Ім'я файлу: Лекція 3.docx
Розширення: docx
Розмір: 26кб.
Дата: 11.05.2021

Тема лекції:

Театральне мистецтво в Україні: історія та сучасний стан.

Знати:

процес розвитку та становлення професійного українського театру; визначних культурних діячів у сфері театрального мистецтва; основну театральну термінологію, своєрідні засоби створення сценічної форми.

Вміти:

визначати склад різних труп, які гастролювали по Україні; аналізувати специфіку професійних, аматорських театрів; висловлювати свої враження від сприймання творів театрального мистецтва.

Тип лекції:

поточна.


Ключові поняття: «корифей», «антреприза», «національна сценічність», «український авангард», «професійний театр».

План

  1. Витоки українського театру.

  2. «Корифеї» українського професійного театру.


Основна література

  1. Абрамович С. Д., Чикарькова М. Ю. Світова та українська культура: Навч. Посібник. – Львів: Світ,2004 – С.314.

  2. Афанасьєв Ю. Соціально-культурний потенціал театрального мистецтва. – Львів: Світ, 1990.

  3. Бокань В. А. Польовий А. П. Історія культури України: Навч. Посібник. – К.:МАУП, 2001 – 2 –ге вид. доп. – С. 3 – 5.

4. Масол Л. М., Ничкало Г. І., Оніщенко О.І. Художня культура України:

Навч. Посіб./ Л. М. Масол, Г.І. Веселовська, О. І. Оніщенко; За аг. Ред.

Л. М. Масол. – Х. : Вид. «Ранок», 2010. – С.140.
Додаткова література

  1. Грушевський М. Цариці української сцени//Український театр. – 1993. - №5. – С.3.

  2. Заболотна В. Повернутись до себе//Український театр. -1993. -№5. –

С.5 -6.

  1. Садовський М. Українські артисти в Петербурзі//Хроніка – 2000.Вип.55 – 56 – Київ. – 2003. –С. 807


1. Витоки українського театру.

До кінця 16 початку 17 століття на території України театральне мистецтво не було настільки розвинутим, як у країнах Західної Європи. Адже православна церква не допускала тих вільностей у своїй обрядності, які мали місце в латинській церковній обрядності, внаслідок чого там розвинувся церковний, а згодом і світський театр.
Але в Україні завжди існували передумови для виникнення самобутнього театру, бо український народ від найдавніших часів мав у своїх звичаях і обрядах зародки драми. З 11 століття відомі театральні вистави скоморохів, елементи театру були в церковних обрядах. Перші зразки драми у 16-17 столітті прилюдно виголошувалися учнями київських Братської та Лаврської шкіл. Важливими осередками розвитку релігійної драми у цей час були також Львівська братська школа та Острозька академія.
У 17-18 столітті широкого розмаху набули вертепи – мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові інтермедії.
Із багатьох історичних джерел відомо, що старовинний Глухів (нині Сумська область) майже все 18 сторіччя був столицею Лівобережної України:спершу резиденцією гетьманів, а потім (1722-1727 рр.) − місцем перебування відомої Малоросійської Колеґії.
Тому саме у столичному Глухові ще у 1 половині 18 століття козацька верхівка з метою організації культурних розваг та дозвілля почала створювати свої невеликі акторські трупи та оркестри інструментальної музики.

Найбільш широко розвинулось музичне і театральне життя на Україні з часу вступу в 1750 році на гетьманство Кирила Розумовського. Новий гетьман значний час перебував при царському дворі у Петербурзі і звик до його систематичних бенкетів і розваг. Прибувши до Глухова, він вирішив перетворити свій двір у мініатюрну копію царського двору.

Був побудований новий палац у стилі італійської архітектури. У палаці окреме приміщення було відведено для театральних вистав та бенкетів. Постійнодіючий Український театр у Глухові остаточно утвердився у 1751 році.

Виступи місцевих артистів у цьому театрі були настільки успішними, що чужоземні актори з часом змушені були виїхати додому в Італію, бо Кирило Розумовський не бачив потреби далі їх тримати у Глухівському театрі. У цей же час тут періодично виступали гастрольні акторські трупи.

Отож, заснований понад чверть століття тому театр у Глухові був першим в Україні постійнодіючим театром.
Театральне мистецтво Правобережної України – яскрава й вагома складова театральної культури України і своїм корінням сягає у далекі віки.
Елементами театральності позначені звичаї гуцулів, галичан, бойків, лемків та інших представників українського етносу Прикарпаття, що, зокрема, самобутньо проявляється в календарній обрядовості (колядки, щедрівки), весільних піснях-іграх, проводах на полонину, святкуванні Івана Купала, похоронних ритуалах тощо, які носять характер лірико-комедійного, сатиричного, драматичного чи трагедійного видовища. Ці елементи ігрового дійства заклали основи «народної» драми, «народного театру» – мистецтва, яке вже у своєму зародку гармонійно поєднувало слово, музику, танець та інші види мистецтв, що стало в майбутньому однією з найхарактерніших рис українського національного театру.
Театральна традиція на західноукраїнських землях мала свої специфічні особливості.
Наприкінці 16 ст., як вже згадувалось, на Волині та Галичині (Острог, Львів) з'явився український шкільний театр, зокрема й ляльковий (вертеп). Щоправда, в умовах польського панування шкільний український театр на цих землях зник ще до середини 17 ст., і тільки в народному середовищі розвивалася українська народна драма.
Із переходом під австрійську владу Галичини (1772 р.) та Буковини (1775 р.) в 1795 році у Львові був відкритий стаціонарний театр у колишньому костелі єзуїтів, у якому спочатку діють німецькомовна, а згодом – польська трупи. Через цілковиту пригнобленість української культури, занепад освіти, відсутність національно свідомої еліти про створення під одним дахом поруч з німецькою та польською театральними трупами ще й української ніхто тоді не думав.

У 1797 р. за ініціативою студентів богословія Львівської духовної семінарії у стінах навчального закладу також почали відбуватися театральні вистави, але, переважно, німецькою та польською мовами.

Але треба було чекати аж 1848р., коли на хвилі австрійської революції, шо спричинила національний рух, виник український театр. Щоправда, у Львові на той час не було ще українських мистецьких сил, які б узяли на себе таку ініціативу.
У другій половині 19 століття по всій Україні поширився аматорський театральний рух. В аматорських гуртках розпочинали діяльність корифеї українського театру – драматурги і режисери Михайло Старицький (зі шляхетського роду) та Марко Кропивницький (з родини управителя панських маєтків). Заслуга швидкого розвитку театру належить також і видатній родині Тобілевичів: четверо з шести дітей херсонського землевласника Карпа Тобілевича стали театральними діячами. Це: Марія (СадовськаБарілотті), Іван (сценічне псевдо Карпенко-Карий), Микола (Садовський) і наймолодший – Панас (Саксаганський). Кожен із них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором і режисером. Провідною зіркою українського театру того часу була також Марія Заньковецька, яка походила зі дворянської сім'ї.
Отож, як бачимо з історії, люди, дотичні до театрального мистецтва, були духовними, освіченими, висококультурними, національно свідомими. Наділені талантом від Бога, вони «сіяли добре, світле, вічне». А їх велике прагнення дарувати людям прекрасне та утверджувати народну культуру має слугувати прикладом для сучасників.

Театр володіє великою силою. Театральне дійство завжди вважалось могутнім засобом для формування особистості з високими духовно-моральними якостями. Театр виховує глядачів через серця.
2. «Корифеї» українського професійного театру.
Перша об’єднана професійна театральна трупа, до якої увійшли кращі митці, корифеї* української сцени, була створена М. Кропивницьким — видатним українським драматургом, режисером, музикантом і актором — у 1882 році. Театр корифеїв знаменує собою розквіт українського професійного театру XIX ст.

Як продовжувач традицій Великого Кобзаря, М. Кропивницький усе своє життя присвятив боротьбі за духовне визволення української нації. Засобами мистецтва як драматург і актор він пробуджував національну свідомість народу, закликав його зберігати і відстоювати свої культурні надбання.

Драматургія М. Кропивницького пов’язана з фольклором, із кращими зразками української класичної літератури, зокрема з творчістю І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, М. Гоголя. У ній відчутні також традиції світових майстрів слова В. Шекспіра, Ж. Б. Мольєра, О. Пушкіна.
*Корифей (від грец. вождь, ватажок)у давньогрецькому театрі — керівник хору або заспівувач, у сучасному розумінні — найвизначніший діяч у певній галузі мистецтва, літератури тощо.
Театр М. Кропивницького був на той час справжнім джерелом української культури. Митцю вдалося об’єднати талановитих акторів: братів Тобілевичів (псевдоніми: Івана — Карпенко-Карий, Миколи — Садовський, Панаса — Саксаганський), Михайла Старицького, Марію Заньковецьку та ін.

Одним із найвидатніших діячів українського театру корифеїв був І. Карпенко-Карий. Він написав 18 оригінальних п’єс. Серед них — «Безталанна», «Наймичка», «Мартин Боруля», «Сто тисяч» та ін. Його акторська творчість позначена щирістю і психологічною глибиною почуттів.

Із театром корифеїв також пов’язані імена П. Саксаганського і М. Заньковецької, для яких театр став єдиним покликанням у житті.

Панас Саксаганськийбагатогранний видатний актор з надзвичайним темпераментом, даром перевтілення, блискучою технікою. Серед його ролей були комедійні, драматичні та трагічні. За своє творче життя Саксаганський зіграв понад сто головних ролей і багато епізодичних. І кожна з них — вершина акторського мистецтва: Возний («Наталка Полтавка»), Богун («Богдан Хмельницький»), Голохвастов («За двома зайцями»), Солопій Черевик («Сорочинський ярмарок»), Бондар («Бондарівна»).

Чималий і режисерський доробок митця. Він поставив понад 80 п’єс, а також написав дві власні комедії «Лицеміри» і «Шандрапа». В історії культури важко знайти сім'ю, яка б дала таке сузір'я талантів, як сім'я Тобілевичів, де було шестеро дітей і четверо з них стали корифеями національного театрального мистецтва: драматург і актор І. Карпенко-Карий, актори М. Садовський і П. Саксаганський, їхня сестра — відома актриса і співачка М. Садовська-Барілотті. До того ж у родину Тобілевичів увійшли найкращі артистки українського театру: М. Заньковецька (стала дружиною Миколи) та С. Тобілевич (дружина Івана). Родину Тобілевичів справедливо називають основою українського театру.

Домашнє завдання.

  1. Вивчити лекцію.

  2. Опрацювати літературу.

  3. Підготувати повідомлення та мультимедійні презентації про видатних режисерів українського театрального мистецтва.


скачати

© Усі права захищені
написати до нас