження техніко-економічного обґрунтування, яке не було проведено.

Вирішіть справу. Визначте юридичні підстави та порядок проведення громадського слухання. Надайте загальну характеристику правового регулювання будівництва й експлуатації об'єкта підвищеної небезпеки.
Відповідно до ст. 21 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» вiд 17.02.2011 № 3038-VI:

1. Громадському обговоренню підлягають розроблені в установленому порядку проекти містобудівної документації на місцевому рівні: генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій, детальні плани територій.

2. Затвердження на місцевому рівні містобудівної документації, зазначеної у частині першій цієї статті, без проведення громадського обговорення проектів такої документації забороняється.

При вирішенні відповідно до Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності" питань відчуження для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадські слухання не проводяться.

3. Замовники містобудівної документації зобов’язані забезпечити:

  1. оприлюднення прийнятих рішень щодо розроблення містобудівної документації на місцевому рівні з прогнозованими правовими, економічними наслідками та наслідками для довкілля, у тому числі для здоров’я населення;

  2. оприлюднення проектів містобудівної документації на місцевому рівні, пояснювальної записки, розділу "Охорона навколишнього природного середовища" або звіту про стратегічну екологічну оцінку на своїх офіційних веб-сайтах, а також вільний доступ до такої інформації громадськості;

  3. реєстрацію, розгляд та врахування пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації на місцевому рівні;

  4. проведення громадських слухань щодо проектів містобудівної документації на місцевому рівні;

  5. узгодження спірних питань між громадськістю і замовниками містобудівної документації на місцевому рівні через погоджувальну комісію;

  6. оприлюднення результатів розгляду пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації на місцевому рівні.

4. Оприлюднення прийнятих рішень щодо розроблення містобудівної документації на місцевому рівні, проектів містобудівної документації на місцевому рівні є підставою для подання пропозицій громадськості замовнику містобудівної документації.

6. Громадські слухання щодо проектів містобудівної документації на місцевому рівні проводяться у строк, визначений для проведення процедури громадського обговорення, але не раніше 10 днів з дня оприлюднення проекту містобудівної документації на місцевому рівні.

7. Для розгляду спірних питань, що виникають у процесі громадського обговорення, може утворюватися погоджувальна комісія.

До складу погоджувальної комісії входять:

  1. посадові особи замовника містобудівної документації;

  2. представники органу земельних ресурсів, природоохоронного і санітарно-епідеміологічного органу, органу містобудування та архітектури, охорони культурної спадщини та інших органів;

  3. представники професійних об’єднань та спілок, архітектори, науковці;

  4. уповноважені представники громадськості, які обираються під час громадських слухань. Кількість представників громадськості має становити не менш як 50 відсотків і не більш як 70 відсотків загальної чисельності комісії.

Головою погоджувальної комісії є посадова особа замовника містобудівної документації.

Погоджувальна комісія протягом двох тижнів після її утворення розглядає спірні питання, зафіксовані у протоколі громадських слухань, та ухвалює рішення про врахування або мотивоване відхилення таких пропозицій (зауважень).

Засідання погоджувальної комісії є правомочним, якщо у ньому взяли участь не менш як дві третини її членів (з них не менше половини - представники громадськості).

Рішення погоджувальної комісії оформлюється протоколом.

10. Порядок проведення громадських слухань проектів містобудівної документації на місцевому рівні визначає Кабінет Міністрів України.

ЗУ «Про об’єкти підвищенної небезпеки» визначає правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов’язаної з об’єктами підвищеної небезпеки, і спрямований на захист життя і здоров’я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об’єктах шляхом запобігання їх виникненню, обмеження (локалізації) розвитку і ліквідації наслідків.

Даний Закон визначає, що об’єктом підвищеної небезпеки є об’єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об’єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.

Державний нагляд та контроль у сфері діяльності, пов’язаної з об’єктами підвищеної небезпеки, здійснюють уповноважені законами органи влади, в тому числі спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади та їх відповідні територіальні органи, до відання яких відповідно до закону віднесені питання:

  1. охорони праці;

  2. забезпечення екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища;

  3. захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

  4. пожежної безпеки;

  5. санітарно-епідемічної безпеки;

  6. містобудування.

Усі ці органи влади «автоматично» стають контролюючими для підприємства, на якому існує об’єкт підвищеної небезпеки.

Суб’єкт господарської діяльності зобов’язаний:

  1. вживати заходів, направлених на запобігання аваріям, обмеження і ліквідацію їх наслідків та захист людей і довкілля від їх впливу;

  2. повідомляти про аварію, що сталася на об’єкті підвищеної небезпеки, і заходи, вжиті для ліквідації її наслідків, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування та населення;

  3. забезпечувати експлуатацію об’єктів підвищеної небезпеки з додержанням мінімально можливого ризику;

  4. виконувати вимоги Закону України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» та інших нормативно-правових актів, які регулюють діяльність об’єктів підвищеної небезпеки.

Варіант 4. Всеукраїнська громадська організація «Екоцентр України», занепокоєна початком експлуатації об'єкта підвищеної екологічної небезпеки (потужного металургійного комплексу «Метком») у Дніпропетровській області, звернулася до Генерального прокурора України, Міністра екології та природних ресурсів України, а також до Голови комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи з пропозицією проведення комплексної перевірки цього підприємства. В обґрунтування своїх вимог «Екоцентр України» зазначила, що будівництво такого об'єкта було розпочато на території, зарезервованій під створення національного природного парку, з численними порушеннями законодавства. Ініційована зацікавленою громадськістю перевірка Державної архітектурно-будівельної інспекції не відбулася з причин не надання інспекторам доступу до проектної документації. Офіційного введення в експлуатацію не було проведено, разом із тим металургійний комплекс «Метком» вже розпочав свою роботу.

Оцінку впливу на довкілля даного об'єкта також непроводено. Представники металургійного комплексу стверджують, що негативний екологічний вплив підприємство здійснює виключно в межах нормативів, визначених для даного виду підприємств.

Дайте правову оцінку зазначеним обставинам. Які форми участі громадськості в управлінні природокористуванням та охороною довкілля. Надайте визначення «громадськість» і «зацікавлена громадськість».

Відповідно до ч. 3 статті 5 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» уповноважений територіальний орган протягом трьох робочих днів з дня отримання повідомлення про плановану діяльність, яка підлягає оцінці впливу на довкілля, надсилає таке повідомлення до уповноваженого центрального органу та одночасно повідомляє про це суб’єкта господарювання, якщо планована діяльність:

  1. визначена у частині другій статті 3 цього Закону або може мати значний транскордонний вплив;

  2. може мати вплив на довкілля двох і більше областей (Автономної Республіки Крим) або замовником якої є обласна, Київська або Севастопольська міські державні адміністрації;

  3. стосується зони відчуження або зони безумовного (обов’язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, та/або рішення щодо затвердження (схвалення) якої приймається Кабінетом Міністрів України;

  4. фінансуватиметься із залученням іноземних кредитів під державні гарантії

Відповідно до ч. 9 статті 6 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» уповноважений центральний орган має здійснювати нормативно-методичне забезпечення та стандартизацію підготовки звіту з оцінки впливу на довкілля. Необхідно підготувати чітке роз’яснення щодо структури та наповнення елементів звіту з оцінки впливу на довкілля та відповідні методологічні матеріали у відповідності до європейських підходів. Ця діяльність має поводитись невідкладно.

Відповідно до ч. 2 статті 13 Закону якщо під час провадження господарської діяльності, щодо якої здійснювалася оцінка впливу на довкілля, виявлено значний негативний вплив цієї діяльності на життя і здоров’я населення чи довкілля та якщо такий вплив не був оцінений під час здійснення оцінки впливу на довкілля та/або істотно змінює результати оцінки впливу цієї діяльності на довкілля, рішення про провадження такої планованої діяльності за рішенням суду підлягає скасуванню, а діяльність - припиненню.

До форм участі громадськості в управлінні охороною довкілля можна віднести: референдум; звернення громадян; збори громадян за місцем проживання; громадське обговорення проектів рішень в галузі екології; громадську екологічну експертизу; громадський екологічний контроль; збори, мітинги, демонстрації; звернення до суду та інші.

Громадськість - організована сукупність фізичних та юридичних осіб приватного права, яка на добровільних засадах бере участь у процесі підготовки та прийняття органами публічної влади нормативно-правових актів, а також здійснює контроль за їх виконанням з метою захисту прав, свобод та законних інтересів

Зацікавлена громадськість - це громадськість, на яку впливає реалізація рішень з питань, що справляють чи можуть справити негативний вплив на стан довкілля.

Тема 4. Право природокористування

Варіант 1. ТОВ «Стожан» звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з громадян Ю. та В. на його користь солідарно 20000,00 грн заподіяної шкоди.

На обґрунтування позову ТОВ «Стожан» вказує, що громадяни Ю. та В., перебуваючи у 38-му кварталі його мисливських угідь Лучанського лісництва, здійснювали полювання у заборонений час, без належного на те дозволу, з незареєстрованою у встановленому порядку мисливською рушницею ТОЗ-63 із метою добування і знищення лося. Своїми спільними незаконним діями відповідачі завдали шкоди позивачу, яка згідно з розрахунком становить 20000,00 грн.

Вирішіть справу. Визначте, до якого виду природокористування належить полювання? Надайте правову характеристику видам використання тваринного світу.
Мисливство - це галузь знань, умінь та природокористування (мисливствознавство), а полювання - це рід діяльності або процес. Мисливець може й не полювати, полювати може браконьєр або взагалі людина, яка робить все нерозумно, без знань і зі шкодою для популяцій об'єкту полювання, не мислить.

Спортивне (аматорське) полювання піддається гострій критиці з боку екологів, громадських діячів, різних природоохоронних і зоозахисних організацій

Відповідно до ст. 20 Закону "Про тваринний світ" в Україні мо­жуть здійснюватися такі види використання об'єктів тваринного світу: мисливство; рибальство, включаючи добування водних без­хребетних тварин; використання об'єктів тваринного світу в науко­вих, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях; використан­ня корисних властивостей життєдіяльності тварин - природних са­нітарів середовища, запилювачів рослин тощо; використання ди­ких тварин з метою отримання продуктів їх життєдіяльності; добу­вання (придбання) диких тварин з метою їх утримання і розведен­ня у напіввільних умовах чи в неволі. Законодавством можуть бути передбачені й інші види використання об'єктів тваринного світу.

Мисливство - це вид спеціального використання тваринного світу шляхом добуьання диких звірів та птахів, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах у ме­жах мисливських угідь і які можуть бути об'єктами полювання. Йо­го метою є задоволення матеріальних, рекреаційних потреб грома­дян та інших суспільних потреб. Відповідно до Закону "Про мис­ливське господарство та полювання" мисливське господарство як галузь - це сфера суспільного виробництва, основними завдання­ми якого є охорона, використання та відтворення мисливських тва­рин, надання послуг мисливцям щодо здійснення полювання, роз­виток мисливського спорту і мисливського собаківництва.

Для організації та ведення мисливського господарства у корис­тування надаються спеціально визначені для цього мисливські угід­дя, якими визначаються ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства. Мисливство здійснюється спеціалізованими мисливськими господарствами, підприємствами, установами та організаціями, в яких створенні спеціалізовані під­розділи для ведення мисливського господарства з наданням в їх ко­ристування мисливських угідь.

Однією з основних форм користування державним мислив­ським фондом є полювання, тобто сукупність дій людини, спрямо­ваних на вистежування, переслідування з метою добування і саме добування (відстріл, відлов) мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах. Стаття 12 Закону "Про мисливське господарство та полювання" перелічує дії, які прирівнюються до полювання: перебування осіб у межах мисливських угідь, у тому числі на польових і лісових доро­гах (крім доріг загального користування), з будь-якою стрілецькою зброєю (у тому числі арбалетом, луком) або з капканами та інши­ми знаряддями добування диких звірів і птахів, або з мисливськи­ми собаками чи ловчими звірами і птахами, або з продукцією по­лювання; перебування осіб на дорогах загального користування з продукцією полювання або з будь-якою зібраною розчохленою стрілецькою зброєю (в тому числі з арбалетом, луком).

Право на полювання мають громадяни України, які досягли 18-річного віку і одержали відповідні документи, що посвідчують пра­во на полювання. Згідно із законодавством такими документами є: посвідчення мисливця; щорічна контрольна картка обліку добутої дичини і порушень правил полювання з відміткою про сплату дер­жавного мита; дозвіл на добування мисливських тварин (ліцензія, відстрільна картка тощо); відповідний дозвіл на право користуван­ня вогнепальною мисливською зброєю (у разі полювання з такою зброєю); паспорт на собак мисливських порід, інших ловчих звірів і птахів з відміткою про допуск до полювання у поточному році у разі їх використання під час полювання. Полюванняздійснюється у встановлені законодавством терміни. 

Незаконно добута продукція полювання підлягає вилученню з конфіскацією і передачею її відповідним органам за спеціальни­ми актами. Порушники законодавства в галузі ведення мислив­ського господарства та полювання притягаються до відповідальнос­ті, визначеної законодавством.

Рибальством вважається добування риби та водних безхребет­них. Відповідно до законодавства на території України може здій­снюватися промислове, любительське та спортивне рибальство. Отже, за видами рибальство можна поділити на загальне та спеці­альне. У порядку загального використання водних живих ресурсів громадянам дозволяється безоплатне любительське і спортивне ри­бальство для особистого споживання (без права реалізації) у визна­чених відповідно до законодавства водних об'єктах загального ко­ристування у межах встановлених законодавством обсягів безоп­латного вилову і за умови додержання встановлених правил ри­бальства і водокористування.

Використання об'єктів тваринного світу, які перебувають у ста­ні природної волі, в наукових, культурно-освітніх, виховних та есте­тичних цілях здійснюється підприємствами, установами, організа­ціями та громадянами безоплатно і без відповідних дозволів чи ін­ших документів, якщо при цьому об'єкти тваринного світу не ви­лучаються (в тому числі тимчасово) із природного середовища, тва­ринам та середовищу їх існування не завдається шкоди, не пору­шуються права власників та користувачів природних ресурсів. Та­ке користування може здійснюватися способами спостереження, мічення, фотографування тощо. В окремих випадках таке користу­вання тваринним світом може бути заборонено або обмежено.

Одним із видів використання тваринного світу, передбачених Законом "Про тваринний світ", є використання корисних власти­востей життєдіяльності тварин. Об'єктами цього виду використан­ня є тварини - природні санітари середовища, запилювачі рослин, інші тварини. Це можуть бути бджоли, жуки, комахи, метелики та ін.

В ст. 31 Закону "Про тваринний світ" передбачено такий вид використання тваринного світу, як добування (придбання) диких тварин з метою утримання і розведення у неволі чи напіввільних умовах. Суб'єктами цього виду використання можуть бути підпри­ємства, установи, організації і громадяни. Об'єктами можуть бути тварини, крім занесених до Червоної книги України, вилучені з природного середовища за спеціальними дозволами та за визначе­ну у встановленому порядку плату. Такі тварини є власністю під­приємств, установ, організацій та громадян, яким цей дозвіл або інший документ було видано.

Варіант 2. Державна екологічна інспекція в Чернівецькій області звернулася до суду з позовом до громадянина Р. про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок незаконного видобування гравійно-піщаної сировини, мотивуючи свої вимоги тим, що при обстеженні земель водного фонду річки Тростина встановлено факт самовільного видобування піщано-гравійної сировини громадянином Р., яке він здійснював на автомобілі марки «Камаз» на землях водного фонду р. Тростина, загальною кількістю 4 м. куб.

Спеціалістами Державної екологічної інспекції визначено, що через незаконне надрокористування, зокрема, неконтрольоване вилучення гравійно-піщаної суміші з русла водного об'єкта, існує небезпека настання негативних екологічних наслідків, що можуть завдати значної шкоди довкіллю, а тому просив позов задовольнити.

Вирішіть справу. Визначте загальні принципи надрокористування. Вкажіть види права надрокористування та підстави його виникнення.
Надра надаються у користування для: 

  1. геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення;

  2. видобування корисних копалин;

  3. будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод;

  4. створення геологічних територій та об'єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам'ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін.);

  5. виконання робіт (здійснення діяльності), передбачених угодою про розподіл продукції; 

Галузь надрокористування на національному рівні регулюється конституцією України, Кодексом України про надра, водним Кодексом, Законом про нафту і газ, гірничим Законом України, та іншими законами та нормативно-правовими актами. 

Право користування надрами похідне від права власності народу України на надра і має виключно цільовий характер, тобто надра надаються в користування лише для визначених цілей.

Суб'єктами права користування надрами відповідно до ст. 13 Кодексу України про надра є підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземні юридичні особи та громадяни. Як правило, це спеціалізовані підприємства, що мають необхідні господарські, організаційні та матеріальні умови, отримали спеціальний дозвіл та інші документи, необхідні для користування надрами.

Об'єктами права користування надрами є індивідуалізовані на місцевості ділянки надр, що надані в користування користувачам для певної мети. До їх індивідуалізованих ознак належать розмір, межі, місцезнаходження. Ці ділянки мають назву гірничий відвід.

Змістом відносин користування надрами є права та обов'язки користувачів надр, які передбачені ст. 24 Кодексу України про надра. Зокрема користувачі надр мають право: здійснювати на наданій їм ділянці надр геологічне вивчення, комплексну розробку родовищ корисних копалин та інші роботи згідно з умовами спеціального дозволу; розпоряджатися видобутими корисними копалинами тощо. Вони своєю чергою зобов'язані: використовувати надра відповідно до цілей, для яких їх було надано; забезпечувати повноту геологічного вивчення, раціональне, комплексне використання та охорону надр; виконувати інші вимоги щодо користування надрами, встановлені законодавством України.

Види права користування надрами можна класифікувати за різними підставами. Наприклад, за строками здійснення користування, як передбачає ст. 15 Кодексу України про надра, можна виділяти:

  1. постійне користування;

  2. тимчасове, яке в свою чергу поділяється на короткострокове (до 5 років) та довгострокове (до 20 років).

За видами корисних копалин можна говорити про:

  1. користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення;

  2. користування надрами для видобування корисних копалин місцевого значення.

Основна, детально врегульована класифікація права користування надрами передбачає його поділ в залежності від мети використання надр (або за цільовим призначенням). 

Порядок надання надр у користування. Виникнення відносин користування надрами пов'язане з низкою юридичних фактів.

По-перше, одержання спеціального дозволу на користування надрами, що передбачене ст. 16 Кодексу України про надра.

По-друге, одержання державного акта про надання гірничого відводу, що визначено ст. 17 Кодексу України про надра і постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 р. По-третє, одержання земельної ділянки в порядку, передбаченому Земельним кодексом України, на що вказує ст. 18 Кодексу України про надра.

За загальним правилом, як передбачає ст. 66 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення у встановленому порядку прав користування надрами, тобто одержання спеціального дозволу і акта про надання гірничого відводу. 

Підстави припинення права користування надрами закріплені в ст. 26 Кодексу України про надра. До них, зокрема, належать: закінчення встановленого строку користування надрами; припинення діяльності користувачів надр, яким їх було надано у користування; використання надр не для тієї мети, для якої їх було надано та інші. Крім цього, відповідно до ст. 27 землевласники і землекористувачі можуть бути позбавлені права видобування корисних копалин місцевого значення, торфу і прісних підземних вод та права користування надрами для господарських і побутових потреб у разі порушення ними порядку і умов користування надрами на наданих їм у власність або користування земельних ділянках.

Варіант 3.ПП «Маяк» до адміністративного суду було подано позов про визнання протиправними дії Державного агентства рибного господарства у Чернігівській області щодо винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 85 ч.3 КУпАП (порушення правил рибальства), і видачу припису про усунення порушень законодавства, зокрема, про зобов'язання отримати дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах). В обґрунтування позову ПП «Маяк» посилається на те, що є рибогосподарським підприємством і займається не рибальством, не промисловим виловом риби, а рибництвом, тобто вирощуванням товарної риби як об'єкта тваринного світу, а її розведення, є галуззю тваринництва. Розведена і вирощена за рахунок ПП «Маяк» в обладнаній для цього водоймі риба - це його власність. Отже, ПП «Маяк» має право розпоряджатися своєю продукцією на власний розсуд і не зобов'язане одержувати дозвіл на вилов риби, а оскаржуваний припис контролюючого органу - це акт, який обмежує право ПП «Маяк» на вироблену продукцію, і є незаконним.

Вирішіть справу. Визначте коло повноважень Державного агентства рибного господарства України та його територіальних органів. Вкажіть передбачені законодавством умови використання водних біоресурсів.
Повноваження Управління поширюються на територію відповідного водного об’єкта, області, акваторію в межах районів діяльності, визначених Держрибагентством України.

Основним завданням Управління є реалізація повноважень Державного агентства рибного господарства України у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в районі діяльності.

Управління має право:

  1. Залучати до виконання окремих робіт, участі у вивченні окремих питань вчених і фахівців, спеціалістів органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій (за погодженням з їх керівниками), представників інститутів громадянського суспільства.

  2. Одержувати в установленому законодавством порядку інформацію, документи і матеріали від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності та їх посадових осіб.

  3. Скликати наради, утворювати консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби (ради, комісії, колегії, робочі групи тощо) для сприяння здійсненню покладених на Управління завдань.

  4. Користуватись інформаційними базами даних державних органів, державною системою урядового зв’язку та іншими технічними засобами.

  5. Давати обов'язкові до виконання письмові вказівки (приписи) про усунення порушень у галузі охорони, використання і відтворення водних біоресурсів.

  6. Перевіряти документи на право використання водних біоресурсів, зупиняти транспортні (у тому числі плавучі) засоби та проводити огляд речей, транспортних (у тому числі плавучих) засобів, знарядь рибальства, добутої продукції та інших предметів.

  7. Безперешкодно користуватися при виконанні службових обов'язків послугами попутного водного і сухопутного транспорту та засобами зв'язку, що належать користувачам водних біоресурсів усіх форм власності.

  8. Безоплатно одержувати від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, громадян, іноземців та осіб без громадянства статистичні, інші довідкові та інформаційні матеріали, пояснення, необхідні для визначення стану охорони, відтворення і використання водних біоресурсів, а також повідомлення про аварійні забруднення довкілля.

  9. Складати протоколи та розглядати в установленому законом порядку справи про адміністративні правопорушення у галузі охорони, використання і відтворення водних біоресурсів.

  10. У разі неможливості встановлення особи правопорушника на місці вчинення правопорушення доставляти його до правоохоронних органів чи в приміщення виконавчого органу місцевого самоврядування для складення протоколу про адміністративне правопорушення.

  11. Вилучати в осіб, які порушують законодавство у галузі охорони і використання водних біоресурсів, знаряддя добування водних біоресурсів, транспортні (у тому числі плавучі) засоби, обладнання та предмети, що були знаряддями правопорушення, незаконно добуті водні біоресурси, а також відповідні документи на них.

  12. Проводити у випадках, встановлених законом, фотографування, звукозапис, фото- і відеозйомку як допоміжні засоби для запобігання і виявлення порушень законодавства в галузі охорони, використання і відтворення водних біоресурсів.

Варіант 4. Державною екологічною інспекцією у Вінницькій області проведено перевірку щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства ТОВ «Люксторг», за результатами якої встановлено, що ТОВ «Люксторг» здійснює спеціальне водокористування (водозабір за допомогою технічних засобів з криниці) без відповідного дозволу. Джерелом водопостачання підприємства на господарстві є криниця. Вода підприємством використовується для господарсько-побутових потреб. Лічильники обліку відсутні, журнали обліку води встановленого зразка на підприємстві не заведені. Підприємство не звітує про кількість використаної води. За результатами заходу складено акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства та винесено припис із вимогою оформлення дозволу на спецводокористування.

Директор ТОВ «Люксторг» оскаржив до адміністративного суду акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства, посилаючись на те, що використання води із криниці є загальним водокористуванням і не потребує спеціального дозволу.

Вирішіть справу. Назвіть види використання водних ресурсів. Визначте умови здійснення спеціального водокористування. Чи є забір води із криниці спеціальним водокористуванням?
Водокористування може бути двох видів: загальне та спеціальне.

Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.

Не належать до спеціального водокористування:

  1. пропуск води через гідровузли (крім гідроенергетичних);

  2. скид води з водних об’єктів відповідно до встановлених для них режимів роботи для підтримання екологічних витрат у річці та з метою запобігання виникненню гідродинамічних аварій;

  3. подача (перекачування) води водокористувачам у маловодні регіони;

  4. усунення шкідливої дії вод (підтоплення, засолення, заболочення);

  5. використання підземних вод для вилучення корисних компонентів;

  6. вилучення води з надр разом з видобуванням корисних копалин;

  7. виконання розчистки русел річок, каналів і дна водойм, будівельних, днопоглиблювальних і вибухових робіт;

  8. видобування корисних копалин (крім підземних вод) і водних рослин;

  9. прокладання трубопроводів і кабелів;

  10. проведення бурових, геологорозвідувальних робіт;

  11. забір та/або використання води в об’ємі до 5 кубічних метрів на добу, крім тієї, що використовується для виробництва (входить до складу) напоїв та фасованої питної води;

  12. інші роботи, які виконуються без забору води та скидання зворотних вод.

Набір води з криниць не є спеціальним водокористуванням. Таким чином, при регулюванні питань загального та спеціального водокористування застосовуються поняття «криниця» та «колодязь».


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

скачати

© Усі права захищені
написати до нас