Ім'я файлу: Лекція 3. Непараметричні методи.docx
Розширення: docx
Розмір: 50кб.
Дата: 23.09.2020
скачати

ТЕМА 5.

НЕПАРАМЕТРИЧНІ МЕТОДИ ПСИХОДІАГНОСТИКИ

(лекція, 2 год)


План

  1. Спостереження як метод психологічного дослідження.

  2. Опитувальні методи у психодіагностиці:

а) інтерв’ю як різновид усного опитувального діагностичного методу;

б) телефонне опитування.

в) анкетування як різновид письмового опитувального діагностичного методу

3. Експертне оцінювання у психологічному дослідженні.

4. Конспект-аналіз як експертно-діагностична процедура психологічного дослідження.


  1. Спостереження як метод психологічного дослідження.


Спостереження особливо важливе для діагностування Дітей, оскільки їх дуже складно експериментально досліджувати.

Спостереженняметод вивчення психічних особливостей індивідів на основі фіксації проявів їх поведінки.

У науковій практиці виокремлюють обсерваційний метод (спостереження), що полягає у поєднанні спостереження і самоспостереження (інтроспекції). Передумовами його є пасивність суб'єкта пізнання (відмова від втручання у досліджувані процеси для збереження природності їх перебігу); безпосередність сприйняття (спостерігається те що відбувається «тут-і-зараз»).

Вивчаючи людей, дослідник може спостерігати:

  1. мовну діяльність;

  2. експресивні реакції (виразні рухи обличчя, тіла);

  3. положення тіла у просторі (переміщення, нерухомість, дистанцію, швидкість, напрямок рухів);

  4. фізичні контакти (торкання, поштовхи, удари" спільні зусилля).

Важливу роль при цьому відіграє спостережливість – здатність помічати істотні, характерні, а також малопомітні властивості предметів і явищ.

Наукове спостереження відрізняється від життєвого такими властивостями: цілеспрямованістю, систематичністю, планомірністю, аналітичністю,реєстрацією результатів, оперуванням системою однозначних понять.

Залежно від ступеня включеності дослідника в досліджуване середовище виокремлюють:

а) включене спостереження, за якого спостерігач бере участь у реєстрованій ним діяльності;

б) стороннє спостереження, коли подія відбувається без особистої участі спостерігача.

За характером взаємодій з об'єктом спостережень розрізняють:

а) приховане спостереження, за якого люди не знають, що за ними спостерігають.

б) відкрите спостереження, за якого люди, будучи інформованими про проведення спостереження, з часом звикають до присутності психолога і починають поводитися більш природно.

Залежно від об'єкта спостережень виділяють:

а) зовнішнє – спостереження за поведінкою інших людей;

б) інтроспекцію (лат. – дивитися всередину) – самоспостереження.

За часом дослідження розрізняють:

а) одноразове спостереження (тільки один раз);

б) періодичне спостереження, здійснюване упродовж визначених проміжків часу;

в) лонгітюдне спостереження, що характеризується особливою тривалістю.

За характером сприйняття спостереження може бути:

а) суцільним, коли дослідник однаково досліджує всі доступні йому об'єкти;

б) вибірковим, за якого вивчають лише визначені параметри або поведінкові реакції.

За характером реєстрації даних спостереження класифікують на:

а) констатувальне, за якого завдання дослідника полягає у фіксуванні наявності і характеристиці значущих форм поведінки, збиранні фактів;

б) оцінювальне, коли факти необхідно порівнювати, користуючись шкалою рейтингу.

За ступенем стандартизованості процедур виокремлюють:

а) вільне, або пошукове, спостереження, яке, будучи пов'язаним із певною метою, позбавлене чітких обмежень у виборі того, на що звертати увагу, що фіксувати тощо; при цьому допускають за необхідності зміну предмета дослідження і правил;

б) структуроване, або стандартизоване, спостереження, коли події, що відбуваються, фіксують відповідно до розробленої програми.

Для отримання повної і достовірної інформації на основі спостереження його слід проводити у відповідній послідовності:

  1. визначення мети спостереження (для чого, навіщо воно);

  2. вибір об'єкта досліджень;

  3. уточнення предмета дослідження;

  4. планування ситуацій спостереження;

  5. вибір способу спостереження;

  6. встановлення тривалості загального часу досліджень і часу спостережень;

  7. вибір способів реєстрації досліджуваного матеріалу;

  8. прогнозування імовірних помилок спостереження і пошук можливостей їх запобігання;

  9. попереднє (пробне) спостереження, необхідне для уточнення дій попередніх етапів і виявлення організаційних недопрацювань;

  10. виправлення програми спостереження;

  11. здійснення спостереження;

  12. оброблення та інтерпретація отриманої інформації



2. Опитувальні методи у психодіагностиці.


Опитувальні методи (інтерв'ю, анкетування) широко застосовують для отримання психологічної інформації, оскільки за короткий проміжок часу можна зібрати достатньо значний фактичний матеріал.

Інтерв'ювання як різновид усного опитувального діагностичного методу.

Інтерв'ювання (англ. зустріч) метод одержання інформації у процесі усного безпосереднього спілкування, який передбачає реєстрацію та аналіз відповідей на питання, вивчення особливостей невербальної поведінки опитуваних.

Особу, яка в опитуванні є джерелом інформації, називають респондентом (опитуваний), а ту, що опитує, інтерв'юером.


Отримання достовірної інформації, здатність ідентифікувати її залежать від наукової кваліфікації інтерв'юера, його професійної компетентності, психологічної проникливості, комунікативних здібностей, сумлінності, рівня морально-етичних якостей. Особливе значення мають стриманість і терпіння, ерудиція, гнучкість розуму, манери, зовнішність, працездатність.

Залежно від умов проведення і кількості опитуваних процедура інтерв'ювання може бути: одноразовою або багаторазовою; індивідуальною або груповою.

За метою дослідження виокремлюють:

  • діагностичне інтерв'ю, використовуване на ранніх етапах психотерапії як засіб проникнення у внутрішній світ клієнта і розуміння його проблем;

  • клінічне інтерв'ю, застосовуване як терапевтична бесіда, спосіб надання психологічної допомоги в усвідомленні людиною внутрішніх проблем, конфліктів, прихованих мотивів поведінки, шляхів саморозвитку.

За формою спілкування інтерв'ю розрізняють:

  • вільне інтерв'ю, тобто бесіду, в якій дослідник має змогу самостійно змінювати спрямованість, порядок і структуру питань, дбаючи про необхідну ефективність процедури. Характеризується гнучкістю побудови діалогу в межах запропонованої теми, максимальним урахуванням індивідуальних особливостей респондентів, природністю умов опитування;

  • стандартизоване інтерв'ю (опитування за чітко розробленою, однаковою для усіх респондентів схемою);

  • напівстандартизоване інтерв'ю, засноване на використанні двох обов'язкових і основних питань, на які повинен відповісти кожен опитуваний. Інші питання є допоміжними.

Послідовність проведення інтерв'ю

Ефективність методу інтерв'ю залежить від дотримання послідовності процедур методу, зміст яких передбачає підготовчий, комунікативний та аналітичний етапи.

Підготовчий етап має таку послідовність:

  1. визначення предмета та об'єкта опитування, постановка дослідницьких завдань, вибір різновиду інтерв'ю;

  2. проектування інструментарію психологічного дослідження (у т. ч. складання плану інтерв'ю;

  3. пілотажне інтерв'ювання;

  4. уточнення програми дослідження, редагування питань, зміна інструкцій, аналіз помилок і невідповідностей, що виникли у процесі пробного інтерв'ю;

  5. складання остаточного варіанта сукупності питань, способів аналізу інформації, а також текстів інструкцій респондентам.

Питання інтерв'юера класифікують за багатьма критеріями.

За метою дослідження виокремлюють:

  • процедурні (функціональні) питання, спрямовані на оптимізацію процесу опитування (у т. ч. ті, що виявляють міру інформованості респондента про умови проведення, мету інтерв'ю, сприяють встановленню і підтриманню контакту з інтерв'юером);

  • тематичні (інформаційні), за відповідями на які роблять психологічні висновки.

За змістом розрізняють:

  • питання, що виявляють фактичну інформацію про соціальне становище респондента і події його минулого життя;

  • питання, які допомагають з'ясувати суб'єктивні думки, мотиви поведінки, життєві позиції, ставлення до себе та інших;

  • питання, що уточнюють інтенсивність думок, стосунків, емоційних реакцій.

Питання можуть передбачати короткі, нерозгорнуті і розгорнуті, поширені відповіді, що виражають думки і позиції респондентів.

За формою відповідей питання поділяють на:

  • закриті, що спонукають респондента зробити свій вибір із пропонованих варіантів відповідей;

  • відкриті, на які опитуваний формулює власну відповідь.

Питання для інтерв'ю мають відповідати таким вимогам:

  • логічна однозначність, тобто відсутність автономних частин, що потребують різних відповідей;

  • уникнення маловідомих, іншомовних слів, спеціальних термінів тощо;

  • уникнення запитань, які неможливо запам'ятати, через що респондент відповідає тільки на частину або взагалі відмовляється від відповіді;

  • формування конкретних питань, оскільки це забезпечує вірогідність отриманої інформації. Загальна інформація передбачає нехтування окремими ситуаціями;

  • включення в обговорення (за необхідності) уявлюваної ситуації, що стосується досліджуваного. До цього вдаються за потреби одержати відомості дискусійного характеру або не цілком прийнятні для публічного висловлення респондентом;

  • на початок інтерв'ю не виносять складні, нецікаві або інтимні питання. Зацікавлення ними досліджуваного може забезпечити подальше інтерв'ювання;

  • створення передмови у разі недостатньої компетентності досліджуваного щодо предмета, про який ідеться;

  • коректність пропонованих відповідей. Питання не повинні принижувати гідність досліджуваного;

  • психологічна послідовність питань. Іноді інтерв'юери відступають від логічного порядку питань, щоб уникнути впливу відповідей попередніх чи з метою запобігання втомі опитуваного.

Наступним за усного опитування є комунікативний етап. Процес спілкування з респондентом, як правило, має таку структуру:

  1. вступ (встановлення контакту, інформування про мету опитування, умови його проведення, формування установки на співробітництво, відповіді на питання, що виникають у респондента);

  2. основна частина (докладне дослідження, здійснюване за заздалегідь розробленим планом);

  3. завершення (зняття напруги, висловлення подяки за участь у роботі).

Ефективність інтерв'ю залежить від того, наскільки психолог на початку бесіди проявить себе як доброзичливий і зацікавлений співрозмовник. Вступне слово слід виголошувати коротко, обґрунтовано і впевнено. Повідомлення про мету дослідження здійснюють у формі, що стимулює респондента до співпраці.

Створення комфортної атмосфери спілкування не передбачає панібратських відносин із респондентом, оскільки це може ускладнити керування діалогом. Недоцільним буде і менторський тон. Завдання дослідника полягає в одержанні інформації, а не наданні психологічної допомоги чи моралізаторстві.

Інтерв'юер повинен демонструвати зацікавленість у відповідях респондента, позитивно реагувати на його жарти, висловлювати за необхідності співчуття, поважати небажання відповідати на питання, навіть якщо вони пов'язані з важливою інформацією.

Природність інтерв'ювання залежить від уміння інтерв'юера здійснювати його вільно, не вдаючись до записів. Не слід допускати тривалі паузи, оскільки респондент може спробувати перехопити ініціативу, перетворити інтерв'ю на бесіду.

Телефонне опитування


У соціологічному та психологічному дослідженнях воно є одним із різновидів опитування і належить до заочного (опосередкованого, дистантного) інтерв'ю.

Особливостями телефонного опитування є побудова вибірки, формулювання запитань та конструювання опитувальника. Зазвичай використовують однорівневу вибірку, основою якої можуть були телефонні книги, де необхідна інформація міститься в алфавітному порядку.

У телефонному опитуванні, на відміну від особистих інтерв'ю, запитання, спрямовані на підтримання інтересу до теми дослідження (контактні), мають бути в усіх частинах анкети.

Телефонне інтерв'ю в ідеалі проводять як невимушену розмову. Запитання мають бути простими і лаконічними; кількість градацій не повинна перевищувати чотирьох, а в шкалах інтенсивності - п'яти за умови граничної простоти формулювань.

Телефонне опитування складається із вступної бесіди та власне інтерв'ю. Метою вступної бесіди є відбір респондента, встановлення з ним попереднього контакту. їх проводять у вільній формі. Власне інтерв'ю є формалізованим, інтерв'юер не повинен відхилятися від опитувальника. Як правило, телефонне інтерв'ю триває не більше 10 хвилин, кількість запитань в опитувальнику обумовлюється інтересом респондентів до теми бесіди та особливостями їх категорії.

Основними методичними документами телефонного опитування є бланк пошуку респондента, який фіксує результати попереднього контакту із сім'єю і відбору респондента (час дзвінків, причини нереалізованих контактів, час призначеного респондентом дзвінка, контактні та інші запитання), кодувальний бланк, опитувальник.

Анкетування як різновид письмового опитувального діагностичного методу

Анкетування (франц. – розслідування) – проведення опитування у письмовій формі за допомогою заздалегідь підготовлених бланків.

Уперше анкетування у психодіагностиці застосував у 80-ті роки XIX ст. англійський учений Френсіс Гальтон (1822-1911), який вивчав походження розумових якостей особистості за самозвітом опитуваних. У сучасній психології анкетування вважають допоміжним методом дослідження.

Перед опитуванням необхідно ретельно підготувати анкету, що передбачає: аналіз теми, виокремлення проблем анкетування; розроблення пробної анкети з більшістю відкритих питань; пілотажне анкетування та аналіз його результатів; уточнення формулювань інструкцій і змісту питань; анкетування; узагальнення та інтерпретацію результатів, підготовку звіту.

За змістом (спрямованістю) питання допомагають з'ясувати:

  • особистість респондента (стать, вік, освіта, професія, родинний стан);

  • факти свідомості (думки, мотиви, очікування, плани, оцінні судження респондента);

  • факти поведінки (реальні вчинки, дії і їх результати). Залежно від форми відповіді питання поділяють на

закриті, напівзакриті і відкриті.

Закриті питання містять набір можливих відповідей. Респондент позначає графічно свій вибір із кількох варіантів. Традиційно використовують такі варіанти відповідей на закрите питання:

а) дихотомічна ( «так – ні», «правильно – неправильно», «згоден – незгоден»);

б) поліваріантна, що передбачає вибір відповіді з кількох варіантів (наприклад, до питання: «Лекції з яких дисциплін ви відвідали на цьому тижні?» пропонують варіанти відповідей: «психології», «соціології», «політології», «філософії», «естетики»);

в) шкальна, яку використовують за необхідності виявити інтенсивність ставлень, переживань і вражень (наприклад, «цілком згоден», «погоджуюсь, але бувають винятки», «не знаю», «не погоджуюсь, але іноді буває», «зовсім не згоден»);

г) таблична, яку застосовують для полегшення підрахунку відповідей, подальшого їх опрацювання та побудови на цій основі профілю, наприклад:

Під час опрацювання даних, отриманих від великих груп респондентів, використовують кодування відповідей на закриті питання. Для цього всі відповіді позначають тризначними числами, в яких перші дві цифри позначають порядковий номер питання, а третя - порядковий номер відповіді. Поширене кодування, за якого всі цифри позначають порядкові номери відповідей. Досліджуваному пропонують підкреслювати або виділяти коди обраних відповідей.

Використання в анкеті закритих питань дає змогу ефективно зіставляти результати респондентів. Однак у них відсутня повнота вираження індивідуальних думок або оцінок, що іноді викликає невдоволення досліджуваних.

Відповідь на відкриті питання формулює сам респондент, що утруднює порівнювання їх. Тому такі питання використовують або на ранніх стадіях складання анкети, або за необхідності максимально виразити наявні у групі індивідуальні варіанти відповідей. Відкриті питання доречні за необхідності забезпечення анонімності респондентів.

Залежно від способу формулювання питання можуть бути прямими і непрямими. Пряме питання спрямоване на безпосереднє, відкрите одержання інформації від респондента. На нього передбачають також безпосередню і чесну відповідь.

За функцією питання анкети поділяють на інформаційні (основні), питання-фільтри і контрольні (уточнювальнї). Інформаційні (основні) питання спрямовані на одержання інформації від кожного респондента. Питання-фільтри використовують за необхідності отримати відомості лише від деяких респондентів (анкета в анкеті). Початок і закінчення фільтра чітко позначають графічно. Наприклад: «Наступні два питання тільки для студентів-психологів. Чи навчаєтеся ви на психологічному факультеті? Яка якість практичних занять із психології спілкування? Увага! Питання для всіх».

Обмеження кількості респондентів, здійснюване фільтром, допомагає уникнути перекручувань інформації, спричинених відповідями некомпетентних осіб. Контрольні питання уточнюють правильність повідомлених респондентами відомостей, виключають з подальшого розгляду недостовірні відповіді або навіть анкети. До контрольних належать питання двох видів. Одні є повторенням інформаційних питань, сформульованих іншими словами (якщо відповіді основного і контрольного питань протилежні, їх виключають з наступного аналізу). Інші - виявляють осіб, які мають підвищену схильність до вибору соціально схвалюваних відповідей. У них передбачено безліч відповідей там, де на практиці може бути лише одна, наприклад: «Чи вередували Ви в дитинстві?»; «Чи були випадки, коли Ви брехали іншим людям?»; «Чи завжди Ви охоче приходите на допомогу незнайомцям?». Імовірність одержання на них щирої, але непоширеної відповіді дуже мала.

Композиція анкети.


Анкета починається з короткого вступу-звертання до респондента, де вказують тему, мету опитування, організацію або особу, що його проводить, повідомляють про конфіденційність інформації. Потім наводять інструкцію щодо заповнення бланка. За потреби інструкції можуть міститися не лише на початку, а й в інших частинах анкети.

Перші питання анкети мають бути легкими і цікавими, заохочувати до відповіді більшість респондентів. Такі питання називають питаинями-контактерами. Вони призначені для формування установки на співробітництво. Після них ставлять складні питання, що становлять основний зміст анкети. У завершальній частині бланка знову подають легкі питання, оскільки увага респондентів знижується, а втома посилюється.

Формулюючи питання анкети, слід стежити, щоб вони не містили підказки в явній або прихованій формі (питання «Що вам подобається в...» припускає, що щось «подобається»).

Питання не повинні перевищувати обсяг пам'яті або рівень мислення респондента.

Види анкетування


Залежно від кількості одночасно опитуваних осіб анкетування може бути індивідуальним або груповим. Групове анкетне опитування допомагає швидко зібрати великий обсяг інформації.

Плануючи групове анкетування, потрібно впевнитися, що обстановка, в якій воно відбуватиметься, дасть змогу кожному респондентові самостійно відповісти на запитання анкети. Необхідно виключити можливість колективного її заповнення, узгодження позицій кількох членів групи, порушення принципу анонімності.

Процедура анкетування передбачає, що респондент сам письмово відповідає на стандартизовані питання анкети. Анкетне опитування може відбуватися в очній або заочній формі. За очного анкетування відбувається безпосередній контакт соціолога з респондентами – він роздає анкети, пояснює правила їх заповнення, а також мету й завдання дослідження.

Заочними формами анкетування є поштове та пресове опитування. Незважаючи на простоту та економічність, їх не використовують для репрезентативних обстежень. Використання їх доцільне для розв'язання специфічних завдань, які не вимагають отримання репрезентативної інформації.

Поштове опитування є різновидом анкетного із заочним способом встановлення контакту з респондентом.

Пресове опитування (друкування анкет на шпальтах газет, журналів) використовують для зондажу громадської думки щодо певних проблем, з приводу яких читачі можуть бути достатньо компетентними. Добровільна участь та анонімність дають змогу отримати досить щирі відповіді.

  1. Експертне оцінювання у психологічному дослідженні

Метод експертного оцінювання є одним з різновидів опитування. Відрізняє його від масового опитування те, що респондентами є найкомпетентніші у досліджуваній сфері особи, тобто експерти.

Сутність експертного оцінювання.

У психологічному дослідженні експертне оцінювання можна вважати самостійним методом пізнання і компонентом спостереження, опитування, експерименту, аналізу продуктів діяльності.

Експертне (лат. досвідчений) оцінювання (експертиза) метод отримання узагальненої інформації шляхом оцінювання ситуації, події чи явища групою незалежних експертів.

Таку узагальнену інформацію отримують за допомогою експертного опитування, у якому беруть участь фахівці в галузі, яка цікавить дослідника.

Експертне опитування можна застосовувати при вивченні всіх галузей діяльності, та особливо воно ефективне при діагностуванні, прогнозуванні, оцінюванні станів соціальних об'єктів, прийнятті рішень. Основною проблемою при застосуванні методу експертних оцінок є добір експертів, оскільки від них залежить цінність отриманих результатів. Завданням експерта компетентного фахівця, що має досвід у конкретній галузі, є формулювання власної думки про досліджуваний об'єкт або явище за певною шкалою відповідно до передбачених правил.

Особливостями експертного оцінювання є циклічність процедури, відсутність прямого контакту експертів, анонімність учасників, оперування кількісними оцінками і їх аргументацією.



  1. Контент-аналіз як експертно-діагностична процедура психологічного дослідження


Контент-аналіз (англ. contents – зміст і грец. analysis – розкладання) –виявлення і дослідження характеристик інформації, які містять тексти і мовні повідомлення.

Сутністю контент-аналізу є систематичне фіксування одиниць досліджуваного змісту та їх квантифікація з різною метою у межах певної концептуальної схеми або теорії, зокрема для дослідження міжособистісних і міжгрупо-вих відмінностей їх специфіки, динаміки в часі.

Метод контент-аналізу заснований на принципі повторюваності значеннєвих і формальних елементів у документах (понять, суджень, тем, образів тощо). Застосовують його за достатньої кількості матеріалу для аналізу (документів, автобіографій, листів, фотографій, щоденника великого обсягу), оскільки елементи змісту (одиниці аналізу) повинні забезпечувати статистичну вірогідність.

Контент-аналіз трансформує якісно представлену інформацію на мову чисел. Для цього необхідно мати об'ємний і змістовний текст та відповідний рівень дослідницької підготовки.

Обмеження контент-аналізу зумовлені тим, що характер інформації визначається задумами її автора і специфікою форм пред'явлення. Тому дослідник може вважати вимисел реальністю або йому бракуватиме істотних даних унаслідок недостатньої вираженості їх у матеріалі, взятому за об'єкт дослідження. Через неспроможність дослідника адекватно виділити категорії аналізу або врахувати всі варіанти їх словесного вираження можливе перекручування інформації.
Література


  1. Психодіагностика : навч.посіб./ І.М.Галян. – К.: Академвидав, 2009. – С.280-313

скачати

© Усі права захищені
написати до нас