Тема 4.4. Інтелектуальний капітал підприємства
1 Сутність та особливості відтворення інтелектуального капіталу
Капітал — категорія складна й багатогранна. Історично капітал виступає насамперед як гроші, що самозростають. Таке тлумачення сутності капіталу логічне для меркантилістів, оскільки вони обмежувалися сферою обігу, і тому поняття "капітал" визначали як гроші. Однак і в подальшому багато вчених, абсолютизуючи грошову форму капіталу, стверджували: "...капітал — це сума грошей та інших платіжних засобів...".
Капітал — це не статика, а рух у процесі свого кругообігу та обігу, він проходить різні стадії і набуває різних форм — продуктивного, товарного та грошового капіталу. Вчення про капітал, його сутність і функціональні форми — необхідна умова дослідження інтелектуального капіталу.
Інтелектуальний капітал поділяють на дві великі частини
Людський капітал.Він втілений у працівниках компанії у вигляді досвіду, знань, навичок, здібностей до нововведень, а також у загальній культурі, філософії фірми, її внутрішніх цінностях, застосованих до виконання поточних завдань. Іншими його складовими є моральні цінності компанії, культура праці та культура управління, культура підприємницької діяльності, загальний підхід до справи.
Культура підприємницької діяльності — сукупність прогресивних гуманістичних матеріально-духовних досягнень в управлінні матеріально-виробничими процесами на підприємстві.
Структурний капітал.Він передбачає технічне й програмне забезпечення, організаційну структуру, патенти, торгові марки і все те, що дає змогу працівникам компанії реалізувати виробничий потенціал. Цей капітал також охоплює відносини, які виникли між компанією та її клієнтами. На відміну від людського, він може бути власністю компанії, а отже, об'єктом купівлі-продажу.
Структурний капітал у цілому чи його окремі складові, що функціонують об'єктивно, можна скопіювати, відтворити або відчужити на користь іншої фірми або навіть окремої особи.
Оскільки обидві частини інтелектуального капіталу беруть участь у виробництві, то вони визначають цінність компанії, що має відображатися в бухгалтерських документах.
2. Свідоцтва. Ліцензії та ліцензійні угоди.
Ліцензійна угода — це угода щодо передачі власником об'єктів інтелектуальної власності певних прав на їх використання своєму контрагенту в передбачених угодою межах. Таким чином, ліцензійна угода є договором про своєрідну оренду патенту
Ліцензування — це процес видачі дозволу на здійснення певної діяльності. Розрізняють два основні види ліцензування, що стосуються конкурентної політики уряду:
1) ліцензування конкретних видів діяльності, пов'язане з наданням юридичним або фізичним особам права займатись певним видом професійної чи виробничої діяльності, надавати певні послуги тощо;
2) ліцензування у сфері інтелектуальної власності, за якого власники прав на об'єкти авторського права чи промислової власності надають дозвіл на їх використання іншим особам в обмін на фіксований гонорар чи частку отриманого прибутку.
Ліцензіар — продавець ліцензії, юридична або фізична особа, яка зобов'язується передати права на використання об'єкта інтелектуальної власності за певну винагороду відповідно до передбачених ліцензійною угодою умов.
Ліцензіат — покупець ліцензії, юридична або фізична особа, яка купує права на використання об'єктів інтелектуальної власності у межах, передбачених ліцензійною угодою.
Об'єктами ліцензійних угод можуть бути: авторські права; програми для ЕОМ і бази даних; товарні знаки; патентні права; ноу-хау.
Ліцензія— дозвіл на використання об'єкта інтелектуальної власності, що надається на підставі ліцензійного договору.
Ліцензійний договір — угода, за якою продавець виключних майнових прав на об'єкт інтелектуальної власності надає покупцеві дозвіл на використання цього об'єкта протягом певного періоду в обумовлених угодою межах за відповідну винагороду.
Залежно від обсягу прав, що передаються ліцензіату, розрізняють такі види ліцензій:
— невиключні , за яких ліцензіар надає ліцензіату право на використання об'єкта інтелектуальної власності, зберігаючи за собою всі права, зокрема право надання таких самих ліцензій третім особам. Таким чином, за умов надання невиключної ліцензії ліцензіаром може бути власник як патенту, так і виключної ліцензії. При цьому ліцензіари та ліцензіати конкурують між собою. Відтак невиключні ліцензії, як правило, надаються тоді, коли е постійний попит на продукцію, що виготовляється із застосуванням запатентованого об'єкта інтелектуальної власності;
— виключні за яких ліцензіату надається виключне право на використання об'єкта інтелектуальної власності в повному обсязі , на визначеній території і на обумовлений строк. При цьому виключається можливість використання ліцензіаром цього об'єкта у частині, що передається ліцензіату, а також видачі ліцензії на його використання іншими особами на цій самій території в обсязі наданих ліцензіату прав. За виключною ліцензією право на використання об'єкта інтелектуальної власності належить виключно ліцензіату, який отримує право і на видачу субліцензії. Водночас права ліцензіата на використання об'єкта інтелектуальної власності, отримані за виключною ліцензією, обмежуються терміном і територією дії угоди, а також зазначеним у ній способом використання;
— повні, за яких ліцензіат отримує всі права на використання об'єкта інтелектуальної власності без обмеження території на весь термін дії договору;
— субліцензії, за яких ліцензіат надає права на використання об'єкта інтелектуальної власності, отримані на основі володіння повною або виключною ліцензією, іншій особі, за умов, що це не суперечить його угоді з ліцензіаром. У разі надання субліцензії відповідальність перед ліцензіаром несе ліцензіат, який надав цю ліцензію. За умов ринкової економіки субліцензування відіграє важливу роль, уможливлюючи задоволення попиту на продукцію, виготовлену із застосуванням запатентованого об'єкта інтелектуальної власності, за умов, що ліцензіат сам не в змозі задовольнити потреби споживачів.
— опціони, за яких ліцензіат отримує право на більш детальне ознайомлення з об'єктом інтелектуальної власності (наприклад, технічною документацією) з метою прийняття рішення щодо доцільності придбання ліцензії.